#наречена

[pixelinform]

Наречена вдягла на весілля сукню покійної мами: реакція батька розчулила всіх

24-річна Грейс Міксон з Техасу влаштувала незабутній сюрприз для свого батька на власному весіллі. Дівчина одягла весільну сукню своєї матері, яка померла роком раніше. Цей зворушливий момент був зафіксований на відео та підкорив серця мільйонів користувачів Instagram. Емоції, що неможливо стримати На відео видно, як батько Грейс, Чед, стоїть спиною, не підозрюючи про сюрприз. Коли він…

[ignorethisatyourperil]

Трипільська наречена.

Олег Шупляк,український художник.

[snqg-v-slunchev-den]

,, … имало някаква глупава птица, наречена феникс, която на всеки няколко века си изграждала клада и се изгаряла на нея. Трябва да е била първи братовчед на човека. Но всеки път, когато се изгаряла, изскачала от пепелта и отново се раждала. Изглежда, че ние правим същото и го повтаряме отново и отново, но между нас и феникса има една дяволска разлика. Ние разбираме каква глупост току-що сме направили. Знаем за всички глупости, които сме правили в продължение на хиляди години, а щом знаем това и го помним, някой ден ще престанем да издигаме тези идиотски погребални клади и да скачаме върху тях.”

[crookedpuppyfox]

Наречений і наречена, 1912 рік

Капелюх нареченого прикрашений павичем пір'ям, що символізувало віру в щасливе сімейне життя.

[foolish-neko-reads]

"Злочин Артура Севайла та інші оповідання" О. Вайлд

Картина, яку цього разу "Знання" помістили на обкладинку ("Забуті факти про Вашингтона" Н. Роквела), ввела мене в оману :D

З цієї картини мені здалося, що оповідання, за яким назвали збірку, буде про такого собі темного, жорстокого, маніпулятивного коханця та його жертву, а його злочином буде обман юної наївної дівчини та позбавлення її гідності. Щось на кшталт "Незнайомка з Вілдфел-Голу". Але ні. Це виявилось взагалі не те, про що можна було б подумати.

Оповідання є доволі гумористичним та розповідає про дуже вразливого та навіюваного молодика, котрому хіромант наворожив, що йому долею визначено скоїти вбивство. І от цей наївний дурник одразу ж береться до справи, щоб якнайшвидше виповнити своє призначення, здихатись цієї жахливої долі та, залишивши злочин у минулому, щасливо одружитись з коханою. Він так кохає свою наречену, що відкладає весілля, щоб не заплямувати її своїм злочином у разі чого. Він обирає собі найзручнішу жертву - стареньку самотню тітоньку, чия смерть не викличе підозр, та купує отруту. Віддає тітонці отруту під виглядом пігулок від печії, але згодом виявляється, що тітонька померла не від пігулок, а своєю смертю (гадаю, від виразки або раку шлунку, якщо він її постійно турбував). Отже, пророцтво не здійснилося і цьому небораці доводиться шукати нову жертву. Нею він обирає якогось далекого дядька-пастора, вишукує якогось кацапа (в принципі, видно, до чого він опустився, якщо вже з цими зв'язався) та купує в нього вибухівку, щоб підірвати свого дядька буцімто від імені революціонерів. Але годинник з вибухівкою виявляється бракованим (ой яка несподіванка, кацапи нічого путнього не можуть) і дядечко з його родиною вирішують, що це просто кумедна іграшка. Зрештою Артур вбиває того самого хіроманта і з почуттям виконаного обов'язку одружується зі своєю коханою та живе щасливо.

Як то кажуть, оповідання смішне, а ситуація сумна. Кумедно, що Артур такий невдаха, в якого двічі зриваються замахи. Але страшно, що він з такою готовністю пристав до планування вбивства, та ще й своїх рідних. Бідолашна його наречена, якби вона знала, що її чоловік був готовий вбити трьох людей, бо якийсь шахрай йому щось наворожив....

