#РОТА

[ebolahandstand]

Несколько рисунков воробья, он один из моих любимых.

[beastblade69]

сука сиджу на парах в носках які купив біля метро ьо ті, в яких я прийшов промокли. Я НЕ ХОЧУ ВДЯГАТИ ЧОБОТИ ВОНИ МОКРІ ХЕЛППП

[pixelinform]

Стоматологи розповіли, чи варто користуватися ополіскувачем для рота

Вчені, які працюють в Інституті тропічної медицини в Антверпені, задумалися про вплив ополіскувача для рота на мікробіом у ротовій порожнині. В результаті проведеного ними дослідження було встановлено, що через щоденне користування ополіскувачем, зробленим на спиртовій основі, протягом трьох місяців кількість умовно-патогенних мікроорганізмів у роті зросла. Йдеться про два види патогенних…

[charliemonroe]

Флэшбэка из моего детства два:

1. Это то, что смотрела в цветном телевизоре с мамой и она причитала "какие костюмы" "какие костюмы".( 90 е , с тех пор я этот фильмец не видела).

2. Ещё типичный прием из итальянского кино тех лет с оркестрами .

В ремейке что-то персонажей сделали тихими и мало орущими и жестикулирующими. Сюжет в целом такой же. Мне интересно конечно, что кто-то решил сделать ремейк кино про принца из Сицилии, который жил в 19 веке.

Ну норм, я зато постарела хороший старый фильм тоже.

Я конечно пересмотрела оригинал леопарда. В оригинале диалоги покруче, но сериал не кино, а развлекательный контент, видимо, решили не перегружать. А кому надо тот посмотрит фильмец с Аленом Делоном.

[lisa-is-chilling]

мені здається, що в сучасному світі на революцію здатна лише україна.

в загальному - це я не про "скидання київського режиму".

у новинах весь час йде мова про масові протести - грузія, словаччина, сербія, туреччина, сша. і чомусь жоден із них не приносить реальних результатів.

чи скинула грузія проросійський уряд? нє.

чи скинули в словаччині фіцо? нє.

чи є якісь зміни у політичному кліматі сша? нє.

чи є шанс протестам в туреччині перешкодити диктаторському режиму ердогана? отут не готова відповісти, але не думаю що відповідь буде ствердна.

поглянемо у минуле: протести у росії проти війни. не те шоб росіяни протестували проти імперіалістичної політики і диктаторського режиму - вони протестували шоб їх "мальчікав нє убівалі". і навіть цього вони не змогли досягти.

білорусь роки 4 тому. той сюр проходив під гаслом "головне - не як на майдані". окей, не як на майдані, тепер у вас є диктатор, який не виймає член путіна з рота, задоволені?

і у мене питання: чому при слові "демократія" всі уявляють мирні демонстрації, гіпстерів, райдужних поні та "ми хочемо домовитись"?

демократія перетворилась на абсолютно безхребетну ідеологію, яка не має навіть найменшого шансу проти авторитарії, бо люди поняття не мають як її захищати. що було перше - курка чи яйце? неактивні люди чи ідеалістична утопія?

і на фоні цього неймовірного світу, де всі один одного люблять, влада діє в інтересах громадян, і в цілому все так чудово, шо я не голосую, українці справді виглядають конченими екстрималами просто тому, шо ми готові відкусити голову усім, хто посягає на нашу свободу.

свобода настільки знецінилась у європі та інших країнах, що люди більше не вміють її захищати. всім настільки комфортно в їх маленьких пост-імперіалістичних (або й імперіалістичних) світах, що вони не бачать потреби в боротьбі. а ті країни, які були колоніями, відчули смак рівности з колишніми колонізаторами, що навіть не хочуть намагатися - бо що як не вийде?

за 30 з гаком років незалежности в україні було дві революції.

дві.

я не знаю який середній показник революцій в країні, але не думаю, що перша революція зазвичай відбувається через 13 років після здобуття незалежности, а потім ще через 10 - шоб напевне.

революція не може бути беззуба. революція не перемагає мирними протестами, співами і хороводами. не буває так, що ви підняли картонку з написом "путін йди нахуй" - і він пішов нахуй.

революція повинна пекти. боліти. бути некомфортною усім, бо свободу не дають, її беруть. і якщо в ім'я свободи треба спалити все вщент - буквально і фігурально - треба бути до цього готовим.

чисті лавочки не повинні бути пріоритетом.

