Tumgik
markulova · 6 years
Text
Цветок пустыни (2009): «Останній верблюд в каравані йде так само швидко, як перший»
«Коли людина мандрує по життю, то долаючи бурі, то насолоджуючись світлом і теплом сонця, то потрапляючи в «око» ураганів, її виживання залежить єдино від сили волі» (с) Уоріс Дірі і Кетлін Міллер
Фільм — справжня історія життя чорношкірої моделі і заснований на автобіографічному романі Варіс Діріє. Фільм про психологічну, душевну і фізичну драму жінки, яка стала жертвою варварських традицій і несла цю біль через все своє життя. Але не дивлячись на це вона виявилася сильною жінкою, яка змогла заявити всьому світу про себе і встати на боротьбу з варварською традицією жіночого обрізання.
Головна героїня, Варіс Діріє, викликає захоплення і є зразком жінки з сильним духом, що допомогло їй стати не тільки однією із самих популярних моделей, а й стати членом ООН, а також створити фонд по боротьбі з жіночим обрізанням.
Tumblr media
В анотації до фільму говорилося, що це історія «про перетворення гидкого каченяти в лебідя». Я подумала, що це черговий попсовий американський фільм, яких повно. На мій погляд, краще його дивитися саме жінкам, тому що чоловіки не настільки переймуться ідеєю фільму, він їм здасться дівчачим, не дивлячись на те, що сам сенс фільму дуже глибокий і важливий. І нехай тут немає знаменитих акторів, але дві години фільму варті того, щоб подивитися.
В основному весь фільм зводиться до проблеми і трагедії маленької дикунки з Сомалі. Історія її життя починається на батьківщині в Африці. Дика дівчинка змогла, не дивлячись на всі труднощі, пройти непростий життєвий шлях і зберегти в своєму серці віру, любов і надію. Героїня через свою історію хоче донести проблему тисячі інших таких же нещасних жінок і допомогти їм.
Tumblr media Tumblr media Tumblr media Tumblr media
У мене складалося відчуття, ніби героїня не з іншої країни потрапила в Лондон, а з іншого століття. Не віриться, що в сучасному світі до сих пір живуть люди, яких буде дивувати елементарний водопровід. У фільмі дуже гостро піднімається проблема жіночого обрізання, про яку я майже нічого не знала до перегляду. Побачене дуже вразило і змусило задуматися. Невже в нашому прогресивному столітті до сих пір залишається така варварська і безглузда традиція? Як люди можуть бути такими жорстокими і витворяти це з маленькими дівчатками? Хоч офіційно ця процедура була заборонена, все одно до цих пір це продовжують робити.
Варіс пощастило, що вона вижила після цієї жахливої традиції, на відміну від її сестри, яка померла у результаті крововиливу. І це діється в нашому цивілізованому 21 столітті — варварство і наруга над жіночим тілом. Вважається, що жінка, яка не перенесла свого часу обряд обрізання, нечиста. А також, що в пустелі це найкращий спосіб дотримання гігієни і охайності. Але ж справа не тільки в цьому. Жоден чоловік не одружується на необрізанній дівчині, і відношення до неї буде відповідне, як до жінки легкої поведінки.
Найстрашніше — це цифри, які були озвучені в кінці фільму. Так, головна героїня безумовно врятувала багато душ від того, щоб їх скалічили назавжди. Але яка жахлива цифра, яка говорить про те, що ці страшні діяння здійснюються щодня, і щодня сотні і тисячі маленьких дівчаток залишаються покаліченими на все життя фізично і морально! Фільм безумовно подивитися варто. Ця історія не може залишити байдужим, а деякі сцени так шокують, що мимоволі виступають сльози. Після такого фільму дякуєш Богові, що ти народилася і живеш там, де немає подібних засад і звичаїв.
Tumblr media Tumblr media Tumblr media Tumblr media Tumblr media
Ваша Марта Маркулова ♥️
0 notes
markulova · 6 years
Text
Париж у будь-яку ціну (2013): Париж, гудбай
Tumblr media
Тридцятирічна комедіантка Рим Керіс зняла себе ж в головній ролі в своєрідному дівочому варіанті «Особливостей національного полювання». Вона тут жартує і над нецивілізованим Марокко з його сільським антуражем і укладом, і над пафосним Парижем з надто чутливими чоловіками і безпринципними кар'єристками. А найбільше вона жартує над своєю героїнею, яка крокує на шпильках по путівцях, шарахається від кожної курки і взагалі з регулярністю виставляє себе дурепою — тому стрічку із задоволенням можуть дивитися не тільки дівчата, а й їхні супутники. Непроста тема протистояння Заходу і Сходу тут подана як нехитрий і незлобний жарт — воно і забавно, і повчально: героїня неминуче приходить до висновку, що краще для неї перебувати десь посередині.
Tumblr media Tumblr media Tumblr media
«Париж» в повній мірі демонструє не подвійне, а десятерне дно — від нього чекаєш банального розвитку подій, але він, фігурно виписуючи вензелі, стрибає від шаблону до шаблону, ні за один не чіпається надовго. Ось на другому плані серед паризьких красунь модельної зовнішності з'являється товстуха-стажер, і здається, що зараз нам покажуть чергову історію Попелюшки. Але нічого подібного, подражнили і забули. Ось господар модного будинку оголошує відкритий конкурс між двома претендентками на місце ведучого модельєра, і здається, що ось зараз почнеться суперництво між двома молодими стервами за розташування боса. Але ж ні, фільм вирулює в протилежну сторону. Ось головній героїні загрожує депортація, і найкращим способом залишитися в Європі для неї є шлюб з французом, але її адвокат-залицяльник не бажає грати в «Пропозицію», як Сандра Баллок. Він відмовляється, і картина знову круто згортає на іншу автостраду.
