timedwarf

[timedwarf]

✨Німона✨

Чесно відзначу, що я з тих людей котрі спочатку дізнався і подивився мультфільм і тільки потім (як ви можете помітити з дати коли це опубліковано прям дуже потім) дійшов до читоглядання першоджерела. І якби я був вредним дуже душним штрихом без смаку, то зраза можна було б почитати щось про те як мультфільм гірше коміксу, але ні! Обидва твори шикарні, але кожен з них шикарний по своєму.

Хоч я і буду їх порівнювати, бо для мене все читоглядання проходило в порівнянні адаптації та першоджерела з тим як кожне медіа працює з ідеями та сюжетом.

Щодо особливостей саме першоджерела то мені набагато подобається те як вибудовуються основні конфлікти як навколо Балістера та Установи (і Балістера та Амброзія) так і Німони й суспільства. Воно все відчувається якось глибше, як щось що можна прочитати та відчути на більш глибших рівнях, це набагато тонша робота., де читачу є більше простору розвернутися з інтерпретаціями та рефлексією.

Ще однією особливістю першоджерела є персонажі. Хоч головний каст і той самий, проте кожен з них, більш доросла і темніша версія самого себе. Поки анімаційний Балістер (моя бусінка) — абсолютне сонечко, що вимушене долею випадку та зради стати "лиходієм", то оригінальний Балістер дійсно лиходій, не такий жорстокий яким би міг бути й зі своїм кодексом про невбивання та все ж лиходій. Так само як і Німона більш кровожерна, ай ґесс… І насправді зараз така її поведінка мені більш мейк сенс, зважаючи на те що і в коміксі минуле Німони більш тяжке та жорстоке щодо неї самої, тож її бажання відплатити світу цілком резонне.

І навіть так в нашого головного тандему вибудовується абсолютна шикарна динаміка, хоч і відчувається вона абсолютно по іншому. Але, але, але це не моя найбільш улюблена динаміка) Зараз буде звучати абсурдно, але раптова дружба Балістера та Докторки Бліцмаєр це найяскравіша зірочка для мене. Так, в останньої типу як десяток сторінок "етерного часу" бат ші іс е сач стар! Й дуже приємно спостерігати, як відлюдкуватий Балістер спонуканий Німоною відкривається світу.

Українське видання абсолютне шикарне від графічної адаптації та перекладу до поліграфічного виконання. Тож поки Німона буде чекати своєї черги в вашій потенційно довгій черзі начитання, вона стане доволі граним претендентом "візьму погортаю поки витираю пилюку з полиці, бо оце я красу вхопив/вхопила в книгарні".

Чесно, щиро раджу придбати всім фанатам фентезі, незалежно від того бачили ви анімаційну адаптацію чи ні.

[timedwarf]

��изка смертей Лейли Старр

Я чесно нічого не чув про цей комікс до його анонсу на минулорічному Фанконі, мало того я і на презентації видавництва на тому самому Фанконі не дуже зацікавився цією історією. бо що презентація історії зі сцени, що її анотації щось взагалі не дуже продавали книжку…

І як же я здивувався коли прочитав цей комікс! Я був в захваті ще на першій частині і цей захват не відпускав мене до кінця!

Історія Низки смертей це приємна дуже наповнена філософією подорож в розуміння природи взаємодії між життям та смертю, умовної подорожі від народження до того світу. Де бажання богині Смерті вбити дитину, котра призвела до її звільнення, це всього лиш перша спонукальна дія, аби запустити нас в сюжет. І якраз через це я і спотикався, бо анотації підводили до того, що саме гілка Смерті і вбивства дитини це основна частина історії. Поки насправді історія про рефлексію смерті і того, що життя визначаємо ми і ми самі його наповнюємо і формуємо, ми маємо жити життя, а не боятися смерті. Саме до цього розуміння під кінець приходить Смерть і саме до цієї мудрості має дійти і читач, як на мене, це була головна мета Рам Ві.

Окремо хочу відзначити технічне виконання цього коміксу, що сценарне, що візуальне. Сценарно я був в максимальному захватів від розділу де вся оповідка йшла від персони цигарки, що запалила Смерть-Лейла. Ну і стосунки Смерті та Прано це така сонячна частинка цього коміску, що я не можу. Ну а візуально — малюнок, колір та дизайни від Філіпе Андраде це просто щось з чимось🫦🫦🫦 Особливо дизайн Смерті в її божественній формі, просто slay queen💅💅💅

У висновку це неймовірно гарний твір, котрий я б дуже радив вам прочитати тому біжіть на сайт Varvar Publishing чи в найближчі книгарні/коміксарні та купуйте собі!

[timedwarf]

Бабай: Нічний сеанс

Гелловін вже пройшов, але написати відгук на збірку жахів ніколи не пізно!

Перед тим, як перейти до вражень від кожного оповідання окремо, скажу, що сама збірка зібрана гарно і твори йдуть приблизно рівно по стилю та вмінням авторів і не було місць де збірка прям просідає (що часто буває в багатоавторських збірках). Щодо якості самого видання, то мені чесно не дуже подобається оформлення блоку та підбір шрифтів для заголовків та колонтитулів, але що вже.

Отже, тепер оповідання! 

Відразу скажу, що в мій топ 3 — Медоїди, Допоки морок не поглинув його та Пацюк.

