#не померла я

[amelancholic]

Сьогодні забомбасило дуже гучно, я йшла по вулиці і будинки затряслись, птахи розлетілись, та завила сигналізація у машин. Але мені повезло, ракети не потрапили в те місце де я була. Цікаво ,що побомбасило, і ми далі живем, плануємо, намагаємось триматись. Не хочеться складати руки і чекати поки ракета прилетить в мене. Немає сенсу боятись. Що буде те буде.

П.с. усі росіянці їбануті люди

[girl-from-the-teapot]

Я опять испугалась этого странного силуэта, который постоянно мерещится, решила сфотографировать это место, чтобы доказать себе, что там никого нет

Но не заметила, что там спал кот...

Чуть не померла

[oh-my-dear-liar]

Пришли мои анализы 🫠 ну кароче железо и витамин Д в минус ушли, остальное в норме, но низенькой 👀👀

Я чуть не померла, пока кровь на них сдавала, содрали как с липки колбочки эти 💀💀💀

[nadehika]

10.09.2024

Пишу про те що мені зараз дуже болить.

Десь в березні-квітні цього року я була в найтяжчому за моєї памʼяті психо-емоційному стані. Причин було декілька:

1. Мій двоюрідний брат був на війні і я дуже за нього переживала.

2. Моя бабуся (мамина мама) десь в той момент отримала інсульт і в неї стала паралізована ліва сторона тіла (вона не могла ворушити рукою і ногою). І через це моя мама їздила до неї кожні свої вихідні. А моя мама працює 2 через 2 (день/ніч і потім 2 вихідних). І з 4 ночей моя мама могла спати лише 2, так як одна була нічною зміною, а наступну вона проводила в селі в бабусі з дідусем, тому що мій дід теж старенький і йому самому було дуже тяжко міняти бабусі памперси, готувати їсти і кормити її. Благо йому ще допомагала бабусина сестра. Але суть в тому що в баби крім паралізованої лівої сторони тіла почалися деякі проблеми з головою. Вона іноді не впізнавала людей, не розуміла де вона, не розуміла яка пора року говорила про людей яких ніхто з нас не знав, питала де її мама яка померла 12 років тому і т.п. Але моя мама не могла спати тому що ночами бабуся кричала від болю (і не можна було зрозуміти чи це їй дійсно щось болить чи це в неї в голові). Вона кричала майже кожну і цілу ніч.

І в той момент мені було дуже шкода всіх, і бабусю яка дуже мучиться, і дідуся який біля неї, і мама яка не спала, ходила на роботу і ще мала хазяйство в нас вдома (благо моя інша бабуся дуже допомагала в цьому), мала доглядати свою маму (так як її брати працюють і не можуть приїхати навідати свою маму). І ще городи і т.д.

І я відчувала свою вину що я тут закордоном, адже якби я була б вдома, я б могла трохи допомогти мамі і взяти якусь частину роботи чи догляду на себе + могла б возити маму в село так як у мене є машина. І ці відчуття мене дуже пригнічували. Плюс у мене були певні проблеми на роботі (я вирішила спробувати працювати на кухні джуніор шефом, і головний шеф мене постійно абʼюзив), плюс робота була фізично тяжкою, в мене постійно були опіки на руках, боліла спина і ще приходилося ходити на роботу на 6 ранку.І це все мене просто вбивало. Переживання за сімʼю, за брата який на війні, за себе так як я фізично вже не вивозила цю роботу… Тоді я в черговий раз почала займатися з психотерапевтом, і мені ніби стало легше незважаючи на те що в основному я їй тільки жалілася на життя і плакала. Я трішки вилізла з того стану, потім ще пішла в спортзал і стала почуватися ще трохи краще.

Потім перевелася з кухні назад до кейтерингу і стало ще легше.

А потім мій двоюрідний брат загинув на війні. І весь цей стабільний стан розбився.

