#росіякраїнатерорист

[yesennixua]

Рівно рік.

Рівно рік

Що ми зробили за той рік?

Проклинали москалів, проклинали москалів, проклинали москалів,

Благали.

Благала в бога мати, стоячи на колінах.

"Вбий їх, боже, я благаю, вбий цих клятих москалів!"

Кричала вона, кричали люди, кричала я.

А він не відповідає, все мовчить та сил нам відсилає.

Та це не те що ми просили в тебе!

Чи може душа його не розуміє слів моїх?

Тоді поглянь туди!

Там ЗСУ, захищає наш край. А тепер в інший бік. То Маріуполь, а там Ірпінь, то Лиман, а то Ізюм. А то наша країна із криками людей які втратили дітей! які благали..

"Вбий їх, боже, вбий за моїх дітей." Втреть казала вона.

"Хто?" Спитає він, і я йому відповім.. "Україна, Боже, Україна."

Єсенія Черненкова

Вірш був написаний мною 24 лютого 2023 року.

[liainferno]

24 лютого 2022 року я прокинулася близько 11:00. Кинулася читати новини і зрозуміла, що почалось повномасштабне вторгнення. Я не чула вибухів, принаймні, коли прокинулася. Чула вже після дванадцятої. У нашому районі їх було майже не чути, може, тому я від них не прокинулися. Мене нудило і у мене була температура 37,6. Увесь день я просиділа в інтернеті. Все, що робила — читала всі українські новини та дивилася веб-камери свого міста. До речі, веб-камери дійсно заспокоювали. Я не бачила по ньому танків і це вже був плюс. Тоді ще я не знала, що нас чекає попереду. Я не пропускала жодної новини. Читала про всі області підряд. Мені здавалося, що все закінчиться через 2-3 дні. Так, не знаю, чому мій мозок у стресі так гадав. Все, що було днем — це ще квіточки.

Наступні три ночі були справжнім пеклом для мене. Я не спала. Читала новини кожні десять хвилин. Я взагалі не розуміла, як можна спати, коли в країні війна. Я боялася прокинутися і прочитати якусь страшну новину. Про Київ, наприклад. Я дуже хотіла спати, але не могла. Не могла дозволити собі спати. Натомість просто лежала і читала новини. По телевізору був увімкнений телемаратон. Поруч зі мною стояла тривожна валіза та тераріум. У будь-який момент я була готова бігти у бомбосховище. Власне, наступну ніч я провела там. Не всю — серед ночі пішла назад додому. Я чула вибухи у стороні Антонівського мосту і було страшно. Боялася, що нас почнуть бомбити авіацією. Поспати я змогла лише на третю ніч. Потім почалася окупація. Нове коло пекла. Як же швидко пройшов рік. На світі немає більшої ненависті, аніж ненависть українців до росіян, які принесли справжнє горе на наші землі. Ми обов'язково виженемо усю цю орду з наших територій і переможемо. Слава Україні. Слава ЗСУ. Слава всім Героям, які віддали життя за Україну.

[alcorso]

24 лютого 2022. Я прокидаюсь десь о 5.30. Поруч спить Льошик. До годування ще півгодини, відкриваю інстаграм. Пост у запорізькому пабліку: ПОЧАЛАСЬ ВІЙНА. Ґуґлю і не можу повірити. Чую гудіння, відкриваю вікна на балконі і розумію: військові літаки. Буджу чоловіка. Бігаю по квартирі у паніці - десять, двадцять хвилин? Роблю суміш дітям, годуємо. Телефоную рідним, друзям. Перша думка - тікати. Бігти. Вивозити дітей. Друга - а може, воно якось скінчиться швиденько? Третя - а що по бомбосховищах? З того дня я не маю жодного фото. Наступного дня почала заклеювати вікна. Це фото стало останнім із нашої квартири, де ми прожили рівно 8 років. Друге фото - ми з Евусею ховаємось у тамбурі підчас повітряної тривоги. #24лютого #роковини #війна #росіякраїнатерорист #украінськавійна #russiaukrainewar #stopputin #stoprussianwar #ukrainianrefugee #ukrainianmother #momoftriplets https://www.instagram.com/p/CpDDqesNi1A/?igshid=NGJjMDIxMWI=