#підлога

[grom222]

Тепла підлога без клопоту: труби PERT для сучасного ремонту

Планування ремонту вимагає не лише дизайнерського смаку, а й технічної обізнаності. Одним із найпопулярніших рішень для забезпечення комфорту в житловому просторі сьогодні залишається водяна тепла підлога. Вона поєднує в собі естетику, енергоефект... Читать дальше »

[newsundphotos]

Чи шкідливо ходити босоніж вдома?

Коли ви заходите в дім і знімаєте взуття, чи може це зашкодити здоров’ю ваших ніг, якщо ходити босоніж по твердій підлозі? Мабуть, це може бути не найзручніше відчуття. Але лікарі стверджують, що у ходінні босоніж є певні переваги — хоча й з деякими застереженнями, повідомляє Третє око з посиланням на Huffpost. Що означає ходити босоніж? Ходіння босоніж означає відсутність будь-якого взуття або…

[pixelinform]

Як прибрати жир з підлоги на кухні

Кухня — одне з тих місць у домі, де підтримання чистоти вимагає постійної уваги. Однією з найбільших проблем є жирні плями, які можуть з’являтися не тільки на робочих поверхнях чи техніці, ��ле й на підлозі. Такі забруднення виникають через розбризкування, розливання чи інші моменти під час приготування їжі. Ось як ефективно в��оратися з жиром на підлозі за допомогою простих методів. Як видалити…

[sivtermo]

Як встановити теплу підлогу НА СТІНУ - неймовірний лайфхак! 🔆 SIVTERMO

[694037]

Паркетна підлога в Одесі

[adeseya]

Мені в житті тремор не сильно заважає, хіба коли на це акцентують увагу інші люди АБО

Коли я несу довбану чашку

І поки я йду до кімнати, все ще окей, рідко щось розливається, але коли я вже стою на місці і тримаю її

Вона починає хитатися і з неї починає плюхатися

Мене це страшенно вкурвлює

Потім я намагаюся витерти обережно серветкою те, що потекло по стінках чашки

І РУКА ДАЛІ СІПАЄТЬСЯ, І ВСЕ ЛЛЄТЬСЯ ЩЕ РЯСНІШЕ, І В МЕНЕ ВЖЕ ВСЯ ПІДЛОГА В ЧАЄВІ

Я просто так засмутилася зараз через це, мені так обідно стало, мало не до сліз. За день мабуть раз третій вже один і той сценарій, сил моїх більше немає

[metalobrukht]

У молоді роки (тут по-різному) у всіх користувачів відкривається можливість написати написати свій перший маніфест. Пишіть, приносьте вогнепальну зброю, якщо ви проживаєте у вільній країні Америці!

Мій, наприклад, починався зі слів: «Так, це я, Ісус, давно не бачились ;)», і, о Ісусе, якби ж тільки я не кохала своїх співвітчизників палким коханням дротяної новонародженої! Якби я починала писати його зараз (а я починаю кожен день, і кожен вечір відриваю сторінку, щоб пробудитись, немов Фенікс, бо неіснування у цих матеріях важить куди більше), першим словом було би, звісно, "СУКА" — першим і останнім!

Користувачів чого, запитаєш ти? І я відповім! Просторої вогкої кімнати з висотою близько п'яти метрів у найвищій точці. Рівень підлоги неоднаковий, так, що біля протилежного кінця приміщення має до десяти метрів висоти — там підлога різко пірнає, але заглиблення неможливо дослідити, бо воно заповнене гнилим листям. Воно потрапляє туди з люка нагорі. Я бачу світло, і припускаю, що десь там можуть рости дерева.

Як же у такому випадку почати свій особистий, неповторний маніфест? Як втілити свої найпотаємніші мрії, вигадливі конце��ти, радикальні ідеї про краще майбутнє?

Пиши так, своєю рукою:

Я люблю маленьких дітей і коли вони сидять у мене на колінах. Мене сексуально збуджують собаки, і я люблю підбирати собачий кал і дрочити в кущах, розмазуючи його по животу і стегнах. Я підтримую радикальний ісламізм. Я чекаю, поки держава видасть мені жінку з розумовою інвалідністю, щоб кохати її як у моєму улюбленому аніме. Я потайки насолоджуюсь питтям своєї сечі коли не можу підвестись з-за комп'ютера, тому що це впливає на смак мого багаторічного зубного нальоту. Ви всі фашисти.

[ashesofrosesss]

до смішного тепла погода на вулиці та вражаючий холод квартири наштовхнули на думку, ніби так і виглядає знекровлений внутрішній світ. допоки в ньому працює джерело тепла, то всередині можливе життя, але варто перервати електропостачання, як холодні підлога та стеля викажуть нездатність підтримувати цей вогонь.

