#екранізація

[estelkatrin]

. Я працюю на цвинтарі / I work at the cemetery 2021 Режисер Олексій Тараненко

Фільм знятий за мотивами однойменного бестселлера Павла "Паштета" Белянського

[retrociema]

За двома зайцями - комедія, екранізація СРСР 1961 Олег Борисов, Маргарита Криницина

Пижонистый цирюльник Свирид Петрович Голохвостый остаётся без гроша в кармане. Высокие запросы и страсть к разгульной жизни в компании таких же лоботрясов приводят его к банкротству. Единственным спасением от тюрьмы может стать лишь чудесное появление нужной суммы. И такой вариант маячит у него прямо перед носом - в виде некрасивой и глупой Прони, за которую дают немалое приданое. Заняв денег и прифрантившись, он входит в доверие к Проне и её родителям и делает предложение. Однако данное по глупости обещание жениться на беднячке Гале затрудняет его путь к выгодному к браку... Экранизация по произведению Михаила Старицкого. Оригинальная версия картины на украинском языке

#комедия #музыкальный #экранизация

Выпущено: СССР, Киностудия им. А. Довженко Режиссер: Виктор Иванов В ролях: Олег Борисов, Маргарита Криницына, Николай Яковченко, Нонна Копержинская, Наталья Наум, Анатолий Юрченко, Константин Ершов Литвиненко, Ольга Викландт, Нина Антонова, Людмила Алфимова, Евдокия Доля, Софья Карамаш

Первоначальная версия фильма была украиноязычной и только цирюльник Свирид Голохвостый разговаривал на суржике, чем подчеркивалась его нелепость. Премьера фильма состоялась 21 декабря 1961 года в Киеве, в Дарницком клубе  железнодорожников. Госкино СССР присвоило фильму вторую категорию, которая предусматривала ограниченный прокат только на территории УССР, преимущественно в домах культуры и заводских клубах. Однако успех у зрителей обусловил ее дальнейшую славу, ленту переозвучили на русском языке и выпустили во всесоюзный прокат.

Занимает 17-ю позицию в списке 100 лучших фильмов в истории украинского кино.

[alexhorrorfilms]

Murder, My Sweet (Убийство, моя дорогая) (Это убийство, милочка) Класика нуару, чудова екранізація Реймонда Чандлера. Сам письменник вважав Діка Пауелла найкращим екранним Філіпом Марлоу.

[zephyread]

🪦Книга кладовища

Ніл Ґейман

⭐8/10. Життя, смерть, дорослішання та естетика надгробків.

❗Дисклеймер: Ніл Ґейман обісрався і його звинувачують у сексуальному насильстві. Через це новий сезон Добрих передвісників і екранізація Книги кладовища на паузі.

Сюжет: Сім'ю маленького хлопчика вбивають і його самого мають вбити теж, адже за пророцтвом він стане загибеллю однієї секретної організації. Але хлопчик дивом тікає і опиняється на кладовищі, де його усиновлюють привиди.

Персонажі:

Ніхто Овенс або просто Ніх — наш головний герой.

Овенси — подружжя привидів, які його усиновили.

Сайлас — місцевий вампірюга, опікун Ніха і ваш новий краш.

Особисті враження: читала я Книгу кладовища після Кораліни (на яку теж колись зроблю огляд), тож на її фоні Книга дещо просідає. За сюжетом проходить багато років, поки наш герой стає підлітком, тож деякі моменти були нуднуваті, але кінцівка змусила пустити сльозу.

Хоч атмосфера кладовища не найвеселіша, але головний мотив — погляд на життя крізь призму смерті. Життя для живих, воно мінливе і непостійне, ним треба насолоджуватися, адже у світі мертвих не можна вже змінити те, ким ти був.

[mkhnnko]

Пуаро із Буше найкраща екранізація творів..