За декілька днів до смерті він говорив зі своєю мамою, і казав що у них зовсім немає зброї. І їм немає чим відбиватися. А потім на нього і його побратимів скинули протитанкову гранату.

Я була вдома (але на похорони я не встигла).

Його смерть відчулася так ніби якась частинка мого серця почорніла і висохла.

Але ще ця поїздка дала мені змогу побачитися з сімʼєю. Я ходила, всіх втішала, обіймала, смішила…

А по приїзду назад і залишившись на самоті ця пустота почала їсти мене зсередини.

Але я знала що на кінець серпня в мене запланована відпустка і куплені квиточки додому. Напевно тільки це тримало мене на плаву ще 2 з половиною місяці. Спочатку я рахувала тижні, а потім почала дні.

І от коли я була на етапі рахування днів - померла моя бабуся. Померла у сні. Не дочекалася мене хоча обіцяла. І я знову не попала на похорон (я б і не встигла). А я майже не плакала за нею. Не знаю чому. Точніше десь в глибині душі я навіть раділа за неї. Що може бути краще за смерть у сні? А вона ще й дуже мучилася перед смертю. Як і моя мама і дідусь які її доглядали. А за день до смерті до неї ніби повернувся її здоровий мозок. Вона питала в мами коли я приїду бо казала що скучила за мною. Мені здається я майже не плакала за нею. Мій мозок не розуміє що вона померла. Я плакала тільки коли збирала чемодан і клала в нього консерви, які вона у мене просила щоб я їй привезла. Я їх привезла, але бабуся мене не дочекалася…

Я плачу зараз

А потім була відпустка і я повернулася додому. Я виявляється дуже сумувала за сімʼєю. І я так боюся втратити когось наступного… Вдома було добре. Я допомагала як і чим могла батькам, ходила на кладовище, і намагалася жити це життя. А потім були новини про Полтаву (моє серце застигло). На наступний день про Львів (ракета впала на будинок який навпроти того де живе моя найкраща подруга) здається тут моє серце заніміло. І поїздка назад сюди - де мене ніхто не чекає.

Але в дорозі сталася ще одна річ яка по суті не така страшна як смерть і яку я вирішила, але мені здається що ця ситуація остаточно зжувала останки моєї психіки.

Моєму молодшому братові- 22 роки. Він вже півроку працює за спеціальністю і паралельно вчиться. Я його дуже люблю.

Але я нічого не замітила. Точніше я думала що в нього постійний сум через те що і в мене, але була штука яка його дуже гризла, і яку він мені сказав лише коли я була напівшляху в Ірландію. Надіюсь для когось це стане уроком, і ніхто більше не потрапить в таку ситуацію.

Коротше в мого брата був акаунт в пейпал який хтось зламав і хз як але взяли кредит? (Я сама в цьому не розбираюсь і не знаю чи так можливо чи ні) на 15000 грн. І почали вимагати ці гроші з мого брата. Він не мав такої суми бо тоді ще не працював, і взяв мікрокредит. Після отриманих грошей цей акаунт видалили і ці шахраї пропали, а мікрокредит ні. Оскільки в нього не було таких грошей, і повертав він їх зовсім потрохи, відсоток ріс, він брав інший мікрокредит і т.д. Хз як це все відбувалося, але коли він попросив в мене про допомогу (я підозрюю що він був за декілька кроків до самогубства), це стало 115000грн. Я надіюсь що мій брат не думав про самогубство але з багатьох фраз це було зрозуміло. Можливо я не права (я надіюсь що я не права). Але дуже багато факторів на це вказувало. Мої батьки цього не знають. Сума досить велика для нашої сімʼї. На секунду в моєї мами зп 7000 грн а в тата 10000грн.

Чому він не звернувся до мене раніше? Тому що думав що якщо візьме ще мікрокредит то зможе закрити той, і так далі. Як назбиралася така сума? Я в душі не розумію тому що для мене мікрокредити ніколи не були зоною інтересів.

