#м'ятні сторі

[cozy-stacy]

96. Острів гармонії

Я зовсім перестала читати в задоволення. Не тому що часу немає, зараз в мене його повно, проте я чомусь більше зосереджена на фільмах, і навіть коли й берусь за якусь книгу, то це ессеїстика. Ніщо і ніхто не надихає мене читати, а я ж дала собі слово взятися за це в новому році. Напевно треба вже починати. Шкода, що мій мозок не може робити декілька справ водночас, а саме дивитися якийсь крутий серіал, читати фентезі Ніла Геймана та виписувати рецепти з шоу Banging with Babish (заодно вивчаючи таку непросту сферу англійської мови як кулінарія).

Натомість я все ж вибираю найлегший шлях – запалити всі ароматизовані свічки, дістати банку консервованих ананасів та увімкнути філософське неподобство Ларса фон Трієра.

Помітила, що коли складаєш сесію то після зникає якийсь сенс твого існування. Раніше я вважала, що це і є мій маленький острівок гармонії – час звільнений від клопоту та навчання, але як виявилось це не так.

А як проходить ваш початок року, для мене він в принципі завжди однаковий, проте цього року більш  менш свідомий. Зараз я докладаю багато зусиль, щоб решта року пройшла фантастично, не знаю чи вийде, але така теорія цього світу – докладаєш зусилля і маєш результат.

На цей момент моє життя просто переповнене простими земними радощами як обійми вночі під трьома ковдрами, постійні посиденьки у нього вдома, планування його дня народження, домашня кава з корицею, міцний чай без цукру, короткі переписки з друзями, пересадка Чака, бесіди з манікюрницею, гаряча ванна з сіллю та вдалий лимонний тарт.

Я впевнена, що все буде добре і я поїду туди куди хотіла, і наше життя з ним буде ставати дедалі кращим, хоча й зараз воно непогане

[cozy-stacy]

94. Свято

Сьогодні об 11:00, я прокинулась від хвилі натхнення, яка прийшло мені чи в сні чи коли, навіть не знаю. Може то так подіяв коньячний запах перегару в кімнаті перемішаний з пепсі, можливо мигання жовтих вогників, але я відчула гостре відчуття, що мені потрібно ��ось написати. Точніше не про щось, а саме про наше маленьке святкування. І ось я вже тримаю на колінах ноутбук, а біля мене стоїть кружка капучіно з корицею, яка манить мене своїм неперевершеним запахом.

Перший пост в цьому році, мені досі не віриться, що от, минув ще один рік, так швидко і стрімко. Зараз я відчуваю цілковитий спокій та гармонію, чомусь наївно вірю, що найгірше позаду і знаєте, воно таки там.

Незважаючи на скепсис моїх друзів та всіх оточуючих, я відчула ту традиційну атмосферу свята як в дитинстві. Були і сміх, і запах бенгальських вогників, і смачна олів’єшка, і привітання президента, і шампанське, і мандаринки, і смачні суші в якості апетайзера (розміров з динозавра), і весела гра «Еліас», і ковзани до четвертої ранку, і коньяк в пляшці з під соку. Я відчувала не приступи блювоти, а приємне оп’яніння.

Не знаю, чи захочу я ще відмічати новий рік, чи будь-яке інше свято в своєму домі разом з компанією, все ж таки, під кінець і навіть посередині, ти відчуваєш себе повністю вичавленим лимоном, але це був досвід.

У мене тепер з’явився пунктик – кожен рік проводити трохи інакше від попереднього. Думаю все це відбуватися по наростаючій – кожного разу все крутіше і крутіше.

Трохи у голові паморочиться і горло болить від того що вчора (точніше сьогодні вночі) пила пепсі, рятує тільки домашня кава і трохи обіймів.

Дивлюсь сьогодні зранку на фотки в інсті і від цих паєточних суконь у мене рябить в очах, чи я єдина зустріла новий рік в джинсах і худі свого хлопця?!

P.S. за час, поки я писала цей пост ми встигли ще в’їбашити коньяку, тринда, це мій найпрекрасніший новий рік.

[cozy-stacy]

95. Розслабленість

Як ви там? Живі, бо я здається ні… Час зараз дуже цікаво йде для мене. Здається, що з минулого тижня пройшла ціла вічність, а з іншого боку дні летять як шалені.

З чого почався ваш рік? У мене з прогулянок, шопінгу, худі-єдиноріжка та пухнастого рожевого блокнота, який я завела спеціально для того, щоб робити контент-план в блог та в інстаграм.

