#михайло коваль

[wanderer-on-the-steppe]

Songs about the Khmelnytsky uprising, part 5: Пісня про козака Нечая

It’s been a long time since I added something to this collection, but a movie I’ve rewatched recently (Богдан Зиновій Хмельницький from 2006) reminded me that I can’t just ignore the song about one of the most popular participants of the Khmelnytsky uprising here.

The song about the Bratslav polkovnyk Danylo Nechai comes with many names and even more versions of the lyrics. A lot of these versions, especially the shorter ones, are nearly incomprehensible without context – only if one knows the events they refer to and/or has heard a longer version before, do they start to make sense. The most comprehensive and at the same time chronologically logical (and not too repetitive) version of the lyrics I’ve found might be this one.

To quickly sum them up in English: Nechai and his Cossacks come to a place where they are warned to flee, but Nechai, in a mixture of pride and carelessness, doesn’t heed the warning and goes to a relative to eat fish (or, in many other versions: to get drunk). There is a Polish surprise attack – and no guard – and the Cossacks defend themselves bravely, killing many of their opponents, but are hopelessly outnumbered. Nechai gets killed and is buried, and the comrades burying him plant viburnum (the famous червона калина of another folk song) on his grave, so that his fame and glory shall be remembered in all Ukraine.

What I’ve not found, unfortunately, is a recording using the lyrics exactly like this or at least somewhat close to it. The first recording I’ve included above – by Михайло Коваль ( Mychailo Koval) – already uses comparatively many of its stanzas, but even comparatively many is not that many at all, and the ending is surprisingly abrupt.

However, even though I was frustrated at first by the uncommonness of longer version telling all or at least most of the story, the question what the shorter versions actually choose to tell (and what they choose to leave out!) soon became interesting in itself.

Some can be so short and fragmentary that the lyrics become completely subordinate to the musical performance.

For example, all that is left of the story in this beautiful version by  Дике Поле is the initial warning, Nechai’s refusal to listen to it, and then a short conversation where Nechai asks his godmother if he should unsaddle his horse, to which she replies that she won’t be able to protect him, so he better shouldn’t. And still, even in this rudimentary form the lyrics contain an element that’s both remarkable and quite common in shorter versions of the song: the relative Nechai visits and gets drunk with is explicitly identified as his godmother Khmelnytska – in all probability meaning the hetman’s wife, who, at the time, would have been the famous former Helena Czaplińska. So, according to these songs, Khmelnytsky’s wife is mysteriously present at the place where Nechai gets ambushed and killed – he even gets ambushed and killed while getting drunk with her – but she herself somehow gets safely out of the situation without the songs ever explaining how or just mentioning her again.

I don’t know if it’s the strangeness of these events that gave rise to an interpretation I stumbled upon while looking for different versions of the lyrics: namely that mentioning Khmelnytska in this context is an allusion to a rumour that Khmelnytsky himself, envying Nechai’s popularity and wanting to get rid of a rival, had something to do with Nechai’s death.

How plausible it is – both the rumour and the interpretation of the song – I can’t tell. It has to be mentioned, however, that in none of the versions I’ve come across does Khmelnytska encourage Nechai to get drunk; she just doesn’t stop him when he comes to her to do so. Nor does she convince him to be careless. Quite to the contrary: when he asks her if he should unsaddle his horse, she always advises against it. Can her explanation for advising caution – that she can’t protect him – somehow be interpreted to mean that the hetman might have been responsible for Nechai’s death not in the sense of direct involvement, but negligence and lack of military support? That is probably a question of imagination. Is it something a clever songwriter could come up with who both wants to get his message across and not risk his head? Sure. Is it a likely explanation? I don’t know...

Whatever one prefers to believe, there’s versions that are only slightly longer but add some different nuances of meaning to the story. A very interesting one for what it does with the text is this one by Сашко (Олександр Власюк):

After the same fragment of the story that also the version by Дике Поле uses, it simply repeats the initial warning, emphatically, several times, completely changing the atmosphere of the song. The audience knows, of course, that the story is supposed to end with Nechai’s death. But this performance treats the events as if they were still happening at the moment – Nechai’s fate not decided yet – as if the warning could still reach him.