[lisa-is-chilling]

додивилась 3 сезон "відьмака". трішки сумно шо генрі кавілл покидає роль, але якщо мужик заїбався, то дайте вже йому свободу. подивимось на шо спроможний ліам гемсворд - в мене буквально нуль очікувань. буде цікаво подивитися яким буде 4 сезон, і чи зможу я дивитись його далі. 3 сезон був... не сказати жахливим, але шо це було блять. попри це мені подобається цей серіал, щось по типу оцього відбірного крінжа, якого іноді прагне душа. мені в принципі все одно шо "відьмак" то буквально найгірша екранізація, яку можна зробити - я буду його дивитися.

тепер хочеться прочитати першоджерело (і потенційно остаточно розчаруватися у серіалі), бо фанфіки не дають той ефект, який я шукаю. я намагалася, але не могла пробратися навіть через перші 30 сторінок. але в мене більше 20 непрочитаних книжок і 6 в процесі читання - "відьмак" буквально стане останньою краплею у переповненій склянці.

[librarius-ua]

«Мовчазна пацієнтка» — книжка, що порушує кордони мовчання і відкриває темні глибини людських мотивів

Ідеальне на перший погляд життя Алісії Беренсон, успішної художниці й дружини модного фотографа, обривається жахливим злочином: одного вечора вона п’ять разів стріляє в обличчя свого чоловіка, після чого замовкає. Жодних пояснень, жодних виправдань — лише важке мовчання, що перетворює вбивство на всесвітню таємницю та шокує публіку. Алісія — мовчазна пацієнтка, яка роками відмовляється говорити, попри шалений інтерес таблоїдів до її історії й зростання цін на її картини. Вона перебуває у відділі судово-медичної експертизи — безпечному сховищі від натовпу. Однак кримінальний психотерапевт Тео Фабер впевнений, що зуміє дістатися до істини та зламати фортецю мовчання Алісії. Проте чи дійсно він прагне почути її правду? Чому варто прочитати «Мовчазну пацієнтку»? Шокуючий трилер із непередбачуваною розв’язкою Історія тримає в напрузі від першої до останньої сторінки й вражає читачів непересічним фіналом. Світовий бестселер Книжка стала хітом за версіями The New York Times і Sunday Times, а загальний наклад перевищив 6,5 мільйонів примірників. Максимально реалістична оповідь ��втор, Алекс Майклідіс, три роки вивчав психотерапію та два роки працював у відділенні для підлітків із порушеннями психіки. Завдяки цьому роман сповнений правдоподібними деталями про процеси лікування та психологічні відтінки сприйняття. Майбутня екранізація Кінокомпанія Бреда Пітта зацікавилася цим романом і планує його перенести на великий екран, що свідчить про потужний потенціал історії захопити аудиторію та виплеснути її емоції на максимум. «Мовчазна пацієнтка» не лише стирає межі між жертвою й винуватцем, а й змушує замислитися: чи готові ми почути правду, якщо одного дня вона постане перед нами без прикрас і надмірних пояснень? Прочитати цю книгу онлайн можна у застосунку Librarius.

[ukrainingposts]

одна річ яку хаус робить дуже правильно як екранізація шерлока холмса це підкреслює що ватсон в ніякому разі не нормальний

Your post got ukrainianized!

one thing that house does extremely right as a sherlock holmes adaptation is emphasize that watson is not fucking normal

[tzeinform]

Екранізація "Злочин і кара" Достоєвського на сучасному російському телебаченні "Голый Иван Янковский (Раскольников) танцует на столе. Непонятные брызги крови летят на стену. Теперь уже полуголый Янковский карабкается на холм, на вершине которого танцуют мохнатые чудики. Пару кадров спустя дети качаются на качелях – с ними сидит труп. Все это повторяется несколько раз".

tze_Russia

[zhitomir]

Чому фільм «Втеча з Шоушенка» провалилася в прокаті, а потім стала кіношедевром

Екранізація відомого роману Стівена Кінга, що вийшла в 1994 році і зараз вважається кінематографічним шедевром, провалилася в прокаті й навіть не змогла покрити свій скромний бюджет. У 2004 році режис... Читать дальше »

[maarchantal]

Істота Франкенштейна на першій (!!!) виданій обкладинці книги 1818

VS

Перша екранізація 1910

[estelkatrin]

Until Dawn. До світанку

Я все ж вирішила трохи поділитися думками і тут з приводу переглянутого фільму. Як і писала раніше - це не те щоб рецензія, просто мій розбір фільму та аналіз.