[demiel-kheiv]

Поки нема прогресу в іншому, вирішив перекласти та викласти свій старий Фейт фф. Привіт з 2020 ✝️.

Хрест (859 words) by Demiel_Kheiv Chapters: 1/1 Fandom: FAITH (Airdorf Video Games) Rating: Teen And Up Audiences Warnings: No Archive Warnings Apply Relationships: Father Garcia & John Ward (FAITH Video Games), Father Garcia/John Ward (FAITH Video Games) Characters: Father Garcia (FAITH Video Games), John Ward (FAITH Video Games) Additional Tags: Написано у 2020 - зараз лише відредаговано та перекладено, Відбувається до 3ї частини, POV Second Person, Demons, Religious Conflict, Religious Guilt, Demonic Possession, Self-Hatred, Self-Doubt, Angst and Hurt/Comfort, Love Confessions, якщо їх уявити за кадром Summary: Ватикан не дізнається. Ватикан далеко, кардинал далеко, а тут лише холодна підлога, холодний хрест, холодний ти. Хіба не хочеться тепла?

[poisonousmelissa]

Завтра коли я буду уходити з роботи буде тепло і я б могла піти в туфлях, але на роботі така холодна підлога, що я не хочу ризикувати замерзнути в них. Враховуючи що минулого разу в мене ноги підмерзли в кросівках.

Взагалі на роботі досить холодно навіть враховуючи обігрівач. Я б взула осінні чобітки навіть. При тому що їх в мене нема і я в чоботах ходжу які вже прибирала бо тепло. Точніше їх мама прибрала, бо я б залишала осінній одяг до початку літа і тільки зараз прибирала б зимове.

Я думала коли зберу собі гардероб і визначну якісь базові комплекти і не буду думати що одягти, то вилізла оця проблема з тим наскільки тепло треба одягтися кудись.

Я ще частково орієнтуюсь на подругу яка йде зранку на роботу і в неї теж холодно, але вона то йде увечері. А я вдень уходжу. Тобто на ранок і робочий день окей, а потім...

Можливо я створюю собі проблему на рівному місці, але давайте чесно, хочеться щоб в житті були тільки такі проблеми.

[starlitfragments]

Цей текст — як метафора. Він пилився в моєму телефонному блокноті місяцями, недоторканий і незавершений, як і багато думок, які я не наважувалася висловити. Але сьогодні я вирішила, що можу поділитися ним з вами.

Присвячується моїй картині, яку я поч��ла малювати в період своєї першої депресії. Полотно, яке ночами було моїм єдиним співрозмовником. Я могла сидіти перед ним до п’ятої ранку, занурюючись у мазки фарб і спроби зрозуміти себе. Але картина так і залишилася незавершеною, як і ті частини мене, які я намагалася вилити на це полотно.

Кетрін відкрила очі. Холод ранку вдарив у обличчя, і вона відчула, як тіло важчає, ніби сповнене свинцем. Напівтемрява кімнати лягала на плечі, стискаючи серце. Старе дзеркало над захаращеним столом відбивало її втомлений погляд. На склі розмазалися кольори світанку, схожі на водяні фарби, які розтікаються на вологому папері.

Вона повільно провела рукою по чорно-синій пасмі волосся, що спадала на очі. Повітря було важким, наповненим запахом розтопленого воску й акрилу. На столі стояли недопалені свічки, а поруч валялися зм'яті начерки, уламки графітових олівців. Звук будильника прорізав цю важку тишу, викликаючи відразу. Вона швидко вимкнула його, а на екр��ні з’явилися звичні повідомлення друзів. Але Кетрін навіть не дивилася: вона вже знала що там, та це все було таким… неважливим.

Щоразу ранок повторювався. Те саме. Те саме. Те саме. Сонячне світло просочувалося крізь важкі темні штори, кидаючи тьмяні відблиски на запилений паркет. Але замість тепла світло викликало лише тривогу — нагадування, що все це знову закінчиться смертю.

Вона намагалася втекти від цього нескінченного кола. Кожен день приносив новий план. "Можливо, цього разу все зміниться", — думала Кетрін, коли вирішувала не йти до коледжу, змінювати маршрут, ховатися у забутій кав’ярні на околиці. Але день завершувався однаково. Її смерть завжди підстерігала там, де вона не чекала: автівка на дорозі, яка різко вилітає з-за повороту; випадкове падіння в натовпі; знепритомнення на галасливій виставці. Завжди щось нове, але завжди однаковий фінал.

"Скільки це вже триває?" — питала вона себе. Двадцять днів? Сто? Чи, можливо, минули вже роки? Відповіді не було. Час здавався примарним, його хвилі то накривали її з головою, то повністю розчинялися.