Також до цієї збірки увійшло оповідання "Кентервільський привид" та ще трійко інших. Мені вони всі сподобались, окрім останнього - "Портрету пана В.Г" і я, як завжди, зараз напишу саме про те, що мені не сподобалось))

Оповідання є доволі великим - на цілу половину книгу. Воно є про дослідження сонетів Шекспіра та виснувану з нього гіпотезу про його роман з актором, а також підроблений портрет цього актора. Усе оповідання - це пошук у сонетах Шекспіра доказів його бісексуальності та того, що вони були присвячені акторові в його виставах, молодому та вродливому хлопцеві.

Неможливо не помітити, що юнак, який висунув цю теорію, за сюжетом - юний, білявий та блакитноокий жіночний ��расень. Коханець Шекспіра, В.Г, на підробленому портреті теж такий. Написане це оповідання було ще до того, як Вайлд зустрів Бозі. Можна припустити, що в нього просто був такий типаж ідеального хлопця - гарненький, білявий, блакитноокий, тендітний. Цікаво, чи Вайлд так упадав перед Бозі за його особисті якості, чи просто тому, що він відповідав цьому ідеальному образові, а решту Вайлд нафантазував для зручності?

Також у цьому оповіданні прослідковується таке піднесене, екзальтоване ставлення до кохання у мистецтві, до жертовного кохання до музи. Що воно має бути таким меланхолійним, романтичним, неземним і сповненим страждань. Знову ж таки, невільно виникають думки, чи Вайлд дійсно кохав Бозі та захищав його, чи йому просто хотілося присвятити себе оцьому ліричному коханню - самій ідеї кохання. Бо до своєї дружини та дітей він поставився не дуже гарно у всій цій історії, хоча якщо так вже хотів жертовності, міг би принести себе в жертву вихованню дітей або тому, щоб бути гідним чоловіком. Йому ніщо не заважало зраджувати дружину з чоловіками, але міг би жертовно та піднесено бути відповідальним головою родини. Я, на відміну від багатьох, не звинувачую Бозі тільки тому, що Вайлд - геній та митець. Бозі був на той час хлопчиком трохи за двадцять, юним та дурненьким. Йому й 25 не було, коли з Вайлдом розійшлися остаточно. А от Вайлд, несучи відповідальність перед дружиною та двома маленькими дітьми, чинив дуже нерозумні речі. І читаючи це оповідання, я не можу не думати, чи він дійсно аж так кохав Бозі, чи він просто знайшов собі втілення ідеальної зовнішності та насадив на це свою концепцію піднесеного забороненого кохання "як в Шекспіра".

Словом, це оповідання мені не сподобалось. По-перше, я майже не знаю біографії Шекспіра, тому не можу навіть судити, чи в наведених сонетах дійсно є натяк на одностатевий потяг, чи це просто унісексова англійська, де й так складно зрозуміти, звертаються до жінки чи чоловіка. По-друге, мені не подобається ідея твору. По-третє, в ньому майже відсутній сюжет і складається враження, що це є стаття-дослідження-напіввигадка Вайлда про гомосексуальність Шекспіра та романтизацію піднесенішого за гетеросексуальне гомосексуального кохання, замаскована від вигадку, щоб не шокувати суспільство. Взагалі склалося враження, що цей текст сповнений оцієї гомосексуальної мізогінії, коли деякий контингент чоловіків принижує жінок, їхню індивідуальність, інтелектуальність та цінність як людей тільки тому, що вони відчувають потяг до інших чоловіків. Знаючи те, як Вайлд зіпсував життя своїй дружині, хоча міг би взагалі не одружуватись, і як знехтував своїми дітьми, буквально половина цієї збірки справила на мене не дуже приємне враження.

Ну, якось так.

Ще наче "Ще одну сторінку" видали лист Вайлда до Бозі з в'язниці. Було б цікаво його почитати, але це такі дуже абстрактні плани. Не знаю, чи дійсно спробую купити/дістати цю книгу в майбутньому.

