#юридичніконсультації

[melnychuk-partners]

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що згода навіть КОЛИШНЬОГО подружжя на відчуження спільного сумісного майна є ОБОВ’ЯЗКОВОЮ (ВС/КЦС у справі № 726/1606/17 від 23.12.2020).

 Суд виходив з наступних мотивів:

У статті 60 СК України закріплено правило, за яким майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), відсутність згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном.

https://reyestr.court.gov.ua/Review/93749676

[melnychuk-partners]

ПРАВА ГРОМАДЯН НА ВІДШКОДУВАННЯ ЗАВДАНОЇ ШКОДИ УНАСЛІДОК СТИХІЙНОГО ЛИХА

Відповідно до ст. 2 Кодексу цивільного захисту України стихійне

лихо – це природне явище, що діє з великою руйнівною силою, заподіює значну шкоду території, на якій відбувається, порушує нормальну життєдіяльність населення, завдає матеріальних збитків.

Дії держави повинні бути спрямовані на захист населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, які спричинені стихійним лихом, шляхом запобігання таким ситуаціям, ліквідації їх наслідків і надання допомоги постраждалим у мирний час та в особливий період.

Характерними рисами стихійного лиха є його непередбачливість.

Питання, пов’язані зі зменшенням збитків та ліквідацією наслідків стихійного лиха, мають вирішувати органи державної влади та місцевого самоврядування. Серед заходів, спрямованих на зменшення шкоди від стихійного лиха, особливо виокремлюють організацію роботи рятувальних служб, створення відповідної інфраструктури, евакуацію населення із районів стихійного лиха тощо.

Соціальний захист постраждалих осіб

Заходи соціального захисту та відшкодування матеріальних збитків постраждалим внаслідок надзвичайної ситуації включають:

1) надання (виплату) матеріальної допомоги (компенсації);

2) забезпечення житлом;

3) надання медичної та психологічної допомоги;

4) надання гуманітарної допомоги;

5) надання інших видів допомоги.

Забезпечення продуктами та речами першої необхідності постраждалих осіб, відбувається також за рахунок гуманітарної допомоги, яка є цільовою адресною безоплатною допомогою в грошовій або натуральній формі, у вигляді безповоротної фінансової допомоги або добровільних пожертвувань, або допомогою у вигляді виконання робіт, надання послуг, що надається іноземними та вітчизняними донорами із гуманних мотивів отримувачам гуманітарної допомоги в Україні або за кордоном, які потребують її у зв’язку з соціальною незахищеністю, матеріальною незабезпеченістю, важким фінансовим становищем, виникненням надзвичайного стану, зокрема внаслідок стихійного лиха.

Реалізація права громадян на відшкодування шкоди у разі нанесення збитків майну внаслідок стихійного лиха

Відповідно до Порядку відшкодування шкоди особам, які постраждали

від надзвичайних обставин, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05 жовтня 1992 року № 562, органи державної виконавчої влади, виконавчі органи місцевого самоврядування (комісії у справах осіб, які постраждали від надзвичайних обставин) видають потерпілим довідки про визнання їх такими, що постраждали від надзвичайних обставин, при наявності паспорта або документа, що його заміняє. Зазначена довідка є підставою для вирішення питань забезпечення житлом, відшкодування заподіяних матеріальних збитків, працевлаштування і надання іншої необхідної допомоги.

Особа, яка вважає, що є постраждалою внаслідок стихійного лиха має право подати письмову заяву органу державної виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, де зазначити короткий опис подій що відбулися, попереднє зазначення видів та масштабів збитків. Результатом реагування органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, є виїзд спеціально створеної комісії у справах осіб, які постраждали від надзвичайних обставин на місце події, про що в подальшому складається відповідний акт обстеження. У даному акті зазнаються обставини завдання збитків, види та розмір завданої шкоди, загальний майновий стан постраждалих та інші вагомі дані  за необхідності.

У разі відсутності згоди щодо питань, пов'язаних із відшкодуванням шкоди, спір вирішується у судовому порядку.

Відшкодування вартості втраченого майна внаслідок стихії

Сума, яка підлягає відшкодуванню за втрачене майно внаслідок стихії, яке було застраховане, залежить від умов договору страхування.

Якщо майно не було застраховане відповідно до законодавства, матеріальні збитки, у тому числі вартість будівель, сільськогосподарських тварин, плодоягідних насаджень, посівів може відшкодовуватися за рахунок коштів місцевого чи державного бюджетів, суб’єктів господарювання або фізичних осіб, винних у виникненні надзвичайних ситуацій, добровільних пожертвувань фізичних та юридичних осіб, благодійних організацій та об’єднань громадян та інших не заборонених законодавством джерел. .

Забезпечення постраждалої особи житлом

Відповідно до статті 86 Кодексу цивільного захисту України місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування та суб’єкти господарювання забезпечують житлом постраждалих, житло яких стало непридатним для проживання внаслідок надзвичайної ситуації, шляхом:

надання житлових приміщень з фонду житла для тимчасового проживання;

позачергового надання житла, збудованого за замовленням місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування та суб’єктів господарювання;

будівництва житлових будинків для постраждалих;

закупівлі квартир або житлових будинків.

Постраждалі, яким виплачено грошову компенсацію за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок), житлом за рахунок держави не забезпечуються.

Чи є повінь форс – мажорною обставиною?

Відповідно до ч. 2 ст. 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об’єктивно унеможливлюють виконання зобов’язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов’язків згідно із законодавчими та іншими нормативн��ми актами, зокрема ті, що викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Згідно з рекомендаціями Міжнародної торгової палати однією з категорій форс-мажорних обставин, які впливають на звільнення від цивільно-правової відповідальності, перебіг позовної давності, продовження термінів надходження виручки (надходження товарів) у зовнішньоекономічній діяльності, відстрочка (списання) податкового боргу − є повінь (крім щорічного розливу річок), землетрус, шторм, осідання ґрунту, цунамі, інші стихійні лиха природи, епідемії.

[melnychuk-partners]

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА РОЗПОВСЮДЖЕННЯ НЕДОСТОВІРНОЇ ІНФОРМАЦІЇ

Право на вільне висловлювання гарантовано статтею 34 Конституції України, якою встановлено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або у інший спосіб – на свій вибір. Така інформація повинна поширюватися із дотриманням законодавчих норм про її достовірність та не порушувати права інших осіб. Що таке недостовірна інформація, яка відповідальність за її розповсюдження – розповідає фахівець Конотопського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги Дмитро Соляник.

Пленум Верховного Суду України в постанові від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» (далі – Постанова) вказав, що праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов’язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).  

До способів захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації, відносяться, наприклад, спростування недостовірної інформації та/або право на відповідь, заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права тощо.

Різницею права на спростування недостовірної інформації та права на відповідь полягає в тому, що при реалізації права на відповідь особа має право на висвітлення власної точки зору щодо поширеної інформації та обставин порушення особистого немайнового права без визнання її недостовірною, а також те, що недостовірну інформацію спростовує особа, яка її поширила, а відповідь дає особа, стосовно якої поширено інформацію.

В окремих випадках, фізична особа має право на захист особистих немайнових прав, спричинених розповсюдженням недостовірної інформації у випадку, коли вона поширена стосовно інших осіб.

Насамперед, це стосується членів сім’ї фізичної особи, наприклад, щодо другого з подружжя, батьків, дітей, баби, діда, прабаби, прадіда, внуків, правнуків тощо. Однак, таке поширення неправдивої інформації стосовно членів сім’ї фізичної особи повинно порушувати особисті немайнові права саме цієї фізичної особи.

Так, наприклад, коли поширюється недостовірна інформація про те, що фізична особа є дружиною «зрадника», то вона має право вимагати спростування цієї інформації не тому, що вона порушує право на повагу до честі та гідності свого чоловіка, а тому, що нею опосередковано порушується право саме даної фізичної особи на гідність та честь. А вже її чоловік має право вимагати спростування такої інформації тому, що ця інформація порушує його право на повагу до честі та гідності.

Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила таку інформацію, незалежно від її вини та у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування (абзац третій частини четвертої статті 277 Цивільного кодексу України).

У випадку виявлення у друкованих та інших засобах масової інформації, у тому числі у мережі Інтернет, інформації, що порушує честь, гідність та ділову репутацію, особа, права якої імовірно порушено, має право на відповідь або безпосередньо звернутися до особи, яка здійснила дане порушення, з вимогою про спростування такої інформації, а також до суду з відповідним позовом.

