yorg0s

[yorg0s]

піксі

Травневе серце, виспіване наєм, Коріння й віти — спалахи грози, Магічний спокій хижо настигає У краплі меду купані ліси.

Від чого жити солодко і хтиво? Нектар, що грає, виброджене зло, Вона виймає з джинсового глибу Зеленим сміхом заткане крило.

Маленькі стопи втоптують міцелій, В іскристих тінях — вигадка і сон. Поправши безрух чорної пастелі, Зоря і шепіт ллються в унісон. 30.05.25

[yorg0s]

Н. і Л. [на шкільних перервах]

Той коридор як лінія патрона. Майбутні смерті зараз просто тіні. Ти не згадаєш, всміхнена і сонна, Мене і наше бронзове весілля.

Медові люди, патока невдачі. Такі тепло і каяння — без строку. Але і в літнім сяйві Фібоначчі, Насправді, час — перерви і уроки. 21.05.25

[yorg0s]

«Індійське Літо»­ в другій половині

Ти чуєш тихі висновки касети. З зубців і криги складений початок. У спільний бік світанкові предмети Твоїм теплом обернені мовчати.

Увесь сюжет це спалахи і бліки: Смола, і скло, і дзеркальце богині, І в синіх лінзах спогади про літо, І попід ними літнє ластовиння. *** Невже і ти покоханий від ліні. Дівчата-піксі, обрані герої Надалі грають, спарено вродливі, Свої тіла, оправдані красою.

Святі кандели, вибілена стрічка, Найтонші тіні, кинуті на місто, — У пальцях рук привітом з потойбіччя Цілунок сонця, контура і змісту.

Модельний каденс нашої пригоди; Тоді жіночність змішується з пилом, І їхні пасма далі, ніж корони Своїм світанком, зблискують чорнилом. 04.05.25

[yorg0s]

АяТеБе

Куплет від губ, що стримують секрети. Крамничні гущі квітнуть попідтинню. Я зазираю поглядом комети В далекий світ, наповнений світінням.

Нейтральна гама, викрики неону. Увечір речі ближче до початку. Один несе міжзоряну корону Земну одну знаходити, вінчати.

Кінець системи. Більше не потрібно, — Мета тяжіння випалити віки. Наступним сонцем блимає вітрина, Наступний крок: зігрітися, згоріти.

Пройти Юпітер, втратити будову, При касах шторм супутників і пилу. Зустріти тут, за всесвіти від дому, Свою орбіту, танення і тіло.

Тепер доба найдовшої розлуки. Сивіє трафік — солодко і димно. Мерці живуть, тримаються за руки. Зі звуком “ні” закручуються прірви. 25.04.25

[yorg0s]

Рожева мрія — дівчина як гумка. Вокал мотора гине в клекотанні. І оживають сіяні для руху Завзяте тіло, хижеє убрання.

“Я поглинаю погляди і стилі”. Космічні сестри кольору волосся. Вона скидає, висвітлена пилом, З своїх плечей важку тканинну осінь.

Гірка і п'яна, з дотиком кориці, — Її істота в контурах наряду, Її життя — закохувати, злитись І годувати всесвіту помаду. 24.04.25

[yorg0s]

аліса

Напівпітьма. Народжуйся і дихай — Іще ковток світанкового елю. Крізь гіркоту, одружену зі сміхом, Її ім’я стікає карамеллю.

Коротка смерть. — Повернення додому. Вона у кадрі. Золото у рисах: Полин і цукор, сяяння і втома, Хмільний узор безмежного дитинства.

Самі проса хвилюються про радість. У море жнив занурені долоні. Для кого літо буде посміхатись Її обличчя сонячним прибоєм? 01.02.25

[yorg0s]

Artificial I.

Тепер між ними спалахи багатства. В обидва конуси закоханий пройдисвіт. Далекий сон підштовхує до танцю: Гойдати світло, згадувати близькість.

На кожен вектор — вкрадене безмежжя. Інтимний вечір, зоряне дотління. Подібно слову совається, бреше До центру з центру кинуте проміння.

Масив імен, обчислювання мрії, Година мандрам розкішшю околиць, Під шелест вій приречено новіє, Наскільки можна, знайдена свідомість.

І гуд судин із блиманням у сталість, І кожна мить розкладена на знаки, Нехай серця зрікаються стискатись, І без життя — продовжуватись, знати.

Бінарний код любовнеє послання. В усі боки, зважаючи на сталу. Це я і ти: занурення в кохання Що крок назустріч першому квазару. 28.01.25

[yorg0s]

Морозна примара заглиблює ікла. Відлеглість пом'якшена білим туманом. Святкують негоду загорнуті в світло Гірляндних Юпітера, Альдебарана.

І оку тепер не дивитися вгору. Феєрверки зупинені мороком кави. Мовчання і шелест, машинна розмова, І вулиці квітнуть вві сні ліхтарями.

Це місто нагадує втомлену пам’ять. Із ліній і форм виринає дорога, І речі пливуть, поступово зникають, І той, хто іде, хто пригадує, — спогад. 10.12.24

[yorg0s]

And who will come with northern singing? For what is left to chant, to teach, Above the summer, slowly sinking, And autumn’s gold — beyond the reach?

