gouwmeow

[gouwmeow]

Писати сюди щось вже вважається крінжом чи ще ні? Думок як завжди надто багато, але доволі і хороших емоцій. Як вибратись з безкінечного лаберинту страждать досі невідомо,тому намагаємось далі

[gouwmeow]

Коли стає тяжче чим зазвичай в голові лише «хочу додому, в обійми мами» і сльози на очах, а потім знову легшає, але в цей раз коли?

[gouwmeow]

«Від малого до старого»

Що ти ж батько наробив?

в що ж життя перетворив?

Від малого до старого–всі страждаєм від лихого.

чи то відьма вочорила, чи «вона» зілля колотила..

.

Хрестика прибережи і під подушку запихни

щоб в ті злі майбутні ночі не котились твóї сльози

спогади стануть поміж очі

коли торкнеш ти ті жіночі коси

Станеш сам ти проти бурі

піймавши всі життєві пулі

.

Час лиш плине, озернись

була родина, діти, ти молись

Випаде остання волосина -

зʼявиться ще одна морщина

Онук не знає хто його дідусь

чи цього прагнув ти, папусь?

.

За сльози матері, пробач,

але не отримаєш калач

І повториш долі тих старих

що ��оялись не побачити малих

Хоч кричи, хоч сперечайся

Бог все бачить, ти зізнайся

.

[gouwmeow]

Когда ты знаешь, что что-то ограничено, то оно становится более значимым.

[gouwmeow]

«Она любила их, потому что они не оставались надолго. самые лучшие и красивые вещи не остаются надолго»

[gouwmeow]

не все, що приносить тобі радість має хороші наслідки, не все,що смуток-горе. погане стається лиш для того,щоб не відбувалось страшне. найтемніша доба лише перед світанком, якби не був готовий до цього-не мав би й шансу.

[gouwmeow]

я йшла по уламкам свого серця, намагаючись переступити їх, але вони так сильно вбивалися в ноги, заставляли зупинятися і поринати в ті спогади. достаючи уламки одним за одним,котрі лишали кровавий слід за собою. озираючись, по ньому можна було розгледіти маршрут, повороти, перевали, кружляння, перепригування та повернення. кожен, навіть найдрібніший кусочок під ногами, відблискував під промінцями сонця і відтворював картинки з памʼяті, деякі з них-забуті, інші-не дають спокою.невидимі нитки щільно звʼязують їх, тому переступити іноді просто неможливо. єдиний вихід- летіти, не торкаючись холодної землі. початок кінця і вічне відновлення цих клаптиків

[gouwmeow]

у меня глаза как у мамы, но их форма как у папы.. и на моем лице они будут вместе всегда

[gouwmeow]

«без тебя меня не станет, — в голове пронеслось без каких-либо объяснений и обняла его за шею,оплетая узлами, сцепив пальцы в замок, находясь в самом безопасном для неё месте,который уже давно назвала «дом».И вся его ярость тотчас пропала.»

[gouwmeow]

лиш думки,що наповненні словами «ти потрібна» змушують звістити ліву ногу з ліжка торкаючись холодної підлоги повертаючись до такої ж реальності і попрощатися з сном, де вона така безтурботна,як і в його обіймах.

скоро все скінчиться. буде краще. це лише випро��ування- речення в голові. скільки днів чи місяців вона вже їх прокручує в своїй голові? збитися з рахунку було доволі легко. але щаслива. втомлена приходить вночі додому,припадаючи до ліжка здержачи сльози, в думках вже пусто, лише галочка за пройдений день. але щаслива,ніби лотерею виграла, «головне її не загубити поки піду її на гроші вимінювати». «я дома». тепло. дівчинка не одна, знає, що колись вже назавжди припаде не до пустого ліжка, а в його міцні обійми і почуватиметься так легко, ніби все інше і неважливе. так і є.

[gouwmeow]

кохання.цупке слово.від нього наче відразу віє страхом.страхом бути покинутим.як хрустальна ваза,яка стоїть на столі, поки серветку під нею не зацепиш і вона гучно впаде розбиваючись на дрібні шматочки.кохання. цікаве слово, солодке на смак? спокій? ніби синонім до життя. ніби в легенях примушує дихати, а серце битися. доволі хороший сенс чи натхнення прокидатися?

а в один день вона заходить, як завжди в коридор, нагинаючись щоб розщебнути надавивші за день чоботи, втомлено пересувається до кухні, зустрічаючи ще краєм ока з коридору бумажку на тому ж столі з вазою,підходить блище, під ногами підлога відразу покидає своє місце, а в ушах закриваються перетинки. серветка.на записці «з‘їхав».ці ключі частинки хрушталю розсипались без слів. без почуттів. любов,яка була вічною-перевернута, перечеркнута, спалена заживо. вона сама.поруч нікого.залишились лиш стіни і спогади,які замуровані в них, куди погляд не відведеш- всюди він видніється.тиша.

кохання?

кохав?

кохаючи таке не вчиниш, Пап….

