#мельничук&партнери

[melnychuk-partners]

Обов’язковою передумовою повернення платнику податків надміру/помилково сплачених коштів є одночасна наявність таких обставин: 1) відсутність у такого платника податкового боргу; 2) подання платником податків заяви про повернення коштів протягом 1095 днів від дня виникнення переплати; 3) відповідність поданої заяви вимогам пункту 43.4 ПК України. За наслідками подання відповідної заяви орган ДФС у визначені законом строки повинен або підготувати висновок про повернення такої суми, або надати письмову відмову у поверненні коштів з бюджету.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду № 0870/7055/12.

[melnychuk-partners]

При поданні процесуальних документів через «Електронний суд» в якості доказу направлення таких документів сторонам підійдуть і докази направлення таких документів електронною поштою (5-й апеляційний адмінсуд від 21.10.2021 у справі № 420/11001/21)

[melnychuk-partners]

У разі подання учасником справи до суту пакету документів у копіях, які прошиті із проставленням на останній його сторінці посвідчувального напису, із зазначенням кількості сторінок та проставленням підпису уповноваженої особи заявника та його печатки, такі процесуальні дії учасника справи свідчать про подання ним копій документів з дотриманням вимог щодо їх засвідчення відповідно до вимог національного стандарту щодо оформлення документів.

[melnychuk-partners]

Юридична практика "Мельничук & Партнери" надає послуги у сфері реєстрації знаків на товари і послуги. Фахівцями компанії здійснюється:https://www.melnychuk-partners.com

* консультування щодо об'єктів промислової власності;

* попередній пошук на предмет схожості та тотожності відповідного знаку заявника;

* підготовка матеріалів реєстраційної заявки;

* юридичний супровід процедури апеляційного оскарження рішення Укрпатенту;

* судове представництво у справах про визнання свідоцтва на знак недійсним або про дострокове припиняння дії свідоцтва на торговий знак;

* підготовка договорів щодо відносин з приводу використання ТМ.

[melnychuk-partners]

 ВС висловився про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури.

ВС підкреслив, що відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, які викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16 вказано, що «спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу)».

Також ВС зазначив, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що «застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі».

 У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2021 року у справі № 227/3052/19 (провадження № 61-22337св19) зроблено висновок, що «суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності. Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди. При цьому не будь-яке рішення слідчого судді свідчить про протиправність дій державних органів, а мають значення конкретні обставини, встановлені таким рішенням. При встановленні в порядку судового контролю слідчим суддею протиправності дій чи бездіяльності слідчих органів для вирішення питання про відшкодування шкоди необхідним є доведення заподіяння такими діями (бездіяльністю) моральної шкоди та, відповідно, наявність причинно-наслідкового зв`язку між такими діями (бездіяльністю) та заподіяною шкодою».

 У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2019 року у справі № 686/20079/18 (провадження № 61-5360св19) зазначено, що «відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про недоведеність позивачем факту заподіяння відповідачами йому шкоди та її розмір, а також причинн��й зв`язок між прийняттям постанови про закриття кримінального провадження та настанням шкоди. Сам по собі факт, що прийняте слідчим поліції у порядку КПК України процесуальне рішення про закриття кримінального провадження було скасовано судом, не свідчить про наявність вини, заподіяння шкоди позивачу, а також про причинний зв'язок із заподіяною майновою та моральною шкодою.

 ВС нагадав, що у частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, суди встановили, що позивачем не було надано доказів, що бездіяльністю службових осіб прокуратури Дніпропетровської області та Державної казначейської служби України йому було заподіяно моральну шкоду.

 За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позову в зв`язку з його недоведеністю. При цьому не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

 Верховний Суд залишив рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін.

[melnychuk-partners]

ВС висловився про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури.

ВС підкреслив, що відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, які викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16 вказано, що «спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу)».

Також ВС зазначив, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що «застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі».

