rememberve

[rememberve]

Стівен Гокінґ. Найкоротша історія часу (2016)

Розмірковуючи про всесвіт

Ця книга - літературно-наукове диво, й, певно, це найдивніший спосіб резюмувати про неї коротко. Чому? Відповідь дуже проста, вона поєднує легкість та простоту мовлення, яким розповідаються сучасні уявлення з астрономії та фізики, концентруючись, більшою мірою, на загальній теорії відносності та квантовій механіці. Причому робить це настільки добре, що залишається зрозумілою майже для будь-якого непідготовленого читача й, таким чином, ефективно та ефектно популяризує науку в масовій культурі й свідомості.

Вперше Коротка історія часу/A Brief History of Time: From the Big Bang to Black Holes вийшла друком 1988 року. За 20 років вона продалась тиражем в понад 10 мільйонів, а на 2001 рік була перекладена 35 мовами.

Тут вам захотілось би виправити мене, мовляв, в заголовку вказано найкоротша! Й, правильно. Книга мала декілька редакцій, детально всі згадувати не буду, але коротко скажу (кому не цікаво, можете пропускати до наступного абзацу). Перша, як можна здогадатися з попереднього абзацу, вийшла 88-го, й містила в собі вступ Карла Саґана. Згодом його, тобто вступ, прибрали, оскільки прав на перепублікацію не було, й Гокінґ написав власну передмову. 1996-го з'явилась оновлена редакція з кольоровими фото та ілюстараціями, а також деякими свіжими розділами. На 10-ту річницю, себто 1998-го перевидано з тим же текстом, але з'являється ще й варіант у м'якій обкладинці лише з декількома ілюстраціями. Але нас цікавить вересень 2005-го, коли видано Найкоротшу історію в співпраці з Леонардом Млодіновим, як можна здогадатися, вона є скороченою версією, але містить ряд оновлених частин. Наскільки мені відомо, 2014-го з'яви��ся електронний переклад основної книжки українською від спільноти r2u.org.ua, а 2016-го харківський Клуб Сімейного Дозвілля здивував офіційною паперовою "коротшою" версією бестселера в перекладі Ігоря Андрущенка.

Якщо збирати список тих книжок, які кожен мусить обов'язково прочитати, то ця мусить бути там. Якщо збирати список кращих і цікавих книжок, які зуміли уміститися в 150 з лишком сторінок, то ця мусить бути там. Якщо збирати список кращих книжок, які популяризують науку й намагаються бути чудово зрозумілими, то ця точно буде там.

Які ще причини для того, аби прочитати її? Уявіть, всього лише за кілька читальних усамітнень в повільній швидкості та комфортній мрійливості, ви дізнається про сучасний стан космології та як вона змінилась, дізнаєтесь, що нового вчені довідались про великий вибух та чорні діри, заплутаєтесь у розумінні того, що є час, та теоретично обґрунтуєте хто, скільки, де та як помилився в фільмах про подорожі в часі. З усіх фізичних рівнянь у всій книжці фігурує лише одне, а яке саме ви вгадаєте одразу без помилки. Тут навіть існування альтернативного всесвіту обговорюють, а ви все ще не почали читати! Ну й, найголовніше, кожна наступна книжка з астрофізики стане більш зрозумілою й цікавою.

Оцінка читабельності: обов'язково до прочитання.

[rememberve]

Ернест Кляйн. Першому гравцю приготуватися

Першому гравцю приготуватися - це ода ґік-культурі. Це пригода довжиною з 80-тих до сьогодні, це те, чим дихало ціле покоління в Америці. Й те, чим почали ми, але значно пізніше.

Про саму книгу "Ready Player One" я дізнався раніше, ніж за нею зібрались зняти фільм, побачивши в підбірці одного з зарубіжних оглядачів. Руки увесь час не доходили, поява електронних варіантів відкладалась, а повну ціну платити давило жабеня. Тож згадав я про нього, вже коли почали з'являтися перші анонси зйомок фільму самим Стівен Спілберґом. Чим ближче ставав вихід фільму, тим менше знаходилось вільного часу й тим більше ставало запалу на прочитати гучно обговорюваний роман. І я відкрив перші сторінки...

