#чисельність населення

[greenpostua]

📊 Віцепрем’єр-міністр - міністр національної єдності Олексій Чернишов назвав кількість громадян в Україні, на яку спирається уряд. Подробиці👇

[uacrisis]

Елла Лібанова: Треба готуватись жити поруч з агресивним сусідом👆 Співставити чисельність населення Ізраїлю і арабських країн дуже складно. Ізраїль в цьому сенсі математично чи арифметично мав би програти, але не програє

[zhitomir]

Населення людей 8 мільярдів на планеті. Чи можна вірити цій цифрі?

Чисельність населення Землі зросте з 8,2 млрд до 10,3 млрд, свідчить нова доповідь ООН. Щорічний звіт World Population Prospects ("Світові демографічні перспективи"), який організація оприлюднила 11 ... Читать дальше »

[albaniawars]

Боротьба проти комунізму 1945-1950рр.

Після Другої Світової війни в Албанії встановився злочинний комуністичний режим Енвера Ходжі, який розпочав масові репресії і вбивста серед монархічного і націоналістичного населення. В цей час формуються антикомуністичні підпільні збройні організації та загони для боротьби з комуністами, велику роль відіграли в цій боротьбі антикомуністичні Албанські сили які сформувались під час Другої світової війни, більша частина бійців не склали зброї а пішли у підпілля для боротьби проти комуністичних злочинців, які захопили владу. Комуністи на чолі з Ходжою, які захопили зразу почали наступ на релігію, почали націоналізовувати і привласнювати собі чуже майно незаконно забираючи його в попередніх власників. Людей насильно заганяли в колгоспи, а також повністю був знищений бізнес і було пограбовано багато успішних людей. Варто сказати про найбільш відомі акції і битви албанських комуністів і антикомуністів.

Важливу роль в боротьбі проти комуністичного Албанського режиму мало повстання Копліку, яке відбулось 23 січня 1945 року. Головою цієї антикомуністичної групи був Лаш Мараші, націоналіст, який вирішив підняти збройне повстання.

10 січня 1945 року повстанці Лєша Мараші вступили у велике село Кастраті, де зустріли активну підтримку мешканців. Двадцять полонених комуністів на хвилі ентузіазму було звільнено. 13 січня було проведено оперативно-політичну нараду у селі Белтойя. У ньому взяли участь командири антикомуністичних загонів, політичні авторитети, представники католицької церкви. Л��ш Мараші і Прек Цалі, які діяли у військовому союзі, виступали з найбільшою рішучістю.

Тактичні успіхи — взяття кількох сіл, тимчасове блокування автошляхів, припинення телефонного зв'язку з Тираною та Шкодером — надихнули на амбітні плани. Вирішили атакувати місто Копліку — адміністративний центр Малесії-е-Маді. Надалі передбачалося наступати порт Шенгьини і через нього встановити зв'язок із Західної Европою. Поразка повстання Кельменда 15 січня і арешт Прека Цалі не збентежили, а навпаки, спонукали до прискорення атаки.

Військового удару було завдано 23 січня 1945 — загін Лєша Мараші атакував казарми комуністичної Національно-визвольної армії (НОАА) у Копліку. Спочатку спрацював фактор раптовості. Однак повстанці значно поступалися урядовим військам у чисельності та озброєнні.

Зі Шкодера до Копліки висунулися великі сили НОАА та DMP під командуванням майора держбезпеки Зої Темелі. Бій тривав близько доби. Урядовим силам надали підтримку югослави. Повстанці втратили 45 людей убитими та 25 пораненими, після чого змушені були відступити. Втрати урядової сторони склали 40 убитих та 50 поранених .

У наступні тижні комуністичні злочинці проводили інтенсивне зачищення Малесії-е-Маді, розстрілювали підозрюваних у повстанстві, вилучали майно селян. Безперервно тривав розшук Льоша Мараші. Оперативні звіти надсилалися особисто Мехмету Шеху. В результаті цього бою було ліквідовано 40 комуністичних військових.

Також серйозні бої були під час Кальмендського повстання в січні-лютому 1945 року. Відбулись дуже жорсткі сутички між антикомуністичними борцями та військовими комуністичними силами Албанії. Очолив антикомуністичні загони під час цього повстання Прак Цалі, видатний антикомуністичний албанський боєць. Комуністи під керівництвом Ходжі хотіли подавати будь які антикомуністичні рухи і міцно взяти під контроль північ Албанії.

Авангардний батальйон 1-ї ударної бригади чисельністю близько 300 осіб під командуванням комуніста Фейзі Міцолі підступив до районного центру — сели��у Тамара — 15 січня 1945 року. .

Ополченці антикомуністи Прека Цалі під оперативним командуванням молодого, але вмілого повстанця Міраша Рукая влаштували засідку. Бійці НОАА потрапили під перехресний вогонь із гірських укриттів. Чисельність кельменді була приблизно рівна комуністичному батальйону, проте тактична перевага виявилася на їхньому боці. Повстанці оточили комуністів та масовано обстрілювали з висоти. Батальйон намагався перегрупуватися та влаштувати загородження. Але вогонь у відповідь комуністів був утруднений раптовістю атаки і невигідним становищем внизу. У цьому батальйон у відсутності радіозв'язку і було швидко запросити підкріплень зі Шкодера.

Загальні втрати комуністів становили 55 осіб — 46 загинули в бою на мосту , 9 у подальших спорадичних зіткненнях. Було вбито і командира батальйону Міцолі. Ці втрати розглядаються як найбільша поразка 1-ї ударної бригади за її історію.

Втрати кельмендських повстанців не підраховані з такою точністю, але за оцінками склали від 25 до 44 осіб. Після бою вони відступили в гори і розосередилися укріпленими печерами.

Після цього бою комуністично терористична влада розпочала терор і вбивства нелояльного населення до комуністичної влади і тих кого вважали лояльними до повстанців, комуністичні злочинці жорстоко розправлялись з місцевим населенням, займаючись масовими розстрілами. В цьому бою було знищено 55 силовиків серед них і один з командирів Фейзі Міцолі.

