#< щось мені& здається що постів з цим тегом навіть ще не існує

[luigra]

Якщо чесно вже зовсім не знаю робити мені& перехід у Німеччині чи на Батьківщині бо напевно є шанс що вже наступного року їхатиму додому. Це не стовідсотково але додає невпевненості. Окрім того навіть якщо можна б було просто клацнути пальцями і бам, стать чоловіча, навіть тоді б не знав зробити це чи ні.

Дещо допомогло просто прочитати декілька інтервью про транс* життя в Україні, і зрозуміти що хоча б не буду у цьому самотнім. Коли повернусь додому, обов'язково почну виходити з дому та намагатися більш активно приймати участь у комм'юніті. Але все ще відчуваю себе як якийсь трологдит що тільки вийшов з печери, бо майже усю свою квір лексику я& знаю лише англійською де її вперше й почув, а не українською.

Але найголовнішим зупиняє те, що не відчуваю дисфорії, і розумію що це бажання змінити стать посилилося тільки через моє& азеркін прокинення. Про яке я& планую детальніше написати на іншому блозі. Хоча бути Джеком Маніфолдом я& розраховую до кінця свого життя, все одно є страх що це пройде і є просто фазою. Навіть сама думка почати приймати тестостерон в мене& сьогодні ввечорі зараз виникла через те що побачив своє& обличчя у вікні і зжахнувся що зовсім не виглядаю як Джек, але чув що тестостерон трохи змінює форму твого обличчя.

Ось такі справи. З батьками про це нема бажання говорити навіть хоча вони не дуже трансфобні. Ну, хоча б мати. Щодо батька я& все ще хвилююся але знаю що він мене& все одно буде любити і все одно зараз він на фронті та не зможе на моє& життя ніяк повпливати.