pidvikonnya-skoropadskoho

[pidvikonnya-skoropadskoho]

В існувані в життя вірять,

А в житті існування нема.

В філософії про реяльність говорять,

А в реяльності філософія — бздура.

Чи є це проблема життя,

Що існування не визнає?

Чи може проблема то чуття,

Що реяльності не взнає?

Проблема людей то,

Що вірять в цей світ,

Як в те, що воно,

Було спотворене ще з літ,

Коли люди наші ще не знали,

Що вони — цвіт природи, котрих

Бог сотворив, аби вони жрали.

Жрати мусіли вони траву,

Горішки, корінці, кору

Все це — людське табу

До часу, поки змінити гру

Не прийшов до них Прометей,

Який дав таки нам нову еру.

І тоді людина, що зроблена в землі,

Побачила Бога в собі,

Зрозуміла цілі свої,

І пішла жага за блага тоді,

Коли людина своє буття,

Визначає як Боже пуття.

З таким життям високим, земним,

Будеш мати з існуванням отим,

Так же в філософії реяльність оту,

Аби задовільнити свою чергову мету.

Вічний дух революціонера

Сидить у мені.

Моє місце не тут,

Хоч і я на землі,

А все бажаю до неба.

До неба святого,

Щоб бачити все

До малого.

Вічний вогонь палає в мені

Хоче рушати він знову

Творити усе, як на весні

Під дуже гучну промову.

Вічний двигун рушає в світи

Руйнує усялякі незгоди.

Спалює у пекло мости

І творить немов від природи.

Вічний спокій засяде у мить

І настане мирне життя,

Революціонер заговорить

Спокійним голосом буття.

[pidvikonnya-skoropadskoho]

Ци тре було повїдати за свої мандри, ци нє? Не знов їм кому тото було тре? Міцно чєсто я навїт тай не знаю нашо я є в тотому сьвїтови.

За Львова шо повїсти? Ну їздив їм. Жоби туда сї добрати ми тре було туда заїхати. Жоби туда заїхати, тре було мати на чему. Того раза я їздив на автобусови. Шо ми саме бїше сї сподобало, то то шо, коли я сєв тай проїхов троха, то мусїли зайти люди з Кийова. З чекаємого — маскалї. По талїфону: «сечас єдем с карпат, да очєнь панравілась, єдєм ва Львов а патом назад в Кієф». Мати з дїтинов. Шо примїтно — дїтина вїчно гортала си книжку. Тай по поведїнци було видно, жо в них в сїмьї хлопа дресеруют. Я юж не згадаю шо тамкі було, але точно якась манюнї бздура. Ци тото він ї за колїно трогнув, ци просто шось з вїкном зробив. Але було видно жо ї в чемусь тай трафанув шлєк і вна на свому синови стала нерви зганєти.

Дальше до гавтобуса зайшли дїйсно селюки. Зно�� таки мама з сином. Вна ми нагадала їдну тік-такершу (хоча в мене нема тік-така, але тоти меми юж сї публікували в талїґрамови) за свойов вимовов. Тай за рівнєм суржицї вни тоже сї вибивали з мого виджинє люди.

Ну а в самому Львовови мацкальскої ше тай біше.

Я був в гіпермаркетови тай мацкальскої наслухов сї сіки, жо за фсьо свої житє сіки не чувов їм. До того ше тре додати гарабів, котрих тамкі не розріжниш зо циганами. Тай ті по майкальски.

Ну і якшо повїдати з того момента чєса, то я зовсїм перестов думати за себе яко за вкраїнцї.

[pidvikonnya-skoropadskoho]

[pidvikonnya-skoropadskoho]

Може ту тре пувісти як я ду Львова їздив, в Ашан?

[pidvikonnya-skoropadskoho]

Нині взнов їм жу мій брат ту є бидлу пувнуціне.

