#Але просто... ну... не знаю.

[unhonestlymirror]

Можете забити мене камінням, але як медик, я вважаю, що молодим мамам вкрай необхідно жити НЕ під обстрілами. Краще взагалі за кордоном, якщо є можливість. Сирени 24/7, поганий сон, постійний страх - це гарантовано зруйнована психіка дитини (плюс, no one can destroy a child better than their mentally unstable and stressed mother). Жоден патріотизм, жодна любов до землі не варта здоров'я і життя твоєї дитини.

[beastblade69]

таке враження ніби мене жували 50 років і виплюнули сука ну шо це за піздець, га? шо це за хуйня я не можу вже просто сука зпїьало все

[pazyuuk]

Доброго дня! Я знаю що у вас вже був схожий реквест, коли попросили намалювати скіфтерів в одягу один одного, але як щодо зміни ролей? Свапнутий та мовчазний Скіф-провідник та веселий новачок-вільний Ріхтер

ДОСИТЬ! єдине. куди я можу тебе провести... це твоя домовина

скіф, все ще військовий, вирвало кушмяру спино-дупи, тож був повернений на реабілітацію. було вирішено списати його. на пенсію військового ледве міг дозволити собі ліки та проживання. потім же, йому змінили групу інвалідності, тож тоді все повалилось. єдиний вихід - шукати підробіток... в зоні.

із-за свого не дуже гарного фізичного стану, ледве не загинув в перші місяці, але притикнувся до парочки сталкерів, жмут та гас. підробляв артефактами і провідництвом.

отримав хімічні опіки на правій частині обличчя, з частковим руйнуванням вушної структури(ну типу мочка і всетаке, що не є хрещовим)

наслідки того, як в аномалії на його компанію напав кровосос, який не був неочікуваністю, але як раз у цю заварушку додались зомбарі (вони були у хімічній аномалії, не пам'ятаю як вона там, але там дерево велике і наче такий каньон невеличкий і так, ВЕЛИКЕ дерево... в пп є, кажись)

жмут наказав уйобувати розбиратись з зомбаками, доки кровосос на ньому. так як, нагадую, вони все зе в канйоні з хім аномалією, скіф поперся першим, провідникхулі, щоб дістатись до укриття біля стін канйону, бо ще був час і можливо трохи вдачі щоб удачно розібратись з зомборями. гас став спиною до скіфа, у свою чергу, той схватив свого товариша за ремінь і почав вести, поки гас кидав лимонки та димовки. швидко рухаючись, вони почули як жмут кричить: СУКА, УЄБАВ! в ту ж мить кровосос влітає в гаса своїми кігтями, перерізаючи тому горлянку. гас, захлинаючись своєю кровью дивиться на скіфа і звалює того. хоч скіф не був розгубленим, але полузігнута та розвернута до гаса поза не давала достатньої стабільності, щоб втримати два тіла.

.... ну короче, вбийте жмута і ось вам оріджин сторі, вухууу про ріхтера: він все ще з притулку, але після чесної спроби стати на свої дві, зрозумів, що нічого він не досягне. так, просто десь жити, якось себе годувати, щось ��обити та чимось займатись він може. але місце, дім, це все йому на стільки не доступно, що все що хочеться, так це обїбатись грибами і знайти найближчу скелю. що він може? і для чого...

тож, в пошуках дому і спокою той відправився у зону. світ чи забере своє, чи надасть йому причину дивитись у майбутнє.

уточнення:

скіф же не перший раз бачить смерть, особливо таку - кинуту йому в обличчя. тож, гас і жмут, то не є чимось новим. так, це не є чимось нормальним, він з цим звикся і прийняв. тож, що у ріхтера, що у скіфа в цьому ав більш як проблеми з цінностю до життя. у скіфа до інших, у ріхтера до свого. тож, ріхтера ціль буде показати що він тут, щоб залишитись, а скіф врешті, як тут, буде знову намагатись втримати людину, яка йде пліч-о-пліч. до смерті можна звикнути. обидва і звикли. кожен по свою сторону

- - - тадаааа. я не фікрайтер. просто описую що в мене в голові о7

а тепер накатайте мені 15 реків по свалкеру цьом (❁´◡`❁)

[nadehika]

30.05.2025

Якщо хтось думав що мені пощастить в любові хоча б на цей раз - то ні🙈

Не допомогло ніц. Ну добре я трішки подіставала цього не дуже молодого чоловіка, і сьогодні зрозуміла що потрібно ставити крапку остаточно. Якщо раніше ще в підсвідомості десь щось майорило, типу може він соромиться чи т.п. Але тепер я розумію що я просто йому не подобаюсь. Як все просто. І зовсім не просто.

