#Визнання

[demiurgeua]

Парламент Хорватії визнав Голодомор 1932-1933 років геноцидом українського народу

28 червня 2023 року Хорватський Сабор (Парламент Хорватії) одноголосно прийняв Декларацію про визнання Голодомору актом геноциду, вчиненого проти народу України радянським режимом у 1932–1933 роках. _________ On June 28, 2023, Croatian Parliament unanimously adopted a Declaration recognising the Holodomor as an act of genocide committed against the people of Ukraine by the Soviet regime in…

[rihu-w]

не хочу робити довге полотно з реблогів, тому, якщо можна, то я продовжую так, бо тема цікава.

я думаю, що суворість йде від знання. з іншими людьми є деяка містика, бо ти ніколи не знаєш достовірно, що йому болить. себе ж ти знаєш, до себе ти звикла і знаєш, що щоденні тортури свідомості ти витримаєш. до того ж це йде від родини та їхнього ставлення до тебе, як раз зараз читаю про це в книжці: не стільки відіграє роль генів та особистість матері, як її ставлення до дитини. як кажуть, вода камінь точить, і якщо людинка звикла до поганого ставлення, то вона буде продовжувати це і всередині себе.

та й плюс у нас в культурному контексті якось негативно висвітлюється тема бережливого ставлення до себе — все для людей. я і сама інколи відчуваю себе не в своїй тарілці, коли кажу, що зі мною так не можна.

з іншої сторони подібне, якщо не є в абсолюті, то може піти і на користь, бо це загартовує людину та робить її сильнішою. але повторюсь, лише якщо це не переходить межі: "я займаюсь спортом, бо це корисно для здоров'я", а не "я займаюсь спортом, аби схуднути"

погоджуюся: люди можуть оминати певні теми щоб випадково не зробити боляче, особливо при спілкуванні з малознайомими особами. але не завжди людина, яка стабільно чмирить себе з тих чи інших причин, може витримати подібний шквал негативу. на жаль, у нас прийнятно ненавидіти себе за всі невдачі, а в хорошому обов'язково знаходити дрібку негативу. деякі просто не знають кращого ставлення, і живуть як звикли, як їх вчили, як існували всі до цього.

роль батьків в цьому плані дуже важлива (вони фактично закладають фундамент, який, хоч і можна вдосконалити чи трохи переробити з часом, повністю нікол не прибереш), але йобнуте суспільство також сильно впливає на наше самосприйняття. занадто багато розвелося інфлюенсерів з "ідеальним життям" та різних сумнівних кадрів, які закликають ставитися до жінок, як до м'яса, а чоловіків вважати непохитними фортецями з мінімумом почуттів.

ну і я вже писала це раніше, але повторюся: в моїй голові будь-яке визнання любові до самої себе викликають внутрішню боротьбу і огиду, завжди мучить переконання що я позбавлена права мати здорові стосунки з собою. це дуже, дуже нездорова хрінь, яка глибоко засіла в голові.

пс. сподіваюся ви не проти, що я оприлюднила ваше повідомлення.

[benjamiina]

так багато думок, які зводяться до однієї теми, що навіть не знаю з якого боку підібратися. але мушу, бо треба розтасувати собі ж на користь.

мені майже 21, і все частіше я бачу, як мої однокласники, чи просто знайомі однолітки створюють сім'ї, народжують дітей, типу займаються потенційно дорослими речами. і тоді я дивлюсь на себе, і думаю: любонько, якщо прирівнювати твої цінності до їхніх, то виходить одна народжена дитина - дорівнює одному вагомому твору мистецтва. тобто, я б вже мала написати книжку, чи намалювати 10 тисяч картин.

але ніщо не береться нізвідки, дитина не з'являється просто так у матці, цінність мистецтва не вимірюється суто техніками. щоб щось отримати, потрібно щось вкласти, типу час, ідею, зусилля, ну чи щось інше, у випадку з народженням дитини.

я щиро захоплююсь людьми, які створюють чарівні світи. чи то кіно, чи мультик, книжка або малюнок. я захоплююсь сміливістю авторів.

у світі де вдалий цикл життя - це коли ти створив сім'ю і маєш дитину, складно мати інші погляди. складно вживатися з допіканням соціуму/рідних, типу: ти займаєшся дурнею, пора дорослішати. але я не хочу, я завжди буду чимдуж бігти від цього, і якщо хтось таки зажене мене в цю клітку, я зламаю собі шию.

