#геополітика

[svitpravdy]

Як проросійська діяльність підриває національну безпеку та міжнародні наукові дослідження

За наявною інформацією, кримінальне провадження щодо Ірини Кременовської в Україні розпочато за статтею 161 Кримінального кодексу України — за розпалювання міжнаціональної та соціальної ворожнечі. 

Але якщо проаналізувати її дії за останні роки, їх системний характер і шкоду, яку вона послідовно завдавала Україні, стає цілком очевидним, що перед нами — не просто справа про ворожнечу. Перед нами — повна палітра ознак статті 111 КК України — державна зрада. https://lenta.ua/ru/yazyk-vrazhdy-eto-tozhe-oruzhie-protiv-dvuh-grazhdan-ukrainy-otkryto-ugolovnoe-proizvodstvo-174553/

Ірина Кременовська

Занадто багато збігів, щоб списати все це на «помилку експерта». Занадто послідовні її кроки, занадто чітко вони вписуються в російську методологію інформаційного та правового тиску.

Таким чином, Ірина Кременовська — це не просто «журналістка», «експертка» чи «громадська активістка». Вона — оперативний елемент багаторічної операції, спрямованої на підрив правової та інформаційної стійкості України. Її діяльність демонстративно:

порушує положення Конституції України;

суперечить європейським та міжнародним нормам захисту свободи совісті;

містить явні ознаки державної зради (ст. 111 ККУ), включаючи систематичну дегуманізацію та розпалювання ненависті до соціальних і релігійних груп.

За красивими гаслами Ірини Кременовської стоїть системна структура, завдання якої — зламати хребет національній безпеці України. Але щоб побудувати по-справжньому демократичне суспільство, необхідно протистояти не лише відкритим ворогам зі зброєю в руках, а й прихованим агентам із «ручкою», клавіатурою та удаваним «експертним» статусом.

Глибинна трагедія того, що відбувається, полягає в тому, що Ірина Кременовська своїми діями — публікаціями в ЗМІ, фальшивими експертними висновками, ініційованими кримінальними переслідуваннями — завдала шкоди не лише конкретній групі людей чи українському суспільству. По суті, вона перешкоджає діяльності міжнародного руху, робота якого має принципове значення для майбутнього всієї планети. Тому це не лише питання України — це питання, яке стосується кожного з нас, адже наслідки загрозливих подій, якщо їх не попередити, торкнуться всіх.

Рух «АЛЛАТРА» — це не просто волонтери. Це спільнота людей — вчених, дослідників і однодумців, які вже багато років займаються аналізом і прогнозуванням глобальних кліматичних і геодинамічних процесів, досліджують приховані геофізичні загрози, зокрема Сибірський магматичний плюм — явище, що становить катастрофічну небезпеку для людства. Як відомо, саме учасники «АЛЛАТРА», завдяки своїм напрацюванням, підійшли до розуміння природи цього явища і почали розробляти практичні рішення — наукові, гуманітарні, коопераційні.

І саме з цієї причини волонтери АЛЛАТРА стали мішенню. Тому що їхні знання, активність і авторитет заважають реалізації стратегії замовчування, дезінформації та приховування. Адже правда про Сибірський плюм — це незручна правда для певних владних структур у Росії, тоталітарної секти РАЦИРС, якою керує Олександр Дворкін. Саме ці агенти РАЦІРС бояться витоку інформації про Сибірський магматичний плюм більше, ніж будь-яких санкцій.

Зокрема тому, що якщо люди дізнаються правду про реальність загрози вибуху Сибірського плюму, вони почнуть масову міграцію з країни, що спричинить відтік робочої сили і, як наслідок, колосальні втрати особистих доходів представників цих структур. А оскільки дохід для них важливіший за все, вони придушують будь-яку інформацію про реальність цієї загрози.

Ось чому РАЦИРС робить усе можливе, щоб змусити замовкнути людей, які говорять правду про Сибірський плюм, щоб зіпсувати їхню репутацію і позбавити можливості діяти.

Кременовська в цьому контексті — не просто ідеологічний агент, а інструмент, який використовується для активного підриву реальних зусиль, спрямованих на захист суспільства. Вона не просто «пише статті», вона створює фальшиві юридичні конструкції, які паралізують роботу, залякують, дестабілізують. І кожен її крок — це ще один крок у напрямку позбавлення людства шансу захиститися від планетарної катастрофи.

І сьогодні ми зобов’язані сказати прямо: ця псевдоекспертна кампанія РАЦИРС щодо дискредитації «АЛЛАТРА» та її учасників — це боротьба проти майбутнього.