Павло Дерев’янко

Допоки морок не поглинув його

Прямо дуже гарна історія, де страх та напруга створюється не чимось містичним, а абсолютно буденним, звичайною людиною, котра вирішила що може таке творити. До того ж сам початок “шокової ситуації” дійсно майже “шоковий”, бо початок оповідання йде доволі спокійно і життєво, а потім бац! кров, насилля та зґвалтування (але те що ти читаєш це в збірці жахів завжди створює для тебе маленький спойлер, бо щось таке ти й очікуєш). До речі, про зґвалтування, в огляді на книжку іншого автора я “звинувачував” того автора в без емпатійності до жертви та в принципі зайвості сцени. Так от, ставлення до зґвалтування в Дерев’янка в мене зовсім інше, пан Павло прописує ці дії з повною емпатією та співчуттям до жертви й вкладає в уста персонажки абсолютно адекватні думки та реакції і як автор зневажає та засуджує ґвалтівника. І власне це те, як мені хотілось би аби цю тему розкривали в жахах, бо мені ще тоді закидали моралізаторство і взагалі як це співчувати жертві ґвалтування та засуджувати/карати ґвалтівника в горорі. Так от чому в Дерев’яненка вийшло зробити все про що я просив, поки за критику іншого автора мені казали, що такого в горорі зробити не можливо. Єдине, що хотілось би аби десь на початку книжки в нас були триґер ворнінґи, бо кров, вбивства і трупи в горорі це та, але зґвалтування особливо триґерна тема для частини авдиторії і я вважаю, що про таке варто попереджувати.

Оксана Ковальчук

Медоїди

Дуже прикольний фольк-горор, люблю таку тему. Мені сподобалось оце описування маленького напівпокинутого села і його традицій та взаємодії селян. Ще й натяки на фінал дуже гарно та акуратно розкидані по всьому оповіданні, тож коли ти доходиш до нього то відчуваєш захват. Абсолютно шикарне оповідання.

Макс Кідрук

Ближче всіх до полюса

Чесно не розумію в якому місці це горор. Для мене це просто оповідання про дослідників, що йдуть до своєї мети попри незгоди, просто у фантастичному сетингу. Умовно це просто текст про експедицію Скотта на Південний полюс тільки на Марсі. Жах можна було б створити напругою серед малого кола людей, що довгий час проводять в ізоляції та замкненому колі людей, але цього немає. Це просто фантастичне пригодницьке оповідання, просто головний герой помирає в кінці.  

Світлана Тараторіна

Дім у степу

Дуже атмосферне оповідання, від тексту прямо віє спекою та пиловими бурями, але для мене трошки не вистачило загального контексту. Типу сам сюжет доволі локальний і замкнений на маленькій території та сприймається окей і ці згадки кдбшників теж не сильно збивають, бо історія розвивається в Криму, кдбшникам часто після пенсії селились в Криму. Але потім тобі вкидають інформацію, що Крим тепер острів, а не півострів, материкова Україна в руїні й ти такий просто: “га? шо?”, — бо цю інформацію закидають фоном і нічого сильно не пояснюють. Але в загальному гарно.

Микита Кіляров

Між кошмарами блукач

Не те щоб прям вау, але гарне оповідання про жорстокість людей, неідеальність однієї державної системи, помсту та ціну сили. Мені сподобався опис “світу снів”, назвемо його так, не те щоб це був сильно оригінальний образ, але прописаний був прям гарно і мені сподобалось.

Андрій Лозінський

AUGER

Нууууу… Це звичайний слешер з 80-х… Не знаю, що ще сказати… Ну написано гарно, але не вразило. Я розумію, що оповідання само по собі віддає данину фільмам-слешерам з 80-х і так задумано, але я не вражений. Бо все те саме, просто в більш сучасному сетингу та в Україні. Відразу видно, що головні герої не дивилися Джуманджі (хе-хе).

Ната Гриценко

Зоя

Ще одне гарне оповідання, що створює напругу не чимось містичним, а реальним. Сюжет відчувається, що таке може відбуватися в реальному світі прямо зараз і це дуже гарно грає в користь оповідання. Я до суті, докопався ще до того, як авторка розкриває нам цей поворот в тексті, але це зовсім не зіпсувало враження. Дуже гарне оповідання.

Дімка Ужасний

Юність прекрасна

21 розділ в оповідання котре займає всього 46 сторінок… Чесно в якийсь момент це розділи кожні 1-2 сторінки мене просто заїбали, виглядало наче автор вигадав сюжет, вигадав сцени які треба для цього сюжету, але не вигадав як поєднати сцени в цілісну оповідь і не знайшов нічого кращого за те аби сказати, що кожна сцена це просто окремий розділ і просто не сильно пов’язувати їх. Ну таке, сумно, бо концепт історії був цікавий.

Володимир Мінін

Заборонена зона

Ще одне гарне оповідання, не прям вау, але мені сподобалось. Особлива зайшло занурення в міський простір Черкас (як мінімум зі згаданих будівель та вулиць я визначив, що це саме Черкаси), коли ти йдеш містом разом з героєм і відчуваєш простір і вайб місця, це було класно. І подача сюжет як сповідь головного героя тільки додає в атмосфері.