Відповідно до пункту 12 Постанови належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи  яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.

Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта — вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення  недостовірної інформації.

Дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані відповідно до положень Цивільного процесуального кодексу України в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.

Водночас, відповідно до положень Цивільного процесуального кодексу України позивач у вказаній категорії справ має належним чином довести, що поширена про нього недостовірна інформація є саме фактичним твердженням, а не оціночним судження.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Якщо особа вважає, що оціночні судження ��бо думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб’єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов’язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

За поширення недостовірної інформації особу може бути притягнуто до цивільно-правової відповідальності, а шкода, завдана таким розповсюдження, може бути нанесена як фізичній так і юридичній особі.

Якщо особа, яка розповсюдила недостовірну інформацію, відмовляються її спростувати, а також компенсувати матеріальну та (або) моральну шкоду, особа, стосовно якої поширено таку інформацію, має право на захист своїх прав та інтересів шляхом звернення до суду.

До вимог про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації, застосовується позовна давність в один рік, яка обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості (пункт 2 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України).

В деяких випадках до винної особи може бути застосована адміністративна відповідальність за поширювання неправдивих чуток, що можуть викликати паніку серед населення або порушення громадського порядку, що тягне за собою накладення штрафу від десяти (170 гривень) до п’ятнадцяти (255 гривень) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до одного місяця з відрахуванням двадцяти процентів заробітку (стаття 1731 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

[melnychuk-partners]

Встановлення факту родинних відносин

1.       Куди треба звертатися для встановлення факту родинних відносин?

Розгляд справи про встановлення факту родинних відносин здійснюється районним, районним у місті, міським чи міськрайонним судом за місцем  проживання фізичної особи – заявника в порядку окремого провадження та за участю заінтересованих осіб.

Підсудність справ за заявою громадянина України, який проживає за її межами, про встановлення факту родинних відносин визначається за його клопотанням ухвалою судді Верховного Суду (частина друга статті 316 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). При визначенні кола заінтересованих осіб у встановленні факту слід враховувати їх юридичний інтерес, а саме: тоді, коли факти, що підлягають встановленню, можуть вплинути на їх права та обов`язки; якщо це організації та установи, в яких заявник буде реалізовувати рішення про встановлення факту.

Однією з обов'язкових умов розгляду справ про встановлення факту родинних відносин є необхідність, щоб цей факт беззаперечно породжував певні юридичні наслідки для заявника в майбутньому (реалізація права на спадкування, отримання компенсацій, призначення пенсії по втраті годувальника, тощо).  Одним словом, вищевказаний факт повинен містити в собі конкретно визначену мету його встановлення.

2.       Хто може подавати заяву?

Заявниками у справі про встановлення факту родинних відносин можуть бути:

·         спадкоємці померлої особи, які мають право на спадщину як за законом, так і за заповітом і для яких у зв’язку із встановленням факту родинних відносин мають настати певні юридичні наслідки, крім випадку, коли заявник усунений від права на спадкування;

·         особи, які мають право на пенсію, у зв’язку із втратою годувальника або інші компенсації чи передбачені чинним законодавством пільги і яким органи Пенсійного фонду України або інші установи чи організації, до яких безпосередньо звернувся громадянин, відмовили в їх призначенні через відсутність доказів, що підтверджують родинні відносини;

·         інші особи, якщо встановлення такого факту тягне виникнення юридичних наслідків для цих осіб;

·         прокурор з урахування положень статей 56, 57 ЦПК України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру», у тому числі у випадках, якщо особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист.

3.       Що має бути в цій заяві?

Заява про встановлення факту родинних відносин повинна відповідати як загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, встановленим статтею 175 ЦПК України, так і вимогам щодо її змісту, передбаченим статтею 318 ЦПК України.

В заяві обов'язково повинно бути зазначено:

·         який факт заявник просить встановити та з якою метою;

·         причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт (довідка органів реєстрації актів цивільного стану про неможливість відновлення втрачених документів, виправлення помилки, неможливість внесення змін і доповнень);

·         докази, що підтверджують викладені в заяві обставини та наявність цього факту  (наприклад, листи та вітальні листівки, сімейні фотографії, ордери на жиле приміщення, виписки з домових книг, акти, анкети та інші документи, які у собі містять відомості про родинні відносини осіб, пояснення свідків).

4.       Суд може відмовити у відкритті провадження у справі?

Так. Підставою для відмови судді у відкритті провадження у справі є наявність спору про право. Якщо такий спір про право буде виявлений вже під час розгляду справи, то суддя залишає дану заяву без розгляду.

Це, перш за все, пов'язано з тим, що у порядку окремого провадження суд може вирішити спір про факт, про стан, але не спір про право. Оскільки метою такого судового розгляду є лише встановлення наявності або відсутності самого факту. Факт,  що встановлюється судом у порядку окремого провадження, повинен мати юридичне значення і безспірний характер. Тому, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, то такий спір вирішується в порядку позовного провадження.

Наприклад, для розгляду в порядку окремого провадження не може бути прийнята заява про встановлення факту родинних відносин, якщо заявник порушує справу з метою підтвердити в наступному своє право на житлове приміщення або на обмін приміщення, у випадку наявності інших спадкоємців у справі та спору між ними тощо.

5.       Чи треба потім, після встановлення судом факту родинних відносин, міняти документи?

Рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами. Це рішення є тільки підставою для одержання цих документів.

[melnychuk-partners]

ШЛЮБ ТА РОЗЛУЧЕННЯ З ІНОЗЕМЦЕМ: ВАЖЛИВІ НЮАНСИ

Для реєстрації шлюбу в Україні майбутнє подружжя подає особисто письмову заяву за встановленою формою до будь-якого органу державної реєстрації актів цивільного стану (ДРАЦС) на їх вибір.

Якщо жінка і (або) чоловік не можуть через поважні причини особисто подати заяву про державну реєстрацію шлюбу до органу ДРАЦС, таку заяву, справжність підпису (ів) на якій засвідчено нотаріально, можуть подати їх представники. Повноваження представника мають ґрунтуватись на нотаріально посвідчені довіреності.

Іноземці та особи без громадянства для реєстрації шлюбу в Україні повинні пред’явити:

1)      паспортний документ або документ, що посвідчує особу без громадянства заявника;

2)      посвідку на постійне чи тимчасове проживання або інший документ, що підтверджує законність перебування іноземця чи особи без громадянства на території України.

Особи, які раніше перебували в шлюбі, можуть зареєструвати повторний шлюб за умови пред’явлення документів, що підтверджують припинення попереднього шлюбу або визнання шлюбу недійсним (свідоцтво про розірвання шлюбу, рішення суду про розірвання шлюбу, про визнання шлюбу недійсним, яке набрало законної сили, свідоцтво про смерть одного з подружжя, висновок відділу державної реєстрації актів цивільного стану про анулювання актового запису про шлюб, який є недійсним тощо).

Документи про підтвердження припинення попереднього шлюбу, які передбачені законодавством іноземної держави та видані компетентним органом, повинні бути відповідним чином легалізовані, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Шлюб реєструється після спливу одного місяця від дня подання особами заяви про реєстрацію шлюбу.

За наявності поважних причин керівник органу ДРАЦС дозволяє реєстрацію шлюбу до спливу цього строку. У такому випадку шлюб реєструється у день подання відповідної заяви або у будь який інший день за бажанням наречених протягом одного місяця у разі: вагітності нареченої; народження нареченою дитини; якщо є безпосередня загроза для життя нареченої або нареченого.

Але якщо є відомості про наявність перешкод до реєстрації шлюбу, керівник органу ДРАЦС може відкласти реєстрацію шлюбу, але не більш як на три місяці для подання заявником відповідних доказів. Про відстрочку реєстрації шлюбу повідомляються наречені. Рішення про таке відкладення може бути оскаржене до суду.

Якщо наречені не можуть з’явитися з поважної причини до органу ДРАЦС в установлений їм день, то строк реєстрації шлюбу за їх письмовою заявою переноситься згідно з їхнім бажанням на інший день. У цих випадках строк перенесення реєстрації шлюбу не може перевищувати одного року з дня подання заяви.

