#магічна

[disarmonia]

Conspiracy!🤯 One of my interior illustrations for the Ukrainian Magic Academy art book, full of easter eggs that will only make sense for the locals.

The book is still available for purchase, 75% of all proceeds will go towards the Come Back Alive foundation. All text inside is in both Ukrainian and English. International shipping is available, but unfortunately not worldwide. This book can also be used a setting for your games or just a cool magic school alternative for HP made by a lot of loving people and not a moldy terf. My cover art for the same project: 99 reasons NOT to enroll in UMA

[alienist02]

oh sukuita dance 🕺🕺

thanks Gege

[gatatigre]

My illustration for the “Ukrainian Magical Academy” zine organised by Mal’oviy

I’m glad to be the part of this project and I’m really satisfied with the final result ❤️

[lastivkaa]

А її стіл горів

Коли Люба вперше зацікавлюється темною магією їй тринадцять, і о другій ночі з неї капає кров на підлогу.

[alliyazhya]

mahito~

[akiosano]

ракурс вирішує

[meowluox]

дозволяю ненавидіти мене.<3

[gvd57]

them dressed in vyshyvanka just makes me 1000 times more patriotic

перший дзвоник, перший дзвоник...

beautiful kiddos, wonderful art!!🫶💗

divorced teenage dad satoru is my fav hc

.

.

.

.

i've started drawing them before jjk236 leaks... yeah, now it hurts fr...

[fexjam]

Магічна дівчинка#1

[foolish-neko-reads]

"Гори, відьмо, гори!", "Повзи, тінь, повзи!" А. Мерріт

То була тінь пісні, і співала її тінь жінки.

Як не дивно, але мені дуже сподобались ці два оповідання. Не знаю, в чому саме справа - у сучасній мові ведення оповіді, у динамічному сюжеті, у цікавій історії. Ця збірка мене поглинула, до неї хотілося повертатися, щоб якнайшвидше дочитати.

У цих двох оповіданнях відчувається те, що називають "духом епохи". Вони мають дуже відчутні вайби 1920-30х з типовими для тих часів образами харизматичних ґанґстерів, сигарет у тонких довгих мундштуках та жінок з перами у бандо. Але разом з тим від них не повіває нафталіном. Оповідання дуже лаконічні, жваві, не затягнуті, приємно написані.

Мене зачарував образ відьми з першого оповідання. Вона вийшла дуже яскравою, цікавою, моторошно привабливою. Автор гарно обіграв двоїстість фольклорної відьми - істоти одночасно жахливої та спокусливої. В ній поєднуються як відразливі, так й прекрасні риси. Вона одночасно є потворною та вродливою, злою та чарівною, розумною, талановитою та безжалісною. Якщо чесно, мені навіть здалося зайвим те, що автор "дав" їй ще одне тіло, молоде та конвенційно привабливе. Як на мене, її "основна" постать значно цікавіша та магічна, бо у ній переплетені протилежні риси. Висока, пишнотіла й пишногруда жінка з жіночими вусиками, звабливими пухкими губами, сяйливими магнетичними чорними очима та прекрасними тендітними руками. Хіба така жінка з загадковим поглядом та неймовірно сильною харизмою не може бути привабливою? Ще й як може. Мені вона дуже сподобалась саме такою. Але, з іншого боку, те, що відьми мають дві подоби - це невід'ємна фольклорна складова міфу про відьом. Навіть українські відьми, включно з Гоголевою панночкою, були одночасно відразливими бабами та вродливими дівчатами.

Також мені сподобалась хімія між Ловеллом та Рікорі 😏 От не дарма вони обоє самотні та без натя��у на гетеросексуальні стосунки навіть поза кадром. Я вважаю, що це був би чудовий сивочолий дует - шеф ґанґстерів та його особистий лікар. Я знаю, що десь там точно існує така я��йна доджінші. Та й інші персонажі виявились живими, об'ємними, навіть якщо другорядними.