Харчова кома прийшла несподівано та звалила мене з ніг на два дні, та все пройшло до нашої поїздки додому. То точно була як у сні, я не вірила, що це все реальність - плацкарт, він гріє мені ноги, тхне дурними торф’яниками і сусід з хропе на верхній полиці. Це була моя найдовша подорож в Київ, напевно я була переповнена ентузіазмом стосовно того, що він їде зі мною.

Дома як завжди все своє рідне, трушне, знайоме і в той час далеке, бо так рідко бачу посмішку малої, так рідко чую татові жарти, так рідко їм «торт пєчоночний» і такий смачний бабусин бісквіт з бананом та шоколадною глазуррю.... смакота. Мені часто не вистачає маминих обіймів і слушних порад за сніданком, та їй доводиться надиктовувати мені їх в трубку телефона.

Різдво було прекрасним, я дуже прониклась святковою атмосферою та сімейним затишком, разніжилась як та кицька. Уявляєте: сніжки, санчата, круті спуски в кар’єрі, колядки, пісні, стіл, що ломиться від страв… і раптом поїзд, валізи, квитки на Луцьк. Релакс закінчився навіть не встигши початись. Хоча ми ще встигли напитися ароматного вина, зустрітис�� з друзями та глянути трохи крутих фільмів.

Таке життя – ти піддаєшся атмосфері свят, радієш, а в наступний момент намагаєшся зв’язати два слова перед екзаменатором.

[cozy-stacy]

Couple goals #1

1. Перше “я починаю закохуватися в тебе”

2. Пекти разом

3. Грати в настыльні ігри (монополія, дженга, уно)

4. Обирати малюнок, який ви збирете на пазлах

5. Ходити на нічні сеанси в кіно

6. Робити домашній попкорн

7. Закуплятися в великих гіпермаркетах на місяць

8. Катати її в продуктовому возику

9. Читати одне одному вслух

10. Приймати разом душ та пінну ванну

11. Зустрічати світанки

12. Неспішно снідати на вихідних

13. Пити разом каву в машині

14. Бадьорити одне одного в нелегкі часи

15. Шопитися разом

16. Кататися на авто по нічному місту

17. Слухати одну музику

18. Передивлятися улюблені серіали

19. Замовляти додому їжу доставкою після третьої ночі

20. Годувати білок та качок у парку

[cozy-stacy]

83. Листопадні хроніки “Виснаження”

Я давно не почувала себе такою втомленою. А зараз насправді не така пізня година. Завтра складний семінар, а я навіть мінімально не готова до нього, навіть дрібочу, і зовсім не маю сил робити щось зараз. Взагалі з навчанням лажа, бажання вчитися немає взагалі, я дивуюся кожного разу коли усвідомлюю, що прийшла в універ.

“Матінко, що я тут роблю?!”

З приємного за сьогодні, хіба що красивий захід сонця. А ще свіжий манікюр, думаю не так багато речей тішать тру дівчаток більше ніж похід в салон краси. Особисто мені приносить задоволення просто сидіти 2 години з відключеним мозком та ні про що не думати, ніби в моїй свідомості відбувається перезавантаження. Молю Бога мати сили витримати завтрашній четвер. Це до речі буде офіційний початок листопадних хронік.

Ви мали плани на Хелловін? Я мала нажертися солодощів та передивитися найкращі фільми Тіма Бартона, лише вони асоціюються в мене з тою атмосферою вечора усіх святих. Не буду більше нікого мучати своїм скигленням. Не буду брехати, що ентузіазму писати щось не маю, але раз пообіцяла щоденні пости впродовж місяця, то треба слово своє тримати, у першу чергу перед собою. 

[cozy-stacy]

76. Бажання (це не про секс)

Хочу айфон. Вже давно насправді. Чи це злочин? Чи дівчина автоматично перетворюються на тп, коли виявляє в собі бажання потримати ябко-гаджет? Понти не понти, але я вже настільки налаштувалася на його покупку, що якщо не отримаю його протягом наступного тижня то отримаю приступ. Засуджуйте мене скільки завгодно, я постійно відмовляла собі в телефоні мрії через поради оточуючих. ВСЕ! Досить! До всього цього, мене «обнадьожили», екран моєї сяомі грандіозно тріснув під час прогулянки по дощовому Львові, після цього фіаско, телефон почав жорстко виснути, відключати інтернет по власній волі, видаляти програми і взагалі жити окремим життям. Ми прийняли рішення купити мені омріяний гаджет, а потім… все як завжди.