Якщо наречені не з’явилися до органу ДРАЦС протягом тримісячного строку від дня подання заяви про реєстрацію шлюбу і не повідомили про причину неявки, то заява втрачає чинність.

Як розлучитися з іноземцем в Україні

Розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем в Україні здійснюється з урахуванням норм Закону України «Про міжнародне приватне право».

Якщо між Україною та державою, громадянами якої є сторони у справі, укладено договір про правову допомогу в сімейних і цивільних справах, застосовуються його положення і в частині розірвання шлюбу.

 Якщо подружжя досягло між собою згоди та не має спільних дітей, розірвання шлюбу може здійснюватися органом ДРАЦС відповідно до законодавства України. Однак, як правило, розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем здійснюється в судовому порядку.

Так, частиною першою статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що суди України можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи – відповідача, а також, якщо дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території. До такої події можна віднести укладання шлюбу між громадянином України і іноземцем на території України і видання відповідного свідоцтва про шлюб.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» в разі розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем, один з яких проживає в Україні, питання підсудності визначається за загальними правилами, встановленими статтями 27-29 Цивільного процесуального кодексу України.

Як громадянину України розлучитися за кордоном

Найпростішим варіантом є розірвання шлюбу на території країни проживання, навіть якщо жоден з подружжя не є громадянином цієї держави. Рішення про розірвання шлюбу буде прийматися відповідно до законів та звичаїв країни перебування подружжя.

Значною перевагою звернення саме до органів країни перебування є те, що непотрібно нікуди їхати та витрачати додаткові кошти, наприклад, на квитки, та час.

Є й недоліки. По-перше, законодавство обраної країни для розірвання шлюбу може висувати певні вимоги, що відсутні в українському законодавстві. Незважаючи на це, такі вимоги мають бути дотримані. По-друге, аби документ про розірвання шлюбу, виданий іноземними органами, мав юридичну силу, він має бути легалізований в Україні. Порядок легалізації залежить від того, у якій країні буде розірвано шлюб, а точніше від того, які домовленості існують між цією країною та Україною.

Крім того, якщо громадянин України та іноземець, що перебувають у шлюбі, проживають у третій країні, але не бажають розривати свої стосунки за її законами, то вони мають право звернутися до компетентних органів або нашої держави, або держави громадянської належності іншого з подружжя.

[melnychuk-partners]

Охорона інтересів фізичної особи, яка зображена на фотографіях та в інших художніх творах

******

долучайтесь до нашого телеграму https://t.me/melnychuk_partners

Відповідно до статті 307 ЦКУ «Захист інтересів фізичної особи при проведенні фото-, кіно-, теле- та відеозйомок» фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою. Згода особи на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку припускається, якщо зйомки проводяться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру.

Фізична особа, яка погодилася на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку, може вимагати припинення їх публічного показу в тій частині, яка стосується її особистого життя. Витрати, пов’язані з демонтажем виставки чи запису, відшкодовуються цією фізичною особою.

Знімання фізичної особи на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку, у тому числі таємне, без згоди особи може бути проведене лише у випадках, встановлених законом.

Стаття 308 ЦКУ «Охорона інтересів фізичної особи, яка зображена на фотографіях та в інших художніх творах» передбачає, що фотографія, інші художні твори, на яких зображено фізичну особу, можуть бути публічно показані, відтворені, розповсюджені лише за згодою цієї особи, а в разі її смерті – за згодою осіб, визначених частиною четвертою статті 303 цього Кодексу.

Згода, яку дала фізична особа, зображена на фотографії, іншому художньому творі, може бути після її смерті відкликана особами, визначеними частиною четвертою статті 303 цього Кодексу. Витрати особи, яка здійснювала публічний показ, відтворення чи розповсюдження фотографії, іншого художнього твору, відшкодовуються цими особами.

Якщо фізична особа позувала авторові за плату, фотографія або інший художній твір може бути публічно показаний, відтворений або розповсюджений без її згоди.

Фізична особа, яка позувала авторові фотографії, іншого художнього твору за плату, а після її смерті – її діти та вдова (вдівець), батьки, брати та сестри можуть вимагати припинення публічного показу, відтворення чи розповсюдження фотографії, іншого художнього твору за умови відшкодування автору або іншій особі пов’язаних із цим збитків.

Фотографія може бути розповсюджена без дозволу фізичної особи, яка зображена на ній, якщо це викликано необхідністю захисту її інтересів або інтересів інших осіб.

[melnychuk-partners]

У цій статті ми розглянемо ситуацію, коли  фотографи виявляють факти використання їхніх фотографій у господарській діяльності без належного правового оформлення. Для формування у вас практичного  уявлення про правові позиції судових інстанцій під час врегулювання спору пропонуємо відштовхуватися від реальної судової справа № 755/11029/15-ц.

І так, фабула справи наступна:

Позивач - фотограф звернувся до суду з позовною заявою про захист виключних авторських прав, в якій просив захистити порушені відповідачем ТОВ «ЕпіцентрК» авторські права шляхом зобов’язання припинити використання будь-яким способом (розповсюдження, продаж тощо) контрафактної продукції - фоторамок із фотографіями (автором яких є позивач) без зазначення імені автора фотографій та без його письмового дозволу; стягнути з відповідача на його користь 8 214 192,00 грн. компенсації за порушення авторських прав та 100 000,00 грн. відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що влітку та на початку осені 2012 року позивач своєю особистою творчою працею створив ряд (серію) фотографій, на яких зображені фізичні особи, що підтверджується RAW- файлами (електронними оригінальними зображеннями, які створені ним за допомогою власної цифрової фотокамери), письмовими угодами з цими особами, публікаціями цих фотографій в мережі Інтернет, де він зазначений, як автор цих фотографій.

У 2014 році між позивачем та представниками ТОВ «Епіцентр К» проводилися усні переговори щодо укладення договору про передання авторських майнових прав на зазначені вище фотографії, однак, не було досягнуто згоди щодо істотних умов, в результаті чого договір не було укладено.

В березні 2015 року позивачем було випадково виявлено, що в мережі будівельно-господарських гіпермаркетів ТОВ «Епіцентр К» (в тому числі, в м. Києві за адресами: вул. Берковецька, 6-В; вул. Братиславська, 11; вул. Полярна, 20-Д; просп. Григоренка, 40; у м. Бровари Київської області за адресою: вул. Київська, 253; у с .Новоселівка Чернігівської області за адресою: вул. Шевченка, 57) здійснюється продаж фоторамок «tag1» та «Vintage» різних розмірів (10 х 15 см; 13x18 см; 15x21см) та різних кольорів (бронзовий лист, сірий, зелений, жовтий, фіолетовий, рожевий, сріблястий, золотистий, шампань), у яких містяться відтворені зображення зазначених вище фотографій, автором яких є позивач.

Судом першої інстанції у задоволені позивних вимог відмовлено повністю. Не погоджуюсь з рішенням суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, яка була задоволена частково. Суд зобов'язав ТОВ «Епіцентр-К» припинити використання фотографій, автором яких є позивач, без зазначення його імені та його письмового дозволу та стягнув з відповідача компенсацію за порушення авторського права у розмірі 30 мінімальних заробітних плат, що становить 48000 (сорок вісім тисяч) гривень, відшкодування моральної шкоди 1000 (одну тисячу) гривень та судові витрати в розмірі 1534 (тисячу п'ятсот тридцять чотири) гривні 64 копійки.

Наразі ми не будемо обговорювати те наскільки визначена судом сатисфакція є справедливою, адже, для нас більш цінним є ті висновки, які зробили суди у якості обґрунтування своєї позиції.

Суд першої інстанції:

1.      Згідно ст. 7 Закону України «Про авторське право та суміжні права» суб'єктами авторського права є автори творів, зазначених у частині першій статті 8 цього Закону, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права. Об’єктом авторського права відповідно до ст. 433 Цивільного кодексу України та ст. 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права» визнається твір. Згідно положень Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів (надалі - «Конвенція») (Україна приєдналася до Конвенції 25.10.1995 року) -твором є результат інтелектуальної та творчої діяльності людини - автора, яка вирізняється своєю оригінальністю та новизною. Підлягає захисту в порядку визначеним цивільним законодавством не будь-який фотографічний об’єкт, який зазначений у ст. 8 Закону та ст. 433 ЦК України, а лише той, який підпадає під визначення твору.

