#етнофентезі

[kotoryba]

Якесь суцільне літературне літо виходить: то один конкурс, то інший). Отже, пропоную вашій увазі:

Міти українських дуШ від Надії Крапки

Умови

Платформа конкурсу (тут можна почитати твори без реєстрації та прокоментувати)

Чат для запитань

Заходьте на болотяний вогник, будемо раді вас бачити 😜!

[newermindiary]

Лабораторія українського фольклору. Як відрізнити фентезі від не-фентезі. Природа казки, філософія надприроднього.

Щойно завершився перший стрім спецпроєкту "Фантастичні talk`s", який проходитиме кілька наступних тижнів кожної середи о сьомій. Власне цей стрім був про походження українського фентезі і називався “Фантастика на теренах сучасної України: від давньої літератури і до 20 ст.” Дуже цікаві теми для контексту постмодернової літератури були на ньому підняті. Наприклад, який твір з української літератури можна вважати першим фентезі? “Лісова пісня”, “Тіні забутих предків”, “ Вечори на хуторі близь Диканьки”, чи, можливо ще “Києво-Печерський патерик”? І що тоді вважати фентезі? Забігаючи наперед, висловлю свою думку. Я вважаю, що фентезі можна вважати той твір, де персонажі, що мають надприроднє походження є фокальними персонажами. Тобто такими, які мають свою точку зору щодо події, мають совою сюжетну лінію, такі, яким можна співпереживати. Для інших творів є свої жанри: казка, містика, горрор, магічний реалізм. Я вже давно шукаю відповідь на питання, що саме в творі робить твір фентезійним? Бо межу магічності можна проводити у різних місцях, це питання дуже індивідальне, як на мене. Бо для науковця могією можна вважати і деякі ідеї з наукової фантастики, і ці жанри останнім часом часто змішують, як в утому Аркейні - недавньому нашумівшому мультсеріалі.

Я переконана, якщо фантастику від не-фантастики відрізняє наявність “фантастичного елементу”, то події фентезі-твору, аби бути фентезі, мають містити в собі… диво.

Диво – це надзвичайне явище, що відбувається незалежно від волі персонажа. В умовах світу воно є очікуваним, але ніхто не знає, як його створити. Надзвичайні явища присутні також і в науковій фантастиці, але там вони підлягають вивченню і використанню за розсудом людей. І в деяких випадках магія може бути дивом, а може – наукою. Я вважаю, що магія у світі Гаррі Поттера є наукою. Бо магія там вивчається і викладається в школі, а потім використовується магами за власним розсудом. (Одна людина навіть написала більше ніж півтори тисячі сторінок фанфіку про це. Цю людину звали Єлієзер Юдковський). Але чудом того світу є ЛЮБОВ, що ��ає змогу немовляті перемогти досвідченого мага-генія в “бою один на один”. До когось диво може прийти, до когось - ні. Аби бути здатним на чудо, потрібно мати певні особисті якості, а які саме - залежить від того, темне це фентезі, чи ні. А ось у світі Володаря перснів магія є дивом. Принаймнні вона використовується як диво - не коли хочеш, а за певних обставин і умов. Гендальф - чарівник, але у нього нема закляття на кожен випадок життя і він не використовує магію там, де можна обійтись без неї. У Хроніках Нарнії - що вважається дитячим переказом Біблії - панує диво, а магія підвласна лише Білій чаклунці. Всі ці збігі обставин і умов, коли діти потрапляють в Нарнію крізь шафу, але тільки у певний момент, коли "коли замість зрадника на жертовний стіл по своїй волі взійде той, хто не винен, тоді кам'яний стіл розколеться і сама смерть відступить перд ним." - це все диво. Тому магія і диво – це різні речі. Воно може не відбутись, коли цього хоче персонаж, але відбутись коли це дійсно потрібно або зовсім не потрібно. В науковій фантастиці, де все має відбуватись за логікою світу і бути навколонауково пояснено, нема місця диву

Запрошений на стрім експерт, Ростіслав Сємків, на питання, що таке фентезі, відповів, що фентезі містить певну умовність.

Тому аби бути фентезі, укладачі “Києво-Печерського патерика” мали б усвідомлювати умовність того, що він у собі містить.