Наступну велику роль відіграло Пострибське повстання, яке відбулось у вересні 1946 року. Назва походить від общини Постриба в окрузі Шкодер. Відбувалось під антикомуністичними лозунгами. Повстанці бажали звільнити Албанію від злочинного комуністичного режиму. Община Постриба була одним з центрів антикомунізму в Албанії. Почали формуватись бойові антикомуністичні загони, ідеологічно які були націоналістично-консервативні. У ніч на 9 вересня 1946 р. три повстанські колони висунулися з різних сіл Постриби у напрямку Шкодера. Головною колоною - 70 - 80 бійців - командував Осман Хаджія, двома іншими - 25 - 40 бійців кожна - Петер Палі, Г'єлош Вата, Мустафа Якупі та Петер Лулі . Через кілька годин вони увірвалися в міську межу і зав'язали бої з урядовими силами. Одночасно повстанцям вдалося тимчасово заблокувати стратегічно важливу автодорогу Лежа-Шкодер.Найзапекліше зіткнення відбувалося у напрямку шкодерської в'язниці. Урядові комуністичні війська під командуванням шкодерського коменданта Муси Даці перекрили підходи важкою техн��кою та застосували артилерію. Звістка про повстання застала Енвера Ходжу у Парижі. Він надав категоричне розпорядження міністру внутрішніх справ Кочі Дзодзе негайно відновити порядок. З Тирани до Шкодера терміново прибув майор Сігурімі Зої Темелі, який курирував держбезпеку північних регіонів і вже мав відповідний досвід. В цьому бою комуністичні сили втратили близько 30 убитих.

Повстання Жапокікі антикомуністичне повстання албанських селян і антикомуністичних громадян в окрузі Тепелена восени 1948 року. Проти повстанців комуністична злочинна влада кинула війська і загони спецслужби Сігурімі.

У вересні 1948 року жителі Жапокікі вирішили перейти до збройного опору. Ініціатором виступив 30-річний селянин Джемаль Брахімі (він же Джемаль Брахам Аслані). Колишній член Баллі Комбетар, він мав навички політичної організації та пропаганди, а також зв'язки з однодумцями у різних селах.

Перші таємні збори відбулися 20 вересня 1948 року. Був сформований повстанський загін, який прийняв назву Баба Шефкеті (на честь Шефкета Махмутая), іноді використовувалася назва Баба Алі Томорі. Наступного тижня Джемаль Брахімі провів кілька оперативних та агітаційних зустрічей у прилеглих селах. На наступних зборах 28 вересня 1948 були обрані керівники :

Байрам Камбері (він же Байрам Ахметай), командир загону Мехмет Юзейрі, заступник командира Джемаль Брахімі, політичний комісар Сало Касо, начальник штабу Сефер Юзейрі, керівник ліквідаційної спецгрупи "Чорна рука" 49-річний Байрам Камбері мав авторитет у односельців як ґрунтовний господар. У молодості він служив у жандармерії та мав військово-польовий досвід. Мехмет Юзейрі обіймав посаду сільського чиновника нижчої ланки. Сало Касо служив у поліції. Сефер Юзейрі, брат Мехмета, раніше було засуджено за кримінальною статтею інші не мали конфліктів із законом. Значна частина загону складалася із кревних родичів (брати Камбері, брати Брахімі, брати Юзейрі та інші).

Особливу роль при Джемалі Брахімі грав Суло Заїмі - майор королівської армії . Передбачається, що Заімі, який тримався в тіні, був головним натхненником руху.

Усього до повстання примкнули близько тридцяти осіб (шестеро входили до «Чорної руки»). Усі вони займалися селянським працею, у переважній більшості були спадковими селянами. Двоє були депутатами місцевої ради, троє в різні часи служили в поліції. Джеміль Аслан Брахімі, брат ��жемаля Брахімі, покинув армійську службу і приєднався до повстанців.

У перший день жовтня 1948 року повстанське подружжя вступило до бератського села Комчішті. Було організовано мітинг, Джемаль Бахрамі виступив з антикомуністичною промовою. Пізно ввечері повстанці пішли. Але вже вночі до села прибуло великий загін Сігурімі та поліції. Було заарештовано трьох селян, які вступили у подружжя — Гані Койделі, Селфо Джемалі, Халіл Сулуа .

2 жовтня 1948 р. повстанці атакували урядові сили в Комчішті. Безпосереднім завданням було звільнення заарештованих. Почалася перестрілка, в якій (як передбачається) був убитий лейтенант Сігурімі Джезо Макаші . Заарештованих удалося відбити. Було захоплено в полон двох інформаторів держбезпеки, але їх незабаром відпустили.

Знову відбувся мітинг — на ознаменування перемоги. Акція завершилася співом гімну подружжя.

Вирішальний бій відбувся в жовтні 1948 року, під час якого загинули 2 повстанців, та також було ліквідовано 2 поліцейських. Решта повстанців переховувалась, частина з них потрапила в полон. Варто підсумувати з боку комуністів було 3 загиблих серед них і офіцер Сігурімі Джезо Макаші.

Якщо згадувати про антикомуністичну боротьбу варто згадати про членів Горного Комітету, які здійснювали ліквідації і вбивства представників влади і силовиків злочинного комуністичного режиму. Повстанці Гірського комітету здійснювали вбивства представників адміністрацій комуністичного режиму, також вбивали предстаників Сігурімі і військвових, які служили злочинному комуністичного режиму, окрім цього повстанці жорстко карали і простих жителів, які були комуністами і служили комуністичному режиму. Але основною ціллю звичайно це були комуністичні чиновники і силовики. Так наприклад варто згадати, що повстанці Гірського комітету 25 квітня 1948 були ліквідовані сільські вчительки, які були інформаторами комуністів звали їх Марта та Пренда Таражі.

Досить резонансна акція була проведена 7 серпня 1949 року. Було ліквідовано секретаря мірдітського осередку комуністичної партії Албанії Бардока Бібу. Данний комуніст ще з 1943 року вів війну проти націоналістичних формувань Албанії.

Важлива сутичка також мала місце 12 квітня 1950 року, в якій був застрелений від дружнього вогню, один з комуністичних злочинців спец агент Сігурімі Паль Мелюші . Дванадцятого квітня 1950 року, загін Сігурімі зіткнувся в бою з повстанцями гірського комітету, бій відбувся біля повстанського укритя в Уйе-Лурте. Бій тривав недовго, але був доволі жорстким під час нього було знищено 6 військових Сігурімі, в тому числі загинув від дружнього вогню був знищений Паль Малюші, друг комуніста Бардока Біби.