2.      Проблемним питанням захисту авторського права на фотографічні зображення залишається відсутність чіткого визначення терміну «фотографічний твір» та момент виникнення права інтелектуальної власності на такий твір. Відповідно до п. 1 ст. 2 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів від 24 липня 1971 р., яка є чинною для України з 25 жовтня 1995 року, термін "Літературні і художні твори" охоплює всі твори в галузі літератури, науки і мистецтва, яким би способом і в якій би формі вони не були виражені, як-то: книги, брошури та інші письмові твори, лекції, звертання, проповіді та інші подібного роду твори; драматичні і музично-драматичні твори; хореографічні твори і пантоміми, музичні твори з текстом або без тексту; кінематографічні твори, до яких прирівнюються твори, виражені способом, аналогічним кінематографії; малюнки, твори живопису, архітектури, скульптури, графіки і літографії; фотографічні твори, до яких прирівнюються твори, виражені способом, аналогічним фотографії; твори прикладного мистецтва; ілюстрації, географічні карти, плани, ескізи і пластичні твори, що відносяться до географії, топографії, архітектурі або наукам.

Отже, Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів розрізняє поняття фотографії і фотографічного твору, які Закон України «Про авторське право і суміжні права». Так, відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права» одним із об’єктів авторського права визначено фотографічні твори, утому числі твори, виконані способами, подібними до фотографії.

3.      Європейське законодавство при визначенні фотографічного твору виходить із зазначення загальних критеріїв, яким повинен відповідати цей результат. Так у Директиві 93/98/ЄЕС зазначено, що фотографічний твір повинен розглядатися як самобутній, якщо він є продуктом індивідуальної творчості автора, що відображає його особистість, але без врахування інших критеріїв, таких як цінність або призначення, проте держави-члени можуть передбачити охорону і для інших фотографій. У ст. 6 Директиви 2006/116/ ЄС Європейського Парламенту і Ради від 12грудня 2006 року про строк охорони авторського права і деяких суміжних прав встановлено критерій, що визначає, яка саме фотографія підпадає під авторсько-правову охорону: охороняється лише самобутня оригінальна фотографія, що становить інтелектуальний витвір автора. У цьому випадку права на фотографію охороняються за загальним для усіх авторських прав на літературні і художні твори правилом ст.1 Директиви, тобто, ( як і в Україні) протягом життя автора і 70 років після його смерті. За відсутності належних та допустимих доказів, які б підтверджували використання автором при створенні спірних фотографій певних оригінальних унікальних прийомів фотографування, оригінальних та унікальних прийомів постановки чи застосування певних унікальних технічних засобів тощо, правових підстав для висновку про те, що спірні фотографії є фотографічними творами, тобто, є об’єктами авторського права та підлягають відповідному режиму правової охорони згідно чинного вітчизняного законодавства в сфері захисту авторського права та суміжних прав, у суду немає.

4.      Створені позивачем в процесі надання фото послуг на весіллі та на дні народження результати є саме фотографіями, які звичайно виготовляються на різного роду заходах, таких як весілля, дитячі дні народження та інші святкові заходи за класичною шаблонною постановкою, дані фотографії не містять певних оригінальних унікальних прийомів фотографування з боку позивача, оригінальних, унікальних прийомів постановки чи застосування певних унікальних технічних засобів тощо .

Апеляційний суд

1.      Згідно зі статтею 2 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів(до якої приєдналася Україна) та статтею 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права» (далі - Закон) фотографічні твори, у тому числі твори, виконані способами, подібними до фотографії, охороняються як об'єкти авторського права. Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення і починає діяти від дня створення твору. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей.

2.      Така ознака як наявність результатів творчої діяльності є безумовною для визначення об'єкта авторського права. Проте, творінням, яке не є результатом творчої праці є переважно технічна робота, без творчої складової, така як копіювання, передрук та інше. Таким чином, до неоригінальних фотографічних творів відносяться репродукції малюнків, карт, планів, креслень, гобеленів, вітражів та інші похідні фотографії, які передають суть сфотографованого об'єкта не вносячи до зображення творчої складової.

3.      В даному випадку, фотографії місять зображення людини в певні моменти її життя, які відображають її настрій та значимість події, а тому не можна стверджувати про відсутність творчої складової при їх створенні.

4.      Відповідно до ч. 1, 5 ст.11 Закону України «Про авторське право і суміжні права» первинним суб'єктом, якому належить авторське право, є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства).

5.      Твір вважається створеним з моменту первинного надання йому будь-якої об'єктивної форми з урахуванням суті твору(зокрема, письмової форми, електронної форми, речової форми). Розміщення творів у мережі Інтернет у вигляді, доступному для публічного використання, є поданням творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором відповідно до п. 9 ч.3 ст. 15цього Закону. Крім того, в силу останньої норми таке розміщення є правомірним лише з дозволу автора чи іншої особи, яка має авторське право. А отже, оприлюднення позивачем в мережі Інтернет фотографій із зазначенням власного імені, є об'єктивною формою такого твору із зазначенням імені його автора.

[melnychuk-partners]

КУРС АВТОРСЬКОГО ПРАВА ДЛЯ ФОТОГРАФІВ ЧАСТИНА № 5

Використання фотографічних творів у цифровому середовищі (інші матеріали курсу можна знайти на нашій сторінці https://www.facebook.com/melnychukpartners)

******

долучайтесь до нашого телеграму https://t.me/melnychuk_partners

У разі використання фотографічних творів як елементів веб-дизайну (естетичне оформлення веб-сайтів), а також в інших випадках використання фотографічних творів у цифровому середовищі (зокрема в мережі Інтернет) треба враховувати, що відповідно до статті 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права» виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти, зокрема, відтворення творів у цифровому середовищі та їх подання до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця й у будь-який час на їх власний вибір.

Тому для правомірного використання об’єктів авторського права зазначеними вище способами (відтворення, надання доступу) необхідно отри��ати дозвіл від суб’єктів авторського права.

Згідно зі статтею 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права» порушенням авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для судового захисту, крім порушення майнових та немайнових авторських прав, зокрема, є:

·         плагіат – оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору;

·         будь-які дії для свідомого обходу технічних засобів захисту авторського права і (або) суміжних прав, зокрема виготовлення, розповсюдження, увезення з метою розповсюдження й застосування засобів для такого обходу;

·         підроблення, зміна чи вилучення інформації, зокрема в електронній формі, про управління правами без дозволу суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав чи особи, яка здійснює таке управління;

·         розповсюдження, увезення на митну територію України з метою розповсюдження, публічне сповіщення об’єктів авторського права і (або) суміжних прав, з яких без дозволу суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав вилучена чи в яких змінена інформація про управління правами, зокрема в електронній формі.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права»:

інформація про управління правами – інформація, у тому числі в електронній (цифровій) формі, що ідентифікує об’єкт авторського права і (або) суміжних прав і автора чи іншу особу, яка має на цей об’єкт авторське право і (або) суміжні права, або інформація про умови використання об’єкта авторського права і (або) суміжних прав, або будь-які цифри чи коди, у яких представлена така інформація, коли будь-який із цих елементів інформації прикладений до примірника об’єкта авторського права і (або) суміжних прав або вміщений у нього чи з’являється у зв’язку з його повідомленням до загального відома;

технічні засоби захисту – технічні пристрої і (або) технологічні розробки, призначені для створення технологічної перешкоди порушенню авторського права і (або) суміжних прав під час сприйняття і (або) копіювання захищених (закодованих) записів у фонограмах (відеограмах) і передачах організацій мовлення чи для контролю доступу до використання об’єктів авторського права і суміжних прав.

Інформація про управління правами та технічні засоби захисту можуть міститися в цифрових фотографіях у вигляді цифрових водяних знаків та іншої відкритої або приховуваної інформації.

[melnychuk-partners]

Відповідно до частини першої статті 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Той з батьків, з ким мешкає дитина, має право звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів на дитину. У такому випадку аліменти на дитину присуджуються або як частка від заробітку, або у вигляді конкретно визначеної суми (твердій грошовій сумі).

Справи розглядаються місцевими судами за місцем проживання чи перебування відповідача.

Також позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення можуть пред’являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину становить не менше, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, а мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину − розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів).

При цьому, суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати (стаття 182 Сімейного кодексу України).

Якщо ж платник аліментів навпаки має нерегулярний дохід, суд за заявою одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі, яка підлягає щорічній індексації.