Тадададам Мене знову не обрали.

Не допомогли ні турбота, ні компліменти, ні булочки з корицею які я йому спекла коли дізналася що він їх любить (це був мій перший досвід в випічці булочок і вони вийшли смачнющі), і навіть лайкання сторіс не допомогли. Він або не зрозумів що він мені подобається (в чому я сумніваюсь), а бо просто вмикав нерозуміючу людину щоб не образити мої почуття( що ймовірніше). Бо я на роботі дуже палилася зі своєю закоханістю (я це зрозуміла вчора🙈), тобто по моїй поведінці можна було знімати оці ролики в тікток типу «як зрозуміти що ви подобаєтесь людині»😅 З його сторони не було ніяких імпульсів. Абсолютно нічого і з списку. Так він розмовляє зі мною ввічливо, але ніяких спроб зблизитись чи піти на ближчий контакт він не робив. Він дозволяв мені ходити навколо нього з очима кота зі Шреку, але ніяк не виражаючи прихильності до мене. Сказав дякую за булочки і все😐 Можна подумати я їх всім печу🙄 Навіть собі і то не пекла, а заради нього потратила півдня на то асьо🙄

Ви справедливо можете запитати що стало причиною того що я зрозуміла що я йому абсолютно нецікава? Так от, я дізналася що він активно ходить на побачення з різними дівчатами, і коли захворів то дуже переживав що не може піти на побачення з якоюсь дівчиною. І моє лице в цей момент просто 🗿🗿🗿

Типу камон, я тут, і я готова на все щоб ти хоча б звернув на мене увагу. Але я йому просто не подобаюсь. І тут я вже нічого не можу зробити 😐

І знову мені розбили серце і знову мені дуже сумно. І знову я розумію наскільки я нікому нецікава і непотрібна…

Ааааааааааааа

Типу мені вже майже 30, а я ще жодного разу не була в стосунках 🙈

І знаєте що я зробила? В мене намалювався тиждень відпустки з 9 червня і я купила каитки на 4 дні на Менорку👀 Так не на Майорку, а на її молодшу сестру😅 Це було спонтанно. Але в Дубліні останнім часом і майбутнім плануються тільки дощі, сіро похмуро депресивно. Плюс ще цей чувак який мав мене у дупі. І я боюся що знову впаду у емоційну яму. Тому вирішила полетіти в Іспанію погрітися на сонечку. Так, можна подумати що я досвідчений турист, але ні. Це моя перша подорож кудись на самоті, минула не на самоті була років 4 назад. Тобто я взагалі не подорожувальник. І мені страшно. Я ще й не знаю іспанської 🙂 Добре що хоч за 2 роки життя в Ірландії трошки підтягнула свою англійську. Але я просто боюся що мої нерви здадуть так як я продовжую працювати з цим чоловіком і бачити його майже щодня🙈 Ну і ця коротенька відпустка можливо допоможе мені трошки розвіятись, і переключитись. Ну а в липні я полечу в Україну.

Знаєте що в мене ще трапилося 2 тижні тому? (Крім ожиріння,бо воно певно трапилося трохи раніше). В мене розколовся зуб на дві частини, і мені прийшлося екстрено його виривати. А тепер сюрпрайз: це обійшлося мені в 435 євро🙈 І тепер в мене немає зуба, грошів і ще треба кучу грошів на імплант🙄

І хоча в мене були плани на той час коли я буду в Україні полікувати зуби, цей зуб не дочекався того часу🙄 Ще в Україні хочу зробити лазерну корекцію зору. Тому що в перспективі я планую зробити ринопластику, а після ринопластики не можна носити окуляри десь півроку мінімум, а без них я нічого не бачу. Та й таке все тягне одне за інше.