[lora-ns-world]

,,Да се гордееш с мъж. Гордея се с малкия ми брат. Той е характер като мен. Инатлив, проклет ако щеш. При него няма фразата ,,не мога". При него няма фактора ,,не ми стигат силите". Той света ще преобърне и на един пръст ще го държи, но ще направи каквото е решил. Гордея се, че съм сестра на такава личност, израснала от плахо момченце в мъж, който посреща живота смело в лицето. Днес той има рожден ден и не мога да бъда по-щастлива, че той успя. Успя да се ориентира в тази сложна игра наречена живот, противно на много очаквания. Да ми е жив и здрав.✨🎂🎁🎉🎊

Из дневника на един нов живот

Лора Н

[sharp-as-c]

хлопець домовився про зачіски, коли ходив фарбуватись, бо перукарка сказала: «як це так, наречений буде з зачіскою, а наречена ніт? не ок»

я ще не звикла казати «наречений», а треба буде звикати казати «чоловік»

[du-sha]

В мене в чернетках документів є перероблена історія про русалоньку, де та втікає від смерті до світу людей, їй в цьому допомагає Урсула. Вона також не може розмовляти, але вправно володіє мечем(вона вивчила це тільки в світі людей). В неї закохується наречена принца(який врятував русалоньку), але русалонька боїться, що їй розіб'ють серце, і через це вона загине, чого власне і бажає її батько.

І протягом всієї цієї історії, їй допомагає Урсула, яка боїться морського правителя, але хоче врятувати доньку своєї коханої.

[randomscrapbook]

4 наслови препорачува...

...Виктор Танасковски (музичар, поет) Филм: „Paris, Texas“, Вим Вендерс - Не знам дали можам и дали сакам да елаборирам премногу на оваа тема. Добро, објективните причини зашто е „Paris, Texas“ предобар веројатно им се јасни на сите што го гледале. Што се однесува до субјективните, можам само да кажам дека за мене овој филм значеше еден прекрасен пресврт, во секој аспект и во сите мои погледи на стварноста. Книга: „Брак на рајот и пеколот”, Вилијам Блејк - Како некој кој примарно се занимава со музика, до Блејк стигнав преку „Дорс“. Поточно, и до Блејк и до Хаксли истовремено; Како и да е, покасно овој процес се сврте и направи payback, па Блејк влијаеше на начинот на којшто правам и издавам музика, скоро секогаш у пакет со: слика и текст, и апсолутно секогаш „направи сам“. Ако разбивањето догми се земе како главна премиса на оваа книга, тогаш може да се каже и дека Блејк, како еден прото-мултимедијален и самиздат чудак е и првиот анти-индустријалец и панкер у историјата на уметноста кој поставува „блупринт“ за DIY култура. Фала Блејк, ваљда стварно „the road of excess leads to the palace of wisdom”, ти би знаел. Плоча: “Discipline”, King Crimson Увек највише ме допираат дела коишто ми отвораат уште еден куп ствари за „further reading” (и listening). Тешко ми е да издвојам само еден нивен албум, зашто практично на секој нареден звучат како нов бенд, али за мене конкретно „Discipline“ е посебно бите�� како мост помеѓу сите музики што ги сакам. Додека со деби албумот од 1969-та Кримсон земаат све што може од сета музика дотогаш, и од тоа прават новина наречена прог-рок, во 1981, кога целото прог-рок движење ја губи смислата и се фаќа себеси во стапицата на сопствените клишеа, албумов го реобмислува жанрот from scratch, па од бајатиот прог-рок одново прави... музика. Уз пут, предвидува уште неколку жанрови што допрва ќе бидат измислени. Уште поважно, слушајќи го „Discipline“, можам целосно да се изолирам и да ги занемарам сите техничко-математички решенија со кои изобилува и само да го слушам, чисто, без да размислувам за целата мајсторија, туку само да ја осеќам сировата емоција позади оваа музика, која е моќна до таа мера, што самата интелектуална позадина и технички перфектна комплексност стануваат апсолутно небитни.  Ликовно дело: „Невестата соблечена гола од нејзините младоженци, рамна”, Марсел Дишан - Она што многу го сакам кај Дишан е фактот што, додека со сите свои дела му пркоси и му противречи на академизмот, догматизмот (пак), клишеата (пак), ми се чини како овде да си противречи и на самиот себе. Делово, сакал или не, и те како е „retinal“ и „pleasing to the eye”. Освен тоа, на сличен начин како „Discipline“, толку е вешто ср��ботено што точно таа прецизност овозможува да биде посматрано без препреки, баш пошто е доведено до некое совршенство на играње со: деталите, перспективата и геометријата, што нема ништо што „смета“, па дозволува да биде перципирано „чисто“, со фокус само на неговата суштина и значење. А за да е уште попарадоксално, можно е и воопшто да нема ниту посебна суштина ниту значење. А можно е и да кажува нешто во врска со некакви односи на моќ, или макро-микрокосмички (дис)баланс, или нешто трето. Не знам, затоа и толку ми се свиѓа.