Крім того, той із батьків, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів на дитину у твердій грошовій сумі у розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, або у розмірі на одну дитину − однієї чверті, на двох дітей − однієї третини, на трьох і більше дітей − половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

Обов’язковою умовою для звернення до суду із заявою про видачу судового наказу є стягнення аліментів, що не пов’язане із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.

Позивачі у справах про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення, а також заявники у разі подання заяви щодо видачі судового наказу про стягнення аліментів звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.

Після отримання рішення суду та виконавчого листа або судового наказу стягувачу необхідно звернутися до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця за місцем проживання (перебування) боржника із заявою про відкриття виконавчого провадження про стягнення аліментів із зазначенням реквізитів банківського рахунка, на який слід перераховувати кошти; прізвища, імені, по батькові стягувача, реквізитів документа, що посвідчує його особу, та виконавчим документом (судовим наказом або виконавчим листом про стягнення аліментів).

Крім того, виконавчий документ про стягнення аліментів разом із заявою (де також зазначаються реквізити банківського рахунка, на який слід перераховувати кошти; прізвище, ім’я, по батькові стягувача, реквізитів документа, що посвідчує його особу) може бути самостійно надісланий стягувачем безпосередньо підприємству, установі, організації, фізичній особі - підприємцю, фізичній особі, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи.

[melnychuk-partners]

ВИ УСИНОВЛЮЄТЕ ДИТИНУ: ПРО ЩО ТРЕБА ЗНАТИ

Згідно з українським законодавством усиновлення  - це прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду, крім випадку усиновлення дитини, яка є громадянином України, але проживає за межами України (в цьому випадку усиновлення здійснюється в консульській установі або дипломатичному представництві України).  

 Хто підлягає усиновленню?

Усиновленню підлягають діти, які перебувають на обліку як:

·         діти-сироти;

·         діти, позбавлені батьківського піклування;

·         діти, батьки яких дали згоду на усиновлення.

 Хто може бути усиновлювачем?

Законодавством України визначено коло осіб, які можуть бути усиновлювачами:

·         дієздатна особа віком не молодша 21 року, за винятком, коли усиновлювач є родичем дитини;

·         особа має бути старша за дитину  не менш як на 15 років. У разі усиновлення повнолітньої особи різниця у віці не може бути меншою, ніж 18 років;

·         подружжя;

·         особи, які проживають однією сім'єю;

·         якщо дитина має лише матір або лише батька, які у зв'язку з усиновленням втрачають правовий зв'язок з нею, усиновлювачем дитини може бути один чоловік або одна жінка.

 При цьому кількість дітей, яку може усиновити один усиновлювач, необмежена.

 Чи є якісь переваги у праві на усиновлення?

Так, переважне право над іншими усиновити дитину має громадянин України, в сім'ї якого виховується дитина; який є родичем дитини; якщо усиновлювачем є чоловік матері або дружина батька дитини; якщо особа усиновлює одразу кількох дітей, які є братами та/або сестрами.

Крім того,  переважне право на усиновлення дитини має подружжя.

 Як стати на облік потенційним усиновлювачам? 

Облік громадян України, які постійно проживають на території України і бажають усиновити дитину, здійснює служба у справах дітей.  Щоб стати на облік потенційним усиновлювачам

потрібно подати:

·         заяву про взяття на облік як  кандидатів в усиновлювачі;  

·         копію паспорта або іншого документа, що посвідчує особу заявника;

·         довідку про заробітну плату за останні 6 місяців або копія декларації про доходи за попередній календарний рік, засвідчена органами ДФС;

·         копію свідоцтва про шлюб  (якщо заявники перебувають у шлюбі);

·         висновок про стан здоров'я кожного заявника;  

·         засвідчену нотаріальну письмову згода другого з подружжя на усиновлення дитини (у разі усиновлення дитини одним з подружжя);

·         довідку про наявність чи відсутність судимості для кожного заявника, видана територіальним центром з надання сервісних послуг МВС;

·         копію документа, що підтверджує право власності або користування житловим приміщенням.

 Що робить служба у справах дітей?

Служба у справах дітей протягом 10 робочих днів після надходження заяви та всіх документів перевіряє їх на відповідність вимогам законодавства,  проводить бесіду із заявниками, складає акт обстеження житлово-побутових умов заявників, розглядає питання про можливість заявників бути усиновлювачами та готує відповідний висновок. У разі надання позитивного висновку ставить заявників на облік кандидатів в усиновлювачі.

Після знайомства та встановлення контакту з дитиною кандидати в усиновлювачі звертаються до служби у справах дітей із заявою про бажання усиновити дитину. Служба у справах дітей готує висновок про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини. Висновок подається в суд разом з іншими документами.

 На що ще потрібно звернути увагу?

Усиновлення дитини здійснюється за письмовою згодою: батьків дитини, засвідченою нотаріально, піклувальників, опікунів або закладу охорони здоров’я чи навчального закладу, де перебуває дитина. Також усиновлення здійснюється і за згодою самої дитини, якщо вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може її висловити

У разі відсутності дозволу опікуна, піклувальника на усиновлення дитини, така згода може бути надана органом опіки та піклування.

Суд своїм рішенням може постановити  проведення усиновлення без згоди опікуна, піклувальника або органу опіки і піклування,  якщо буде встановлено, що усиновлення дитини відповідає її інтересам.

Якщо на обліку для можливого усиновлення перебувають рідні брати та сестри, вони не можуть бути роз'єднані при їх усиновленні. 

За наявності обставин, що мають істотне значення, суд за згодою органу опіки та піклування може постановити рішення про усиновлення когось із них або усиновлення їх різними особами.

 Як звернутися до суду?

Особа, яка бажає усиновити дитину, подає до суду заяву про усиновлення.  Також до заяви додаються:

·         копія свідоцтва про шлюб, а також письмова згода на це другого з подружжя, засвідчена нотаріально, - при усиновленні дитини одним із подружжя;

·         медичний висновок про стан здоров’я заявника;

·         довідка з місця роботи із зазначенням заробітної плати або копія декларації про доходи;

·         документ, що підтверджує право власності або користування жилим приміщенням;

·         інші документи, визначені законодавством.

Судові витрати, пов’язані з розглядом справи про усиновлення, сплачуються  заявником.

*Заява про усиновлення може бути відкликана до набрання чинності рішення суду про усиновлення.

 Чи можна змінити прізвище та ім’я дитини після усиновлення?  

За окремим клопотанням заявника, суд вирішує питання про зміну імені, прізвища та по батькові, дати і місця народження усиновленої дитини. Однак, дата народження дитини може бути змінена не більш, як на 6 місяців.

 Здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей

Нагляд за умовами проживання і виховання усиновлених дітей здійснюється службами у справах дітей за місцем проживання усиновлювачів до досягнення ними 18 років.

Крім того, щороку протягом перших 3-х років після усиновлення дитини перевіряються  умови її проживання та виховання. В подальшому така перевірка здійснюватиметься один раз на 3 роки до досягнення дитиною 18 років.

 Які права та обов’язки мають усиновлювачі?  

 Усиновлювачі зобов’язані:

 ·         особисто забрати дитину із закладу чи сім’ї, в якій вона виховується, в присутності представника служби у справах дітей після пред’явлення копії рішення суду про усиновлення;

·         давати можливість представникам служби у справах дітей за місцем проживання усиновлювачів здійснювати контроль за цільовим використанням допомоги при усиновленні дитини;

·         надавати можливість представникам служби у справах дітей за місцем свого проживання спілкуватися з дитиною та здійснювати нагляд за умовами її проживання і виховання;

·         повідомляти про зміну місця проживання усиновленої дитини службу у справах дітей, яка здійснює нагляд за умовами проживання і виховання усиновленої дитини.

 Усиновлювачі мають право:

 ·         на першочергове влаштування в сім’ю дитини, яка є рідним братом або сестрою раніше усиновленої ними дитини;

·         в інтересах усиновленої дитини, для підтримання родинних стосунків між братами та сестрами після усиновлення, якщо усиновлення для дитини не є таємним, отримати інформацію про наявність у неї братів, сестер та місце їх проживання;

·         особа, яка подала заяву про усиновлення, може виявити бажання бути записаною у Книзі реєстрації народжень матір’ю, батьком дитини або повнолітньої особи;

·         особа, яка подала заяву про усиновлення, може виявити бажання змінити відомості про місце народження та дату народження дитини;

·         усиновлювач має право на таємницю усиновлення.

