doctordoncamillo

[doctordoncamillo]

[doctordoncamillo]

Коли ти помреш, не турбуйся про своє тіло ...

Твої родичі зроблять все, що потрібно.

Вони знімуть твій одяг

Вони тебе помиють

Вони одягнуть тебе

Вони вивезуть тебе з дому і доставлять на твій новий адрес.

Багато хто прийде на похорон, щоб тебе ушанувати.

Деякі навіть скасують свої плани і попросяться із праці, щоб піти на похорон.

Твої речі, які ти не любив позичати, будуть продані, подаровані чи спалені.

Твої ключі

Твої інструменти

Твої книги

Твої CD, DVD, ігри

Твої колекції

Твій одяг...

І будь впевненим, що світ не зупиниться і плакатиме за тобою.

Економіка буде продовжуватися.

Тебе замінять у роботі. Хтось із такими ж чи навіть кращими здібностями займе твоє місце.

Твоє майно перейде на спадкоємців.

І не сумнівайся, що про тебе за малі та великі речі, які ти зробив у своєму житті будуть говоритити, судити, сумнівати і критикувати.

Люди, які тебе знали лише обличчям, скажуть: "Бідолаха!"

Твої добрі друзі будуть плакати протягом декількох годин або декількох днів, але потім вони будуть сміятися знову.

Твої домашні тварини звикнуть до нового господаря.

Твої фотографії будуть висіти на стіні деякий час, потім їх покладуть на меблі і, нарешті, зберігатимуться внизу ящика.

Хтось інший буде сидіти на твоєму дивані і їсти з нього.

Глибокий біль у твоєму домі триватиме тиждень, два, один місяць, два, один рік, два ... Тоді ти приєднаєшся до спогадів, і тоді твоя історія закінчиться.

Завершится серед людей, завершится тут, завершится в цьому світі.

Але твоя історія починається в новій реальності ... у твоєму житті після смерті.

Твоє життя земне, де ти не міг рухатися з речами, що ти мав тут, втратять значення, яке вони мали.

краса твоєго тіла

ім’я

прізвище

майно

кредити

робоча посада

банківський рахунок

хата

автомобіль

академичні титули

Однокласники

трофеї

друзі

чоловік/ жінка

діти

��ім'я...

У своєму новому житті, тобі потрібна буде тільки твоя душа.

Єдина властивість, яка триватиме це душа.

Тому намагайся жити повноцінно і бути щасливим, поки ти є тут, тому що, як сказав Франціск з Ассізі: «Ти не візьмеш звідси те, що маєш. Ти візмеш лише те, що ти дав!»

[doctordoncamillo]

З прийдешнім Новим Роком, мої любі бандерятка, нацики, англосакси, нормани і багато - багато інших наших союзників, друзів, просто небайдужих порядних людей!!!! Бажаю щоб наші бажання збулися!!!!

[doctordoncamillo]

Сьогодні вдалось "отримати" новий "статутний" головний убір ЗСУ))))

[doctordoncamillo]

Ви адепт георгіївської стрічки?

Ви "празднуєтє" 23 Хфевраля?

Нам з вами не по дорозі.

Йдіть одразу в сраку хуйла і одразу від мене в бан.

Ви мені не друзі і навіть не знайомі.

Ви ворог, а ворогу випускають кишки.

[doctordoncamillo]

30.5.1926 - похорон Симона Петлюри в Парижі, 40 польських генералів стали на коліна в костьолі у Варшаві...

Можливо хтось знов захоче мені розказати за "Волинську різню"???

[doctordoncamillo]

View this post on Instagram

A post shared by History Ukraine (@history_of_ukraine)

[doctordoncamillo]

8 березня, що ж воно таке?

Скажімо спочатку географічно (це щодо хваленої "міжнародності")