І так, тут буде багато спойлерів.

Думки про те, що з цього фільму не вийде нічого доброго з’явились з виходом першого трейлеру. Вже тоді, усі фанати гри, почали просувати ідею про те, що цей проект буде паганим. Бо в трейлері не було ні знайомої засніженої атмосфери, ні знайомих героїів, ні знайомої історії…Хіба що присутність Пітера Стормаре у касті, якось відсилала, що новий фільм все ж якось пов’язаний з ��ригінальною грою.

Моє враження після перегляду - фільм кепський. І справа не в тому, що він не по грі і це пагана екранізація від слова зовсім. Це просто паганий фільм.

В чому ж його проблема?

Проблем направду можу виділити три, і вони співпрацюють одна з одною.

1. Екранізація інтерактивної гри - це дуже складна справа. Бо неможливо екранізувати історію, яку пише сам гравець. Екранізація будь-якої компьютерної гри - це теж виклик. Бо тут глядачі діляться на два клани - ті хто грали, і ті хто взагалі байдужі, що це екранізація. Вдовільнити треба і тих, і тих. Бо інакше касу не зробиш і вийдеш в мінус, чи в кращому випадку в нуль, та ще й тону хейту вислухаєш від незадоволених фанатів. Тож написання сценарія до фільму по грі - це дуже складне завдання. А написання по інтерактивній грі - майже нездійсненне. Але вихід є. І він у спрощенні. А це нас підводить до проблеми фільма номер 2.

2. Складна та суперечлива побудова історії, яка не має логічного виходу. Мабуть тут без спойлерів не обійдусь, тому … будьте обережні - далі спойлери. Сама гра - це базовий слешер, з кількома різними аспектами які здатні налякати. Вона заволодіває гравцем саме залученністю гравця у процес. Саме гравець вирішує хід історії, хто загине в цій жахливій історії, а хто виживе. І попри те, що це базова слешерна історія (групка студентів, в закритому просторі з лякаючою та вбивчою силою) вона запам’ятовується через свій інтерактив. Це сильна сторона гри і їй найголовнійши акцент. Що ми маємо у фільмі? Творці все починають базовою слешерною історією - група людей, закритий простір і щось зловісне. Але, творці хочуть здивувати глядача, який вже купу разів бачив цю історію. Спойлер - їм це не вдається. Бо неможливо вигадати щось нове, коли вже всі ходи були випробовані і показані в купі інших історій. В спробах здивувати, заплутати та перевершити очікування глядача, творці самі заводять себе в тупік. Ускладнюючи історію усіма можливими засобами, творці втрачають головну лінію оповідання. Ускладнення дорівнює провалу, якщо це зроблено без будь якої майстерності. Це приводить нас до проблеми номер 3.

3. Відсутність однієї чіткої лінії, і як наслідок відсутність пояснень до всього, що відбувається у фільмі і як результат - відсутність залученості глядача в історію.

Суцільна мішанина та нуль співчуття до всього, що відбувається на екрані, бо не має глибини історії, чи точніше глибини головної героїні. (нагадаю що у фільмі може бути лише один головний герой\героїня, який і проводить нас крізь всю історію) За сюжетом, головна героїня Кловер, шукає свою зниклу безвісти сестру. В цій справі її супроводжують друзі, які повторюють маршрут зниклої Мелані і таким чином опиняються у дивному місці, де застрягають у жахливій пастці часу. Щоночі на них чекає новий жах, який убиває їх. Єдине спасіння - це якось дотягнути до світанку. Тобто тут вже героїня відходить на задній план, і це вже питання і проблема цілої групи. Але саме через внутрішній конфлікт героїні (небажання відпустити зниклу сестру) її друзі і опиняються в халепі. Тож саме Кловер і мусить стати розв’язанням проблеми яка постає перед групою. Спойлер - вона ніби стає…але, якщо її замінити в цій “перемозі” будь яким іншим персонажем - нічого б не змінилось.