 У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2021 року у справі № 227/3052/19 (провадження № 61-22337св19) зроблено висновок, що «суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності. Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди. При цьому не будь-яке рішення слідчого судді свідчить про протиправність дій державних органів, а мають значення конкретні обставини, встановлені таким рішенням. При встановленні в порядку судового контролю слідчим суддею протиправності дій чи бездіяльності слідчих органів для вирішення питання про відшкодування шкоди необхідним є доведення заподіяння такими діями (бездіяльністю) моральної шкоди та, відповідно, наявність причинно-наслідкового зв`язку між такими діями (бездіяльністю) та заподіяною шкодою».

  У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2019 року у справі № 686/20079/18 (провадження № 61-5360св19) зазначено, що «відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про недоведеність позивачем факту заподіяння відповідачами йому шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між прийняттям постанови про закриття кримінального провадження та настанням шкоди. Сам по собі факт, що прийняте слідчим поліції у порядку КПК України процесуальне рішення про закриття кримінального провадження було скасовано судом, не свідчить про наявність вини, заподіяння шкоди позивачу, а також про причинний зв'язок із заподіяною майновою та моральною шкодою.

ВС нагадав, що у частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, суди встановили, що позивачем не було надано доказів, що бездіяльністю службових осіб прокуратури Дніпропетровської області та Державної казначейської служби України йому було заподіяно моральну шкоду.

 За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позову в зв`язку з його недоведеністю. При цьому не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

 Верховний Суд залишив рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін.

[melnychuk-partners]

Факт визнання засудженим своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення не може безумовно свідчити про щире каяття з приводу вчиненого як обставини, що пом’якшує покарання. Тому що щире каяття передбачає, окрім визнання особою факту вчинення кримінальних протиправних діянь, ще й щирий жаль з цього приводу та осуд своєї поведінки. До такого висновку дійшов Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду, розглянувши справу № 520/16394/16-к.

[melnychuk-partners]

Cума анульованого банком боргу є додатковим благом і включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу.

28 липня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду розглянув касаційну скаргу фізичної особи-платника податків на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 4 грудня 2019 року у справі № 826/12872/17 (провадження № К/9901/52/20) за позовом платника до Головного управління Державної фіскальної служби в місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Суд касаційної інстанції встановив, якщо кредитор (банк) здійснив анулювання (прощення) основної суми боргу (кредиту), а не суми в розмірі різниці, розрахованої кредитором відповідно до пункту 8 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, то з метою оподаткування сума такого анульованого боргу вважається додатковим благом і включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідної суми податку.

[melnychuk-partners]

Сумнів щодо збереження спроможності заповідача усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними сам по собі не є підставою для визнання складеного у такому стані заповіту недійсним відповідно до частини першої статті 225 ЦК України (Правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними). До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, розглянувши у порядку письмового провадження справу № 727/9908/17-ц за позовом однієї особи до іншої, третя особа – приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу, про визнання недійсним заповіту.

[melnychuk-partners]

[melnychuk-partners]

Оскільки процесуальним законодавством за загальним правилом передбачено особисте звернення позивача до суду та власноручне підписання ним заяв по суті справи, то подання процесуальних заяв з використанням факсимільного відтворення підпису позивача (його представника), що є штампом із зображенням підпису, який може бути виготовлений і використаний будь-ким, не відповідає приписам частини другої статті 4, статей 42, 46, частини другої статті 162 ГПК України, не може бути доказом волевиявлення особи на підписання відповідного документа.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 916/3209/20.

[melnychuk-partners]

Законодавством передбачено спеціальні заходи щодо протидії домашньому насильству, зокрема: терміновий заборонний припис стосовно кривдника; обмежувальний припис стосовно кривдника.

 Терміновий заборонний припис стосовно кривдника

 Терміновий заборонний припис виноситься кривднику уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України у разі існування безпосередньої загрози життю чи здоров'ю постраждалої особи з метою негайного припинення домашнього насильства, недопущення його продовження чи повторного вчинення.

 Заборонний припис може полягати в:

 зобов'язанні залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи (крім випадків, коли кривдником є особа віком до 18 років);

забороні на вхід та перебування в місці проживання (перебування) постраждалої особи (крім випадків, коли кривдником є особа віком до 18 років);

забороні в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою.

Як отримати?

 Терміновий заборонний припис виноситься за заявою постраждалої особи, а також за власною ініціативою працівником уповноваженого підрозділу органів Національної поліції України за результатами оцінки ризиків строком до 10 діб.