-          Ну нащо такий дорогий?

-          Він має точно такі характеристики як сяомі, давай купимо його!

-          Давай думати, як фінансово вигідніше

-          Може через півроку?

Ну ви поняли, всі мої надії розбилися вщент об його раціональність. Чи була тут доречна раціональність? Не знаю, якщо подумати логічно, то так, звісно, але часом мені не хочеться про це думати, хочеться тут, зараз, в цей момент і лише найкраще. Не так часто я йду в відрив, щоб відмовляти собі в цій розкоші.

Що ви скажете? Для мене важливо почути думку зі сторони.

[cozy-stacy]

89. Листопадні хроніки “Шось хороше”

Це точно має бути, навіть тут, у лікарняній камері, де мені дають огидні їжу, де тхне спиртом та самотністю. Мені вже набридло говорити про погане. 

Хороше в книжках, які я читаю. Вони наповнені пригодами та надією. Вони моя втеча в інші світи.

Хороше в музиці, мій листопадний плейлист буде особливим, можливо просякнутим нотами депресивності, але дуже глибокої та не такої тривожної.

Хороше в добрих затишних фільмах на кшталт “По ту сторону огорожі”, які нагадують мені про те, що потрібно цінувати навіть не дуже солодкі моменти життя. 

Хороше в спокої, мені давно потрібно було абстрагуватися від людства. І хай це вийшло трохи в грубій формі, зате в моїй душі з’явилося трохи гармонії. 

Хороше в моїх гастрозаписах, в моїх планах та кулінарних сподіваннях. Дочекатися не можу того моменту, коли нарешті відкушу шматочок нормальної їжі. 

Хороше в смс та дзвінках, хороше в підтримці людей, яких я не бачу, але відчуваю їх теплу руку на своєму плечі, в їх словах, які не можуть непідбадьорити. Напевно саме завдяки цьому я ще не перетворилася в калюжу сліз та відчаю. 

Дякую всім хто підтримав мене у такий нелегкий момент, ви найкращі. 

[cozy-stacy]

77. Піздєц

Спершу хотіла назвати пост «Бабине літо», але це піздєц без лапок.

Зараз о пів на другу ночі, горло наче хтось розрізав з середини тупою бритвою і намастив хріном, голова йде обертом, з носа витікає Ніагарський водоспад, жовті кольори міняються на зелені, а зелені на малинові. Я не відчуваю смаку улюбленої пасти болоньєз та оливкової олії – то є найгірше. Не думала, що колись скажу це, але від чаю з імбиром мене вже нудить. 7 місяців ти була ідеальна, не давала збою, ми йшли на рекорд, але чому ж ти, Імунно системо, так підступно мене зрадила, залишивши гнити в чотирьох стінах, коли на вулиці зараз найбільш інстаграмна погода?! Те саме грьобане бабське літо.

Цього б певно не сталося, якби я не лузала насіння. Всі ж знають, що від насіння горло подразнюється та голос сідає. Але моєму вже сідати нікуди, бо не може сісти щось чого нема. Хотіла б я ще нагрішити на 5-Б на яких я востаннє виоралася так, що на весь рік практики вистачило б, але чомусь мені таки здається, що це все мої передягання в громадських туалетах на автовокзалі+стресс+проблеми зі шлунком+осінь та її мінуси.

До речі, я здається не говорила як вчителювала в школі. Знаю, тут прям і не скажеш, що я дітей можу чомусь навчити, але таки можу, бо всі уроки (крім останньої заміни в 5-Б, яку мені впихнули, коли практика була вже закрита) проходили вдало та активно, я прям іноді сама собі дивувалася.

Два тижні дома, рідної 12 школи, недоїдання, спання на підлозі, «Відчайдушних домогосподарок», гівнячого смороду, домашніх скандалів які вже стали нормою та бабусиних ображань, які мені вже в печінках сидять…

Але це також були два тижні маминої турботи, їжі яка з’являлася сама собою, Даринчиних смішків, Ельзиного муркотіння, татових жартів. Але пардон, тільки два тижні, більше не витримую.

Думала про повернення додому написати окремий пост, бо то була колосальна пригода. #кавова_лихоманка уявлення не мав, що його кохана повернеться на 2 тижні раніше, я ж хотіла зробити сюрпрайз (який понятне діло не вдався, але про це пізніше). Все починалося підозріло добре, я спокійненько склала свої речі, сумка хоч і була важка, та була на колесах. Спершу від'їхала в Київ  – все добре. Далі автостанція, і як тільки я потрапляю туди то розумію, що хєр я сьогодні доберуся в Луцьк. Натовп, черги на бронь, матюки, квитків нема, місць нема (ні до Луцька, ні до Ковеля, ні до Рівного), всі водії лиш розмахують руками.