Мабуть, варто сказати наперед, що мені сподобались як книга, так і фільм, однак вийшли вони дуже різними. Фільм, немов "ОАЗІС" (через "і" написано зумисно) у світі Книги. Він абсолютно інакший, про це ще згадаємо пізніше.

Табори усіх хто читав/дивився діляться навпіл діаметрально: одні страшенно хвалять, інші – критикують. Я ж застряг десь по середині. Сталось це, на мою думку, лише з однієї причини – очікувань. Хтось очікував ренесанс кіберпанку, чергового протистоянна корпорацій, зламів і проникнень. Ідейно так би й могло статися, але задум був в іншому й про інше (хоча умовного нового "Neuromancer" і я б із задоволенням прочитав).

Ернест Кляйн створюючи свою історію думав про мандрівку через простір, світи, спогади, ігри, дитинство та історію. Це роман про ностальгію і тільки про неї, все інше – лише фон для її демонстрації, художній засіб вираження. Простий, але гарний.

В центрі роману майже постапокаліптичний світ 2045 року. Через Велику економічну рецесію, швидко переростаючу в тотальну депресію, ресурсів залишилось надзвичайно мало. На противагу ресурсній катастрофі – в сфері технологій бурхливий розвиток: інтернет, віртуальна реальність, а також шоломи і костюми для повного занурення з можливістю відтворювати фізичні відчуття. Вершина цього – ОАЗІС (Онтологічний Антропоцентричний Зоровий Імерсивний Симулятор), багатокористувацька рольова гра у віртуальній реальності створена двома друзями: Джеймсом Галідеєм і Оґденом Морроу. Зав'язкою виступає смерть Галідея, котрий залишає заповіт, в якому говориться про те, що в грі заховано 3 ключі, які відкривають двері до "великоднього яйця" – повного контролю над грою та величезної суми грошей. Тож всі жителі альтернативного світу кидаються випробовувати долю, власні навички і ерудицію. На противагу шукачам ключів – справжня безлика корпорація ІОІ (Innovative Online Industries), що використовує цілий штат так званих "шісток" для досягнення власної цілі: повного контролю над Оазою.

Головна родзинка в тому, що геніальний розробник виріс у 80-х, тож був скажено закоханий в цю епоху, а всі загадки і підказки пов'язані з його біографією, що перемішана з часовим проміжком розквіту тієї самої ґіківської культури. А далі починається калейдоскоп зі спогадів, алюзій, ремінісценцій до комп'ютерних і настільних ігор, телевізійних шоу, музичних гуртів і всього-всього, що до нас долетіло пізніше й не викликає тієї сили ностальгічних почуттів як в американців (проведіть аналогію із ZX Spectrum та Dendy), хоча і в наших краях є ті, хто на цьому знається, розуміється і шалено фанатіє.

Тож про що книга? Книга про ідею, про мужність, про героїчну лицарську мандрівку за священним Граалем, про дружбу, відданість, загадки, поклик серця, щирість. Це мандрівка крізь 80-ті, це бій з карикатурним та не менш злим ворогом, це мандрівка крізь ті самі банальні штампи, бо тоді вони зароджувались, щоб нагадати – ми все ще пам'ятаємо, ми любимо ось це й готові в будь-який момент пірнути з головою знову. А вже за тим йде сюжет.

Чи він поганий? Ні. ��кщо ви чекаєте геніальних ходів та напруження Айріс Мердок – книга не для вас. Не можете відірватися від Філіпа Діка чи Вільяма Гібсона, очікуючи того ж від Ернеста Кляйна – це книга не для вас. Але якщо ви хочете прочитати цікаву, захопливу, романтизовану мандрівку з дуже прямолінійною та простою іронією – то чому б не прочитати "Першому гравцю приготуватися"?