Одна з останніх збройних акцій проти злочинного комуністичного уряду Ходжі відбулась в 1982 році, цими повстанцями була група Джевдета Мустафи. ��о організації входили Джевдет Мустафа, Халіт Байрамі, Сабаудін Хаснедар, Фаділь Кацелі (брат Йонуза Кацелі). Усі вони до 1982 року були політичними емігрантами. Лідером був Мустафа, який проживав із сім'єю в Нью-Йорку. Його ідеєю стало звільнення Албанії - вбивство першого секретаря ЦК Албанської партії праці Енвера Ходжі, повалення комуністичного режиму НСРА та відновлення монархії. Отже, група 25 вересня 1982 року нелегально потрапила на територію Албанії. Фактично зразу після висадки група почала вести зіткнення з комуністичними силами влади Албанії. Добитись успіху група не змогла, але вони дали бій комуністичному режиму Ходжі. Сам Мустафа застрелив в сутичці поліцейського та його інформатора. Пізніше відступивши до села де жила мати Мустафи він застрелив ще одного комуніста, який напав на нього з сокирою. Пізніше Мустафа був блокований великими силами комуністів і відмовивши здаватись загинув в бою як герой. З усієї групи вижив лише один партизанин це був Хайліт Байрамі, не дивлячись на те, що він потрапив в полон і те що група албанських антикомуністів вчинила вбивства комуністичних злочинців. Був відпущений і поїхав назад в Нову Зеландію, де проживав до висадки.

[romaniawars]

Повстання селян в Румунії в 1907 рік.

Румунія на початок 20 століття була, ще молодою державою, здобувши незалежність у кінці 19 століття. А саме в 1878 році. З початку 20 століття в Румунію проникає комунізм і соціалізм. Ці злочинні ідеології стають популярними серед частини селян і міщан. Також в Румунії стрімко зростає чисельність сільського населення. Багато селян незадоволені умовами оренди землі, і починають думати над посяганнями на землю аристократії і багатих капіталістів.

Земельна реформа 1864 р. надала селянам повне право власності на частину землі, якою раніше вони мали лише право користуватись. Проте селяни й після цих реформ залишалися залежними від місцевих поміщиків. Крім того, чисельність селянського населення швидко зростала, що призвело до швидкого скорочення власності: від середньої сімейної власності 3,42 га (8,5 акрів) у 1896 році до 3,27 га (8,1 акрів) у 1905 році та 3,06 га (7,6 акрів) у 1907 році. Держава також була великим землевласником; однак його політика продажу землі часто не сприяла біднішим селянам, які найбільше потребували землі.

Селяни змушені були використовувати землю, що належала поміщикам, які володіли великими маєтками. У міру зростання населення селяни все більше і більше відчайдушно потребували землі, що призвело до швидкого зростання орендної плати. У той час селяни становили до 80% населення Румунії, і близько 60% з них мали невеликі наділи або взагалі не мали землі, тоді як великі землевласники володіли більш ніж половиною орної землі.

Політика націонал-ліберальної партії щодо заохочення селянської кооперації не мала успіху, оскільки багато поміщиків боялися організації селян через те, що відчували вплив лівих ідей які селянам вкладали в голови комуністи і соціалісти , віддаючи ��еревагу оренді селянам-одноосібникам, а не кооперативам. За словами Йоана Лаговарі, консервативного міністра власності, землевласник міг вигнати селянина, який відмовляється платити орендну плату, але зазначив, що для вигнання кооперативу з 500 селян потрібен буде полк, і уряд може відмовитися поставити його розпорядження орендодавця. Таким чином, на кінець 1907 року існувало лише 103 сільські кооперативи з 11 118 членами, які орендували 37 344 гектари (92 280 акрів), більшість з яких орендувала держава.

До 1900 року більшість великих землевласників воліли жити в містах і не бажали турбуватися про управління своєю власністю. Тому селяни вже не орендували безпосередньо у землевласника, а передавали її в суборенду в орендодавця-посередника Падіння цін на зерно на світових ринках означало, що орендодавці вимагатимуть дедалі більшої орендної плати, щоб звести кінці з кінцями.

Провину за повстання спочатку покладали на єврейських посередників, враховуючи, що багато орендодавців були єврейського походження, особливо в Північній Молдавії. Повстання швидко поширилося на південь, дещо втративши свій антисемітський характер і ставши в основному протестом проти існуючої системи землеволодіння.

Серед селян наростає незадоволення не тільки великими землевласниками, а і до заможних селян і навіть середняків, які не бажали підтримувати бідняків та люмпенів, які хотіли розділити великі і середні землеволодіння.

Повстання почалося на землях, якими керував один орендодавець, Мочі Фішер, у селі Фламанці Тріфан Роман Гросу, Іон Долхеску та Григоре Роман, через відмову Фішера продовжити оренду з місцевими селянами. Раніше Фішер орендував близько 75% орних земель у трьох румунських повітах Молдови (так званий «Fischerland»).

Селяни, побоюючись, що залишаться без роботи, а головне, без їжі, почали жорстоко діяти. Наляканий Фішер утік до друга в Чернеуці, залишивши селян без підписаних контрактів. Страх залишитися без роботи в поєднанні з діяльністю нібито австро-угорських підбурювачів привели селян до повстання. Повстання незабаром охопило більшу частину Молдавії, було знищено власність кількох землевласників і вбито чи поранено багатьох орендодавців. Консервативний уряд на чолі з прем’єр-міністром Георге Ґрігоре Кантакузіно не зміг впоратися з ситуацією та пішов у відставку, а ліберали Дімітріє Стурдзи прийшли до влади з Йоном І. К. Братіану як міністром внутрішніх справ та Генерал Александру Авереску став військовим міністром.

18 березня було оголошено надзвичайний стан, а потім загальну мобілізацію, до 29 березня було набрано 140 000 солдатів. Румунська армія почала обстріл селян; тисячі селян загинули, понад 10 тис. було заарештовано.

