#український звичай

[greenpostua]

🌿✨ Сьогодні Україна святкує одне з найвеличніших християнських свят — Трійцю, або День Святої Трійці. Це день, коли вшановують єдність Бога-Отця, Сина і Святого Духа. У храмах служать урочисті літургії, а віруючі прикрашають храми зеленню як символ оновлення та життя.

Водночас, в Україні Трійця — це ще й одне з найулюбленіших народних свят, відоме як Зелена неділя – початок Русального тижня. За традицією, оселю прикрашають гілками дерев (берези, клена, липи), підлогу вистеляють духмяними травами — м’ятою, любистком, лепехою, а вздовж паркану розкладають вʼязочки кропиви — щоб відьми та русалки не зайшли на подвірʼя. Вважається, що зелень захищає дім від лиха, приносить здоров’я та добробут. Також сьогодні ще з часів армії УНР, було прийнято йти на кладовища, де поховані захисники України і наводити на їх могилах лад.

Це день, коли вшановують силу природи, дякують за багатство рідної землі, згадують предків, а також збираються родинами за святковим столом.

Нехай це свято наповнить наші серця світлом, зміцнить віру в добро та принесе натхнення для всіх добрих справ. Зі святом Трійці! 💚🌿✨

[igiukr]

[middle-grope-dnz119]

"Я - Колобок"(23.09.22)

Подивіться на ілюстрації до казки Колобок. Запропонуйте дитині згадати казку, відштовхуючись від того, що вона бачить. 

···

Запропонуйте пригадати сюжет казки, звіди взявся Колобок.

Виконайте дидактичну вправу «Який?»

Запропонуйте пригадати дитині, якими словами названо в казці Колобка та інших персонажів? Яку пісеньку співав Колобок?

···

Виконайте вправу «У кого який голос?»

Яким голосом звернувся зайчик до Колобка? (для кожного з персонажів)

Запропонуйте дитині погратися та зобразити голоси персонажів казки, відтворити пісеньку Колобка.

Гра-вікторина «Подорож Колобка»

Задавайте дитині запитання та стежте, щоб дитина відповідала повними реченнями:

Як починається казка?

Звідки з’явився Колобок?

 Що трапилося з Колобком?

Кого він першого зустрів?

Кого потім зустрів Колобок?

Як закінчується казка?

Запропонуйте дитині згадати, на яку фігуру схожий Колобок, чому? Чому Колобок названий саме так? Запропонуйте дитині уявити Колобка іншої форми - квадратним, трикутним, чи зміг би він укотитись від бабусі та дідуся в такому випадку?

Бесіда про український звичай — зустрічати гостей хлібом-сіллю

В цій традиції поєднались основа життя – хліб, завдяки якому все народжується і живе, та суть життя – сіль, завдяки якій усе залишається самим собою. Тож зустрічати хлібом-сіллю означає: шанувати людину за те, що вона є, і поважати її такою, якою вона є.

Хліб залишається хлібом і в спеку, і в морози, і навіть через роки, бо висушений хліб – все одно хліб. І сіль ніколи не втрачає себе, навіть розчинившись у воді, не зникає, а робить її солоною. Вічні й чисті хліб і сіль є носіями вічної й світлої пам’яті. Бо хліб – то свята основа, а сіль – то світла суть усього. Хто бере їх в руки, той долучається до святині: коли хліб і сіль у руках, тоді добрі наміри в серці.

[futuriafantasia-blog]

Прифронтові елліни

Сучасне Приазов’я несе на собі відбитки українсько-російської війни та давньої Еллади. Якщо перше в Маріуполі відчувається за кількістю зруйнованих будівель та військових на вулицях, то друге — за характерними назвами, прізвищами, обличчями. 

Опубліковано 25.08.2018 у виданні “Український тиждень”. Текст - Олена Максименко, Еріка Герасименко, Анна Заікіна.

Доля українських греків в інфопросторі несправедливо проігнорована. Адже вони проживали в Криму так само, як і кримські татари, і так само були двічі депортовані. Спершу в XVIII столітті з легкої руки Катерини для здійснення проекту «заселення Азовської губернії» (утім, тут історичні джерела ро��ходяться — дехто з дослідників вважає, що виселення не було примусовим). На меті в імператриці було в такий спосіб послабити економіку Кримського ханства та по суті анексувати півострів. Друга хвиля депортації сталася 1944-го. Вона була вже точно насильницькою й зачепила тих, кого оминула перша. Греків було вивезено до Казахстану, Пермської та Свердловської областей. Фактично тоді «під роздачу» потрапили всі меншини: кримські татари, греки, болгари, вірмени. Після вигнання з півострова та повернення із заслання ті греки, що вижили, осіли в Маріуполі та на його околицях (саме тому тут з’явилися свої Урзуф, Ялта, Старий Крим). За останні п’ять років члени грецької громади активно взялися допомагати фронту, щоби не втратити малу батьківщину знову.