Дмитро Деревянко

Колискова за стіною

Текст відчувався не моїм. Причому я не скажу, що він поганий чи в ньому щось не так, просто “спосіб лякати” в цьому оповіданні був абсолютно не моїм і я читав з думкою: “Окей, припустимо”. Але спробуйте, може вам сподобається.

Олексій Жупанський

Пацюк

Чи злякало мене це оповідання? Ні. Чи тримало мене це оповідання в напрузі? Ні. Чи сподобалось мені це оповідання? ДУЖЕ!

Це оповідання таке прикольне, воно мені більше відчувалось як щось містичне ніж горорне, більше як страшна казка, але ж яке воно класне! Я не знаю, що вам тут ще сказати, вам просто треба взяти та прочитати це оповідання.

Володимир Кузнєцов

Місто

Не щастить мені останнім часом з Кузнєцовим… Місто це дуже претензійне темне фентезі. І коли я кажу “дуже претензійне” я хочу сказати “дуууууууууууууже претензійне”. Оці вставки про будівництво та створення Міста, котрі стоять як роздільники між умовними розділами більше дратують, хоча очевидно, що воно планувалось як така собі фішка. Загравання з лавкрафтіанщиною відчувається слабо, ну типу, кого в 2024 році можна вразити описом монстра під час споглядання якого:

…зосередження миттю зникало, і чудовисько наче розпадалося на окремі складові, страшні, та попри те мовби не пов’язані між собою — немов Ханук споглядав їх, але не міг осягнути.

І ладно, якби оповідання створювало атмосферу, яка б підтримувала і працювала в парі з цим жахом яке неможливо осягнути, але ж ні… Це просто вплітання лавкрафтіанського жаху, без атмосфери лавкрафтіанського жаху, коли, під кінець оповідання, з’явилися прямі згадки позасвітніх богів я просто почав сміятись.

В загальному ну таке, абсолютно середнякове не дуже оригінальне темне фентезі.

Євгенія Кужавська

Інтер’єрні ляльки Естер

Мені насправді дуже сподобалось це оповідання на початку, дуже сподобалось в середині й тільки фінал зіпсував картину. По-перше, розв’язка історії відбувається занадто швидко. По-друге, буквально на останній сторінці оповідання. І через це фінал відчувається ну дуже скомкано, бо нам тридцять сторінок нагнітають ситуацію, а потім розкривають все десь за двадцять рядків.

Євген Товстоног

Табір

Ще одне оповідання де я, чесно, не знаю що сказати. Непоганий сюжет про ГУЛАГ і як “земля” очищує себе від людей, котрих на ній бути було не повинно. Чи приємно мені було читати про те як наглядачі ГУЛАГу стресують і жахаються в цій ситуації? Так. Чи створює це мені якусь додаткову вартість оповідання? Не те щоб. Але написаного гарно, може вам сподобається.

Джозеф Шерідан Ле Фаню

Карміла

Досі не розумію причини чому цей переклад знаходиться в цій збірці… Але дякую, бо мені тепер не треба купувати переклад від Nebo Booklab Publishing, зекономив гроші виходить, хе-хе.

В принципі прикольний твір про вампірів, а я люблю вампірів. Особливо весело читати Кармілу тому, що весь твір виглядає як текст про усвідомлення головною героїнею своєї квір-натури під впливом розкутої очевидно квірної Карміли. Карміла звісно хижацька за своєю натурою і текст вказує її нам як небезпеку для головної героїні та її “звичайного” життя. Але ви взагалі бачили позитивне зображення квір-персон в творах позаминулого століття?) Тож я буду вважати, що Карміла наша+своя, а її ворожість та хижацькість це спотворення зі сторони гетеронормативного суспільства у впливі якого жив та писав Ле Фаню, і що ви мені зробите?!

Загалом збірка гарна і вартує уваги, хоч і не всі оповідання мені сподобались. Але навіть ті оповідання, що мені не сподобались, написані якщо не гарно, то хоча б вище середнього і читати їх в принципі не так погано. Що я і раджу вам зробити — прочитайте цю збірку, вона вартує вашої уваги.

[timedwarf]

Поки в мене перерва між випусками мого подкасту по Доктору Хто, вирішив розбавити цей сумний час оглядом на книжки по Доктору про які ми не зробимо випуск, але поговорити хочеться.

Тож на огляді сьогодні в нас три книжечки з серії Eleventh Doctor Adventures від Puffin Books, що виходила з листопада 2015 року по вересень 2-16 року і налічувала в собі 12 творів. Хоча всі 12 творів не були спеціально написані для цієї серії, всі книжки це передрук історій, що виходили в серії BBC New Series Adventures 2 in 1 (2011-2012), просто кожна історія в окремому видані та новому оформленні.

Варто зазначити, як ви вже могли побачити з видавця, ці твори більше направленні на дитячу авдиторію і на це треба зважати, проте не сказав би, що це псує враження. Плюс англійська в книжках не тяжка, тож якщо тільки вчите мову і шукаєте практики — це для вас. Також скажу, що всі 12 книг в серії не пов’язані між собою сюжетно і їх можна читати в будь-якому порядку.