У фільмі нам напярму кажуть про те, що герої можуть вижити, якщо хтось один лишиться назавжди в цьому жаху. Це відсилає нас до жертви, ціни, яку група має сплатити. Це прямий натяк на Кловер, адже все стається саме через неї. Чи жертвує собою Кловер? Звісно ні. Чи жертвує собою хтось інший? Теж ні. Чи потрібна була тоді ця фраза у фільмі? Навряд.

Внутрішній конфлікт героїні та його розрішення. Кловер дійсно зустрічає сестру, яка вже не є живою, а перетворилась на монстра. Кловер вбиває сестрі тим самим відпускаючи її. Чи впливає це якось на сюжет і спасіння героїв? Ні Чи впливає і змінює це якось Кловер? Теж ні. Чи викликає цей момент якесь співчуття в глядача? Так… Жартую - ні.

Можливо головна героїня все ж якось пов’язана з жахливою пасткою часу? Нажаль ні. Проте мабуть сценаристи розглядала такий варіант. Коли Кловер зустрічаєтсья з головним злодієм фільму - психіатром, розмова йде саме про її страхи, і все ніби йде до того, що це все в її голові. Власне героїня це і питає у психіатра. Це було б непоганим поясненням химерності місця, часової петлі, жахів та неприпиняючихся смертей. Проте сюжет йде далі, роблячи усе реальним, при цьому не пояснюючи механіку цього простору і його ж контролю дивним психіатром у виконанні Пітера Стормаре. Нажаль нелогічностей, суперечностей і питань без відповідей у фільмі надто багато. Вони одразу ж кидаються в очі. Вони втомлюють, змушують сумувати при перегляді і споглядати на годинник.

Я спробувала кілька варіантів, як це можна було б виправити.

Спрощення історії на базі тієї, що була в грі. Лишити атмосферу та локацію - сніг, ліс, хижа. Створити п’ять переконливих глибоких персонажів (можна було б на основі тих що були в грі). Жахова складова - вендиго, легенда про них. Історія - друзі опинились у закритому сніговому просторі, де на них полюють вендиго. Основна мета героїв - дожити до світанку (бо вендиго не полюють в день, а хо��аються від сонця). Історія вийшла б проста, доволі знайома, враховуючи слешерну базу. Але за рахунок атмосфери, та глибини героїв, могла б запам’ятатися. І при цьому, лишила б зв’язок з оригіналом - атмосфера, ті ж монстри та пропрацьованість героїв.

Якщо вже лишати варіант з химерним днем бабака як у фільмі…тоді перше що потрібно, це пояснення механіки цієї аномалії. Як варіант - місце стає осердям болю та жаху через руйнування міста вибухом в шахті (щось на кшталт Сайлент Хілла). Маємо осердя болю, що породжує аномалію - це може спрацювати. Місце тримає героїв у страху, не даючи рухатися вперед (це таке відсилання до справжнього життя, де через страх�� ми не діємо). Далі - самі страхи. П’ять героїв - п’ять різних страхів, по одному на кожну ніч. А потім страхи повторюється, даючи нам певну систему. Це виводить сюжет з тупіку (бо неможливо вижити коли не має якоїсь системи…це майже неможливо, якщо кожну ніч щось нове намагаєтсья вбити героїв), дає шанс на виживання і знову ж таки додаткову мету дял підсилення і становлення героїв - подолання власних страхів. Як підвищити ставки і змусити глядача співпереживати героям? Легко - після кожної пекельної ночі, герої слабшають, що логічно враховуючи, що вони помирають щоночі. Отже аби якось дотягнути до світанку, вони мають об’єднати зусилля, бо самотужки просто не впораються. Попри усі розбіжності їм доводитсья співпрацювати. Ми віримо в цю співпрацю - бо вона пов’язана з виживанням, адже ми бачимо, як герої в буквальному сенсі ледь тримаються. В цьому контексті, якщо всі виживуть ми дійсно будемо радіти за героїв, бо ми бачили як близько вони вже були до смерті.