-          Що ж за день такий?

-          Так Покрова в неділю, а понеділок вихідний+ п’ятниця, студенти додому валять.

У той момент я мала б як завжди визнати, що такої дибіл��и як я світ ще не бачив і поїхати назад додому, але ж, такої дибілки ще світ не бачиув, тому я вирішила ризикнути. Шість годин стоючи в трьох чергах на бронь-місця (вільких просто не було, лиш куплені та бронь) я ще декілька разів переконалася в тому, якою абсурдною була моя ідея і думки а-ля: «От якби ти замовила квитки то вже була б в Луцьку» ситуацію не покращували. Хоча перед мною в черзі було декілька щасливчиків, які все ж потрапили в омріяний автобус і це давало надію. Якби лиш це, та бозюня нагородив мене по повній. Десь після години стояння я почала відчувати нудоту. Кульмінація не змусила себе чекати, я проїбала місце в автобусі, навкарачках в турецькому туалеті автокзалу. Бридко навіть то згадувати. Добре, що я мала в своїй легкій сумці кофтину та штани могла переодягнутись, бо речі, що були на мені до цього придатними назвати було тяжко.

У черзі я потаваришувала з багатьма людьми, але найкориснішим було знайомство з Вовчиком із Ківерців. Той теж провтикав купити квиток, стояв за мною в черзі третім. Ми обмінялися номерами телефонів та заключили угоду, що якщо він зможе знайти хоча б неофіційний маршрут в Луцьк, то забронює два місця, а як не вийде то я візьму його з собою в Рівне на бла бла кар (яку я забронювала на край випадок).

І о чудо! Маршрутка на Ковель, що йде через Луцьк – здавалося б ми врятовані. Водій жадібно хапа наші з Вовчиком 600 грн і каже.

- Ну вы же понимаите шо мест нет. На сумках поедете. И сверху приложить надо, патамуша если чо то штраф.

Ми докладаємо по 200 кожен, вмощуємося на валізках, я відчуваю як від комірця тхне вчорашніми котлетами з новуса і розумію, що стало причиною отруєння.

-          Ну з Богом!

-          Точно що з Богом!

Кароче дурдом веселка. Пробки в Києві в цей день були атас. 2 години по самому місту і тільки 4 по трасі, з одного боку це було непомітно і швидко, а з іншого – то була моя найжахливіша дорога за все життя. Навіть гірше ніж тоді, коли ми їхали по пагорбам Словакії. Музики слухати не хочеться, тіло починає знобити, я розумію, що гірше вже нікуди, але це ніщо в порівнняні з моїми сподіваннями про те якою буде наша зустріч, коли я розбуджу його своїм голосом, а він відкриє свої очі, а я побачу в них здивування перемішане з щастям...

СМС: «Сьогодні я ночую в Городищі.»

От чому Боже???

Я згадала ті 9 кіл пекла, які мені довелося пройти, щоб зробити йому цей «сюрприз», а він саме в цю ніч вирішив ночувати в Городищі блін?!

Звісно без бою я не здавалась, намагалась вмовити його переночувати в себе дома, але безпалівно це зробити, як виявилось, неможливо, мій сюрприз прогорів і він легко здогадався, що його добре так підкошена кохана прямує до нього.

Побачити свою домівку було чимось нереальним. Але я переступила поріг дому настільки вбитою, що в мене лишились сили лиш на.

-          Зроби мені чай і дай ліки.

Про ніжності тут мови бути не могло. Але наступного дня ми виправились.

Сказати, що я уявляла ці вихідні іншими то нічого не сказати. Мою голову так затуманило завищеними очікуваннями, що я вже забула, яким жорстоким та непередбачуваним іноді буває життя.

Пристрасні цілунки була замінені затишнии обнімашками, глінтвейн замінив чай через кожні 2 години, похід в ресторан проміняли на затишну вечерю вдвох та цілу миску пасти болоньєз з горою сиру, сексуальний пенюар з шовку я сховала в шафі, натомість вдягнувши вовняні шкарпетки та пухку піжамку. Так, сюрприз мій прогорів, але він забрав мене вночі з холодної безлюдної автостанції, привіз додому та усю ніч дбав про мене, як про сліпе котеня, яке нічого не може вдіяти.