В результаті ситуація жахлива. Борг велетенський. Моя сімʼя нічого не знала тільки я. І моя сімʼя не мала таких грошей. Я просто не бачила виходу.

Я дала йому 2500 євро і він закрив всі борги.

Я не бачила іншого варіанту. Він сам би його точно не закрив бо в нього немає таких грошей як і в батьків.

Але як мені шкода всіх в цій ситуації. Я думаю що він би не зміг сказати про борг батькам як і я, адже вони в подвійному траурі. Я не хочу, навіть, уявляти яким би це ударом стало для мами. Мені шкода і батьків. І його дурня такого, тому що всі ці півроку він крім навчання і роботи був ще й в постійному стресі через цей борг, і що брехати мені шкода моїх грошей, бо щоб назбирати таку суму мені треба десь півроку. І незважаючи що брат дуже дякував і обіцяв все повернути, я розумію що це буде не зовсім скоро. Я ще згадала як як я жаліла цих грошей собі на корекцію зору чи щоб зробити ринопластику а в результаті віддала її щоб погасити не свій борг🙂 Більше того я згадала як вже більше десяти років я для себе жаліла 100 євро на електронну книжку…

Я знову плачу

Просто в мені знову пустота. Мені здається що ця ситуація мене просто морально добила. Я більше не хочу нічого відчувати. Я просто зрозуміла що я та людина яка допомагає всім, і ще жодного разу ніхто не допоміг мені. Я та людина яка рятує всіх, але ніхто не рятує мене. Більше того тепер в мене немає грошей на психотерапевта 🙂 Я не знаю як це все вивезти, і за що це все мені…

Мені реально так боляче і одночасно так пусто. Це життя таке несправедливе…

Я взагалі не розумію чи варто далі жити його…

І я не знаю як витягнути себе з цієї ями. На цей раз дійсно не знаю…

І мені немає з ким поділитися цією ситуацією. Дійсно немає. Немає в кого попросити хоча б про моральну підтримку…

Пишу сюди з надією що хоч так виговорюся і мені стане хоч трішки легше…

Але ж ми всі розуміємо що не стане…

[paularamari]

Книга «Жовтолика» (авторка — Ребекка Кван)

Складно пригадати коли мене так захоплювала книга. «Жовтолику» я прочитала за день, настільки це моя тема: трилерна напруга, завіса видавничого бізнесу, скандали, інтриги, живі спотворені емоції, об’ємні персонажі. Цьому роману я готова співати дифірамби, рекламувати його на кожному кроці і таким чином стати частиною маркетингової машини, про яку, власне, і пише Ребекка Кван. Але перш ніж впрягтися в безкоштовну піар-кампанію, окреслю сюжет.

Були-жили собі дві дівчини Джуніпер Гейворд та Атена Лю. Вони разом вчилися, обидві мріяли стати відомими письменницями, обидві відточували майстерність слова, але… Але. Одній поталанило, вона перетворилася на зірку книговидавництва, а друга лишилася на першій сходинці до літературного Олімпу. Ну, буває, банальна історія, яка не мала б розвитку якби одного нещасливого дня зіронька Атена не померла, лишивши по собі сирий, але цілком повноцінний рукопис, який привласнила Джуніпер. Це зав’язка, буквально перші сторінок двадцять, тож вважайте я нічого не заспойлерила.

Що ж сталося далі? Як я вже сказала: скандали, інтриги, розслідування і шалене, неосяжне, космічне цькування в інтернеті. Всі перелічені події розгортаються на сцені книговидавничого бізнесу. Власне, цей аспект роману зацікавив мене найбільше й змусив поглинати сторінку за сторінкою.