В принципі, все зрозуміло і просто. Будь-яка людина, яка стрибнула вище своєї голови, яка вирвалася зі злиденного життя, неблагополучної країни, не захоче втрачати те, що має. І минуле життя викликатиме у неї огиду. Це як повертатися до старого, гнилого будинку. Фільм позначений, як жанр комедії, і в фільмі є багато смішних моментів, правда, вони межують з дурістю і наївністю.
Tumblr media Tumblr media Tumblr media
Рем Керісі — це і головна героїня, і режисер, і сценарист. Вона народилася у Франції, хоч і володіє зовнішністю, властивої для східних країн. Гра в цьому фільмі у неї цілком стерпна для жанру комедії. Яскраві, пародійні жести, різкі рухи, міміка кишить «кривляннями». І все цієї дівиці море по коліно. Ніяка проблема не вганяє її в смуток і тугу. Жодна сльоза не проскользує у неї за весь фільм, хоча є сцени і досить зворушливі, і піднімаються серйозні теми. Особливо, все що стосувалося смерті її матері від раку. Дівчина-танк, яка знаходить вихід з будь-якої ситуації. Вона не знає слово «ні». Образ сучасної емансипованої жінки. Вона штовхає ліктями перед собою всіх. І навіть любов її знаходить якось буденно, як по написаному сценарію.
Tumblr media Tumblr media
Відмінний легкий французький фільм, що передає атмосферу Парижа, Франції, світу моди і яскравий контраст на тлі цього з арабським світом. Хорошою ідейною лінією фільму є яскравий акцент на усвідомленні свого походження і виявленні з цього своєї індивідуальності, що робить нас винятковими і відрізняє від інших.
Tumblr media
Ваша Марта Маркулова ♥️
0 notes
markulova · 6 years
Text
Парфюмер: Он ищет любви
Tumblr media
Очень долго я ждала встречи с этой книгой. Многие мне говорили, что не убудет, если я не прочту и абсолютно ничего не потеряю, даже были попытки отговорить от прочтения. До «Парфюмера» у меня была всего одна любимая книга – «Портрет Дориана Грея», тепер + одно чтиво на полку фаворитов. Это первый раз, когда после прочтения я не хочу писать рецензию. Только кратко изъясню свою позицию к творению Патрика Зюскинда.
Впечатлили основные вопросы, затрагиваемые в книге. Первое – как слепо общество, ценящее только внешнюю красоту. Второе – гений и злодей: могут ли эти две крайности совмещаться в одном человеке? Почти все, кто читали эту книгу берут себе слоганом вопрос о том безумец ли или гений Жан-Батист Гренуй. Я увидела другое – власть и одиночество, гениальность и одержимость, которые достигли своей вершины!
Для себя главным ключом книги я выбрала тему одиночества. Одиночество не исчезнет – Гренуй понимает это. Никто не оценит глубины его гениальности, и он будет вечно один. На протяжении каждой главы автор показывает чувства, которые испытывает человек одинокий среди толпы и жаждущий слиться с этой толпой, отрицающий свою непохожесть. Со времени действия романа прошло много лет, а люди всё также одиноки, и всё также ищут рецепт всеобщей любви и гармонии с миром.
Где-то я вычитала, что очень многие после прочтения книги отмечали, что на какое-то время у них словно усилилось обоняние, точнее они просто значительно большее внимание начали обращать на запахи. Это истина. Моё знакомство с Гренуем началось в общественном транспорте по пути на другой конец города, это два часа езды. В силу своей аллергии мой нос крайне чувствителен к любым, даже самым слабым запахам. Но именно с «Парфюмером» в руках я чувствовала такой вихрь смрада вокруг, что не передать словами. Именно в этом эффекте 5D и была сила и очарование Зюскинда – он заставил читателя полностью погрузится в мир Гренуя, посмотреть на мир его глазами, а точнее понюхать его носом.
И напоследок, знаете о чём эта книга на самом деле? О любви. После всех совершённых убийств подмастерья Гренуя не верится, правда? Я объясню. Он гений, который помешался на своей мечте – создать идеальный запах, самый красивый и прекрасный – запах любви. Как и хороший парфюм, любовь неуловима и эфемерна. Лишь тонко чувствующий человек может поймать в воздухе нотки аромата и определить источник этого благоухания. И Гренуй чувствует его; жаждет получить то, чего был лишён в детстве. А кто, как не женщина, является квинтэссенцией, источником любви? Запах женщины – это то, что сводит с ума и заставляет мужчин совершать безрассудные поступки. И Гренуй начинает убивать. Забирать аромат женских тел, эту жизненную эссенцию. Не потому, что безжалостный маньяк, психопат, безумец. А потому что по-другому не умеет. Никто не научил его. Как бы крамольно это не звучало, но это одно из самых лучших произведений о любви, которые я когда-либо читала.
В заключении, как всегда топ-цитаты:
— Эта власть была сильнее власти денег, или власти террора, или власти смерти: неотразимая власть внушать людям любовь
— Люди могут закрыть глаза и не видеть величия, ужаса, красоты и заткнуть уши и не слышать людей или слов. Но они не могут не поддаться аромату. Ибо аромат – это брат дыхания. Аромат проникает в самую глубину, прямо в сердце, и там выносит категорическое суждение о симпатии и презрении, об отвращении и влечении, о любви и ненависти. Кто владеет запахом, тот владеет сердцами людей. 
— До сих пор он всегда думал, что мир вообще таков и от него нужно закрываться, забираться в себя, уползать прочь. Но то был не мир, то были люди. Теперь ему показалось, что с миром – миром, где не было ни души, – можно было примириться.
— Никого нельзя обязать сверх его возможностей.
— Если, наконец, докатились до того, что самого Бога, лично Всемогущего Господа, объявляют излишним и совершенно всерьез утверждают, что порядок, нравственность и счастье на земле мыслимы без Него, просто благодаря врожденной морали и разуму самих людей… О Боже, Боже! – тогда, во всяком случае, не стоит удивляться, если все идет вверх дном, и нравы вконец развратились, и человечество навлекло на себя кару Того, Кого оно отрицает. Это плохо кончится. Великая комета 1681 года, над которой они потешались, которую они считают просто кучей звезд, была предупреждающим знамением Господа, ибо она – теперь-то мы знаем – предсказала век распущенности, духовного разложения, политического и религиозного болота, которое человечество создало для себя и в котором оно когда-нибудь погрязнет.