А тепер перейдемо до самих творів, які Яр прочитав:

Heart of Stone

Trevor Baxendale

Найбільш дитяча з усіх трьох мною описаних. Вона доволі весела та драйвова, але не переконлива для більш дорослої авдиторії. Хоч концепт про живі організми на основі кременю, проте “казкова механіка” сил головного антагоніста у творі викликає питання навіть в межах Доктора Хто, а псевдонаукове пояснення не дуже переконує. Єдине, що цікаво так це те, що по факту “антагоніст” хоч і прибулець, та все ж був породжений/спровокований саме людьми (чомусь люблю цей троп). Також цікаво, що Рорі тут приділяють набагато більше часу ніж в серіальних епізодах, що дає йому розкритися.

Але в принципі читати було весело.

The Water Thief

Jacqueline Rayner

Такий собі детектив в антур��жі стародавнього Єгипту. Насправді класна історія і прикольна йде для більш дорослого читача. По факту “антагоніст” не розумна істота й Доктор просто намагається зупинити поширення та зрозуміти з чого воно почалось, чесно, найгірша частина книжки це фінал де Доктор розкриває звідки насправді походить антагоніст. А ось з хорошого все до фіналу (окрім Емі). Історія розвивається у двох гілках: 1. Єгипет вікторіанської доби де покинутий Рорі разом з групою археологів переживають стресову ситуацію, спеку, зневоднення і просто намагаються вижити; 2. Стародавній Єгипет, де Доктор та Емі живуть своє лучче детективне життя (факт отруєння Доктора упустимо). Насправді цей троп — Доктор з Емі у своїй гілці, Рорі у своїй гілці, — є спільним для всіх трьох прочитаних книжок, але тут вона доведена до апогею розділенням в часі. І варто визнати, що гілка Рорі в вікторіанському Єгипті написана прям класно, стародавній Єгипет теж класний, але там Емі дратує своїми дратуючими коментарями та жартами про стародавній Єгипет (але я в принципі не фанат Емі).

В загальному, для мене це найкращий твір з прочитаної трійки. Воно класно читається і має в собі непоганий детектив, як на вік авдиторії, єдине що фінал трошки псує картину. Окремий бонус за відсилку на Сутеха.

Terminal of Despair

Steve Lyons

Чесно на початку подавала найбільші надії з усіх трьох, проте під кінець програла Викрадачу води, бо один і той самий сюжетний поворот повторювався декілька разів в різних варіантах. Прикольна історія в замкненій локації, котра, на дивовижу, прям гарно передає те як мразотні люди під впливом стресу, перспективи померти та замкненого простору стають ще більш мразотними (прям моя повага). І хоч головні антагоністи на початку виглядають не так загрозливо, далі авторі класної з ними працює і додає напруги. На диво ту сюжетно розділ йде не на дві, а на цілих три гілки, кожна окремо для Доктора, Емі та Рорі. І пригоди Рорі є прям найцікавішими в усій книзі.

В принципі прикольна історія, котра слабше за Крадія води, але сильніше за Кам’яне серце. Сильною стороною я б назвав пригоди Рорі та те як автор працює з людськими типажами.

[timedwarf]

✨Бурштинове сяйво: антологія естонського фантастичного оповідання✨

Я відносно давно ніяк не міг взяти собі цю антологію, хоча було цікаво дізнатися як виглядає абсолютно не знайома мені фантастична школа. З англомовною фантастикою все зрозуміло, українську фантастику ми можемо читати спокійно зараз, проте естонська фантастика була для мене чимось екзотичним, що кликало мене.

Сама антологія, на диво, дуже рівно йде. Зазвичай між авторські збірки це завжди трохи (або не трохи) американські гірки, а часом це стається і зі збірками короткої прози одного автора/ки (зазвичай якщо це твори за різні роки). Але Бурштинове сяйво йде гарно та рівно і навіть стрибки з сетинґу в сетинґ не збивають. Перед тим як перейдемо до самих оповідань хотів би відмітити передмову укладача — Рауля Сульбі. Це був дійсно цікавий і швидкий екскурс в історію естонської фантастики і я повиписував собі трохи творів на майбутнє (дякую Видавництву, що в примітках писали до яких творів є український переклад, а до яких ні).

Тепер коротко про кожне з оповідань

Вейко Беліалс Відшліфоване дерево Як на мене, не найкраще оповідання для початку. Це такі собі фантастичні 1000 та 1 ніч, тільки 1000 та 1 планета. Подача трошки збиває, бо ось ти починаєш читати твір, а тут бац і ти вже читаєш серію замальовок про різні планети кожна зі своїм заголовком, що потім складається в серію притч, що мають нагадати Примарху, як це бути людиною. Взагалі концепт прикольний і деякі замальовки планет просто шикарні, але подача дуже збиває.

Індрек Харґла Залізний зуб Моє улюблене оповідання! Воно просто шикарне! Фантастична складова в ній абсолютна не домінанта та існує як інструмент для розкриття та роботи з кризою в стосунках головного героя з його дружиною. Чим оповідання дуже мені відгукнулося, адже я колись в минулому мав страхи пережити те саме, що головний герой переживає у своїх стосунках, тож я був повністю залучений в сюжет та переживання. Абсолютно шикарне оповідання, ну і прикольна робота з темою вікінгів, мені відгукнулося, бо я почав читати Сяйво відразу після того, як закінчив першу книгу Господаря крижаного лісу.