In a similar way, a version by Гуляйгород ends with Nechai becoming aware of the attack and getting ready to disperse the enemy – without mentioning the fatal outcome. It almost seems like it wants to spare the audience the part about the beloved hero’s death or, maybe more probable and more in line with what other songs about the Khmelnytsky uprising do, like it wants to talk not only of the past by showing the battle against the enemy as something that is still going on and can still be won.

Though most shorter versions decide to omit Nechai’s actual death, I also want to include one that goes the exact opposite way:

This performance by Taras Sylenko (Тарас Силенко) leaves out the whole drinking and carelessness, mentioning his pride in his Cossack fame as Nechai’s only reason for refusing to flee, and then immediately proceeds to the battle, putting all emphasise on his fighting, death and burial – and especially the fame that will survive him.

Like for the song about Morozenko, there’s also an episode of the podcast by Pavlo Nechitailo (Павло Нечитайло) and Taras Kompanichenko (Тарас Компаніченко) dedicated to the songs about Nechai – as always, I’m too helpless without written text to make use of it, but I’m linking it for anyone who might be interested:

[genealogyrus]

Какие редкие документы хранятся в архиве Кореновского района.

Листая старые страницы. В архивном отделе администрации муниципального образования Кореновский район хранятся уникальные документы. Среди них - издание материалов посемейной переписи казаков Черноморского казачьего войска за 1794 год, подготовленное краевым управлением по делам архивов. К сожалению, оригинальные метрики переданы в Государственный архив Краснодарского края, и теперь самый ранний архивный документ, хранящийся в Кореновском районном архиве – опись разрушенного хозяйства района во время фашистской оккупации с 6 августа 1942 года по 6 февраля 1943 года на 30 листах. Без слез читать эти материалы невозможно: столько зла местным жителям и разрушений народному хозяйству принесли нацисты! Сколько домов разрушено, сколько людей убито, сколько хозяйств разорено… Страшнейшие цифры ущерба, исчисляющиеся в миллионах тогдашних, полновесных советских рублей! И это – только наш район. А если в масштабах страны? Есть там и другой уникальный документ – рукописная тетрадь 1946 года «Материалы по награждению трудящихся за доблестный труд во время Великой Отечественной войны 1941-1945 годов». Читая скупые строки имен на старой, коричневой от времени бумаге, фиксирующие, как женщина или подросток, работающие в колхозах и на предприятиях, выполняли ТАКИЕ трудовые нормы за себя и за ушедших на фронт мужчин, которые и не снились нам, теперешним, задаешь только один вопрос: «Как они это делали?» После этого начинаешь отчетливо понимать, что Победа ковалась не только на поле боя, но и в тылу. И фраза «медаль за бой, медаль за труд из одного металла льют» - написана не для красного словца, �� констатация факта. Гвозди бы делать из этих людей, как писал классик. Но вернемся к переписи. 28 октября 1793 года атаман Захарий Чепега предписал в ордере полковому есаулу армии поручику Алексею Миргородскому провести «всем переселившимся старшинам и казакам вернейшей переписи... смотря при том наипрележнейше ни одной души без записи в книгу не пропустить...» - то есть произвести перепись казаков и их семей. Это поручение было исполнено меньше, чем за пять месяцев, о чем свидетельствует рапорт Миргородского от 21 марта 1794 года войсковому правительству. По данным первой посемейной переписи, прошедшей 229 лет назад, войско насчитывало 12645 душ мужского пола и 5526 душ женского, всего 18171 человек, которые проживали в сорока куренных селениях. В конце зимы 1794 года войсковое правительство постановило: заселить землю Черноморского войска куренями. Для этого кошевой атаман вызвал в Екатеринодар куренных атаманов с временных селений. Был брошен жребий, и уже 20 марта 1794 года войсковое правительство приняло решение «о назначении мест под куренные селения». И началось заселение Кубанского края и Таманского полуострова черноморскими казаками.