Друге оповідання мені сподобалось менше. Таке враження, що воно дуже сильно було натхнене тодішньою модою на гіпноз, гадання тощо. Здається, саме у той період Вікторіанська мода на спіритичні сеанси повернулась у трансформованому вигляді - тепер у обгортці псевдо-науки? Усі ці подорожі у минулі життя, заглядання у спогади пращурів. Навіть зараз сучасні шахраї влаштовують якісь там сеанси з занурюванням у минулі життя. От усе оповідання засноване на цих переродженнях та спогадах про минулі життя. Камео персонажів з першого оповідання не зробило краще. Але сцена гри в карти на одяг, де ставками були одна шкарпетка чи півсорочки, мені сподобалась. Принаймні, це вийшло кумедно та дотепно, хоча й зовсім не реалістично.

Можливо, саме любовна лінія зробила друге оповідання гіршим, бо це вийшов якийсь містичний гаремник, де дві дуже нереалістичні жінки змагаються за головного героя, який є звичайнісіньким лантухом. Він не являє собою якусь яскраву непересічну особистість. Це просто доволі інертний чолов'яга, який навіть за сюжетом не виявляє особливої харизми. Нахіба він цим жінкам - загадка навіть більша, ніж відьомські ритуали. Та й характери цих жінок прописані дуже слабко, наче автор навіть не старався. А, можливо, це той самий ефект, коли злу краще бути якомога загадковішим та непоясненним, як мадам Менділіп з першого оповідання. Вона була оповита таємницею, а тому її постать була чарівною, прихованою в тіні. Тут же головна антагоністка, Дагут, рясно присутня в сюжеті й від того, можливо, стає більш зрозумілою, буденною. В ній немає таємниці. А може я просто шукаю виправдання тому, що автор погано прописує жіночих персонажів.

Та, власне, чому б їх не пошукати? Якщо не присіпуватись, то Мерріт витворив чудовий образ безсмертної у переродженнях відьми, що всотала у себе стихію, яка її вбила, та керує нею. Вона дика та бурхлива, як море, нез��мна, хвилююча. І у тому, що ця лиха могутня повелителька моря, до якої є прихильним сам Посейдон, через кохання вирішила вдруге повторити свою долю, є щось містичне. Мені здалося, що тут справа не у художньому образі жіночого кохання, що є самовідданим та жертовним, а у азарті та навіть виклику - вона хотіла побачити, чи вб'є її це кохання знову. Це була пригода тієї древньої воскреслої душі.

Мені однозначно хотілося б, щоб Мерріта продовжили перекладати українською. Якщо це станеться, я обов'язково прочитаю ще щось з його творів. Все ж "Гори, відьмо, гори!" мені ну дуже сподобалось. "Повзи, тінь, повзи!" на його фоні трохи гірше, як на мене, але точно не погане.

[disarmonia]

Cover art for "99 reasons not to enroll in UMA" featuring a charming vampire librarian, part of the deluxe edition of MAL'OVIY's Ukrainian Magic Academy art book / charity project.🧛🏻‍♂️ These books are still up for purchase, international shipping is available, but unfortunately not worldwide, so please check for yourself if you are interested. UMA can be used as a game setting (think Ukrainian HP, but better and without bigotry), all text in the book is in BOTH Ukrainian and English! It's been an honour to create covers for this amazing project and work with so many talented Ukrainian artists. Get it here (https://malopus.com.ua/artbooks/ukrainian-magic-academy-deluxe-edition), 75% of all proceeds will go towards the Come Back Alive foundation!

[alienist02]

hugging 🫂🤗

[not4yourmind]

