ohanikm

[ohanikm]

Вирішила прийняти участь у фемгрудні і спробувати вийти з блоку, тож презентую фемслеш-оріджинал, написаний під Мія Рамарі-Не відчуваю зими

---------------------------------

— Ти не спала скільки?!

— Чотири доби, Нано, не сварися, я готувалася до сесії. А ти як думала? Я тепер відповідальна студентка, завчасно готуюся до всіх іспитів і складаю їх на відмінно, якщо не хочу знову платити 25 тисяч за навчання, і взагалі Ви маєте бути вдячні за цю послугу, Вам зрозуміло, пані Коваль? — саркастично промовила Рита і тяжко зітхнула. — Клянуся Богом, рано чи пізно я вискажу їй все, що думаю про неї та цей клятий універ. Ще й поїсти не встигла, бо хтось не вміє розподіляти час.

— Господи, ну і відьма, навіть моя начальниця не настільки мерзотна. Але це все одно не привід не давати собі відпочивати, ще й чотири доби поспіль. Ти там хоч все здала, чи ще хтось намагатиметься з’їсти твою душу?

— Хе-хе, ні, Доббі тепер вільний ельф, і на сьогодні, і на найближчий місяць. Тепер би гарячої гарбати з чікалядою і під ковдру спатки, але ще додому добиратися півтори години.

— Тільки не сьогодні, ясонько, сьогодні я буду твоєю хрещеною феєю і виконаю твої бажання. Озирнися-но.­ — з чутною посмішкою промовила жінка і поклала слухавку.

Масивна зимова куртка та шарф сильно обмежували мобільність, тож розвертатися Риті довелося повільно, незграбно, по-пінгвінячому.

Біля тротуару студентка побачила вже добре знайому червону машину, а поруч з нею стояла висока жінка з найпрекраснішим рудим волоссям у світі. Обличчя Рити одразу засяяло, і вона, забувши й про куртку, і про лід під ногами, побігла в обійми до своєї феї-рятівниці.

Від Нани пахло прянощами та вином, а її пальто приємно торкалося обличчя Рити.

— Зараз підемо у магазин за смачним чаєм та солодощами, закутаю тебе у пухнасту теплу ковдру, ввімкну мумі-тролів і нікуди не випущу з обіймів, добре? Боже, як же я за тобою скучила. — прошепотіла Нана і сильніше обійняла студентку.

— Звучить як новорічна казка, якщо чесно. — Рита промуркотіла у відповідь.

— Якщо захочеш, сніжинко, так Різдво і зустрінемо, але зараз треба тебе зігріти, на вулиці зима, а ми стоїмо на самісінькому вітрі.

— Ви знаєте, пані феє, у Ваших обіймах я не відчуваю ні вітру, ні холоду, ні зими. — відповіла Рита. — Але Ваші слова про чай і солодощі мене звабили.

У відповідь Нана розсміялася, поцілувала кохану у лоба і посадила її у машину.