Якби ми жили в ідеальному світі, публікація книги виглядала б наступним чином: умовні десять авторів написали свої твори та відправили їх до видавництва. Видавництво б прочитало запропоновані рукописи, відібрало б найкращі та випустило їх у світ. Кінець історії. Один нюанс: книговидавництво — це, перш за все, бізнес, який має приносити прибутки, книга — це продукт, який треба просувати, рекламувати, вкладати шалені гроші в маркетинг, автор — це бренд, який є представником продукту. На цьому етапі можна поміркувати, мовляв, це результат розвитку соцмереж, диджиталізації суспільства, глобалізації тощо тощо. Але, відповідно до слів лекторки на книжковому фестивалі, ще Едгар Аллан По бідкався, мовляв, твір для критиків і твір для широкої аудиторії — це два різних твори, бо аудиторія вимагає не такого вишуканого й глибокого продукту як поважні знавці літератури, що попивають чай з відставленим мізинчиком. Однак дійсно, у наші часи ця проблема пустила корені набагато глибше, бо маркетинг, реклама, ведення соціальних мереж — то ціла наука, що тісно переплітається з соціальною, політичною та ще бозна якими сферами.

Звісно ж, Атена отримує все найкраще, бо саме так і влаштована ця індустрія. Видавництва обирають переможців — привабливих, крутих, молодих і… гм, ми всі про це думаємо, тож скажімо просто: достатньо «різноманітних», а потім спрямовують на них гроші й ресурси. І тут страшенно важлива воля випадку.

До виходу «Над сикомором» я рвала дупу на інтерв’ю і подкастах, сподіваючись: що більше праці вкладу у видання, то більше видавець цінуватиме мої зусилля. А тепер розумію, що зусилля автора ніяк не пов’язані з успіхом книжки. Бестселери обирають. І ти на це не вплинеш. Тож обраним лишається просто насолоджуватися привілеями.

— Абсолютно, — кажу я. — Різноманіття — ось що зараз добре продаєть��я. Редактори дуже спраглі до маргіналізованих голосів. Ти отримаєш чимало можливостей, бо не схожа на інших, Еммі. Я про те, що твоя головна героїня — жінка-квір з азійськими коренями. Та це ж обов’язковий пункт у всіх списках!

Хотілося б звести успіх книги до топу популярних тем, на які треба писати, але все ж набагато складніше. У «Жовтоликій» багато роздумів, що стосуються права автора писати про ті чи інші події, чи описувати чужий досвід. Питання «Чи може біла людина писати про чорношкіру?» звучить дещо дивно, егеж? Але от вам інший приклад, що стосується безпосередньо нас: «Чи може український емігрант, який останній раз відвідував Україну п’ятнадцять років тому, писати про війну, тривоги, сирени, обстріли, смерті та розтрощені ракетами домівки?». Як вам таке? Бачите зміну контексту? Викликає двоякі почуття? Навіть якщо особисто вас це не зачепило, ця тема — вибухівка для твіттеру. Срач на мільйон тредів та мільярд цитувань гарантовано.

І про твіттер в «Жовтоликій» теж є, не сумнівайтесь! Про буллінг, шакалячі експреси що виникають, здається, на пустому місці й женуть так, що зупинити їх неможливо. Однак це теж реклама, розумієте? Срачі, обговорення, дискусії — все це піднімає продажі й змушує людей говорити про книгу.

І скільки лишається місця літературності? Чи взагалі є цінність художнього слова, коли левова частка продажів залежить від маркетингу?

То що, варто просто бути популярною і все буде в найліпшому вигляді? Ага, дідька лисого!

— Її зробили фішкою, екзотичною азійкою. Щоразу, коли вона намагалася взятися за нові проєкти, їй постійно повторювали, що її бренд — азійська тема, що саме цього від неї чекає аудиторія. […..] Ти знаєш, як воно — подавати книжку на розгляд і чути, що в них вже є азійська авторка? Що вони не можуть видати дві історії від представників меншини за сезон? Що Атена Лю вже існує, тож ти зайва?

Як ви розумієте, я пройшлася виключно по основним темам, які мені найбільше впали в око, а їх, насправді набагато більше. У мене буквально вся книга в закладинках, тож «Жовтолику» я рекомендую всім і кожному. Цей роман — величезний океан дискусійних питань і тем для обговорення і просто збіса хороша історія.