Повстання супроводжувалося єврейськими погромами, що було зумовлено єврейським походженням багатьох орендарів Молдови (хоча у тому повіті Молдови, де почалося повстання, й у Валахії, куди воно невдовзі перекинулося, відсоток євреїв серед орендарів був дуже незначний). 5 березня 1907 року до міста Ботошані увірвалися натовпи повсталих селян, озброєних косами, вилами та сокирами. Після ву��ичних боїв з урядовими військами повстанців було вибито з міста. 12 березня 1907 року в Бухаресті столичний гарнізон кулеметним вогнем відбив спробу 4 тис. повсталих селян, які здійснили похід з Валахії, увірватися до міста. По повсталих відкрили вогонь із кулеметів. Після перших пострілів сотні селян впали мертвими і пораненими, інші в жаху кинулися бігти до найближчого лісу. Пролунав залп з гармат по селянам в лісі. З величезної колони повсталих ледь дві сотні врятувалися… після цієї страшної бійні. До кінця березня 1907 року румунська армія жорстоко придушила селянське повстання у Молдавії. Було знищено тисячі повсталиї селян. Найбільш точну оцінку подіям було дано в 1910 році, це зробив майор Георге Дабіджа, було проаналізовано десятки документів, які стосувались повстання 1907 року. На основі цих документів Дабіджа склав 117-сторінковий звіт, який подав до військового міністерства, з якого випливало, що 1786 селян було розстріляно.

Під час повстання загинуло лише десять військовослужбовців: офіцер, лейтенант І. Ніцулеску, убитий у Стенешті, повіт Джурджу, два сержанти та семеро солдатів. Ще четверо отримали поранення: офіцер, капітан Грігоре Мареш, також поранений у Стенешті, двоє сержантів і солдат.

Отже втрати під час повстання були такими, Армія Румунії втратила 10 вояків загиблими.

Втрати бунтівників склали 1786 убитими.

На фото бій військових і повстанців.

[thisprettyukrainianletter]

с. Гошів, Івано-Франківська область, 1938

Hoshiv village, Ivano-Frankivsk region, Western Ukraine 1938

У 1939 році в селі проживало 1650 мешканців .Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1842 особи, з яких 902 чоловіки та 940 жінок.За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 1906 осіб.

In 1939, 1650 inhabitants lived in the village. According to the 1989 USSR census, the population of the village was 1842, of which 902 were men and 940 were women.According to the 2001 census of Ukraine, 1906 people lived in the village.

Source: https://www.facebook.com/old.border.mandrivka/

[cscr-eenu]

3% і “Телеграм”

20 травня 2020 року на сайтах “Наша Ніва”, “Белорусский портал TUT.BY” й спорідненому з ними телеграм-каналі Артема Шрайбмана було оприлюднено результати опитувань електоральних вподобань білорусів на майбутніх виборах очільника держави, які, з одного боку, продемонстрували несподівано низьку підтримку діючого президента Олександра Лукашенка – від 3 до 6 відсотків, з іншого – засвідчили появу на арені передвиборчої боротьби кількох відносно нових фігур білоруського політикуму.

Результатом публікації даної статистики стало розповсюдження у білоруському інформаційному просторі відверто глумливих над чинним очільником РБ мемів “Саша 3%” та “Псих03%”, які не могли бути не поміченими Адміністрацією Президента та знайшли своє відображення у політичному переслідуванні “найближчих за рейтингом” опонентів Лукашенка на виборах та черговими посадками активістів. У той же час оприлюднені дані були розкритиковані республіканськими ЗМІ, які висловили заперечення щодо їх достовірності, посилаючись на результати проведеного на початку квітня Інститутом соціології Академії наук Білорусі опитування, котре засвідчило рівень підтримки чинного президента у Мінську на рівні 24%.

Безумовно, результати голосування аудиторії опозиційних чинній владі інформаційних ресурсів не зовсім достовірно відображають електоральні настрої в усій Білорусі. Та й кількість респондентів не вселяє довіри: чисельність Інтернет-користувачів, які взяли участь у голосуванні на сайті “Нашої Ниви” й телеграм-каналі, де рівень підтримки Лукашенка склав 3%, становила, відповідно, 7 500 та 8 750 осіб, а на сайті “Белорусский портал TUT.BY” (рівень підтримки президента сягнув 6%) – 25 000 осіб.

Проте вже 20 червня у білоруський інформаційний простір потрапили матеріали з результатами дослідження, проведеного цього разу вже спеціалістами у галузі аналітики, SMM, OSINT та роботи з великими масивами даних, які нібито повинні були розставити усі крапки над і у даному питанні.

Мова йде про результати аналізу BigData, проведеного російською компанією “Tazeros Global Systems”, який ґрунтува��ся на опрацюванні зібраних даних 6,93 мільйонів білоруських унікальних користувачів – реальних людей, присутніх якимось чином у соціальних мережах (більше як дві третини населення країни).

“Tazeros Global Systems” (ex “Social Data Hub”) – заснована Артуром Хачуяном у 2010 році багатопрофільна компанія, що спеціалізується на розробці систем штучного інтелекту й аналізу масиву даних, користується програмами державної підтримки малого й середнього бізнесу. У своїй діяльності займається збором даних про користувачів соцмереж, у зв’язку з чим у 2018 році навіть мала конфлікт з компанією “Facebook”, яка через підозру у несанкціонованому зборі персональних даних користувачів видалила майже 70 акаунтів, профілів і додатків компанії.

Зокрема за результатами проведеного вивчення поведінки білоруських користувачів у мережі Інтернет спеціалістами компанії було зроблено висновок про те, що переобрання Лукашенка підтримують в країні лише 3,8 відсотка вивченої аудиторії, тобто всього 263 тисячі чоловік. У той же час 62,6 відсотка (або 4,3 мільйона чоловік) вважають, що Лукашенко повинен залишити пост Президента, а 72 відсотки користувачів (майже п'ять мільйонів чоловік) – готові голосувати за будь-якого іншого кандидата, крім Лукашенка (своєрідна відсилка до результатів президентських виборів в Україні 2019 року). При цьому фахівці спрогнозували, що участь у голосуванні на виборах Президента Білорусі візьмуть орієнтовно 47,2 відсотка вивченої аудиторії, тобто 3,2 млн. чоловік.

Звичайно, порівнювати дані результати із традиційними соціологічними опитуваннями не зовсім коректно, адже у даному випадку аналізуються уподобання виключно цифрового електорату, який набагато критичніше налаштований до влади, ніж нецифровий. Для прикладу, люди похилого віку, які не користуються глобальною мережею, а більше довіряють державному телебаченню та друкованим виданням, у цю вибірку не потрапили. У той же час і нехтувати даними Інтернет-аудиторії з урахуванням українського досвіду було б також кроком, м’яко кажучи, дуже не виваженим. А відтак до результатів, оприлюднених російською ІТ-компанією, керівництво якої не приховує своїх зв’язків у правоохоронних органах РФ, також варто придивитись дещо ближче.