А що ж із фільмом? З фільмом складніше. Чули вираз "за мотивами"? Отож, фільм за мотивами, дуже за мотивами. Якось Стівену Спілбергу запропонували прочитати готовий сценарій "Першому гравцю приготуватися", написаний самим Ернестом Кляйном, але з допомогою Зака Пенна. Ідея режисеру сподобалась настільки, що він всівся читати оригінальний роман й ряд сцен попросив повернути з першоджерела на місце. Далі – зйомки. Чи міг би вийти поганий фільм у справжнього таланта режисури, творця "Щелеп", "Іншопланетянина", франшизи Індіана Джонса, "Парку юрського періоду" і купи інших? Ні. От він і вийш��в не поганим, хорошим, та не геніальним. Тут немає прозрінь, немає екстравагантних видовищ, немає прискіпливого пророчого позіру в суспільство чи майбутнє. Це просто хороший фільм, який дуже приємно дивитися й можна з тими ж теплими почуттями потім переглядати. В стосунку до книги – вони настільки різні, що порівнювати їх майже неможливо. Деякі події хронологічно перемішані, інші відсутні, треті взагалі абсолютно протилежно відображені (для прикладу гонка, сам фінал історії, сцена фінальної битви, відносини між персонажами й купа всього).

Вердикт? Якщо вас зацікавила ідея – читайте, дивіться, отримуйте насолоду не шукаючи глибинного сенсу. Хочете потужних текстів з іронією, сатирою, висміюванням, науково-фантастичними прогнозами чи разючих антиутопій і тільки їх? Можливо варто пропустити, та вибір лише за вами.

[rememberve]

Світлана горбань, Наталя Лапіна. Роман з містом.

Це книга, яка продає себе обкладинкою. Чудова палітурка, неймовірна акварельна композиція. Тобі приємно тримати її в руках. Друге, чим вона може зацікавити: "Лауреати літературного конкурсу "Коронація Слова". І знову Львів, знову війна, знову незламна жінка.

Після цього ти починаєш читати достатньо звичайний вступ, схожий на купу тих зав'язок, які ти читав не один раз. Тобі навіть цікаво, а далі, як люблять казати в сучасних інтернетах: "Щось пішло не так".

Розказана історія мала би дивувати св��єю стилістикою, змушувати смакувати її, вона мала би шокувати, бити по ребрах каменюкою, стискати нерви і судомити. І знаєте що? Вона не робить абсолютно нічого, бо здавалось, зробили все, щоб зіпсувати її. Пройшло 4 місяці з того моменту, як я прочитав роман, але бажання критикувати вщент, не особливо підбираючи словесні фігури нікуди не поділось. Це навіть не книжка, це поганий переказ двох бабусь під під'їздом. Чим далі ти читаєш, тим сильніше починаєш дратуватися від того, що обраний Львів, на який тут ледь не моляться, не має абсолютно ніякої відмінності від будь-якого іншого міста. Де Львіський шарм, на який пітніють долоньки купи людей, котрі крім нього нічого більше й не бачили? Де колорит? А якщо писати без колориту, то нащо про нього писати, причому весь час крутитися довкола нього? Не зрозуміло. Як взагалі в такій історії можна було зробити настільки картонних персонажів? Чому, коли в головної героїні трапляється подія, яка ламає все життя, яку не побажаєш ворогу, а написане так, що не викликає ніяких емоцій. Дві бабусі під під'їздом, чи на городі. Другу половину книжки раз за разом виникає питання: "А про що ви взагалі хотіли писати? Що за каша?"

І на це ніхто не відповідає. Лише роблять закиди, мовляв ти нічого не розумієш в мистецтві, а там все написане чудово. І дійсно, куди ж мені. А книгу я б не радив. Попросіть переказати того, хто її прочитав - він, чи вона, зроблять це краще за авторок. Обкладинка гарна, так. Друга премія "Коронації". ��бкладинка гарна...

