werdict-blog

[werdict-blog]

07.09.2017

Вже почалась школа і я кидаю цю затію писати сюди. Я 11ти классниця - допобачення.

[werdict-blog]

Життєвість

Годвилль: 20:49 Неожиданно взгрустнулось. Вот пишу я этот дневник, пишу, а ведь его никто и читать не будет...

[werdict-blog]

08.08.2017

Люди, які вміють писати короткі замальовки, часто жаліються на те, що не можуть писати довгі твори. У мене все навпаки. Я написала лише одну коротеньку замальовку на пів сторінки, а всі інші: від чотирьох до тридцяти двух. Вже майже закінчилось літо і я все таки не встигла дописати твір. Ні, я продвинулась, але за два місяці дванадцять сторінок - для мене мало. Хотілось більше і я гадала, що зможу вже подати на конкурс цієї осені, але ні. Ну, що ж. Залишається писати, параленьно готуючись до ЗНО, а потім ще параленьно випускаючись, подаючи документи, та вступаючи кудись. Сподіваюсь, що все буде добре. Мені треба триматись за краще і не розчаровуватися в собі, що і всім раджу. Бо, відверто кажучи, ми ті, з ким ми будемо все життя і від кого нам нікуди не подітись. Доречі, учора було місячне затемнення, а л'є дощ як з відра.

[werdict-blog]

(лозунг)(ні)Фанфік - сором для письменника...

Я пишу фанфік для себе в стіл. На аудиторію, того по якому фендому я пишу, він не розрахований, а тому зостається тільки тренуватись і постійно питати у себе: “Друже, навіщо ти це пишеш?” Проте, мої руки чомусь не опускаються, хоча я їх намагалась опустити. Дивна річ - саме це, напевно, називається графоманією, але у мене вона нікому не шкодить, а тому - нічого страшного. Просто для справки: фендом орегінала - флафф, містика, гаремник, а фанфік виходить містика, кровяка, расчлєньонка, міфи, канонно міфічні закони та багато поганого гумору. Дивна річ, дивна.

[werdict-blog]

02.08.2017

Пройшли насичені два місяця літа. Тепер залишається спокійний місяць перед школою - останній шкільний літній місяць… “Треба відпочивати на повну!” - можливо. Але, треба ще багато чого зробити, а надворі сташенна жара і плавиться все. Сподіваюсь, що я все спію, а ще треба писати і я не встигаю закінчити книгу до кінця літа. Чомусь, навесні цей час здавався ідеальним для письма - дамала: “Буду кожен день писати, а що ще робити?!”, а обертаюсь назад і помічаю, що, насправді, я писала від сили один місяць усього часу… Скорр знову прийде час сидіти за партою і, найважчий з усіх, шкільний рік. Хочу щоб це літо тривало довше. Будь-ласка…

[werdict-blog]

22.07.2017

Переглянула свої роботи на Wattpad. Можливо я зберусь з духом і опублікую там якусь серйозну роботу, а поки що там є тільки багато коротких нарисів і оповідань. Завтра збираємось нашою студією. Я сподіваюсь, що проведемо гарно час разом - поговорим про книги, попишемо, почитаєм. Так, це те, чим ми поануємо займатись і ніяких тус. "О боже, як це скучно!" Ні. Це найкраще проводження часу - у колі друзів читати свої твори.

[werdict-blog]

Мене не було там і не мало бути

"Тоді був жовтень і сіре небо мило тротуари хмарами, напевно. Мене не було там і не мало бути." Це є початок маленького твору який я колись, можливо, напишу. Я думаю, що цей твір буде про привида, або про спогади мертвого. Дивна історія, але підлітки частенько пишуть про смерть і психічні розлади, на відміну від дорослих.

[werdict-blog]

20.07.2017

А знаєте, що сталося коли я не написала пост 18-ого? Нічого. Отже так, я їздила у породож по Карпатам і вона дуже мені... не сподобалась. Я була трохи розчарована. Автобус був жахливий, а в ньому ми проводили більшу частину вільного часу. Написала я багато чого, але розповідати про це не буде цікаво мені. Тому, спокійної ночі.

[werdict-blog]

"Куку"

Спитають: “ти повернулась?”, а я скажу: “ні, то матриця дає збій!;)” Знаєте, що буде справді? Нічого. Бо ніхто не чекає постів. Вони звичайно будуть - 18.07.2017 ввечері, але кому це потрібно?( Після перерви й поїздок - ніяка.