За словами голови Маріупольського товариства греків «Меотида» Надії Цапні, за офіційними даними в Маріуполі проживає 13 000 співвітчизників, проте вона переконана, що ця цифра суттєво занижена. У центрі можна безкоштовно вивчити грецьку, а День незалежності Греції 25 березня став святом не лише для етнічних представників, а й для всіх мешканців Маріуполя. Ті з українців, хто виїхав до Еллади назавжди, теж утворили спільноти, які допомагають фронту (яскравий приклад — організація «Грекобандерівці»). Місцеві ж греки долучаються до локальних волонтерських об’єднань або створюють свої (Грецький медичний центр).

Олександр Магдалиць погоджується на зустріч майже відразу — про нього та його волонтерську діяльність розповіли в «Меотиді». Нині він є лобістом благодійної організації «Карітас Маріуполь».

До війни виконував цілком бюрократичну роботу — працював у виконкомі керівником відділу з охорони земель. Уже 2013-го, коли стало неспокійно, вирішив, що слід опанувати навички першої допомоги, тож разом із друзями пройшов навчання в Товаристві Червоного Хреста.

«З виконкому до того часу нас усіх було вигнано, погрожували, мовляв, якщо не перейдемо на бік «ДНР», то будуть репресії, тож ми просто пішли, — згадує Олександр. — 9 травня почалися розстріли. Як член Червоного Хреста, знаючи, як потрібно діяти, я відтягував поранених до машин «швидкої». З цього моменту все й почалося».

Місто на певний час було окуповане. Відтоді для волонтера й розпочалася його гуманітарна місія: «Тоді я ще працював у виконкомі, тому цього не можна було робити відкрито. Я ходив по знайомих, по різних інстанціях, ми збирали машину — навантажували продуктами, теплими речами, тентами. Везли в Новоазовськ, під Піски — де могли пройти».

Дещо від Червоного Хреста везли цивільним, які постраждали від воєнних дій. Бійцям часто допомагали просто від себе, адже програми гуманітарної допомоги закінчуються, а війна триває: «Іноді бачили, що коїться на блокпостах, наскільки там важко, — і віддавали хлопцям що могли, аби ті бодай вдяглися й не голодували. Їх просто десантували, тож у них не було нічого, інколи навіть зброї».

Тоді ж познайомилися з благодійниками «Карітас Маріуполь» — допомагали роздавати гуманітарку.

У певний момент вектор волонтерської діяльності зненацька змінився. «В одній із поїздок ми побачили собаку, якого контузило, і він доживав своє на позиції біля Широкиного, — згадує активіст. — Я виміняв Лакі на два пакети макаронів і відвіз у Маріуполь, де його виходила група спеціалістів».

Згодом у цьому місті було створено перший великий притулок «Чіп і Дейл», куди привозили врятованих тварин із зони бойових дій: «Хтось знущався з них; хтось прив’язував собак, десь траплялися моторошні історії… Ми вивозили їх до Маріуполя. Потім їх почали розбирати люди. Деякі тварини змінили по кілька домівок, тому що їх забирали в місця, які згодом ставали зоною бойових дій. Є в нас і такий бойовий пес Шарик — тричі потрапляв у таку ситуацію!».

Притулок закрився рік тому, бо не стало фінансування, проте за цей час урятовано понад 60 собак. Кошти збирали через соцмережі, серед небайдужих траплялися підприємці, часом навіть політики й прокурори. Притулок існував до того моменту, поки не був прилаштований його останній мешканець.

«Для нас це була віддушина, — згадує Олександр. — Уранці — робота з паперами, вдень — волонтерська діяльність: треба було з кимось домовлятися, щось передавати. А ввечері приходиш втомлений у притулок, а вони кидаються на тебе з усіх боків, і це так добре й так затишно!» Загалом у «Меотиді» багато тих, хто підтримує волонтерів. Адже збитків зазнають і грецькі селища. Місця, куди греки раніше виїжджали відзначати національні свята, тепер стали полем бою (а деякі взагалі лишилися в окупації). Сартана, Чермалик, Павлопіль, Лебединське, Старий Крим, Гнутове, Талаківка…