 Обмежувальний припис стосовно кривдника

 Це захід тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов'язків, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи і полягає в:

 забороні перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою (крім випадків, коли кривдником є особа віком до 18 років);

усуненні перешкод у користуванні майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи;

обмеженні спілкування з постраждалою дитиною;

забороні наближа��ися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою;

забороні особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;

заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.

Як отримати?

 Рішення про видачу обмежувального припису приймається судом за місцем проживання (перебування) особи, яка постраждала від домашнього насильства, а якщо особа перебуває в закладі підтримки постраждалих осіб - за місцезнаходженням такого закладу.

 Право звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника мають:

 постраждала особа або її представник;

у разі вчинення домашнього насильства стосовно дитини - батьки або інші законні представники дитини, родичі дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачуха або вітчим дитини, а також орган опіки та піклування;

у разі вчинення домашнього насильства стосовно недієздатної особи - опікун, орган опіки та піклування.

Заява про видачу обмежувального припису має містити:

 найменування суду, до якого подається заява;

ім'я (ПІБ) заявника (у разі якщо заява подається в інтересах дитини або недієздатної особи - зазначається також ім'я (ПІБ) дитини або недієздатної особи) та заінтересованої особи (кривдника), їх місце проживання чи перебування, поштовий індекс, відомі номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти, якщо такі відомі;

обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Строк розгляду.

 Справа про видачу обмежувального припису розглядається не пізніше 72 годин після надходження заяви до суду.

 Вартість.

 Судові витрати у справах про видачу обмежувального припису не сплачуються.

 Строк дії.

 Обмежувальний припис підлягає негайному виконанню і видається на строк від 1 до 6 місяців та може бути додатково продовженим ще на строк не більше 6 місяців.

[melnychuk-partners]

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 738/1452/17, в якій досліджував питання встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу: наявність у сторін спільного сина не може свідчити про наявність спільного бюджету, ведення спільного господарства, спільних витрат та придбання іншого майна в інтересах сім’ї.

[melnychuk-partners]

Відповідно до статті 12 Закону України «Про авторське право і суміжні права», надалі – «Закон», авторське право і право власності на матеріальний об’єкт, в якому втілено твір, не залежать одне від одного. Відчуження матеріального об’єкта, в якому втілено твір, не означає відчуження авторського права і навпаки.  Згідно з частиною 7 статті 15 Закону примірники правомірно опублікованого твору, законним чином введені у цивільний обіг шляхом їх першого продажу в Україні, можуть повторно вводитися в обіг шляхом продажу, дарування тощо без згоди автора (чи іншої особи, яка має авторське право) і без виплати авторської винагороди, а щодо творів образотворчого мистецтва – з урахуванням положень статті 27 Закону (право слідування). Проте у цьому випадку право здавання у майновий найм чи комерційний прокат залишається виключно за особою, яка має авторське право.  Відповідно до частини 3 статті 40 Закону якщо фонограми, відеограми чи їх примірники введені виробником фонограми (відеограми) чи за його згодою у цивільний обіг шляхом їх першого продажу в Україні, то допускається їх наступне розповсюдження шляхом продажу, дарування тощо без згоди виробника фонограми (відеограми) чи його правонаступника і без виплати йому винагороди. Проте й у цьому випадку право здавання таких примірників фонограм (відеограм) у майновий найм чи комерційний прокат залишається виключно правом виробника фонограми (відеограми).

[melnychuk-partners]

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 243/13192/19-ц, в якій досліджував питання позбавлення батьківських прав.

Судді ВС зазначили, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов`язками.

Також ВС зазначив, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу і повинен застосовуватись у випадках свідомого та умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, та з врахуванням того, що такий захід буде застосований в інтересах дітей.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

[melnychuk-partners]

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що згода навіть КОЛИШНЬОГО подружжя на відчуження спільного сумісного майна є ОБОВ’ЯЗКОВОЮ (ВС/КЦС у справі № 726/1606/17 від 23.12.2020).

 Суд виходив з наступних мотивів:

У статті 60 СК України закріплено правило, за яким майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), відсутність згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном.

https://reyestr.court.gov.ua/Review/93749676