Сіім Вескімеес Бурштинове сяйво Оповідання, що дало назву всій антології мене абсолютно не вразило і на це є причина — я не читав Хроніки Амбера. А оповідання повністю покладається на те, що читач мусив читати Желязни. По факту цей твір — сиквел до Хронік Амбера, Вескімеес спокійно використовує лор та фішки з циклу та абсолютно нічого не пояснюючи, адже вважає що читач мусить знати все це. Але я не знав! Я з боєм продирався крізь мандри Тінями, драконок-перевертнів, магічне каміння та якийсь Лабіринт й у висновку абсолютно нічого не зрозумів. Єдине що посміявся з діалогу:

— Знаєш, ти — перша людина, хто, знаючи, що я дракон, тим не менш, жадає мене як жінку! — Це так помітно? — Ні, швидше ти просто не завдаєш клопоту це якось приховувати. — Цікаво. — Якщо ти справді на це наважишся, колись я би хотіла з тобою переспати, я ніколи не робила цього у людській подобі.

Попереджаючі ваші питання — ні, еротичних сцен в оповіданні нема.

Геінріх Вейнберґ Патріот Ще одне оповідання, що базується на класичному фантастичному циклі, на цей раз це Фундація. Тут мені пощастило, бо, по-перше, я хоч трошки орієнтуюсь в Фундації; а по-друге, зв’язок з Фундацією виявляється вже ближче до кінця оповідання (хоч натяки йду протягом всього твору). Але в загальному Патріот це приємне таке постапокаліптичне роад-оповідання, що зірок з неба не хапає, але і читати його приємно.

Мань Лопер Це місто нам дорого коштувало Знайте… за вайбами це естонський “Аркан вовків” на мінімалках) Тут, звичайно, і часовий проміжок трохи не той і аналога збройного об’єднання характерників нема, але й Аркан вовків не те що б про це, а про підлітків з містичними силами, що з ноги влітають у військовий конфлікт. Це місто… якраз про це, події відбувається під час Північної війни, де естонські селяни-молодики в складі шведської армії мали захищати естонське місто Тарту (цього міста в принципі багато в оповіданнях цієї антології, адже основне ядро естонських фантастів базувались, саме там). І вже майже зневірившись в можливостях війська молодики (з підтримкою ще однієї панянки) вирішують вдатися до того, що містянам вже не зрозуміти — магії та перетворення у звірів. І якраз в цій частині Це місто… ще більше починає нагадувати Аркан вовків (окрім юнацького життя та переживання досвід перебування у війську). В загальному сказав би, що це оповідання на третьому місці в моєму топі.

Маніяккіде Тенав Працівники мізками Прикольне оповідання про вампірів і те як звичайні люди зживаються з ними в одному соціумі. Мені трохи не вистачило обсягу, особливо в другій половині оповідання все починає занадто стрімко розвиватись, наче автор не влізав в обмеження по обсягу і намагався впихнути все що треба. Ну і ще не вистачило точки зору Макса на ситуацію з вампірами, бо там наче і намагались пояснити й навалити йому мотивації, але вийшло поспішно. Також абсолютно не вистачило більшого розкриття цього проєкту “Робота мозку”. Але, незважаючи на все це, читати було непогано й весело.

Яаґуп Махкра На землі шейхів Прикольна фантастика на екологічну тематику знову зі згадками Тарту. Не те щоб мені було, що про нього сильно розповідати, гарне оповідання, що піднімає питання екологічних змін та трошки тиранії й монархії. Єдине що є маленькі питання до фінального повороту сюжету, бо він мені здається абсолютно раптовим та непоясненим.

Манфред Калмстен Утеча з міста щурів Абсолютно шикарний постапокаліпсис, що має невеликі вайби Втечі з Нью-Йорку. Марія може здаватися трохи хаотичною та не логічної, але в межах оповідання це працює тож питань в мене нема. Хотілось би трохи більшого розкриття внутрішніх переживань Юліана в середині твору, хоча з іншої сторони це може абсолютно зруйнувати фінальний поворот в сюжеті (котрий мені дуже сподобався!!!), тож тут 50/50 на рахунок того чи точно треба розкриття. Тож це оповідання йде на четверте місце в моєму топі.

Йоел Янс та Вейко Беліалс Чотири знак після коми Абсолютно шикарне психологічне оповідання в замкнутому просторі. Читати його було одне задоволення, воно затягує і ти хочеш читати далі й далі, захоп��юєшся поворотами в сюжеті. В мене є питання до останніх абзаців, бо я не до кінця зрозумів цей прикол з чотирма знаками, але оповідання впевнено йде на другу сходинку в моєму топі.

Мееліс Фріденталь Усі воскреснуть Два слова — зомбі та комунізм (викуси Воля!). Прикольне оповідання про некротичну природу комунізму і того, як Партія буде вичавлювати соки з усього, що можна, до останнього. Навіть після смерті ви не уникнете пазурів комунізму, що плавно перетече в Судний день. Мені сподобалось оповідання, воно достатньо гарно написане і тематика теж класна, тому воно замикає мій топ-5.

У висновку Бурштинове сяйво це доволі міцна антології, що непогано знайомить з естонської фантастикою і дійсно запалює вивчати її далі (я вже в пошуках того, що в нас ще перекладали). Тож я радив би вам спробувати, якщо ви фанатієте від фантастики.

[timedwarf]

✨The Best of Leigh Brackett✨

Читалось у тандемі з Євою, адмінкою гриб з юґґота.