У фіналі…

Я дуже сподівалась, що цей фільм принесе щось нове у жанр. Як наприклад це зробив фільм Дрю Годдарда “Хижа в лісі”. Це теж начебто базовий слешер, принаймні на початку. Але чим більше ми заглиблювалися в історію, тим більше розуміли, що це значно глибше і цікавіше, ніж все що ми бачили до цього.

Але нажаль у випадку з “Until Dawn” цього дива не сталося. Фільм вкотре підтвердив думку, про те, що екранізація ігор - це пагана ідея, яку якщо і втілювати в життя, то з великою шаною до оригінала і з бажанням показати історію, без вигадування п’ятиколісного велосипеда.

[anastasiathewriter]

“Daisy Jones and The Six” by Taylor Jenkins Reid (Українська версія)

Переклад: “Дейзі Джонс & The Six”

Goodreads: 4,24/5

Жанр: роман

Рік написання: 2019

Вікове обмеження: 18+

“Passion is... it's fire. And fire is great, man. But we're made of water. Water is how we keep living. Water is what we need to survive. My family was my water. I picked water. I'll pick water every time.”

Сьогодні хотілося поговорити про книгу, яка перевершила всі мої очікування. Так, я з самого початку це стверджую, бо… Ну гаразд, треба зайти здалеку. Влітку я взялася читати книжку "Сім чоловіків Евелін Гюго". Це типово розпиарена книжка у booktok, але тоді я ще нічого не розуміла у цьому. Починалася книга добре, всередині стало нудно та, чесно кажучи, не цікаво. Кінець я так й не зустріла, тому що було занадто передбачувано.

Я тоді подивилася на автора та й зареклася більше ніколи не купувати її книги. Так, так, враховуючи той факт, що в мене вже стояла на полиці ще одна книжка.

Ахх, Дейзі Джонс. Я не покладала великої надії на цю книжку. Ну правда, коли я таки наважилася прочитати її, тому що вона була в моєму списку до прочитання вічність, я все тягла.

Перші п'ятдесят сторінок, і я загубилася. Я читала книжку залпом, вночі, вранці, вдень, ввечері і так дві доби.

Перше, що було круте у книзі, – це стиль написання. Я взагалі дуже люблю, коли автори мають свій стиль. У Рейд у цьому плані він існує. Вона любить писати книжки у стилі інтерв'ю у зірок минулого століття. Це було в "Сьоми чоловіка��", це також було й в "Дейзі Джонс". Але якщо Евелін Гюго мене дратувала, та жодного разу не викликала в мене симпатії чи жалю, то Дейзі Джонс мені запала в душу.

Коротко:

Дейзі Джонс є центральним персонажем книжки. Вона відірва 1970-х років, трохи групіз, трохи композитор, трохи співачка. Все разом призводить до того, що її помічає продюсер. Разом вони записують альбом та він вистрілює.

Біллі Данн – це другий центральний персонаж, та він із групи “The six”, яку він створив разом зі своїм братом, та ще чотирма персонажами. Біллі дуже своєрідний. На початку книги він зустрічає своє кохання – Каміллу – і вони одружуються. У перемішування з цим у групи починається зоряна година, і це вдаряє Біллу в голову. Він починає сильно вживати різні незаконні речовини, тусуватися з групіз, і загалом втрачати себе.