І як я до цього дійшов? Я дійшов до цього після сьогодні. Я спілкувався з різними людьми в бесіді "інтровертів". І я зрозумів, що насправді я нормальний. Що таких людей, як я, які не є дуже соціальними багато. Їх дуже багато, просто вони губляться за цим образом сучасного активного життя, поки не можуть нічого розповісти крім як "сидів в дома, щось писав, дивився серіали\грав у ігри та читав". Їх дуже багато. Але це не робить їх поганими. Просто вони є. І важливо натрапити на саме ту людину, яка оцінить та прийме цей спосіб життя і спробує також зробити крок на зустріч цьому. Я дуже багато спілкувався протягом цих двох днів. І зрозумів, що насправді, я робив чимало кроків на зустріч. Деякі "інтроверти" не виходять з дому цілий місяць, �� то й два. І їхні партнери це приймають. Більше того, вони це іноді роблять з ними. Бо їм це важливо. І ці "інтроверти" виходять з зони комфорту також: кіно, театри, прогулянки. Це все виявились такі "природні" проблеми, що я здивувався. І зрозумів, що глобально, можливо, я не маю себе змінювати. Я дуже турботливий, ніжний та теплий у стосунках був. Але по своєму. Я не міг днями розповідати як мені відчувається моя любов, але я її проявляв у дрібних деталях, які іноді і сам не помічав. І це - нормально. Виявляється це - нормально. Просто не так, як хтось очікує. Що стало останньою крапльою? Останнім переконанням стало те, що я ніколи не фанатів від аніме. Це цікаво, я розумію людей, які це люблять. Але це не моє. Але я зміг легко підтримати розмову про аніме з людиною. "Атака титанів", "Зошит смерті", "Важко любити отаку", "Сім'я шпигуна", "Магічна битва", "Людина бензопилка" і ще багато-багато. Я про все це знаю лише завдяки тому, що хотів бути ближчим до своєї партнерки. Значить. Я все таки йшов на компроміси? Значить я не такий поганий, як собі вигадав. Просто на це потрібно глянути під іншим кутом. Протверезити себе.. А ще я вичитав в книжці по психолгії цікаву фразу: "Хіба це справедливо, що десь у світі, хтось мріє про такого як ти. А ти себе зараз тут хочеш поховати на все життя та загнати в рамки, які ніколи потім не зможеш зняти?". І я подумав, що це дійсно так. Я завжди вірив у якісь закони атомів, закони всесвіту. Що ті атоми, які існують завжди знайдуть один одного навіть протягом великого часу. Тобто це не про Бога. Це про щось глибше та примітивніше. Про атоми споріднених душ. І десь, можливо, ходить саме та людина, яка чекає на мене. Або можливо якщо це була колишня, то вона ще повернеться. І для цього я сьогодні зробив крок. Подзвонив їй. Це було егоїстично. Але я б себе задушив, якби цього не зробив. Я стараюсь більше говорити долі "так" і менше сумніватись. Поговорили про нейтральне. В її все ще надзвичайний голос. Але це не важливо. Важливо лише усвідомити власну значимість. Те, що я хороший таким, яким я є. А більшість мене асоціює з ніжною, турботливою, доброю та відданою людиною. Емпатичною особою, яка завжди підтримає так, як вміє. Але це буде щиро. І я хочу зберегти це в собі. Всі "пацанські" пабліки після таких розлучень рекомендують піти та "витрахати 5-10 дівчат з тіндеру для того, щоб помститись". А я не можу цього. І саме цю рису. Рису порядності я хочу зберегти в собі. Вона є важливою. Оця справедливість та людяність. І я її стримаю в собі. Турбуюсь зараз про себе, щоб коли на шляху зустрілась саме та, кому я потрібен, я міг сфокусуватись на ній і забезпеченні її добробуту та підтримки. Як це було колись. НІ НИТТЮ!.

[lastivkaa]

Тхт щоб ви не мучались з моїм курячим почерком якщо вам цікаво:

На людях можна чаклувати?!

Ну звісно!

-

А ти думала

лікувальна магія

як працює?

Я не знаю,

-

Це просто.. якось дико

-

Можна ж що завгодно

людині зробити

Важко. Важче ніж чомусь неживому.

Щоб чаклувати, що треба? Це вірити що те що ти робиш спрацює, і знати як ця річ працює

-

Тоді, якщо в тебе буде чим обміняти, можливо зробити що завгодно,

-

Але бачиш, тут є проблема

-

Чим краще ти це вивчаєш і краще розумієш, що тобі треба зробити, тим важче тобі вірити що зміні будуть працювати. А людина - складний механізм, який вже працює так як треба.