Червоний - офіційно неробочий день

Помаранчевий - неробочий тільки для жінок

Жовтий - неофіційне свято. Більшість наших співгромадян, які вийшли з летаргії гомо совєтікус не завжди замислюються: а в честь кого або чого ми сьогодні веселимося і чому саме в цей день неодмінно потрібно вітати своїх близьких або обраницю? За іронією долі, за старим календарем, Жіночий день в Російській імперії відзначали ... 23 лютого. Прямо, збіг дат по Фрейду ... Вважається також, що Клара Цеткін та Роза Люксембург вивели на демонстрації саме ... німецьких повій.А ще - це свято вавилонських блудниць, (спогад та теологічні перекази на усікновення глави св. Іоанна Хрестителя за велінням блудниці) ... Ось так, ні менше, ні більше. Таким чином, небезпідставно можна вважати, 8 Березня стає за своєю суттю Днем повій, і поздоровляти з ним добропорядних жінок - значить завдавати їм образу. Сьогодні 8 березня оголошено вихідним в колишніх республіках СРСР, а також в Анголі, Буркіна-Фасо, Гвінеї-Бісау, Камбоджі, Китаї, Конго (як «свято конголезьких жінок»), Лаосі, Македонії, Монголії, Непалі, Північній Кореї і Уганді ( в загальному, весь спектр країн, де пройшлася «братська» допомога). Чи не так, славна компанія нашій проєвропейській країні? І тільки в Узбекистані додумалися цю дату приурочити до Дня матері, а в Вірменії День материнства і краси відзначають 7 квітня. До слова, в Українській Православній церкві КП, УАПЦ і УГКЦ не рекомендують влаштовувати розважальні заходи на початку березня. Так може дійсно, потрібно подумати про усунення "загально��о дня вавилонської блудниці" та почати в травні святкувати ДЕНЬ МАТЕРІ?

[doctordoncamillo]

100 р. тому Армія УНР залишила рідну землю

21 листопада 1920 р. українська армія перейшла на польський берег річки Збруч.

Про цю трагедію розповів сотник Армії УНР Іван Калинович із м. Кременчука у спогаді “Останній відворот за Збруч”.

Ось фрагмент спогаду: “З боку Волочиська було чути стріли, це 1-ша Запорозька дивізія задержувала ворога, аби дати змогу своїм обозам переправитися за Збруч. Коли я під’їхав до Ожигівців, то побачив величезну силу обозів, парків і війська. Все це гомоніло, скрипіло, снувало… Мене зацікавило те місце, де ми мусіли переходити Збруч. Це був невеликий місток, на скору руку підправлений; на ньому стояли поляки, а збоку лежала купа рушниць, яка ввесь час збільшувалася... Один за одним проходили вози, з брязкотом падали на купу рушниці, та лиця козацькі ставали все більш похмурими. Сиротливо біліла на горбочку церква, а ще більш сиротливим здавалося сіре село. Селян не було видко. Тріск кулеметів щохвилини наближався. Недалеко за горбом загукали гармати. Це Алмазовці казали останнє слово на ріднім терені – московській кінноті, яка мала намір піти в атаку. Біля гармат довгою лавою стояла перша бригада Окр. Кін. Див., кожної хвилини готова прийняти цю атаку, жовті прапори з кінськими хвостами ліниво полоскалися в морозному повітрі. Ген-ген, далеко між кущами, маячила ворожа кіннота. Часами з їх боку важко бухали гармати, але не робили нам ніякої шкоди.

У цей час на переправі почалася страшенна давка: кожному хотілося перебратися скоріше. Гармати бухали все частіше, все ближче тріскотіли кулемети, і обози не видержали; як вода після дощу, розлилися вони на кілька рукавів і сунули просто через Збруч. Поляки теж хвилювалися... У всі боки летіли зіпсуті рушниці, розсипалися набої, котились бочки з медом, переверталися вози, а посеред цього можна було бачити суворі постаті козаків Кінної дивізії, яких було послано прискорити переправу. На тому боці Збруча спішно шикувалася польська компанія, лиця жовнірів були блідні і схвильовані; [вони] опасалися, щоб большевицька кіннота не перейшла кордону. Почало темніти. Тріск кулеметів на хвилину замовк... це дивізія востаннє пішла в атаку. Не хотілося так, без бійки, відходити. Ворог відступив. Уже всі обози переправилися; тихо було на переправі, і сумно на горі щось загомоніло, засіріло, заіржали коні... Це відходила на переправи Кінна дивізія. Було чути, як гомоніли козаки, як дзвеніли стремена... Дійшли до переправи.

– Прощай, Україно! – почулись голоси. – Навесні повернемось!

З торохкотом полетіли на купу рушниці, наповнюючи повітря металевим дзвоном... Плакало залізо... Стало зовсім темно... Нервово похрапували коні; гуркотячи, переїхали по містку гармати [Алмазова]. “Прощай, Україно!” – [так] думалося кожному; нещаслива наша доля – “третій раз відходимо за кордон”…

Попереду була українська земля, загарбана тепер поляками...Перед очима всім вставало ма��бутнє: весна, поворот на Україну... Козаки затягнули пісню. Тільки ті, що вже були в Польщі, що сиділи в таборах, – ті мовчали. Перед їх очима тягнулись безконечні дроти, довгі, сумні бараки, чулось традиційне “пся крев”, і навіть мерехтіли в очах таборові цвинтарі. Одним із них був і я”.