Дейзі та шістка, які працюють, на той самий лейбл, домовляються записати дует, щоб пропіарити один одного. Але так відбувається, що після дуету публіка хоче постійно бачити їх разом. Таким чином й відбувається "Дейзі Джонс & The Six".

Далі я спойлерувати не буду, хоча дуже хотілося б! Головні персонажі мені дуже імпонують, і це з огляду на те, що я зазвичай не люблю читати книги такого типу. Мені не цікаво читати про музику, як вона створюється та загалом шлях музичних гуртів. Але ця книга затьмарила все. Персонажі наповнені. Сюжет насичений. Це та сама книга, яку ти не можеш припинити читати. Тобі цікаво, що станеться далі. Та на моїй пам'яті, я рідко зустрічала романи, які мене так затягували.

І на секунду це книга з рекомендацій booktok. Але це також книга, яку просував Reese's book club. Це книжковий клуб, створений Різ Візерспун. Особисто я читала лише три книги з її клубу. І дві з них мені дуже сподобалися. Про другу я ще напишу, якщо не забуду.

Але це ще не все. Також планується екранізація, і дуже скоро. У березні наступного року Amazon Prime випустить серіал з Дейзі Джонс. І щось мені нагадує, що це буде пожежа.

Ця книга – моя особиста жирна рекомендація.

Моя оцінка 5/5

[alexhorrorfilms]

The Death of Stalin (Смерть Сталина)

Іаннуччі нещадно висміює всю авторитарну систему. Портрет тоталітаризму вийшов страшним і відразливим. Екранізація коміксу, а не реставрація історичних подій, суворо протипоказана шанувальникам СРСР і комунізму Яскрава політична сатира не тільки про минуле, а й про те, що робиться просто зараз.

[pervertsguidetocinema-blog]

“Щиголь”- Акторські поповнення

Вілла Фіцджеральд

Продовжуючи тему екранізацій. 

Фінн Вульфгард (”Дивні дива”, “Воно”) зіграє юного Бориса в фільмі “Щиголь” (за романом Донни Тарт). Роль "дорослої версії” цього персонажа дісталась Анайріну Барнарду (”Дюнкерк”). До речі, це буде вже другий герой з таким ім'ям у фільмографії Барнарда, в серіалі “Війна і мир” актор грав Бориса Друбецького.

Борис - однокласник і найкращий приятель головного героя роману Тео (якого має зіграти Енсель Елґорд), виходець з України (!!!) та шукач проблем на власну голову.

Режисер стрічки - Джон Кроулі (”Бруклін”). 

Також у фільмі зіграють: Сара Полсон,  Джеффрі Райт, Люк Вілсон. На роль Кітсі Барбур розглядається Вілла Фіцджеральд.

Початок зйомок запланований на кінець цього місяця, а прем’єра - жовтень 2019.

[lisa-is-chilling]

"Uncharted: Незвідане". (Не)величкий огляд (без спойлерів)

Отож, вчора я сходила в кіно на "Анчартед", і пишу свій відгук в спробі систематизувати свої думки та враження, а ще - спробувати себе у ролі "блогєра". Прочитайте, поставте вподобайку, підтримуйте україномовний контент. Я, звісно, не Geek Journal, але одного дня хочу стати.

Сюжет: екранізація однойменної гри, і, як на мене, доволі достойна. Я ніколи не грала, і поняття не маю, наскільки фільм збігається з тим, що у ній робиться, але як продукт кінематографу - більш ніж прохідний. Історія розповідає про Нейта Дрейка, що тихо-мирно працює в барі, поки до нього не завалюється якийсь рандомний чувак Віктор Саліван і не пропонує знайти скарб, що раніше шукав зниклий брат нашого головного героя, Сем. Чувак морозився, але потім погодився, звідки почався весь "замєс".