-

Ти можеш хотіти дізнатися, експерементувати, але для магії потрібна віра, і нам дуже важко обманути власний мозок.

Це взагалі дуже цікава тема, тому що в цілому способи є.

-

Але так. Хоча і магія на людях можлива, є причина чому лікувальні заклинання, це єдині заклинання на людях які користуються попитом.

Мгм. Я ем.. це цікаво

Я- є

Я помию, сиди.

До того, окрім того що це важко це ще й незакнно.

��ає сенс

[vallxlkzal]

🥀Не можу тримати це в голові. Нехай воно буде тут. (Детектив тут молодший, тому що я літом малював його таким, і я ще тоді думав про цю ідею, але не писав, то нехай буде просто як спогад про літо. Це тільки перша частина, я думаю, що пізніше напишу ще щось)🥀

💔🥀💔🥀💔🥀💔🥀💔🥀💔🥀💔🥀💔🥀

Я більше не можу, моє дихання збивається, кров у вухах пульсує шаленим серцебиттям, а ноги... Ноги несуть мене так швидко, як тільки це можливо в самому переляканому стані. Цей різкий сплеск адреналіну зараз здавався мені найтяжчим випробуванням, хоча я ніколи до цього нічого подібного, здається, за все своє життя не відчував. Мені було страшно, і самотньо, і дуже-дуже... Моторошно. Жах — це все, що поглинає мене зараз, тому що...

Воно женеться за мною. Вони. Я нарахував їх четверо, наскільки це дозволяла теперішня ситуація. Четверо... Людей? Сутностей? Я не знаю, що це таке, але я точно побачив, що вони одягнені так же само, як і я, але це була помилка — підійти до них ближче. Ох, точно, я навіть забув, з якою силою мене вдарили тростиною по голові і що зараз тепла кров стікає з-під волосся, і моя улюблена шапка дуже-дуже червона, але я все одно намагався врятуватись — настільки мені хотілось... Жити?

Мене вперше вдарили. Мене — Воллі Вальдіні... Що я не так зробив, чому вони це зробили...

Я більше не можу. Здається, я облетів вже все нічне місто — і всюди було зачинено, а вулиці — аномально пусті. Я не знав, звідки просити допомогу. І... Ой, лишенько! Що це таке?!

Моє відображення на вітрині якогось магазину вразило мене так, що я спіткнувся і впав. Моя магічна тростина, хоч і чомусь не працююча, випала з тремтячих рук і я вперше за життя відчув суцільну... Безпорадність? Я абсолютно, суцільно беззахисний лежу на холодному тротуарі.

У вітрині магазину я побачив їх. Точніше — себе. Я був схожий на них! Повністю, суцільно схожий, тільки не сміявся і не веселився, а стікав кров'ю і був дуже наляканий. А ще чомусь мені різко стало холодно і я зрозумів, що я один в невідомому місті, в невідомому піксельному всесвіті, не спав, не їв, і мій одяг мокрий... Напевно, мене били ще в інші місця і... У мене не було часу придивитися ближче. Я просто потрапив до смугастих рук в якомусь темному парку і ледве вибрався з їх льодяних обіймів. Деформовані обличчя, статичний тріск блискавки, надприродня сила і страховинна посмішка цих "Воллі" мусили попередити мене одразу. Вони сміялись, тягали мене за светр, за волосся, за шапку, за тростину, щебетали щось про "ідеальний експеримент з мораллю" і тримали одну з їніх тростин на моєму горлі, слухаючи, як я задихаюсь і намагаюсь покликати ��а допомогу. Декілька разів я втратив свідомість і вони послаблювали натиск, щоб знову душити.

А потім дали втекти і почали переслідувати.

— Привіт! — почув я здалеку знайомий голос і, опираючись на нічний ліхтар, який чомусь почав мерехтіти, спробував підвестися на ноги.

