loftysmb

[loftysmb]

Я люблю свого кота так сильно, що навіть важко описати словами. День може бути лайном, я можу погано почуватись, але варто тільки подивитись на Лєвчика і життя стає краще.

В мене є котик, він навіть сам приходить на ручки і мурчить. День може бути поганим, але в ньому завжди будуть хороші моменти поки в мене є Лєвчик.

[loftysmb]

Почалась спека, я згадала наскільки сильно ненавиджу літо. Думаю можливо ще змістити години о котрих я ходжу в спортзал, бо це самогубство отак йти кудись. Окрім очевидної проблеми з спекою і тим наскільки вона некомфортна і важка сама по собі, ще є те, що мені некомфортно від спф на шкірі. З очевидних причин я не перестану користуватись сонцезахисним кремом, але дискомфорт збільшувати не хочеться.

А ось так Лєвчик справляється з спекою. Коли я з чоловіком накривала його цим рушником (попередньо змоченим холодною водою), то не сильно вірила, що він під ним і лишиться, але схоже що нашу ідею зацінено.

[loftysmb]

here we go again. Після приблизно 6 років з моїм ніком для усього, я знов хочу його змінити, бо виявляється, що мати дві маленькі англійські лл на початку не дуже хороша ідея!!! Всі читають їх як іі, мене це дратує, бо я розумію, що сама винна.

Зараз я познайомилась з групою людей і кожен раз виправляти або казати "просто Лора" не дуже весело! Ще мій нік це не справжнє слово, а набір созвучних букв, що робить ситуацію гірше.

Але наскільки ж це жахливо невеселе заняття.

[loftysmb]

The fact that people don't think friendship is enough to justify characters doing insane acts of love for each other baffles me. Like have you never loved your friend so so much you want to live in their ribcage. Have you never been really weird about a friend. Have you never wanted to bite your friends parents or shove them down a staircase. Have you never wanted to be buried in the same grave as a friend. Have u never. How do u people live like this.

[loftysmb]

You're not actually a better friend for not articulating and respecting your own needs, limits and boundaries. Your lack of communication and boundaries is not some impressive sacrifice. You're not doing anyone any favors by acting like you're okay with things you aren't okay with. You're just building burnout and resentment that will eventually damage the relationship in question. And when you eventually snap and walk away because you silently overburdened yourself to be a "good friend", it won't be the other persons fault

[loftysmb]

Замовити послуги фотографа теж чудова ідея була. Ми взагалі ніколи не фотографуємось і дуже некомфортно перед камерою почуваємось (буквально, в мене по одній фотці на рік зазвичай). Але дівчина неймовірну роботу зробила, ще й створила ідеальний настрій для цього, ще й дуже швидко обробила. Пускатиму слюні на ті фото найближчий lifetime.

[loftysmb]

Досі здається божевільною навіть думка, але я вже добу одружена. Думок багато настільки, що я навіть не знаю, як почати їх вкладати.

Нічого раптового чи незвичайного не сталось, бо все ж 5 років стосунків це не мало і шлюб сам по собі не був чимсь раптовим. Взагалі думати, що я одружилась саме з цією людиною не дивно і дуже буденно відчувається, ніби я все життя вже знала, що так і буде. Інше питання розуміти, що я, як людина, яка ніколи не шукала кохання і стосунків одружуюсь. Іронія того, що я все шкільне життя була впевнена, що ніколи не одружусь і взагалі не знайду когось, з ким наважусь на серйозні стосунки. А інші і не цікаві були. Воно і видно, напевно, якщо врахувати те, що це мої єдині стосунки.

Дивно і не дивно одночасно, сподіваюсь це достатній опис моїх почуттів, бо кращого поки ��е буде. Є якась така проблема ніж занадто поверхневим чи особистим описом, тож вибираю з двох крайнощів.

Ще сам процес розпису вийшов якимсь дуже особистим, бо окрім нас двох було тільки пʼятеро близьких людей. Від мене двоє і, як я загалом і очікувала, побачивши вологі очі мами та подруги, мене теж пробило.

Подумати тільки, що подруга теж там була. Ми знаємо одна одну з глибокого дитинства, 17 років вже, вона ближча ніж будь-хто інший. В нас тепер є спільна фотка, де ми одна на одну дивимося і плачемо, я в весільній сукні і вона поруч. Хто б міг подумати, що колись так буде.

[loftysmb]

Задумалась зараз про те, що ні разу в своєму житті не жалкувала про те, що в якійсь ситуації брала ініціативу. Може не завжди все виходило, як хотілось, може навіть не завжди досягався якийсь результат, але це завжди був корисний досвід. Навіть в найменших речах.