З книги Роман Коваль, Віктор Моренець. “Подєбрадський полк” Армії УНР (т. 1).

На світлині – Іван Калинович за “дружніми” польськими дротами.

[doctordoncamillo]

22 вересня 1939.

Брест-Литовськ.

Червонопузі большевики і коричневі наці проводять свій перший спільний парад "БЕЗСМЕРТНОГО ПОЛКУ".

НІХТО НЕ ЗАБУТИЙ, НІЩО НЕ ЗАБУТЕ, пам'ятайте ПОКИДЬКИ...

[doctordoncamillo]

5 вересня 1919 року у кривавих боях в районі Вознесенська 4-ій піхотній дивізії ВСЮР Якова Слащова насилу вдалося зупинити наступ частин повстанської армії Нестора Махна. Цей наступ почався після того, як денікінські війська вчинили спробу зайняти Новоукраїнку, де розмістилися головні сили повстанської армії.

Це змусило Дєнікіна ввести поправки до своєї директиви від 4 вересня, згідно з якою його війська так званої "новороссійской області" (командувач - Ніколай Шиллінґ) мали увійти в зіткнення з військами УНР і розпочати проти них воєнні дії. 5 вересня начальник штабу дєнікінських військ Іван Романовський віддав наказ Шиллінґу насамперед ліквідувати групу Нестора Махна, а вже потім розпочинати наступ на війська УНР.

Керівництво УНР вважало на той час, що про щось домовитися з Дєнікіним не вдасться. Відмінної думки був керівник Західної області УНР Євген Петрушевич. Тодішній Прем'єр-міністр УНР Ісак Мазепа згадує, що "Петрушевич виразно стояв за порозуміння з Дєнікіним, хоч би й шляхом далекосяглих компромісів. На нарадах з представниками нашого уряду він постійно доказував, що армія Дєнікіна є велика сила і що боротьби з нею ми не видержимо. Він був переконаний в перемозі Дєнікіна і тому вважав необхідним за всяку ціну з ним порозумітися".

Знаючи про перевагу військ УНР над військами, які він здатен виставити проти них, і знаючи про такі настрої Петрушевича і його оточення, Дєнікін якраз і розраховував на розкол в українському керівництві і виведенню Української Галицької Армії з боїв проти своїх військ.

[doctordoncamillo]

[doctordoncamillo]

1 вересня 2004 року відбувся страшний теракт в місті Беслані Північної Осетії. Протягом двох з половиною днів терористи утримували в замінованій будівлі школи N1 понад 1100 заручників (в основному, дітей, їх батьків та працівників установи) в найважчих умовах: не даючи людям пити, рідко відпускали в туалет, постійно погрожували розстрілами. В результаті теракту загинули 333 людини, з них 186 - діти. Майже 800 осіб отримали поранення.

Кацапські ЗМІ до останнього приховували реальну кількість заручників, істотно занижуючи дані.

[doctordoncamillo]

​Беніто Муссоліні, про визволення українськими військами Києва від більшовиків 30-31 серпня 1919 року :

"Епічна подія. Не було народу, який бився б із більшою вірою за свою волю. Не було народу, щоби у таких жахливих умовах, так боровся за своє право життя, за свою незалежність. Загрожений ненаситністю інших народів, збаламучений панрусизмом, без зброї, без засобів, самітний, під недовірчивими поглядами всієї Европи, український нарід визволює свої землі від большевицької зарази і ��ідбирає свою столицю. Вільні народи зворушені могутністю цих боїв, хоч їх уряди удають, мов не бачать змагань цього народу. Українці не лиш боронять себе, а й цілу Европу"

(С) Газета Il Popolo d'Italia., за 6.ІХ.1919 р.

На фото Муссоліні на фронтах Першої світової.

[doctordoncamillo]

30 серпня 1919 р. більшовики без бою залишили Київ. На 31 серпня було призначено урочистий вступ об'єднаних українських армій до Києва та парад військ.

Одночасно з лівого берега Дніпра до Києва вступили частини Добровольчої армії під командуванням генерала А. Бредова. Біля полудня війська А. Кравса ввійшли до Києва, пройшли Бібіковським бульваром і розташувалися на майдані біля Міської Думи. На балконі Думи замайорів український прапор. Тоді ж частини денікінської армії підійшли до Дніпра під командою барона Штаксльберга. Не зустрічаючи спротиву, білі пройшли до Думи і стали навпроти українців. Коли на парад приїхали генерал М. Тарнавський та полковник В. Сальський – вони констатували довершений факт. Згодом, на вимогу денікінців, на балконі був вивішений російський прапор. Його зірвав, за наказом Сальського, один із присутніх запорожців і кинув під ноги коня Сальського. Виникла метушня, почалася стрілянина з обох боків.