Ці... Воллі? Ем... Ці дивні люди, схожі на мене, йшли з усіх чотирьох боків, намагаючись оточити, проте, підібравши свою тростину і шкандибаючи, я швидким рухом спробував обійти їх. Здається, вони наче гралися зі мною в дуже жорстокій манері і, здається, вони теж володіють магією тростин і...

Вони неначе ведуть мене кудись. Не дають бігти в усі сторони, а тільки в деякі. Таким чином, ще більше закривавлений і наляканий, я опинився перед парканом якоїсь будівлі. Ці Воллі вивели мене за місто, до якогось заміського приватного будинку і мені не залишилось нічого іншого, крім як залізти за паркан і стукати у вхідні двері, нещадно натискати на дзвінок і трусити камеру спостереження.

— Будь-ласка, відчиніть! Є хтось вдома?! Будь-ласка, вони вже поруч!

Світло в домі увімкнулось і четверо дивних людей так і залишились за парканом, з усмішкою дивлячись на мене, а потім різко зникли у яскравому спалаху, як тільки я почув, що хтось йде до дверей.

На диво, мене впустили і я обезсилено впав на підлогу, прикривши нарешті очі. Останнє, що я почув, було звуком зарядженого пістолету, і в голові в мене промайнуло лише одне: "Невже мене вб'ють?"

Отямився я не на лікарняному ліжку, а прив'язаним до... Стільця? В темній кімнаті? І... Якийсь чоловік в іншій частині цього замкненого простору стояв і просто дивився. Мені важко було роздивитися його обличчя, тому що все перед очами пливло. Я був втомлений, побитий і не мав жодних сил ні на що.

— Нарешті я тебе знайшов, — у цього чоловіка був дуже холодний тон голосу, який раніше б мене розсмішив, але зараз просто ввів в ще більше паніку. Дихання почало збиватися і дихати стало важко, так важко...

— Валдо.

Я не знав, до кого звертається той чоловік. До мене? Напевно, мені треба було спробувати поговорити теж?

— Н-ні, ви мене з кимось плутаєте... Я Воллі... Я... Я не знаю, як опинився тут, це випадковість, я заблукав... Мені треба... Допомога.

Чоловік почав чомусь сміятися. І сміявся так довго і істерично, що я вже подумки копав собі могилу.

— Дуже дивна гра, Валдо. Дуже дивна витівка, — він підійшов ближче і нахилився нижче, але я все одно не міг щось побачити перед собою, бо мені було зле. — Дуже лайнове маскування. Що це таке? Кров? Чия? ЧИЯ?!

Чому цей чоловік взагалі кричить на мене? Що я не так зробив?..

— М... Моя, пане... М-мене побили... Четверо людей і... Вони дуже схожі на мене. Я не знаю чому... Мені потрібна... Поліція...

— Що ж, покидьку, тоді ти прийшов саме до поліції. Саме в руки до детектива. Нарешті.

Я підвів свій наляканий погляд на чоловіка і спробував зрозуміти, що він взагалі верзе. Він детектив? Кого він шукав? Мене чи тих.... Чотирьох...

— Я спочатку хотів бачити тебе за ґратами, але зараз... Я зруйную тебе голими руками.

— Стійте, будь-ласка, що я зробив? Чому? В який всесвіт я потрапив?

Детектив, якщо я все правильно зрозумів, нахилився ще нижче, до рівня мого обличчя, і моя підбита губа в крові затряслась від паніки, коли він подивився похмуро і роздратовано.

— Тобто "в який всесвіт я потрапив"? — нарешті я зміг розгледіти його трошки краще, наскільки це дозволяла напівтемна, і, по всій вірогідності, підвальна кімната: якийсь, на мій подив, молодий чоловік з поглядом, що проїдав наскрізь і, напевно, неіронічно зарядженим пістолетом, який націлений на мене. Оце так халепа. В такі проблеми я ще не потрапляв.

— Я... Я так розумію, що ви переплутали мене з... Тими чотирма людьми, але запевняю вас, клянуся, я — не вони. Мене звати не Валдо, а Воллі Вальдіні і ми з моєю кращою подругою Вендою і м��їм псом Вуфом якраз проходили ще одну цікаву пригоду, потім трапилось щось дивне і... Я отямився в цьому піксельному світі!