The village moves its rusting eyelids, The beast in vain pricks up the ear, The birth of dust, the moment’s passing: There's only wind for you to hear.

Who comes to break unbroken stillness And tries to utter things untold — The only wonder’s only witness, Whose mother language — autumn’s gold. 05.10.24

[yorg0s]

Міжлистний світ, морозивна спокуса, І шоколад як золото, та легший. В очах судді закохано зійдуться Затінний лід і сонячна пожежа.

І шоколад, що важчий за повітря, У пальцях рук розплавленний красою, І цілий день, і затишок подвір’я, І тихий спів крамничного прибою.

Квитки і квіти — джинсовим карманам. Життя як рух від льону і до твіду. Вуста дзеркал повторюють світанок — Іду за нею висвітленим слідом.

Цукрова вата в подиху провулку. Тече ріка, і плигають тканини. Долає вись й схиляється над вухом Хмаринна тінь із голосом людини.

Загально — доля, дівчина — в деталях. І схил дахів, і патока, і Юність, І кожен з літа видобутий спалах, І кожен крок, покладений відбутись. 14.09.24

[yorg0s]

Серцебиття загальної фігури. Плетіння слів формату караоке. Остання вена сповнена культури Впорядкування лагідному року.

Одне життя — налічувати зорі В відбитих далях кожної вітрини. Подібні мальвам чорні парасолі, Подібні травам звихрені чуприни.

Святі минають. Свято неминуче. Цукерка сміху плавиться від ватри. Псалми кафе, кондитерське співзвуччя — Солодкі такти: жити й танцювати.

Проспектна пам'ять, спогади про назви, Бруківка марить іменем заливи, Натомість тіней речення і фрази, Натомість світла дотики до тіла. 09.09.24

[yorg0s]

That summer was pouring, the sea being cold. The home of lazuli, the beaches of gold. Prevented from passing, enlisted to stay, The land and its landlord be equally gray.

The visions colliding, the umbra, the light, The whitest of seagulls preparing its flight. The darkest of darkness you’re here to expect Is stranded beside the reflected regret.

“Alas” is the sound representing the place, The tempest of highway, the waltz of the waves, The bench and the spines and the bones of the fish, The birth of the knowledge and death of the wish.

And everything drinks purple soda of life, As smirking to summer the bubbles pop by. There’s nothing to wait for, there's no one to meet. The harbors by mountains are mastering beat. 27.08.24

[yorg0s]

C о н

Не розвести. Ліхтар тримає ранок. Початки сходів, вуличні кінці. Зростають кряжі з рисами панянок І післясмак — в пітьмі, на язиці.

На букву “А”. За нею, на вершину. Чимало кроків, хлюпає сльота. Вгадати в наспіх вигаданій спині Далекий шлях і всміхнені вуста.

Губись ізнову в м'якості туману. На “А”, напевно. З голосом нуги. Земля пливе, і рухаються п’яно Сліпих очей розжарені білки.

Уранці час знебарвлює портрети. Навколо днів заломлюється зір. Зринає інший, вільний від секрету По ті боки маленьких чорних дір. 18.08.24

[yorg0s]

Зимові хвилі в літньому районі. Вітри, що тут, не ті вітри, що в морі. І між вітрів, розмішаний прибоєм, Пливе сильвет — по колу і поволі.

Перебіг тіл. Заломлювальна здатність. Єдиний вихід — в отвори люнета. Іти-іти, іти, перевертатись І повертатись в форму силуета.

Пташиний спів. І ніч навколо нього, Навколо ночі, з намірами вбивці, Але із ликом першого святого, Наступний день розширює зіниці.

Наступний день. Як висновок, сіріє Вікно у сад. Прогулюється садом Усім листкам і їхнім літнім мріям Наперекір готовий к снігопадам. 30.07.24

[yorg0s]

Так далеко від моря. Краєвид Розлитий в прірві, виділеній оку, І шепіт хвиль із шепотом молитв Обидва тонуть в рокотанні кроків.

Лягає тінь найкращою із дів, Лягає воїн, випалений сонцем, І по орбітах жвавий перебіг Переривають велетні-дозорці.

В обіймах п'ят широкі береги. Перестрічає в вичорненім небі, Не від кохання, просто од снаги, Молочний Шлях принцесу Андромеду. 21.06.24

[yorg0s]

Є трохи “Я” у кожному обличчі, І тільки сум утримує орбіти, І тільки біль, покоханий як звичку, Назавжди тут — кохатися, боліти. 23.07.24

[yorg0s]

Сьогодні він, глибинний бог і велет, Стискає одяг, що, ковтунвши тіло, Аби надалі пурхати тунелем, Дарує крильця, зіткані із пилу.

Наразі тут, у космосі підземки, Заполонивши арки й коридори, Вони ізнову, шкода, що підземні, Самі комети, сяєво і зорі.

Що п'ять хвилин займається світанок, Коли вагон розкидує намистом Вогні в пітьму, на станцію, і манить Усіх, хто ждуть, протяжним лютим свистом.

Попід містами квітнуть метрогради. Холодний протяг рухає стерно. І глибина у якості завади Перемішатись намертво з метро. 07.05.24