Коротше я вирішила серйозно вкластися в себе. Історія коли я віддала великі гроші щоб закрити борги брата навчила мене тому що потрібно в першу чергу закривати свої бажання, ну і військові збори.

А то я на все і завжди готова заради інших, а заради себе вперше за майже 30 років вирішила поїхати на відпочинок. І це так сумно. Тому що люди не роблять і половини речей які я роблю заради них…

[zlabjola]

Давно я не писала. Мене сюди привела моя нова міні-гіперфіксація. Хотіла поставити Фрірен на аватарку в телеграмі, але не готова була попрощатися зі Стайлзом. Згадала про тумбу. І от я тут.

Ну, з останніх новин: мої муки з принтером нарешті закінчилися, його полагодили (я сподіваюся, що він не викине ще якого приколу як завжди). Тож я тепер майже отримую задоволення від роботи. Хоча самої роботи зараз не багато, можливо сезонне.

Мене запрягли їхати на якусь виставку по роботі завтра. Це типу міні-мідрядження. Буду там з колегою стояти як в старі-добрі часи моїх підробіток промоутером. Тільки без тупих кричалок і стендів та в нормальному одязі. Щодо колеги...він не викликає в мене довіри. Я стараюся не судити його завчасно, ми не так часто перетиналися. Але після його коментаря про мою зовнішність (знаєте, такі компоненти, які самі по собі звучать приємно, але те яким тоном їх сказали і як на вас подивилися зовсім не викликає симпатії) точно вирішила, що краще я поїду своїм ходом (він пропонував мене підвезти). Все таки я його не знаю.

Енівей. Я нещодавно НАРЕШТІ зустрілася з подругами. Наш шабав був у повному зборі. Я вже думала, що до літа не зустрінемося. Помалювала їм трохи. Фрірен вийшла не дуже. Але добре, що я взагалі хоч щось малюю. Я ще на роботі трохи пошкоябала в робочому щоденнику. Просто олівець або ручка. Просто практика. Просто не думати про те, як вийшло.

[haileensy]

знали б ви, як же я ненавиджу готувати

я готова робити що завгодно аби лиш не варити їсти

це просто моя смерть

ну ок, коли це вже перевірена страва, але коли щось нове, то �� мене просто панічка починається, бо я не знаю чи в мене це вийде смачно

[starlitfragments]

Уяви атеїстку, яка серйозно планує піти в монастир. Це я.

Я не почувалася комфортно вдома, хотілося втекти кудись далеко, стати кимось іншим. І ось в один момент я вже читаю про життя в монастирях, обираю між старовинним комплексом у горах чи монастирем у місті. Навіть думала: "Ну і що, що я атеїстка? Головне – дисципліна, порядок, спокій!"

На щастя, хвиля манії спала раніше, ніж я написала заявку. Тепер просто сміюся, уявляючи себе в рясі на ранковій молитві. Але, принаймні, тепер я знаю все про монастирі. Може, колись пригодиться?

[foolish-neko-reads]

Зібрання творів Артура Мекена

Я обсесивно читаю практично кожну книгу про фейрі, яку знаходжу, але тільки на другій половині цієї збірки мені сяйнула думка, що Мекен полюбляє цю тему. Мабуть, те, що його доробок зараховують до асоційованої з ГФЛ химерної літератури, мене заплутало, хоча мені й не хочеться "химерних" письменників сприймати саме як дотичних до ГФЛ.

Словом, так, усі оповідання з цієї збірки торкаються валлійської міфології, тож, звісно, у них присутні фейрі. Цікавою особливістю Мекена є те, що він пов'язав фейрі з давньо-римською культурою. Не знаю, чи це така особливість валлійської міфотворчої традиції, чи просто сам Мекен цікавився віруваннями давніх римлян, що перегукувались з релігією кельтських народів.