Чоловік, а, якщо точніше, молодий хлопчина, такий само, як і я, уважно слухав, не спускаючи мене з прицілу. Це схоже на якийсь нічний жах, де мене хтось вважає злочинцем і прив'язує в підвалі до стільця?

Детектив підняв мою опущену голову за підборіддя... Не жартуйте про два підборіддя, будь-ласка, я не в тому стані... Я досі не розумів, що відчуває ця людина до мене і чому так пристрасно дивиться мені в очі. Ця ситуація дуже напружувала і лякала, тому я й сам не помітив, як почав плакати. Його очі звузились і він продовжив оцінюючим поглядом роздивлятися мене, трогати і відтягувати за липке від крові волосся. Зараз він особливо боляче потягнув за це нове чорне волосся і роздивлювався шию. Якби я тільки міг здогадатися, що на цей раз від мене хочуть??

Мені дуже хотілось спати і мої очі були напівприкриті від цього. Я вже зовсім не мав сил ні на що. Було враження, що з моїм тілом щось не так — воно занадто важке і думати також важко, і пручатися. Це в людей називається "втома", але я не зовсім людина. Я просто Воллі і такі речі раніше для мене були дуже далекі. Я ніколи до цього не відчував втоми так, як зараз.

Тільки зараз я зрозумів, що Венда була права на рахунок мене. Я дійсно любив небезпеку і ризик, і цього разу це мене боляче покарало. Вендо, Вуфе... Будь-ласка, врятуйте мене.

***

Тим часом, з перспективи Детектива все виглядало так цікаво і шалено, що він і сам в це не вірив. Ну а як в це можна повірити: ти шукаєш Валдо, ночами не спиш, розшифровуєш його загадки і нотуєш нові звірські вбивства, а він однієї ночі сам приходить до тебе і падає в ноги? Одного разу Детектив вже мав вечерю з одним з двійників Валдо і, хоч він тоді був веселий і не падав в ноги, але був так само поруч. Але не настільки поруч, як зараз.

Детектив міцніше стиснув волосся Воллі, прислухаючись, як той скиглить. О, Детектив знав, як Валдо вміє обманювати. І що "страх" в його очах зараз — це просто частина вистави. Що ж він вигадав на цей раз?

Детектив розмірковував, роздивляючись дивні сліди на шиї Воллі. Темні, майже багряні. Неначе хтось міцною палицею намагався стиснути це тендітне горло. І стискали з дуже лютою силою. Не міг же Валдо душити сам себе?

— Що в тебе на шиї? — чомусь спитав Детектив і навіть не помітив цього, але Воллі відповів: "Мене намагалися задушити ті четверо людей, схож��х на мене".

Рука чомусь сама відпустила чорне волосся, а в голові закрались сумніви і питання. Багато питань. Цього разу Детектив помітив сльози Воллі, дійсно помітив, тому що Воллі в тілі Валдо все одно відчувався тим хорошим хлопчиною і зовсім не мав вайби маніяка, якщо поговорити з ним ближче. Проте його тіло, його обличчя, його голос — все це було схоже на те, що шукав Детектив увесь час. Він шукав Валдо — вбивцю і просто скаженого покидька, а натрапив на Воллі з книжок і мультфільмів, який потрапив в їх всесвіт? Звучить тупо, але, якщо Валдо вміє подорожувати в часі, то і це не повинно викликати якихось сумнівів, правда?

Було дивно бачити, як плаче той, хто завжди сміється і вислизує з твої рук в останній момент, хто не дає нормально виспатися і вічно тримає в нервовому тонусі.

— Тобто, ти хочеш сказати, що ти — Воллі... Вальдіні?

— Т-так... Так! Саме так... Це моє ім'я і прізвище...

— Тоді чому ти не виглядаєш як Воллі?