[werdict-blog]

Перерва!

Перерва на неясний відрізок часу!

[werdict-blog]

12.06.2017

Сьогодні все що я писала - список речей на покупку. Ходили з подругами на Петрівку за книжкою на ЗНО 11 клас з історії України. Знайшли, купили, тащили той томик додому. Гарний день, але знову так втомилась, що не маю сил писати. Майже закінчила картину і на наступному уроці точно вона буде завершина мною.

[werdict-blog]

11.06.2017

Вчора я нічого не писала сюди, але писала без цього, а сьогодні був перенасичений день з найкращими людьми світу! Був день народження моєї подруги - ми гуляли в парку, багато жартували, фотографувались та обіймались. Я, насправді, дуже вдячна її за такий час. У першому моєму опублікованому творі головна героїня має ім'я Ліан, а зараз я з реальною Ліаною гуляла на її дні народженні. Це настільки круто! Дуже втомилась.

[werdict-blog]

Дроу Бугі

1610р Північна Ірландія.

“Бугі” означає бездомний привид, безтілесний або безхребетний - не має опори, а “Дроу” - поганий, злий, дикий, потвора, садист і вбивця.

Високий чоловік з смолястим волоссям в розшитому злотими нитками зеленому вбранні крокував по вимощеній дорозі. Взагалі то, йому, як вигнанцю, було дуже ризиковано розгулювали у такому вигляді, але він вирішив наостанок насолодитись красою. Ця зручність могла йому коштувати всього і то було навіть більше чим життя. “Ти винний, винний у тяжких гріхах. Ти єдиний свого роду порушив закон Богині і ти будеш єдиний хто буде покараний.” Чоловік хитнув головою збиваючи легкі кроки й швидко завернув за ріг. Звідси до порту було дуже близько, але його все таки помітили у сірому тумані і тепер переслідували, ступаючи тихо по сліду. “Головне - разом з моїм народом, навіть якщо вони потомки Миля - нічого.” Крила чорного птаха прошурхотіли над головою. Ще один провулок. Чоловік звернув і пройшов наскрізь якогось бездомного в порваних одежах, що тенявся вулицями у пошуках їжі або тепла. Тінь, як здалося бідолазі, не зупиняючись, поспіхом озернулась через плече і він побачив власні очі, багатше вбрання відразу повисло лахміттям. Жебрак мотнув головою відганяючи примарне видиво і в той час чоловік звернув ще раз, зникаючи з поля зору. Б��долаха постояв трохи, розвернувся і завмер. З туману виступали дві високі і тонкі фігури. Тримаючи в руках списи, легкі як пух, але гостріші ніж будь яке лезо, вони ступали плавно, а за ними котилася хвиля густого білого диму. Принаймні, так розказував жебрак всім зустрічним на наступний день. Чоловік, тепер у подобі бездомного, швидко петляв вулицями, як заєць, що запутає сліди. Він не думав обдурити переслідувачів людським обличчям й лахміттям - звичка. Ще декілька раз завернувши, ноги винесли його на великий, заповнений грузом порт. У віддаленому кінці стояла чимала купка людей. Чоловік завернув між балок, вийшов і прослідував у натовп в подобі людини в одежах не пишних, але й не жебрацьких. Люди не звернули жодної уваги на новоприбулого, гріючись один біля одного і чекаючи на право погрузитись на кораблі. Усі вони тікали: від війни, кризи, розгардіяшу, безладу в церкві, ворогів… Шукали нове життя… Чоловік не знав як там куди вони всі прямують, але був змушений розділити їхню долю хоч і не був одним з них. Протиснувшись між людьми, він присів і затаївся. До натовпу вийшов оргядний пан і оголосив щось про Віргінську компанію та угоду на 7 років. У гурті почувся шепіт. Деякі пішли вперед. Чоловік відчував на собі погляд, здається зовсім поруч були ті хто його впіймають. Він затрусився всім тілом і рванув за людьми, що поспіхом заходили-залазили на корабель та у трюм. Краєм ока чоловік помітив двух високих стражів і почув срібний передзвін їх легких голосів. - Дроу… - слова влітали через досі відкритий отвір у трюм. - Бугі! Чоловік відскочив до стіни і заховався за людьми, що хитнулись від поштовху корабля. На нього не звернули уваги. “Бугі!” -дзвеніло у його скронях. “Бугі, бугі, бугі, бугі…” - Сервенти,- гримнув голос над головою. - будете помирати - стукайте. Отвір захлопнувся і все поглинула пітьма. “А тепер що?” Чоловік перевів подих, відчуваючи хитання корабля на хвилях. “Цікаво, а чи це відчувала Богиня коли плила з Островів?” На його обличчі проступила усмішка,а риси згладились. “Бугі…” Чоловік напружено вдивлявся в порожнечу перед собою. “Бугі, Буууугі…”. - О, ні, то відлуння їх голосу… Надто далеко від дому. Надто далеко він дому…- він схилився закриваючи вуха руками. - Ні, ні… “Бугі, бугі, бугі, бугі, бугі, бугі…” … - Hey, are you fine, men? Чоловік підняв очі. В ту мить його не стало. “…я маю вижити…”,“…ціна не важлива…”,“…бугі…”. … Катрі Кларк Співробітник газети New Ideas Of New People(NIONP) “Сташні історії нашої країни” “Перший спогад в історіях про персоніфікацію дитячого страху темряви прослідити дуже складно. Більше всього вірогідно, що цю легенду привезли в Америку емігранти з інших країн як сталося і з багатьма іншими історіями. Цього персонажа давно вже екранізували і випустили на великий екран, а також зробили ігри. Проте, перша згадка про нього у написаному вигляді, а не просто в усному переказі, датується 1718 років, а далі вже у 1836 році документ було знайдено і видано у книзі. На теперішній час бугімен є одним із найвідоміших Північно-Американських легендарних монстрів з легенд. “У нього великі, чорні, випуклі очі, які гарно бачать в темній спальні і знаходять людину, де би він не заховався - під ліжком або в шафі. Кігті довгі і гострі, ними він риється в постільній білизні в пошуках заціпенілих жертв, що забилися під ковдру. - розповідає 12 річна Сара Коул, учениця школи Свякої Августини з Арканзаса. - Один хлопчик не слухав батьків і його брат розповів йому про бугімена - дівчинка стигшила голос - вночі він почув тихий шорох і шепіт "бугі, бугі, бугі…”, а потім побачив його і більше того хлопчина не бачили. Він пропав прямо зі свого ліжка! Говорять, що бугімен затягує дитину під землю щоб їсти її страхи”. Вчена історик Амелі Бенкінс, співробітниця LMU, висловила впевненість у неправдивості цих легенд і надію, що про цього міфічного героя більше не будуть писати книги і знімати фільми: “Через масову істерію після виходу фільмів, ігор і книг деякі ненормальні ступали на дорогу ��езчинства. Наприклад, відомий Альберт Фіш - серійний вбивця 1870—1936 роки. Ви можете сказати, що Фіш з будь яких пречин став би вбивати людей, але чомусь він взяв прозвисько саме “Бугімен”, а не “Тінь”.“