Пухперат гувурив ім з ним пру гу школу, як він там сі учит. Пудумов ім жу вартувалу в негу сі спитати, бу він юш дивєта кляса. Я ше скорше чувов, жу в негу тамка уцінки нездалі, а тугди взнов від негу, жу маї уцінки на рівни 5-8. Туто є зовсім їкєс вар‘єтству. Мене сварили жу я мов в восьмім клясі за пєт пу гисториї. Такуй і виходит жу му скасували ДПА, він гу не здавов, але ми пувідали як він периживов за туто, бу думов жу не здаст. Математика він зеру, мова він зеру, гистрия він зеру. Питов ім в негу: «шомс вустанє памімаїш?». Казов ми жу ни знаї. Питаю в негу шо узагалі памітаїш вустанє, каже ми нічо. Дали ми хамит, бу я му сказав так: «ну тугди виходит жу ти нич не цікавит» бу він пувідов так «я памітаю то шу ми цікаву» я гу питаю шо му цікаву, він ми кажи «то шо ми цікаву». Ну глупий підлітук, на свуї літа дурнувате. Далі туто я пувів мамі (шу го нич ни цікавит) і тамка перипалка з мамов юш пучєласі. І то видну він зачув си, прийшов, пуслухов, тай шос пучєв на мени пискувати. Ну і вийшлу так: «я взагалі не ду тебе гувурив» «ти слабий ти про мене говориш» «і шо?» «в чоло». Так де ж би я так міг пискувати ду свогу брата чи старших. Він си може пузволити. Кийс він на правду троха глупе, нічим сі ни цікавит, сидит в тіліфони пустійну, гнет ЗНО, а гу хочут ду репетиторив дати. Дійсну їкес бидлу вирусло. Їдин бидлу, а другий мій брат русте маскальом.

[pidvikonnya-skoropadskoho]

Нині вуна до мене прийшла. Я троха сі займов.

[pidvikonnya-skoropadskoho]

Нині м сі був шпілкувов з двума своїми кулєґами. І тутка мушу пувісти, шо видну я дуже сі моцно віддалив від них. Хуча, шо ту сказати, якшо намка нічо булу пувісти ше рік назад.

Їден, з ким я був сі пузнайомив в університетуви, загалі нема про шо му зі мнов гувурити. Він ´кийсь троха форий чи придурашений, але тамка просту хлоп не витєгуї могу рівні, як туто бахлану не звучалу. З ним дійсну нема про шо гувурити. В негу тіки в гулуви забафки. Він сі не уче, сидит на гвуздици рівну і прупалюї свої житі на дарма.

Другий мій кулєґа файний є хлоп. В негу в житі прублєм�� зо здуровлім і він ніби рішив си пружити то житі прудуктивно і зачєв сі розвивати. Він багату де був, багату чогу знаї, але ми сі розвиваїм в ріжних напрямках. В нас є дешу спільне з ним, але туто сі убмежуї тутим, як в нас сі живе, шо тре рубити в країни і так далі.

Сі зачєв вуглиблювати в свою мову, говірку, свою кров, край, філософію. Я зачєв тренувати свої «Я», мінєти свої звички і сприйнєті тутогу світа. Хоч зара ми фсьо нервуї, мні зара доста фіґово, я за своє житі навчивсі триматисі і буди спукійним.

Через туто так сі стрєслу, шо зара в мене нікогу сі не лишилу. Я сі наближаю до тогу періуда в свому житі, кули я ні з ким сі не шпілкувов. Може на то і добре, може і чогусь новугу сі дізнаю, дойду ´когусь виснувка в тому житі. Чи дійсну мні тре шукати зара людей для шпілкувані? Туто ми ше сі дізнаєму.

[pidvikonnya-skoropadskoho]

Нині мні сі приснив сон. В тому сні пумер мій брат. В мене було дуже дивне відчуті, не знаю чи то через то шо туто був сон, чи через мене самогу, адже я дуволі дивна людина в тому плані. Я би ніяк не хтів назвати си бездушнув людинув, але кули я був менчий то дуже сі боїв так си називати. Тай загалом думати так про себе. Мні було боїзну шо я є такий. Кули пумерла моя прабаба, прадіду і діду, то я нічо не відчув. Я не рузумію чо я не можу пучуватисі так саму журбну як мої родичі. Ті люде були ми близкі, але я чумусь ніяк не міг відчути шось. Мні було боізно за себе, шо про мене пудумают кули взнают шо я такий дивний, чи монстр кийсь. Давніше я думов шо я просту малий і то ми перейде. Але сіки би мні не було років, я досі нічо не відчуваю. Я дуже боюсі шо хтось пумре і дуже сі бою, шо я нічо не відчую. Мні навіт біше не боїзну за шо про мене пудумают, як за самогу себе. Я чось не відчуваю, але я не знаю чо, бо я не знаю з чим чи ким си пурівнєти, тим біше не з ким навіт то вубгувурити.

І та, я си пудумов, буду тутка писов про свої гисториї з свогу житі.

[pidvikonnya-skoropadskoho]

Троха хочу срати.