В цілому, мені сподобались твори Мекена, передовсім тому, що в нього є певне різноманіття у зображенні фейрі. В одному оповіданні його персонажка описує низькорослих створінь з мигдалевидними "монгольськими" очима та дивними обличчями, в іншому з'являються вродливі білошкірі "люди" з чорними волоссям та очима. Також мені дуже сподобалось, як у "Білому народі" він навів кілька традиційних казок (не знаю, чи він їх вигадав на основі народних мотивів, чи це справді перекази валлійських казок) про фейрі, з яких видно початкове ставлення людей до традиційного образу чарівного народу. Власне, це оповідання мені сподобалось найбільше. Другим поставлю, мабуть, "Троє самозванців". Мені сподобався задум, але якось не зрозуміло, чому ця трійця розповідала свої дивні історії головному героєві, хоча він був для них незнайомцем й, з їхньої точки зору, ніякої важливої ролі не відіграв. Можливо, вони думали, що він їм якось посприяє зі співчуття, а можливо й здогадувались про щось, не знаю.

Але кумедно, що кілька оповідань об'єднують двоє персонажів, яких звуть... Дайсон та Філіпс. Пилосмок та фен у пошуках містичного! хД

Найбільше мене здивувало те, що в одному з оповідань Мекен якось примудрився пов'язати фейрі з монголами та, скажемо так, болотяною народністю азійського походження на півночі. Як би прадавні монголи дісталися Вельса мені не відомо, але вважатиму, що це була теорія персонажа оповідання.

А найменше мені сподобалось останнє оповідання у збірці - "Уривок з життя". По-перше, надто розлогі описи природи, відчуттів та фантазій були надлишковими й нудними. По-друге, після них було дуже прикро зрозуміти, що жодної розв'язки оповідання не має. Звісно, є певна чарівність у тому, щоб просто описати епізод з життя, але автор створив напругу та містичну загадку, а завершення не дав. Мало того, що довелось продертись крізь напівмарення головного героя, так воно ще й було намарне. А ще мене дуже розчар��вало те, як Мекен зобразив дружину гг. Чомусь в інших оповіданнях жіночі персонажі мали хоч якусь самостійність та цікавість, а тут дружина просто тло для чоловіка. Вона навіть не поводиться, як самостійна жива людина, вона в сюжеті лише для того, щоб спонукати гг до розмови. Ну дуже не сподобалось.

[not4yourmind]

��уже цікаво все змінилось.

Я завтра йду до психіатра. А на новий рік до мене на три дні приїздить дівчина, яка, як мені здається, відчуває до мене симпатію. Та й навіть сам факт 6 годин в автобусі лише в один бік. Ну це вже свідчить про щось, напевно.

Але таке. Постараюсь їй зробити гарні вихідні, бо вона гарна людина. Та й все.

Ще відкрив для себе асмр подкасти. Дивно, що з моєю гіперфіксацією на голосах я не слухав цього раніше. Це звичайно дуже дивне явище, але воно дійсно чимось розслабляє і заспокоює. Хоч і ефект доволі короткостроковий.

Не знаю, як взагалі проходять ті консультації з психіатром. Особливо, коли маєш певний скептицизм до цього ще на початку. Навіть не знаю, що я маю йому сказати. «Ну мені грусно більшість часу». Смішно. Але зрештою, якісь більш статичні та визначені проблеми є: порушення сну, знижений спротив емоційному тиску. Та й напевно навряд всі люди час від часу хочуть розбити собі голову об кутик столу. Загалом. Побачимо.

По сну ситуація краще не стала. Є лише дві крайнощі: спати по 15-19 годин в день, або спати по 2-3 години в день. Адекватного варіанту немає. Засинаю не раніше 6 ранку і сплю не міцно. А якщо вдається «вирубитись» в якийсь момент, то це може бути на дуже багато часу. Втрачається навіть певна орієн��ація в просторі.

Та й загалом ця апатія… Я ж напевно мав би радіти, що до мене в гості їдуть. Відчувати там позитив та натхнення. А якось. Ну є відчуття відповідальності за ці події. Але немає такого якогось задоволення первинного. Хоча мало б бути. Мало б бути.