[rememberve]

Logan 2017

Charles Xavier: Logan, what did you do? Logan: The world is not the same as it was, Charles.

Як то водиться починати - мені страшенно подобається всесвіт Людей-Ікс за коміксами, мультсеріалами і за оригінальною трилогією, після якої фільми виходили відверто поганими, а часто ще й протирічними за логікою. Звісно, що паралельних всесвітів, варіантів розвитку подій і кінцівок багато, але все це вибиває глядача з колії і, радше, обурює. Я скептично ставився до “Лоґана”, який за трейлером нагадував копію гри “Last of Us” виконану в антуражі X-Men`ів. Ще більш скепсису викликала велика кількість схвальних відгуків, що величали його ледь не фільмом року. Тож коли я сідав його переглядати, не очікував нічого хорошого, навпаки, збирався жорстко розкритикувати. Тим більшим було моє розчарування. 

“Лоґан” - це сум за давно втраченим минулим. Це старість, це туга, це розчарування в світі, в собі. Це хворобливе алкогольне примирення зі світом, який страшенно дратує, але з яким нічого вдіяти ти не можеш. Залишається лише одне - дотягнути до кінця. Бажано, чим швидше. Вже в одній з перших сцен ми бачимо, що час не шкодує нікого.

 Росомаха вже не той, навіть кігті вже не ті, то ж головний герой зазнає доволі сильних поранень. Це той самий, хоробрий, злий, суворий і жорсткий герой зі звіриними інстинктами. Герой, якого полишають сили. Тим жахливіше і сумніше бачити абсолютно немічного Чарльза Ксав’єра, який доживає останнє й змушений постійно приймати пігулки, оскільки втрачає контроль над своїми псіонічними здібностями і складає загрозу для оточуючих людей. В фільмі майстерно граються кольорами, відтінками, музикою. Перед нами суцільний постапокаліпсис, мексиканська пустеля, лякливий Калібан, який своїм альбінізмом і одягом навіює спогади про “Шаленого Макса”. Розвалене, зіржавіле житло. Зруйнована водонапірна вежа, крізь яку проходить сонячне світло, немов вогники людей і мутантів з “Церебра”. Час величі минув. Лоґан - водій лімузину, який намагається заробити грошей на яхту і разом з Ксав’єром виплисти жити в океані. Мутанти давно програли свою останню битву і їх майже не залишилось. Нові не народжуються. Ера людей-ікс добігає кінця. Усі елементи і дрібниці сюжету, відео- і звукоряду створюють разом цілісну картину справжнього світу, вони грають на фільм, постійно підвищуючи тональність і підтримуючи увагу на важливих деталях до кінця фільму. Чого вартує класична для жанру втеча на автівці з тараном паркану, який, однак, все одно стримує героїв, не пропускаючи. Це той самий ланцюг, що стискає лещатами. Це той самий Логан, що з останній сил відчайдушно продовжує битися, хоча сили його покинули. 

Вкотре сценаристам вдалось створити не просто супергеройський фільм для школярів, а дорослий, з відчутно глибокою проблематикою. Старість, важливість вчинків, самопожертва, любов, взаємодопомога, доброта, турбота, втрата ціннісних орієнтирів, втрата свого “Я”, спадковість, нащадки. Про все це можна говорити і писати довго, але чи є сенс? Кожен у фільмі побачить, зрозуміє, подумає і переживе сам, адже як не крути, а  катарсис в сучасних фільмах доволі рідкісна річ. 