[grinova]

А щось гетеросексуальне з його рота хоч колись вискочить?

[hadobpf]

Начала читать новенькую (в моей библиотеке) книгу про Расчленителей: «Гнев потерянных», Крисс Форрестер

Книга сделана в А5 формате, пухленькая, видимо, чтобы не жертвовать размером шрифта для комфортного чтения. В целом приятно удивило, так как оно помещается в мою маленькую сумочку 😅 Слог… трудный, но богатый. Быстро читать у меня лично не выходит. Хотя я не книжный критик.

Все таки, книги куда больше дают представления о культуре Кровавых ангелов и Расчленителей в частности, чем видеоролики с лором. Наверное, это очевидно)

С первых страниц становится ясно, что этих Астартес без конца мучают темно-сладкие мысли об убийстве врага/соперника. Не даром они си��ьнее прочих подвержены недугу Черной ярости. Они крайне вспыльчивы, и в мыслях часто представляют, как бы придушить собственного братюню за то, что тот посмел высказать свое «фи» или просто в пылу спарринга. Еще они часто думают о крови, собственно, как и вампиры: дурман от запаха, мысли о биении крови в венах, удлиняющиеся клыки и все такое. Эти ребята реально лютые. (Сашенька, ну пошто наплодил то таких, а?😅)

Описано, как сама Ярость подступает к ним, порой незаметно, когда мысли десантника начинают путаться и описание во время реальной битвы перетекает в описание предстоящей битвы с Хорусом.

В целом, речь идет про то, как 4ю роту ордена Расчленителей, состоящую из новеньких Примарисов, присланных Жиллиманом, которых мягко говоря недолюбливают перворожденные Астартес, отправляют на родной мир Расчленителей, дескать, там реликвии и их надо вернуть, хотя 4я рота не без причин подозревает, что их просто хотят спровадить. Что и как дальше пока не знаю) Ну, а на ХЭ рассчитывать не приходится, конечно.

Надеюсь, я когда-нибудь дочитаю и эту книгу. Все таки, узнавать про обычаи Крованов очень интересно :3

[kimasov]

Рота,отбой!🥱🙂‍↕️

[solnechnyeveter]

А помните?

— А помните, в детстве ели сирень с пятью лепестками?

— А помните, в детстве были варежки на резинке?

— А как строили шалаши в комнатах из стульев и одеял?

— А кто в детстве надевал бублик на палец, а потом грыз его прямо с пальца?

— А вы тоже, списывая что-либо из книги в тетрадь, старались в одну строку поместить больше, чем поместилось в книге?

— А помните, когда голову мыли, на голове разные прически и фигурки делали?

— А помните, когда мы во дворе играли в магазин, листики были денежками?

— Кто-нибудь верил в детстве, что игрушки ночью оживают?

— А вы тоже в детстве, когда через вас переступят, боялись, что не вырастите и просили переступить обратно?

— А помните, мама, застегивая курточку на вас, всегда прищемляла подбородок больно-больно?

— А вы помните, когда брали с собой спать игрушку, думали, что другие обижаются, и тогда брали всех?

— А вы тоже в детстве кричали людям с балкона, а потом резко садились вниз, чтобы вас не заметили?

— "Изо рота в рот - получается микроб", помните?

— Помните, как в детстве нам говорили: "вынеси попить", а мы отвечали: "если я зайду, меня больше не выпустят"?

— А вы тоже в детстве точилкой точили не только карандаши, но и ручки, фломастеры?

— Вы тоже, пока читали это улыбались, узнавая здесь себя, тогда поделись этой записью у себя на стене.

Инет

[benjamiina]

одного разу, одна людина запитала в мами, — мамо! що тобі подарувати на день народження? — не те щоб ця людина не знала, що мама страшно не любить цей день, і тим паче подарунки. та все ж людина помітила, як ця вперта жінка замислилась. певно в її голові крутилися різні ідеї, певно про те, якби це замовити щось таке неможливе, щось таке геть неіснуюче.

мама відвернулась до вікна, пробіглась очима по тополях, по небу, і випалила — намалюй мене! — і перш ніж людина встигла відкрити рота, аби висловити своє обурення мама продовжила, — намалюй не мій портрет, а мій характер, таким яким би він був у твоєму світі! — цього разу черга замислюватись дійшла до самої людини.

— ... не мій портрет... характер... персонаж...— все що говорила мама далі, пролітало прямісінько повз вуха людини, вона вже ловила спогади і ймовірні символи.

