#соціальний центр

[greenpostua]

🏠 На Буковині відкрили Денний центр соціально-психологічної допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства.

Він розташований у Кельменцях. Також там функціонуватиме і «кризова кімната» — цілодобовий прихисток для жінок /жінок з дітьми.

📸: Чернівецька ОДА

[uacrisis]

«Децентралізація на зв’язку»: Соціальний захист населення: як розмежувати функції ОМС та РДА

[buchanews]

Волонтерство – родинна справа сім’ї автомеханіків (ФОТО)

Волонтерство – родинна справа сім’ї автомеханіків (ФОТО)

На початку повномасштабного вторгнення російської армії в Україну цілі сім’ї доєднувалися до допомоги нашим воїнам. Про працю з однією з таких родин розповів президент БФ “Міжнародний соціальний центр допомоги «Здоров’я, етика, освіта»” Олександр Б

[allabout1person]

3-річний син львівського олігарха Козловського відкриває приватний медзаклад.

Галицька окружна прокуратура міста Львова почала розслідування обставин втрати двох комунальних будівель, які раніше належали 3-й міській клінічній лікарні.

Зараз на їхньому місці стоїть п’ятиповерховий медичний центр, що офіційно належить львів’янину Яремі Козловському, якому у травні виповниться лише три роки.

Розслідування прокуратури може зіпсувати відкриття уже практично готового центру. Тим часом редакція «Наших грошей. Львів» вирішила глибше з’ясувати історію його появи, яка почалася більше 20 років тому з недбальства чиновників, продовжилась гострим конфліктом між впливовими львівськими бізнесменами і ризикує завершитися скандалом.

Приватний соціальний проєкт

У квітні 2019 року депутати Львівської міськради надали в оренду компанії «Лемберг медікал центр» земельну ділянку площею 0,2463 га на вул. Раппапорта, 6 під будівництво приватного медичного центру. Таке рішення ухвалили без будь-яких обговорень – на тій підставі, що одна з будівель на цій ділянці уже належала «Лемберг медікал центр». До речі, фактичний власник компанії Григорій Козловський тоді також був депутатом міськради, але не голосував за це рішення, заявивши, згідно з чинним законодавством, про конфлікт інтересів.

Уже за кілька місяців члени виконкому Львівської міськради погодили містобудівні умови та обмеження для будівництва нового медичного центру – точніше для «реконструкції чинної будівлі та пристосування її під приватну лікарню».

І оренду землі, і містобудівні обмеження в історичному ареалі міста компанія отримала досить просто. Приватна власність плюс важлива соціальна складова проєкту – хіба можна не погодити? Тому вже менше ніж за два роки новий медичний центр площею понад 4000 м2 збудували. Приблизно тоді ж новим офіційним власником будівлі став тоді ще однорічний син Козловського.

Ще якийсь час тривали судові суперечки з єврейською громадою, яка, нагадаємо, протестувала проти будівництва на території давнього юдейського цвинтаря. Але Верховний Cуд став на сторону «Лемберг медікал центр» – зокрема, і через те, що компанії «належала одна з будівель на цій території».

Неочікувана знахідка

І раптом в кінці 2022 року, коли в будівлі майбутньої приватної клініки вже завершувались опоряджувальні роботи, Державна аудиторська служба провела перевірку майна с��сідньої 3-ї міської клінічної лікарні, яка сьогодні входить до складу комунального некомерційного підприємства «Львівське територіальне медичне об’єднання акушерства та гінекології» (КНП «Львівське ТМО 3»), де об’єднані усі профільні медзаклади міського підпорядкування.

Під час перевірки державні аудитори з’ясували, що на балансі лікарні є гінекологічне відділення площею 228,3 м2 та гараж площею 314 м2, проте фізично знайти їх не змогли. Виявилось, що на місці цих будівель і збудований приватний медичний центр площею понад 4000 м2. Раніше двоповерховий будинок наростили до п’яти поверхів і значно збільшили пляму забудови.

Держаудитслужба повідомила «Наші гроші. Львів», що уже передала результати перевірки у прокуратуру, а 13 січня 2023 року за цими матеріалами відкрили кримінальне провадження. Цю інформацію нам підтвердили і у Галицькій окружній прокуратурі Львова, уточнивши, що розслідування проводиться за статтею про службову недбалість.

Невідіймані покращення

Щоб краще зрозуміти, як взагалі так сталось, що міська лікарня втратила своє майно, важливо зрозуміти передісторію. Тоді у цій справі, яка насправді почалася ще у далекому 2001 році, ще не було Григорія Козловського, але схеми виведення майна з комунальної власності вже були.

Отже, понад 20 років тому комунальна 3-я міська клінічна лікарня Львова, яку тоді очолював головний лікар Вадим Олійник, віддала в оренду ТОВ «Краківський ринок» двоповерховий будинок площею 962,1 м2. Раніше там було гінекологічне відділення лікарні, але приміщення уже тривалий час не використовували, тож рішення зд��ти його в оренду здавалось логічним.

У договорі про оренду, копію якого нам надали в лікарні, вказано, що «Краківський ринок» орендував будівлю на 10 років для використання під склад.

Проте тодішній основний власник «Краківського ринку» Володимир Кожан знайшов інше застосування орендованому будинку. За кілька місяців колишнє гінекологічне відділення відремонтували і там відкрилося почесне консульство Республіки Казахстан у Західній Україні, яке очолив сам Володимир Кожан.

У 2010 році, коли до завершення терміну оренди залишалось уже небагато, «Краківський ринок» вирішив просто приватизувати будівлю на підставі здійснених «невідійманих покращень». Тоді такий спосіб приватизації комунального майна був доволі популярний у Львові – орендарі робили ремонт і претендували на власність об’єкта оренди. Щоправда, аби зробити ці покращення, має бути формальна згода власника майна, але у цьому випадку міська рада нічого не погоджувала – принаймні про це заявляли юристи міськради пізніше у судах.

У серпні 2012 року Господарський суд Львівської області, попри аргументи юристів міськради про порушення правил оренди, задовольнив позов ТОВ «Краківський ринок» і на основі експертної оцінки витрачених на ремонт ресурсів віддав у приватну власність 77% будівлі. Іншими словами, з двоповерхового будинку площею 962,1 м2 міськраді залишилось лише 228,3 м2. Юристи міськради намагалися оскаржити це рішення, але у квітні 2013 року крапку в процесі поставив Вищий господарський суд України, який залишив поділ будівлі в силі.

Насправді «Краківський ринок» продовжував володіти усім будинком, а медики так і не отримали доступу до своєї частки, яка залишилась у комунальній власності, стверджує керівниця КНП «Львівське ТМО 3» Леся Кобецька.

«Через відсутність бюджетних коштів на сплату судового збору та підтримки органів прокуратури, ні Львівська міська рада, ні лікарня не змогли протидіяти рейдерському захопленню», – каже Леся Кобецька.