Як вказано у тексті самого дослідження компанії “Tazeros Global Systems” (https://tazeros.com/elections_in_the_republic_of_Belarus_2020), воно проведене на замовлення телеграм-каналу “БелоРусский диалог” (“https://t.me/BeloRussica”) з аудиторією із 11,6 тисяч підписників, аналіз інформаційного наповнення якого свідчить про те, що, з одного боку, у ньому продукуються вигідні Кремлю інформаційні наративи, з іншого – популяризуються опозиційні чинній владі меседжі та ідеї щодо необхідності її зміни на прийдешніх виборах.

Більше половини публікацій, розміщених на каналі, хоча і є унікальними за змістом, однак не містять інформації щодо їх авторів. Решта матеріалів, опублікованих у стрічці, є запозиченими з таких телеграм-каналів, як: “НЕЗЫГАРЬ” (“https://t.me/russica2”) з аудиторією із 344,6 тисяч підписників, “Минская Семибоярщина” (“https://t.me/boyars7”) з аудиторією із 7,4 тисяч підписників, “Беларусь головного мозга” (“https://t.me/belamova”) з аудиторією із 187, 8 тисяч підписників, “Русский Демиург” (“https://t.me/rus_demiurge”) з аудиторією із 14,1 тисяч підписників, “NEXTA” (“https://t.me/nexta_tv”) з аудиторією із 366,2 тисяч підписників, “NEXTA Live” (“https://t.me/nexta_live”) з аудиторією із 318 тисяч підписників, “Координатор Беларуси будущего” (“https://t.me/coordinatorfuture”) з аудиторією із 1,3 тисяч підписників, “ИА REX (https://iarex.ru)” (“https://t.me/iarexru”) з аудиторією із 3 тисяч підписників, “B r i e f /незыгарь” (“https://t.me/russicatop”) з аудиторією із 80,5 тисяч підписників, “ТАСС” (“https://t.me/tass_agency”) з аудиторією із 3,9 тисяч підписників, “ИА REGNUM” (“https://t.me/regnum_na”) з аудиторією із 4,5 тисяч підписників, “Колинавапапу” (“https://t.me/kolinavapapu”) з аудиторією із 1,2 тисяч підписників, “Kotsnews” (“https://t.me/sashakots”) з аудиторією із 30,6 тисяч підписників, “ИнформБюро-ЮФО” (“https://t.me/informburo_sfd”) з аудиторією із 22,1 тисяч підписників, “Компромат Беларусь” (“https://t.me/compromat_by”) з аудиторією із 5,7 тисяч підписників, тощо.

З огляду на доменне найменування каналу “БелоРусский диалог” (“https://t.me/BeloRussica”), час і періодичність публікації контенту, а також характер і “авторський почерк” опублікованих у ньому матеріалів, можна з впевненістю припустити, що до його створення, адміністрування та інформаційного наповнення причетний власник каналів “НЕЗЫГАРЬ” (“https://t.me/russica2”) і “B r i e f /незыгарь” (“https://t.me/russicatop”) Дмитро Коваленко – директор департаменту стратегічного планування і управління проектами російської приватної бізнес-групи олігарха Віктора Феліксовича Вексельберга “Ренова” (матеріали розслідування за посиланням “http://kashin.guru/2017/06/29/nezygar-na-samom-dele/”), який тісно пов'язаний з Президентом РФ та проходив за матеріалами розслідування Федеральної Прокуратури США з приводу порушень колишнім юристом Дональда Трампа Майклом Коеном правил фінансування передвиборчих кампаній, якому сторона обвинувачення пред’явила підозру в отриманні понад 583 тисяч доларів від компанії “Коламбус Нова”, підконтрольної швейцарському холдингу “Ренова Груп”, що належить російському олігарху. У зв’язку з цим у 2018 році Вексельберг навіть був внесений до санкційного списку США, що свідчить про обґрунтованість підозри у його причетності до втручання у президентські вибори в Штатах.

Ще одним “випадковим” співпадінням є факт просування даного каналу, разом з каналами “НЕЗЫГАРЬ” (“https://t.me/russica2”), “B r i e f /незыгарь” (“https://t.me/russicatop”) та низкою іншими (за посиланням “https://t.me/vShkliarov/659”), телеграм-каналом білоруського політичного кон��ультанта і політтехнолога, “сірого кардинала опозиції”, наукового співробітника Центру російських і євразійських досліджень Гарвардського університету, відомого своєю участю у виборчих кампаніях в Німеччині (Ангела Меркель), США (Барак Обама, Берні Сандерс, сенатори), Грузії (опозиціонер Грігол Вашадзе) та РФ (російські опозиціонери Дмитро Гудков та Ксенія Собчак) Шклярова Віталія Валентиновича – “Шкляров.” (“https://t.me/vShkliarov/”) з аудиторією із 6,5 тисяч підписників, якого 29 липня по приїзду до Білорусі за словами прес-секретаря штабу екс-кандидата в президента Валерія Цепкало Олексія Урбана телеканалу “Дождь”, було звинувачено у роботі на блогера Сергія Тихановського – чоловіка кандидата в президенти Білорусі Світлани Тихановської, та заарештовано на 2 місяці.

Незважаючи на те, що офіційно свою участь у президентській виборчій кампанії в Білорусі Віталій Шкляров заперечував (ймовірно у зв’язку з побоюваннями можливого ув’язнення, якого, втім, він так і не уникнув), в осторонь від політичних процесів в країні політтехнолог залишитись не зміг, а тому упродовж останніх місяців неодноразово з осудом та критикою висловлювався в адресу Олександра Лукашенка та сформованого ним в країні політичного поля у провідних білоруських, російських та американських засобах масової інформації.

Зокрема в інтерв’ю для видання “РИА Новости” особа заявила: “Існуюча до цього парадигма, суспільний договір, за яким Лукашенко три десятки років міг правити Білоруссю і спокійно залишатися у своєму кріслі, завершилась. Точка неповернення пройдена. Відносини на міжнародній арені і з Заходом, і зі Сходом зайшли у певний тупик. Повістка, з якою Лукашенко завжди йшов на вибори, зараз відсутня, і незрозуміло, чому президент повинен переобиратися”. Більше того, Віталій Шкляров заявив, що “не виключає спроб організувати протестні виступи напередодні або під час виборів в країні, оскільки в країні високий рівень невдоволеності президентом Олександром Лукашенком”. На його думку, “послабленню підтримки Лукашенка сприяла поява нових обличь у таборі опозиції, втомленість суспільства від чинного президента і проблеми у зовнішній політиці”.