 Чи отримують усиновлювачі якісь додаткові права?  

·         Право на отримання одноразової оплачуваної відпустки тривалістю 56 календарних днів  (70 календарних днів - при усиновленні двох і більше дітей) без урахування святкових і неробочих днів після набрання законної сили рішенням про усиновлення дитини (якщо усиновлювачами є подружжя − одному з них на їх розсуд);

·         Право на грошову допомогу при усиновленні дитини у розмірі, встановленому для виплати допомоги при народженні дитини (41 280 гривень). У разі усиновлення двох і більше дітей допомога надається на кожну дитину. Допомога при усиновленні дитини призначається на підставі рішення про усиновлення дитини.

 Чи можна відмовитися від усиновлення?

Законодавство України не містить прямої норми, яка б передбачала право усиновлювачів на відмову від усиновленої дитини. Однак, усиновлення може бути скасоване або визнане недійсним в судовому порядку.  

Так, ст. 240 Сімейного кодексу України передбачає, що право на звернення до суду з позовом про скасування усиновлення чи визнання його недійсним мають: батьки дитини; усиновлювач; опікун, піклувальник; орган опіки та піклування; прокурор; усиновлена дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Усиновлення може бути скасоване за рішенням суду, якщо:

1) воно суперечить інтересам дитини, не забезпечує їй сімейного виховання;

2) дитина страждає недоумством, на психічну чи іншу тяжку невиліковну хворобу, про що усиновлювач не знав і не міг знати на час усиновлення;

3) між усиновлювачем і дитиною склалися, незалежно від волі усиновлювача, стосунки, які роблять неможливими їхнє спільне проживання і виконання усиновлювачем своїх батьківських обов’язків.

 Увага! Скасування усиновлення не допускається після досягнення дитиною повноліття.

 Однак в окремих випадках усиновлення може бути скасоване після досягнення дитиною повноліття, зокрема: якщо протиправна поведінка усиновленого, усиновлювача загрожує життю, здоров’ю усиновлювача, усиновленого або інших членів сім’ї; за взаємною згодою усиновлювача і усиновленого або на вимогу одного з них, якщо сімейні відносини між ними не склалися в судовому порядку.

 У разі скасування усиновлення:

·         припиняються на майбутнє права та обов’язки, що виникли у зв’язку з усиновленням між дитиною та усиновлювачем і його родичами;

·         відновлюються права та обов’язки між дитиною та її батьками, іншими родичами за походженням;

·         дитина передається за бажанням батьків або інших родичів їм, а якщо це неможливо, вона передається на опікування органові опіки та піклування;

·         якщо дитина не передається батькам, за нею зберігається право на проживання у житловому приміщенні, в якому вона проживала після усиновлення (у разі скасування усиновлення якщо воно суперечило інтересам дитини, не забезпечувало їй сімейного виховання);

·         дитина має право на збереження прізвища, імені та по батькові, які вона одержала у зв’язку з усиновленням. Однак за бажанням дитини їй присвоюється прізвище, ім’я, по батькові, які вона мала до усиновлення;

·         якщо дитина не передається батькам, суд може постановити рішення про стягнення аліментів на дитину з особи, яка була її усиновлювачем, за умови, що останній може надавати матеріальну допомогу (у разі скасування усиновлення як що воно суперечило інтересам дитини, не забезпечувало їй сімейного виховання).

 Усиновлення визнається недійсним за рішенням суду в наступних випадках:

 ·         якщо воно було проведене без згоди дитини та батьків, якщо така згода була необхідною;

·         якщо усиновлювач не бажав настання прав та обов’язків, які виникають у результаті усиновлення, тобто фіктивне усиновлення;

·         якщо воно було проведене на підставі підроблених документів;

·         у разі відсутності згоди на усиновлення другого з подружжя, опікуна, піклувальника, закладу охорони здоров’я або навчального закладу;

·         якщо одним із подружжя усиновлена дитина другого з подружжя, усиновлення може бути визнане недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що на момент усиновлення другий із подружжя не мав наміру продовжувати з ним шлюбні відносин.

 Які існують правові наслідки після визнання усиновлення недійсним?

·         усиновлення анулюється з моменту його здійснення;

·         припиняються права та обов’язки, які виникли раніше і встановлені законом для усиновлювача, його родичів та усиновленої дитини;

·         відновлюються права та обов’язки між дитиною, її батьками та іншими родичами за походженням;

·         дитина, яка не досягла чотирнадцяти років, за бажанням батьків або інших родичів передається їм, а у разі досягнення дитиною чотирнадцяти років, місце її подальшого проживання визначається за її згодою;

·         відновлюються прізвище, ім’я та по батькові дитини, які вона мала до усиновлення. Однак, за бажанням дитини вона має право надалі іменуватися прізвищем, ім’ям та по батькові, які вона одержала у зв’язку з усиновленням.

 Якщо рідні батьки «передумають», чи можуть вони забрати дитину в усиновлювачів?

Батьки забрати дитину не можуть, однак, як вже зазначалось вище, серед осіб, які мають право на звернення до суду з позовом про скасування усиновлення чи визнання його недійсним є батьки усиновленої дитини. У разі скасування усиновлення відновлюються права та обов’язки між дитиною та її батьками та дитина передається на їх виховання.

 Яка відповідальність за порушення таємниці усиновлення?

Особа має право на таємницю перебування на обліку тих, хто бажає усиновити дитину, пошуку дитини для усиновлення, подання заяви про усиновлення та її розгляду, рішення суду про усиновлення (стаття 226 Сімейного кодексу України).

Крім того, дитина, яка усиновлена, має право на таємницю, в тому числі і від неї самої, факту її усиновлення. Однак після досягнення чотирнадцяти років дитина має право на одержання інформації щодо свого усиновлення.

Усиновлювач має право приховувати факт усиновлення від дитини, яка ним усиновлена, і вимагати нерозголошення цієї інформації особами, яким стало відомо про неї як до, так і після досягнення дитиною повноліття.

Усиновлювач має право приховувати від дитини факт її усиновлення, якщо розкриття таємниці усиновлення може завдати шкоди її інтересам.

Особи, яким у зв’язку з виконанням служб��вих обов’язків доступна інформація щодо усиновлення, а також інші особи, яким став відомий факт усиновлення, зобов’язані не розголошувати її, зокрема і тоді, коли усиновлення для самої дитини не є таємним.

 Увага! Відомості про усиновлення видаються судом лише за згодою усиновлювача, крім випадків, коли такі відомості потрібні правоохоронним органам, суду у зв’язку з цивільною справою чи кримінальним провадженням.

 Особи, які розголосили таємницю усиновлення, несуть відповідальність, встановлену законом.

Так, розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) всупереч волі усиновителя (удочерителя) - карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (850 грн.) або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років.

Те саме діяння, вчинене службовою особою або працівником медичного закладу, яким відомості про усиновлення (удочеріння) стали відомі по службі чи по роботі, або якщо воно спричинило тяжкі наслідки, - карається штрафом від однієї тисячі (17000 грн.) до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів (68000 грн.) громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого (стаття 168 Кримінального кодексу України).

[melnychuk-partners]

ЗАХОДИ, ЩО ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ ДО КРИВДНИКА, ЯКИЙ ВЧИНИВ ДОМАШНЄ НАСИЛЬСТВО

долучайтесь до нашого телеграму https://t.me/melnychuk_partners

Законодавством передбачено спеціальні заходи щодо протидії домашньому насильству, зокрема: терміновий заборонний припис стосовно кривдника; обмежувальний припис стосовно кривдника.

Терміновий заборонний припис стосовно кривдника

Терміновий заборонний припис виноситься кривднику уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України у разі існування безпосередньої загрози життю чи здоров'ю постраждалої особи з метою негайного припинення домашнього насильства, недопущення його продовження чи повторного вчинення.

Заборонний припис може полягати в:

·         зобов'язанні залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи (крім випадків, коли кривдником є особа віком до 18 років);

·         забороні на вхід та перебування в місці проживання (перебування) постраждалої особи (крім випадків, коли кривдником є особа віком до 18 років);

·         забороні в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою.

Терміновий заборонний припис виноситься за заявою постраждалої особи, а також за власною ініціативою працівником уповноваженого підрозділу органів Національної поліції України за результатами оцінки ризиків строком до 10 діб.