Тодішній головний лікар Вадим Олійник, під керівництвом якого 3-я міська клінічна лікарня втратила двоповерховий корпус, відмовився спілкуватись з журналісткою «Наших грошей. Львів».

Козловський vs Кожан

Наступні кілька років з будівлею колишнього гінекологічного відділення нічого особливого не відбувалось, аж поки у грудні 2018 року ТОВ «Краківський ринок» не стало засновником новоствореної компанії «Лемберг медікал центр» і внесло будинок у статутний капітал цієї фірми.

Менш ніж за місяць після реєстрації ТОВ «Краківський ринок» вийшов із засновників, �� єдиною власницею «Лемберг медікал центр» стала Юлія Козловська (Думанська) – дружина Григорія Козловського. При цьому будинок залишився у власності цієї компанії.

Зараз Володимир Кожан дуже емоційно, проте туманно реагує на спроби з’ясувати причини таких змін. «У мене [компанію «Лемберг медікал центр»] наглим способом відібрали! Прийшли, забрали і викинули речі!», – заявив він у розмові з «Нашими грошима. Львів».

Ми спробували зв’язатись і з іншими співвласниками «Краківського ринку» у надії, що хтось надасть детальніше пояснення. На прохання представника компанії навіть передали офіційний письмовий запит керівництву ТОВ «Краківський ринок». Втім, коментарів ми так і не отримали.

Але ми помітили цікаву тенденцію. За пів року після втрати «Лемберг медікал центр», у липні 2019 року, Володимир Кожан втратив ще одну компанію – у власність родини Козловських перейшло ТОВ «Дари Львівщини».

Ця компанія, що багато років належала Кожану, управляла двома львівськими комунальними ринками – «Винниківським» та «Підзамче». Після того, як власницею «Дарів Львівщини» стала донька Козловського, обидва ринки відразу ж дивним чином приватизували. Але у цій справі досі триває розслідування.

«Ніхто ні в кого нічого не забирав»

Представник «Лемберг медікал центр» Олексій Різник у розмові з «Нашими грошима. Львів» стверджує, що комунальна частка в приватній клініці досі зберігається і міськрада вправі нею розпоряджатися.

«Ніхто ні в кого нічого не забирав. Жоден суб’єкт не може заборонити іншому власнику скористатись його правами. Орган місцевого самоврядування в цій частині не здійснював розпорядженням своєю часткою, отже вона у будь-якому випадку повинна бути», – вигадливо пояснює Різник.

«Ми знаємо про це приміщення, ця частка досі перебуває у комунальній власності і управління комунальної власності [Львівської міськради] може звернутися до депутатів, щоб виокремити її і виставити на аукціон», – каже керівниця юридичного департаменту Львівської міськради Гелена Пайонкевич.

Яким чином можна продати частку будівлі цілісного медичного центру і хто захоче його за таких умов купувати Пайонкевич не пояснила.

Про долю лікарняного гаража площею 314 м2, який був розташований на ділянці до початку будівництва приватного медцентру і який не можуть знайти державні аудитори, і Різник, і Пайонкевич говорити відмовились, посилаючись на брак інформації.

Історія з колишніми лікарняними будівлями – лише один з прикладів того, як просто Григорію Козловського і його бізнес-партнерам дістаються земельні ділянки та інша нерухомість у Львові. Варто лише згадати, як донька Козловського отримала землю під розширення «Гранд-готелю», чи як йому вдалося отримати ділянку під новий житловий комплекс. Або ж навіть одну з давніх історій – приватизацію колишнього кінотеатру «Київ», де зараз розташовано океанаріум.

І поки поліція і прокуратура шукають винних у зникненні комунального майна на вул. Раппапорта, міська рада може продовжити сприяти Григорію Козловському і його бізнес-партнерам. Тепер вже на новій території – в Брюховичах.

[uaretailnews]

У Львові на місці недобудови зведуть новий 7-поверховий багатофункціональний ТРЦ

У Львові на місці недобудови зведуть новий 7-поверховий багатофункціональний ТРЦ і облаштують якісний громадський простір, пише ucsc.org.ua. За словами заступника міського голови з містобудування Любомира Зубача, торговий центр з’явиться у мікрорайоні Рясне. Відповідні дозволи вже видали у Виконкомі. На думку Зубача, новий проєкт можна трактувати не лише як комерційний, а й як соціальний, адже в цьому […] ► Почитать подробности: Ритейл в Україні https://ift.tt/XcH5I12

[trebarobota]

Молодша медична сестра Центр хирургии глаза профессора Загурского Вимоги: досвід роботи у медичних установах -бажано організованість акуратність відповідальність вміння працювати в команді відсутність шкідливих звичок Обов'язки: прибирання приміщень   Умови роботи: позмінна робота, змін�� 6 годин, робочий тиждень ПН-СУБ Офіційне працевлаштування, соціальний пакет Комфортні умови праці та доброзичливий колектив   Луцк | 10.07.2020 | 6500 грн смотреть такие же вакансии

[futuriafantasia-blog]

Шлях до соціалізації: Як ромських дітей навчають в Ужгороді

Сьогодні у суспільстві відбувається чи не найжорсткіша дискусія за останні роки. Усе через ромські тимчасові поселення. За останні два місяці в Україні відбулося шість погромів таборів в Києві, Тернополі та Львові. Найтрагічніший із них стався у суботу, 23 червня: підлітки з ультраправого угрупування «Твереза і зла молодь» атакували ромський табір на околиці Львова. Унаслідок нападу один із жителів поселення загинув, а ще троє зазнали ножових поранень.

Чому суспільство так агресивно ставиться до цієї групи людей? Замість того, аби допомогти слабшим, суспільство бажає їх винищити. Та все ж існують люди, які беруться за непросту справу – соціалізацію ромів. Одна з таких – Елеонора Кулчар. Вона відкрила в Ужгороді Ромський центр розвитку дітей раннього віку та допомагає їм здобувати освіту.

Спеціально для Заборони Ірина Требунських, Ольга Кулько, Анна Заікіна та Надія Пих підготували матеріал про цей проект, у рамках Школи етичної журналістики координатора проектів ОБСЄ в Україні, який здійснюється за підтримки Міністерства зовнішніх справ Королівства Норвегія.

Опубліковано 28.06.2018 у виданні “Заборона”. Текст - Ірина Требунських, Ольга Кулько, Анна Заікіна, Надія Пих. Фото - Анна Заікіна, Надія Пих, Євген Малолєтка.

«Нам потрібна прибиральниця з вищою освітою!» — сказали Елеонорі Кулчар в одному з ужгородських готелів, коли вона шукала роботу після закінчення ПТУ. Через її ромську національність дівчину не брали на жодну посаду. Ця чергова дискримінаційна відмовка змусила її піти до університету та присвятити своє життя освіті ромських дітей.