При цьому у ході ефіру в “Эхо Москвы” він взагалі протиставив Лукашенка білоруському народу: “Тут протистояння, на жаль, не Бабарика, не Цепкало, не Тихановського. Тут протистояння: білоруський народ і президент”.

В інтерв’ю “Foreign Policy” політтехнолог взагалі перейшов на особистість: “Через 26 років під твердим правлінням Олександра Лукашенка – президента, який ніколи ще не зіштовхувався з будь-яким суттєвим противником чи політичним супротивом своїх громадян – білоруси зараз збираються на вулицях та в Інтернеті, щоб висловити гасло “Стоп тарган”.

Утім найбільш широко своє відношення до політичної конкуренції та політичного життя в Білорусі Віталій Шкляров висловив виданню “Forbes”:

“Нарешті, Олександр Лукашенко. Про його політичну програму і передвиборну кампанію говорити не доводиться – вся його риторика зараз побудована на популізмі і грубій силі. Розрив з реальністю стає все більше очевидним навіть для його прихильників, в стиль кампанії, його консервативне мислення в дусі радянських п’ятирічок асоціюються вже не із стабільністю, а з застоєм. Всі спроби об’єднати націю перед обличчям ворога переконують лише бюрократії, і то не всіх.

По факту ефективно протистоїть Олександру Лукашенку лише неорганізована і мирна вулиця, народ, але не політичні опоненти. Зареєстровані кандидати пов’язані по рукам і ногам чинним законодавством і загрозою кримінальних справ. Однак втомленість, що накопилась, і обурення фальсифікаціями неминуче прорветься стихійними протестами. Їх провісниками вже стають акції, ініційовані блогерами. Ніякої програми, ніякої координації, ніяких штабів чи прізвищ лідерів, – лише голі дата, час, центр міста. Правоохоронним органам у такій новій парадигмі політичного літа залишається лише схоплювати без розбору простих учасників, розмазуючи сили по всьому місту.

Очевидно, що білоруси, навіть розлючені посадками, при повній децентралізації і деперсоналізації протесту, навряд чи зможуть знести владу Лукашенка, - по крайній мірі, на виборах 9 серпня. Але цей протест, хоч і мирний, має шанс пережити день виборів. Він може виявитись живучим, довгим ��а виснажливим. А переможця виборів, без сумнівів, чекають дуже непрості 5 років президентства.”

І це лише окремі висловлювання білоруського політтехнолога, аналіз яких якраз й ілюструє тонкощі даних виборів та їх принципову відмінність з попередніми виборчими кампаніями в країні. Зокрема:

1)  акцент всієї PR-кампанії претендентів на пост глави республіки зміщений у напрямку компрометації чинного президента держави, нав’язування йому образу консервативного радянського керманича, політичний курс якого не відповідає вимогам часу, позиціонування з його кандидатурою завчасно програшних рейтингів, висміювання, глузування та приниження Лукашенка задля провокування його до застосування сили у бік політичних конкурентів, а відтак демонстрації слабкості та невпевненості у своїй перемозі, а також формування єдиного наративу виборів – не допустити чергового приходу “бацьки” до влади та обрати будь-кого з його опонентів;

2)  політичний вектор виборчої кампанії формується під впливом мережі відкритих чи анонімних засобів соціальної комунікації (телеграм-каналів), у тому числі створених і просунутих в інформаційне поле РБ спеціально під вибори або таких, що набули популярності у Росії й мають репутацію “зливних бачків” Кремля, та лідерів громадської думки з числа блогерів і політтехнологів, які протиставляють себе чинній владі, а окремі з них мають широкий досвід успішної роботи на опозицію;

3)  відносна солідарність позиції проєвропейських та проросійських ЗМІ щодо майбутнього президентства чинного очільника Білорусі: й одні, і другі припускають можливу перемогу Лукашенка та зазначають, що вказаний вибір білорусів відповідає як очікуванням Заходу, котрий за останні роки налагодив тісні зв’язки з білоруською владою, так і сподіванням Кремля, який вже звик працювати з Олександром Григоровичем і терпимо відноситься до його спроб налагодити діалог із Заходом;

4)  дипломатична стриманість усіх іноземних держав щодо передвиборної кампанії в Білорусі спрямована вірогідно на те, аби не дати чинному президенту ані зайвих козирів, якими можна було б апелювати перед своїми конкурентами (як для прикладу надання Сполученими Штатами безвізу для Польщі напередодні проведення там президентських виборів, що безперечно надало Анджею Дуді додаткових бонусів для переобрання на пост очільника Республіки), ані завдати репутаційного удару, що у випадку перемоги останнього може зумовити погіршення міждержавних стосунків. Втім офіційно виражена позиція щодо бездіяльності іноземних сторін, в першу чергу РФ, абсолютно не означає їх байдужості, навіть більше – підштовхує до застосування гібридних методів зовнішнього впливу (таких як, для прикладу, використання ІТ-компаній чи політтехнологів в інтересах маніпуляції соціологією та електоральними настроями рядових білорусів).

Зважаючи на окреслену специфіку вказаної виборчої кампанії логічною і послідовною у даному дискурсі є думка редакції “BBC” щодо стриманої підтримки керманича Білорусі з боку західних партнерів: “Не визнавши суверенітету Абхазії і Північної Осетії, російську юрисдикцію над Кримом, надавши платформу для перемовин по Донбасу, Лукашенко поступово набув на Заході статус гаранта регіональної стабільності, порушити яку не в інтересах Європи і США. Захід, на думку білоруських експертів, фактично звів на ні підтримку білоруської опозиції і громадянського суспільства, надаючи перевагу вести справи з офіційними структурами. Лютневий візит у Мінськ держсекретаря США Майкла Помпео дав Лукашенку додатковий аргумент у безкінечних спорах з Москвою”.