38 куреней, бывшие еще в Запорожской сечи, сохранили свои названия. Появились еще два – Екатерининский, названный в честь императрицы, и Березанский, нареченый в честь победы черноморцев на острове Березань. Весной 1794 года, в числе первых, была основана станица Сергиевская. Ранее это был один из 38 запорожских куреней, переселенных на Кубань в 1792-1793 годах в составе Черноморского казачьего войска. Первые две зимы Сергиевский курень находился в Тамани. Зимой 1794 г. при жеребьевке мест размещения куренных селений атаман Яков Багмут вынул жребий селиться «на речке Кирпилях с левой стороны, от границы верст за 8». Первая перепись населения Черномории, завершенная 21 марта 1794 г., зафиксировала на новопожалованной земле «114 человек мужского и 57 женского пола». Среди них были Иван Порохня, Андрей Кистрице, Сила Одновол, Савва Ситник, Павло Коваль, Григорий Подафет, Кирило Махно, Павел Махненко, Кирилло Одновол, Василий Новопысний, Мирон Грип, Клим Одновол, Оксентый Джермела, Николай Лаштабека, Федор Бурлака, Гаврило Швець, Динис Яценко, Прокоп Максименко, Семен Коновал, Харитон и Михайло Неревные, атаман Яков Багмут, Герасим и Захарий Чорные, Прокофый Бобошко, Василь Белоусенко, Кирило Усов, Федор Чорненко, Стефан Фещенко, Андрей Шаповал, Филипп Чорный, Алексей Невпряга, Иван Бабенко, Федор Ландоженко, Григорий Михаличенко, Игнат Шулга, Герасим Коваленко, Яков Якименко, Яков Белий, Яков Саввич, Иван Кулик, Степан Вышневецкий, Иван Стангевич, Матвей Вовкенак, Трохим Кононенко, Максим Снесарь, Павел Дмитренко, Прокофий Вергун, Емилиян Шкет, Степан Чепа, Евдоким Головань, Павел Кривочуприн, Афанасий Кривенко, Яков Плохий, Марко Савченко, Давид Семенюк, Матвей белый, Кондрат Музиченко, Павел Щербина, Прокоп Ордиченко, Мойсей Юшка. Данные немного разнятся: согласно документу самой Переписи, на новопожалованной земле зафиксировано 171 человек из Сергиевского куреня, из них 56 женщин. По словам начальника архивного отдела Геннадия Савченко, эта небольшая разница может быть вызвана тем, что в те времена учет велся не так щепетильно, как сейчас, и некоторые указанные в переписи казаки могли быть приписаны впоследствии к другим куреням. А на историческом разделе сайта Сергиевской сельской библиотеки говорится, что первоначально население составляло 19 казаков, которые и основали станицу. Их звали Никифор Чабаненко, Онисим Козир, Никифор Плуготор, Григорий Костенко, Иван Тищенко, Колесник Грицаенко, Петр Чергориненко, Осип Тесленко, Андрей Перехода, П. Редеченко, Иван Чуприна, Иван Бабенко, Иван Гуртовой, Яков Ведмеденко, Данило Кравченко, Степан Чепа, ��лексей Легкий, Тихон Шевченко, Яков Ярма. Заночевав на берегу реки, казаки утром увидели приближавшихся всадников. Это был отряд ногайцев, которые приехали с дарами к казакам. От них казаки и узнали, что река это называется Кирпили, в переводе с ногайского означает «ежовая». Андрей Прохода сказал казакам «Здесь быть куреню». Всего 67 лет спустя, в 1861 году, в станице насчитывалось 109 дворов, в которых жили 666 жителей казачьего сословия и 10 иногородних. А к 1916 году в станице было 584 двора, в которых проживали 3691 человек казачьего сословия и 52 иногородних жителя. Кстати, знаете ли вы, что 9 июня 1827 года по распоряжению Черноморского войска канцелярии, находившиеся рядом Платнировский и Сергиевский куренные селения были объединены в одно Платнировское? А название «Сергиевское» присвоили Новокирпильскому куренному селению, основанному в 1822 - говорится на сайте администрации Сергиевского сельского поселения. Первая перепись населения сыграла важную роль в освоении казаками Кубани. Она дала войсковому правительству информацию о количестве переселенцев и местах их расселения. Эти данные использовались для составления нарядов на внутреннюю службу и выделения нужного количества казаков для охраны границы. Елена ГОЛЬЦОВА https://korvesti.ru ____________________________________________________________________________ ✅Найдём информацию о ваших предках! ✅Услуги составления родословной, генеалогического древа. 📖 ЗАКАЗ РОДОСЛОВНОЙ на нашем сайте: www.genealogyrus.ru/zakazat-issledovanie-rodoslovnoj 📖 ЗАКАЗ РОДОСЛОВНОЙ в нашей группе ВК: https://vk.com/app5619682_-66437473 🌐https://www.genealogyrus.ru