Олександр не може забути нічного обстрілу Сартани в 2015 році: «Були серйозні обстріли, пошкодили газову комунікацію — всюди смерділо газом. Ніч, суцільна пітьма, «швидку» не пускають. Я взяв аптечки й покликав товариша, професійного гонщика. Блокпости ми проскочили — я вмію з ними домовлятися швидко. Ми дісталися одними з перших. Люди плачуть, шматки, перепрошую, плоті лежать, будинки горять, вибухи ще чутно. Я був дещо обурений, що ми працюємо самі. Потім почали приїздити «швидкі»… Селищний голова (нині секретар міськ­ради) Степан Махсма не ховався — ми з ним до четвертої ранку ходили до кожного будинку, по кожному периметру. Ближче до п’ятої, коли стало все спокійно, почали стікатися всі решта. Для мене це було проявом сміливості, відповідальності за своє село. За духом грек, він не лише взяв на себе відповідальність за наслідки, а й особисто вийшов і керував порятунком людей на місці, попри те, що був величезний ризик другого обстрілу».

Є такий місцевий звичай серед волонтерів — залишати на фронті одне одному невеличкі послання: ягоди, смаколики, листівки, побажання чи привітання... Їх клали в пляшки й просили передати або місцевих мешканців, або ж вояків.

Іноді зроблені колись добрі справи приємно «наздоганяють». Ті, хто виїхав із зони бойових дій і почав свою справу та нове життя на мирній території, запрошують волонтера на гостину, аби віддячити за допомогу в минулому. Такі моменти надихають. Трапляється зустрічати й урятованих тварин: «Ми виходжуємо цуценят, передаємо їх новим господарям, за якийсь час іде по місту велетенський собака. А я пам’ятаю, що в цього маленького алабая було «сердечко» на боку. І от бачу величезного пса, що біжить на мене облизуватися!».

Зараз Олександр Магдалиць працює в «Карітас». Його нинішня діяльність спрямована не так на гуманітарну допомогу, як на лобізм, розвиток ініціатив на місцях, співпрацю з громадами. На те, щоб дати голодним вудочки, а не рибу.

Один із таких проектів — з інклюзивної освіти. Невдовзі відбудеться відкриття Інклюзивно-ресурсного центру у Волноваському районі.

«Дітей, які постраждали внаслідок конфлікту й потребують інклюзивної освіти (хтось став затинатися, хтось у розумовому розвитку трошки відстає, хтось набув іще якихось особливостей), їх саме у Волноваському районі, у зоні бойових дій стало дуже багато. Ними ніхто не займається, і хороші спеціалісти туди не приїжджають, — розповідає Магдалиць. — Ми подивилися на цю картину й зрозуміли, що потрібно змінити цю систему освіти, яка існує сьогодні, зробити з неї щось людяне. Щоб це було не просто виділення коштів, а система, яка передбачає, що влада все-таки почне взаємодіяти із суспільством».

У перших числах вересня очікується офіційна презентація Центру. «Наші фасилітатори створили громадські організації, куди входять батьки дітей з особливостями, і надали їм консультацію. Розповіли, як і де можна працювати з грантами, де можливо проявляти ініціативу тощо. Дізналися, що їм потрібно… Потім довідалися, чого бракує владі. Владі треба, щоб було якомога менше хаотичних звернень від батьків, а їх справді багато; їй потрібне ефективне освоєння бюджетних коштів. Ми вирішили, що створимо майданчик, де будуть зосереджені всі ресурси, які стосуються інклюзії, уся інформація, усі ініціативи». На зборах громадської організації батьки вирішуватимуть, що для них важливо, і формуватимуть спільний запит. «Карітас» буде посередником між ними й владою, що підвищить ефективність роботи.

«Батьки беруть частину ресурсу на себе, вони самостійно ремонтують тренажери, допомагають учителям у роботі з дітьми тощо, — говорить активіст. — Взаємодія влади й суспільства, яка базується не на скаргах, а на спільній роботі, яка вигідна обом сторонам. Усе, що довелося зробити, — це виявити потребу кожного й домовитися з кожним».

Майданчики, де було б комфортно владі, суспільству й бізнесу, стосуються не лише проблеми інклюзійної освіти. Інші напрямки — це структурний збір сміття, допомога дітям із діабетом, лобіювання законопроектів щодо захисту прав тварин та інші.

«Кадри, професіонали, які самі могли би ��ровести аналітику, зрозуміти, які є потреби і як їх вирішувати, виїхали до інших міст або й узагалі з країни, — коментує Олександр. — Але є чимало патріотів, які справді хочуть змін, просто не знають, як це зробити. Тому «Карітас» зараз створює потужну систему лобістів по Україні».

Олександр зізнаєть­­ся, що місцеві елліни сумують за Кримом, з якого їх було вигнано: «Але це вже наша друга батьківщина, і звідси греків уже не виселять!».