сам вогнище розпалив.. гілок назбирав і тоненьких і грубіших.щоб палало краще, яскравіше, виїдаючи очі і все всередині, опікся? але сам сірник кинув, сам і гори. любити тебе менше не зможу, життя дав.оберігав дитинство.кров твоя в венах моїх назавжди.пожар. твоя винна.тиші хотів?свободи? самостність тебе погубить. сльози пройдуть,як і все інше. а жалкування буде ніби тінь з’являтися,нагадуючи силуети.живи. живи з цим. забувай це. запивай це. згадуй у сні.прокидайся.поруч нікого. сірник? задути треба було і загадати бажання.як на день народженні в дитинстві.дитинстві,яке оберігав..

кінець

[gouwmeow]

так в чому все таки сенс? в коханні? в стражданні? в підході? логотерапія? сенс є в усьому якщо його наповнити щастям чи можна бути й не щасливим? вічні пошуки того самого «сенсу». в моїй голові це слово ніби втратило сенс.ніби пусте. так і є. звичайна оболонка по перемитру,яку в середині треба заповнити якимись словами, до того ж,в них теж треба вкласти всій сенс, цей механізм безкінечний, але все більше і більше наповнений, якщо людина буде знати навіщо їй жити їй буде легше прийняти це «як»? чим більше ми щось шукаєм тим далі відлітаєм від знахідки? як меркурій, який багато років не могли дослідити, лиш тому що це можливо тоді,коли сонце не засвідчує його і дає доступ, поки не зрозуміли ці конкретні періоди, він був «секретний». зрозуміти час і місце,розтягнути пошуки? і потім усвідомити всю тяжкість цього в порівняні з іншими супутниками і розмірами?але ж космос такий необсяжний і цікавий, чим більше ти його вивчаєш тим менше його стає.чим більше ти усвідомлюєш тим менше думок, чи тим більш вони глибші і затягуючі в чорну диру. вона чорна лиш іза тіні,іза п’ятна можна намалювати чудову картину в голові.а якщо буде вже запізно. знайти щастя. думки про його відступність робить більш нещасним ніж воно є насправді. щастя і сенс це синоніми?

[gouwmeow]

так добре спиться.притуляюся все ближче і ловлю ці моменти,зберігаю в пам’яті.він обіймає.найспокійніше місце в світі-в голові слова прокручуються.хочеться всім розповісти.мовчу.моє.приємно.так добре спиться. коли перше,що бачу перед очима після пробудження-стіл весь в квітах.посміхаюсь.знаючи,що завжди поруч, навіть коли далеко.але ж ні.відчуваю цю чоловічу руку на мені.залишилась з ночі.крепко тримала.ще солодко спить.хоча.. почав крутитися,знову щось погане зайшло в його сновидіння.хочеться захистити поки поруч.поки ще спить тут.так добре спиться з розумінням, що не вірила їм.не вірила.промовляла пошепки собі,що не знають його.заздрять.багато довіри.вже щось далеко й припало пилом.заросло мохом.щось згадується і страшно.повернув.не дав боятись.. «через рік-два ще сміятись будем з цього».сміємось.так добре спиться з розумінням,що хочу це назавжди.і квіти.і довіра, і спокій.і він з родинкою серед спини, яку обережно обминаю чухаючи перед сном розповідаючи історії.посміхаюсь. заходить до кімнати і радію, що тут.в цей момент.в цей час. попереду багато.

[gouwmeow]

мыслено в себя в голове я строю прямые мосты, через которые ночью могу ходить к близким мне людям и навещать их, без л��бых преград, но некоторые мосты уже в тумане и в конце только обрывы

[gouwmeow]

я мовчаки поглянула в його очі, які здавалися мені моторошно чужими,мої-залились слізьми, я змогла заспокоїтись раніше чим це буде помітно.там не було жалю, ніби це не він. ми начебто прощалися назавжди,але не на все життя.

[gouwmeow]

чи то лихомонака, чи то гарячка, незрозумілі почуття не давали спокою тілу дівчинки.хтось шепотів, давав поради, не чути. надто багато шуму, надто багато нав’язливих доріг, «не мусиш звертати» лише ти знаєш, ти відчуваєш.

[gouwmeow]

я мала виразне відчуття, що дивлюсь на вулиці і будинки мого дитинства очима мерця пролітаючи над ним в пошуках гармонії, який повернувся з потойбіччя і дивиться на привидне місто ніби й ніколи тут не був, ніби пам’ятаю його з маленького клаптика сновидіння, що запам’ятався так виразно і зігріває ті кліточки ще не до кінця відмерлої пам’яті.ці колючі дроти та величезні ґрати не давали ступити ні кроку, аби не спаклюжити ті минулі та запилені спогади на поличках пам’яті, лиш тому,що теперішнє і мабутнє наповнене жаллю й розрухою моїх дитячій мрій. я благала ще трохи подивитись через брудне віконце і кричала пошепки як багато це для мене значить, але думки цинічно відповідали: «Ти жила тут усі роки, вже бачила досить багато».