— Двуличные приносят несчастья и смерть.
Ваша Марта Маркулова ♥️
0 notes
markulova · 6 years
Text
Три билборда на границе Эббинга, Миссури (2017): Три білборди на кордоні підсвідомості, або під панцирем ненависті
Tumblr media
Що відрізняє хороше кіно від поганого? Відповісти на це питання не так просто, адже факторів, що впливають на формування позитивного враження від тієї чи іншої картини дуже багато. Але, найбільш важливим і значущим з них є емоційне сприйняття. Різні фільми можуть викликати у глядача весь спектр емоцій - від страху і відчаю до сміху і щирої радості. Успіх картини безпосередньо залежить від того, наскільки глибоко всередину душі вона зможе проникнути.
Модно останнім часом стало, так би мовити, вчасно ловити хвилю, коли найкращим кіно стає те, що найкраще розкриває теми, які є тут і зараз. Самі наглядові отримують загальну славу і це має не тільки негативні сторони, про які всім давно відомо, але також кіно стає ще і більш корисним, отримуючи художню цінність, відображаючи особливості тільки нашого часу.
Tumblr media
«Три білборда на кордоні Еббінг, Міссурі» це максимально проста і незвичайна назва для фільму. Фільм не намагається нам щось пояснити, не розповідає ніяких передісторій, він починається з одного випадку, який поклав початок подальшим подіям. Якісь невеликі моменти з того, що було до цих подій, глядач може дізнатися тільки з розмов персонажів.
Tumblr media
Фільм дивно багатий багатогранними персонажами - навіть, здавалося б, епізодичні ролі розкриваються в діалогах з різних сторін. І в цьому, мабуть, і криється найсильніша сторона фільму: він дивно живий і правдоподібний, аж до дрібниць. Горе не зривається в оперетковий фарс, злість затуманює розум, але після неї приходить каяття, а за ним і добру знаходиться місце. Все це супроводжується по-справжньому геніальними діалогами і дивно неквапливою атмосферою маленького американського містечка, ідеально накладається меланхолійний сюжет.
Tumblr media Tumblr media Tumblr media
Літературна основа «Трьох білбордів» - його сильна і слабка сторона одночасно. Сила в тому, як майстерно ірландський сценарист Мартін МакДона володіє драматургічним інструментарієм: як промальовує характери персонажів, облаштовує повороти, розпалює конфлікти, прописує діалоги. Уразливість - в тому, що така історія ризикує виглядати штучно, патетично і навіть старомодно. Прописані дотепні діалоги МакДона роблять його персонажів трохи краще і яскравіше, ніж їх умовні прототипи десь на півдні США.
Tumblr media
Співчувати тут доведеться багато, адже у всіх героїв тут своя правда, своя біль і свої можливості для подвигу і підлості. Сувора мати загиблої дівчини карає себе за те, що була з дочкою груба і побічно допустила злочин. Шеф поліції безсилий для розкриття справи, та й сам перебуває при смерті, подумки прощаючись з дружиною і двома маленькими доньками. Його помічник по-своєму бачить порядок в місті, сублімуючи власну нікчемність. Навіть третьорядні персонажі у фільмі мають власний баланс і непомітно впливають на те, що відбувається на невидимому фронті боротьби Жінки і Системи.
Tumblr media Tumblr media Tumblr media
Образ Мілдред припаде до душі сучасним феміністкам. Люта войовниця, рухома колосальним горем і тягне на собі навантажений віз з тяжкою трагедією. Насмілилася кинути виклик чоловічій частині маленького містечка. Не боїться шерифа, їдко жартує. Такі жінки на стежці війни могли б стати героїнями якого-небудь феміністського вестерна.
Але ось у чому фокус: замість того щоб підтримати сусідку, місто озброюється проти неї. МакДона - злий і іронічний - розкрив найважливішу соціальну проблему сучасності: тут кожен воює з кожним, тут згрупуватися «проти» куди простіше, ніж об'єднатися «за». Мілдред відчує це на собі, коли піде до стоматолога, коли повернеться на роботу в сувенірний магазин або виступить по телебаченню. Тому що хто давав право простій, самотній і до того ж жінці сперечатися з шерифом, якого любить все місто.
Tumblr media Tumblr media
Фінальна емоція, яку викликає картина - це здивування. «Білборди» закінчуються занадто різко, обриваючи розповідь на півслові. Сюжет переривається, а глядачеві залишається лише будувати теорії і припущення. Ні, відкриті кінцівки - це відмінний прийом, але в даному випадку, хотілося б побачити більш конкретний фінал. Провокуючи на абсолютно протилежні емоції, картина не котиться у зневіру, а постійно дивує навіть самого уважного глядача.
Tumblr media
Історія «Трьох білбордів» нехай дуже конкретна і особиста трагедія, але піддається масштабуванню. Їй не йде тулитися в межах одного штату або навіть всіх з'єднаних. Це універсальна розповідь про горе і сліпу помсту, коли душа вимагає покарати, а мозку не важливо кого. Якраз тому детективна лінія йде на другий план, відкриваючи простір для роуд-муві вглиб себе.
Наскрізним лейтмотивом крізь стрічку проходить фраза «гнів породжує ще більший гнів», і для фільму, побудованого навколо гніву і неприйняття істини, ця думка здається як ніколи відповідною.
Tumblr media
Ваша Марта Маркулова ♥️
0 notes
markulova · 6 years
Text
Муж жены-политика (2013): Чи є інстутит сім’ї у політиці?