[pokrovworld-blog]

Український Новий рік

Священний календар українців підводить нас до святкування Нового року. Плин сакрального часу часто різниться з плином астрономічного, а тим паче буденого (мирського). Немовби символом цього явища виступає святкування новоліття за «старим» стилем або ж в просторіччі «Старого» нового року. Цей чудовий звичай побутує не тільки серед українців та народів, що дотримуються в духовній сфері юліанського календаря - білорусів, сербів, чорногорців, македонців, арабів Єрусалиму, але й серед німців Швейцарії (Alter Silvester), шотландців (Oidhche Challainn) та кельтів острова Мен. Українські традиції пов’язані з відзначенням цього свята наповнені чудесним плетивом звичаїв та обрядів, що сягають до нас з глибини тисячоліть. Слід передовсім зауважити, що в ці дні відповідно 13 і 14 січня випадають також свята св.Меланії, в народі Маланки, та одного з отців Церкви - св. Василія Великого. Маланкою називають також і костюмовані гуляння ввечері 13 січня чи так зване водіння кози. До нині цей звичай барвисто відзначається в Карпатах та на Буковині. Цей передноворічний вечір прийнято називати Щедрим або ж Щедрою кутею. З цим же словом пов’язані і чудові пісні – щедрівки, що виконуються дітьми та молоддю, переважно дівчатами, від хати до хати в обмін на пригощання. Цікаво, що в щедрівках збереглись спомини про надзвичайно архаїчні часи, коли новий рік відзначався не серед зими, а в час весняного рівнодення, тобто на початку 20-х чисел березня. Саме в цей час починають повертатись з Вирію птахи, що і відобразилось наприклад в чи не найвідомішій щедрівці про ластівочку. Крім пташиної ��имволіки в щедрівках трапляються солярні та лунарні знаки, що відповідають чоловічому та жіночому архетипу, результатом поєднання яких є продовження роду, яке символізують дітки-зірочки. А от вже ранок 14 січня традиційно належить хлопцям, адже саме їм і нікому більше належить право засівати. Цей звичай також сходить в сиву давнину перших хліборобських цивілізацій на наших землях. Сам процес сіяння є, очевидно, алегорією основної чоловічої фізіологічної функції в природі - започаткування нового життя як свого роду, так і засіювання нової ниви. Дякувати Богові, євроінтеграція ще не настала в Україні цілковито і веселі ватаги щедрувальниць та засівальників можна побачити в наших містах і селах. Вірність прадавнім звичаям, усвідомлення з дитинства дівчатками та хлопцями своїх властивих кожним окремо ролей у суспільстві, дух громади, усвідомлення себе ланкою народу – ось в чому суть всіх наших звичаїв; не є винятком і наше українське святкування нового року. Щедрівки і засівання майже ціковито забуті в Західній Європі, а тому ніяк не проявляються в медіа - чи інтернет просторі. Саме тому великим обов’язком кожного свідомого українця є збереження цих звичаїв. Найпростішою формою чого є навчання своїх дітей щедрівкам і засівальним пісням та відрядження їх по сусідах та родичах. Новорічні святкування в Традиції сприймались як оновлення світу. Містерія світил, рослинності та навіть еротичної функції творить нове, чи то пак відновлює за Божим задумом, первісне, молоде життя. Для наших предків це було не просте відзначення дня в календарі, а живе перебування в священному просторі і часі. Тим спасемось і ми! З НОВИМ РОКОМ ВАС, ЛЮБІ ЧИТАЧІ! Зентропа Read the full article

[tymofiy2]

(via https://www.youtube.com/watch?v=OWFYoEUh8P0)

[bmhasdeu]

Вже не один рік на території України і Молдови проходять фестивалі національних культур наших народів. На фестивалях широко представлені національні звичаї, культура, побут. У свою чергу ми хочемо розповісти трохи про звичай плетіння вінка в українській культурі.

Споконвіку вінок був обов’язковим елементом національного українського жіночого костюму. Для української дівчини він був символом вічного кохання, дівочої честі. Вінок захищав від «лихого ока», від «нечисті», його називали «знахарем душі» – така в ньому сила була, що він оберігав від ран тілесних і душевних. Його треба було берегти, втратити вінок, означало великий сором і біду.

This slideshow requires JavaScript.

Традиційний український вінок виплітався з дванадцяти квітів і трав  – мальва, калина, безсмертник, деревій, незабудка, чорнобривці, барвінок, любисток, волошка, ромашка, мак і хміль, кожен з яких мав своє символічне значення.