Колись цей день мав настати… Ми з Євою так часто згадували пані Лі, що не прочитати її творів було б максимально незручно. Тож ми вирішили почати зі збірки найкращих оповідань Брекетт і зараз ви будете читати як вона мені)

В загальному варто відмітити, що The Best of Leigh Brackett не грає такою різноманітністю, яка була в The Best of Henry Kuttner, але швидше за все тому, що Брекетт мала більш чітко визначені жанрові рамки в яких вона працювала (здебільшого це sword&planet), в той час, як Каттнер трошки кидався з тематик в тематику та з сетинґу в сетинґ. Але попри цю меншу різноманітність збірка пані Лі мені все ж таки сподобалась. Хоч Єва і жалілась на те, що засилля sword&planet в якийсь момент починає набридати, але я був у відповідному настрої та вайбі тож мені ці оповідання шикарно пішли (за виключенням одного).

Хотілось би трошки відзначити типажі з котрими працювала пані Лі. Мені було дійсно цікаво побачити, що Брекетт доволі часто працювала з персонажами, що були people pf color. Відносно часто вона робила їх головними героями й в принципі гарно їх прописувала, це приємно. З жіночими персонажами в Бреккет ситуація двояка… В усіх з наведених в збірці оповіданнях головні герої чоловіки, а жінкам завжди відведенні другі, треті й т.д. ролі. Не сказав би, що це якийсь шок підхід, як на мене, фантастика в 40-50-х була місцем чоловічих авторів, тож Брекетт вкладалася в тодішні тенденції, хоча в другій половині 40-х та в 50-х пані Лі, як на мене, вплітає все більше жіночого погляду у своїх персонажок (і я про це ще згадаю). Проте, зважаючи на специфіку sword&planet як жанру, жінки або сексуальні оголені/напівоголені танцівниці на фоні, або дами в біді, або супутниці головного героя.

В наздогін до оголених танцівниць, скажу що оповідання не настільки еротизовані, як могло б скластися, якщо ви читали наші з Євою жарти в чатику при каналі UAGeek. Хоч Брекетт полюбляє вставити максимально випадкові горні сцени в оповідання (так-так, сцена у вітальні з The Woman From Altair, я про тебе говорю).

Окремо хочу відмітити передмову Едмонда Гамільтона (чоловік Брекетт і теж письменник-фантаст, хто не знав) та післямову самої Лі Брекетт. Вони дуже милі й інформативні. Було дуже цікаво читати про те, як Едмонд та Лі ремонтували свій тільки куплений будинок, чи про те як вони звикли до того, що кожен мав кардинально різні підходи до написання творів. Ну і вважаю, що мені (і вам!) конче треба було знати, що Гамільтон називав Лі томбоєм.

Тепер я б хотів поговорити про деякі оповідання зі збірки (не про всі, чесно!):

The Jewel of Bas

Єва вже в себе на каналі писала гарний допис про це оповідання, хотів би вам нагадати.

The Veil of Astellar

Насправді моє улюблене оповідання. Можливо це тому, що це оповідання про космічних вампірів, а я люблю вампірів. Проте Лі тут дуже цікаво працює з вампірами як такими, повністю відходячи від їх класичного образу і дає цікаву проблематику для головного героя, котрий, власне і є вампіром (але тут є пара але). Ну і тут вперше в збірці з'являється жіночий персонаж, котрий не існує просто для головного героя. Це сильна впевнена в собі вампірка, котра, проте, має страждати тому, що відкрилася не тій людині.

The Moon That Vanished

Це оповідання я відмічаю не тому, що воно таке хороше… Навпаки… Це чесно найгірше оповідання в збірці, це не дуже цікавий морський "тревел блог" того, як головний герой з ще двома персонажами тікає від переслідування і пливе в "святі землі". Паралельно страждаючи за мертвою коханою, що, проте, не заважає йому романсити його сусідку по кораблю. Чесно ледь продирався крізь ці 40 сторінок тексту.

Enchantress of Venus

Оповідання на котрому в нас з Євою розійшлись думки. Це знову чисто води sword&planet, проте ще й частина серії пригод постійного персонажа пані Лі — Джона Старка. І це дійсно міцненьке таке sword&planet, де ти бонусом отримуєш гомоеротичні вайби між Старком і його найкращим другом, гру престолів в межах одного роду на мінімалках і шикарну Варру. Чи поводиться вона так наче в неї овуляція, а Старк перший чоловік котрого вона бачить в житті? Можливо. Чи стає вона від цього менш 💅slay queen💅? Ні краплі. Це впевнена в собі дівчина, котра знає собі ціну, знає чого вона хоче і робить все, що вважає за потрібне, просто ікона. І насправді в цьому оповіданні все прям дуже добре з жіночими персонажами (ну може за виключенням Зарет).