Персонажі: Том Голланд, як завжди, грає добре. Персонаж Нейта у його виконанні мені резонує, хоч і чимось нагадує його Пітера Паркера. Як на мене, справа в однаковому психотипі персонажів: різниця в тому, що один - мутант-підліток, а інший - двадцятип'ятирічний хлопчина з прямопропорційним Людині-павуку бажанням знайти пригоди на свою сраку. Низький уклін творцям за те, що змусили Голланда зняти сорочку. От дякую від усієї душі, всі дівчата в залі, включно зі мною, попісялись від радості.

Персонаж Вітька Марка Волберга залишив після себе змішанні почуття. Я зрозуміла це тільки коли почала читати відгуки на IMDb. Чомусь віє від нього відштовхуючим вайбом, а може це просто персонаж придурок, что вірогідно приблизно на 80%. Його арка закінчується в принципі по канону будь-якої "історії виправлення", а от наскільки це гармонічно - вже інша історія.

Жіночі персонажі тут виключно другорядні. Хлоя Фрейзер просто крашиха, добре прописана персонажка, мотиви зрозумілі, хоча більшість із них зводяться буквально до "я зрадила вас тому, що мене би зрадили ви, бо Вітьок мудак". Сумнівно, але най буде; чи це роль жертви, чи дами в біді - незрозуміло. Інша наша дівчинка - Бреддок, що працює на Сантьяго Монкаду у виконанні Антоніо господи-як-він-тут-опинився Бандераса. Між сильним жіночим персонажем і останньою паскудою є межа, і творці її перейшли. В цьому і сіль, але мотивація Бреддок так і залишилась "просто тому що" навіть наприкінці фільму. Або я була дуже зайнята залипанням на Голланда без сорочки, хто знає.

Сантьяго Монкада теж теліпається між "непогано" і "ме". Забери його з сюжету - майже нічого не зміниться. Вся його роль зводиться до його грошей і статків, що робить його буквально непотрібним. Сподіваюсь, Бандераса взяли не лише через його латиноамериканське коріння і яку не яку популярність.

Короткий підсумок: із 5 ключових персонажів, у 4 зрозумілі мотиви (Нейт, Віктор, Хлоя та Монкада), тоді як ліше до двох у мене лежить душа (Нейт та Хлоя), переважно через їхню хімію разом. Хоч за це дякую.

Пригодницька складова на висоті. Є і таємниця, і шлях до розгадки, і цікава історія. Екшон шикарний, бійки, погоні, пошуки скарбу - навіть придертись немає до чого. Видно, що цю частину фільму продумали до найдрібніших деталей, за що я навіть готова виправдати деяку пласкість персонажів. Це все ж пригодницький фільм, якби пригоди були на рівні "ми поїхали в Істанію", то я б просто вийшла у вікно.

Кінцівка, як на мене, вийшла доволі сумбурною. Весь 3 акт в цілому лишає декілька запитань. У фінальній сцені закинули вудочку на наступний фільм, хоч як плоттвіст це було навіть трохи очевидно. Сподіваюсь, вони його все-таки зроблять, а не полишать напризволяще.

Гумор добротний, плоттвісти виправдані, деякі з них навіть несподівані. Атмосфера пригод мене затягнула, я відчула, ніби перебуваю у фільмі разом з головними героями, що є ще одним знаком якості. Протягом цих двох годин я чекала, коли ж Нейт та Хлоя засосуться, та цього так і не сталось *сльози обділеного шиппера*. Режисерська робота чудова, спецефекти просто цукерочка "Рошен", сценаристи молодчинки, роздати їм усім пиріжки. Актори чудово роблять свою роботу, що для мене як бальзам на душу. Я точно передивлюсь цей фільм ще раз, і буду сподіватись на наступну частину. Про витрачені гроші не шкодую ні разу. Пішла я на цей фільм через Тома Голланда, але моя симпатія вийшла далеко за межі його гарного личчка, і це тільки плюс.

Оцінка: 8/10. Комусь буде на один раз під попкорн, комусь сподобається, комусь ні. До перегляду рекомендую, а дивитись чи ні - це вже ваше рішення.