Працювати або бути продуктивним вдається лише під енергетиком або дуже міцною кавою. Випиваєш, чекаєш 15-20 хвилин і маєш -+ 3 години мотивації працювати, прибрати, наготувати їжі. Зрідка буває «природний» наплив енергії. Пів дня, коли прямо все за секунду набирає сенсу. Стає настільки легко та просто, що навіть важко описати. Але після них переважно апатія напливає з підвищеним тиском. Тому стараюсь завершувати всі важливі справи на фоні цього емоційного піднесення. Якось так все драматично звучить. Як я маю завтра розповідати свої «праблєми» лікарці, щоб це не звучало як підлітковий максималізм. Бо навіть для мене це так звучить.

Ой… будь-як буде.

[meowluox]

знову напружено думаю чи варто заводити зачиненку але саме в тґ. раніше ж була і було що там писати поки до тамблеру я тільки звикала і мучалась що інші подумають. мм але навіть якщо створю там буде те саме що тут бо мені вже так похуй чи побачить хтось тут взагалі вайби пралісу де лише одиниці дійсно активні і це відчувається чимось безпечним щоб прописувати все без прикрас.

ну або це просто ілюзія безпеки.

проте всюди ��и тільки в умовній безпеці тому сенс боятися?

та похуй.

просто сама атмосфера зачиненки я не знаю це щось чого мені реально не вистачає але поки не розумію чим воно мене так зачепило. можливо я просто мрію про своє тісне близьке коло.

а ні все ж прикинула зараз і дійсно є речі про які я стала б говорити тільки на зачиненці. ладно виправдовую це тим що ділитись особистими даними у відкритому доступі небезпечно і прям капсом.

[poisonousmelissa]

Я дійшла до другої книги, я хотіла встигнути прочитати цього місяця. Дитяча книга 18+. Взяла суто через обкладинку та назву. Ну цікаво ж. Це збірник жахастик. З мінусів тут знову вбили кота. Можна, будь ласка, якесь попередження чи я не знаю. Мені надто сумно читати про вбивство котів, особливо після того як минулого року помер бабусин, а цього мій кіт. Ще й у подруги теж кіт помер в цьому році.

Так, я буду жалуваться на це кожного разу

Це збірник історій. Всі про дітей і їх буденні жахливі будні. Всі історії відбуваються в одному всесвіті де є вартові і чарівний потяг на який кожен рік сідають 4 дитини і про них більше ніхто не чув. Після кожної історії з'являється якийсь чоловік, який збирає ці історії і щось про себе розповідає і остання історія, як раз про нього.

Взагалі я думала тут будуть історії по типу страшних монстрів під ліжком, може там булінг в школі і типу таких от історій. А там в одній історії діти випадково вбили іншу дитину, в ще одній хлопець кинув психічно хворого брата заради дівчини, в ще одній дівчинку коли та вередувала лікували промиванням шлунку, або урінотерапією. Коли як пощастить. Я сиділа майже всю книгу з оттаким обличчям: 🗿 Я прийшла страшні історії почитати, а тут таке, що після кожної історії я настільки в шоці була, що мені треба було робити перерви між історіями, щоб просто в себе назад прий��и.

А з історії де дівчинка з братом аля в казці ходили шукали головну повію, до якої пішов їх батько "король" бо їх мати завела собі нового чоловіка який пиячить і його друзі лапають дівчинку, а мати на це каже, що не буде нянчиться з дитиною я взагалі випала. Вони там ще поки шукали тата натрапили на канібала, втекли від нього. Знайшли повій, після цього потрапили в поліцію, і ось нарешті знайшли свого тата, а він привів їх назад до матері і почав з нею сваритися. Там ще молодший брат походу на все життя пішов у фрустрацію, бо зрозумів, що його нагодували людським м'ясом. І вся ця історія розповідається, як дитяча казка. Де дівчинка і хлопчик це принц і принцеса, ії вітчім - злий дракон, його друзі - орки, мати - зла королве, а батько - добрий король.

Я точно книгу жахів сіла читати, а не опис програм один за всіх, кохана ми вбиваємо дітей, хата на тата, детектор брехні і говорить вся країна. Там після цих історій, більш фентезійні де діти зникли і останння про чарівний потяг вже зовсім якісь не страшні були.

Ну і в одній історії кішку вбили. Та, там була саме кішка. А її котят втопили. А потім та бабка, яке це все зробила здохла. Хоча б щось хороше було в тій історії. Терпіти не можу людей які оттак жорстоко поводяться з тваринами. Навіть, якщо ці люди вигадані.