👉 Більше тут: Катастрофічних землетрусів людству не уникнути — Егон Чолакян 📺 https://www.youtube.com/watch?v=3pYLaXIi1uw

Боротьба проти тих, хто міг би — і мав би — допомогти всьому світу. Але поки вони змушені захищати себе від фальшивих обвинувачень, поки вони позбавлені можливості працювати на повну силу, ми всі втрачаємо час. А разом із ним — шанси.

Ось чому захист цих людей і викриття таких фігур, як Кременовська — це вже не просто питання репутації чи справедливості. Від того, чи вдасться викрити осіб на кшталт Кременовської, залежить, чи отримає світ можливість вчасно уникнути катастрофи, яку ще можна попередити.

Йдеться не лише про захист честі руху «АЛЛАТРА». І не лише про викриття агентурної схеми РАЦИРС. Йдеться — про захист можливості людства відреагувати на виклик, який сама природа кидає людям. Сьогодні надзвичайно важливо не втратити цю цінну можливість впоратися з геодинамічною загрозою, яка здатна знищити життя на нашій планеті.

[uacrisis]

“Материк зла” та майбутнє України: дипломати Юрій Щербак та Валерій Чалий про нову карту світу

⚡Світ розколюється на два блоки, глобальні інституції, покликані зберігати мир у світі, переживають величезну кризу, і на наших очах утворюється "материк зла". Ми перебуваємо на порозі третьої світової війни, у найтрагічнішому періоді історії людства.

🔵Саме в таких умовах, на думку дипломата, письменника і першого Посла України в США Юрія Щербака ми маємо будувати нову українську державу.

🟡Про це він розповів у Пресцентрі УКМЦ у розмові в межах спецпроєкту «Геополітичні діалоги з Валерієм Чалим». Головною темою зустрічі стали глобальні зрушення у світовому порядку, розпад післявоєнної системи безпеки та роль України в новій реальності, яку формує війна.⤵

[mykozai]

мене завжди просять порекомендувати шось сучасне а шо я порекомендую??? культурну експансію??? мову-меч????? у трюмі???

я не можу читати художні твори крім окремих любимих або українських з початку 20 століття рятуйте це хвороба

[interregnum-intermarium]

Азовський Рух на Заході: здобутки станом на 2019 р.

Попри те, що офіційна геополітична програма Національного Корпусу – це розбудова Інтермаріуму (Адріатично-Балто-Чорноморського Союзу), 2018-2019 рр., окрім регіональних заходів Групи сприяння розбудові Інтермаріуму, заснованій лідером Національного Корпусу Андрієм Білецьким, ми присвятили популяризації цього проекту в Західній Європі та налагодженню співпраці як із дружніми організаціями й партіями Західної Європи, так і з окремими політичними структурами тих організацій, які зазнають впливу проросійських лобістських груп. Водночас ми знаходили симпатиків центрально-східноєвропейського союзу й серед американських політичних сил та медіаплатформ.

Займаючись такою діяльністю, ми керуємося не лише принципами пан’європеїзму та альтернативного універсалізму, що унеможливлює регіональний ізоляціонізм у 21 столітті. І не лише можливістю (і поки що віддаленою перспективою) альтернативної щодо ЄС всеєвропейської інтеграції на основі Центрально-Східної Європи на випадок загострення кризових і відцентрових процесів у Євросоюзі.

Давно варто чесно визнати: проросійська загроза у Євросоюзі пов’язана далеко не лише із правопопулістами і «праворадикалами». Врешті, такі впливові правопопулістські партії, як польська PiS (Право і справедливість) та естонська EKRE (Естонська консервативно-народна партія), яка взяла 1/5 місць у парламенті на лютневих виборах, займають принципово антикремлівську позицію в геополітичному полі. Більше того, саме такі партії є актуальними, як EKRE чи коаліційна ��атвійська партія «Національний Альянс», або потенційними партнерами із розбудови Інтермаріуму.

Проблема в іншому: на горизонті не тільки визріває потенційно проросійська коаліція в Європарламенті навколо італійської Лега й німецької AfD, – офіційний Берлін, як економічний лідер ЄС, усе слабше пручається будівництву «Північного потоку-2» в обхід української території, що реалізується не тільки за російські, а й німецькі, австрійські, датські та французькі кошти. Керуючись власними інтересами, неоліберальний Євросоюз все більше спонукає Україну до «замирення» з РФ, що не влаштовує лише Штати та деякі країни Центрально-Східної Європи – знову-таки, «правопопулістські».

За цих умов важливо не збавляти оберти діяльності Групи сприяння розбудові Інтермаріуму, зокрема, зважаючи на електоральний успіх «Партії Фіни», «Шведських демократів», Датської народної партії та інших парламентських сил регіону, які перебувають у зоні ризику або вже співпрацюють на антиміграційній ниві з тими західноєвропейськими колегами, що обстоюють проросійський курс. Більше того, зважаючи на брак політичної  єдності серед партій такого роду, варто вчасно запропонувати альтернативну інтеграцію для тих із них, хто мислить стратегічно й не бажає долучатись до фан-клубу В.В.Путіна.