[malkitemusic]

Малките - Весела мелодия (Malkite - Vesela melodiya) детска песен

"Весела Мелодия - Подарете Усмивки на Вашите Малки Изпълнители! 🎵😄" Здравейте, обичани родители и деца! 🌟 Днес имаме удоволствието да ви представим нашата чисто нова детска песничка, наречена "Весела Мелодия". Тази песен е написана с една цел - да носи радост и усмивки на лицата на вашите малки изпълнители. "Весела Мелодия" е пълна със светли и ярки звуци, които децата обичат. Тя разказва историята на приключение, изпълнено с магия и радост, и всяка нота е приказка за самата себе си. С тази песен, вашите деца ще научат, че музиката е единствено магическият език, който всички разбират. 🎶 Слушайте "Весела Мелодия" сега и се потопете във вълшебния свят на музиката. Нещо чудесно в "Весела Мелодия" е, че тя позволява на вашите деца да изразят своята креативност, да пеят и танцуват, и да създават собствени моменти на радост и забавление. 💃��🎤 Включете музиката, позовете семейството и организирайте най-веселото музикално парти сега! Разбъркайте светлите цветове и нека всички бъдат част от този чаровен свят на "Весела Мелодия". Споделете тази магия с приятели и семейство, за да разпространите усмивки и радост на още повече деца. 🌈

[zhitomir]

Гучна історія в Парижі. Чоловік винайняв Діснейленд для "весілля" з 9-річною українкою

Чоловік орендував паризький Діснейленд для проведення весільної церемонії. Але її скасували, коли праці��ники тематичного парку та гості, які прийшли на свято, зрозуміли, що наречена - 9-річна дівчинка... Читать дальше »

[objectivnewskharkov]

У Харкові викрили запо��зятливу мешканку Чернігова. Слідчі вважають, що жінка організувала фіктивний шлюб для ухилянта, щоб той зміг виїхати за кордон - https://www.objectiv.tv/uk/objectively/2025/05/28/narechena-dlya-uhilyanta-v-harkovi-popalasya-svaha-proponuyuchi-shlyub-iz-rozrahunku/

[ndd33]

TGIF

Помощ! Убиват поета

Взимат му всичкото време

Бездушно пресичат полето

За него не се и сещат

Убиват последната рима

Размазват я без срамота

На тази безжизнена нива

Наречена твоя съдба

Той плаче, преглъща безмълвно

В джобовете стиска ръце

Затваря очи - да се свършва

Не идвайте повече днес

Помощ! Убиват поета

Но кой ли би чул за това

Превърта поредния Петък

А после е мрак и мъгла

[crookedpuppyfox]

Наречена залишає нещодавно розбомблений будинок у Лондоні, 4 листопада 1940 року.

[foolish-neko-reads]

"Наречена їде до Єллоу-Скай та інші історії" Стівен Крейн

Дикий Захід та менш дикі місцини.

Ще одна збірка оповідань від мого улюбленого видавництва "Знання". Мені дуже прикро, що про них ніхто ніде не говорить, хоча в них багато перекладів та перевидань класики за дуже доступними цінами. І мені подобається, як на обкладинках вони поєднують лаконічний стиль та картини, що підходять за асоціаціями - можна відкрити для себе багато нових творів мистецтва.

Цю книгу я думала придбати ще пару років тому, але якось з'явились інші побажання. Аж ось я надумала купити "Щоденник покоївки" О.Мірбо, ну і щоб виправдати доставку НП, взяла ще книгу від "Знання".