[colettedelon]

Сегодня в тамблер долго не заходила.. Сидели с Сашей и её мамой, угарали, выбирали Саше джинсы на вб, кофе пили. Она была весь свободна, так мне было неловко в телефон лезть. Зато Саша лезла, но она часто чем-то занимается и говорит параллельно.

Ещё Саша чудом ноготь не сломала одновременно с ногой... Я чуть не померла, ей так больно было. Но сейчас опять прыгает и катается ахах. Так что вроде нормально.

[apatiya-ua]

ІРИНА ФАРІОН ПОМЕРЛА... Я В ШОЦІ... Але ще більше я в шоці з тих, хто з цього сміється, типу, вона блін говорила багато поганих речей, але вбивати її це не ок.

[edyavtostopom]

Чем они заняты в тени

Так, я сделала демонское семейное древо, я даже не думала, что тут так много персов будет XD Вроде никого не забыла и ничего не напутала, так много значков, глаз замылился)))

Краткая история, потом ссылки добавлю, где есть более подробная инфа.

Все началось с трех братьев, старшего Дарека и младших близнецов Сэла и Иссама. Жили очень давно и счастливо, резвились на песчаных пляжах Сулани, купались в лазурной водичке, грелись под ласковым солнышком. Потом Дарек влюбился, женился, родился малыш Карма. Потом влюбился Сэл и проклял к херам всю свою расу. Половила померла сгорев на солнце из-за проклятия, другая половина свалила в пустомирье(я каждый раз это место по разному называю XDD), место, где нет солнца и время течет так медленно, что ненасытный голод не тревожит. Сэл с Иссамом остались на Симле, жили в магическом мире, питались магической кровью, выживали, искали способ снять проклятия. Их два, одно не дает демону выйти на солнце, за секунды сгорают, второе - сильный голод, который ничто не способно утолить. Ну, почти, магическая кровь утоляет, но не оч сильно. Сэл принимает участие в создании вампиров, чтоб можно было хорошо покушать и чтоб жертва не помирала от укуса как обычные персонажи, а Иссам залезает не под ту юбку и пытаясь сбежать получает рану из-за которой застревает в полудемонской форме. Чтоб спасти брата Сэл превращает его в Пухляша, кролика-фамильяра.

Спустя много-много лет маг Нао вызывает из пустомирья демона Карму, они начинают весело жить, мутить и влипать в неприятности. В один момент Карма сжигает себя и своей смертью снимает с себя все проклятия. Нао возвращает его и все счастливы. После возвращения Кармы на Симлю возвращаются и его родители, который как давай плодиться.

В другом месте на одной из вампирских вечеринок Сэла из-за козней охотников на нечисть умирает Калеб Ваторе. Сэл возвращает его к жи��ни и пошло-поехало.

В одно из полнолуний Моргин, который дружит с Сэлом и часто тусит в его доме, встречает Иссама, из-за их встречи появляется милаш Марселька

[oh-my-dear-liar]

Блять....

Я ЖЕ ХОТЕЛА ПОЙТИ НА ПСИХИАТРА

ИЛИ НА ГЕНЕТИКА

ИЛИ НА СУДЕБНОГО ПСИХИАТРА

ИЛИ ПЕРЕСТАТЬ БЫТЬ КЕНТОМ И СТАТЬ МЕНТОМ

или в политику кхмммм что-то?? Я молчала вообще-то

Но в итоге я выбрала САМУЮ НОРМИСНУЮ профессию, КОТОРУЮ ТОЛЬКО БЫЛО МОЖНО)))))

Чисто блять ля комедия: она училась на отлично в школе, в колледже, а потом отсидела в офисе 40 лет

Но меня кстати всё устраивает полностью 🙂🙂 а может я ХОЧУ сидеть в офисе и ходить на корпоративы?? А может меня это УСТРАИВАЕТ и НЕ УСТРАИВАЕТ фриланс???? А? А???? Может меня НЕ ПУГАЕТ это и моя осанка померла ещё в третьем классе????? МОЖЕТ Я ХОЧУ СТАБИЛЬНОСТИ 😭😭😭

[lonestone]

Завжди наче було про що писати...знаходилися слова навіть щоб описати порожнечу, але не зараз. Зараз все стало не те що сіре, а просто втратило будь який колір, смак і мелодію.