я хочу займатися цією дурнею, я хочу створювати щось, що буде магічним прихистком для мрійників, для дітей, що живуть в понівечених дорослих.

щоб досягти визнання, треба померти, або бути генієм. я помру, але після цього, хочу щоб мене згадували не за ''це твоя бабуся Дара, і вона була жахливою матір'ю'', а за написаними історіями, малюнками, теплом від них.

а поки ти не відомий нікому, руками піднімаєш власні ноги для наступного кроку, доти будеш стояти між двох вогнів. страх бути висміяним, чи визнаним посмертно (не факт).

а що як не вдасться, що як я помру наодинці з своїми світами? що як усі навколо будуть з жалем дивитися на мене, як на божевільну дорослу дитину?

мені потрібне щогодинне нагадування, що я це роблю, бо щиро люблю, тоді приходиш до тями, і не підкошуєшся, тихо любонько, тобі тільки от буде 21, і ти не плануєш здаватися

[plupk]

Це так дивно розуміти, що тобі погано, бо ти сам так вирішив. Це твій вибір все це відчувати, і я точно не розумію чому. Може краще про це зовсім не думати, не знаю.

Став більше думати про антидеприсанти. Я не хочу їх приймати. Це відчувається як слабкість, як повне визнання того, що ти сам не справляєшся. Це як питання, якщо ти знайдеш мільйон долларів, ти залишиш його собі? Дійсно хочеш щоб гроші звалилися на тебе з неба, чи маєш ціль досягнути все самому? І спершу здається ніби краще або досягнути самостійно або ніяк. А потім думаєш, що можливо буде ситуація, коли хтось з твоїх близьких буде смертельно хворий, і ці кошти будуть життєво необхідні. В цей момент твоя думка в мить зміниться. Так само з антидеприсантами. Я хочу вийти з цього стану самостійно, але це можу зайняти забагато часу, або зовсім не вийти. І тоді майбутній я буде жалкувати про неправильно прийняте рішення, ненавидіти себе ще більше.

Життя почало сприйматись як програна, але ще не завершена партія в шахи. Як би ти не намагався, скільки б не думав - в тебе нічого не вийде, якщо тільки суперник не зробить помилку. І вибір стоїть між зберіганням того що маєш, і шляхом на ще більші ризики, щоб підвищити вірогідність помилки суперника. Так, другий варіант здається логічнішим, але страх закінчити ні з чим тебе змушує стримуватись.

[welovelofi]

Даг МакАртур — досвідчений співак і автор пісень, який створює музику понад два десятиліття. Відомий своїм потужним голосом, Дуг захопив публіку своїми динамічними виступами з групами Broken Halo та Soapbox, написав і випустив два альбоми та міні-альбом, гастролював у Західній Канаді та виступав у якості хедлайнерів на шоу та фестивалях.

Його вокальний виступ у кавері пісні «Pinball Wizard» самурайського гітариста YouTube отримав схвальні відгуки самих The Who, і він виступав на сцені зі всесвітньо відомими виконавцями, зокрема Heart, The Trews, The Tea Party, Sum 41, ZZ Top тощо. Його група Broken Halo виграла Power 97 Class 2010 із синглом Rooftops.

У серпні 2023 року Дуг випустив дві нові сольні пісні, спродюсовані Rusty Robot. Після випуску сингли отримали міжнародне визнання.

[petushhara]

Визнання простого тесляра

Твої очі — грім серед ясного неба.

Їм посвячу ще більше сонет.

Я вигадаю ще більше днів, щоб описати свою любов до них.

Нехай інші будут писати що іх любов звичайна, а я оспіваю кожен твій волос на голові.

Я не признаюсь – ні.

Ти янгол, богиня чи як ще назвати ту, у якої з під ніг сиплються нічні конвалії.

Яка здається вся зроблена з квітів і ніжнішого пороху.

Ти та якою я можу дихати – завжди.

Не вимагай від мене правди.

Я кажу те що є ще більшим за нею.

Любов. Кохання.

Не говори що тобі це не знайомо.

Ти брешеш, я тобі не вірю.

Нехай богині не вміють любити– ти полюбиш.

Я тобі обіцяю.

Нехай це теж тут посидить. Якщо ви подумаєте, що у назви є якесь пояснення – ні. Мені закортілось так написати от і все.