У такі моменти, коли все валиться з рук, коли здавалося б будь-яка дрібничка здатна вивести тебе з себе, я розумію наскільки ми доповнюємо одне одного.

Я емоційне дитя, добре але ще трохи дурне, він цинік з добрим серцем та безкінечним терпінням. І я це ціную, хоча іноді так хочу заліпити йому такого щигля, щоб він до місяця й назад пролетів.

Якось це все перетекло в дуже інтимне русло, перепрошую.

Я не думала, що цей пост вийде таким довгим та насиченим, та у цьому вся я і я не маю сорому розповідати про це. Тим хто дочитав до кінця респект і такі от слова, які ви вже точно чули не один раз: життя – то сувій, що складається з клаптиків хорошого і поганого – вони формують цілісну картину нашого всесвіту, але тільки зараз я усвідомила, що навіть клаптики поганого містять у собі вкраплення з найщасливіших моментів нашого життя.

P.S. То я така позитивна під кінець стала, бо мені нарешті купили дорогу цяцю (телефон) і я ніяк не можу натішитися.

[cozy-stacy]

100. Пепсі

Чотири дні тому, як тільки ми повернулися з Ваніного дому, ввечері, за поїданням карбонари, ми почули пронизливий нявкіт за вікном, відкривши його, до нас в кімнату залетіла кішка, найбільша і найпухнастіша, яку я тільки бачила, з величезними очима, білою гривою та рудими плямами. 

Вона одразу зачарувала нас своєю ласкавістю, ніжністю та дослідницькою вдачею. Ясна річ, ми відразу помітили, що вона не дворова, така довга доглянута шерсть, підрізані кігтики та розніженість, яка так притаманна домашнім кицям. Почали думати звідки могло взятися таке чудо, пл��нували наступні дії, адже просто викидувати котика на вулицю нам зовсім не хотілося. 

Подумали, що ніч вона проведе з нами, а на наступний день вирішимо, що з нею. робити. Як виявилося пізніше, цей кіт належав нашим сусідам, тобто їх дочці. Але Пепсі, так ми нарекли нашого прибульця, не воліла вилазити з нашої затишної кімнатки, тому я провела з нею цілий день. Коли сусіди нарешті прийшли по свою домашню улюбленицю я відверто засмутилася, бо ж Ваня купив їй корму, а ми так добре поладили з нею. 

Мій сум тривав не довго, буквально через 10 хвилин я почула той самий пронизливий нявкіт. Пепсі знову повернулася до нас та провела з нами ще один прекрасний день. 

На наступний день, ввечері вона знову повернулась до нас, а сьогодні зранку, коли я вже пакувала речі, щоб їхати додому, вона жалісно нявкотіла, та ще й спеціально надзюрила на мій рюкзак (за що я звісно на неї дуже сердита), неначе знала. що я зараз віднесу її назад додому. 

Дуже боюся, що сьогодні ввечері, вона знову вилізе на вікно, почне нявкотіти, і ніхто їй цього вікна не відчинить, подумає, що вона нам набридла, чи я ображаюся не неї через те що вона помочилася на мій рюкзак. Потім вона вирішить, що я про неї забула і забуде про мене сама. 

Коротше, зараз я не маю жодного уявлення як ми будемо жити одне без одного ці 2 тижні. Знаю точно, я буду дуже сумувати за нею.

[cozy-stacy]

99. П’яний банан

«Мері Попінс» глянула, наїлася солоних сирників з кропом, круасанів з копченою курочкою, сиджу на сонечку і балдію від відчуття ситності, яке навіть і не межує з переїданням.

Зараз я моя душа наповнена натхненням, бажанням співати та дивитися екранізації дитячих англійських книжок.

Новини?

Нового насправді не так багато… Почнемо з того, що зараз я трохи осліпла, бо на дні народженні Івоніки я десь згубила свої окуляри. Знаєте, давно пора здихатися цієї старої оправи та подряпаних лінз. Поки я незрячий кріт, але в лютому я пообіцяла точно сходити до окуліста…

До назви посту, це тепер улюблений торт Івоніки, який я приготувала йому на день народження. Знаю, є п’яна вишня, п’яний банан не сильно відрізняється: коржі брауні з коньячную пропиткою, какао-крем та банани, багато-багато бананів.

Не думала, що святкування дня народження в Городищі може бути таким атмосферним, приємним, дружнім, веселим. А може то бабина самогонка з ожиновим сиропом так на мене подіяла, не знаю, але враження у мене прекрасні.

