#оселя зла | Explore Tumblr posts and blogs

newermindiary · 3 years ago

Text

Благословенна будь рука того, хто дає

Легенда, що відбувається на ваших очах.

Млаяла не закочувала істерик і не влаштовувала скандалів. Дійсність відрізнялась від її уяви, де вона розмовлятиме з Віданом, все пояснить і він зрозуміє.

- Я просто беру те, що дає мені життя. – Ніколи не скаже він їй, бо він ніколи не задумувався про те, що саме він робить.

- Ти так і не зрозумів? – ніколи не відповість йому Млаяла. Це буде звинуваченням, а він ні в чому не винен. – Це не життя тобі дає. Люди дають. Вона. Я.

Млаяла могла би розігрувати у своїй уяві скільки завгодно перемовин, скільки завгодно з’ясувань, але їм нема чого було з’ясовувати.

Нехай вони і далі варитимуться у своєму світі несправедливості і меншого зла. Це їхній вибір. А Млаяла нарешті зробить свій.

Виплеканий росток дерева Майбутнього.

Вона захищала його від палючого сонця, від холодних вітрів, від проливних дощів і разючих градів.

Насправді - це дволике місто. Згори – це омріяна домівка, що завжди готова прийняти тебе в рідні обійма. Але знизу, під рівнем землі – це оселя для усіх чудовиськ і жахіть, які ти б волів ніколи не зустрічати в своєму житті.

***

Коли Млаяла сюди прийшла, тут була сама випалена війною земля. Пустир після битв, покинутий життям, безвихідний.

***

Перше, чого її намагались навчити – аби отримати щось одне, треба пожертвувати чимось іншим. Це було головним правилом магії, але Млаялі не потрібна була така магія. Вона не збиралася ніч��м жертвувати. Вона збиралася отримати все бажане тому, що має на це право.

Її магія бралася не з принизливого жертвоприношення. Її магія була за правом сильного.

Вона подивилась на насінину, що лежала в її долоні. Насінина була жива в��ередині. Її вага ледь відчувалася в руці, але, тим не менш, була присутньою як безтілесний дух. Здається, ця насінина набиралася тепла Млаяли і сама зігрівала руку, що її тримає.

Я не стану влаштовувати твоє життя за рахунок чиєїсь жертви, сказала Млаяла. Я зроблю все чесно.

Млаяла лагідно затисла насінину в долоні, присіла на одне коліно і, вільною від утримування важливої ноші рукою поскребла суху, притоптану безліччю металевих ніг, землю, аби посадити туди сім’я. Земля не піддавалась. Вона наче покрилася кіркою від вогню.

Млаяла опустила голову. Волосся сповзло вниз і затулило лице. Скарубкий вітер неприємно тріпав пасма, що вибились із зачіски.

Це не могло бути легко.

Може, це все поганий задум і варто кинути його прямо зараз?.. Яка доля чекає на це сім’ячко і на неї саму у цих землях? Хіба можна побудувати місто Мрії, де проливалося стільки крові, що вона осіла зверху шаром іржавого пилу, що забивався під нігті, навіть якщо його не торкатися?

Млаяла знову розкрила долоню і провела великим пальцем по насінині, наче гладила її по круглому боку. Лице чаклунки викривилось у стражданні, поки вона дивилась у долоню як в дзеркало, а її волосся лізло в очі. Вона підняла голову, зачесала брудною рукою хибні пасма і озирнулася навкруги.

Сонце з ненавистю освітлює прий багряним сяйвом. Над обрієм вихориться їдке курище. Опалки дерев стирчать наче гнилі зуби. Діл бугриться, покритий усілякою негіддю, залишеною після вбивств і смертей. Місце саме для неї.

Млаяла уважно подивилася на Прокляту землю, аби запам’ятати її такою востаннє. Незабаром цей жалюгідний краєвид зміниться. Перед очами Млаяли повстали уявні стіни і склепіння її величного задуму. Вже побіжнім поглядом вона приважувала, де звести кремезні мури, а де – оздоблені колони.

Вона ще не знає, чи захоче запросити когось у своє місто Мрій,і, навіть якщо його доведеться невдовзі захищати від нападів і облог, однією із визначних окрас має бути Золота брама із обвінчаними баштами обабіч. Над головними воротами висітиме щит із зображеною на ньому рукою, а в руці - листяна гілка. І усіх, хто заходитиме, зустрічатиме напис: «Благословенна будь рука, що дає»…

Але перш за все, вона мала посадити першу живу істоту, що збере біля себе благословенне життя. Дерево Майбутнього. І малося Млаялі посадити його в непривітний занедбаний грунт.

Млаяла розслабила долоню з насіниною, іншу – міцно стиснула в кулак. І цим кулаком вона щосили вдарила кірку мертвої землі. Рука врізалась у твердь з непохитною віддачею і миттєво знесилилась, сльози бризнули з очей чародійки від болю і жалю до себе. Більш за все Млаялі захотілося додому. До свого старого дому, палацу чародіїв, де їй, насправді, не знайшлося місця серед інтриг і суперечок. Вона ненавиділа суперництво. Млаяла тиснула кулаком у діл і ненавиділа цю понівечену землю, що ніяк не відновиться після всіх людських покволів. Вона ударила по ній знову, але удар вийшов не зосередженим, навіть слабкішим за попередній, вичерпав з неї усю рішучість, і вона впала додолі. Млаялі не вдалося розбити кірку.

Притискаючи натомлену і брудну від крові і пилу руку до грудей, вона підтримувала її рукою з насіниною. Вечірнє сонце яріло краснотою, вгорі небо бурлило наче казан нафти. В роті пересохло і в животі було порожньо. Як вона взагалі збирається це пережити?..

Який у неї був вибір? Лежати і тут до вечора, до скону, колисати рани і розбите серце?

Або вона могла повернутися туди, звідки прийшла – у світ несправедливості, і надалі обирати найменше із двох зол. Та пішли вони усі!..

Млаяла підвелася. Спина затерпла. Їй здавалося, ніби вона пролежала так кілька діб, хоча взагалі провела в цьому місці щонайбільше годину. Чародійка була дуже вдячна Часу, що він завжди ставився до неї з розумінням, не підганяв її і давав змогу пережити падіння. На неї чекало багато роботи, треба було розсудити, в якій послідовності її необхідно виконувати.

***

З іншого боку, годі нищити дещо добре, аби створити потворне зло. Млаяла вирішила, що відтепер вона робитиме на��паки. Яке щастя, що вона ненаучувана!

13.08.2021

1 note · View note