людина погодилась, а мама втішно кивнула. на цьому й розійшлись.

минали дні, буденність затягувала, наче справжнісіньке живе болото. за тиждень до події, людина наважилась сісти за роботу. вона накреслила рамочку, розмітку, і почала малювати голову, як стався вибух, що розтрощив усі раніше зібрані почуття. його хвиля знищила тепло і любов, що збиралась у голові людини вже довгий час. в епіцентрі вибуху, людина певно доста тонкої натури пішла, а згодом закрилася в собі. настала темна ніч.

ранок видався важким, людина зібрала все своє приладдя, і знову закрилася. вибух переламав її ідею. людина раптом скинула з себе павутиння романтики, і усвідомила справжність.

мама аж ніяк не була простою. її життя ніколи не було легким, вона щодня перебувала на полі бою, інколи зовсім одна, проти конвоїв чортів і темряків.

вона щодня здіймала меча і несамовито кричала. мама весь час боролася за себе і світ який би міг колись статись. а про втому годі й чути, мама завжди гнала її разом із страшними темряками.

якось над мамою загорілась одна зоря, вона довго йшла із нею, ночами і днями мама співала їй колискові, стерегла сон, допоки вони не зустріли ще одну зірку.

серед живих істот, знайти гідного союзника — завдання складне, особливо для мами, тому вона дозволяла ставати поряд себе, але ніколи не відпускала меча. довіра тільки до себе.

а зорі бреніли їй, освітлювали шлях. і дивувалась мама, хто вони і чому тут засіли, а зорі мовчали, лиш зрідка стрибаючи і змінюючи свої місця.

одного разу поміж них з'явилась третя зоря, і мама розгублено стала. хто їх до неї наслав? — чи ж це я... ото вас породила...?

зорі бреніли сколихуючи світ у пітьмі, а слова й малого зронить не зуміли.

мама стомилась і тяжко лягла, поросла вона гіллям і листям плюща, допоки нічки тихенької, мамину голову не засліпила іскра.

мама підвелась й продовжила шлях. йшла і сідала, чогось шукала, усіх питала, розлючено покидала і здіймала меча. допоки не дійшла до одного лісочку, де серед трави, захованим за кущами, стояв велетенський стілець. він ідеально підходив до її набутого розміру, до її м'язів і ваги досвіду, до її самобутності і терплячості.

мама вийшла до стільця, торкнулась подушки, що вида��алась такою м'якою і приємною, вона сіла і глянула просто себе.

перед нею відкрився широчезний шлях, який вона щодня долала, великими кроками і малими, іноді її захоплювали невеликі петлі і перелякані гаки, але все ж вона зуміла дійти до кінця.

зорі прилаштувались навколо неї, утворивши їй захист за спину, за праву сторону і ліву.

людина довго шкребла папір, шось підтирала, адже її імпульсивна рука, раз у раз видавала не те. наступного дня людина сіла за стіл і взялась до чорнила, тоді вона й відчула кожну деталь, кожну не народжену зірку, кожну краплю поту і розмір чорта.

людина відпустила руку, і та самостійно закружляла з пером між пальцями. людина не знала ні імені, ні її життя, вона знала лише згусток того, що невпинно продовжувало шлях. людина забула за попереднє прохання, й сама нетерпляче зазирала за власну руку.

подумалось, — взяла б ширший аркуш, більше б дізналась, аць!

з днем народження!

01.05.2025 Київ

[adeseya]

Я виросла в «повній сім'ї» (чи етично так казати?) — в мене є мама і тато

Але в моєму оточення НІКОЛИ не було нікого, в кого теж були б обоє з батьків. Клянуся, ніколи. Над цим часто жартують в мій бік, особливо коли збирається компанія і заходить за це тема — всі погляди на мене, в залі єдиний чужак — це зовсім не образливо звичайно, скоріше самоіронічно

Але мені доводиться ЗАВЖДИ бути максимально уважною, кому я що кажу або надсилаю

Бо іноді це створює незручні для мене ситуації. Як от коли я просто промовляла подрузі їсти «ложку за мааааму, за тааааата...» і вона застигла з ложкою біля рота, бо в неї немає батька, а до мене прийшло усвідомлення з запізненням. ДЛЯ МЕНЕ ЦЕ МЕГА КРІНЖ МОМЕНТ, АЛЕ ВОНА РЖАЛА З ЦЬОГО