Її погляд ковзнув до полотна на мольберті. Незаповнене обличчя автопортрета дивилося на неї порожніми контурами. Лінії були нерівними, наче рука художниці втрачала впевненість. Кетрін кілька разів пробувала завершити цю картину, але щоразу щось зупиняло її. Вона брала до рук пензлі, накладала мазки фарби, але лінії знову і знову розпливались.

Раптом підлога під ногами почала тремтіти. Кетрін завмерла, відчуваючи, як її шкіра вкривається мурахами. Гуркіт пронісся крізь стіни, і ця звукова хвиля розірвала тишу кімнати та розбила вікна. Вона заплющила очі, намагаючись сховатися від цього жаху, але знала, що наступний момент — це знову початок ранку.

Кетрін ривком підвелася з ліжка. З тумбочки яка стояла біля ліжка полетів телефон та записник. У дзеркалі вона побачила своє обличчя — чорні тіні під очима, бліда шкіра, губи стиснуті в тонку лінію. Її вигляд більше нагадував портрет змученої душі, ніж живої людини. Раптом розгубленість зникла, і натомість прокинулася лють.

Вона схопила чашку з недопитою кавою з тубочки й жбурнула її об стіну. Уламки розлетілися кімнатою, а тиша знову накрила простір. У її грудях піднімалася злість, тиха й руйнівна.

"Чому я?!" — закричала вона, стискаючи руки в кулаки. Нігті врізалися в шкіру, залишаючи червоні сліди. Її картини, її життя, її спроби вирватися з цієї пастки — усе це втрачало сенс.

Лиш тоді, в цей невловимий момент, Кетрін зрозуміла: що її єдиний вихід — завершити це все. Завершити на своїх умовах.

Вона різко сіла перед автопортретом. Пальці судомно стиснули пензель, і, не замислюючись, Кетрін почала швидкими, майже хаотичними мазками заповнювати прогалини. Кожен рух руки був наповнений рішучістю, це була її остання можливість щось змінити.

Вона працювала швидко, не відволікаючись на думки чи спогади, а тільки зосереджено вдивлялаючись в незавершені риси. Її руки тремтіли, але вона продовжувала. Очі портрета поступово оживали, набуваючи того пронизливого погляду, який, здавалося, міг бачити все.

"Ще трохи," — прошепотіла вона, завмираючи на мить перед фінальним мазком. Її серце билося гучно, як барабан, а в повітрі витав запах олійних фарб. Останній штрих — і портрет став завершеним.

Перед нею було обличчя, яке більше не належало минулій Кетрін. Це була інша версія її самої — сильна, з болем, але і з дивним спокоєм. Тіні під очима, легкий натяк на усмішку, погляд, який пронизував наскрізь. Це була вона, але водночас — ні.

Кетрін відклала пензель, витерла тремтячі руки об одяг і глибоко вдихнула. Вона не могла відвести погляду від портрета. Це було щось більше, ніж картина. Це був її крик, її тиша, її свобода.

Але зараз... Зараз все було інакше. Картина була завершена....

Вона дістала маленьке лезо для заточування олівців і торкнулася до нього пальцями, перевіряючи. Погляд спокійно ковзнув до її руки. Кров з'явилася тонкими, червоними потоками, змішуючись із фарбами на палітрі. Це було дивно красиво.

Кетрін сиділа на підлозі, у калюжі фарб і крові, перед портретом, що тепер здавався завершеним. Вона вперше відчула спокій. Ніяких дзвінків, ніяких будильників, ніякого нового ранку. Тільки тиша.

Кетрін заплющила очі. Гострий біль, який пронизав її спочатку, зник так швидко, ніби його й не було. Навколо розчинився звук, простір і все, що ще кілька миттєвостей тому здавалось таким важливим.

Темрява огорнула її, м'яка, мов оксамитова тканина. У цій пустоті не було ні страху, ні жалю, ні повторення нескінченних ранків. Лише спокій — холодний, незворушний, і разом із тим такий солодкий.

Вона стояла посеред чорного, безкрайого простору. Ніякого світла, ніяких стін чи меж. Але ця темрява не була лячною — навпаки, вона вабила, заспокоювала, наче обійми старого друга.

[katiapuzderko]

Кросинговер. І

    Похмуре, затягнуте сірими хмарами небо. Напів зруйновані будівлі моторошно оточували Асоку. Здалеку чулися гуркіт вибухів та пострілів. Війна невблаганна.

    Молода тогрута обережно йшла слідами, що ледве можна було розгледіти в багнюці. Вони вели до однієї з ледве вцілілих будівель. 

    Вибиті вікна, потрощені шибки, всіяні тріщинами голі стіни. Колись тут було життя. Але зараз це пустка. 

    Тано обережно перелізла через вікно. Підлога всипана рештками скла та штукатурки, які тріщали під її ногами. Асока озирнулася. 

— Майстре? — гукнула вона.