Тоді, чого ж добивається Кремль? На думку білоруського політичного оглядача Артема Шрайбмана: “Союзник повинен залишатися в орбіті російських інтересів і не входити до ворожих міжнародних блоків”, а експерт Павлюк Биковський припускає: “Мова може йти лише про політичний торг: під час виборів навіть самий авторитарний керівник є вразливим, і Росія може розпочати нові розбіжності з приводу, для прикладу, цін на газ”.

Наостанок, в підкріплення даних припущень можна навести лише низку висловлювань Віталія Шклярова з його інтерв’ю блогеру “Варламов”, у яких він прогнозує нарощування протестних настроїв в Білорусі, які іменує ніяк інакше, як “білоруською весною”, та застосування Лукашенком силового сценарію для придушення політичної опозиції: “… ні разу черга не ставала символом ось такої “білоруської весни”, білоруського протесту. Судячи з того, як веде себе Лукашенко, судячи з арешту російського банку, судячи з арешту першого кандидата Тихановського, а зараз і Бабарико з його сином, судячи з арешту рахунків і так далі, я думаю, що в адміністрації президента Лукашенка вибрали сильний сценарій, жорсткий сценарій”.

Утім, який сценарій насправді чекає Білорусь ми матимемо можливість дізнатись лише на ранок після проголошення офіційних результатів голосування за очільника держави.

[dashkachebyrashka]

Зробити інфографіку 2 шт.

☑️ виконано

1) інфографіка у Canva

2) Чисельність населення на 1 лютого 2019 року

https://app.datawrapper.de/chart/Mi8nz/edit

[tainabox]

🇯🇵 Токіо -  столиця Японії, в наші дні є одним з найсучасніших міст світу. 🎈 Чисельність населення Токіо сягає майже 14 млн осіб. На 1 км2 тут проживає 6279 осіб, а може вже й більше. 🎈 З причини високої вартості житла, в Токіо розташовується безліч мікроквартир. Їх площа коливається в межах 10 м2. 🎈 Цікавий факт, що хоча японці дуже ввічливі та поважають іноземців, на дверях деяких закладів можна побачити таблички з написом «іноземці тут не обслуговуються». - Ой, про що це ми? Яке  місто? 🤭 Ми ж про сет хотіли розповісти 😂 Отже, знайомимо вас з нашим фаворит��м 👇👇👇 ͟ ͟ ͟С͟е͟т͟ ͟№͟5͟ ͟"͟Т͟о͟к͟і͟о͟"͟ В ньому є всі роли, що ви любите ❤️  Філадельфія сяке, філадельфія унагі, філадельфія спайсі сяке, філадельфія тобіко ебі темпура, філадельфія боніто сяке, каліфорнія ізумідай. Вага: 1495 г. Ціна: ̶1̶1̶1̶0̶  667 грн. Великий, смачний та ще й зі знижкою -40% - це просто неймовірне поєднання 🤤😲 Лови момент! 🔴 Для замовлення переходьте на сайт, посилання в шапці профілю @taina_box (at Бізнес-центр «Торонто») https://www.instagram.com/p/CQs7qFfrbuU/?utm_medium=tumblr

[chernigovorg]

Соціально-економічне становище Чернігівщини в цифрах НАСЕЛЕННЯ   Чисельність наявного населення в області, за оцінкою, на 1 вересня 2019 р. становила 996,9 тис. осіб.

[zhitomir]

77 років тому Житомир визволили від нацистських окупантів

Сьогодні, 31 грудня, виповнюється 77 років з дня визволення Житомира від нацистських окупантів. Як повідомляє пресслужба міськради, до пам’ятника визволителям Житомира на майдані Перемоги принесли квіти представники виконавчих органів міської ради та громадськості.  "Вшанували пам’ять тих, хто ціною власного життя і здоров’я звільнив місто від нацистів", – зазначають в міськраді.

Нацистська окупація Житомира

22 червня 1941 року Житомир одним із перших українських міст зазнав бомбардування нацистської авіації. Місто було під окупацією два з половиною роки. Житомир звільнили від нацистських загарбників увечері 31 грудня 1943 року.  Під час ІІ світової війни у Житомирі було знищено близько 40 відсотків житлового фонду, майже всі підприємства, постраждали інженерні комунікації, залізнична станція, трамвайний парк, електростанція тощо.  Лише наприкінці 50-х років чисельність населення міста досягла довоєнного рівня.

ФОТО: Тарас Орешніков

from Журнал Житомира http://zhzh.com.ua/news/2020-12-31-8901 Читай Новости Житомира на zhzh.info

[bonusplus209]

Троєщина. Від “Раю” до одного з найвідоміших мікрорайонів Києва Вигурівщина-Троєщина – саме такою є офіційна назва другого за розміром житлового масиву в Києві. Він займає площу у 3 265 гектарів, а станом на 2012 рік чисельність населення складала більш ніж 267 тисяч осіб.

[kovalerya]

Україна 🇺🇦 VS Ісландія 🇦🇽 📌 Площа Ісландії 103 тис. км2, що складає 17 % території України. 📌Населення країни: 338,3 тис. осіб, що приблизно дорівнює населенню м. Херсон 📌Чисельність українців в Ісландії: 303 осіб (на 2016 р.) А тепер найприкольніші факти про цю країну: 💟 12.06.2010 р. ісландський парламент легалізував одностатеві шлюби 💟 За даними ООН, Ісландія у 2011 р. посіла перше місце в світі за показником гендерної рівності. 💟 У 2007 р. ООН визнала Ісландію кращою країною в світі для життя. 💟 Сучасна Ісландія належить до найбільш розвинених і прогресивних держав. Ісландські системи освіти, охорони здоров’я і соціального забезпечення вважаються одними з кращих у світі, а населення країни має найвищий рівень комп’ютерної грамотності серед країн Європи. Чи будемо дивитися, що у нас по цим пунктам?😂😂😂 До речі, мандруючи країною ми зустріли 3х людей, що знають про існування України і всі вони ставили нам одне питання: як вам новий презедент? 😳 У всіх трьох ісландців дуже прикольні історії пов'язані з Україною🔜 Першим нам зустрівся продавець в магазині сувенірів, котрий спитав звідки ми і потім розповів, що він приїзжав в Київ декілька років тому, а потім їздив на екскурсію в... Чорнобиль😁 Наступна жіночка - була продавчинею квитків в парк гарячих джерел в місті Гверагерді. Вона розповіла, що її син таємно одружився на дівчині з України і вона цікавиться новинами нашої країни і навіть планує вивчати рос.мову 😏 Останній проінформований про неньку, був володарем готелю в Акурейрі. Він приїзжав 3 рази в Україну в Київ, Харків та Львів, був надзвичайно захоплений архітектурою міст та смачною дешевою кавою усюди ☺️ Після зустрічей з освідомленими ісландцями стає трішки приємно за свою країну 💛💙 (Akureyri) https://www.instagram.com/p/BxNh_RgneLZ/?utm_source=ig_tumblr_share&igshid=1k0htwvernzpt