Зараз в проекті, в якому я приймаю участь, в мене закінчились готові концепт арти (в нас було троє 3Д художників і тільки один 2Д) і був вибір чи чекати поки якесь з моїх завдань оновиться, чи запропонувати зробити одне з незайнятих завдань. Там був концепт арт до модульних стінок і підлоги і взагалі це одне з більших завдань, які лишились до закінчення альфа етапу. Взагалі, в мене з таким досвіду нема, що погано, бо це ніби...базова складова ігрових рівнів, тож найбільше мене хвилювало, що я візьму це завдання і зруйную все. Але після роздумів вирішила все ж запропонувати себе для виконання цього завдання. Не можу сказати, що це найкомфортніші моделі, які я робила, але в цьому і суть, якщо так подумати. Це щось, що я робити не вмію і щось, чому треба було б рано чи пізно навчитись. От вона я, вчусь. Паралельно сподіваюсь не заруїнити спільну роботу, звісно.

Навіть не знаю, чи варто згадувати ситуацію з сервером в дискорді, до якого я приєдналась. Було стрьомно, але тепер в мене є компанія для гри в ігри, які мені подобаються.

Ніби навіть не такі великі речі, але вони помалу копляться і покращують буденність. Про це приємно думати.

[loftysmb]

У ГРАНДСОНА НОВИЙ АЛЬБОМ 30 ТРАВНЯ, ОМГ, ВІН ВЕРНУВСЯ. Ще й звучання і вайб такі, як мені подобались. Розгніваний Грандсон – найкращий Грандсон. Блін, як же я чекала!!!

[loftysmb]

Пройшов майже місяць. Відчуття, що я все життя отак грала. Як зазвичай по іронії, найбільше часу проводжу з людиною, з якою була найбільш обережна на початку.

Іноді балакаємо і мене клинить на погані думки, звісно, не знаю, чи колись це пропаде. Але я дуже хочу противитись їм і не давати негативному досвіду далі руйнувати моє життя. Ніби і шанс це змінити є, я намагаюсь не боятись.

Є єдина думка, якої я не можу позбутись навіть на хвилину це та, що я не знаю, як жити далі, якщо моє спілкування в цій компанії закінч��ться так само, як в попередніх випадках.

Хороша новина: Я ЗНАЙШЛА З КИМ ГРАТИ.

Погана новина: я так розумію, що вся компанія складається чисто з хлопців.

З однієї сторони знаю, що з цією моєю проблемою рано чи пізно треба розібратись. З іншої — я не хочу. Це дуже втомлює, я просто більше не можу. Я ніколи не почувалася другом в компанії чоловіків, тільки дівчиною. От є компанія, вони дружать і є я. Я ніби подруга, але з величезним знаком оклику і дописом "дівчина". Завжди є хтось, хто все зруйнує і решта це підтримає, бо я відрізняюсь і чогось ця відмінність робить мене гірше.

Сьогодні було весело, в них дуже неоднорідний рівень скіла, але є вайб. Будь ласка, хоч цей один раз, нехай все складеться добре. Я правда хочу почуватися комфортно, я розумію, що ці почуття мені заважають, але останні років десять мого життя були суцільним стражданням в плані комунікації з протилежною статтю.

[loftysmb]

Зробила паузу щоб подумати про те, який цей рік божевільний і щедрий на події. В деяких моментах все так добре, що страшно навіть думати про це. Цікаво скільки така акція триватиме, бо я ж і звикнути можу.

[loftysmb]

ТВ! Сексуальне насилля. Серйозно, нічого особливого, я просто нию і описую стрьомний спогад, але якщо хтось сумнівається, чи варто читати – не варто.

Знаєте, перший раз, коли мене намагались зґвалтувати, мені було приблизно 10 або менше. Більшість часу я навіть про це не згадую, бо мозок ці спогади блокує. Якщо мене спонтанно спитати про негативний досвід з чоловіками, я ніколи цього не згадаю і не озвучу.

Можливо це через те, що я була мала і не викупала, що відбувається. Все, що я чітко пам'ятаю це те, як двоє моїх "друзів" через щось сперечались і один з них роздягся до трусів. Вони були старші років на 6. Я пам'ятаю страх і підсвідоме розуміння, що щось не так. Пам'ятаю, як виривалась і кричала, хоча вони казали, що якщо я буду продовжувати, то вони закриють мене в підвалі і ніхто не зможе мене знайти. Пам'ятаю як вікно кухні моєї бабусі світилось, пам'ятаю як сподівалась, що хтось з рідних вирішить виглянути в вікно аби перевірити, чого я ще не вдома.