«Із десятьма класами школи та училищем за плечима мені було важко знайти роботу, – розповідає Елеонора. – Моя зовнішність говорить сама за себе, я не можу її сховати, та й не хочу – я не соромлюся, я пишаюся тим, що я – ромка. Влаштовуючись у готель, я запитала, для яких таких навичок прибиральниці потрібна вища освіта? Мені натякнули, що тут високий контингент, поважні люди, і якщо в них щось пропаде з речей… Тут уже я повернулася й вийшла».

Елеонора отримала вищу освіту, і в цьому їй допоміг благодійний фонд «Відродження». Один із напрямків діяльності фонду – інтеграція ромів в українське суспільство. Шість років тому цей фонд профінансував відкриття Ромського центру розвитку дітей раннього віку. Його створила Елеонора на базі соціального центру «Благо», щоб змалку вчити дітей, як не бути вигнанцями в українському суспільстві.

Елеонора розповідає, що ромських дітей часто не приймають до українських шкіл через їхню етнічну приналежність. Але зазвичай за дискримінацією стоять більш «приземлені» питання: відсутність документів або недотримання правил гігієни. Умови деяких общин, в яких проживають роми, не дозволяють їм навіть викупати дитину чи вчасно ��ипрати одяг.

Неосвіченість через бідність чи бідність через неосвіченість?

Ті роми, які все ж почали здобувати освіту у школі, часто неохоче закінчують навчання. Згідно з проведеним в Україні 2015 року соціологічним опитуванням ромів, чимало представників ромської національності (23%) взагалі не вміють писати та читати. Ще 24% опитаних не мають освіти, а серед тих, хто вчиться, найпоширенішою є неповна середня (37,2%). Частка людей з вищою освітою — лише 1%.

Та все ж очільник ромської громади Ужгорода та депутат міської ради Мирослав Горват стверджує, що позитивні зрушення є.

«Освіта є шляхом до подолання бідності, але бідність багатьох родин заважає ромським дітям здобувати освіту, – говорить він. – Проте останніми роками ситуація змінюється на краще. Батьки розуміють, що діти мусять навчитися читати і писати, а дехто хоче, щоб молоді роми здобули середню спеціальну та навіть вищу освіту, змогли влаштуватися на роботу, щоб забезпечувати свої сім‘ї».

У цьому останні шість років допомагає Ромський центр розвитку дітей раннього віку, що діє на базі Соціального центру «Благо» в Ужгороді. У центрі проблему вирішують комплексно: дають дітям необхідні знання про навколишній світ, пояснюють, чому важлива гігієна. Ведеться й активна робота з батьками: їм пояснюють переваги освіти, допомагають оформити документи, яких роми часто не мають. Саме через відсутність документів в батьків (а отже й у їхніх дітей) роми не мають можливості отримати соціальну допомогу від держави, не можуть записати дітей до школи тощо.

Щороку у Ромському центрі навчається дві групи по 15 дітей. Заняття тривають півтори години на день.

Викладачка центру Леся Дукай – українка. Паралельно вона працює в Ужгородській загальноосвітній школі №7 вчителькою початкових класів. У цій школі навчаються діти різних національностей.

«Між роботою у цьому центрі та у школі є різниця: тут ми самі складаємо програму, незалежно від МОН, – говорить Дукай. — Тому в центрі більш індивідуальний підхід. Усі дітки мають різний рівень підготовки, тому ми прискорюємо чи вповільнюємо темп програми відповідно до потреб кожного учня і всієї групи. Але все одно до кінця року намагаємося повністю підготувати діток до першого класу».

«Навчальний рік» в Ромському центрі починається з лютого і триває до середини літа. Та коли дітей вперше приводять на заняття, вихованці часто не знають навіть базових речей: що таке зошит, ручка, не можуть назвати пори року. А вже під кінець серпня вони вміють рахувати, називати овочі та фрукти, розрізняти голосні та приголосні звуки.

Сегрегація – це захищеність, але не вихід

Є кілька дітей, які пройшли з центром увесь курс: від «дитсадка» до дошкільної підготовки. У першому класі діти все ще приходять сюди після школи, і їм допомагають опрацьовувати навчальний матеріал. Через дорогу від центру знаходиться сегрегована ромська школа №13. Ще одна – №14 – є у ромському поселенні «Шахта», що також в Ужгороді. До сегрегованих шкіл дітей віддають, бо там немає зборів у фонд школи чи класу, там не дискримінують ромських дітей.

«Діти у цій школі почуваються захищено та більш комфортно, ніж в інших, де навчаються не тільки роми. Це плюс. Мінус у тому, що таким чином діти фактично уникають спілкування з представниками інших культур та народностей. Це позбавляє ромських дітей можливості соціалізуватися», – пояснює директор школи №13 Денис Вароді.

Елеонора погоджується з цим твердженням:

«Сказати, що всіх дітей треба віддати в українські школи, я не можу, – говорить вона. – Адже деякі батьки не мають можливості викупати дитину, попрати одяг чи купити новий, придбати портфель. Але ті сім’ї, які мають достатній рівень забезпеченості, – обов’язково. Тим паче, що рівень освіти в сегрегованих школах набагато нижчий. Навіть в сьомому класі діти можуть не вміти ні читати, ні писати. Через рік ми спілкуємося зі своїми випускниками, які пішли навчатися у сегрегованих школах – і розуміємо, що вони забули все, чого навчилися у нас. І це боляче, бо діти мають великий потенціал».

Соціальний центр «Благо» надає матеріальну допомогу – канцтовари, одяг, взуття, портфелі – щоб діти з малозабезпечених сімей могли ходити до школи, не зважаючи на скрутне матеріальне становище батьків.

У цьому році 18 з 30 випускників центру підуть до загальних шкіл, говорить Елеонора.

«Ромські діти люблять поспати»

Кулчар переконана: ромським дітям краще навчатися у загальній школі, серед дітей інших національностей. Це допоможе їм стати частиною суспільства, вийти з ізоляції. Тому мова навчання у центрі – українська. Тим дітям, сім’ї яких розмовляють лише ромською мовою, допомагає Беата Нікович – помічниця педагога.

«Зараз у нас заняття починаються об 11 ранку, але ви бачите – вчасно прийшов лише Данік, – сміється Нікович. – Ромські діти люблять поспати. А ромські мами люблять своїх дітей. Тому вони рідко примушують їх вставати зранку і йти на заняття. Ми намагаємося привчити їх до шкільного графіку та дисципліни».

Для кожної нової групи початок занять ставлять на дванадцяту або навіть першу годину дня. Кожні пару тижнів початок переставляють на півгодини раніше, аби учні та їх батьки звикали до режиму.

На перервах діти граються у дворі Ромського центру. Беата каже: разом з ними гуляють і діти з українських сімей, чиї будинки розташовані поруч. І жодного разу дівчина не чула, щоб мами забороняли своїм дітям підходити до ромських дітей. У минулому році у центрі навіть навчалося двоє дітей із малозабезпечених українських сімей – і тут ніяких конфліктів не виникало.