Обмежувальний припис стосовно кривдника

Це захід тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов'язків, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи і полягає в:

·         забороні перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою (крім випадків, коли кривдником є особа віком до 18 років);

·         усуненні перешкод у користуванні майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи;

·         обмеженні спілкування з постраждалою дитиною;

·         забороні наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою;

·         забороні особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;

·         заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.

Рішення про видачу обмежувального припису приймається судом за місцем проживання (перебування) особи, яка постраждала від домашнього насильства, а якщо особа перебуває в закладі підтримки постраждалих осіб - за місцезнаходженням такого закладу.

Право звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника мають:

 ·         постраждала особа або її представник;

·         у разі вчинення домашнього насильства стосовно дитини - батьки або інші законні представники дитини, родичі дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачуха або вітчим дитини, а також орган опіки та піклування;

·         у разі вчинення домашнього насильства стосовно недієздатної особи - опікун, орган опіки та піклування.

Заява про видачу обмежувального припису має містити:

найменування суду, до якого подається заява;

ім'я (ПІБ) заявника (у разі якщо заява подається в інтересах дитини або недієздатної особи - зазначається також ім'я (ПІБ) дитини або недієздатної особи) та заінтересованої особи (кривдника), їх місце проживання чи перебування, поштовий індекс, відомі номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти, якщо такі відомі;

обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Справа про видачу обмежувального припису розглядається не пізніше 72 годин після надходження заяви до суду.

Судові витрати у справах про видачу обмежувального припису не сплачуються.

Обмежувальний припис підлягає негайному виконанню і видається на строк від 1 до 6 місяців та може бути додатково продовженим ще на строк не більше 6 місяців.

Про видачу обмежувального припису кривднику суддя у встановлений законом строк інформує уповноважені підрозділи органів Національної поліції України за місцем проживання (перебування) постраждалої особи для взяття кривдника на профілактичний облік, а також районні, районні у містах Києві і Севастополі державні адміністрації та виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад за місцем проживання (перебування) постраждалої особи.

[melnychuk-partners]

ЯК ОТРИМАТИ СТАТУС ОСОБИ З ІНВАЛІДНІСТЮ ВНАСЛІДОК ВІЙНИ

Статус особи з інвалідністю внаслідок війни надається особам, які отримали інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в АТО, здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх проведення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період зазначених заходів або в районах проведення АТО у період її проведення.

Хто має право на звернення для отримання статусу?

●       військовослужбовці (резервісти, військовозобов’язаним) Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, військовослужбовці військових прокуратур, поліцейські, особи рядового і начальницького складу, військовослужбовці МВС, Управління державної охорони, Держспецзв’язку, ДСНС, Державної кримінально-виконавчої служби, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції ДФС, інших утворених відповідно до законів України військових формувань;

●       працівники підприємств, установ, організацій, які залучалися до забезпечення проведення АТО;

●       особи, які брали участь в районі та у період проведення АТО  у складі добровольчих формувань, за умови, подальшого включення до складу Збройних Сил, МВС, Національної поліції, Національної гвардії та інших утворених відповідно до закону військових формувань та правоохоронних органів;

●       особи, які брали участь в районі та у період проведення АТО у складі добровольчих формувань,  але в подальшому такі добровольчі формування не були включені до складу Збройних Сил, МВС, Національної поліції, Національної гвардії та інших утворених відповідно до закону військових формувань та правоохоронних органів, і виконували завдання АТО у взаємодії з вище зазначеними органами;

●       особи, які добровільно забезпечували проведення АТО, у тому числі провадили волонтерську діяльність.

Куди потрібно звернутися?

Для отримання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни необхідно звернутися до органу соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина із заявою та довідкою медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) про групу та причину інвалідності.

Особі з інвалідністю внаслідок війни видаються посвідчення з написом «Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни» та нагрудний знак «Ветеран війни - особа з інвалідністю».

Які  ще документи необхідно надати?

 Для працівників підприємств, установ,  організацій, які залучалися до                                                забезпечення проведення АТО:

·          довідка МСЕК про групу та причину  інвалідності;

·          документи про залучення до  виконання завдань АТО в районах її проведення

або направлення (прибуття) у відрядження  для участі в АТО в районах її проведення (витяги  з наказів, розпоряджень, посвідчень про відрядження, книг нарядів, матеріалів  спеціальних (службових)  розслідувань  за фактами отримання поранень),

документи, що були підставою для прийняття керівниками підприємств,  установ, організацій рішення про направлення осіб у таке відрядження;

Для осіб, які брали участь в районі та у  період проведення АТО  у складі  добровольчих формувань, за умови, подальшого включення до складу  Збройних Сил, МВС, Національної поліції, Національної гвардії та інших  утворених відповідно до закону військових формувань та правоохоронних органів:

·          довідка МСЕК про групу та причину  інвалідності;

·          документи про безпосередню участь особи в АТО в районах її проведення;

Для осіб,  які брали участь в районі та у період проведення АТО у складі добровольчих  формувань,  але надалі такі  добровольчі формування не були включені до складу Збройних Сил,  МВС, Національної поліції, Національної гвардії та інших утворених відповідно  до закону військових формувань та правоохоронних органів, і виконували  завдання АТО у взаємодії з вище зазначеними органами:

·          довідка МСЕК про групу та причину  інвалідності;

·          клопотан��я про надання статусу особи з  інвалідністю внаслідок війни керівника добровольчого формування, до складу  якого входила така особа, або командира (начальника) військової частини, у  взаємодії з якими особа виконувала завдання АТО.

До клопотання додаються:

-           документи, що підтверджують участь особи в  АТО, або письмові свідчення не менш як 2-х свідків з числа осіб, які  разом з такою особою брали участь в АТО та отримали статус учасника бойових  дій, особи з інвалідністю внаслідок війни або учасника війни;

довідка керівника  Антитерористичного центру при СБУ, Генерального штабу Збройних Сил про  виконання добровольчими формуваннями завдань антитерористичної операції у  взаємодії із Збройними Силами, МВС, Національною гвардією та іншими  утвореними відповідно до закону військовими формуваннями та правоохоронними  органами, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у  період її проведення;

Для осіб,  які добровільно забезпечували проведення АТО, (у тому числі провадили  волонтерську діяльність) та стали особами з інвалідністю внаслідок поранення,  контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час забезпечення  проведення АТО, перебуваючи безпосередньо в районах та у період її проведення:

·          довідка МСЕК про групу та причину  інвалідності;

·          довідка (витяг з наказу) керівника  Антитерористичного центру при СБУ, Генерального штабу Збройних Сил про  добровільне забезпечення або добровільне залучення особи до забезпечення проведення  АТО

або рішення суду  про встановлення факту добровільного забезпечення або добровільного залучення  особи до забезпечення проведення АТО, у разі відсутності  зазначеної довідки.

Що робить медико-соціальна експертна комісія ?

Комісія МСЕК встановлює:

●       І, ІІ,ІІІ групу інвалідності;

●       визначає відсоток втрати непрацездатності;

●       визначає потребу в протезуванні.

Після обстеження видається довідка про встановлення групи інвалідності із зазначенням причинного зв’язку інвалідності або вказує відсоток непрацездатності.

Довідка МСЕК є підставою для нарахування одноразової грошової допомоги та оформлення інших соціальних пільг.

Скільки це коштує?

Обстеження військовослужбовців у державних лікувальних закладах при яких діють військово-лікарська комісія та медико-соціальна експертна комісії здійснюється безкоштовно.

Який термін розгляду?

Рішення про надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни приймається органами соціального захисту населення, за місцем проживання, у місячний строк з дня подання документів.

Коли особа, може бути позбавлена статусу особи з інвалідністю внаслідок війни?

Орган соціального захисту населення позбавляє особу статусу у разі:

●       наявності обвинувального вироку суду, який набрав законної сили, за вчинення особою умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину під час участі в АТО;

●       виявлення факту підроблення документів або надання недостовірних даних про особу;

●       подання особистої заяви про позбавлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.

Рішення органу соціального захисту населення може бути оскаржене в судовому порядку.

[melnychuk-partners]

 Декретна відпустка – не лише для мами. Піти в декретну відпустку для догляду за дитиною можуть як мама, так і будь-який інший родич, який фактично доглядає за малюком, (ст. 179 Кодексу законів про працю України та ст. 18 Закону України «Про відпустки»).