В якійсь перспективі я розумію, чого деякі люди настільки песимістичні щодо життя і стосунків між людьми. Кожен хоче вірити, що все буде добре, що в поганих обставинах знайдеться хтось, кому буде не все одно – це нереально в реальності. Єдина людина, яка точно буде поруч і якій буде не все одно це ти сам. І або ти борешся, або ні – просто до нудоти.

Закінчилось все нормально, напевно. Коротко і менш травматично описуючи: я вирвалась і побігла до дому, де на мене спершу почали бубніти, що я в темряві брожу на вулиці, хоча всі інші діти вернулись, але після моїх сліз був хаос. Я навіть не пам'ятаю, як пояснювала, що відбулось. Пам'ятаю як всі кричали одне на одного, як ходили до батьків тих хлопців. Пам'ятаю що після того дня їх випороли і відправили в армію.

Іноді я думаю про те, що були дорослі, які вважали, що це завелике покарання. Я в свою чергу навіть не бачу, як це було покаранням.

Мені здається, це був перший раз, коли я відчула наскільки світ жорстокий. Коли тобі заламують руки і штовхають, коли ти фізично не можеш вплинути на ситуацію, коли страх настільки сильний, що відкривається якесь нове джерело сили вириватись, бігти, виживати.

Ніхто ніколи зі мною про це не говорив. Дико думати, наскільки я була маленька. Дико згадувати всі ті деталі, які я ніколи не опишу комусь іншому і з якими я впринципі змирилися, але які шрамами лишаться на моєму баченні світу. Дико думати, що мій досвід об'єктивно навіть не найгірший, бо мені пощастило вирватись.

[loftysmb]

Хороша новина: Я ЗНАЙШЛА З КИМ ГРАТИ.

Погана новина: я так розумію, що вся компанія складається чисто з хлопців.

З однієї сторони знаю, що з цією моєю проблемою рано чи пізно треба розібратись. З іншої — я не хочу. Це дуже втомлює, я просто більше не можу. Я ніколи не почувалася другом в компанії чоловіків, тільки дівчиною. От є компанія, вони дружать і є я. Я ніби подруга, але з величезним знаком оклику і дописом "дівчина". Завжди є хтось, хто все зруйнує і решта це підтримає, бо я відрізняюсь і чогось ця відмінність робить мене гірше.

Сьогодні було весело, в них дуже неоднорідний рівень скіла, але є вайб. Будь ласка, хоч цей один раз, нехай все складеться добре. Я правда хочу почуватися комфортно, я розумію, що ці почуття мені заважають, але останні років десять мого життя були суцільним стражданням в плані комунікації з протилежною статтю.

[loftysmb]

Моя одержимість марвел райвалс стає незаконно великою. З долею смутку згадуються часи коли Апекс мав такий же вайб: приходиш до дому, закінчуєш з справами і потім приємно з чаєм сідаєш відпочивати. Цікаво скільки такий настрій протримається.

[loftysmb]

Оце дивне ставлення до ранкеду в онлайн іграх вбиває для багатьох людей гру в грі. Починаючи з того, що є певне переоцінювання важливості рангу в...грі? Онлайн? В яку тобі по-ідеї має бути прикольно грати? А не верещати на рандомів онлайн? Закінчуючи тим, що ну ок, в умовного чувака великий ранг і багато прикольних значків/скінів. Але не можу заспокоїтися і перестати думати про те, чи людині, яка верещить в мікрофон з іншої сторони на рандома за поганий пуш, взагалі весело?

Кожного разу асоціюю своє ставлення до ранкеду з тим мемом

[loftysmb]

Колись хтось в тамблері опублікував пост, посил якого був:"Всі, хто пишуть повідомлення з великою кількістю Я в реченнях, егоїсти і їм не цікаві твої слова, вони просто чекають своєї черги аби заговорити про себе".

Це було кілька РОКІВ тому, але я думаю про це кожен раз, коли пишу пост або коментую. Багато людей взагалі так думає? Якщо так, то я в сраці.

[loftysmb]

Думаю переробити свій розклад в спортзалі (займаюсь чим завгодно, окрім як думати про середу і стоматолога, і голки).

Якщо серйозно, то оце рішення почати займатись і взагалі можливість це робити було чудовим. Багато про це думаю останнім часом. Мало того, що буденність почала мати якусь структуру, так ще й сам процес дуже приємний і відкриває для мене нову сферу з купою контенту на ютубі. Можливо більш плацебо ефект, але теж є відчуття більшого конекту з власним тілом. Для контрасту: останній рік моя фізична активність була настільки низька, що власне тіло здавалось чужим.