З бабками в цій книзі взагалі якийсь прикол. В одній історії бабка урінотерапію задвигає, в іншій після смерті невістки так дитину забулила, що той аж хату спалив. Здається більше бабок противних там нема.

Після всього того трешу, що там було, остання історія де розкривається вся історія з тим потягом, і що вся оця казка про вартових і про чарнівний потяг насправді не казка не здається вже такою моторошною і страшною.

Мені ще досить сумною здалась історія, де від хлопчика відвернувся батько, бо той поцілував однокласника. А потім всю історію заглядався на вожатого у таборі. Сумно зітхає. Бідний хлопчик.

Історії цікаві і реально моторошні. Вони не лякають прям одразу в обличчя, вони лякають під кінець, своєю буденністю, тим, як байдуже всім персонажам.

А остання історія вже не страшна, як на мене, але розкриває і вартових, і головного, і чарівний потяг, і чоловіка який в кінці історій нам щось розповідав. І таке собі логічне завершення всіх історій.

Книгу напевно треба було б читати в період геовіну, але я як завжди все пропустила і прочитала вже під Різдво.

Так що книга насправді класна, якщо вас не бентежить вбиство кішки. Топ травмуючих подій в книжках: бабка з'їла єнота, головний герой історії вбив кота, бабка з однієї з історій повісила кішку. Сподіваюсь більше такого не буде.

P. S. А ще просто подивіться на це поєднання кольорового зрізу і стрічки

[unicaler]

Сегодня я досмотрела небожителей, а две недели назад досмотрела бсд

Бсд :

Начиная с третьего сезона я прочувствовала атмосферу. Для меня смерть небожителей как-то более хорошо прописано, чем другие организации в лоре... Из персонажей мне очень зашли: Ранпо, По, Дост, Коля, Сигма и Брэмчик. Я кайфовала от каждой сцены с ними. Но мне было немного нудно смотреть моменты без них.

Мне понравилось, спасибо

Благословение небожителей:

Начинала читать первый том, но бросила (вина тут моя, я чёт стала бросать читать книги). Поэтому пошла смотреть дунхуа(я правильно вообще пишу это?🫣 Для меня это все аниме...). Имена я не запомнила естественно (ну, тут моя память шедевральная просто). Но мне очень понравилась рисовка, дубляж (да, это я тоже выделю), музыка. Честно, я умирала от кринжа, но мне очень понравилось! В отличие от бсд здесь мне было интересно наблюдать за каждой сценой с разными персонажами, а не только за моими любимчиками (хотя повествование не отходило от Лянчика...но ладно, мне было интересно смотреть за всеми персонажами). Кстати, любимчики тоже есть! Ши Циньсюань (так вышло, что я его величаю Валерой), Линвэнь (чудоженщина, я поклоняюсь ей), Пэй Су (даже не знаю за что, но мне он нравится) и Ци Жун (за его театральность и то, что он матерится. Он прямо как я, горжусь (я не жру людей, але))

Мне понравилось, пожалуйста

[adeseya]

Як зрозуміти оцю грань між «я просто погано харчуюся» і реальною проблемою?

У мене завжди було трабли з харчуванням, але не пов'язані з бажанням схуднути. Були епізоди голодання «в протест» або «щоб покарати себе», але в основному мені тупо лінь, я не знаю. Мені важко змушувати себе поїсти, коли у мене немає на це спеціального настрою чи то натхнення, простіше ігнорувати голод, або перебитися якимись снеками з кавою.

Мене це напрягає, бо я розумію, що це не окей, коли це моя буденність і так триває роками. Просто думаю, а раптом усі мої інші проблеми зі здоров'ям теж від цього?

Але я не можу просто контролювати себе, просто примушувати. Бо ну МЕНІ НЕ ХОЧЕТЬСЯЯЯЯ, чесне слово. Якщо один раз на день я ще можу повноцінно поїсти, то на більше мене просто не вистачає.

Це нормально? І як з цим можна працювати?

Чи може мені допомогти якийсь лікар?