[sharp-as-c]

ну типу вона ХОТІЛА дитину

і народила. і добилась свого. і молодчина. і я за неї щаслива, правда)

а я хотіла обкатати світ

і трішки то роблю. але я не молодчина. бо я жінка, бігом на завод з виробництва людей

знаєте, можливо, моє старе небажання мати дітей - це не моя позиція, але бунт проти суспільства. бо я хочу визнання за все, що роблю, і не хочу, щоб моя цінність залежала тільки від кількості родів

[2572331]

ми зараз проходимо " молоду польщу " і чим довше я читаю і слухаю про розгульних творців, богему, цигалерії, мистецтво для мистецтва... тим більш тошно мені робиться.

я не знаю, що я хочу. я дуже заплуталась, загубилась. я дуже втомилась. особливо ( я не маю права так казать ) від війни, новин.

я дуже емпатична і переживаюча людина, я переймаю на себе всі ці стани.

я проєктую на себе ці образи " молодої польщі ".

я знаю, що хочу бути творцем, я ніби розумію свою форму, але я просто не можу в це.

єдине мистецтво, яке мене наповнює часами це фотографія, музика.

але я не можу не писати. і якщо я пишу, то мені херово. я ненавиджу писати. я сама себе в це заганяю, а потім нещасною намагаюсь вибратись.

але я не можу без цього, бо слово було на самому початку, я не можу від цього просто втікти.

синдром самозванки, це постійне порівняння, відсутність хоч якого фідбеку, здавалось, від найближчих.

мені, здається, і не треба це одобрення, це визнання, тим більше написаного мною, але це такі базові речі.

не можу я з людьми, які не розуміють стани інших

[ukrgleb]

про жінок

Останнім часом в тамблері бачу трохи незрозумілі для себе пости від наших милих дівчат. Щось про сексуалізацію чи чому чоловіки так дивно дивляться на мене? Чоловіки і жінки це різні створіння, розумієте. Вони рівні, але різні. Тому посада яку може зайняти чоловік чи жінка це добре, а от ставитись до чоловіка чи жінки однаково це трохи дивно. Ми взагалі всі різні, а стать так це взагалі критична відмінність. Я християнин, я скажу прямо: Бог за секс. Серйозно. Творець створив чоловіка і жінку і все для того щоб вони спали (застосуємо лагідне висловлювання в данному контексті) І це нормально! Це закладено у нас з самого початку. Чоловікам подобають жінки, чоловіки вважаюють жінок привабливими та сексуальними. Не бачу тут проблеми? Дійсно, не повинно все переходити межу. Але, даруйте, те що хлопець сприймає дівчину як дівчину, а не як іншого хлопця, це нормально. Є таке явище: флірт зараду флірту. Знаєте, коли чоловік і жінка фліртують не збираючись вступати у стосунки. Я вважаю це явище проявом поваги і визнання один до одного. Вони ніби таким чином кажуть: так, я усвідомлюю що ти протилежної статі, і я поважаю тебе, і сприймаю гідно. Людина жіночої статі нічим не гірше за людину чоловічої статі, а й навіть деяки переваги (наприклад чутливість та емоційність). Але те що людина чоловічої статі зупиняє погляд, посміхається, думає про людину жіночої статі це абсолютно нормально. Творець все створив для того щоб ми кохали. Хіба це не чудово?

[polynucia]

В квартирі до тремтіння в колінах холодно, але неймовірно сонячно і амтмосфера повністю відрізняється від країни, в якій я проживала до цього.

З балкона кухні видно частину Кіпру, яка була захоплена Туреччиною десь у сімдесятих. Прапор вицвітає на горі, розділеній буферною зоною, лінією, що розділяє острів на два сектори.

Ніким(окрім Туреччини) не визнана Турецька Республіка Північного Кіпру продовжує керувати «своєю» частиною, незважаючи на відсутність міжнародного визнання.

50 років тому, коли почалося вторгнення Турції, вони боролися, аби вступити в НАТО та eu. І досягли цього.

Але досі на тій горі красується турецький прапор.

[demiurgeua]

У США ще один штат визнав Голодомор 1932-1933 років геноцидом українського народу

Ще один американський штат – Північна Кароліна – визнав Голодомор 1932-1933 років геноцидом українського народу. _________ One more US state – North Carolina – have recognised the Holodomor of 1932-1933 as genocide of the Ukrainian people. Північна Кароліна визнала Голодомор геноцидом українського…

[ilonja]

Повернення

Вони збирали сердечка. Колекціонували їх не за якість а по кількості. Більше сердечок краще, ще більще, ще краще. Дайте ще більше сердечок. Будь ласка ще більше, мені мало це моя ломка.