Для дітей до п’яти років існує окрема програма. У центрі її називають «садочком», однак підхід відрізняється від традиційних дитсадків. Батьки не лишають дітей на вихователя, а сидять поруч і навчаються разом із ними. Заняття теж тривають недовго – до двох годин. Видно, як змінюється ставлення ромських батьків не лише до освіти, а й до власних дітей, упевнена Беата.

«Коли вони тільки приходять, то можуть і ляпаса дати своїй дитині, і накричати, і некрасиво назвати, – говорить вона. – Але ми ще окремо збираємо батьків, пояснюємо, як треба себе вести, і з часом вони сидять поруч із дітками вже спокійно».

Умови кращі, ніж у деяких домівках

У Ромський центр розвитку дітей раннього віку умови кращі, ніж у деяких ромських домівках. Фонд «Відродження» допоміг відновити будівлю, яку в жахливому стані віддала під центр міська влада.

У приміщенні зроблено ремонт, є необхідні меблі і приладдя, тричі на тиждень діти отримують «перекуси» – чай, сік, печиво та фрукти, двічі на тиждень їх годують повноцінним обідом. Однак там немає водопостачання і каналізації.

«Ми навчаємо дітей основам здоров’я, пояснюємо, чому так важливо дотримуватися правил гігієни, а самі навіть не можемо цього показати, – зітхає директорка центру. Беата, помічниця педагога, не лише перекладає дітям з української на ромську, а й, коли потрібно, водить їх у туалет просто за будинок. Після туалету та перед обідом руки витирають серветками чи бризкають антисептиком».

Елеонора зараз шукає гранти та інші можливості привести до ладу свій центр. Деякі проекти вже отримали позитивне рішення, деякі – лише чекають на допомогу від інвесторів та благодійних фондів. Та Елеонора Кулчар не опускає руки: вона мріє створити великий соціальний центр для ромів.

В цьому центрі, говорить вона, будуть не лише навчати дітей, а й допомагати дорослим ромам, які опинилися у скрутному становищі, соціалізуватися та ставати повноправними членами українського суспільства.

[chenewsnet]

Пріоритет для Миколаївської облдержадміністрації – життя людей – Олексій Савченко Одним із пріоритетів у роботі Миколаївської облдержадміністрації є соціальний захист людей. Про це заявив голова Миколаївської ОДА Олексій Савченко під час підсумкової колегії департаменту соціального захисту населення 28 березня, повідомляють на сайті облдержадміністрації. Савченко зазначив, що в Миколаївській області діє низка програм соціального захисту, які є прикладом для всієї України. Зокрема, це програма соціального захисту населення "Турбота", яка охоплює майже всі напрями соціального захисту, програма надання одноразової допомоги на від��риття власної справи учасникам АТО тощо. “На створення цих програм нас надихнув приклад президента України Петра Порошенка, який показав, як і куди має рухатися держава. Я дякую за підтримку голові Миколаївської обласної ради Вікторії Москаленко, свідомим депутатам обласної ради, які підтримали нас, узяли на себе відповідальність і проголосували за ті програми, які ми сьогодні втілюємо в життя", – зазначив він. У 2018 році в межах програми "Турбота" 135 сімей загиблих учасників АТО/ООС одержували одноразову грошову допомогу в розмірі 10 тис. грн. Щомісячну грошову допомогу в розмірі 12 тис. грн на рік отримувало 76 дітей учасників АТО, які загинули або померли внаслідок поранень, контузій або каліцтва. Для воїнів АТО/ООС було куплено 85 квартир. Запроваджено щомісячну виплату учасникам бойових дій у роки Другої світової війни в розмірі 1200 грн замість одноразової, яку виплачували тільки до 9 травня. Також надано щомісячну матеріальну допомогу учасникам визволення Миколаївської області від фашистських загарбників у розмірі 1500 грн. Сім'ї загиблих учасників бойових дій в Афганістані одержують 2,2 тис. грн одноразової матеріальної допомоги. Постраждалі внаслідок аварії на ЧАЕС (I категорії та діти-інваліди) одержують 1,8 тис. грн одноразової матеріальної допомоги. У межах програми соціального захисту людей з інвалідність "Безбар'єрна Миколаївшина" адресну допомогу одержало 18,8 тис. осіб на суму понад 4 млн грн. Крім того, за ініціативи голови Миколаївської облдержадміністрації розроблено програму підтримки добровольців, яка вже скоро запрацює. Під час засідання колегії Савченко також відзначив найкращі установи соціального захисту. Нагороди здобули: Управління соціального захисту населення Снігурівської РДА, як найкраще управління соцзахисту області; Миколаївський міський територіальний центр соціального обслуговування, як найкращий серед територіальних центрів Миколаївщини; Новосвітловський психоневрологічний інтернат, як найкраща стаціонарна установа; Вознесенський міський центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, як найкращий серед таких центрів.

[uacrisis]

Восьмий діалог «Децентралізація на зв’язку»: Соціальний захист населення: як розмежувати функції ОМС та РДА

[mama-forum-ch-blog]

Соціальний парцівник м. луцьк

New Post has been published on http://mama-forum.ch/question/%d1%81%d0%be%d1%86%d1%96%d0%b0%d0%bb%d1%8c%d0%bd%d0%b8%d0%b9-%d0%bf%d0%b0%d1%80%d1%86%d1%96%d0%b2%d0%bd%d0%b8%d0%ba-%d0%bc-%d0%bb%d1%83%d1%86%d1%8c%d0%ba/

Соціальний парцівник м. луцьк

ПЕРСОНАЛЬНА ІНФОРМАЦІЯ Наталія Устимець

Конякіна 23, 43026 Луцк

+38 099 507 97 71

ustimetsn@hotmail.com

Skype natalyaustymetss

БАЖАНА РОБОТА / ПРОФЕСІЙНА ОБЛАСТЬ Соціальна робота

ДОСВІД РОБОТИ

20.01.2012 –10.02.2012 Навчальна практика Основна діяльність і обов’язки Брала участь у веденні документації, проведенні бесіди з дітьми, а також проводила бесіди з батьками дитини. Назва та адреса організації-роботодавця Волинський центр соціальної реабілітації дітей-інвалідів, 43026, м. Луцьк, вул. Кравчука,6

02.02.2013–02.03.2013 Стажувальна практика Основна діяльність і обов’язки Брала участь у проведені консультацій та ведені документації. Проводила оформлення в соціальні заклади. Назва та адреса організації-роботодавця Територіальний центр соціального обслуговування , 43016, м.Луцьк, вул. Данила Галицького, 18 02.02.2013–02.03.2013 Переддипломна практика Основна діяльність і обов’язки Обслуговувала представників соціально-вразливих верств населення(дітей, молоді, жінок та інвалідів). Проводила бесіду з клієнтами, використовувала на практиці метод: «кризового ��онсультуванням» та метод «соціальної роботи з молоддю». Назва та адреса організації-роботодавця Територіальний центр соціального обслуговування , 43016, м.Луцьк, вул. Данила Галицького, 18 01.16.2016-31.10.2018 Секретар референт Основна діяльність і обов’язки Працювала з документами кадрового напряму такі як : • «НАКАЗИ» ; • «ПРИЙНЯТТЯ НА РОБОТУ» • «ОСОБИСТІ СПРАВИ ПРАЦІВНИКІВ» Виконувала роботу з документами статистичної установи і податкової установи, проводила оплату рахунків, вела штатний розпис. Працювала з клієнтами компанії.