Сталося так, бо я припинила пошуки любові та добра, поринувши у власний спокій самотніх та несуттєвих вечорів. Мені важко було робити висновки і приймати реальність. Важко було осягнути безпорадність перед буденною абсолютною невизначеністю. Важко було знати те, що людина померла для мене, залишаючись живою у цьому світі. Мені прийшлося втопити власні почуття у багнюці виправдання зрад та байдужості.

Не дивлячись на все, треба продовжувати жити. Можливо Всесвіт змилується над моєю сплячою полумертврю душею і я продовжу пошуки.

[nemausa]

с утра сегодня ходил на живопись, Катю рисовал (блин она ещё в 18 веке померла, нах её рисовать)

немного меня, моя муська и мой друг, он щас тусуется в Перми, я тоже там должен был быть, но меня предки не пустили

сегодня концерт турбины и мы должны были поехать вместе, а в итоге он жрёт пиццу без меня

и эстетика плаката иптс

а ну и я сам себе фэшн с пыльными ботинками

[blake-sherry]

Ну, а теперь по серьёзке.

Прочла я это с утра по раньше, некогда было размусоливать. Но сейчас пройдемся. Так как меня в последнее время все люди дико бесят (мурси ебанашкам с работы), а я стараюсь себя держать в руках. Но увы, рыбка сама отлично клюёт и без наживки. И грех, ну грех, не посраться.

Во первых все друг у друга пиздят. У меня тут не коммерческий блог, чтобы по этому поводу возбухать, ок да? Мне за него не платят (шок контент). Понимаю, если бы я брала каждый пост, но беру понравившийся, типо как скинуть другу "ха, сматри че нашел, похихикай тоже". Кстати, за два месяца насчитала 8 штук и то, выкладывала потому, что у самой сил нет, а пропасть не хотелось из блога, ибо хочется сказать таким образом людям, что я здесь, не померла, вот мемасы смотрю и с вами делюсь. Но если мой блог уже стал восприниматься на таких "масштабах", то ля, да, моё почтение, снимаю шляпу, не знала, что аноним в интернете теперь должен переживать об авторстве другого анонима с другой соц. площадки. А вот дружочек тебе совет. Переживаешь об авторстве? Подписывай картинки адресом ссылки своей площадки. Как делают овер дофига людей в интернете, которых это волнует. Если бы я за каждый свой пост, на который случайным образом натыкалась в интернете, тут же бы строчила с пеной у рта комментарии о том, что не указали моё имя, то знаешь как бы меня стали называть? Не знаешь? А я подскажу. ДУШНИЛА. А ещё помешанный на авторстве человек, который живёт в век пиратства, а особенно в России.

Кстати о нём. Дорамы, думаешь, мы тоже на законных основаниях смотрим? Вот то-то же и оно.

Так что да, иди-ка ты нахуй. Ибо "...твоего мнения никто не спрашивал....".

Прошу прощения у читателей за этот высер. Не знала, что мой блог стал таким весомым, что об чужом авторстве, а в особенности за "мемы", сделанные из уже придуманным коммерческим продуктом (ЮК дорамы), теперь тоже следует беспокоится, а по сему вопрос. Удалить ли мне все эти мемасы из блога, а то вдруг я и ваши чувства тем самым задела?

Если есть своя точка зрения на ситуацию пишите, интересно почитать, а то че я тут суету то, ради чего навожу, собственно.

