iren-happyness

[iren-happyness]

Соліст російського гурту #несчастныйслучай #алексейкортнев про #війнавукраїні та #російськаагресія https://www.instagram.com/tv/CawsKtXg_kF/?utm_medium=tumblr

[iren-happyness]

⚡️В США невідомий пожертвував 1 мильйон доларів на потреби української армії! https://www.instagram.com/p/CawsIA6sJ51/?utm_medium=tumblr

[iren-happyness]

#warinukraine2022 #санкциипротивроссии https://www.instagram.com/p/CavbpIQsf4W/?utm_medium=tumblr

[iren-happyness]

#warinukraine2022 #putiuhuilo #stoprussianaggression #stopwarinukraine https://www.instagram.com/p/CavbdMusC_I/?utm_medium=tumblr

[iren-happyness]

#warinukraine2022 #putinhuilo #stoprussianaggression #stopwarinukraine https://www.instagram.com/p/CavZPJussow/?utm_medium=tumblr

[iren-happyness]

[iren-happyness]

“вділи мені милості – будь собою забудь ненадовго закони крові ми бачили вдвох одну любов тепер же не бачить ніхто любові вділи мені милості – стань сама мов щойно венерою вийшла з піни інакше поглине цей світ зима інакше хвороба усе поглине вділи мені милості – слово дам та тільки його не скажи нікому я також прийду – обіцяю – сам й назавше тебе поверну додому”

— Ю.І.

[iren-happyness]

“Ти був моєю бурею, моєю грозовою хмарою, моїм деревом під проливним дощем. Я любила всі ці речі, і я любила тебе. Але зараз? Ти чортова засуха.”

— Пенелопа Дуглас. Агресор

[iren-happyness]

“Ловити її, мов рибу, не відходити від води, дивитись як море викочує піску вогку руду. Все почалося з того, що я прийшов за нею сюди. Все завершиться тим, що без неї я не піду. Розгортається небо й світиться глибина. Птахи малюють вгорі кола свої. Я знаю цей світ напам’ять, до самого дна. Єдине, чого я не знаю – як піймати її. Скільки часу на це пішло, скільки зусиль. Птахи перегукуються між собою в своєму гурті. Я б радо кинув усе й пішов звідсіль, просто я нічого більше не вмію в цьому житті. Я б радо подався з побережжя свого, радо б забув гострі його краї, але ті, кому я вірю, вчили мене лише цього – ловити її, мов рибу, ловити її. Я ніколи не мав жодних інших занять, вибравши одного разу з усіх умінь, уміння лагодити гачки, що на вітрі дзвенять, щоб пол��вати на голос, полювати на тінь, спостерігати, як ліпиться сонце з літніх годин, як зима починає свій дивний танок, спостерігати за місяцем, оскільки він один вплива�� на рух океанів і голоси жінок, впливає на їхні радощі і жалі. Виснажена рінь. Вогка руда. Хтось провів берегові лінії по землі, щоби світ видавався складним, як морська вода, щоби тебе виривало зі сну, щоби давались знання, щоби припливи були запеклими, як бої, щоби ти весь свій час, щоночі, щодня ловив її, потім відпускав, потім знову ловив її.”

— Жадан

[iren-happyness]

3наєш, мам‚ я буваю інколи стервом.

В барі із барменом перебираю життя.

Курю із ментолом‚ напиваюсь зі свОїм першим

І в мені не знайти ні крихти від каяття.

Знаєш, мамо, я серце в таксі забула.

Нащо воно, коли люблять усі тільки тіло.

Мені б револьвер, але в ньому жодної кулі.

А стервою бути.. до крику.. осточортіло

[iren-happyness]

я, наверное, готов писать тебе сущую ерунду —

про надоевшие пробки в центре, про тяжесть осенних дум,

о том, что уже пять лет не знаю, куда и зачем бреду,

про погоду в городе, про длинные очереди у терминала (лишь бы ты хотя бы иногда меня вспоминала). в отчаянии я обращался к богу со словами: «всесильный Отче,

будь добр, сотри из памяти навсегда её имя и отчество.

она не видит ничего дурного в своём одиночестве.

она гораздо смелей меня, сама себе рыцарь и господин,

а я так боюсь остаться однажды совсем один». а бог щурился, потирал большие свои ладони и отвечал мне: «не люби её, она безнадёжная, не приручай её,

она не по годам умна, оттого и не по годам печальна,

только не тебя она ждёт годами у своего порога.

только любит она ведь совсем другого». пиши в своих блогах о политике, о безумном боге,

о студенческих буднях, о людях, о паузах в диалоге,

о городах, в которых не побываешь, о лихих дорогах,

о горячем горьком кофе, сваренном наскоро впопыхах,

только не упоминай обо мне в нелепых своих стихах.

все твои подруги зависают сутками в Инстаграмме,

обсуждают сплетни, любят пафос, интрижки, драмы,

а ты хочешь свалить отсюда и жить далеко в ашраме,

бредишь космосом, Индией и духовным ростом.

я бы тебя забыл, если б это было так просто.