Спроба знайти порозуміння з денікінцями не мала успіху, й українські частини змушені були відійти за Васильків. Здача Києва була рівносильною поразці. Ця подія увійшла в історію як «Київська катастрофа». Українці втратили символ незалежної держави. До морально-психологічної поразки додалися й інші негаразди: між українською і Добровольчою арміями розпочалися бої, тим часом польська армія заволоділа Західною Волинню, позбавивши українську армію тилу. «Київська катастрофа» виявила глибину ідеологічного розходження між УНР та ЗУНР. Тоді як Директорія й уряд УНР не допускали й думки про союз з Денікіним, головною метою ЗУНР була боротьба з Польщею. ЗУНР охоче йшла на союз з білогвардійцями з надією на допомогу Антанти у війні проти Варшави. Водночас керівництво УНР віддавало перевагу тактичному і стратегічному замиренню із Польщею, жертвуючи при цьому українськими інтересами в Галичині та Волині. Врешті-решт, ці розбіжності призвели до відкритого конфлікту та розколу між УНР та ЗУНР, наслідком чого стало припинення збройної боротьби УГА в листопаді 1919 р. після переходу її частин на бік Добровольчої армії, а згодом Червоної армії.

Здобув��и Київ після проведення у серпні 1919 р. однієї з найуспішніших наступальних операцій часів Визвольних змагань, українське військо засвідчило свою боєздатність і військову злагодженість у боротьбі за незалежність України, тоді як чвари між політиками не припинялися.

[doctordoncamillo]

Саме, 29 серпня 2014 року під Іловайськом (Донецька обл.) Збройні сили України, інші військові формування та правоохоронні органи, добровольчі формування, які брали участь в АТО на Донбасі, зазнали найбільших втрат у боях з російськими окупантами, що підступно вдерлися на територію України. У тих боях, за даними Генпрокуратури, загинули 459 осіб, 478 отримали поранення. 180 - потрапили у полон. 157 бійців залишаються невпізнаними, 158 вважаються  зниклими безвісти.

         Оточеним бійцям під Іловайськом українським частинам 29 серпня були запропоновані умови виходу з кільця. Але всупереч досягнутим домовленостям в шести кілометрах південніше Іловайська колону зустріли шквальним вогнем.

         «Іловайський котел», який забрав життя наших Героїв - земляків у літописах нашої держави залишиться як величезна трагедія. І одночасно – приклад героїзму і самовіддачі наших військовослужбовців, які повернулися додому живими. Висловлюємо слова співчуття та вдячності батькам, які виховали синів-патріотів нашої держави.  

         У кожного з цих людей свій біль і своя важка історія, пов’язана з подіями, які сталися  три роки тому. Ми розумі��мо, що ніякі нагороди не применшать страшної їх болі, але є такий обов‘язок солдата захищати свою землю. Ми, наші діти, онуки, наступні покоління назавжди залишать у своїх серцях пам‘ять про наших солдатів.

 СМЕРТЬ КАЦАПАМ!!!

Вічна пам’ять Героям!

[doctordoncamillo]

11 серпня 1919 р. Головний отаман армії УНР С. Петлюра видав наказ розпочати наступ зі звільнення від більшовиків Правобережної України з кінцевими пунктами призначення – Київ (на північному напрямку) та Одеса (на південному). На Київському й Коростенському напрямках українські війська за короткий час досягли значних успіхів, змусивши з’єднання і частини 14-ї радянської армії відступити до Києва. Бойову силу червоних значно послаблювали українські повстанські загони, які руйнували тил і зосереджували на собі увагу більшовиків. Сприяв цьому також розвиток успіхів Добровольчої армії А. Денікіна на Лівобережжі, – більшовики були змушені спрямувати проти неї свої глибокі резерви. 19 серпня 1919 р. армії УНР та УГА увійшли в Бердичів, а 21 серпня – в Житомир.

Для більшовицьких військ виникла катастрофічна ситуація. В одному зі звітів червоні писали: «Армия бежит, командный состав отсутствует. Мы катимся, как яблоко, неизвестно, где остановимся». Під ударами українських військ та Добровольчої армії радянська влада почала евакуацію з Києва. 30 серпня 1919 р. більшовики без бою залишили Київ. На 31 серпня було призначено урочистий вступ об'єднаних українських армій до Києва та парад військ.

Це відбувалось в цей же час, але 101 рік назад... Українські війська невпинно і невідворотньо наближались до Києва...