Але не менш важливо примножувати інформаційну присутність у західноєвропейському й американському інформаційному полі, співпрацюючи з «проукраїнськими» організаціями й навіть їхніми окремими структурами.

Початком такої інформаційної експансії Азовського Руху в західноєвропейському полі можна вважати установчу конференцію «Пан’Європа», що відбулася 28 квітня 2017 р. в Києві під егідою спорідненого всеєвропейського руху «Реконкіста», заснованого в 2015 р. на хвилі масової підтримки іноземними добровольцями національно-визвольної боротьби українців на Сході країни. Присвячена ідеї альтернативної європейської інтеграції та геополітичної співпраці, ця конференція зібрала представників французьких, італійських, німецьких, шведських, хорватських, польських, литовських, латвійських та російських еміграційних політичних сил, які підтримали довгостроковий курс на створення суверенної пан’європейської конфедерації.

15 жовтня 2018 р. у Києві пройшла вже друга пан’європейська конференція, на якій, окрім місцевих політичних сил, виступили доповідачі з Італії, Німеччини, Норвегії, Швеції й Штатів. Як і установча конференція, захід мав власне політичну, партійну, та метаполітичну складову, представлену впливовими західними інтелектуалами та відеоблогерами, яких асоціюють з Третім Шляхом, рухом ідентитаріїв, французькими новими правими (Nouvelle Droite) та американськими альтернативними правими (Alt-Right). Обидві конференції зібрали таких лідерів думки в сучасних західних метаполітичних колах, що висловились на підтримку геополітичного проекту «Інтермаріум», як Габріеле Адінольфі, Паскаль Ласаль, Маркус Фолін (The Golden One), Грег Джонсон.

Активне входження в західне геополітичне та метаполітичне поле розпочалося з участі представниць Азовського Руху Вікторії Полуніної та Олени Семеняки в пан’європейському конгресі “REGeneration Europa”, організованому 11-12 травня 2018 р. в німецькому містечку Різа молодіжним крилом (Junge Nationalisten-JN) Націонал-демократичної партії Німеччини (NPD). Хоча на конференції також було представлено позицію маргінального російського угруповання, яке підтримує «ЛДНР», що спричинило до дії проукраїнський табір на конгресі, це був перший масовий західноєвропейський захід, з котрого розпочався подальший «тур» Азовського Руху країнами Західної Європи на запрошення зацікавлених перспективами співпраці слухачів.

У подальшому, незважаючи на розкол щодо російсько-українського конфлікту в керівництві партії, молодіжне крило NPD виступило на другій конференції «Пан'Європа» в Києві, а вже 15-16 лютого 2019 р. міжнародний секретар Національного Корпусу Олена Семеняка відвідала марш пам’яті жертв бомбардувань Дрездена та розповіла історі�� Азовського Руху в містечку Пірна на запрошення відділення NPD у Саксонській Швейцарії та метаполітичного центру “Haus Montag.”

Серед усіх проектів, зазначених у її промові, найамбіційнішим, але водночас найскладнішим, стала геополітична програма Нацкорпусу: оборонний союз Інтермаріум як плацдарм для формування повноцінного пан’європейського блоку. Адже ворожнеча між Заходом і Російською Федерацією створює унікальну можливість для, здавалося би, «буферної» зони у Східній Європі стати всеєвропейським геополітичним суб’єктом.

Більше того, ця подія стала першою в циклі запланованих заходів у рамках «Українського Року» в Німеччині за ініціативи автора благодійного німецько-українсько-норвезького проекту Kraftquell (Джерело сили) Томаса Ракова, що має на меті організацію відпочинку ветеранських українських сімей у Німеччині та Норвегії на знак солідарності європейської родини з воюючою Україною. Проект був анонсований ним в ході другої конференції «Пан’Європа» в Києві та на завершення виступу Олени Семеняки в Пірні.

Крім того, саме за його ініціативи 16 червня 2018 р. Олена Семеняка відвідала щорічний з’їзд автономних норвезьких націоналістів у Східній Норвегії, що зацікавилися геополітичною програмою Національного Корпусу та підтримали проект Kraftquell.

У червні 2018 р., у рамках події під назвою «Український вечір: геополітика, ідеї, перспективи», Олена Семеняка також виступила перед аудиторією метаполітичного центру ідентитаріїв у Галле “Flamberg Club,” розкривши основи українського державотворення, ідентичності, конфлікту з РФ, історії та структур Азовського Руху і геополітичного проекту Інтермаріум.