[viktorst]

Голод — 33 (1991) DVDRip [Ukr]

Рік:1991 Країна: Україна Жанр: Історична драма Режисер: Олесь Янчук Сценаристи: Сергій Дяченко, Лесь Танюк Оператори: Василь Бородін, Михайло Кретов Художник: Валерій Боженко Звукорежисер: Віктор Брюнчугін Композитори: Микола Каландьонок, Віктор Пацукевич. Актори: Галина Сулима, Георгій Морозюк, Олексій Гор��унов, Максимко Коваль, Оленка Ковтун, Костянтин Казимиренко, Неоніла Світлична, Леонід Яновський, Петро Бенюк Кіностудія: Київська кіностудія художніх фільмів ім.О.Довженка. Нагороди: 1991 р. — 1-й Всеукраїнський кінофестиваль у Києві — Головний приз. Фільм знятий за мотивами повісті Василя Барки «Жовтий князь». «Голод-33» — перший художній фільм, який розкриває злочини сталінсько-більшовицького режиму проти українського народу, — штучний голод 1932-1933 рр. Західні країни мало знали про цей Голодомор в одній з найврожайніших країн світу. Радянські офіційні органи заперечували факт голоду. Тільки 26 січня 1990 року Компартія України визнала Голодомор.

[we-politica-ua-news-love]