Складно хвалити акторську гру в подібному кіно, але це той випадок, коли всі головні актори впорались на відмінно. Ти й справді співчуваєш героям, відчуваєш їх емоції, їх стан, ти живеш поряд з ними, просто не можеш допомогти. Вони для тебе справжні, а не дивні чоловічки в комічних костюмах. Тут нема місця для ніжностей, лише арматурою по ребрах. Фільм не без гріха. В ньому є до чого причепитися, й навіть до перегуків з багатьма фільмами останніх років і кількома іграми. Більше того в якийсь момент він нагадує другу частину оригінальної трилогії, повторюючи сюжетні колізії, але це ніскільки не робить його поганим, навпаки, робить його значно живішим, чуттєвішим, емоційнішим, сильнішим. І змушує з сумом згадати, яким все було колись, під хриплуватий голос Джонні Кеша.

Laura: A man has to be what he is, Joey. Can't break the mold. There's no living with the killing. There's no going back. Right or wrong, it's a brand. A brand that sticks. Now you run on home to your mother... you tell her everything's alright. There are no more guns in the valley.

[rememberve]

(тій, котра ніколи не здогадається)

Смакуй мій поцілунок з кров’ю Смакуй мій трунок до кінця Вбивай у ребра кригу болю Поки не згасне знов зоря Сумнівні ритми б’ють аорти Раз в раз спиняються серця Останні дограють акорди Обличчя засипа земля А ти регочеш оду смерті Гітарі пальцем струни рвеш Мов вени досі не роздерті І у пітьму свою ідеш 16 березня 2016

[rememberve]

І більше нічого

Десь там лежать хрестоматії Переповнені віршами до тебе Шкода що в часи технократії Їх ніхто вже більш не читатиме Не дізнається якого кольору очі Не пізнає губи на смак Не прокинеться серед ночі Й не цілуватиме просто так Твоє тіло зніміле від дотиків Схололе від гарячих обійм Не згадає неторканих доторків Спраги пристрастних війн Прокинешся завтра як вчора Шепотітимеш знову жива А в очах відвічная втома І більше нічого нема

[rememberve]

Зникаєш

Ти зникаєш з моїх радарів Поступово, до нудоти повільно Під звуки гарматних ударів Під гаркіт команди "вільно" Тікаєш за горизонти В Прагу, чи може Вільнюс Де живуть провідні емігранти Й є прямі рейси на полюс Де кава безміри одразу по вені Поцілунки жагучі, непристойні обміни Язики що заповзають аж у легені Де безмежно далекі трупи і війни Не має крику з надривом у розпачі Й ми молоді смішні урбаністи Блукаємо містом кохаючи ночі Такі собі дурні анархісти Тим часом зникаєш з моїх радарів Повільно вириваючи серце й артерії Я зціпенілий від гарматних ударів А ти від обійм в новій кафетерії

[rememberve]

Коли не пишеться

Коли не пишеться Він вмикає Led Zeppelin Закурює глибоко За другою третю Вглядається в спустілі Завікнені вулиці В яких відбиваються Його загострені вилиці Час від часу черкає Чорнилом по аркушу Мабуть перевіряє Чи гупає серце Бо вже від снодійного ��пустошені ємності Завалюють вихід З тюрми в усипальнию

[rememberve]

Скажи

Скажи, якщо не скінчиться зима.. Чи будем далі ми чекати літа? Чи зможемо зігрітись без вина На згарищі поваленого неба. Скажи, якщо не скінчиться зима.. Чи буде гріти нас тепло любові Чи не зупиниться серцебиття Об скелі відчаю й крижини болю

Ксенія Логінова.

[rememberve]

Навідаєш мене у психлікарні?

Навідаєш мене у психлікарні? В пожовклих стінах, в білому вбранні Не витягнеш - всі спроби марні Бо ми удвох застрягли у багні.

Ти дивишся на босі ноги, Зсірілі всі від пилу і землі Ведеш постійні монологи про себе, і про світ в війні.

Мовчу, німа дивлюсь у вічі Чекаючи на поміч хоч в словах Твої обійми надто чоловічі Не бачиш сльози у моїх очах

Спитаю тихо я про нас, про вічність Про смуток і самотність, мов чужа Ти підкреслюєш мою логічність І відзначаєш - більше не твоя

Ти усміхаєшся, для радості є сили Мене цілує в серце самота Твої уста надію загасили Що я ще ця, і поки ще не та 4 лютого 2015 Ксенія Логінова. 