Назва та адреса організації-роботодавця ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ “КІВЕРЦІАГРОМАШ”

ОСВІТА І НАВЧАННЯ

01.09.2009 – 30.08.2013 Луцький інститут розвитку людини Університету “Україна” Назва кваліфікації Організація надання освіти і навчання Соціальний інспектор Надання освіти в вищому навчальному закладі, інституті |V акредитації, навчання/оцінювання здійснювалось згідно болонської системи. Основні теми / професійні навички Кваліфікований працівник у сфері соціальної роботи. За період навчання здобула необхідні теоретичні навички для роботи у даній сфері, частину з них успішно закріпила під час проходження практики в організаціях пов’язаних з даною сферою. Основні дисципліни: o психологічний практикум з консультування o технологія обслуговування в службах o соціального захисту населення o система соціального захисту населення Додаткові дисципліни: o Психологія; o Менеджмент o Діловодство o Англійська мова

15.10 2014–30.10 2014

Основні теми/професійні навички Комп’ютерна Академія ШАГ

Успішне засвоєння навичок по роботі з ПК. Набуття практичних навичок по роботі з офісними програмами Microsoft Word/Excel/Power Point,

ІНШІ НАВИЧКИ ТА ЗНАННЯ

Рідна мова Українська

Інші мови(а) UNDERSTANDING SPEAKING WRITING Listening Reading Spoken interaction Spoken production Російська C1 C1 B2 B2 B2 Англійська A1 A1 A1 A2 A1 Levels: A1/A2: Basic user – B1/B2: Independent user – C1/C2: Proficient user Common European Framework of Reference for Languages

Навики спілкування Активне слухання. Знання етичного кодексу психолога-консультанта. Привітна з людьми

Навички пов’язані з роботою Знання теоретичних й методологічних засад соціальної роботи. Уміння проводити соціологічні дослідження, прогнозувати розвиток соціальних процесів. Навички в створювані соц. проектів та надані соц. послуг, ведення обл. журналів, ведення актів, здійснення контролю за діяльністю опікунів(піклувальників).

Комп’ютерні навички Досвід роботи з операційними системами: Windows XP/7/8/10 Знання офісних програм: Microsoft Word; Microsoft Excel; Microsoft Power Point Навички роботи з програмами для комунікації: Skype, ICQ, Viber, Telegram

ДОДАТКИ Копії наступних документів: 1. Диплом спеціаліста. 2. Сертифікат про закінчення курсів академії шаг.

[url=https://soc-pracivnuk.pp.ua/]https://soc-pracivnuk.pp.ua/[/url]

[we-politica-ua-news-love]