Tumblr media
«Чоловік жінки-політика» — драматичний міні-серіал, героями якого є представники британського істеблішменту — «золота» подружня пара політиків Хойз. Що різні люди розуміють під словом «політика»? Серіал розповість, що цей термін означає дуже серйозну і дуже невдячну справу, яка може в один момент направити життя будь-якої людини, якимось чином пов'язаної з політикою, в неправильне русло.
Серіал багатошаровий і сприймати його однозначно неможливо. Принаймні явно не тільки з позиції  «а фільм то виявляється про те, що чоловік і дружина одна сатана!». Відносини між Чоловіком і Жінкою тут не дарма подаються і розкриваються саме в світлі проблеми гендерних зв'язків. Рівноправність і тотожність — речі абсолютно різні, і коли відбувається підміна понять, як у випадку з Фреей, проблема взаємин перестає бути просто драмою непорозуміння. Автори серіалу намагалися показати нам зворотній бік гендерного рівноправ'я, коли один з партнерів, якого природа наділила, здавалося б, мудрістю і особливою роллю у відносинах, перевертає все з ніг на голову на догоду своєму егоїзму і честолюбству, і забуває про справжні цінності.
Tumblr media Tumblr media
Це начебто в черговий раз просто історія про сім'ю, конфлікти, проблеми, які характерні для будь-якої іншої сім’ї. Але сім'я Ейдана і Фреї — незвичайна, це сім'я двох великих політиків. Конфлікту між ними немає до тих пір, поки ситуація не складається таким чином, що вони як би міняються місцями — він змушений відійти в сторону, в тінь, а їй доля надала шанс висунутися вперед. Колись у неї такий шанс вже був, але тоді вона пожертвувала кар'єрою на користь сім'ї. Ейдан був впевнений, що і вдруге вона вчинить так само. Але у неї політика до такої ж міри в крові, як і у нього, і вона розуміє, що навряд чи доля їй коли-небудь ще і третій шанс надасть, і тому все-таки піддається спокусі. У другому епізоді ми з деяким подивом бачимо, як бажаючи відігратися за свій провал, що послужив трампліном для сходження подружжя, колишній міністр Ейден Хойз гвалтує свою дружину. Уважно вивчаючи на наступний день синці на своїх руках, Фрея не поставили запитання: «Мій милий, що тобі я зробила?», а запитала себе: «Як же тепер можу згвалтувати тебе я?». Ця жахлива сцена результат переходу «закону джунглів» у відносини. Вона зрадила — він покарав, показав, хто альфа. І вона не опиралася. Він плакав, бо було огидно від свого вчинку і розумів, що дім, де вони обидва відчували себе в безпеці і один за одного, вже немає, і треба починати лицемірити.
Вони стають суперниками у політичній боротьбі, і так як вони обидва природжені політики, принаймі нам їх так позиціонують, вони перестають фактично з цього моменту бути просто сім'єю. Діти і все інше відходить на другий план, по-іншому просто не може бути. Вони обидва — великі «звірі», які прагнуть бути ватажками «великих собак». Для таких людей самореалізація все-таки важливіше всього іншого. Вони обидва в пастці у своїх амбіцій і честолюбства.
Tumblr media
Цей фільм про амбіції, сумлінності в політичних іграх і крихкості відносин. Неоднозначна історія родини політиків, один з яких терпить крах на зльоті, а інша виходить з тіні чоловіка. Висновки можна зробити різні.
Висновок перший, в рамках традиційного сімейного укладу: роль глави сім'ї відведена чоловікові, і він повинен домагатися успіху на професійній ниві. Ейден, втративши пост в кабінеті міністрів і можливості зайняти найвищий пост, втрачає орієнтири у своєму житті. Так, він кар'єрист, але не позбавлений совісті — рівно до тих пір, поки його не зраджують. А зрада руйнівна сила, навіть в малих дозах, вона породжує сумніви, які при множенні на професійний фолаут викликають неконтрольовані реакції.
Tumblr media
Висновок другий: не можна бути егоїстом. Рахуватися з бажанням дружини реалізуватися на терені, де лідером завжди був чоловік, все-таки варто. Хоча б тому, що її шанс не означає його приниження. Чи тому що довгий час вона свідомо поступала дорогу чоловіку, не змагаючись з ним, а підтримувала і беззастережно вірила.
Висновок третій: можливо, поламане не варто списувати з рахунків. Все має свою ціну: слова, вчинки, їх відповідність і невідповідність. Часом буває соромно за свої вчинки, рідше — за свої думки. Але переломи, зростаючись, зміцнюють кістки. Організм, навіть якщо це сім'я, включає компенсаторні механізми. І пробачити можна багато, особливо якщо є час переглянути своє життя.
І висновок четвертий: довіряючи, довіряй.
Tumblr media
Ваша Марта Маркулова ♥️
0 notes
markulova · 7 years
Text
Твин Пикс: «Невозможно не понимать кино»
Tumblr media
«Твин Пикс» — американский телесериал, созданный знаменитым режиссером Дэвидом Линчем и соавтором сценария Марком Фростом. Считается, что «Твин Пикс» изменил правила игры в мире кинематографа, сравнив его с «большим кино» и даже показав преимущества многосерийного формата. Это сугубо авторский экспериментальный проект Линча и Фроста.
Посмотрев через энное количество лет «Твин Пикс», я поняла, почему сериал в своё время захватил умы миллионов. Сейчас у нас есть возможность сравнивать — в мире появилось достаточное количество оригинальных сериалов, но даже при такой конкуренции «Твин Пикс» не утратил своего таланта запоминаться навсегда своей неординарностью. Во многом это и заслуга режиссера и сценариста Дэвида Линча. Жители Твин Пикса, на первый взгляд, довольно милые люди: они наливают тебе кофе, они приветливы, у них есть семьи, маленькое пространство кажется уютным. Эта патриархальная чудаковатость жителей города особенно очевидна на фоне подтянутого, собранного и уверенного в себе агента Купера, который прибыл в эту глушь в отутюженном пиджаке и чистой рубашке. Дейл Купер — олицетворение энергичности, прогресса и особого типа благородства. Это благородство, кстати, периодически выглядело бы комичным, если бы не поразительный ум и проницательность агента, не говоря уже о его привлекательности. Купер сливается с атмосферой города, относясь к нему с некоторой симпатией, и начинает расследовать убийство первой красавицы местной школы Лоры Палмер, обнаруженной в пакете на берегу реки. Хотя городок и предоставляет ему кофе и загадки — это врата ада, центр хтоническая мощи безумия, которое только и ждало повода, чтобы вырваться наружу.