А вже 3-5 серпня 2018 р. Олена Семеняка прочитала годинну лекцію на тему геополітичних та культурфілософських засновків Інтермаріуму перед німецькими й австрійськими ідентитаріями на Першому форумі «Молода Європа» (Jungeuropa Forum) в Дрездені, організованому дружнім видавництвом літератури Третього Шляху  “Jungeuropa Verlag.”

7 липня 2018 р. Олена Семеняка розповіла про важливість метаполітичної складової на прикладі стратегії Азовського Руху в рамках культурно-політичної події «Молодь штурмує» в Кірххаймі, Тюрингія, на запрошення німецької партії Der III. Weg (Третій Шлях), багаторічних союзників Азовського Руху, що, спільно з німецькою гілкою руху «Реконкіста», першими зруйнували інформаційну блокаду навколо боротьби українських патріотів.

По слідах Третьої конференції Групи сприяння розбудові Інтермаріуму 13 жовтня 2018 р., яку, серед інших, відвідали представник програми «Академічний Легіон» польського Міноборони Даміан Дуда та бригадний генерал Хорватських Збройних Сил Бруно Зоріца, 15-16 лютого 2019 р. Євген Врядник, ветеран полку «Азов», засновник видавництва «Пломінь» виступив на конференції “Prabudimas” (Пробудження) у Вільнюсі з візією археофутуристичного майбутнього Центрально-Східної Європи та взяв участь у смолоскипній ході на честь річниці незалежності Литви, організованих етнофутуристичною асоціацією “Kryptis.”

7 січня 2019 р., Олена Семеняка взяла участь у відзначенні річниці трагедії на вулиці Акка Ларенція в Римі, де трьох юних італійських патріотів було вбито комуністами. Марш на честь події, яка кров’ю відзначилась в історії «свинцевих сімдесятих», став всеіталійським сакральним ритуалом саме завдяки духу й активності партії Casa Pound Italia, що також вивела його на європейський і навіть трансконтинентальний рівень, адже щороку в марші беруть участь й активісти із Квебеку. Цей візит закріпив співпрацю з Казапаунд Італія, представлених на другій пан’європейській конференції у Києві іноземним кореспондентом партії Альберто Паладіно.

Крім того, Національний Корпус став учасником конференції Etnofutur III 23 лютого 2019 р. в Таллінні. Захід щорічно проводиться молодіжним крилом партії EKRE «Блакитне Пробудження» (Sinine Äratus). Традиційно, було закцентовано концептуальну синергію спікерів-націоналістів балто-чорноморського регіону. Олена Семеняка виступила з промовою під назвою «Серединна Європа в епоху цезаризму та призначення Етнофутуризму». У її виступі, саме Азовський Рух постав взірцем етнофутуристичного поєднання політики відродження етнокультурної ідентичності та інноваційних технологій.

Посилаючись на концепт цезаризму Освальда Шпенґлера, тобто фінальну фазу історичного циклу Західного Світу, Олена представила Інтермаріум як простір, де Стара Європа зможе вийти на новий культурно-цивілізаційний виток. Крім того, Національний Корпус відправив свою представницю, аби підтримати союзну партію напередодні парламентських виборів, за підсумками яких EKRE продемонструвала украй високий результат. 24 лютого, також вже традиційно, вона взяла участь у смолоскипній ході на честь річниці незалежності Естонії.

30 березня 2019 р. Олена Семеняка виступила з промовою на панскандинавському Scandza Forum, заснованому Фроді Мідйордом, що цього року пройшов у Стокгольмі. Темою форуму став дефіцит свободи й імпортування хаосу в сучасних західних суспільствах («Анархо-тиранія»). Розглянувши проблему в контексті критики неототалітарної полі��ейської держави Ернстом Юнґером, а також необхідності поставити сучасні аудіовізуальні технології на службу власним історичним візіям, вона назвала регіон Центрально-Східної Європи простором політичної свободи, де можна розвивати пан’європейську інфраструктуру для таких цілей. На заході були присутні й члени партій «Шведські демократи» та «Альтернатива для Швеції».

Навздогін Scandza Forum Олена Семеняка стала гостем відеопрограми “Anton och Jonas,” у рамках якого вона обговорила перебіг Революції Майдану, причини геополітичної конфронтації з РФ, віхи становлення Азовського Руху та проект Інтермаріуму.  Її співрозмовниками були Антон Стігермарк, представник партії «Альтернатива для Швеції», автор праці «Метаполітична війна», який також брав участь у ММА-турнірі в київському клубі «Реконкіста», та Йонас Нільссон, координатор «Бурського Проекту», теж учасник MMA боїв та колишній інструктор полку «Азов», у лавах якого воювало чимало шведських добровольців.

