alexxiskei - Tumblr blog

alexxiskei · 8 months

Text

Dedicating this post to my first and only twst oc. I've never created fandom-related ocs before He's twisted from Diaval (Maleficent) and listen, I know that Crowley is probably twisted from Diaval too, but I don't care

Lower I'll put his story in English and Ukrainian translations in case someone wants to read

English version:

Diaval's story cannot exist apart from Maleficent's. Dariel's story cannot be told without Malleus.

When he was a child, Malleus had a stuffed raven he got either from his parents or his grandmother.

The young prince Draconia could not boast of a company of peers, so he looked for friends in the books and imagination. He talked to a small army of toys and sometimes repeated the shadow theater performances Lilia has showed.

Dariel was born on one of Malleus' birthdays. By human standards, he was five. In reality, he was about fifty years old. Plenty of time to gain experience and acquire company, but Malleus had neither.

He was used to being alone on his birthdays, but that day was the first time of celebrating even without Lilia's warm presence.

On a cloudy winter night, the shadow of a toy raven opened its eyes, awakened by the young prince's desperate desire to escape loneliness and the impulses of wild magic he hasn't yet known how to control.

From then on, he was never alone again. Or at least he hoped that it would be like that.

For the first time, Malleus had a companion. Not a mute cotton-filled toy or a cold porcelain doll, but a creature with a mind and a voice of its own. Together they spent time reading books in the library, between the trees in the garden, studying and learning, and even when Malleus went to bed, he was sure that in the darkness a pair of yellow lights would certainly be sparkling under his bed. Dariel could follow him wherever there was even a tiny patch of shadow on the floor or a wall. Usually he took his native form of a raven, but within his flat theater he could transform into anything, entertaining the prince with his own performances.

Years passed until one day Dariel, trying to save a human child Lilia had picked up (one could say that protecting children was in his "blood"... if he had blood) from hostile fae, was almost dispelled.

And although Lilia had warned him how bad an idea it was, Malleus gave Dariel a material body to keep him alive. The thought of losing his constant companion, the only stability in his everyday life, was unbearable.

Lilia was right as always. After Dariel received his body, the germ of his own self began to stir. From now on, fae did not ignore him, hidden in the shadows, but glanced at him, sometimes even nodded their heads, he could open the necessary books himself, sleep, taste food, and run his fingers along the satin of the bedsheets, feeling their softness.

The world, which had previously been limited and flat, suddenly became three-dimensional, so interesting and beautiful that Dariel wanted to see it all at once.

For a long time, he did not dare to tell Malleus about his desire. The impetus came from an incident in the garden when one of the local fae called him by the name. Him. Not Lord Draconia. That evening, he finally voiced his dream. And, as expected, was rejected.

Malleus didn't want to let go of the only creature attached to him, and was afraid to feel the childish loneliness of his fifth birthday by human standards.

Soon, Dariel left on his own. He ran away. Towards the unknown and big world, for almost twelve years, knowing what fate would befall him upon his return. But he did it nevertheless. Otherwise, he would have remained in the shadow of prince Draconia forever.

He returned when Malleus was in his first year of NRC. It turned out that Dariel could not exist physically or mentally without his creator and his magical support.

Despite his anger, resentment, and the bitter taste of betrayal, Malleus left Dariel alive: he couldn’t force himself to destroy their bond. At least for the duration of the studies...

The following year, Dariel also entered NRC. Three years within its walls would be the last of his freedom. And, perhaps, his life.

Notes:

- Only Malleus and Lilia know about his true identity. Rook and Leona seem to suspect something. And Crowley. Hmm:)

- After acquiring a material body, he lost the ability to dissolve into shadows on his own, and now only Malleus can change his shape.

- Among of all races in Twisted Wonderland, he is the closest to monsters.

- When Malleus created his body, he was guided by the most familiar example: a fae body with a male anatomy. But Dariel doesn't care about his own gender (if I see an opportunity to make a character agender, I use it).

- It seems that Dariel is the only one in Diasomnia who knows how to look after children without endangering their lives and psyche. Because he is. Well. Literally a child's toy in the past. Silver can partially thank Dariel for keeping him alive during the first years of his life.

- The original toy depicted Diaval.

- Dariel always knows when Rook is watching him, but he doesn't mind, it's pretty flattering. No one has given him so much attention.

Ukrainian version:

Історія Діаваля не може існувати окремо від Малефісенти, так само історія Даріеля не може бути розказана без Маллеуса.

У дитинстві у Маллеуса був плюшевий ворон, залишений чи то від батьків, чи то від бабусі.

Багатолюдною компанією однолітків юний принц Драконія похвастатись не міг, тому шукав друзів у книжках та... уяві. Він говорив з маленькою армією іграшок та іноді повторював спектаклі театру тіней, які показував Лілія.