Зараз я сиджу у своїй улюбленій кав’ярні, зранку я вперше сходила в кіно у цьому році, зал був пустим, ніхто не плямкав попкорном поруч, не відригував колою. Скоро нарешті куплю квиточки додому, остаточно відведу душу і можливо навіть знайду час піти до зубного лікаря.

Але давайте помріємо про більш приближені речі, на кшталт цього чудового дня і його хорошого закінчення. Цінуйте хороші дні, бо їх же не так багато

[cozy-stacy]

80. Листопадні хроніки «Посмішка крізь сльози»

Все добігає  кінця, навіть мої дурні сльози, вони теж закінчились, як і жахлива вчорашня субота. Час потушив мої емоції, вкрив ковдрою спокою, закрив пекучі очі і я навіть спокійно поспала. Знаєте, правду кажуть про те, що цінувати починають тільки тоді коли втрачають. Я навіть не уявляла, яким щастям ми були наділені з ним, коли жили разом, адже це можуть дозволити собі точно не всі пари.

Серед ночі до мене прийшла Ді, з пляшкою вина, піжамою та плиткою шоколаду. Стало легше, може від вина, а може тому що вона мене вислухала, обняла, змусила менше скиглити за свою кавову лихоманку. Але на те й вона лихоманка, бо від неї лихоманить.

Він приїхав до мене сьогодні на декілька годин, ми пішли в театр, послухали оркестр та оперний спів. Я була зла, сердита, істерична, не хотіла брати його руку, а ще більше не хотіла відпускати. Ненавиджу себе в моменти емоційної нестабільності, я перетворююсь на істеричку. Хм… я навіть не поцілувала його на прощання, так не люблю казати йому «бувай», більше ніж будь кому.

Ді спала біля мене цієї ночі, на його місці, так добре вмостилася, наче була там завжди. Запропонувала вести соціальні мережі нашого універу. А я що? Мені ж не тяжко, наче. Зараз наївшись смажених яєць та напившись кави з корицею, я лежу на дивані увімкнувши сучасну мелодраму та думаю як було б добре, якби зараз в мене було б ще трішки вина.

[cozy-stacy]

84. Листопадні хроніки “Спи собі сама”

Нарешті листопад, з ним як правило приходить мій старий друг пан озноб, але в цій кімнаті його немає.  Тут душно, пахне дешевим кондиціонером для білизни та легкою печаллю. Добру половину дня слухала пісню Скрябіна у виконанні Андрія Хливнюка, звідси й назва посту. Чому слухала те, про що так давно знаю? Як це завжди буває - вслухаєшся в текст в якому відбиток твого життя, музика, надривний вокал Хливнюка, слова що ріжуть свіжу рану. 

Наші дурні побутові сварки виходять на новий рівень - тепер він сам їх починає, а далі образи, метушня, сльози, вибачення, коротше все як в людей. Він тепер навіть не приїздить, я вже не відчуваю його в нашій кімнаті, я вимикаю кожного вечора світло, мовчу і це так незвично. 

Інколи, коли я згадую як все починалось в мене мурахи бігають по шкірі від збудження. Не те щоб зараз вони не бігали, але наразі все відбувається якось дуже дивно, нелогічно, з байдужістю з його сторони та образами з моєї. Може це якась криза в стосунках? А не зарано?! Всього рік разом.

Коротше, будемо пливти за течією, там побачимо як вийде, бо я вже втомилася від цих суперечок. І головне ж, не дурні діти, але обоє впертюхи, що він, що я (не стану себе виправдовувати - поступатися не люблю), і з порозумінням все ок. Але все рівно щось не так. 

*голос з залу*

- Настуню, а може тобі не треба було відправляти його додому? Ти подумала про те, що виганяючи хлопця назад в те пекло ти точно вженеш його в стрес?!

Хм, слушно. Ні, на той момент я думала про інше, але здається я врахувала цей мінус, проте змогла виправдати його тим, що в тому “пеклі” він всього лише ночуватиме, а приїздити до мене, йому ніхто не забороняє. Він цього не робить, а значить йому це непотрібно. Переїзд досі вважає хуйовою ідеєю оскільки той ніяк не позитивно вплине на наші стосунки.

Певно піду я спати та ковтати гіркі сльози жалю. Завтра перша пара (на яку я звісно не піду), треба спробувати виспатися та хоч на секунду забути про ту каву. 