Нарешті, 6 квітня 2019 р., Національний Корпус в особі міжнародного секретаря й керівника проекту «Інтермаріум» Олени Семеняки взяв участь у крайній станом на сьогодні конференції “Awakening II” (Пробудження), яка відбулася у фінському місті Турку. На конференції Олена Семеняка виступила з доповіддю на тему «Фінсько-українська співпраця вчора й сьогодні очима Національного Корпусу», в ході якої, крім покрокової програми інтеграції Групи сприяння розбудові Інтермаріуму, вона обговорила дипломатичну співпрацю Фінляндії з Гетьманатом та УНР в минулому столітті, зокрема, з подачі палкого прихильника українського національного-визвольного руху Германа Гумеруса.

На заході, крім іноземних спікерів та гостей, були присутні члени ідентитарної  організації Suomen Sisu, молодіжного крила «Партії Фіни» та видавництва Kiuas. Фінська аудиторія, маючи за плечима власний досвід російсько-фінських війн, жваво відгукнулася на природний для країни геополітичний вектор Інтермаріуму. Важливо, що «Партія Фіни» на квітневих виборах ��зяла 39 місць у парламенті з 200.

На 4 травня 2019 р. заплановано участь Олени Семеняки у Forum Prisma Actual у Лісабоні на запрошення португальської ідентитарної організації Escudo Identitario. Поряд із розвиненою іспанською гілкою пан’європейського руху «Реконкіста», португальські патріоти не могли не відчути резонанс зі справою новітніх українських «конкістадорів».

Велику цікавість діяльність Азовського Руху серед країн південної Європи викликає і в Греції, патріотичні кола якої також відчувають свою культурну та геоекономічну дотичність до проекту Інтермаріум, запрошуючи Національний Корпус у свої краї.

Але пріоритетом роботи Групи сприяння розбудові Інтермаріуму на другу половину 2019 р., звичайно, є проведення власне Четвертої міжнародної конференції на тему регіональної європейської інтеграції, що, за попередньою домовленістю, має відбутися восени цього року в Загребі, центрі адріатичного кута Міжмор’я.

[alcestas-sloboda]

геополітика єбать)))))))))))))))))))))))

оце бажання розкритикувати деякі країни по фактах, але тебе назвуть невдячною скотиною))))

[cn21public-blog]

Сьогодні курсантам ВШК ім. Коновальця на тему "Сьогоденне зовнішньополітичне становище України та світова геополітика" провів лекцію ідеолог українського націоналізму, кандидат історичних наук Едуард Юрченко.

[uacrisis]

Нова книга Юрія Щербака: геополітична аналітика, гуманітарна місія та виклик сучасності📖  “Рашизм і третя світова війна України” — не просто літературний чи політичний твір, а інтелектуальна платформа для осмислення майбутнього.

[yakymenko]

КОЛИШНІ ДРУЖБАНИ* * допис 24 березня 2015 року, Андрій Якименко, Фейсбук Не всі знають, що Москалі не завжди ворогували з Американцями. Усім відомі союзницькі відносини Радянський Союз-США під час 2-ї Світової війни, зумовлені спільною боротьбою проти гітлерівської загарбницької політики в Європі. Але був час, коли Росія суттєво допомогла Американським Штатам. 28 лютого 1780 року Єкатєріна 2-га, імператриця Російської імперії, закликала нейтральні країни Європи підтримати боротьбу американських колоній за незалежність від Англії. Уявіть Європу й Світ 18-го століття. Ґеґемони світу - Британська і Російська імперії. Новонароджені США - як Україна нині. Зрозуміло, що Росія з політичних міркувань підтримала американців у війні за незалежність. Тепер Америка, Ґосдєп, пєчєнькі на Майданє і піндоси - найлютіші вороги для москалів. От такі тепер колишні "дружбани" - Америка й Росія. Нічого особистого. Лише геополітика... 28 лютого 2015 року

[zentropa-ukr]

Антиглобалізм

Антиглобалізм – це стратегія спротиву та виживання обороноздатних національних спільнот по всьому світу, заснована на запереченні антилюдського за суттю та антинародного за формою явища глобалізації. Глобалізація – це безжальна війна багатих проти бідних, експлуататорів проти пригноблених, космополітів проти націоналістів, паразитів проти трудівників. Головним експлуататором нині виступає великий транснаціональний капітал, космополітичний як феноменологічно, так і в антропологічному вимірі. На практиці це означає, що в будь-якій країні, де нормальні люди чесно заробляють гроші своєю працею, її результатами за дивним збігом обставин користаються волохаті капіталісти нехорошої національності та їх лакеї – безпринципні виродки, які зрадили свою націю. Україна тут – не виключення. Сучасна ситуація в світі спричинилась до того, що дегенератами ведеться безупинна боротьба за винищення нормальних людей, яка проходить по лінії розмежування націй, класів і рас. Інакше кажучи, проти українців розв’язано тотальну і перманентну національну, класову і расову війну на знищення: нас хочуть ліквідувати як кровно-духовну спільноту, як соціальний тип трудівника-воїна та антропологічний вид.