Я це пишу зараз, бо знову ледь не надіслала хлопцю тікток «раніше тебе роздягала мама, а тепер буду я» і вчасно зупинилася. Хоча, знову ж таки, він каже, що його це не тригерить і якщо це не образливі речі, то я можу згадувати тему мами

АЛЕ Я НЕ МОЖУ. Мені жах некомфортно

І здавалося б — якщо в тебе таке все життя, мала б вже звикнути? А ні! Не звикла

Хоча в більшості людей за своє життя це справді вже пропрацьована тема, для мене усе одно важливо нікого ненароком не зачепити. Можливо це теж моя надмірна тривожність працює

Просто думки вголос. Я ніяк не нарікаю на своє оточення і тим паче на відступність у них когось із батьків 👐

[afranse]

Спрашивает родина

Ухмыляясь мне:

«На защиту годен, а,

Не в своей стране?

Окруженье плотное,

Танки догорят,

Пушки с миномётами

И заградотряд».

На защиту годен, а?

Не моя страна?

Слушай меня, родина,

Да пошла ты на…!

Рота шла за ротою

Помирать на фронт.

Настроение рвотное.

Конченный народ.

Окруженье плотное,

Танки догорят,

Пушки с миномётами

И заградотряд.

##############

The motherland questioned me

Looking for right answer:

«Are you ready for the defense,

But outside of your country?

The encirclement is tight,

The tanks burn out,

The guns with mortars

And the barrier detachment clout”.

Ready for defense, huh?

But outside of my country borders?

Listen to me, motherland,

Go to hell! And it’s not an advice but an order.

Company after company followed

To die at the frontline.

The mood is vomitous.

A finished nation commits a crime.

The encirclement is tight,

The tanks will burn out,

The guns with mortars

And the barrier detachment clout.

[messyfentanyl]

Я така вдячна поколінням жінок (і чоловіків, які підтримували цих жінок), які боролись за свої права протягом століть. Завдяки ним у нас є привілеї життя, про які ми можемо і не задумуватись. Так, це ще не все, і так, є куди йти, але наскільки частіше все-таки жінки стали сприйматися окремими людьми, наші інтереси стали цінуватись (хоч і не повністю, так). Ми маємо право голосу, можемо працювати та отримувати заробітну плату, і бути більш незалежними, ніж 100 чи 200 років тому.

Тоді суспільство повставало проти ідеї рівності, їм здавалось це дикістю - навіщо це жінці? Зараз є така сама проблема, але початок вже покладено.

Мене дивувала фраза в пт від колег "з наступаючим!" (по-перше, з "прийдешнім", а по друге, з відколи 8 березня стало таким святом святом?). 8 березня це свято не ніжності і "жіночого щастя", це день міжнародної боротьби за права жінок. Це день сили, день протистояння.

Це день боротьби з сексизмом, боротьби з використанням жіночої праці та експлуатацією жінок, боротьби з дискримінацією, боротьби за рівність і за наявність репродуктивних прав.

Це не свято, на якому їдять тортик і п'ють вино, бажаючи колегам вийти заміж.

Хочеться вірити, що з часом нам не буде так страшно ходити темними ночами по вулицях, і що жоден начальник не буде відкривати свого брудного рота в сторону жінок зі своїми мерзенними і гнилими жартами.

Окрем�� тема це жіноча медицина - деякі речі, які робились лікарями навіть 5 років тому, жахають мене. Я вже мовчу про статистики про недіагностовані інфаркти міокарду серед жінок і про ненадання адекватного знеболення в постопераційний період.

Є надія, що ми це виправимо. Кожен у своїй сфері - не бійтесь, боріться. Від цього залежить наше майбутнє.

(натхнення дали день 8 березня та фільм "Прийдешній світ").

[pixelinform]

Медики розповіли, як позбутися запаху часнику з рота

Часник – продукт, який знайомий усім. Він корисний для здоров’я, а також часто використовується під час приготування різних страв. Єдиний мінус – запах. Усього три простих кроки позбавлять проблеми. Медики пояснюють, що в першу чергу треба пам’ятати про гігієну ротової порожнини. Чищення та застосування зубної нитки допоможуть прибрати залишки овочів. Крім цього, треба постаратися випити…

[imeriayapping]

A piece of my Ukrainian loscar fic that i didn't finish but i still love so it will be better to be here

Найближчі хвилин двадцять вони сидять і майже мовчки їдять окрім пропозицій поділитися своєю їжею на заміну того що взяв другий. Лоґан всеодно вважає що його біґмак краще наґетсів що Оскар завжди бере.