[werdict-blog]

09.06.2017

Сьогодні дуже мало - просто правила свої тексти і все.

[werdict-blog]

08.06.2017

Коли мене спитали: “Куди ти хочеш найбільше поїхати?”, я відповіла - в гори. Зараз уже є проплачена екскурсія по Карпатах. Звичайно я рада, але мені більше хотілось б сидітт у спокої, зануритись в себе та шукати надхнення. Сьогодні нічого не написала, але трохи правила. Отже, сьогодні був гарний, але не дуже плодовитий день.

[werdict-blog]

07.06.2017

Пройшов день повний нових вражень. Декілька нових фраз, нові ідеї. Мені завжди були не зрозумілі люди, що легко можуть писати вірші. Для того щоб завершити твір я над віршем працювала декілька днів, а все рівно не задоволена. Ні, поезія - не моє. Завтра треба буде багато написати бо ідеї є і втілювати їх потрібно. Рука сама бере перо. Всім спокійної ночі, піду нарешті спати.

[werdict-blog]

07.06.2017 або (перша частина)

04:05 Ось так пиши про те, що у тебе є недописаний фанфік ввечорі. Я дописала його. Повністю. Вийшло рівно 50 сторінок А4 14 кеглем. Дуже рада бо вмістила туди все, що хотіла. Звичайно, цей текст підлягай строгій редакції, перечитці та виправленні помилок, і я це неодмінно зроблю трохи пізніше на свіжу голову. Ні, я дійсно дописала цей текст. На сьогодні то мій найбільший закінчений твір. Ох, а вже початок літа. Швидше, швидше дописувати мій роман!