[metalobrukht]

Якби Бог любив хоч одну людину по-справжньому, щонайменше половина з нас звалилась би мертвою

Бог любить дивитись на нас мухами і торкатися нас личинками. Їх на трупах, біле. Він вивертає людей, дивиться, він сміється, сучара

"Шляхи Господні несповідимі"

Це про страх тицьнути в небо пальцем. Що, якщо він мене виверне? Виверне. Залишить тільки погань

Мама казала, що бачила світло, коли ледь не померла, і нічого ніколи не було краще. Каже, щоб я не казала, шо Бог уєбан

[dhr-ao3]

Життя яке було до

Життя, яке було до https://ift.tt/sI1fEQl by mrs_glass Я ще стільки всього хотів тобі сказати, але не встиг. Ми виграли, як ти й хотіла. Але навіщо мені ця перемога? Що мені з нею робити? Навіщо мені світ, в якому немає тебе?   Герміона померла, а Драко втратив сенс життя. Так закінчилося, а як було до? Words: 1185, Chapters: 1/?, Language: Українська Fandoms: Harry Potter - J. K. Rowling Rating: Mature Warnings: Major Character Death Categories: F/M Characters: Hermione Granger, Draco Malfoy, Harry Potter, Ron Weasley, Theodore Nott, Luna Lovegood, Ginny Weasley Relationships: Hermione Granger/Draco Malfoy Additional Tags: Loss of Virginity, Sexual Content, Romance, Drama, Angst, Canonical Character Death, Other Additional Tags to Be Added via AO3 works tagged 'Hermione Granger/Draco Malfoy' https://ift.tt/Yrf4VuQ September 25, 2024 at 11:44PM

[tzitzki]

⚠️EMERGENCY⚠️

(eng/ukr нижче)

My friend Sonya, a Ukranian student and artist currently living in Slovakia, fell into a diabetic coma last week and almost died. She was discharged from the hospital yesterday; I’m hoping to raise enough to cover her medical expenses most importantly insulin so she can stay alive!

please rt!

—

Моя подруга Соня, українська студентка і художниця, яка зараз живе в Словаччині, минулого тижня впала в діабетичну кому і ледь не померла. Вчора її виписали з лікарні; я сподіваюся зібрати достатньо коштів, щоб покрити її медичні витрати, насамперед на інсулін, щоб вона могла залишатися живою!

будь ласка зробіть ретвіт!

—

https://gofund.me/671a3b5a

[apatiya-ua]

Моя новенька маленька подружка мене трохи лякає.

Вчора в школі я побачила як хлопчик з 5 класу забрав річ одної дівчинки (назвемо її Б), я зайшла в їхній клас та заспокоїла її, потім підтягнулась моя подргуга по парті (Назавемо її А) та принесла шось типу снікерса.

Після цього ми з А постійно приходили до Б та вона постійно нас обіймала та вела себе максимально мило.

Сьогодні ми знову на кожній перерві зустрічались з Б, та в один момент вона запропонувала погуляти після школи я погодилась, а "А" сказала що вона, здається, захворіла, бо цілий день кашяла та у неї був нашморк.

В результаті я пішла гуляти з Б, вона живе біля мене, я трохи почекала її поки вона поїсть та ми пішли гуляти, поки ми гуляли я зрозуміла, що вона ніби говорить не правду, вона говорила що у неї недавно померла пра-бабуся і саме В ЦЕЙ день їй могло б бути 92, а потім через секунду стала веселою.І так було кожну хвилину.

Коли я втомилася, то сказала що хочу піти додому, а вона сказала що їй потрібно йти до якогось дядьки який зґвалтував 26 дівчат та її подругу, я їй не повірила, але не показувала цього та і коли вона зрозуміла, що я не піду, то сказала що вона піде без мене потім, та благала провести мене, коли я знові погодилась і вона мене провела, то прямо коли двері під'їзду закривались, вона щось згадувала та просила в туалет, просила їй щось принести, крч намагалась мене затримати і тоді мені стало стрьомно. На щастя я не сказала їй свій домофон, але я сподіваюсь, що вона не буде мене просити з нею постійно гуляти.