Стівен Крейн - американський письменник, що жив наприкінці 19ст. Він помер дуже молодим, всього у 28 років, але встиг залишити по собі величезний літературний спадок, яким надихались Гемінґвей, Драйзер, Фолкнер тощо. Вищезгаданих впізнають всі більш-менш освічені люди, навіть якщо не читали їхніх творів, а от ім'я Стівена Крейна мало хто знає. За таке коротке життя він встиг написати біля 100 творів у віршах та прозі. Однією з його улюблених тематик був Дикий Захід.

Але, на жаль, мені його творчість не сподобалась. Можливо, це втома від читання, але найвірогідніше - просто не для мене стиль. Твори С. Крейна мають особливу структуру, вони немов не мають завершення. Оповідання скидається на замальовку з життя, де, як у самому житті, немає чіткої структури, якихось меж чи висновків. Він описує події з життя персонажів без оцінки, це ідеальна оповідь від третьої особи - цілковито позбавлена авторських суджень. В цьому ��ійсно щось є, оскільки Крейн підіймає соціально-важливі теми, а читач має сам зробити висновки, поспівчувати тощо. Мені просто не подобається, що я не відчуваю у тексті якоїсь мети. Наче дивлюся серіал без останньої серії, щось таке. Та й мораль твору мені теж не завжди зрозуміла.

Наприклад, у "Блакитному готелі" події розгортаються десь на Дикому Заході, коли до місцевого готелю заселяється мандрівник-іноземець. Він є шведом і з самого початку його поймає параноя. Він закидає іншим гостям готелю та господарям, що всі намовились його вбити. Власник готелю його заспокоює та переконує у відсутності загрози, а коли швед опановує себе, то сідає грати в карти з усіма. Він звинувачує сина власника в шулерстві, через що між цими двома стається "дуель". Син власника терпить поразку, але не визнає факт шахраювання, а швед виїжджає з готелю. Швед натрапляє на якусь забігайлівку, там напивається та зчиняє бійку з іншими відвідувачами, в ході якої його вбивають. В кінці з'ясовується, що син власника "Блакитного готелю" дійсно шахраював. Ну... І яка тут мораль? Місцеві - ксенофоби? Батько мав менше довіряти синові? Присутні в "Блакитному готелі" тієї ночі винні у смерті шведа? Але ж він дійсно поводився паскудно і до, і після всієї колотнечі навколо шулерства. Він ображав людей навколо, він сам причепився до людей у шинку та поліз у бійку. Так, несправедливо, що йому не повірили, але от в його смерті можна звинуватити лише одну людину - того, хто в бійці його вдарив ножем. Більше ніхто не винен і ніякої моралі тут нема.

Також мені не дуже сподобалось те, що Стівен Крейн розкриває соціально важливі теми, як-то інвалідність після порятунку дитини з пожежі та неприйняття суспільством хвороби, знущання над тваринами та виховання дітей через нарочито жорстокі описи. У цих оповіданнях аж занадто багато деталей та описів, вода аж через вінця вихлюпується, й разом з тим Крейн ніби видушує з читача відчуття провини. Схоже на оці от акції зоозахисників, коли вони змушують людей дивитись на знімки/відео випадків знущання над тваринами та стверджують, що таке відбувається на кожній фермі/господарстві, або коли пролайфер�� розповсюджують свої огидні фантазії про страждання ембріону під час переривання вагітності. Словом, дуже неприємні враження. Сумніваюся, що він детальним описом насилля над собакою переконав хоч одного живодера, а от читати це було дивно та надокучливо. Дуже вже довго він тягнув, ніби смакуючи.

У підсумку мені сподобалось лише перше оповідання зі збірки, на честь якого вона й названа. Не затягнуте, така собі ситуативна комедія про шерифа на Дикому Заході, який привіз до свого дикого містечка наречену. Автобіографічне "Шлюпка у відкритому морі" теж не надто погане - опис порятунку моряків у шлюпці серед океану. Решту доводилось читати з принципу.