— Я не знаю! Можливо тому, що це більш реалістичний піксельний світ? Я раніше тут не бував! Чарівник Білобород не давав мені жодних вказівок щодо цього місця і, напевно, я не повинен був сюди потрапляти, але потрапив. Моя чарівна палиця... вона більше не працює.

Воллі схилив важку голову і затих. Він більше нічого не казав, не відповідав ні на які запитання і лише тремів, плакав, стогнав від болю, тому що, напевно, у нього все ще болить голова, горло, яке стискали, і тіло, яке нещадно били.

Детектив наважився на єдиний крок в цій дивній ситуації: розв'язав Воллі, взяв його під руки і справді привів до спальні, вклавши на ліжко. Так, воно забруднилось від крові і землі з обмурзаного одягу дивного смугастого гостя, але це вже не так важливо. Воллі справді не намагався якось зашкодити чи вдарити, чи сміятися бридко і маніякально, як Валдо. Воллі скрутився в клубочок і тихо лежав.

— Добре, Валдо, тобто Воллі. Як я можу тобі допомогти, якщо ти кажеш, що вийшов зі сторінок книжки та екрану телевізора? Я розшукую вбивцю і відомого злочинця, дуже схожого на тебе. І ти мені або брешеш, за що можеш гірко розплатитися, або кажеш правду.

Воллі втомлено видохнув.

— Але, попри все це, мені досі важко вірити тобі.

— Гаразд, Детективе, тоді я маю до вас тільки одне питання.

Від конкретно цієї фрази Детектив напружився, одразу сідаючи поруч і тримаючи Воллі за руку, щоб він не вт��к. В ресторані Валдо теж так казав. І казав, що піде собі спокійно, залишився великі чайові. Зараз, проте, ��етективу втрачати вже нема чого.

— Чому ті четверо людей, які схожі на мене, загнали мене саме в ваш дім? Вони могли вбити мене, але давали бігти, коли я міг, і спокійно йшли, коли я, опираючись на тростину, більше не міг цього робити, а лише гойдався зі сторони в сторону від втоми і падав?

Детектив розмірковував мовчки. Це і справді дивний план. Що хоче Валдо цього разу і головне — ДЕ він зараз? Та блять, він ОСЬ — в руках Детектива, буквально в його ліжку, лежить і не ворушиться.

— Ну, Воллі, у нас з ним... Дуже дивні стосунки.

— Слухайте, Детективе, це все, звісно, якось дивно і дико, але я більше не хочу бути в цьому світі. Я, мабуть, був посланий сюди, щоб допомогти саме вам, але в чому? Я бачив ту... Сутність, якщо можна його так назвати. Того вашого Валдо. Я бачив його так само близько, як бачите і ви мене зараз. І я вперше не знаю, що мені робити. Я не знаю, як вам допомогти. Я більше нічого не знаю...

Поки Воллі говорив, Детектив ловив флешбеки. Увесь цей час він намагався спіймати Валдо, навіть застрелити його, приспати. Стикався з Одлавом. Але бачити Валдо так близько, спокійно розглядати його і слухати було неймовірно. Проте він занадто добрий, занадто наївні в нього питання і підозріло реалістичний страх.

— Якби тільки Венда була поруч, вона б підказала мені, що робити... — сумно сказав Воллі.

— Те ж саме.

— Що?

— Те ж саме, кажу.

— Пане Детективе, будь-ласка, поясніть...

— Венда була моєю дружиною. Валдо її вбив. Я хочу вбити Валдо. Ти підозріло схожий на Валдо, але кажеш, що ти Воллі. Склався пазл?

Воллі повернувся до Детектива і чомусь щиро, ненаграно обурився. Зараз це смугасте чудо було схоже на те смугасте чудо, яке сиділо на лавці в погожий ясний день і було видно в прицілі. Детектив скривився.

— Ти б бачив себе в дзеркало, кошмар.

— Я не хочу бачити себе в дзеркало, пане Детектив. Я і так знаю, що це піксельне тіло не співпадає з тим, який я насправді, проте проясніть мені іншу річ... Венда — це моя краща подруга і в неї немає хлопця... Вона жива.