[cozy-stacy]

82. Листопадні хроніки “Кориця”

Зараз нею пахне весь мій дім: кориця та карамелізовані яблука. Несолодкий чай з лимоном, пруглушене світло, кислість цитрусів, пряність спецій – ідеальна атмосфера моєї осінньої кухні.

Часто оточуючі кажуть, що коли я перебуваю в гарному настрої то мої очі зеленіють. Сьогодні вони блищали як два смарагда.

По-перше, бо в моєї Ді сьогодні день народження. Ми випили кави за її здоров’я дружньою компанією в но��ому закладі Луцька. (їла вафлю з карамелізованою грушею та качкою)

По-друге, сьогодні був мій улюблений предмет «Античність в авторській інтерпритації» з моїм улюбленим викладачем.

По-третє коханий приїхав до мене з улюбленим сидром. Я годувала його французькими тостами.

По-четверте прекрасна погода, яка так гарно імпонує моїй «Шкідливій звичці» в навушниках.

Дощу не було, лиш хмари, крізь які ледь ледь пробивалося золоте проміння сонця і щебіт птахів.

Хороших днів я маю не так багато, тому ціную їх з особливою ніжністю. Зараз мені неймовірно приємно залишати цю замальовку в своєму блозі, особливо після того суботнього стресу. Сподіваюся, що за наступний місяць вона буде не одна така і навіть завтра, я зможу поставити в своєму календарі смайлик, який буде означати, що я абсолютно щаслива.

[cozy-stacy]

81. Листопадні хроніки “Мряка”

От яке в вас відчуття, коли ви приходите в магазин з дорогими товарами (просто глянути) а персонал тисне на вас та змушує купити 30 грамовий брусок мила за 300 гривень який тобі нафіг не здався. Ти хочеш взяти бомбочку, а вони впарюють тобі бальзам та не бачать, що тобі не потрібна їх допомога. Потім мило накладають в коризинку купу зайвого і виставляють на касі дуже немилий чек, а ти стоїш собі така, бідний студент і почуваєш себе якоюсь, перепрошую дурепою, маленькою дівчинкою яку обвели навколо пальця.

Коротше, це історія про те як я ледь не купила кращій подрузі ексклюзивну косметику за півторики штуки гривень, а збиралася купити бомбочку для ванни за 100. З мене так навіть в Києві не дерли. І головне встигли все гарно упакувати в коробочку (яку до речі також включили у вартість хоч я і не просила про неї), а потім глянули на мене щенячими очима.

- А ви не будете це все брати?

Ні, блять, не буду. Немає в мене зайвих 1500 грн. на подарунок. Я звісно люблю свою Ді, але знаєте що я ще люблю? Я люблю їсти, люблю мати чим заплатити за будинок, люблю пити каву з ранку, хоч з дешевого автомату віанор, але іноді все ж таки дозволяти собі цю розкіш. Ненавиджу людей яким би тільки щось впарити. Вони ж бачать, що перед ними молода дівчина, подруга в неї напевно теж не дуже стара. Тепер питання - нащо мені пихати в корзинку крем для ліфтингу за 500 грн? Господи борони мене, мою душу та мій гаманець від таких продавців.

Тепер назва посту. То більше не про погоду, а про людей, які створюють такий настрій. Про безтактовних водіїв, яким складно трохи збавити рух біля тротуарів, щоб не облити пішоходів водою, про непривітних продавців, про некультурних хлопаків, які облапають тебе в маршрутці в час пік, та ніколи не поступляться місцем. І знаєте, в таких випадках важливо правильно себе налаштувати. Сьогодні мені на щастя це вдалось. Я насолоджувалась свіжістю осіннього дощу, гуляла містом під парасолькою, а вечір провела за книгою (брехня, знову дивилася свій ревізор), плиткою свого улюбленого шоколаду та чаєм. Ну хіба не прекрасно? Не те, що та мряка.

[cozy-stacy]

79. Сама

Так склалося, що наше життя складається з білих та темних стрічок, по яких веде нас доля. Зараз в мене не найкращий період. Іноді обставини будуються так, що мені доводиться спілкуватися з людьми з якими мені спілкуватись не хочеться, витримувати удари та жорстокі слова, які летять в мою сторону зовсім несправедливо. Сьогодні я рішуче вирішила змінити це, бо жити так огидно. Можливо ви помітили це читаючи мій блог, але я дуже вразлива, неймовірно емоційна, я пропускаю всі почуття близьких людей через душу, тому мені легко порадіти за них, а також розділити з ними горе.