Tumblr media
Удивительная чудаковатость молодого Купера, постоянно записывающего свои догадки и речи на диктофон для бывшей секретарши Дайаны, и его чувство юмора вкупе с непробиваемой тщательностью, будто освещают уютное болото Твин Пикса, привлекая к Куперу хороших людей и заставляя проявляться спящее проклятие. Но чем дальше, тем сильнее бурлит омут города, с которого начинают лезть чудовища и отравляют всё вокруг. Обыденные вещи приобретают зловещий цвет. Волнение и тяжелые предчувствия влияют даже на самых стойких. Режиссер Дэвид Линч мастерски нагнетает атмосферу дышащего тебе в спину хаоса, он подвергает рациональность Купера испытанием с помощью одних средств, а зрителя замораживая в кресле — с помощью других. На каждого находится свой страх. Монстр начинает шевелиться и подбрасывать агенту всё ��овые и новые доказательства, новые и новые повороты, которые сбивают с толку.
Tumblr media
«Твин Пикс» можно разделить на две части. Первая — это очень странная, мистическая сага о рыцаре, проникающего в царство тьмы. Особенно ярко играет на этом фоне любовная линия Купер-Одри, несколько забавная, но неподдельная, трогательная, очаровательная своим благородством. Чем мощнее становится зло, тем ярче звучит струна веры в героя. Вторая часть — это проникновение царства тьмы в рыцаря. Линч склонен отдавать предпочтения царству тьмы, бесформенному и зловещему. Сначала царство тьмы поглощает Лору, превратив красоту в символ падения, порочности, слабости, в опасный рычаг, затем оно берётся за принципы лучших персонажей «Твин Пикса», искажая их и сводя к механическим действиям, а после добирается до праведника, что спустился в ад . Инициация Купера с помощью его символического убийства — это как демонстрация его уязвимости в тот момент, когда мы привыкли думать, что он неуязвим. Купер возвращается назад, но характер его поисков меняется, меняется его отношение к происходящему, расстановка сил. В тот момент, когда сживаешься с Купером и вытягиваешься по струнке, сжимая кулак, чтобы он победил в пузырях ядовитой жидкости лягушки, порочного безумия и мистического абсурда, Линч наносит окончательный удар. Сначала он лишает равновесия, развесив паутину и окончательно размывая структуру фильма, а затем оставляет тебя с перекошенной физиономией и беспощадно убитым вечером.
Tumblr media
Нежность — возможно, единственное слово, которым не страшно задеть «Твин Пикс». Толковать, разгадывать, анализировать мотивы, приёмы и темы не хочется и не нужно. «Твин Пикс» — не сериал или кино, но память и обещание. Публике не привыкать, что фильмы режиссера Дэвида Линча сотканы из того же вещества, что и сны. Но «Твин Пикс» ведёт сквозь анфиладу мечтаний дальше, с одного сна в другой, где страшно и удивительно проснуться. Линч не был бы собой, если бы не превратил картину в набор странных сцен и путанных эпизодов, смысл которых приходит не сразу, а порой невозможно даже определить, в реальности это происходит или кто-то грезит, в прошлом мы сейчас, в настоящем или в будущем.
Давно не важно, кто убил Лору Палмер. Действительно убил? «Я мертва. И я жива », — говорит она специальному агенту ФБР Дейлу Куперу в загробном Черном Вигваме. «Я не знаю никакой Лоры Палмер», — говорит она же Куперу на одном из этажей слоистой реальности, в которую погружает зрителя сериал.
Tumblr media
Возможно ли оценить сериал, пока не закончилась последняя серия и замысел создателей не получил финальный, целостный вид? Режиссер арт-хаусного кинопродакшена Дэвид Линч давно дал буддистский ответ: «Невозможно не понимать кино». То есть интерпретация, идеи, даже форма и продолжительность увиденного определяются не автором, а зрителем — в зависимости от его собственной интуиции, знаний, терпения и интереса. Выводы и мнения одного зрителя не обязательно и не во всём совпадают с ощущениями другого — более того, могут радикально измениться при повторном контакте с тем же произведением искусства.
Tumblr media
Но не верьте никому, кто станет утверждать, что понял, в чём заключается сюжет, посыл и мораль «Твин Пикса», так как к умениям всё раскладывать по полочкам, сопоставлять факты и делать выводы сериал обращается в последнюю очередь. Либо не обращается вообще, авторам интереснее собственными чувствами и эмоциями обращаться к чувствам и эмоциям зрителя, своими снами приводить кошмары, а собственный звон в ушах и блеск в глазах проецировать на других. А попробуй текстом описать звук, как скачет патефонная игла, марево над заключенными Черного Вигвама или «лицо говорящей руки, которая приняла вид дерева» — любые законы, правила и тщательно выстроенные распорядки упадут, как карточный домик.