Ця маніакальна погоня за серцями відєднала від відчуття наповненості. Відєднала від відчуття інтимності. Забрала все особисте.

Відзвітувалась, що зробила. Відзвітувалась про що подумала. Відзвітувалась про що відчула.

Надоїло жити у пластиковому світі звітів та колекціонуванні сердець за дії. Як собака Павлова. Хочу волі і відчувати тілом все навколо.

Але хочу разом з цією вольою визнання того що роблю. А визнання зараз якось занадто тісно переплітається з сердечками. 

Тому повертаюсь щоб знайти баланс. Повертаюсь щоб стати глибшою знову, але не втратити звязок з реалністю і тими сраними сердечками))))

Амінь

[benjamiina]

нагадування для себе, люди не варті того, щоб на них рівнятися. ти, і тільки ти сам, формуєш свою власну думку

це я до того, що за останні дві доби, я відписалась від двох людей, до думки і бачення яких дослухалась. перший художник, я слідкувала за ним пів року, і коли він підписався на мене у відповідь, ще й часом вподобував мої малюнки, я була щиро рада, типу ЦЕ ШО ВИЗНАННЯ ВІД ХУДОЖНИКА, ЧИ ШО. та вчора я помітила, як він відповідає на російськомовні коменти російською. і в мить він вже не має такої міцної позиції в моїй голові, відписка

друга піднімала важливі теми, смішно жартувала, потім зникла на певний час, і ось мені трапилось відео, де вона говорить про своїх улюблених персонажів і людей в інтернеті. другим по черзі вставляє дуже ''мінливого'' блогера, який спочатку перейшов на українську, а зараз знову майже повністю знімає російською. і говорячи це, вона абсолютно серйозно і весело копіювала його руснявий говір, о камон, мені знадобилась хвилинка, щоб усвідомити і відписатись

це суто мої принципи, я нікого ні до чого не змушую, не розпалюю суперечки в коментах, просто розчаровуюсь і відписуюсь. спілкуйтесь вдома, як хочете, але в мережі чи на дворі, мова це те, що дозволяє зрозуміти, що за людина перед тобою. і якщо це російська, то я цілком виправдано буду скептична і ворожа

[hirkyy]

Які визнання та повагу суверенітету Молдови ви очікуєте від людей, які кажуть "малдавія"

[welovelofi]

DEVALO — це сольний проект із північної Іспанії, частина нової хвилі інді-гуртів, які співають галісійською (мовою, близькою до португальської). Вони випустили два альбоми на лейблі Ferror Records, які отримали велике місцеве визнання. Їхні пісні поєднують гітари та синтезатори в стилі, що нагадує New Order, OMD або The Cure, іноді з інді-роковою атмосферою.

DEVALO — сольний проект Девіда Міранди, гітариста іспанської інді-поп-групи Nouvelle Cuisine (подіум Discogrande marquetero у 2005 році, група національного одкровення на фестивалі Contempopránea у 2006 році). Він випустив два альбоми на лейблі Ferror Records, які отримали чудові відгуки місцевих ЗМІ. У їхніх піснях поєднуються гітари та синтезатори зі стилем, який може нагадувати нам New Order, OMD або The Cure, іноді з відчуттям інді-року.

[kaltainsilvatica]

"Ганнібал" Томаса Гарріса. це геніально, попередні дві книги були на тверду п'ятірку, і від цієї я очікувала того ж, але вона перевершила всі очікування. найістотніший доказ цьому — я на грані плачу, хоча це і не сумна книга, але все ж вона ледве визвала в мене сльози, а останній раз таке було у 12 років, коли читала "Гаррі Поттера". повороти сюжету, витонченість сцен жорстокості та інтрига — створюють неперевершений трилер.

"Він молився, з усіх сил молився, щоб побачити Мішу знов, і ця молитва заполонила розум шестирічної дитини, проте не змогла заглушити звуку від удару сокири. Молитва побачити її знову не лишилася цілком без відповіді — Ганнібал угледів-таки кілька молочних зубів сестрички в смердючому відхіднику, яким користувалися його викрадачі, що стояв між хижкою, де вони спали, і сараєм, де вони тримали полонених дітей, які становили їхній раціон у 1944 році, коли Східний фронт було розбито.

Після такої часткової відповіді на молитву Ганнібала Лектера мало цікавили міркування на тему Бога, крім визнання, що його власні скромні злодіяння бліднуть порівняно з хижацькими звичками Господа, чия іронія неперевершена, а безпричинна злість не має меж."