Інтелектуальна “кровотеча” або самолікування нешкідливе для здоров’я Зростання продуктивності праці має винятково важливе значення для досягнення визнаних світовою спільнотою с��ціально-економічних стандартів життєдіяльності суспільства, адже саме продуктивність праці є фундаментальною підставою економічного зростання та підвищення рівня людського розвитку. Вплив продуктивності праці на економічне зростання підтверджує досвід багатьох країн з високорозвиненою ринковою економікою на перших етапах переходу від індустріального до інформаційного суспільства. Підвищення рівня людського розвитку може бути досягнуте за рахунок підвищення продуктивності праці, зокрема, у промисловості та сфері послуг. Найбільше зростання продуктивності праці серед країн Європи у 2014 р. у порівнянні з 2008 р. відбулось в Польщі — на 30,4% або на 13632,17 дол./одного зайнятого в економіці, тоді як в Україні за цей же період темп приросту продуктивності праці становив лише 10,5 %. Відповідно до Звітів з людського розвитку та даних Світового банку та Державного комітету статистики України продуктивність праці в Україні у 2014 році становила лише 15,8% від аналогічного показника Люксембургу — лідера рейтингу країн за індексом людського розвитку, 17,2% від продуктивності праці США, 15,7% — Норвегії, 27,4% — Японії та 21,9% від аналогічного показника Німеччини. Проведені розрахунки дозволяють зробити висновок про наявність значних резервів підвищення продуктивності праці в Україні. Спад продуктивності суспільної праці, який був допущений в Україні у 90-тих роках ХХ ст., повинен був стати поштовхом до впровадження відповідних рішучих заходів щодо подальшого уникнення подібних ситуацій. Однак в Україні, дотепер не розроблено чітких рекомендацій з питань управління продуктивністю праці та створення сприятливих умов для її підвищення. Суттєвою проблемою є те, що після здобуття незалежності та відкриття кордонів в умовах економічної кризи, безробіття, низьких заробітних плат для багатьох українців стратегією виживання та підвищення добробуту стала трудова міграція за кордон. Саме цей міграційний потік є на сьогодні найбільш потужним. Рівень освіти працівників-мігрантів в основному середній (64 %). Проте за даними 2017 р. частка осіб з повною, а також базовою або неповною вищою освітою порівняно з 2012 р. дещо зросла — 33,5 % проти 30,5 %. Найбільше фахівців із повною вищою освітою серед працюючих у США (58,3 %), Ізраїлі (52,5 %), Португалії (35 %), Німеччині (31,4 %). У Білорусі, Польщі, Росії, Чехії переважали мігранти з середнім освітнім рівнем. Найсерйознішу проблему становить “відплив мізків”, що зумовлює погіршення якісних характеристик зайнятих. Хоча підготовка спеціалістів з вищою освітою впродовж років незалежності не лише не скорочувалася, а й зростала. Україна втратила 15—20 % свого інтелектуального потенціалу ще на початку своєї незалежності внаслідок еміграції та переходу фахівців на роботи, що не потребували професійної праці та фахових знань. Ці втрати не надолужуються в результаті повернення мігрантів на Батьківщину. По-перше, виконуючи за кордоном здебільшого не кваліфіковану роботу, мігранти втрачають кваліфікацію. По-друге, повернення часто пов’язане із завершенням трудової кар’єри: значна частина мігрантів, які повертаються, не є в Україні економічно активними. По-третє, набуті за кордоном знання та вміння часто неможливо використати на Батьківщині через труднощі визнання зарубіжних дипломів та кваліфікації, набутої під час практичної роботи. Попри те, що кошти грошових переказів від закордонних заробітків українських мігрантів є суттєвими, їхнє інвестиційне використання є незначним. За даними різних опитувань, до відкриття чи розширення бізнесу за рахунок зароблених за кордоном коштів вдаються лише трохи більше 8 % мігрантів, але свідчень про те, що за рахунок використання зароблених мігрантами коштів суттєво зростає продуктивність праці у галузі аграрного чи промислового виробництва України, немає. Водночас, зростання продуктивності праці не перестає бути ключовим чинником конкурентоспроможності не лише на мікро-, але і на макрорівні. В умовах глобалізації саме трансформаційні зміни, що відбуваються в економічній, соціально-трудовій, інститу��іональній та екологічній сферах, визначальним чином впливають на стан конкурентоспроможності національних економік. Підвищення конкурентоспроможності економіки у цьому випадку можливе на основі реалізації її конкурентних переваг, пов’язаних з використанням новітніх технологій, інформації та інтелекту. При цьому важливим чинником економічного розвитку і конкурентоспроможності на всіх рівнях стає не накопичення матеріальних благ та послуг, а нагромадження знань, досвіду, вмінь, здоров’я, мотивації й інших продуктивних характеристик людей, що здобуваються у процесі людського розвитку. Сучасна економіка стає усе більш інформаційною, оскільки продуктивність і конкурентоспроможність факторів виробництва залежать, у першу чергу, від їх здатності акумулювати, обробляти та ефективно використовувати інформацію, що заснована на знаннях. Саме ці зміни структури сучасної економіки обумовлюють її перехід від “матеріальної” до “інтелектуальної”. Відповідно, наукові знання та спеціалізовані унікальні навички їхніх носіїв стають основним джерелом та найважливішим чинником розвитку матеріального та нематеріального виробництва, забезпечуючи безперервний висхідний економічний розвиток. Як зазначає відомий вчений і популяризатор науки, автор бестселера “Майбутнє Розуму” Мітіо Каку, “процвітати будуть ті країни, які правильно визначать співвідношення між різними видами капіталу і ті, які зможуть зв’язати їх разом, щоб вони працювали на підсилення переваг один одного”. Важливим джерелом генерації нових знань є інтелектуальна активність. За інформацією Світового банку, об’єм багатства кожної країни формується на 64% за рахунок людського капіталу, на 16% — фізичного капіталу, і на 20% — за рахунок природного капіталу. Вивчення досвіду економічно розвинених країн у рейтингу конкурентоспроможності підтверджує, що практично в усіх країнах світу завдання підвищення продуктивності праці вирішувалася за активної участі держави, на основі застосування цільових програм, що розроблялися за активної участі експертів у сфері економіки праці. Серед міжнародних організацій, пов’язаних із проблемами продуктивності праці, можна виділити організації, що функціонують у складі ООН — МОП, ЮНЕСКО, ЮНІДО, Програма розвитку ООН. Національні центри об’єднують дві найбільші міжнародні асоціації — європейська і азійська. Європейська асоціація підвищення продуктивності праці була заснована в 1966 році, в якості наступника раніше існуючого Європейського агентства продуктивності. Метою асоціації є сприяння обміну досвідом та інформацією, а також організація спільних проектів серед своїх учасників. Членами асоціації є національні центри продуктивності праці або інститути продуктивності праці. У США за підвищення продуктивності праці відповідають такі органи, як Бюро статистики праці, Міністерство праці, Американський центр продуктивності, які розробляють та впроваджують програми з управління продуктивністю праці для підприємств. У Канаді такими органами є Департамент з питань регіонального промислового розвитку, Служба підвищення продуктивності, Економічна рада Канади та Канадський центр по ринку праці та продуктивності, які відіграють роль інформаційного центру з питань продуктивності праці, зокрема, з техніки її вимірювання. Національні центри підвищення продуктивності праці є майже у кожній країні світу. Німецький центр продуктивності праці RKW, який є лідером в експертному середовищі, був створений в Берліні у 1921 році, за ініціативою Міністерства економіки та Асоціації німецьких інженерів. Завдання RKW полягало у розробленні та запровадженні методик підвищення продуктивності праці у різних секторах економіки, а також у вивченні передового досвіду інших країн (у першу чергу — США). Міністерство економіки Німеччини до сьогоднішнього дня підтримує роботу RKW як організаційними, так і фінансовими ресурсами. У Сінгапурі — країні, успіхи якої вважають економічним дивом, Національна рада з продуктивності праці (National Productivity Council — NPC) була заснована у квітні 2010 року. Очолює Раду заступник прем’єр-міністра Сінгапуру, учасники Ради — керівники органів влади, різних асоціацій та об’єднань, а також приватного бізнесу. Мета Ради — досягти зростання ВВП Сінгапуру на 30% з 2009 до 2019 рр. за рахунок підвищення продуктивності праці у малому та середньому бізнесі. Робота Ради сфокусована на 16 секторах економіки, що вносять найбільший внесок у ВВП країни. Рада організовує наукові дослідження і розробки у галузі продуктивності праці, розробляє програми підвищення операційної ефективності та бере участь у реалізації програм державної підтримки бізнесу. Попри існування в Україні Науково-дослідного інституту праці і зайнятості населення Міністерства соціальної політики України і НАН України, який вивчає соціально-економічні проблеми ефективності праці і резерви її підвищення; питання організації та нормування праці в галузях економіки; веде дослідження зайнятості, безробіття, тенденцій розвитку національного ринку праці та міграційних процесів в країні і окремих її регіонах; проводить дослідження проблеми мотивації, стимулювання та оплати праці; проводить аналіз рівня життя та доходів різних верств населення, соціальний захист його через систему страхування, а також вивчає зарубіжний досвід регулювання соціально-трудових відносин, конкретних пропозицій та ініціатив з боку держави із зазначеної тематики немає. Тому висока активність притаманна представникам бізнесу, а саме — їх соціально-відповідальному прошарку. Одним з провідних майданчиків для обміну передовим досвідом та знаннями про створення виробничих систем став український LeanForum, вже втретє проводить на теренах України міжнародну конференцію з залученням висок��класних експертів і досвідчених практиків бережливого виробництва. Конференція збирає компанії, які мислять категоріями завтрашнього дня з надією що незабаром передові технології управління використовуватимуть тисячі українських компаній, для яких LeanForum може стати провідником в експертне співтовариство, допоможе отримати доступ до знань, якими володіють і готові ділиться вже зараз кращі виробники в Україні. ukrrudprom.ua

[dobryibober]

Батько незалежної музики: John Peel

Джон Роберт Паркер Рейвенскрофт (1939 – 2004), відомий у світі музики як Джон Піл, був англійським диск-жокеєм, радіоведучим, продюсером і журналістом. Він увійшов в історію, як найдовше діючий діджей BBC; його радіомовлення тривало регулярно з 1967 року до самої смерті у 2004 році.

Музичний смак Піла називають еклектичним, з притаманним йому чесним та доброзичливим стилем мовлення. Все тому, що він довіряв інтуїції, відкривав різноманітну нову музику, шукаючи її серед маловідомих джерел. Недаремно він став одним із найвпливовіших людей в сфері британської музики. Попри успіх і відомість, Джон був скромною людиною. 