The Woman From Altair

Останнє оповідання котре я хотів би відмітити окремо. The Woman From Altair, як на мене, історія про двох жінок: перша — хоче помститися своєму кривднику (брат головного героя); а друга хоче захистити свого коханого (головний герой). Хоч твір початково подається більше як історія про двох братів, та й головний герой в оповіданні чоловік і саме з його точки зору ми й дивимось на події. Його брат повертається з місії в далекому космосі та привозить з собою наречену з іншого світу, хоч далі за розвитком сюжету виявиться, що він її "купив" на її рідній планеті — Альтаїрі. І саме в цей момент оповідання буквально перетворюється на твір про жіночу помсту, де Жінка з Альтаїра хоче забрати у свого кривдника все йому близьке (тобто і брата теж). З іншої сторони кохана головного героя — Марта (mother), намагається просто врятувати свого хлопця. Хоч їй і приходиться вбити жінку з Альтаїра, проте вона не те щоб засуджує її за помсту, а просто хоче врятувати свого хлопця. Єдине, що мені трошки не вистачило розкриття Марти, бо вона хоч і mother, проте її основна мета у творі чисто врятувати головного героя.

У висновку я б сказав, що Брекетт не підвела моїх очікувань і збірка її оповідань дійсно мені сподобалась. Чесно радив би вам ознайомитись з її творами, проте підготуйтеся що буде багато sword&planet.

[timedwarf]

✨Культ, Любко Дереш✨

Огляд КУЛЬТового (хе-хе) сучукрліту, котрий настільки суч-, що старший за мене на рік.

Власне, варто сказати, що мені кайнда сподобалось читати Культ) Не те щоб це найкращий український твір, що я читав евер, але це і не розчарування штибу Химородів. З розмов про Культ з різними людьми і з моїми колегами по спільночиту я очікував якийсь потік трешу, хаосу і трохи Лавкрафта. Проте, хоч треш та Лавкрафт був, він був не такий стрімкий, яким я його очікував, а треш в Мідних Буках з приближенням фіналу історії хоч і досягав рівня, коли його тяжко було читати, проте це спокійно пояснювалось самим сюжетом.

Взагалі сюжет зірок з неба не хапає, інколи відбувається просто бо так треба, але поганим я його не назву, а враховуючи що це дебютний твір (хоча як я розумію Поклоніння ящірці ��уло написано, ще до Культу, але видано на рік пізніше). Лавкрафтіанські речі вписані наче прикольно, я не те щоб експерт з Лавкрафта, але сильного дисонансу я не відчував і виглядало прикольно. Кивок у сторону Мекена теж зарахований, хоч оцей прикол Сатира-Гітариста, мене трохи заплутав, але завдяки колегам зі спільночиту вирішення у вигляді Поклоніння ящірці були знайдено відносно швидко.

Ще також відмічу трохи фінал самого сюжету, де через наближення часу відкриття воріт до Азатоту, в Мідних Буках ситуація доходить до все більшого трешу та жорстокості, що показана дуже гарно і при чому до місця. Насправді мене здається, що сцену зґвалтування в Культі і сцену зґвалтування в оповідання Знаряддя з Химородів.

Після прочитання з обидвох текстів мені чесно здається, що Дереш і Кузнєцов додавали зґвалтування в свої твори з однаковою метою — показати жорстокість часу навколо. Проте, в той час як сцена зґвалтування в Кузнєцова відчувається недоречною і позбавленою емпатії від автора, сцена зґвалтування від Дереш, хоч і написана тяжче за Кузнєцова, відчувається не тільки доречною в сюжетному плані, але й має в собі емпатію до жертви зґвалтування. Ця сцена є прям гарним прикладом, чого я хотів від Кузнєцова, але це огляд не Химородів, тож повернемось до наших Культів)

Останнім я хочу зачепити культурні відсилання. Не сюжетні складові Лавкрафта, Мекена і т.д. а саме культурні відсилання. Як вже раніше писав в себе Мовний дощ, музичні та літературні уподобання персонажів є таким собі вододілом свій/чужий у творі, де всі свої це неформали, що слухають непопулярний King Crimson і читають Кінґа (може на початку нульових це і було неформальство, але зараз це було дуже смішно, бо читати Кінґа це не виклик системі, а прям дууууже поширене явище серед читачів українською, тому я на таких моментах кричав мартином). І проблема цих відсилок в тому, що їх тупо забагато. Навіть не так… ЇХ ВІДВЕРТО ДОХУЯ!!! І така кількість відверто починає бісити, вже на першій третині книжки (але не сподівайтесь, що далі їх стане менше), в якийсь момент я вже просто починав говорити в екран: "Дерешу, я вже зрозумів, що ти охуїти який нонконформіст і дохуя культурний, давай ближче до діла." Проте, варто визнати, інколи це викликає дуже комічний ефект, наприклад у вітанні Дарці Борхес (НАВІТЬ У ПРІЗВИЩАХ!!!).

Але це може дати вам і місце для розваг, якщо ви будете читати/перечитувати Культ, пропоную вам влаштувати дрінк ґейм!

Пийте чарку/робіть ковток того, до чого у вас душа лежить, кожен раз коли бачите культурну відсилку в тексті. Для безпеки вашого здоров'я, пропоную робити це в декілька підходів з перервами в кілька днів між ними.