— Ну, можливо, у ТВОЄЇ Венди з твого виміру і немає.

— Не хочу вас ображати, але чи не засмутився б Валдо, якби ви були чоловіком Венди?

Детектив вперше гірко посміхнувся, погладивши Воллі по голові і подумавши про те, що треба б по хорошому запропонувати цьому гостю помитися і дати аптечку.

— Ні, Воллі, тому що Валдо... Він... Неважливо.

— Я все зрозумів, Детективе, але будь-ласка, не перекладайте свої почуття до Валдо на мене.

Детектив зрозумів, що він увесь цей час не просто тримав Воллі, а гладив його, торкався, грав з його волоссям і просто був занадто близько. Чесно кажучи, він не вірив жодному слову Воллі, але не хотів упускати шанс потримати цього злочинця, як він гадав, у себе в руках. Це було так довго і так бажано — нарешті знайти його, що Детектив і справді забув про питання "чому вони привели мене саме в ваш будинок?"

Тому що розум Детектива був оповитий п'янким серпанком довкола мрійливого вранішнього парку, де Валдо грайливо манить тонким пальцем і зникає в останній момент; тому що розум Детектива обійнятий тільки смугастими стрічками оповіщення про небезпеку, судово-медичних експертиз і палких погонь. Тому що...

— Детективе, ви мене взагалі чуєте? Детективе?

— А?... Так, чую.

— Допоможіть мені, а я спробую допомогти вам, хоч я і боюсь. Однак, можливо, я так зможу знайти втрачену дорогу додому.

"Абсурд, нонсенс, шалена нісенітниця і недолуга безглуздість", — думав Детектив, а казав інше:

— Я згоден.

🥀💔🥀💔🥀💔🥀💔🥀💔🥀💔🥀💔🥀💔

[keitu]

День 33

Я прокинулась о 6:30 і почала інтенсивно готуватись до співбесіди. Хлопець сказав не робити цього і просто відволіктись на якісь відоси чи ще щось. Не знаю чому, але я так і зробила. Дивилась ютуб аж до 10:30

Потім вирішила все-таки перечитати конспекти з лінійної алгебри, з матану і з теорії ймовірностей. Щось згадала

Перед співбесідою попросила у сестри хлопця заспокійливе, і це була просто якась магічна таблеточка. Випила - і через хвилин 10 заспокоїлась.

І якраз оця таблетка і допомогла мені вивезти цю співбесіду (навіть думати під час неї, нічого собі). Бо я знала, що там будуть якісь складні задачі і на нервах я б навіть умову не змогла б прочитати

Співбесіда пройшла ± добре. Трохи тупила, але в межах норми. Якщо я їм не підійду, то я, принаймі, не дуже сильно опозорилась (як це слово правильно сказати українською?)

Мені загалом сподобалось не нервувати, це дуже круто

Після цього я підготувала урок і пішла спати. Прокинулась за півгодини до урока, зробила чайок і пішла шось там викладати

Урок мені теж сподобався. Хоч і не розібрали стільки, скільки я планувала, але, як мені здається, попрацювали доволі якісно. Я сказала учениці пояснювати мені те, що я їй пояснила, від початку до кінця, так, ніби я однокласниця, яка взагалі не може зрозуміти, що відбувається. Вона сказала, що математику ніколи ще не пояснювала. Все буває вперше) Ну і ще почула від неї позитивний фідбек, дуже приємно. До речі, сиділи на 45 хвилин довше, але я не жалкую

Після уроку пішла по тортик. По дорозі впала, бо там була яма в асфальті. Роздерла коліно. Весело

Обійшла 3 магази, поки знайшла нормальний торт. Поспілкувалась з літньою жінкою, яка теж прийшла в магазин по торт. Знайшли там комаху. Обидві пішли шукати в іншому магазині, бо раптом там з тих тортів ще щось виповзе

Відписала науковому керівнику, домовились про дзвінок на завтра

Ввечері дозволила собі відпочити, подивилась серіал, поїла тортик, випрала речі (о да, це теж приписуємо до відпочинку)

Хороший день