Він жив зі своєю сім’єю в маленькому селі Great Finborough біля Stowmarket, де досі мешкає його вдовіла дружина Шейла. Він брав участь у місцевому житті та був шанованим членом місцевої громади. Про це свідчить існуючий в селі Центр мистецтв імені Джона Піла (John Peel Centre for Creative Arts).

Піл був один із перших радіоведучих, хто почав ставити в ефіри композиції психоделічного та прогресивного року, а також міксувати в передачах такі жанри, як: поп, реґґі, інді-поп, інді-рок, альтернативний рок, панк, хардкор-панк, брейкор, ґріндкор, дес-метал, британський хіп-хоп, електронну музику, джанґл і танцювальну музику.

На Radio 1 регулярно виходило шоу під назвою Peel Sessions, яке складалося з чотирьох пісень записаних уживу в студії BBC. Це була чудова можливість для невідомих груп здобути  прихильність національного масштабу та прокласти дорогу визнання. Молодь мріяла потрапити в поле зору Джона Піла.

Іншою популярною особливістю його шоу були річні компіляції Festive Fifty  (укр. Святкові П’ятидесятниці). Пісні визначали безпосередньо слухачі радіо, голосуючи за ту чи іншу композицію. За результатами обирали 50 композицій, що були здебільшого інді та рок треками.

Піл був вдумливим слухачем радіо та колекціонером платівок ще з підліткових років. З того часу він мріяв стати ведучим власної програми, аби ставити музику на свій смак і заохочувати людей слухати її. Одного разу завідувач школи, де навчався Джон, прокоментував його шкільний звіт наступним чином: «Можливо, цілком вірогідно, що Джон може сформувати своєрідну кошмарну кар'єру, зважаючи на його ентузіазм до записів, які мало хто слухає, та його захопленням у написанні довгих і дотепних есе».

До того як стати батьком незалежної музики, життя запропонувало Джону різні ролі на кшталт: військового національної служби Британії; продавця бавовни; подорожуючого страхового посередника; фотографа Джона Кеннеді та Ліндона Джонсона; репортера газети Liverpool Echo; комп’ютерного програміста; неоплачуваного ведучого спортивного радіо KTCK; ведучого даласької радіостанції KLIF у пік Бітломанії, як експерта з Ліверпулю.  

Джон Роберт Паркер Рейвенскрофт повернувся до Англії на початку 1967 р. і знайшов роботу на піратській радіостанції Radio London, секретар якого запропонував йому взяти псевдонім «Джон Піл». Перше шоу Піла стало осередком андерґраундної сцени Великої Британії. Він ставив класичний блюз, фолк, психоделічний рок, із акцентом на нову музику з Лос Анжелеса й Сан Франциско. Музичний контент програми був особистим, іноді сповідального характеру. Щиру манеру викладу Піла одразу відчули слухачі. Вони надсилали листи, вірші та записи з власних колекцій. Так програма стала майданчиком для комунікацій.

Піл отримував найбільше пошти, ніж будь-який інший ді-джей станції. Радіо закрилося в 1967, а Піл почав вести власну колонку під назвою «The Perfumed Garden» для підпільної газети «International Times" (з 1967 до  серед��ни 1969). Підписники газети були переважно слухачі з осбливим смаком, які підтримували незалежні локальні проекти, виготовляли зіни та робили власні підбірки пісень.  В 1967 році на BBC започаткували Radio 1 і запросили туди працювати Джона Піла: «Я був одним з перших лотів на Радіо 1, і я думаю, це відбулося головним чином завдяки тому, що ... Радіо 1 не мало чіткої ідеї стосовно того, що вони хочуть робити, тому їм доводилося вивозити людей з піратських кораблів, бо не було нікого іншого».

Перша програма Піла «The Night Ride» зосереджувала увагу на  інклюзивності треків, переважно екзотичної музики з усього світу, яку можна було знайти в BBC Sound Archive. Найпопулярніші випуски увійшли до альбому John Peel's Archive Things (1970) за підтримки  BBC. У програмі також звучало читання поезії та численні інтерв’ю з різноманітними гостями: The Byrds, the Rolling Stones, John Lennon і Yoko Ono тощо. Програма тривала 18 місяців і її закрили в 1969 р. Його шоу мало особливий формат завдяки суміші живих виступів і записаних пісень.

Піл завжди перебував в опозиції мейнстріму. Звісно він підтримував еру панк року, і це не подобалося керівництву BBC. В 1976 він відкрив для себе перший альбом нью-йоркської групи Ramones. Попри попередження, він вирішив поставити їх в ефір: «Ну я зіграв перший альбом Ramones – відчуття були ідентичними, коли я вперше почув Літтл Річарда – інтенсивність лякала! Отже, я зіграв п’ять чи шість треків на наступному шоу, і відразу ж отримав листи від людей, які вимагали, щоб я ніколи більше не ставив подібного. Щойно таке відбувається, я одразу дію в зворотному напрямку, тому я ставив їх ще і це було чудово! Це був класичний випадок зміни курсів у середині потоку, а через місяць середній вік слухачів знизився на десять років і весь соціальний клас змінився –  чим я був дуже задоволений».

Пілу довіряла молодь і надсилала величезну кількість записів, компакт-дисків, касет. Одного разу під час радіоефіру він промовив, що голодний. Тоді промоутери юного артиста Біллі Браґґа надіслали пакунок з грибним пловом та диском спеціально для Піла, щоб той поїв страву та прослухав диск. Кажуть, що це сприяло розвитку кар’єри співака...

Протягом 37-ми років Піл залишався на BBC Radio 1, де понад 2000 виконавців записали понад 4000 сесій. Багато класичних Peel Sessions були випущені в форматі альбомів, на його власному лейблі «Strange Fruit». Також у Піла був лейбл «Dandelion Records» (укр. dandelion – кульбаба). Діяльність власних лейблів Піл коментував наступним чином: «Це не було фінансово успішним. Фактично, ми, якщо я правильно пам’ятаю, втратили гроші на кожному треку. Я цілком любив це, але це було жахливо поблажливо. Не так поблажливо, як це могло би бути, якщо б у мене не було ділового партнера, правда ... Мені сподобалося мати лейбл. Це дозволяє вам випускати речі, які вам сподобалося, в ті часи, не турбуючись про те, чи працюватимуть вони комерційно. Я ніколи не був хорошим бізнесменом».

В 1970 р. Піл із дружиною переїхали жити в солом’яний коттедж, який згодом прозвали Peel Acres у селі Ґрейт Фінборо, графства Саффолк. У наступні роки Піл транслював більшість своїх шоу зі студії в будинку, залучаючи час від часу Шейлу та їхніх дітей до ведення ефірів.

Між 1995 і 1997 роками, Піл вів шоу про дітей «Offspring» на BBC Radio 4. У 1998 воно переросло у документальне шоу Home Truths, що нагадувало журнальні хроніки, та було присвячене повсякденному життю  британських сімей. Піл зажадав, аби шоу було вільним від знаменитостей, оскільки розповіді про реальне життя цікавіші.

