#ши цісюань

[karen-chan-nya]

Дзеркало

Ши Цісюань знайшов якесь старезне загадкове дзеркало і поставив його у себе. А воно було пов'язано зі своїм двійником у (не повірите де) замку у Чорних водах.

І тепер Ши Ціюсань інколи таємно гуляє по замку, намагаючись зрозуміти що це за місце, але кожного разу там немає не те що власника — жодної (не)живої душі не зустрів.

Весь замок наче застяг у часі, окрім однієї кімнати — трапезної. Стіл там кожен раз сервірований по-новому.

І то стоять пусті й чисті тарілки, то стіл заповнений стравами, наче на банкет (Ши Цісюань довго чекав тих, для кого ці страви, але безрезультатно), то там неприбрані брудні тарілки.

Дивне місце: наче мертве, але хтось постійно їсть. А того, хто їсть, нема.

Під час чергової вилазки Повелитель Вітрів намагається знайти хоч якусь підказку в трапезній. Втомившись намотувати кола навколо стола, він спирається спиною на спинку стільця і втомленно дивиться прямо. Поки його погляд не опускається на... ЗМІЮ.

Це перше живе (та взагалі будь-яке) створіння, що Цісюань тут зустрів. Але він не радий, ЗОВСІМ НЕ РАДИЙ, ВІН БОЇТЬСЯ ЗМІЙ ДО ЧОТРА. А ЦЕ ЧОРТОВА ВЕЛИКА ЧОРНА ЗМІЯ.

Ні живий, ні мертий, Ши Цісюань підскокує і забирається на стіл, щоб бути якнайдалі від тварюки.

Змія, ігноруючи його, переповзає кімнату і зникає у великий щілині у стіні.

Цісюань трохи заспокоюється, все ще з підозрою дивлячить на щілину, де зникла змія. Як раптом він чує моторошний шепіт у себе над вухом:

"Ти на моєму столі. То значить ти — мій обід?"

Ши Цісюань здригається всім тілом і різко обертається, але за спиною нікого. Не зрозуміло що це за шепіт і чи це не галюцинація, але Цісюань відчуває, наче краще про всяк випадок уточнити, що він не обід.

— Ні! Я не тобі не обід, а твій гість.

Куди говорити не ��сно, тому сказано це було в сторону стелі.

"Гість? А чому ж ти тоді НА столі, а не ЗА столом?" - відповів йому шепіт.

— Тому що... тому... - розгубився Цісюань. Не казати ж, що він змії злякався?

"Тому..." - підганяє його шепіт.

— Тому… - панікує Цісюань і вже думає, може правду сказати.

"Може все ж таки тому, що ти мій обід?" — підказує шепіт.

— НІ!

Бідний переляканий Цісюань відскочив назад, але який же від цього сенс, якщо його ворог - усюди і ніде одночасно. А можливо взагалі вигадка його мозку і його не існує.

"Ні? То чому ж тоді? Якщо у тебе немає іншої відповіді, то це все ж таки тому, що ти — мій обід."

Цей шепіт доведе його до панічної атаки, чесне слово.

— Тому що я злякався змії і заскочив сюди, — краще вже бути боягузом, ніж обідом, вирішив він.

"Змії? Якої ще змії?"

— Справжньої, чорної!

"Живої?"

— Так.

"А хіба тут може бути щось живе?"

Цісюань тепер ще більше сумнівається в своєму глузді. Він вже не впевнений в реальності ні змії, ні шепоту, ні загалом будь-чого. Наче він у якомусь дурному кошмарі.

— Ну я ж тут... ось стою... живий.

"Ще трошки постоїш на моєму столі і вже не будеш", - шепіт звучав так, наче він розважається. Наче Цісюань — миша, що вже трапила в мишоловку, але ще про це не знає.

Це нагадує Цісюаню, що він взагалі-то може просто злізти зі стола. Він починає обережно задкувати до краю стола, озираючись по сторонам. Це нічим не допомагало, але хоча б давало надію, що фізичну загрозу він таки побачить.

"Ой-йо-йой, мій обід зараз впаде зі стола. Треба скоріше його хапати і їсти," — жартівливий шепіт, наче звертається до малої дитини.

— Я не обід! І не треба мене хапати!

Ши Цісюань теж відчуває себе малою дитиною у логові вовка. Він продовжує задкувати під шепіт, який обійцяє його з'їсти і стає все гучнішим, наче наближається.

Ши Цісюань ще панічніше шукає джерело шепоту, хоча це безнадійно. Маленький крок назад, ще один, і тут його нога послизається на тарілці, весь світ різко перевертається на 90 градусів і він летить зі столу.

В падінні він відчуває, як щось кусає його за плече і кричить. Але не відчуває приземлення.

В наступну мить він різко сідає у ліжку у своєму Небесному палаці і не може зрозуміти що відбувається. Секунду назад він падав зі столу в трапезній, а зараз він у своєму ліжку.

Невже це йому наснилося? Який реалістичний кошмар.

Цісюань про всяк випдок перевіряє, чи немає у нього слідів від зубів на плечі чи синців від падіння, але ні - нічого.

Схоже і справді сон.

Але хоча це лише сон, він повністю відбиває у Повелителя вітрвів бажання продовжувати досліджувати той моторшний замок. Не хоче він... ставати обідом.

Десь у тому замку у Чорних водах з полегшенням зітхає Хе Сюань, який тепер може спокійно їсти та не хвилюватися, що його трапезу перерве допитливий Ши Цісюань.