(с) Юрій Михальчишин

[eu-ukraine]

Чи стане в майбутньому Україна геополітичним гравцем або хто допоможе їй у цьому?

Агресія Росії проти суверенної України стала вже другою спробою з боку Кремля розв’язати Третю світову війну. Перша ж сталася восьмого серпня 2008 року, в день відкриття ХХІХ літніх Олімпійських ігор у Пекіні, коли російські війська вторглися на територію суверенної Грузії. В 2014 році, під час проведення зимової Олімпіади в російському Сочі, відбулася незаконна анексія українського Криму і тим самим В. Путін зробив вже другу спробу кинути світ на самознищення. Утворення на Донбасі так званих ДНР і ЛНР, стало закономірним продовженням сатанинського намагання В. Путіна та його найближчого оточення розпочати Третю світову війну. ��ьогодні Україна і країни Заходу зуміли уникнути початку світової катастрофи. Та чи надовго? Російсько-українська війна примусила українців згуртуватися між собою і дати гідну відсіч спочатку сепаратистам і російським терористам на Донбасі, а потім на рівних воювати з елітними російськими військами. Патріотизм українців здивував увесь світ, в тому числі і російського агресора, який явно не розраховував на такий розвиток подій. Тимчасово принишкла і проросійська «п’ята колона», яка змушена вже не відкрито, а приховано готуватися до своїх підлих та підступних випадів проти нинішньої української влади. Російська Федерація тривалий час намагалася постати перед світом як демократична і миролюбна країна і досягнула в цьому ракурсі певних результатів. Після агресії в Україну Росія постала перед світовою спільнотою вже без всякого гриму і змусила країни Заходу нарешті прокинутися від летаргічного сну, який не дозволив їм своєчасно відреагувати на перші агресивні дії В. Путіна. Читачі добре знайомі з висловлюванням російського президента, що розпад СРСР був найбільшою катастрофою ХХ століття. Ці слова В.Путіна означають, що агресія проти України не буде останнім вторгненням, яке Росія здійснить проти своїх сусідів і в першу чергу проти колишніх союзних республік вже зниклого СРСР. Отже, якщо країни Заходу не поставлять на місце знахабнілого Путіна, то світову спільноту чекає вторгнення російських військ і в інші суверенні країни, що потрапили в поле зору новітнього агресора. Ще раз хочу акцентувати увагу читачів на те, що кожний агресивний випад з боку Росії це цілком реальна перспектива по розв’язанню Третьої світової війни. Варто ніколи не забувати, що імперії завжди воюють до того часу доки вони не гинуть чи розпадаються на окремі частини. Звідси агресія Росії проти України була абсолютно прогнозованою. Всі, хто добре вчив історію, пам’ятають, що до складу імперій різні країни та народи потрапляють не тільки шляхом прямої агресії. Колонізатори спочатку намагаються оволодіти чужими країнами «мирним» шляхом. Вони застосовують різні методи економічного тиску, скуповують важливі промислові об’єкти, допомагають прийти до влади своєму ставленику, який стає безпос��реднім виконавцем чужої волі. Якщо в силу різних обставин прихована колонізація не виходить, то тоді таку країну чекає вже пряма агресія. Народ, який не зумів дати гідну відсіч агресії втрачає свою незалежність і стає колонією. У випадку рішучої відсічі нападнику народ зберігає свій суверенітет, хоча інколи і не на всій території. У такому випадку нація змушена чекати роки чи десятиліття, щоб повернути у своє лоно раніше втрачені території. Інколи держави, на які напав агресор зберігають свою незалежність тільки завдяки допомозі інших країн. Класичним є приклад, коли Ірак здійснив вторгнення у сусідній невеличкий Кувейт, але втручання США примусило агресора звільнити окуповану територію. За всі 23 роки незалежності наш східний сусід застосовував абсолютно класичну світову схему по відновленню колоніального статусу України. Збройному протистоянню між нашими країнами спочатку передували багаторазові спроби мирно поставити українців на коліна. Однак всі торговельні війни та економічний тиск так і не дали бажаного результату. Перш ніж розпочати пряму агресію проти України Кремль спробував ще один варіант повернення нашої країни до імперського стійла. Завдяки сучасній і надзвичайно дорогій інформаційній кампанії під час президентських виборів 2010 року було зроблено ставку на В.Януковича, кандидата, який асоціювався як повністю проросійський. Зі своїм кримінальним минулим Віктор Федорович був просто приречений чітко виконувати всі вказівки Володимира Володимировича, добре знаючи з ким має справу. За час його президентської каденції Україна повинна була перетворитися з незалежної і суверенної, у складову частину відновлюваної імперії. В.