Справа про держзраду: суд над Януковичем і проти Порошенка Після засідань суду щодо державної зради Януковича, у ЗМІ та суспільстві більше обговорюють не гріхи президента-втікача, а поведінку й особливості правління діючої влади Минулого тижня справу про державну зраду президента-втікача Віктора Януковича в Оболонському суді Києва розглядали два дні поспіль. Допитати встигли трьох свідків – екс-нардепа Державної думи РФ Іллю Пономарьова, екс-міністра оборони Михайла Коваля та екс-виконувача обов’язків президента, а нині – секретаря РНБО Олександра Турчинова. Але суд над зрад��иком Януковичем відкрив чимало зрад і серед діючої влади. Переляк, який коштував Криму Ілля Пономарьов, який єдиний з-поміж усіх російських депутатів у 2014 році проголосував проти а��ексії Криму Росією, заявив, що Україна могла б і не втратити півострів, якби нова влада була більш рішучою. «Росія боялась збройної відповіді від України. Всі ці події розвивались на моїх очах. Точно можу сказати: якби в Криму у 2014 році українські військові дали відсіч Росії, то цілком очевидно, що не було б анексії Криму і подальшого вторгнення в Україну», – зазначив Пономарьов. Цю тезу від екс-депутата Російської Держдуми відразу підхопили адвокати Януковича, яким вигідно звинувачувати в українських бідах нову владу. Та найбільш прикро те, що й передумови для таких звинувачень є. Генерал Коваль і армія зрадників Генерал Михайло Коваль, який у 2014 році виконував обов’язки міністра оборони, протягом трьох годин свідчив про гріхи Януковича. Зокрема, розповідав про знищення екс-президентом армії, про те, як військовослужбовці образились на тодішнього головнокомандувача і були «голі й босі». Також детально повідав про початок анексії в Криму і те, як з-поміж усієї нової владної верхівки він єдиний поїхав до Криму на початку вторгнення. Така заява викликала питання, чому до Криму у найгарячіший період не поїхав новопризначений головнокомандувач Турчинов. Коваль на це відповів: «Моє керівництво довіряло мені. Вони знали, що мені не потрібно довго пояснювати, що робити». Він наголосив, що впорався б у Криму і без Турчинова, якби не численні зради серед українських військових. А ще на захист керівника РНБО додав, що, мовляв, треба було готуватись до виборів. Щоправда, такою заявою колишній міністр оборони лише нашкодив колишньому в.о. президента Турчинову, мимоволі засвідчивши, що політикам було тоді не до війни – всі думали про боротьбу за президентське крісло. Після допиту Коваля адвокат Януковича Віталій Сердюк з усміхненим обличчям підійшов до журналістів. Хоча й допитували свідка від сторони звинувачення. Каже, задоволений свідченнями генерала. Мовляв, це доводить, що нова українська влада сама здала Крим ворогу. Як це виправдовує Януковича з його закликами до Росії вводити війська, конкретно не відповідає. Турчинов – свята ��ростота Про зрадників згадує під час допиту і сам Олександр Турчинов. Перед початком адвокати Януковича намагались вичавити максимум з «брехні Турчинова» – той напередодні зізнався, що збрехав у 2014 році, коли сказав про сильну українську армію і можливість протистояти Росії. Таким зізнанням Турчинов (хочеться сподіватись – несвідомо) підіграв захисникам президента-втікача, які «задумались», чи вірити словам секретаря РНБО. «Тоді було багато диванних героїв, які любили розповідати, що і як потрібно робити. До того ж в країні була паніка серед населення на початку воєнної агресії Росії. Я був змушений говорити, що є армія, спроможна протистояти ворогу», – виправдовувався Турчинов. На питання, чому в Україні не було введено воєнний стан, керівник РНБО відповів, що мав бажання його ввести, але знов виною вибори. «Був готовий указ про введення воєнного стану в Україні, але його не підтримали політичні лідери, щоб не блокувати вибори. Вони розуміли, що у разі введення воєнного стану, у мене буде необмежена влада і необмежений час. Тому на засіданні РНБО я один проголосував «за». Я розумію таке рішення, бо тоді потрібно було провести демократичні вибори і обрати легітимного президента. Хоча, коли почався «сепаратистський шабаш», мені допоміг би воєнний стан, бо це могло б заспокоїти ситуацію», – наголосив Турчинов. Він також додав, що воєнний стан не дає права на використання зброї. Для цього потрібно було оголошувати війну Росії, до чого Україна не була готова з огляду на свій військовий потенціал. Адвокати Януковича також пригадали Євромайдан і запитали, чому під час революції постраждали прості люди і не постраждав жоден із майбутніх представників влади. «Ви знаєте, пощастило», – відповів Турчинов. Адвокати екс-президента загалом поставили кілька десятків питань Турчинову, у перервах підглядаючи до своїх смартфонів. Політолог Дмитро Корнійчук іронічно підсумував виступ секретаря РНБО на своїй сторінці у Facebook: «Турчинов на суді над Януковичем «здав» усіх, хто віддав Крим Путіну. Це неорганізованість органів влади після Революції Гідності, відсутність армії та загроза російського вторгнення. Януковича в списку немає. Суд можна припиняти». Справді, після цього засідання в Україні більше обговорювали «прихильність долі» до лідерів Революції Гідності та очевидність неспроможності України протистояти Росії, аніж дійсну провину Януковича, з яким і так все давно зрозуміло. І якщо захисники президента-втікача хотіли досягти саме такого результату, то їм це вдалося. Допит Порошенка: від Криму до Мальдів Аналогічна ситуація виникла і з допитом президента України Петра Порошенка. Не з’явившись на судове засідання, він теж дав адвокатам Януковича простір для обурення. Водночас, поблизу будівлі суду можна було нарахувати десятки правоохоронців та представників Національної гвардії, що мало б свідчити про ймовірну появу президента. А огляд жінок на предмет виявлення представниць «Femen» остаточно відвернув увагу від суті справи. Напередодні гарант пафосно повідомив на своїй сторінці у Facebook: «Поділяю незадоволення суспільства щодо темпів розслідування справи про державну зраду Януковича. Зло повинно бути покаране. Тому я вирішив взяти участь у судовому процесі». Під час самого засідання стало зрозуміло – президент свідчитиме дистанційно і до залу суду не з’явиться. Причиною було названо важливі телефонні розмови міжнародного рівня, заплановані на той день. Водночас, пропозицію перенести допит на іншу дату суд відхилив. Зрештою, допит відбувся. І навіть швидше, ніж за півтори години – рівно стільки часу знайшов президент у своєму робочому графіку на «покарання зла». Петро Олексійович встиг розповісти про загрозу власному життю в Криму і «зелених чоловічків», яких там зустрів. Про те, що «самотужки їздив рятувати Крим». Про Януковича говорив небагато. Суд відхилив більше десяти питань від захисту Януковича, який намагався «намацати слабкі місця» президента, так само, як з Турчиновим. Однак їм це не вдалось через втручання судді – той підтримував прокурора і відхиляв питання не по темі. А після того, як захист Януковича запитав Порошенка, чому його ніхто не усунув під час нещодавньої відпустки на Мальдівах, суддя взагалі припинив допит. Цим запитанням адвокати провели паралель із ситуацією, що склалася з екс-президентом у 2014-му. Тоді, після його втечі, Верховна Рада ухвалила постанову про самоусунення Віктора Януковича від виконання обов'язків президента. Тож суддя Оболонського райсуду Владислав Дев’ятко позбавив Петра Порошенка від дуже неприємних пояснень. А судді хто? Суддю Владислава Дев’ятка, який веде процес над Януковичем, теж свого часу хотіли притягнути до відповідальності. Тільки не до кримінальної, а дисциплінарної – за те, що позбавив водійського посвідчення учасника «Автомайдану» в 2014 році. Тоді рішенням дисциплінарної палати Вищої Ради правосуддя суддю виправдали. Член Громадської ради доброчесності при Вищій кваліфікаційній комісії суддів адвокат Роман Маселко заявив про прямі докази того, що цей суддя виконував вказівки адміністрації тодішнього президента Януковича. А за кілька років пародоксальним чином взявся його судити. Таким чином, справу Януковича дедалі менше можна назвати судом над зрадником, а більше – лакмусовим папірцем, що демонструє слабкість нинішньої влади. ua1.com.ua