А всё потому, что «Твин Пикс» — это даже не сериал, это какое-то визуальное полотно, которое живёт своей жизнью. Его эпизоды могут отличаться стилистически, как фильмы разных режиссёров, которые живут в разные эпохи на разных континентах. Он варварски обращается с жанрами, начинаясь как мрачный криминальный детектив, затем ныряя то в фантастику, то в ромком, то в драму, но нигде не задерживаясь долго. Герои здесь могут долго молчать, могут по пол серии ехать в машине или лететь в самолете, переводить сны или разговаривать с гигантским самоваром. Сериал, как ни странно, не имеет начала и конца — отведенные хронометражем отрезки начинаются ниоткуда и заканчиваются ничем. Меньше всего «Твин Пикс» похож на кино. Потому что «Твин Пикс» — это форма медитации. Современные сериалы стали настолько кинематографичными, что их можно и по возможности смотреть на большом экране. Работа режиссёра Дэвида Линча не такая. Нет, главного героя сериала агента Купера можно смотреть в кинозале, но при этом с «Твин Пикс» лучше находиться один на один, только так можно уловить его шёпот, дыхание и проблески света. Каждый эпизод требует полного погружения в рассказ — словно гипнотизер, Линч сначала убаюкивает вас классической музыкальной темой, потом задаёт ритм рядом эпизодов, действие в которых то ускоряется, то замедляется, после нагнетает атмосферу и бьёт наотмашь, лишая возможности дышать. А в финале снова ставит лирическую песенку.
Tumblr media
Но «Твин Пикс» — это ещё и разговор Линча с окружающим миром. Не отрываясь от основных мыслей и не теряя связи с персонажами, режиссер и сценарист вдруг говорит своё понимание добра и зла, демонстрирует ужас рождения плохого, который берет на себя хорошее, чтобы сохранить гармонию в мире. Минута за минутой Линч старательно демонстрирует нам своё представление о мироустройстве, где есть место и индийским обычаям, и мистическому опыту, и фантастическим путешествиям, и вполне прозаическое право на искупление. Здесь же через сериал он обращается и к своим друзьям: только у мертвеца не защемит сердце в сцене с Дэвидом Боуи или в эпизоде ​​прощания с миром Женщины с поленом. Дэвид Линч есть любовь, и этой любви хватает на всех.
Tumblr media
Высмеивая страхи и мании американских добропорядочных граждан, порой ненависти к их якобы благочинному образу жизни, клеймя его и распыляя на части, рискованно обнажая суть вещей, Линч всё же не из породы линчевателей, а именно готов петь хвалебный гимн тем самым «святым невиновным». Позволив им пропасть в глубинах недостатков, сгореть в пучине адского пламени, подвергнув героев всем мыслимым и немыслимым унижениям, заставив умереть мучительной физической смертью. Он как демиург или добрый волшебник с помощью живой воды воскрешает к жизни агента Купера, или как ангел-хранитель преподносит в последний момент чистые души к небесам, такие как душу Лоры Палмер.
Tumblr media
Вообще, демонстративная небрежность Линча в некоторых областях не назовешь иначе как величественной. Он добивается невероятного качества изображения, которое гипнотизирует и завораживает игрой света, темноты и электричества; фантастически тщательно работает над дизайном звука. Думаю, решительно все после окончания фильма ненавидели Дэвида Линча. Но нельзя при этом не осознать его определенное величие — величие человека, который даёт тебе такого пинка, что тебя выстреливает в опасный и бескомпромиссный «дивный новый мир».
Tumblr media
Авторы сериала погружают нас в мир своих грез и кошмаров, где сюжет значения не имеет, как во сне или при горячке. Сериал будоражит и пугает, приковывает внимание, но оставляет без разгадок — если вы готовы терпеть такое отношение к себе со стороны авторов, то добро пожаловать туда, где «совы все ещё не те, кем кажутся».
Tumblr media
Но и это не весь «Твин Пикс». Как справедливо заметил один из зрителей — сериал похож на музей современного искусства, в нём всё непонятно, экспонаты вызывают удивление и даже возмущение, но здесь принято понимающе кивать и удивляться мастерству автора, даже если он просто пролил на полотно кофе. «Твин Пикс» — это головоломка, внимательный просмотр сериала потребует от вас усидчивости, ведение дневника или даже формирование стены с пометками, что показывают в детективах. Впрочем, выстроить точные связи вы всё равно не сможете. И продолжать перечисление ассоциаций, которые порождает просмотр шоу, можно бесконечно — всё равно для каждого «Твин Пикс» свой.
Tumblr media
Ваша Марта Маркулова ♥️
0 notes
markulova · 7 years
Text
Петербург, А.Белый: «Вдохновение ужаса»: Часть II
Обычно я пишу в рецензии топ-цитаты из произведения, но как вы уже поняли  — роман Андрея Белого «Петербург» меня впечатлил особо. Я не смогла выбрать несколько ключевых, как ни старалась. Посему ловите вторую часть, где я собрала цитаты, которые как можно лучше передают атмосферу и шарм романа Белого.
— Житейские грозы протекали бесшумно; тем не менее грозы житейские протекали здесь гибельно.
— Если же Петербург не столица, то - нет Петербурга. Это только кажется, что он существует. Как бы то ни было, Петербург не только нам кажется, но и оказывается - на картах; в виде двух друг в друге сидящих кружков с чёрной точкой в центре, и из этой вот математической точки, не имеющей измерения, заявляет он энергично о том, что он - есть: оттуда из этой вот точки несётся потоком рой отпечатанной книги; несётся из этой невидимой точки стремительно циркуляр.
— Весь Петербург - бесконечность проспектов, возведённого в энную степень. За Петербургом - ничего нет.
— Лицо передёрнула судорога. Эти движения свойственны барышням. И такие же точно движения отмечают подчас изнурённых бессонницей современников.
— Петербургская улица осенью - проницает; и леденит костный мозг, и щекочет; как скоро с ней попадаешь в помещение, улица в жилах течёт лихорадкой.
— Петербургские улицы обладают одним несомненнейшим свойством: превращают в тени прохожих.
— И казалось, что шепот имеет ужасное содержание, будто шепчутся здесь о мирах и пла��етных системах; но стоило вслушаться: страшное содержание шепота распадалось на будни.
— Она была дама: а в дамах нельзя будить хаоса; в даме таится преступница; но, совершись преступление, кроме святости, ничего не останется в дамской душе.
— Двойственность является принадлежностью дамы: двойственность - не мужская, а дамская принадлежность; воистину: символ мужа - единство. Лишь так получается троичность, без которой возможен ли домашний очаг?