Коли я звернулася до психіатра вперше, мені якось «між слів» згадали про можливий розлад харчування, але далі не підтверджували і ніяк це не згадували + я не думаю, що це таки він. Але чи є така імовірність?

:(

[nadehika]

04.05.2025

Завдяки чату джіпіті, я зрозуміла що всі мої закоханості скоріше за все були гіперфіксаціями на певних людях. І насправді я гіперфіксуюся не тільки на людях але й на різних інших речах, таких як їжа, хоббі і т.д. І ця інформація шокувала мене. Бо типу тепер я взагалі сумніваюсь чи любила я коли-небуть когось🤔 Я маю на увазі саме в романтичному плані.

А чому я розмовляла з чатом джіпіті про гіперфіксацію? Правильно тому що я знову запохалась (або скоріше зафіксувалась) в нову людину. Тадададам💫

Як завжди це приходить коли не чекаєш і як завжди це рандомна людина. Це мій (відносно новий) колега по роботі. І спочатку він мені зовсім не подобався, і я, навіть його уникала (впринципі як і всіх нових людей, що приходять до нас працювати). Але одного дня він гримнув мене дверима, і судячи з усього досить сильно, раз це викликало в мене романтичні почуття 👀

Тому що знову ж таки я гіперфіксувалася або закохалася в нього абсолютно без причини. Це знову ситуація коли людина не зробила для мене абсолютно нічого а я вже готова заради нього на все… Одночасно люблю і ненавиджу цей стан…

Напишу трішки про нього. Нехай він як і в старі добрі доковідні і довоєнні часи буде тепер К. Отже він чоловік 36 років (тобто на 7 років старший за мене, хоча я думала що йому десь під 50, так як у нього багато сивого волосся). Він за гороскопом так як і я рак. А ще він майже не говорить англійською, так як він з Аргентини. Ну і напевно та причина по якій я в нього закохалася- це дуже багато татуювань. Прям дуже багато 👀 І напевно саме через татуювання він виглядає так сексуально 🙂 Мої под��ужки яким я скидала його фотографії, підтвердили що він сексуальний 🙂

І можна запитати що я збираюся робити далі, так як він дійсно майже не говорить англійською, от взагалі. А я вам відповім що я вже і так навалила занадто багато крінжі😅 Мені здається що скоро він буде від мене шарахатися🤣 Тобто в цей раз моя закоханість виглядає водночас так само як і попередні, я сталкерю людину в соцмережах, і одночасно по-іншому, адже я якогось біса стала занадто активною і я крім сталкерства ще пишу йому повідомлення першою (на які він не дуже охотно відповідає👀), реагую і пишу коментарі до його сторісів, а потім на роботі намагаюсь його уникати бо мені соромно за таку активність, бо це на мене не схоже так проявляти ініціативу. Але я не знаю що він там думає на цей рахунок 🙂 Ну і звісно я трішки в шоці від того що я так навʼязливо йому пишу, тому що раніше я це робила в думках, а тут що на думці те я і відправляю йому в повідомленнях. А ну ще я його раніше задовбувала щоб він мені дав свій інстаграм😅🤣

І це все виглядає досить крінжово. Але якесь відчуття рамок в мене все-таки присутнє, бо я ще досі не запропонувала йому зі мною переспати, хоча всерйоз думаю над цим. А ну і ще мені іноді здається що він гей🤔

Коротше треба трохи заспокоїтися, а то і так, напевно, налякала бідного мужика 👀

Але по відчуттях ця закоханість всеодно виглядає трішки інакше ніж те що було раніше з А., та й іншими хлопцями. Тобто метелики теж присутні, хоч і в рази менше ніж раніше. Але я відчула щось нове. Коли ми були на корпоративі, ми сиділи поруч на вулиці невеличкою компанією, і про щось говорили. І я чи не вперше за останній час відчула себе спокійно а не тривожно. Тобто мені було приємно просто сидіти поруч, і його спокій передався й мені. Ну знаєте це відчуття що все добре, і ти ніби вдома? Я відчула щось схоже. Тобто саме такого почуття в мене не викликав ще жоден чоловік. І це було настільки затишно, що я тепер хочу відчути це хоча б ще раз. Саме тому я його і сталкерю. А бідний чоловік в душі не розуміє чого до нього причепилась якась незрозуміла дівчина🙂 Тепер я лише надіюсь що він не гей, бо тоді в мене буде хоча б якийсь мізерний шанс. Хоча буду чесною, найбільше я зараз мрію щоб він мене просто обійняв. Мені просто цікаво чи буде почуття спокою і захищеності таким же сильним, чи це все я просто видумала в своїй голові🤔