Крім квітів, український вінок прикрашали ще й різнокольоровими стрічками. І тут теж були свої певні правила. Люди вірили в силу стрічок, вони оберігали волосся від чужих очей. Довжина стрічок була довільною. Відмірялися вони по довжині дівочої коси і обрізалися трошки нижче, щоб закрити її. Кожен колір мав свій особливий сенс.  Впліталися стрічки у вінок в певному порядку:

найпершу в віночку – посередині, в’яжуть світло-коричневу  – символ землі-годувальниці;

по обидва боки від коричневої вплітають жовті стрічки – символ сонця;

за ними світло-зелені – символ краси і молодості;

потім блакитні і сині – символи неба і води, вони дають силу і здоров’я;

далі в’яжуть жовтогарячу стрічку – символ хліба;

фіолетову – символ мудрості людини;

 малинову – символ душевності, щирості;

 рожеву – символ достатку;

вплітали в вінок і білу стрічку, причому кінці її повинні були бути розшиті сріблом і золотом.

На лівому кінці вишивали сонце, а на правому – місяць. Етнографи налічують понад 70 видів українського вінка. Їх можна розділити на вікові, ритуальні, обрядові та ��агічні.

УКРАЇНСЬКИЙ ВІНОЧОК

У віночку нашім

Різнобарвні квіти —

Символ України

 І дарунок літа.

Тож усім на нього

Подивитись любо:

Гілочку зелену

Узяли у дуба,

Квіточку любистку,

Щоб усіх любили,

У барвінку листя,

Аби довго жили.

Чорнобривців квіти,

Щоб чорніли брови,

Кетяги калини —

Для краси й любові.

У вінок вплітають

Колосочки жита,

Щоб могли багато

І в достатку жити.

А в червонім маку,

Що цвіте у полі,

Кров людей, пролита

У боях за волю.

Є ще різні квіти

В нашім ріднім краї,

Їх веселе літо

У вінок вплітає.

Л. Савчук

    У віночку нашім різнобарвні квіти… Вже не один рік на території України і Молдови проходять фестивалі національних культур наших народів. На фестивалях широко представлені національні звичаї, культура, побут. У свою чергу ми хочемо розповісти трохи про звичай плетіння вінка в українській культурі. Споконвіку вінок був обов'язковим елементом національного українського жіночого костюму. Для української дівчини він був символом вічного кохання, дівочої честі. Вінок захищав від «лихого ока», від «нечисті», його називали «знахарем душі» - така в ньому сила була, що він оберігав від ран тілесних і душевних. Його треба було берегти, втратити вінок, означало великий сором і біду. Традиційний український вінок виплітався з дванадцяти квітів і трав  - мальва, калина, безсмертник, деревій, незабудка, чорнобривці, барвінок, любисток, волошка, ромашка, мак і хміль, кожен з яких мав своє символічне значення. Крім квітів, український вінок прикрашали ще й різнокольоровими стрічками. І тут теж були свої певні правила. Люди вірили в силу стрічок, вони оберігали волосся від чужих очей. Довжина стрічок була довільною. Відмірялися вони по довжині дівочої коси і обрізалися трошки нижче, щоб закрити її. Кожен колір мав свій особливий сенс.  Впліталися стрічки у вінок в певному порядку: найпершу в віночку - посередині, в'яжуть світло-коричневу  - символ землі-годувальниці; по обидва боки від коричневої вплітають жовті стрічки - символ сонця; за ними світло-зелені - символ краси і молодості; потім блакитні і сині - символи неба і води, вони дають силу і здоров'я; далі в'яжуть жовтогарячу стрічку - символ хліба; фіолетову - символ мудрості людини;  малинову - символ душевності, щирості;  рожеву - символ достатку; вплітали в вінок і білу стрічку, причому кінці її повинні були бути розшиті сріблом і золотом. На лівому кінці вишивали сонце, а на правому - місяць. Етнографи налічують понад 70 видів українського вінка. Їх можна розділити на вікові, ритуальні, обрядові та магічні. УКРАЇНСЬКИЙ ВІНОЧОК У віночку нашім Різнобарвні квіти — Символ України  І дарунок літа. Тож усім на нього Подивитись любо: Гілочку зелену Узяли у дуба, Квіточку любистку, Щоб усіх любили, У барвінку листя, Аби довго жили. Чорнобривців квіти, Щоб чорніли брови, Кетяги калини — Для краси й любові. У вінок вплітають Колосочки жита, Щоб могли багато І в достатку жити. А в червонім маку, Що цвіте у полі, Кров людей, пролита У боях за волю. Є ще різні квіти В нашім ріднім краї, Їх веселе літо У вінок вплітає. Л. Савчук