— Россия есть ледяная равнина; по ней рыщут волки!
— Дни стояли туманные, странные: проходил мерзлой поступью  ядовитый октябрь; он на юге развесил гнилые туманы; октябрь обдувал золотой лесной шепот; и ложился на землю тот шепот, и - шелестящий осинный багрец, чтобы виться и гнаться у ног, и шушукать, сплетая из листьев свои желто-красные россыпи; а та сладкая пискотня, что купается сентябрем в волне лиственной, - не купалась давно: и синичка теперь сиротливо скакала в чернеющих сучьях, которые посылают всю осень свой свист из лесов, полисадников, парков. Уже ледяной бурелом шёл на оловянными тучами: но все верили в весну. Дни стояли туманные, странные: проходил ядовитый октябрь; пыль носилась по городу бурыми вихрями; и покорно ложился у ног шелестящий багрец, чтобы виться и гнаться у ног и шушукать, сплетая из листьев свои желто-красные россыпи слов.
— Той болезни, которая так изводит меня: имя странной болезни ещё неизвестно, а признаки - знаю: тоска, галлюцинации, водка, курение; частая и тупая боль в голове; особое спинно-мозговое чувство: оно - по утрам. Вы думаете, я - один? И вы, - больны тоже. Больны почти все.
— Спокойствие ночи зависит от проведённого дня; пережитое на улицах, в ресторанчиках, в чайных приносишь домой.
— В России колыбель будущего.
— Когда оба соприкасались друг с другом, то они являли подобие двух повернутых друг на друга отдушин; и пробегал неприятнейший сквознячок. Менее всего могла походить на любовь эта близость; её ощущаешь как позорнейший физиологический акт.
— Немилосердный закат посылал удар за ударом от самого горизонта; и шли переливности розовой ряби; и выше белые облачка, будто мелкие вдавлины перебитого перламутра тонули во всём бирюзовом, то всё бирюзовое равномерно лилось меж осколками розовых перламутров: да, - скоро уже хлынет тёмная синь, синевато-зелёная глубина: на дома, на граниты, на воду. Заката не будет.
— Время точит на всё свои зубы - изгложет и тело, и душу, и камни.
— Закаулок был пуст: так же пуст, как душа. События бренного мира не посягают нисколько на мысль и что мыслящий мозг лишь феномен сознания; подлинный дух - созерцатель способен светить. И ничего не светило. Сознание тщетно тщителось светить; не светило: ужасная темнота!
— Участь ужасная - обыденного, нормального человека, которого жизнь разрешается словарями понятливых слов и поступков: поступки влекут его, как суденышко налетит на подводную скалу невнятности, то оно разбивается: тонет пловец... При малейшем житейсков толчке обыденные люди лишаются разума; нет, безумцы не ведают стольких опасностей: их мозги утонченнее. Для простодушного мозга непроницаемо то, что мозги проницают: ему остаётся разбиться; и он - разбивается.
— Нет предела презрению; и нет предела - отчаянию.
— Мировое пространство пустынно, как комната! Мировое пространство - последнее достижение богатств... Обиталище нищего показалось бы роскошью перед нищенскою обстановкой мирового пространства.
— Двадцать четыре часа!.. То есть сутки: понятие - относительное, где миг - или - что-либо, определяемое полнотою душевных событий, есть час, либо - ноль: переживание разрастается, или - отсутствует: в миге...
— Петербург, Петербург! Осаждаясь туманом, и меня ты преследовал праздною мозговою игрой: ты - мучитель жестокосердый; но ты - непокойный призрак: ты, бывало, года на меня нападал; бегал и я на твоих ужасных проспектах, чтоб с разбега влететь вот на этот блистающий мост... О, большой, электричеством блещущий мост! О, зелёные, кишащие бациллами воды! Помню я одно роковое мгновенье: чрез твои сырые перила сентябрьскою ночью я перегнулся; и миг: тело моё полетело б в туманы.
Tumblr media
— Вихри мыслей и смыслов обуревали; или даже вихри смыслов: бессмыслия; если бы хоть на миг задержали крутящийся вихрь в голове, то бессмыслие разрядилось бы мыслями. Ах, всё спуталось: вихри мыслей крутились с нечеловеческой быстротой и шумели в ушах, так что мыслей и не было.
— Часы же всё тикали; и - тикали мысли; в разнообразных местах воспалённого тела - все мысли забилися пульсами: в шее и в горле, в руках, в голове; в солнечном сплетении даже. И отставая от тела они были вне тела; они во все стороны от него образовали сознательный контур: на пол-аршины; и - более; понял он: мыслит не он; то есть мыслит не мозг, а вне мозга очерченный, бьющийся этот сознательный контур; в контуре - пульсы, проекции пульсов, - и все, все превращались в себя измышлявшие мысли; да, да: в глазном яблоке происходила бурная жизнь; обыкновенные точки тут вспыхнули искрами; выскочили из орбит в пространство; и заплясали вокруг, образуя докучные канители, роящийся кокон - из светов: на пол-аршина; и - более; это - и было пульсацией: она вспыхнула.
Ваша Марта Маркулова ♥️
0 notes
markulova · 7 years
Text
Петербург, А.Белый: «Вдохновение ужаса»: Часть I
Этот роман открывает метафизическое «потустороннее», «космическое» измерение русской истории и национальной психологии.
Я не знакома близко с историей России и тем более с историей Санкт-Петербурга, несмотря на то, какие трепетные чувства питаю к этому городу. Единственное, что мне известно — год основания Петербурга, который изначально был всего лишь крепостью под названием Санкт-Питер-Бурх. Скажу честно, взялась я за эту книгу только из-за названия и не пожалела. Этот роман в списке книг получит особую галочку, которая подразумевает то, что эта книга стопроцентно будет стоять на полке в моей и без того немаленькой библиотеки.