 Як оформити декретну відпустку на родича: Для того, щоб оформити відпустку для догляду за дитиною батько, дід, баба або інший родич, який фактично доглядатиме за дитиною, повинен надати за місцем своєї роботи такі документи:

a)     заяву про надання відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

b)     копію свідоцтва про народження дитини;

c)     довідку про те, що мама дитини не скористалася правом на таку відпустку за своїм місцем роботи (навчання, служби) і не претендує на допомогу, або вийшла на роботу до закінчення терміну відпустки і виплати по догляду за дитиною їй припинено (із зазначенням дати);

d)     документ, що підтверджує родинний зв’язок працівника, який бажає оформити відпустку, з дитиною.

Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається повністю або частково в межах установленого періоду та оформляється наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

 За яких умов можна продовжити відпустку для догляду за дитиною:

Декретна відпустка для догляду за дитиною може бути двох видів:

a)     оплачувана відпустка для догляду за дитиною до 3 років;

b)     без оплати до досягнення дитиною 6 років (тільки за медичними показниками).

Після закінчення відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку мати, батько або інші особи, мова про яких йшла вище, мають право на відпустку для догляду за дитиною до 6 років у випадку, якщо дитина потребує домашнього догляду відповідно до медичного висновку.

Така відпустка належить до відпусток без збереження заробітної плати, має особливості оформлення (наявність медичного висновку), визначену законом тривалість, а також впливає на страховий і трудовий стаж.

 Чи може роботодавець відмовити у продовженні декретної відпустки:

 Для отримання відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку слід подати такі документи:

  1) медичний висновок – видається за формою первинної облікової документації № 080-1/о «Довідка про необхідність дитини (дитини з інвалідністю) у домашньому догляді». Мінімальний термін дії довідки – 6 місяців;

  2) письмова заява особи.

Після отримання зазначених документів роботодавець видає відповідний наказ.

Роботодавець зобов’язаний надати відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку (без збереження заробітної плати), адже таке право гарантоване працівникам відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про відпустки» та ч. 6 ст. 179 КЗпП України.

 Чи може батько доглядати за дитиною до 6 років?

 Ч. 7 ст. 179 КЗпП передбачено, що відпустка для догляду за дитиною може повністю або частинами використовуватися батьком дитини, бабусею, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною. Також правом на зазначену відпустку може скористатися особа, яка усиновила дитину чи взяла її під опіку, один із прийомних батьків чи батьків-вихователів.

Для набуття права на відпустку для догляду за дитиною до 6 років родич, що бажає її оформити, окрім заяви, повинен надати додаткові документи, на підставі яких роботодавець видає відповідний наказ. Для прикладу, бабуся з боку матері може підтвердити родинний зв’язок з онуком такими документами:

a)     власний паспорт;

b)     паспорт доньки (матері дитини);

c)     свідоцтво про народження доньки (матері дитини);

d)     свідоцтво про народження дитини (онука);

e)     свідоцтво про укладення шлюбу доньки (матері дитини) у разі зміни прізвища.

[melnychuk-partners]

Основні вимоги до перевезення залізничним транспортом встановлені Правилами транспортування тварин, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2011 року № 1402, та Правилами перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затвердженими наказом Міністерства транспорту та зв’язку України від 27 грудня 2006 року № 1196.Залізничним транспортом допускається перевозити собак великих порід у тамбурі вагона поїзда (не більше одного собаки в тамбурі) у намордниках на міцному повідку під наглядом супроводжуючої особи, а собаки малих порід – на руках або під сидінням власника. Крім того, собаки великих порід (вище ніж 45 см у холці) за наявності намордника та повідка (ланцюжка або ремінної прив’язки) перевозяться в окремому купе купейного вагона (не більше двох особин). При цьому пасажир зобов’язаний оплатити вартість проїзних документів за кількістю незайнятих місць у купе за повним тарифом, крім випадків, якщо цей пасажир належить до осіб, пільги яких визначено законодавством України.Пасажир має право перевозити при собі дрібних кімнатних тварин, які не створюють загрозу оточуючим (собак малих порід, котів, птахів тощо), у поїздах та вагонах усіх категорій (крім вагонів типів «СВ» та «М») у спеціальних засобах для перевезення (клітка, контейнер, ящик, ємність або інша тара жорсткої конструкції), що унеможливлюють пошкодження чи забруднення вагона. Перевезення має здійснюватися на місцях, передбачених для розміщення ручної поклажі (у вагонах нічних поїздів - під полицею або на полиці поруч з пасажиром, у вагонах з місцями для сидіння - на руках у пасажира або під місцями для сидіння).Перевезення дрібних кімнатних тварин, які не створюють загрозу оточуючим (собак малих порід, котів, птахів тощо), у вагонах більш високого класу типу «СВ» та «М» дозволяється за умови викупу усіх незайнятих місць та розміщення тварини у спеціальних засобах для перевезення.У регіональних потягах великих собак перевозять у крайніх тамбурах першого і останнього вагонів під наглядом супровідника, а малих розміщують під місцями для сидіння в ящиках, кошиках, клітках (не більше двох особин).Обов’язковою умовою для перевезення собак, дрібних кімнатних тварин та кімнатних декоративних птахів є наявність оформленого належним чином ветеринарного документа.Плата за перевезення живих тварин (собак, котів та птахів) при пасажирі у пасажирських вагонах сплачується за особину чи місце за тарифом на перевезення багажу як за 20 кг, оформлення перевезення здійснюється за багажною квитанцією.Особам з інвалідністю з порушеннями зору у разі пред’явлення документа, що посвідчує право на пільгу, дозволяється провозити із собою собаку-поводиря у вагонах усіх категорій без додаткової оплати, при цьому власник собаки-поводиря має забезпечити наявність намордника. Собака-поводир повинен знаходитись поруч з пасажиром, якого супроводжує, та утримуватись на короткому повідку (ланцюжку або ремінній прив’язці).Згідно з Угодою між залізничними адміністраціями держав-учасниць співдружності незалежних держав, Грузії, Латвійської, Литовської Республіки, Естонської Республіки про особливості застосування окремих норм угоди про міжнародне пасажирське сполучення від 01 листопада 1951 року пасажир має право провозити при собі кімнатних тварин (собак, кішок, птахів), при наявності відповідних ветеринарних документів, у спеціальній тарі в рахунок норми ручної поклажі на місцях, призначених для розміщення ручної поклажі. Додаткова плата за провезення кімнатних тваринах не стягується.

[melnychuk-partners]

Для отримання визначеної пунктом 7-1 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» грошової допомоги при виході на пенсію за цим Законом особа має дотриматися таких вимог:станом на день досягнення пенсійного віку працювати в установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»–«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;пенсія має призначатися особі вперше (тобто особи, які отримували пенсію раніше і з будь-яких причин перестали її отримувати право на зазначену грошову допомогу втратили); станом на день звернення за призначенням пенсії особа повинна мати страховий стаж на зазначених вище посадах (для чоловіків – 35 років, для ��інок – 30 років).У разі якщо на день досягнення пенсійного віку особа не має відповідного спеціального стажу, то така особа може «відтермінувати» реалізацію свого права виходу на пенсію задля набуття спеціального стажу, необхідного для отримання грошової допомоги.Постанова Верховного Суду від 15 червня 2022 року у справі № 200/854/19-а#Мельничук_і_Партнери, #консультацияюриста, 

[melnychuk-partners]

Особа, яка завдала шкоди здоров’ю, не може посилатися на стан необхідної оборони, якщо насильство було спровоковано нею самою, тобто було передбачуваним наслідком її поведінки. Окремим випадком такого спровокованого насильства є бійка, під час якої учасники застосовують одне до одного насильство певного ступеня. Таке ��провоковане насильство не можна вважати «посяганням» у тому значенні, яке цьому терміну надається ст. 36 КК. Висновок суду про відсутність у діях засудженого стану необхідної оборони є правильним, якщо під час судового розгляду справи буде встановлено, що засуджений готувався до вчинення злочину та бажав спричинити потерпілому шкоду, а не захиститися від його дій чи відвернути напад.

Підпишись щоб не пропустити головне 👉https://t.me/melnychuk_partners

 #мельничук_і_партнери #адвокатмельничук #суд #право #новини #україна #юристонлайн #юридичніконсультації #закон #юридичніконсультації #юрист #юридичніпослуги