    Тиша.

— Скайхлопче, я знаю, що ти тут! — гукнула вона знову. 

    Усередині почувся шурхіт. Асока попрямувала на звук. 

    Джерело звуку закутавшись у коричневу мантію сиділо в кутку суміжної кімнати.

— Скайхлопче! — Асока попрямувала до нього. 

    Дівчина смикнула Анакіна за мантію. Той щільніше закутався в цупку тканину. Скайвокер сидів, обійнявши коліна та опустивши голову на них.

— Що сталося? — вона сіла навпочіпки перед ним.

    Тогрута спробувала забрати його руки з колін, але тільки вона торкнулася, Анакін міцніше стиснув руками коліна і заповз глибше в куток.

— Майстре! — з розпачем вигукнула Тано.

— Шпилько, залиш мене в спокої, — глухо промовила грудка, закутана в мантію, не підводячи голови. 

    Запала тиша, лише чутно тихе сопіння.

— Щось сталося? — вона обережно торкнулася його. Нуль реакції, лише тихе буркотіння.

— Майстре, прошу, розкажіть мені! — вона обережно потрусила його. — Можливо я вам зможу допомогти…

— Навряд чи… — знову глухо він відповів.

— Будь ласка… — тогрута поклала долоню на плече друга.

   Несподівано для неї, Скайвокер різко підвів голову і поглянув на неї. Очі червоні, ніби він мить тому плакав.

— Шпилько, залиш мене в спокої, — тремтячим голосом промовив він. Сльози зібралися в очах.

— Скайхлопче, я можу допомогти, — Асока торкнулася плеча Анакіна. — Просто розкажи мені, що ��талося.

    Дві цівки покотилися його щоками. Він знову сховав лице від учениці. Почулися схлипи. 

    Асока насупила брови. Вона схопила вчителя за голову, змушуючи підвести її. 

— Що. Сталося. — сказала вона дивлячись йому в очі.

    Зо мить він хотів відвернутися й уникнути відповіді, але потім, не стримуючи плачу, обійняв Асоку.

— Я втомився… — схлипуючи, промовив він. Сльози рікою текли обличчям Скайвокера. — Я втомився від цього всього… Від війни, від смертей, від цього безглуздя…

    Шпилька обійняла майстра у відповідь. Вона обережно гладила його по голові, примовляючи:

— Все буде добре. Скоро це все скінчиться…

    Похмуре сіре небо. Вітер свище. Здалеку чувся гуркіт вибухів та пострілів.

    Вони довго так сиділи, обійнявшись. 

    Війна невблаганна.

[pixelinform]

Чому не можна мити підлогу гарячою водою

Здається, що може бути логічніше? Пара від гарячої води, шипіння при контакті з брудом — все це створює ілюзію глибокого очищення та дезінфекції. Багато хто з нас переконаний, що саме висока температура є запорукою блискучої підлоги. Але що, якщо я скажу вам, що ця звичка не просто неефективна, а й може безповоротно зіпсувати ваше дороге покриття? Давайте розберемося, чому гаряча вода — це не…

[sivtermo]

Монтаж теплої підлоги ♨️ Укладка нагрівальних матів ♨️ Огляд ♨️ Етапи ♨️...

[madame-yadviga]

цілі на лютий 2024

кожен день відсилати 2 запити щодо вакансій

стегна 91

займатись спортом кожен ранок 20 хвилин

чиста підлога в кімнаті

прочитати 5 книг

вчити 30 слів в день

зробити записник з книги про трави

[lisa-is-chilling]

вчора була остання крапля у ванні мого терпіння. сусідів знизу затопило, викликали поліцію.

одна справа шуміти, бухати, курити, їбатись, верещати в неробочий час. я можу змиритись з усім, але не коли це все відбувається під час моїх уроків. забльована раковина в ванній кімнаті, липка від один бог знає чого підлога, неприбрана кухня, і я би просто понервувала від 1 до 3 годин і рухалась далі по життю, якби не мої проігноровані прохання бути тихіше і завалити нахуй їбало, бо дехто з нас ходить на роботу, бо декому треба заробляти гроші. важкою працею 5+ днів на тиждень

я знайшла декілька квартир, завтра буду оглядати. бо це не є нормально, коли тобі заважають працювати. тут пролягає мій чіткий кордон, який пересікли. я можу толерувати багато чого, але коли сусіди починають заважати мені працювати, я посилаю їх нахуй. без попередження, без фори. я готова платити будь які гроші, щоб мати нарешті святий спокій. я буду працювати понаднормово, якщо це забезпечить мені тишу, чистоту та відсутність рандомних людей на моїй кухні.

я з усім впораюсь. я готова рухатись далі, починати новий етап в своєму житті. це правильне рішення, бо вони врешті зайшли занадто далеко.