Что-то действительно необыкновенное. Первые две подглавы я вообще не понимала, что происходит и как так можно писать. Так вот теперь я могу с уверенностью говорить, что «Петербург» — это мощная галлюцинация, фикция больной фантазии, большая «мозговая игра». Это символическое, модернистское, амбициозное, прекрасное произведение искусства. Это хорошо, но тяжело. Тяжело пробираться сквозь дебри символизма. Автора несло, как не в себя: упор делался в основном на мимолетные впечатления героев, сюжет строится на эмоциях, много сумасшедших галлюцинаций и сновидений, и все это накладывается друг на друга в многослойное, часто беспорядочное повествование. Иногда приходилось возвращаться в предыдущие главы, чтобы подметить некоторые детали и не потеряться вовсе в этой «бесконечности проспекта, возведённого в энную степень». На произведение обязательно нужно предварительно настроиться, иначе — мимо.
Язык своеобразно красив, прям очень своеобразно. Белый, увлекшись формой, позабыл о внутреннем содержании и вышло так, что души в книге нет. Космическая жуть врывается в повествование когда хочет.  
Очень тонко подметил Волков в «Истории культуры Санкт-Петербурга» о романе: «Авантюрный сюжет романа Белого — охота революционеров-террористов за важным петербургским чиновником лишь повод для взрыва фантастических ситуаций, блестящих описаний и мистических теорий. На читателя обрушивается литературный шквал огромной силы и темперамента. Белый применяет в своём произведении иронию, гротеск, пафос, пародию. Он виртуозно использует весь арсенал средств, накопленный его предшественниками — Гоголем и Достоевским, и создает совершенно новые эффекты, смешивая страшное, смешное и трагическое в неповторимой манере и с помощью языковых фокусов, о которых Евгений Замятин справедливо заметил, что они соотносятся с русским языком так же, как язык «Улисса» с английским. Русские писатели до Белого, с наслаждением фантазируя об уничтожении своей столицы, призывали обрушиться на город три из четырех стихий: Петербург у них погибал от наводнения, сгорал и испарялся в воздухе как мираж. У Белого в действие вводится четвертая стихия — земля: Петербург в его романе проваливается».
И напоследок скажу, что роман Андрея Белого «Петербург» обращен не в прошлое, а в будущее. Он современен — хотя и легли между нашим и тем временем трещины, нарушены традиции, рассыпались серые кариатиды и уже ни у кого не возникает «мозговая игра».
Tumblr media
Ваша Марта Маркулова ♥️
0 notes
markulova · 7 years
Text
Завтрак у Тиффани, Т.Капоте: новелла или фильм?
Первое и самое яркое впечатление, которое оставила новелла «Завтрак у Тиффани» – реклама. Нет, я серьезно! Было чуткое ощущение, что Капоте отвалили немалую сумму денег за то, чтобы он почти на каждой странице упоминал ювелирку Тиффани. И откровенно говоря, меня это жутко раздражало, ибо связи между ювелирным и написанным Капоте вообще нет.
Касаемо новеллы в целом, могу сказать, что скорее всего, подобное чтиво на любителя. Мне показалось, что написано слишком простенько и легкомысленно, несмотря на сложного главного персонажа – Холли Голайтли. «Завтрак у Тиффани» достаточно угловат, однако есть в этом особое обаяния, шарм и своя собственная атмосфера. Хотя я так и не поняла, чем все восхищаются.
Откровенно говоря, Трумен Капоте не создал ничего гениального. Он взял довольно среднюю по своей сути сюжетную составляющую, приправил вполне типичными клишированными оборотами и решил не нагружать свое произведение глубокими моральными и философскими размышлениями. Такие книги определенно ценны не моралью и сюжетом, а именно своими образами. И кстати говоря, большая составляющая новеллы перекликается с жизнью самого автора.
Новеллу я осилила за пару часов и сразу вслед посмотрела экранизацию. Несмотря на то, что из социальной комедии, которая была по книге, сделали драму — мне понравилось. После просмотра фильма «Завтрак у Тиффани» остаётся совершенно иное впечатление, нежели после прочтения книги. Фильм мне показался более добрым и светлым. Книга гораздо депрессивнее, она оставляет после себя неприятный осадок неопределенности. Но так называемая «доброта» и романтизм фильма - возможно, не пошли на пользу его художественной ценности. Да, фильм смотрится легче, чем читается книга, но ведь, согласитесь, счастливый конец обрывает повествование, ставит точку в истории. Да и выглядит это совсем не реалистично.
Как написала моя знакомая Настя «В годы этого кино в фильмах все эмоции были нарочиты. Такое некое переигрывание в каждом кадре, и жесты слишком активны, и смех слишком громкий, и слёзы слишком пафосные. Но в этих работах не было грязи - то, чем частенько грешит нынешний кинематограф. Наверно,это и цепляет».
Тем не менее, фильму моя оценка 10/10, а вот писанию 5/10 с большой натяжкой.
И несколько топ-цитат из книги от меня:
          Обыкновенные люди часто преображаються, даже наше тело испытывает раз в несколько лет полное превращение; нравится это нам или нет – таков закон природы.
          Диких зверей любить нельзя: чем больше их любишь, тем они сильней становятся. А когда наберутся сил – убегают в лес. Или взлетают на дерево. Потом на дерево повыше. Потом в небо. Вот, чем всё кончается. Если позволишь себе полюбить дикую тварь, кончится тем, что только и будеш глядеть в небо. И поверь мне, лучше глядеть в небо, чем жить там. До чего же пустое место, и такое пасмурное. Просто край, где гремит гром и всё на свете пропадает. (И речь вовсе не о диких зверях и не о небе)
          Можно кем-угодно быть, только не трусом, не притворщиком, не лицемером, не шлюхой – лучше рак, чем нечестное сердце. И это не ханжество. Простая практичность. От рака можно умереть, а с этим вообще жить нельзя.
          На друга капать не буду. Даже если они докажут, что он весь мир завалил наркотиками. Моя мерка – это то, как человек ко мне относится.
Tumblr media
Ваша Марта Маркулова ♥️
0 notes