Даріель народився в один з днів народження Маллеуса. За людськими мірками йому виповнилося п'ять. Насправді ж — близько п’ятдесяти років. Вдосталь часу, аби набратись досвіду та обрости компанією, але Маллеусу бракувало другого навіть більше за перше.

Він звик святкувати майже наодинці, але того разу вперше зустрів день народження навіть без теплої присутності Лілії. Зовсім сам.

У хмарну зимну ніч тінь іграшкового ворона на стіні розплющила очі, пробуджена відчайдушним бажанням юного принца позбутись самотності та поривами дикої магії, яку той ще не вмів контролювати.

Відтоді він більше ніколи не був один. Чи, принаймні, сподівався, що так станеться.

У Маллеуса вперше з'явився компаньйон. Не німа набита ватою іграшка чи холодна фарфорова лялька, а істота з власними свідомістю та голосом. Разом вони проводили час за книжками у бібліотеці, між дерев у саду, за заняттями та навчанням, і навіть коли Маллеус лягав спати, він був певен, що у темряві під матрацом його ліжка неодмінно горітиме пара жовтих вогників. Даріель міг слідувати за ним всюди, де на підлозі чи стіні залишався хоча б крихітний клаптик тіні. Зазвичай він приймав рідну форму ворона, але у межах свого плоского театру міг перетворитись на будь-що, розважаючи принца власними виставами.

Так минали роки, допоки одного разу Даріель, намагаючись врятувати підібране Лілією людське дитя (можна було б сказати, що захищати дітей у нього "в крові"... якби він мав кров) від вороже налаштованих фейрі, був майже розвіяний.

І хоча Лілія попереджав, наскільки це погана ідея, Маллеус подарував Даріелю матеріальне тіло, аби зберегти йому життя. Думка про втрату постійного компаньйона, єдину стабільність повсякдення, була нестерпною.

Лілія виявився як завжди правий. Після здобуття тіла у Даріеля почав ворушитись зародок власного "я". Відтепер фейрі не ігнорували його, захованого в тіні, а кидали на нього погляд, іноді навіть кивали головою, потрібні книжки він міг відкривати сам, і спати, і куштувати їжу на смак, і проводити пальцями вздовж атласу простирадла, відчуваючи його на дотик.

Світ, до цього обмежений і плаский, несподівано став тривимірним, таким цікавим і прекрасним, що Даріелю захотілось побачити одразу весь.

Він довго не наважувався повідомити Маллеусу про своє бажання. Поштовхом став випадок у саду, коли одна з місцевих фейрі звернулась до нього на ім'я — до нього особисто, а не до лорда Драконії. Того вечора він нарешті озвучив свою мрію. І очікувано отримав відмову.

Маллеус не хотів відпускати єдину прив'язану до себе істоту та боявся знову відчути дитячу самотність п'ятого за людськими мірками дня народження.

Невдовзі Даріель пішов сам. Втік. Назустріч незвіданому та великому світу на дванадцять років, прекрасно усвідомлюючи, яка доля його спіткає після повернення. Інакше він вчинити не міг. Інакше б він навічно залишився у тіні принца Драконії.

Попри це він все ж повернувся, коли Маллеус вчився на першому курсі Коледжу. Виявилось, Даріель ні фізично, ні ментально не міг існувати без свого творця та його магічної підтримки.

Попри злість, образу та гіркий посмак зради, Маллеус залишив Даріеля живим: рука не піднялась розвіяти його та розірвати натягнуті нитки їхнього зв'язку остаточно. Принаймні на час навчання...

Наступного року Даріель теж вступив до Коледжу. Три роки у його стінах стануть останніми роками його свободи. А, можливо, і життя.

Примітки:

- Про його справжню сутність знають лише Маллеус і Лілія. Здається, Рук і Леона щось підозрюють. А Кровлі. Хм:)

- Після здобуття матеріального тіла він втратив здатність самостійно розчинятись у тінях, тепер лише Маллеус може міняти його форму.

- За природою з усіх рас світу твістеду він найближчий до монстрів.

- Маллеус, коли створював тіло, орієнтувався на найбільш знайомий приклад: тіло фейрі з чоловічою анатомією. Але на власний ґендер Даріелю все одно (бачу можливість зробити персонажа аґендером — використовую).

- Даріель єдиний з Діасомнії, хто знає, як треба доглядати за дітьми без загрози їхньому життю та психіці. Бо він. Ну. Буквально дитяча іграшка в минулому. За пережиті перші роки життя Сильвер може частково дякувати йому.

- Оригінальна іграшка зображувала Діаваля.

- Даріель завжди знає, коли Рук за ним стежить, але він ніколи не проти, це навпаки лестить. Ніхто й ніколи не приділяв йому так багато уваги.

#twisted wonderland #twst #twsited wonderland oc #twst oc

58 notes · View notes