До речі спекла сьогодні булочки з корицею. І вони вийшли дуже смачними й пухкенькими. То я йому завтра занесу декілька. Оце він офігіє ввд рівня сталкерства👀

Хоча знову ж таки, в реальному житті мені з ним тяжко розмовляти, бо я починаю соромитися, червоніти, і стаю незграбною. Ну і ще я розумію що навіть при найкращому розкладі, я більше не хочу заводити романи на роботі. Бо історія з А. була для мене дуже тяжкою і руйнівною для моєї психіки. А з іншої сторони я ж не вибирала в кого запохатися…

Ну і ще мені здається що я на нього залипла, тому що в нас ну дуже багато спільного. Можливо це тому що ми одного знаку зодіаку🤔 Але коли він щось розказує що йому подобається, або він любить, я завжди кажу що я теж таке люблю. Але я не фліртую, мені просто подобається багато таких самих речей. В кінці я вже просто мовчала, тому що це виглядало максимально дивно що на майже кожну його фразу я казала щось типу, я теж, я теж таке люблю, мені теж це подобається і т.д.

Коротше хз як сильно це пошкодить мою менталочку цього разу, але я ніц не можу зробити. Тому просто пишу це сюди

[zlabjola]

Перша замітка в новому році.

Ух єбать.

Навіть не знаю що і писати. Взагалі останнім часом не було бажання щось записувати. Тільки в особистий щоденник трохи понила на минулому тижні. Це було необхідно. Я дуже втомилася за останні пару тижнів. Частково через те, що почала нарешті той курс від Гугл пл ux дизайну. І так розігналася, що пройшла програму, розраховану на два тижні, за один тиждень і почала третій модуль ще. Я вирішила трохи вгамувалися. Особливо, коли наприкінці минулого тижня дізналася, що моя колега, яка теж має проходити курс, навіть не починала. Але я не хочу сильно затягувати. Інакше розслаблюся і можу закинути взагалі. На цьому тижні я пройшла модуль 3. Лишилося тільки одне читання і тест модульний. Але мені було ліньки його проходити, бо до цього ще треба підготуватися. (Хоча насправді там нічого складного, навіть повторювати не треба) На вихідних я теж не проходила його. Але хоча б відчула, що нарешті відпочила. Я виспалася і змусила себе пропилососити в кімнаті вперше за ці два тижні. Але не готувала їсти.

Може я сьогодні ще змушу себе пройти той тест.

Робота останнім часом просто нестерпна. Це зовсім не те, чим я хочу займатися. Перед новим роком була запара. Я сподівалася, що в січні буде тихо як влітку, коли я тільки прийшла. Але роботи в середньому наче тільки побільшало. Та і не тільки в мене. Все це стимулює мене не закидати той курс (ну і ще той факт, що за нього платить мій начальник і фактично у мене є перед ким відповідати, а не тільки перед собою).

На минулому тижні попросили визначитися з приблизними датами відпусток на цей рік. Я написала першу на березень, другу на жовтень. Щоб було приблизно півроку між ними і так само далі. І перед тим як заповнити бланк я думала, що це ж лише два місяці до відпустки лишилося. Але в понеділок мій мозок вив "обожещеаждвамісяціііі".

Мені потрібно відпочити від людей. І їх дурних вимог. Таке відчуття, наче ми всі помремо, якщо трохи пригадьмуємо.

[zvychaynedivchysko]

Навіть понити текстом не можу, ну що то таке?!

�� одного боку вже пізно і час хоча б лягти, але в мене за день скільки скарг, і вони просто так пропадуть, бо нібито і сюди можна понити, але я не знаю що я хочу.

*роблю все заради того щоб не робити те що треба (це між іншим про все моє скиглення)