[rememberve]

Пінгвіни Аделі

Пінгвіни Аделі (моя люба) Пінгвіни Аделі Малі кумедні створіння Круті як фільми 30-х Шкода мають одну недолугість Копіюють людей Між тим ці прекрасні чудовиська Кольору світла і тіні Влаштовують гарні видовиська будують свій дім із каміння

Вони занадто приборкані щирістю І з тим щоби не трапилось Завжди готові пробачити Й далі безмежно кохати На відміну від них Ми занадто куці у відносинах І кожен зайвий подих Вирощує прірву

Пінгвіни реагують миттєво Мабуть діра у балансі Копіюючи нас Перевдягаються в покидьків Але Допоки будують дім із каміння Вони все ще готові чекати

Все ще безмежно закохані Й поки ми переглядаємо записи На яких з відучора у розпачі Ти стискаєш холодні пальці В яких я приношу каміння Ми скидаємо з себе шкіру Вивільняючи пінгвіняче пір’я

[rememberve]

Ніц

Гей, дівчинко Сьогодні ти п’яна Намішала вина і сліз Заплакані очі Суміш дурману Втікаєш щодуху В алкоголі і ніч Від тих  Хто хотів би  Тебе зараз мати  Кусати за шию І все силоміць Ти прагнеш одного Втекти від туману Бо від твоїх мрій  Залишив він  Ніц

  16.01.2015

[rememberve]

Отрута

Отрута якої хочеться Ковтнути все більше Забувши все людське Відтворитись у пустці Шкіра концетроване Насилля льодом Що лезами біжить По розірваних венах Тіло оповите колючим Дротом із срібла В карих очах живуть Чорні діри Взяті в опіку уламки Розбитого серця І трохи суміші Спаленої душі На обличчі мученика Порізані коханням губи Шепочуть слова Які ніхто не почув

[rememberve]

Шукай

Шукай що ніколи не знайдеш В глибинах власних легень Захованих за ребрами В котрих повзають змії

  В твоїх очах наповнених сумо�� Я бачу своє відображення Там я не той хто був вчора Не той ким буду завтра

  В німому безсиллі не говориш У розпачі бачу правду Бо хіба може брехати людина Котра стільки плаче

[rememberve]

За твоїми блакитними очима

За твоїми блакитними очима Заховані океани суму В котрих втонули чайки Що летіли по мрію  В казки які ніколи не були Розказані

  За твоїми блакитними очима Заховані сотні надій Тисячі розбитих сердець  І трохи книжкового попелу Трохи спалених віршів Що будуть написані завтра

  За твоїми блакитним очима Години недоспаних ночей І синці чужих перевтом Що стали для твоїх губ Гірким вином яке питимеш Десь через місяць За твоїми блакитними очима Схований той що ніколи не буде Створений для тебе Тож ти наспівуючи йтимеш Перетворивши сльози На fata morgana

[rememberve]

Не повернеться

Вона слухає Бітлз

Співаючи в голос

Зістригаючи волосся

Трохи ви��е за плечі

Фарбуючи в чорне

Мов ночі в час “перед”

Коли світ навколо

Витрушував мозок

Словами любові

Від неї до нього

Від нього до неї

Тобто нікого

  В щоденних поїздках

Днів вісім на тиждень

Потребує кохання

Трохи більш за повітря

Засинаючи вчора

Шепотить: “до побачення”

І сьогодні із рання

Щойно прокинеться

Витерши сльози

Скаже до дзеркала:

“Вже не потрібен”

І більше не повернеться

[rememberve]

Вальс на морозі

Вальс на морозі Хутчіш до танку Поки не змерзли Снігом не вкрились Ритми босоніж  До самого ранку Поки асфальти Льодом іскрились