Янукович, за активної підтримки з боку свого найближчого оточення, досить старанно виконував поставлене перед ним завдання. Однак події на Майдані Незалежності спутали всі карти. Чимало українців розуміли, що правління Януковича може завершитися тим, що десь восени 2014 року на майже всій українській території можуть раптово, протягом ночі, появитися російські війська. Тоді б збройні сутички відбувалися не тільки не території Донбасу, а полум’я збройного протистояння палало б по всій території України. Широкомасштабні партизанські операції по знищенню російських окупантів та їх прислужників, з числа українських громадян, проходили б по всій території України, а з часом підготовлені диверсійні групи наводили б паніку серед місцевого населення і на території Росії. Весь світ спостерігав би за страшним протистоянням двох сусідніх народів. З часом кривава ��оротьба завершилася б миром і в найближчі 50 років в Україні склалися б сприятливі умови для економічного процвітання. Реальність такої можливості пов’язана з тим, що на території України не залишилося б жодного сліду як від «п’ятої колони» так і сепаратистів, які були б знищені фізично повсталим українським народом. Всі, схильні бігати під російськими прапорами по українських містах і тим самим провокувати Путіна на агресію, повинні були б виїхати на неосяжні простори Російської Федерації. Примітивні думки частини українських громадян про те, що не потрібно було вести боротьбу за свободу і гідність на Майдані, показує їхню абсолютну наївність. Продовження правління країною президента – втікача призвело б не тільки до окупації майже всієї України та широкомасштабних партизанських дій, але й до початку Третьої світової війни. Отже, Майдан та героїчна загибель «Небесної сотні» врятувала життя мільйонам росіян та українців різних уподобань. Та й європейці в котрий раз полегшено зітхнули, адже українці смертю своїх найкращих героїв зупинили на своїх кордонах страшну азіатську орду зі сходу. З Москвою все зрозуміло – це підступний і небезпечний ворог, з яким самостійно Україні сьогодні не варто воювати, а потрібно шукати надійних союзників, які будуть не тільки нам співчувати, але й надавати реальну допомогу. Реакцію Європи на російську агресію українці вже бачили і вона не є оптимальною для нас. Російсько-українська війна є реальністю, як і те, що українці гинуть на полі бою не тільки за нашу свободу, але й за свободу всієї Європи. Складається враження, що відбивати російську агресію на сході України європейські країни явно не бажають, а чекають доки російські війська постануть вже безпосередньо на їхніх кордонах. Коли Україна мужньо і хоробро веде нерівну боротьбу з підступним азійським агресором, а частина європейців помилково вважають, що це не їх справа, то така політика тільки посилює бажання російського керівництва і надалі займатися відновленням імперії. На відміну від країн Заходу Китай може реально забезпечити територіальну цілісність України від посягань Росії та й ліквідувати, на певних умовах, наші зовнішні боргові зобов’язання. Однак Пекін чудово розуміє, що цей час ще не настав. До того ж ми всі повинні розуміти, що без власної вигоди жодна країна ніколи і нікому не буде допомагати. Що ж буде далі і як будуть розвиватися події однозначно відповісти надзвичайно складно, зважаючи на те, що не тільки Україна, але і весь світ має справу з Путіним. Однак спробуємо спрогнозувати можливий сценарій розвитку подій, у який безпосередньо втягнута наша країна. Намалюємо декілька можливих варіантів. Перший – найгірший. Росія втілює в життя путінські задуми і Україна знову в її складі. Цю ситуацію дуже легко прорахувати. Певна частина українців будуть задоволені закінченням збройного конфлікту з Росією, відсвяткують мир. Однак їх радість буде передчасною, бо досить швидко Росія розпочне свою агресію проти Польщі, Молдови та країн Прибалтики. Чи буде ця агресія відбуватися зразу проти всіх цих країн чи поетапно не так важливо. Самим головним є те, що наступ на сусідні країни вестимуть російські війська, які на 70 – 80% будуть складатися з українських хлопців, мобілізованих до російської армії. Варто зробити наголос на тому, що кудись сховатися від мобілізації фактично нікому не вдасться і все доросле чоловіче населення України, незалежно від їх політичних уподобань буде воювати за інтереси матінки - Росії. Кривава сутичка з величезними людськими жертвами принесе перемогу знову Росії, в значній мірі завдяки хоробрості та звитязі українських воїнів. Далі абсолютно передбачуваний сценарій, коли через 5-6 місяців наші хлопці, які примудрилися не загинути у кривавій бійні повинні тепер уже виступити проти Німеччини. І знову величезні втрати та запізніле розуміння того, що українці для Росії потрібні тільки як гарматне м'ясо. Другий варіант трохи кращий. Ми