Нажаль, сьогодні, після 4 років життя в Луцьку, я зрозуміла, що я абсолютно самотня, що тільки я, і більше ніхто, можу допомогти собі. Називайте це як хочете – депресією, осінньою хандрою, чим хочете, але так воно і є. Те рішення яке я прийняла сьогодні було дуже важким, але розум і серце кажуть, що саме воно є правильним. Я змусила хлопця з’їхати з нашого будинку. Не тому що мені просто так захотілись, і не тому що він налажав, просто в наші стосунки (і в моє життя) почали безцеремонно пхати носа інші люди, які відверто псували їх. Можливо вам це здається дрібницею, але ми з ним рік часу разом і за цей рік ця людина приросла до моєї душі настільки міцно, що зараз, коли я власними руками рубаю цей зв'язок, я відчуваю цей біль майже на фізичному рівні. Ні ми не розстаємося, просто збільшуємо одне між одним дистанцію, щоб я не відчувала тиску з боку тих самих людей. Чому я так вирішила? Та тому що існування стало нестерпним, це стало більш схожим на якусь кунсткамеру і мені перестало бути добре в цих стосунках. Оскільки я дуже люблю цю людину, я не можу просто так взяти і порвати геть усе що було між нами впродовж цього часу. Хто знає може це крок назад, а може вперед, час покаже.

А зараз мені потрібно припинити плакати, випити трохи води та вирішити, що робити далі.

Щоб трохи розважити себе та не жалітися на злих людей життя без яких неможливе, я вирішила кинути собі виклик. Я спробую публікувати свої #м’ятні_сторі щодня, впродовж місяця будемо говорити про навчання, роботу, кохання, їжу та інші задоволення. Назвемо цю вакханалію «Листопадні хроніки». Зробимо мій найменш улюблений місяць в році трохи щасливішим.

[cozy-stacy]

78. Прокрастинація

Краплі дощу барабанять по парасольці, відчуваю як вода затікає в мій черевик, відчуваю як намокає мій капроновий носок, пальці тремтять, а шкіра на обличчі стягується від сухості. Шлунок зрадливо бурчить, звісно я не поснідала цього ранку.

На порозі свого найменш улюбленого місяця в році я усвідомлюю, що втомилася від щоденної нудної рутини (і навчання). Ну камон, є стільки крутих речей, які я могла б робити в цьому місяці. Я могла б вже 500 тищ разів злітати в Карпати і назад, а ще в Франик і заодно зазирнути в Будапешт на вогник, там зараз напевно так красиво… Ви б знали, як би я хотіла знову в Будапешт. Востаннє коли я там була, то до цієї подорожі віднеслася абсолютно несвідомо, а зараз… Як було б чудово прогулятися тими вулицями тримаючи його за руку. Я змогла б нарешті поїхати в Київ на смм лекцію, так довго чекала її, та натомість я безвилазно сиджу в Луцьку та прокрастиную відкладаючи елементарні речі на наступний тиждень. Доходить до смішного абсурду, але краще не будемо про це.

Мене так втомив ланцюжок університет-дім-дім-університет. А ще мені почали снитися кошмари по ночам, шаверма замість нормальної вечері, дурні розважальні шоу від яких мозок атрофується і чашка з міцним чаєм і колечком лимона – так виглядає моє сонце, кислий шмат цитрусового щастя, джерело тепла. У такі місяці як листопад тобі нічого не хочеться, окрім як чаю та спокою, лінь проростає стебеллями з голови і паралізує тіло.

Ще з неприємного це сум на лицях людей, яких ти любиш, а ще сморід, що лунає з кімнати моєї сусідки і розноситься по всьому дому.

З приємного це те що я підсвідомо обіймаю свою кавову лихоманку вісні, тільки сьогодні помітила це прокинувшись посеред ночі з капельками поту на лобі і відчуваючи, що притискаюсь до нього всім тілом, а він стискає своєю долонею мою руку, що так ніжно лягла на його груди. А ще те що я ношу з собою свою склянку в яку мені наливають каву чи чай. А ще я маю теплі шкарпетки, в яких навіть сплю останнім часом.

Правдиво скажу, хоч температура на вулиці не радує, проте мене дуже тішить краса благородного неба вкритого сірими хмарами, а також аромат прілого листя і мокрого асфальту. У цьому вся осінь. Починаю говорити про неї так ніжно, наче люблю її більше ніж весну. Але ні, весна особлива пора, то безумовно. Приємно спостерігати за тим як листя осипається з дерев, особливо приємно сидячи вдома в улюблених капцях, в кофті коханого та з чашкою чаю зі шматочком сонця.