[loxa1973]

Михайло Коваль екс.Відстань сьогодні поспівав на студії #Індюк Відео на ютубі https://youtu.be/P7bCBnrVtVs (at Rivne)

[eu-ukraine]

Михайло Коваль: очищено від сепаратистів південні й західні райони Донецька та північні частини Луганська

Виконуючий обов’язки міністра оборони України Михайло Коваль заявив, що збройні сили продовжуватимуть наступ проти проросійських заколотників на сході країни після нападу в четвер у регіоні, в результаті якого загинуло щонайменше 12 військовослужбовців, інформує Голос Америки Коваль сказав, що військові продовжуватимуть операцію до часу відновлення миру і порядку в регіоні. Він виступав на брифінгу для журналістів у Києві в п’ятницю, наступного дня після того, як проросійські сепаратисти збили військовий вертоліт біля Слов’янська. Серед загиблих був генерал. Міністр Коваль також повідомив, що його сили очистили від сепаратистів південні й західні райони Донецька, а також північні частини Луганська. Представник Білого дому Джей Карні заявив, що атака в четвер вказує на те, що сепаратисти мають доступ до «передових озброєнь та іншої допомоги ззовні». Окремо у четвер держсекретар США Джон Керрі висловив занепокоєння своєму російському колезі щодо триваючого насильства і повідомлень про проникнення в Україну іноземних бойовиків з території Росії. Незважаючи на кількатижневі заперечення кремлівських керівників, контрольоване державою інформаційне агентство РІА Новини повідомило що 33 із приблизно 50 бойовиків, які загинули в понеділок в Донецьку в сутичках з українськими силами, таки прибули з Росії. Інформаційне агентство посилається на прем’єр-міністра самопроголошеної «донецької народної республіки», який заявив, що тіла іноземців були опізнані і повернені родичам.

[eu-ukraine]

Верховна Рада звільнила в. о. міністра оборони Техюха, а призначила генерал-полковника Михайла Коваля, якого викрадали в Криму

Верховна Рада України підтримала заяву про відставку виконувача обов’язків міністра оборони Ігоря Тенюха. Таке рішення підтримали 228 народних депутатів. Це була друга спроба депутатів звільнити Тенюха. Сьогодні вранці їм не вистачило для цього голосів – «за» проголосували 197 парламентарів. Спікер Верховної Ради, в. о. президента України Олександр Турчинов зареєстрував проект постанови про призначення генерал-полковника Михайла Коваля в. о. міністра оборони країни. За це рішення проголосувало 251 депутат. До цього часу Коваль займав посаду першого заступника голови Державної прикордонної служби. На початку березня під час вторгнення на територію України російських військових Коваль був викрадений біля військової частини під Ялтою. Під час оперативного розслідування того самого дня вдалося встановити його місце перебування і після переговорів звільнити.