В загальному, це надивовижу гарний твір, котрий навіть приємно читати, не зважаючи на деякі нотки кринжу і трешу, які нам підносить підліток-Дереш)

P.S. Окремо хочу відзначити ілюстрації від ВСЛ. Вони доволі смішні і кринжові. Проте! Ілюстратор породив нашу з Євою улюблену хтонь)

[timedwarf]

✨The Best of Henry Kuttner✨

Допис спонсоровано каналом гриб з юґґота

Думаю варто вам зізнатись, що я ніколи раніше не читав Каттнера. Саме гриб з юґґота відкрив для мене Каттнера спочатку своїми класними постами про фантастів і вже вдруге коли я свиснув в неї почитати книжку, текст про котру ви зараз читаєте)

Отже збірка найкращих оповідань Генрі Каттнера. Я дійсно не знаю, наскільки вони всі прям найкращі в його портфоліо, бо це моя перша книжка цього автора. Але всі оповідання, які я прочитав гарні, або, як мінімум, нормальні. Не сподобалось мені лише одне оповідання —The Voice of the Lobster. Може, звичайно, це просто не моє оповідання, але з самого початку воно мені не йшло, тож довелось мені його покинути на пів шляху. Не те, щоб читати про те як прибулець намагається наїбати інших прибульців, було б не цікаво, але саме це оповідання прям ні.

Насправді ця збірка класно розкриває тематичну різноманітність Каттнера. Під цією палітуркою ви знайдете і гумористичні історії про мутантів-селюків, і технотрилер про те як позаземна технологія, замаскована під радіо, захоплює свідомості своїх власників, після того прочитавши про те як людина створює профспілку серед ґномів (саме ґномів, не дворфів). І це насправді дуже весело стрибати від теми до теми змінювати жанри гарно написаних оповідань.

Окремою веселою частиною саме цього видання є передмова від Рея Бредбері. І цікава вона не тому, що я фанат Бредбері (ні), а тим, що місцями він просто не чуствує. В передмові є частина, де Бредбері каже, що в його час мало хто пам'ятає Генрі Каттнера, бо його оповідання були аполітичні і в той же час його оповідання такі класні саме тому, що вони аполітичні. В той же час в збірці є оповідання де тіп створює профсоюз серед ґномів, оповідання про те як американці перемагають нацистів з допомогою семіотики і апогей "аполітичності" — оповідання, про те як два мексиканці зустрічають прибульця та приймають його за агента США. І кажуть такі слова до нього: "First you will bring peace? and they you will take our oil and our precios minerals". Класний аполітичний спіч, як на мене)

В загальному збірка оповідань класна і більшість оповідань мені дуже зайшли. Думаю, що для тих хто тільки збирається познайомитись з творчість Каттнера ця збірка може стати гарним стартом.

Ну і бонусом ловіть мої три улюблені оповідання з наведених сімнадцяти в збірці: The Twonky, Or Else та The Proud Robot.

[timedwarf]

✨У горах божевілля, Го Танабе та Г. Ф. Лавкрафт✨

Насправді в мене з оригінальним оповіданням гір є своя історія, як і з усім Лавкрафтом. Я чесно вважаю його ідеї, концепт ти мітологію доволі цікавою (окрім того оповідання де Лавкрафт вирішив лякати читача геометрією), але виконання Лавкрафта... Лавкрафт пише погано, десь краще, десь гірше, але це завжди в межах "погано" і саме через це не всі оповідання Говарда я зміг прочитати... І У горах божевілля якраз одне з таких оповідань, воно було мною покинуте саме на тому моменті на якому Танабе закінчив свій перший том.

Тому власне переходимо до манґи. Коли видавництво Мольфар анонсувало видання я подумав, що може варто дати цьому оповідання другий шанс, може інший медіум подасть історію краще. І після того, як я позичив томик в дівчини та прочитав, дійсно виявив, що дійсно візуальний наратив справляється тут краще) Замість довгих і душних описів Антарктиди та чорних гір Лавкрафтом ти спокійно дивишся на гарний арт Танабе. Та й сам сюжет адаптований до манґи дуже гарно. І, в загальному, це дуже гарний твір.

Тому я буду чекати на другий том гір божевілля, може хоч так дізнаюсь чим власне скінчився сюжет оповідання)

[timedwarf]

✨Пакт 64, Стен Ібрагім✨

Мальопис очевидно є кивком в сторону Міста гріхів, що видно за малюнком (їй богу, деякі кадри є буквально візуальним цитуванням Міллера). Проте сюжетно цьому мальопису до Міста Гріхів, як до Києва рачки.

Початок сюжету схожий на початок Важкого прощання, проте, поки Важке прощання розвивається доволі логічно, Пакт 64 перетворюється в нарізку кліпових сцен, не завжди кадри на сторінках не складають візуальний наратив (хоча мали б, це, мать його, мальопис). В якийсь момент ти просто не розумієш, що відбувається.

Окремою претензією є різномовність. Якщо текст в балах український, то чого звуки в коміксі англійською?? Це як мінімум дивно. Навіть якщо припустити, що початково проєкт мав бути англомовний, то не перекладання звуків все одно дивне, би в традиції українських перекладів коміксів звуки ми все одно адаптуємо.

Останньою дивною штукою, є сам сетинг. Це наче і Львів майбутнього, і головна героїня живе в в будинку австрійської доби, проте чому в цьому місті так мало українського? Всі до однієї вивіски, графіті, наліпки на барі — англійською. Це наче і дрібниці, але зовсім руйнують віру у сетинг. Той факт, що в сюжеті більшість імен не українські ми упустимо, бо ну що вже. В загальному, нічого, крім прямого тексту в мальописі, не підказує тобі, що дії відбуваються у Львові і це засмучує.

В загальному якщо ви фанат Міста Гріхів, то малюнок зробить вам приємно. В усьому іншому посередня робота.