ты пахнешь детством, карамелью, полевым букетом,

не лезешь в карман за словом, я же не ведаю, что ответить,

у меня голос дрожит, руки устало тянутся к сигарете,

потому что взгляд твой с укором — самый ужасный суд,

��о ты ведь знаешь сама,

что даже я тебя

не спасу.

ты привыкла в любую тьму без подстраховки, поводыря,

видно, боженька намешал в тебе самый опасный яд,

ну зачем тебе я, девчонка, зачем тебе я?

мне весь век до тебя расти, во рту хоронить слова.

но не я тебя искалечил,

и не мне тебя врачевать.

от твоего присутствия накаляется даже воздух,

один лишь дьявол знает, зачем тебя такую когда-то создали,

такие, как ты, становятся художниками, любовницами, рок-звёздами,

что смотрят в упор, колесят по миру, себе не находят места,

только никак не любимыми девушками,

не жёнами,

не невестами.

[iren-happyness]

Ти – моє слово, вся його суть,

надобережність, стронцій і ртуть.

Втомлене місто в тумані індУстрій.

Ти - моя пристрасть, державний мій устрій.

Моя легковажність, моя амнезія.

Набутий рефлекс нездійсненної мрії.

Ти – прірва моя між тепер і тоді.

Шрифт Брайля на темній студен(тськ)ій воді.

Я - чорним по чорному шита тканина,

Ассоль, що напнула червоні вітрила.

Крихка невагомість еспрессо я твОго

І текст між рядків діалогу нічного.

Причина твоїх недобачених снів.

Незданий екзамен далеких років.

Як вперше - закохона, востаннє - кохана.

Я – твоя рана.. Ти – моя рана..

[iren-happyness]

[iren-happyness]

Те, що бачиш

Моя маска

Не відкриюсь

Й за будь ласка,

Твоя щирість-

Міф і казка

Твоя присутність -

Моя поразка......

[iren-happyness]

коли дійдеш до краю

і ступиш за край і поглине пітьма з головою

лиш одне загадай –

щоб сказала вона:

«ти не бійся

я разом з тобою»

коли загнаний в кут

коли губиш маршрут і здаєшся практично без бою

порятує оце:

«я з тобою

я тут

ти не бійся

я тут

я з тобою»

коли відчай і сумніви

втома і страх напророчать тобі параною

ворухнуться

беззвучнo її уста:

«все нормально

я тут

я з тобою»

[iren-happyness]

«ну де ти? я так потребую тебе!

ну де ти коли мені так ти потрібен?

тебе щось крім тебе самого гребе?

казав ніби любиш.. обожнюєш ніби..»

ти так не говориш

ти гордо мовчиш

так стіни шепочуть і вітер у листі

і скурений разом квітневий гашиш

і кава розлита і випите віскі

бо де ти насправді коли я сама?

і де ти коли ти насправді потрібен?

здається мені тебе зовсім нема –

погана ідея..

не пройдений рівень..

коли ти чекаєш – я всюди й ніде

у стінах у листі у вітрі у віскі

в повітрі в воді у землі і те де

на вістрях антен

в перебреханих звістках

регоче гальорка і партер реве

де драма для двох – там забава для сотень

я теж потребую як кисню тебе

я кисну без тебе

як фейк

ніби бот я

«а де ти?» та от же – в нейронах твоїх

а ще – в допаміні і в еритроцитах

я став би тобою якби тільки зміг

твоїм альтер его у буквах і цифрах

ну де я? а ти де? та бог його зна

ми ж здатні на все – і на вуду й на чудо

та поки цвіте ще ця люта весна

чекай – я вже йду

я все знаю

я буду

[iren-happyness]

Птах уночі забивається до кімнати,

хоче вирватись, ріже повітря крилами,

не знаходить виходу, не дає себе упіймати,

сторожко завмирає, зібравшись із силами.

Я говорю: ну що ти, послухай, спинися,

не бийся так лунко серед густої темряви,

ця ніч стоїть, наче важка пшениця, відбиваючись у тобі голосами і нервами.

Ця ніч може бути довгою і мовчазною,

вона може ділитися з нами надіями й шансами.

Але якщо ти вже тут, якщо ти далі зі мною, лишайся доти, доки можеш лишатися.

І хай ця ніч ранить тебе і черкає,

і хай дотики її видаються тобі неприйнятними.

Лишайся, навіть коли тебе хтось чекає, лишайся, навіть коли я тебе не спинятиму.

Якими шрамами тебе дивувати, якими стигмами?

Якими тримати словами та вчинками?

Ти ж знаєш, що насправді нікого не можна втримати,

і що всі мої вікна насправді завжди відчинені.

Які можуть бути образи і які можуть бути скарги?

Ти ж знаєш, що я ні про що тебе не проситиму.

Найбільше мені б хотілося тебе не відпускати,

найменше б мені хотілося тримати тебе тут силою.

Я просто й далі буду

відчувати тебе уночі,

згадуючи все із часом,

забуваючи все із віком,

слухаючи і говорячи,

тонучи й пливучи,

затамувавши подих,

не зачиняючи вікон.