В непевний момент часу лоґан помічає невеликий шматочок трави що якимось чином пристав до щоки оскара і не думаючи тягнеться щоб його прибрати, показуючи потім травинку між пальців на запитальний погляд оскара.

Лоґан не обдумує цю дію ні секундою довше допоки за пару хвилин його очі знов не падають на обличчя оскара і картина перед його очима вибиває з нього сміх

-що таке?

Перед тим як відповісти лоґан просто тицяє в його щоку, посміхаючись неможливо широко

-у тебе отут - і тепер він копіює оскареві дії з попереднього разу, стишуючи голос та показуючи на свою власну щоку- зірка!

Його голос тихий, так наче він ділиться секретом але при цьому всеодно повний сміху. Через це Оскар не помічає власної посмішки аж до моменту поки не відкриває рота щоб відповісти. Його слова теж пронизані радістю навіть якщо він сам не певен чому

-правда? Яка вона? -це змушує лоґана задуматись на секунду, прибираючи руку від його обличчя щоб подивитися ближче

-невелика, може навіть ��рішки менше моєї родимки. Але вона коричнева! Там якщо не вдивлятись виглядає майже так наче вона там і має бути! Може буде тобі за фішку- зіркова родимка і всі питатимуть чи ти з такою народився - і знову сміх в голосі та прискіпливий погляд що продовжує роздивлятися хоча він вже не уявляє на що ще там можливо розгледіти.

Оскар старається не думати як для цього "плану" лоґана йому б прийшлось постійно торкатись обличчя оскара. Що тоді він би постійно був поруч з оскаром.

Тепер він просто сподівається що лоґан дивиться на зірку достатньо сфокусовано щоб не помітити його рожевіючих вилиць.

Після цього залишок здибанки проходить достатньо швидко, жодних інших моментів для запам'ятовування. Але коли вночі вони лежать у власних ліжках напів сформовані думки вирують головами та складаються в різні слова що в кінці кінців мають один сенс - які ще мітки та візерунки вони знайдуть?

[lisa-is-chilling]

коли ти виростаєш, то дивишся на динаміку в сім'ї зовсім по-іншому.

в сім років ти набиваєш живіт картоплею-пюре, котлетами і салатом (бо мама сказала) і йдеш з двоюрідним братом таскати кота.

в двадцять один, коли залишаєшся за столом, бачиш той аб'юз та наругу, які вчиняють над твоєю мамою.

у мене сім'я сильних жінок: хижий оскал, повищені тона, "або так, або ніяк" ставлення до усього; пробивні, тверді та часом жорстокі. моя мама ж вдалася у свого батька: м'яка та піддатлива. звичайно, вона кусає у відповідь, підвищує тон та скалить зуби, але не можна порівняти штучно нарощену броню в ім'я виживання, зі сталевим нутром.

і тут вже не треба ��роводити глибокий психоаналіз аби зрозуміти, чому всі три шлюби - невдалі, чому всі ті чоловіки - насильники, чому вона постійно нас критикує, і кричить, і не має терпіння.

чому вона так глибоко самотня.

якщо винести традицію поминальних обідів та різдвяних вечерь за дужки, залишається лише вервиця критики, яка вже перестає сприйматися як критика - це ненависть та злість, яка не має на меті нічого, окрім поранити. кожен раз моя мама погана, кожен раз її діти - поторочені, поки її сестра - найуспішніша людина у світі, і діти її в америці, і вищу освіту має, а ти чого в житті досягла?

ось так і душать особистість. ось так вмирає індивідуальність. ось так тебе збивають до рівня бездушної істоти, сенс якої - нарешті догодити, хоча б разочок, щоб мама пишалася.

але мама не пишається. і ніколи не буде, бо місце улюбленої дитини уже зайнято, і воно не твоє.

ось тобі виповнюється двадцять один, і претензії вже пред'являють тобі - доросла. питання "а що збираєшся робити далі", "а чого не за кордоном", "а чого не спитала" ставлять тобі. з одного і того ж рота: "слухайте, це історія роду" та "а чого в канаду не поїдеш? може, вивчиш польську, в нас є польське коріння?" це вже лицемірство, чи ще жага навчити когось життя?

моя бабуся не розмовляє зі своєю сестрою. моя мама передчуває, що те саме станеться із нею, і лише в двадцять один рік - усвідомлюєш чому.