[chenewsnet]

Штучний інтелект і роботизація витіснять на узбіччя життя більшість населення Ви боїтеся навали роботів? А дарма. За даними звіту Всесвітнього економічного форуму, у найближчі 3-4 роки бездушні залізяки займуть 5 мільйонів вакансій на ринку праці у 15 розвинених країнах. Старі-добрі професії в цифрову епоху будуть масово вимирати. Насувається вічне свято У найближчі 2-3 десятиліття на планеті зникнуть професії, які сьогодні становлять вісь економіки. Роботизація виробничих процесів першою чергою знищить як клас таксистів, далекобійників, офісних працівників, вантажників, будівельників і простих робітників... - Уже сьогодні чисельність працівників із середньою і низькою кваліфікацією скорочується, - заявляє академік Олександр Кулешов. - Це стосується не тільки простих робітничих спеціальностей. Наведу такий приклад: у світі налічується 70 мільйонів інженерів. На 80 відсотків їхня робота складається з пошуку в Інтернеті аналогів і невеликого доопрацювання вже існуючих рішень. І тільки 20 відсотків продукту діяльності інженерів-конструкторів складають нові розробки. Як показують дослідження, лише невелика частина людей з цієї армії здатна перевчитися і знайти собі нове застосування в умовах конкуренції зі штучним інтелектом. Проблема навіть не в тому, що сотні мільйонів людей втратять на якийсь час роботу. Біда в тому, що для цих людей в суспільстві в принципі не буде застосування. Як вважає футуролог і професор історії Єврейського університету в Єрусалимі Юваль Ной Харари, до 2050 року на планеті утвориться новий численний клас – «марні люди». Що ж вони будуть робити? Влаштовувати революції? Ламати роботів, як свого часу руйнували парові машини? Зовсім ні, вважає науковець. Сенсом життя цих людей стануть комп'ютерні ігри: весь свій вільний час вони будуть проводити у віртуальній реальності. Дайте хліба і відеоігор! Цей процес розвивається у нас на очах. Згідно з дослідженням Чиказького університету, 22 відсотки молодих американських чоловіків без вищої освіти - це приблизно 20 мільйонів осіб - не працювали жодного дня протягом останнього року. При цьому 7 млн. безробітних навіть не спробували знайти роботу. - З досвіду знаємо, що збільшення безробіття веде до розквіту злочинності та зростання вживання алкоголю, - кажуть науковці університету. - Однак криміногенна обстановка не погіршується. Чим займаються ці молоді хлопці? Згідно з дослідженнями, вони мало проводять часу на вулиці, живуть з батьками і не збираються одружуватися. Більшу частину дозвілля вони грають у відеоігри. За останні 15 років кількість вільного часу у молодих чоловіків віком до 20 років збільшилася на 4 години на тиждень. 75 відсотків із них витрачають на ігри. Якщо говорити в абсолютних цифрах, то в середньому хлопці, які не працюють, проводять у віртуальній реальності 2 години на день. Але при цьому 10 відсотків опитаних заявили, що вони щодня грають не менше, ніж 6 годин. На які кошти будуть жити представники «марного класу»? Зараз, за дослідженнями, багато "зайвих" молодих людей живуть за рахунок батьків. 2015 року 70 відсотків з них сиділи на шиї родичів. Для порівняння: 2000 року тільки 35% «доїли» маму і тата. У майбутньому основні життєві потреби людей, що не знайшли себе в житті, будуть задоволені за рахунок безумовного основного доходу (БОД). Його будуть виплачувати будь-якому громадянину. Торік у Швейцарії пройшов референдум про введення БОД, але провалився - громадяни побоювалися, що це стане принадою для мігрантів. Однак 6 країн вже зважилися на локальні експерименти з цією системою. 2017 року Канада, Фінляндія і Голландія розпочали роздавати громадянам халявні гроші (від 700 до 1400 доларів на місяць). Так що хліб з маслом «марним людям» забезпечать. Набагато складніше змиритися з безглуздістю свого існування. Але для них створять світ віртуальної реальності. Там люди знайдуть набагато більше емоцій і пристрастей, ніж може надати реальне життя. Адже відсутність роботи ще не означає втрату сенсу існування. Степан КРАЙНЯК Трохи історії Тайгер Вудс проти Гая Апулея Діокла Свого часу людство вже стикалося зі схожою ситуацією. Наприклад, в Стародавньому Римі, де основну частину ВВП виробляли «живі роботи» - раби. А ті, що страждали від надлишку вільного часу, теж вимагали «хліба і видовищ!» З розвагами у Стародавньому Римі справу було поставлено на широку ногу. Щоб уявити, який був у ті часи розмах видовищної індустрії, варто навести лише один факт. Як думаєте, хто найоплачуваніший спортсмен всіх часів і народів? Може найбагатший хокеїст сучасності з контрактом на 124 мільйони доларів на рік? Або гольфіст Тайгер Вудс, що зібрав статки у 1,65 млрд. доларів? Зовсім ні. Це колісничий Гай Апулей Діокл, що жив у Стародавньому Римі у ІІ ст. нашої ери. Він брав участь в найпопулярнішому в античному світі виді спорту - гонках колісниць. Це свого роду аналог «Формули-1». За свою кар'єру Гай Діокл провів 4257 гонок і здобув 1462 перемоги. Його заробіток склав 35863120 сестерціїв (ця сума була вибита на пам'ятнику, який йому спорудили вболівальники), що в перекладі на сучасні гроші складає 15 мільярдів доларів! А як працювали в Колізеї… На честь відкриття арени імператор Тит влаштував гладіаторські бої, які тривали без перерви 100 днів. А за один день проти гладіаторів випускали по 5 тисяч диких звірів. Все так весело починалося у «зайвих людей» давнини. Але потім, як відомо, прийшли варвари і все зіпсували...