Якщо об'єднати наші з ним думки в один висновок, то усе що містить будь-яку умовну надприродність можна вважати фентезі, якщо цій надприродності можна співпереживати. Але якщо ця надприродність не містить у собі змісту, то магія не спрацює. Аби писати фентезі, за натхненням варто звернутися до народного фольклору. Але яка взагалі природа фольклору? Чому люди вигадували усілякі небилиці, невже вони дійсно були такі дурні і не могли відрізнити метафізичне від фізичного, чи вірили вони в існування усіх цих богів і демонічних істот? Ми ніколи не дізнаємося насправді. Але я вважаю так. Людське сприйняття надприроднього не стільки про віру, скільки про відчуття символічності. Оскільки ми усвідомлюємо себе, маємо відчуття власної значимості, що набувається у процесі соціалізації(а соціалізація тим складніша, чим розвиненіше суспільство), то події, які стаються вже не просто засвоюються інформаційним метаболізмом як досвід, що допомагає виживати, але �� як спосіб передбачити майбутнє. Нам вже здається, що існують певні закономірності, які пов’язують причину з наслідком і, якщо ми не знаємо увесь ланцюжок, то метафорізуємо, заміщуємо тими речами, які найкраще запам’ятовуються. Це емоційні речі. А якщо ми не усвідомлюємо процес асоціацій, то в нас розвивається інтуїтивне передчуття. Воно дуже чутливе до символів, бо символи походять від нашого почуття краси - емоціної інтуїції на безпеку. Недарма “пророцтво” - одне з найрозповсюдженіших елементів фентезі. Але це свідомий елемент. Він рефлексується як певна умовність, не персонажами - автором. Мені здається, що у фольклорі мається досліджувати не сакральність вірувань, а розвиток людського емоційного інтелекту. В книзі Віктора Давидюка, "Первісна міфологія українського фольклору" висловлюється думка, що казки вигадували стародавні мислівці, що розповідали їх під час ловів, наприклад, біля ватри, перед тим як безпосередньо йти на дичину. Певно, для цих мисливців подібний ритуал був забобоном, який нібито мав приспати уважність звірів, наче як переконати їх, що мисливці прийшли не за ними. Але якщо вони припускали, що звірі можуть зрозуміти їхню мову(при тому, що вони могли ніколи в житті не чути іншої мови), чи принаймні намір(що більш вірогідно), то це значить вони також вважали, що вміють цей намір висловлювати так, аби це було зрозуміло навіть нерозумній істоті. Мені здається, в цьому вбачається не стільки віра в надприродній розум звіра, скільки вираження бажання людини бути зрозумілою, як вона сама намагається зрозуміти навколишній світ, і, зокрема поведінку звіра, аби його вполювати. Отримати те, що вона дає. Я думаю, що ідея Бога була необхідна людині, аби справитися з щойновідкритою для себе у середньовіччі ідеєю самотності, коли незаселених людьми місць майже не лишилося і почали окреслюватися перші межі стародавніх держав. Тоді вже не можна було просто піти з суспільства у нову, незайняту землю, бо всі землі вже були так чи інакше зайняті, і у цьому обмеженному світі людська самотнійсть набула нових рис. І якщо людина вже усвідомлювала, що первісна потреба бути зрозумілим не може бути вдоволена, розуміти безвихідність свого бажання отримати справедливість, вона шукала цьому виправдання у заданності наперед, долі. Я не вважаю, що ��юди насправді “вірять” в Бога чи надприроднє. Я думаю, що концепція Бога потрібна для особистої рефлексії, вона просто каталізатор взаємодії людини зі своїм емоціональним інтелектом. Творчість потрібна, аби перевірити, чи ми одні такі з тими думками, що є у нашій голові. А фентезі потрібно, аби форма думок відповідала їхньому змісту. В якомусь сенсі, збереження фольклору - це зв’язок з нашими попередниками. І, якщо так, то написання етнофентезі - це втілена в творчість рефлексія не лише власного досвіду, але й досвіду цілої нації. Усі відомі нам міфічні істоти: вампіри, перевертні, чаклуни тощо - це просто метафорізація явищ соціалізації людини: ініціація, вигнання, неможливість владнати зі своїм єством чи неприйняття власного тіла, посідання певної ієрархічної сходинки в суспільстві. Магія, чудо - це такий художній засіб.

***

У мене віднедавна є сторінка на Аркуші:

https://arkush.net/blogs/691

Там ви можете почитати мої твори, зокрема, “Листи Мотрі Кочубеївни до Івана Мазепи”, які я ще не оприлюднювала тут.