Піл помер у віці 65-ти років внаслідок серцевого нападу 25 жовтня 2004 року, перебуваючи з дружиною в Перу. У пресі написали: "день, коли музика загинула".

Коли Джон помер, почали приходити подарунки від груп, шанувальників і прихильників з усього світу. Згідно заяви BBC: «Радіо втратило оригінальний голос, музиканти втратили чемпіона, шанувальники втратили героя, а британці втратили свого улюбленого дядька. Смерть Джона Піла була оплакана підлітками, їхніми батьками й навіть їхніми бабусями та дідусями».

Джон попросив, щоб окрім його імені на надгробку були також слова: «Teenage dreams, so hard to beat» (укр. Підліткові мрії, так важко перемогти) �� пісні «Teenage Kicks» гурту The Undertones.

Джон Піл нагороджений Ордером Британської Імперії за служіння британській музиці (Order of the British Empire – британський орден лицарства за внесок у мистецтво та науку, роботу з благодійними організаціями й державну службу).

У 1997 році The Guardian попросили Джона Піла перерахувати 20 найкращих альбомів на його думку. Першу позицію посів альбом "Trout Mask Replica" групи Captain Beefheart , раніше Джон описав його як "витвір мистецтва". У топ-20 також увійшли альбоми: The Velvet Underground, The Ramones, Pulp, Misty in Roots, Nirvana, Neil Young, Pink Floyd, The Four Brothers, Dave Clarke, Richard and Linda Thompson і The Rolling Stones.

Довший список його улюблених синглів оприлюднили у 2005 році. Платівки зберігалися у дерев'яній коробці, про яку знято фільм "John Peel's Record Box". Зі 130-ти вінілових синглів 11 належали The White Stripes. Повний список груп, які брали участь у Peel's Sessions: https://en.wikipedia.org/wiki/List_of_Peel_sessions

http://www.johnpeelarchive.com/

http://www.bbc.co.uk/radio1/johnpeel/

Цитати Джона Піла про незалежну музику:

"І на мене посипалися записи всіляких упертих хлопців із місць на кшталт Лінкольншира — часом доводилося дивитися на карту, щоб зрозуміти, звідки прийшов запис. Здається, що «провінційний» звучить принизливо, але я провінціал і в деякому сенсі пишаюся цим. Мені подобається ідея DIY (зроби сам), коли басист продає мопед, а ти в цей час розібрав декілька телефонів-автоматів, то можна нашкребти достатньо грошей для того, щоб випустити платівку. Багато хто так робив. Вражаюче, але чимало цих платівок були дуже якісними".

"Ще один момент, який мені подобається: більшість цих людей практично позбавлені амбіцій. Випустили платівку — і все, про  більше вони і не замислювалися. Ми якось зателефонували одній групі, яка брала участь в Піл-сесії, і запитали: «Як щодо ще однієї?» Вони відповіли, що одна сесія з нами була межею їхніх мрій".

"У музичних видань тоді був дуже дивний період, тому що більшість журналістів займалися оглядами самих себе. І це мало говорило про музику! Я читав фензіни, але лише як путівники, щоб потім самостійно займатися пошуками. Якщо приходило два фензіна з Честерфілда, в яких йшла мова про те, що якась група хороша, то вона, можливо, дуже хороша. Якщо тільки хлопець, який випускав цей фензін, не грав в цій групі".

[socportal]

Во Львовской области сотрудники Сосновской городской больницы объявили голодовку из-за долгов по заработной плате, им задолжали 2,6 млн грн.

Об этом сообщает на своей Фейсбук-странице ГО "Соціальний рух".

Задолженность возникла еще с апреля и составляет около 2,6 млн грн. Сейчас в больнице работают 72 медицинских работника. Задолженность может вырасти в связи с необходимостью оплаты вынужденного прогула: без согласия профсоюза было сокращено 33 человека, большинство из них пытаются восстановиться через суд, - говорится в сообщении.

Председатель первичной больничной профсоюзной организации Свободного профсоюза медработников Украины Оксана Гладун написала:

Медики нашей больницы отстаивают свою заработанную зарплату, а тем самым и больницу в целом. Они голодают до выполнения требований! Медики также люди, которые хотят иметь средства для жизни. Если медики рассчитаются, найдут другую работу, а возможно, и в другом городе, то жителям негде будет получить медицинскую помощь. Медикам - зарплату, а одиннадцатитысячному населению нашего города - больницу, - пишет Гладун.

Напомним,украинские медики массово не получают зарплату.

Читайте также:

На Львовщине медики объявили голодовку: людям не платят зарплату

В Киеве могут уволить медиков больницы, где умерла вакцинированная пациентка

Колл-центр, сотрудничающий с Apple и Uber, обязал сотрудников устанавливать в доме камеры

На Львовщине новые больные с Дельтой

В Украине изменятся правила продажи лекарств

В Киеве в больницу ребенка доставили полицейским вертолетом

https://socportal.info

[synychka-blog]

Під Луцьким замком збудують дім для нужденних

На вулиці Кафедральна, 19, що неподалік від Луцького замку, планують збудувати соціальний та реабілітаційний центр, де зможуть зігрітися та поїсти незабезпечені лучани, отримати психологічну допомогу учасники АТО. Про це у коментарі виданню «Волинь24» розповів настоятель Кафедрального собору – отець Павло Хом’як. Він зазначає, що у Луцькій дієцезії Римо-католицької церкви постала ідея створити…

[trebarobota]

Овочівник Полтавський обласний центр зайнятості Агропідприємство оголошує набір кандидатів на роботу ОВОЧІВНИКОМ   Освіта і досвід роботи значення не мають, головне: зацікавленість в роботі, спрямованість на результат та бажання заробляти.   Обовязки за посадою: вирощування та збір врожаю овочевих культур в теплицях захищеного ґрунту.   Пропонуємо: повний соціальний пакет; офіційне працевлаштування; 6-денний робочий тиждень з 7:00 до 15:30 годин; стабільна, сучасна и гідна заробітна плата від 6000 грн.; проїзд на роботу та з роботи безкоштовний.   Якщо Вас зацікавила наша пропозиція, надсилайте своє резюме на адресу електронної пошти Отправить резюме або телефонуйте за номером (0536)758836 (Наталя Сергіївна)   Кременчуг | 01.03.2019 | 6000 грн смотреть такие же вакансии

[cult-chernihiv]

Запрошуємо на конференцію. Роль мистецтва в духовних, соціальних та педагогічних комунікаціях: історичний та сучасний вимір

Громадська організація Міський молодіжний центр «ЖМЕНЯ» в рамках культурного проекту «Соціальний театр – мода на добре мистецтво» за фінансової підтримки Швейцарського бюро співробітництва в Україні Шановні колеги! Запрошуємо вас 8-9 грудня 2017 року... Читати далі »