зуміємо відбитися від нинішнього нашого ворога, хоча й втратимо частину своїх територій. Мир буде досить відносним, адже різні диверсійні групи будуть дошкуляти нашій країні до того часу, доки не відійде від влади Путін. Його наступник нічого не зуміє вдіяти з процесом розпаду Росії на частини, а Україна завдяки цьому знову поверне собі Донбас. Росія втратить Крим, але він потрапить у поле зору впливових країн і те, що його повернуть Україні є малоймовірним. Третій полягає у тому, що Україна за активної допомоги США та Європи спільними зусиллями зупинять агресора, що дозволить уникнути песимістичного сценарію для України, європейських країн та США. Наскільки складний цей варіант дуже добре знають керівники нашої держави, які докладають величезних зусиль для того, щоб він виявився найбільш реальним та перспективним. Заслуговує на увагу ще один малоперспективний варіант, який за нерішучих дій з боку країн Заходу може стати не тільки цілком реальним, а і дуже перспективним для України, на відміну від країн Заходу, для яких такий сценарій аж ні��к не бажаний. Сьогодні країни Заходу повинні вирішувати, чи самим допомагати Україні у боротьбі з надзвичайно небезпечним агресором, чи дозволити це зробити китайцям. Отже, є над чим розмірковувати політикам Заходу. Автор від щирого серця бажає їм зробити не тільки правильні розрахунки, але й не запізнитися з їх втіленням у життя. А тепер Вашій увазі вже анонсований четвертий варіант. Небезпечний супротивник Росії – Китай дуже уважно спостерігає за не дуже вдалими агресивними устремліннями свого північного сусіда, з яким вже мав декілька прикордонних збройних конфліктів. Пекін чітко проводить свою зовнішньополітичну стратегію, яка на перспективу полягає у тому, щоб отримати сьогоднішні російс��кі території аж по Урал. Згадаймо відомого китайського керівника Мао Цзе-дуна, в кінці правління якого в КНР випускалися географічні карти на яких значна територія колишнього Радянського Союзу фарбувалася у той самий колір що й Китай. Це дуже дратувало радянське керівництво, але ж не починати із – за цього війну. З часів мудрого Ден Сяо-піна китайське керівництво зробило рішучі кроки по впровадженню у життя економічних реформ, що дозволило КНР стрімко ввірватися до числа найбільших економічних і військових потуг світу. Сьогодні Китай примусив рахуватися з собою США, які вважають його головним і найбільш небезпечним супротивником у найближчі десятиліття. З певним острахом споглядає за Піднебесною і стара Європа. Тільки нинішнє російське керівництво веде себе з Китаєм досить таки дивно, а декому спадає на думку, що В.Путін є навіть платним китайським агентом, адже всі його дії стосовно України повністю в інтересах тільки Китаю і аж ніяк ні Росії, ні США. На далекосхідних російських кордонах зосереджена величезна кількість не тільки мирного китайського населення, якому так не вистачає просторів сусідньої держави з її великими запасами корисних копалин, але й потужні та чисельні збройні сили, з сучасною військовою технікою. Зрозуміло, що бойові дії на Донбасі не залишилися поза увагою китайських військових спеціалістів. Без сумніву в Пекіні вже обговорювалися перспективи налагодження більш тісних стосунків з Україною, як у військовому так і економічному напрямках. Час покаже як на них може зреагувати Київ. Пасивність з боку Європи та США, щодо підтримки нашої держави у протистоянні з російським агресором, може перетворити абсолютно не реальну перспективу тісної співпраці з Китаєм у цілком реальну і в не такому вже й далекому майбутньому. Якщо Захід не прораховує належним чином можливі наслідки російської агресії проти України, то з таким же успіхом може прозівати і «хід конем» з боку Китаю. Перспектива більш тісної співпраці з Пекіном є досить реальною, якщо зважити на те, що Китай з часом і не буде таким віддаленим від України, за рахунок значного зменшення території Росії. Геостратегічна помилка з боку В.Путіна дозволить через певний час двом сильним країнам світу - Китаю та Україні примусити нащадків угро-фінських племен назавжди забути про агресивні устремління. Цілком можливо, що відбудеться повернення Україні її колишньої назви, яку на початку ХУІІІ століття привласнила нинішня Росія, тобто відновиться могутня Київська Русь і невелика за розмірами і населенням Московія. Валентин Лутченко "Європейська Україна"

[rossocitta]

Нова валютна система

Нарешті вже досить скоро розрулиться геополітична двіжуха і можна буде переходити на нову, нормальну валютну систему. Готові?

[uacrisis]

Юрій Щербак: Росія стає токсичним центром для всього світу🙋‍♂️ Було створено не вісь, а материк зла

[uacrisis]

Російсько-українська війна, НАТО, ЄС, США, Китай: сценарії розвитку та історичні паралелі