#шпилька
Explore tagged Tumblr posts
Text
Перестань намекать на постель -
Ведь проблем не решают объятьем.
Я сегодня надену Шанель –
Буду в маленьком черном платье.
Хватит «гнать» романтичную чушь.
Видишь, лед уже в виски растаял?
Ах, какая нестойкая тушь…
Только плакать у нас – против правил.
Где ты ангелов видел с тату?
С интеллектом таким аморальным?
Так старался, а выбрал не ту…
Что ж бывает… не все идеальны.
Шпилька – больше, чем просто каблук…
Это высь! И стремление к звездам!..
И давай обойдемся без рук,
Ведь – увы – приручать меня поздно…
Лучше битва, чем мир взаперти.
Это тайна всех маленьких женщин:
Из двух зол, что стоят на пути,
Выбрать то, что покажется меньшим.
Стоп! – не чокаясь, выпьем до дна
За любовь! / а сквозь зубы «Проклятье!»…/
Беззащитна. И этим сильна.
В этом маленьком черном платье...
27 notes
·
View notes
Text
Заметки о дизайне Коё: Причёска
С дохулионом ссылок на различные источники о культуре и одежде Японии, которые вы могли ни разу не видеть! Художникам, косплеерам и интересующимся японскими причёсками вообще - сюда!)

Относительно Озаки Коё есть два правила: никогда не одевай её в традиционную японскую одежду и не делай ей причёску с соблюдением абсолютно всех правил и никогда не одевай и не причёсывай других персонажей как её (из-за правила №1).
А теперь подробнее.


Одно "НО" лично для меня: сам образ был бы не таким цепляющим, будь она одета по всем правилам. Весь прикол в том, что она нарушила почти каждое из существующих. Она выглядит не как обычная женщина, но и не как ойран (достаточно часто в постах и комментариях о ней упоминают сходство с их образами. Ойран самые известные и "высокоранговые" юдзё, то бишь проститутки. Существовали в 17-19 веках).
Ссылки на статьи про таю и ойран: [1], [2], [3].
Чёрт-те-чё и сбоку... (А чё это, собсна... Пушистая зефирка с цветочком-шнурочком)

Главы с её обычной причёской и одеждой: 17, 18, 30, 37, 42, 46, 48, а также омакэ к 10 тому. В исполнении Хошикавы - последние главы пятнашек.
Японские причёски (нихонгами, 日本髪; дословно - японские волосы) по классике не подразумевают ч��лку (кроме детских или химе-стиля). А у неё ещё и асимметричная. Цвет волос не чёрный и не тёмный.
Ссылки: [гайд] - это перевод японской статьи, которая открывается с японскими впн, [история в картинках], [огромная фотоколлекция], [статьи на японском]
Канзаши (украшения) не общеизвестной формы. Самая длинная шпилька у неё и во флешбэках, мелкие просто есть; а пока она была в агентстве, у неё вообще одна левая вместо этих (пяти?) была. Кто подогнал..? Вы же не берёте домашние украшения для волос на карательные миссии, правильно?
Однако я уверена, что шпилька из 26 - 27 глав давно принадлежит Коё, как и одежда на ней: это не то больничное кимоно, в котором она очнулась в 19 главе. На самой шпильке 3 декоративных элемента: пушистый шарик, как её большая заколка в миниатюре, круг с пятилепестковым цветком, как шнурок с заколки, и кисточка, как со шнурочков. Возможно, золотой демон принёс их, а может кто-то из агентства, или её вообще выпустили, сказав вернуться, или всё-таки карманы..?
Для тех же ойран и таю шпилек критически мало, форма не та и т.п. Ещё и гребня в волосах нет. На счёт большей шпильки у нас бы все говорили: «Осторожнее, глаз выколешь кому-нибудь !» В сущности, раньше такие канзаши использовали как оружие. Старое шуточное хокку говорит: «И шпилька задом наперёд в руках твоих опасна», «かんざしも逆手に持てばおそろしい». У Коё она выглядит как длинная (и, оченидно, острая) палочка с привязанной подвеской-треугольничком.
Однако шпилька-оружие называлась ジーファー (джи:фа:), была раза 2 короче чем у Коё, а её неострый конец был похож на маленький половник)

Форму маленьких шпилек примерно можно определить как kotoji kanzashi (琴柱簪) или shinogi koogai (しのぎ笄). Название Kotoji переводится как "корпус кото", музыкального инструмента, а Shinogi — это часть лезвия меча (鎬). Fun fact: в Буревестнике голос Коё сравнивали со звуком кото.


Ссылки: [шпильки-1 англ/яп], [шпильки-2 англ/яп], [гребни], [канзаши-англ-вики], [канзаши-яп-вики], [просто гравюра с хорошо прорисованными шпильками]
Конкретно такой же заколки на маркетплейсах, википедии и прочих местах не нашлось, поэтому...
Если отойти и прищуриться, меховая часть похожа на Канзаши в форме хризанте��ы или герберы. На ханакотоба (японский цветочный язык) хризантема - "величие", "благородство", "элегантность", "утончённость", 高貴, 高潔, 高尚; белая хризантема - "правда", 真実. Гербера - "надежда", "мечта", "постоянно двигаться вперёд", 希望, 常に前進; белая гербера - "надежда", "достоинство", 希望, 律儀. Вариант с герберой смешнее, он же "не любит" надежду 🥲
Бордовый узелок на заколке — это "узел - сливовый цветок", 梅結び (умэмусуби). Не сакура, потому что лепестки не раздвоены, и не персик, потому что они закруглённые, а не заострённые. На ханакотоба слива означает "благородство", "преданность", "терпение"; на западном цветочном - "красота и долголетие", а также "сдержи своё обещание". Перекликается с разговором с Дазаем: «отпусти Кёку в мир света, так ты сдержишь его обещание». Есть легенда, согласно которой цветы сливы отпугивают демонов. За более подробной информацией обратитесь к Золотому демону Коё))) (What's in her head..?)
Анимешники всё испортили, превратив пятилепестковую сливу в обычный тройной узел!!! 😡

梅結び:
Ссылки: узелки, как на заколке у Коё: [узел - цветочек сливы 梅結び], [видео как сделать 梅結び] [тройной узел 三つ輪結び и 几帳結び]
Думаю, белая плюшка и шнурок - одно целое, но сделать такую штуку можно скомбинировав шнур с кисточками (на картинке как раз 梅結び), маленький гребень или обычную заколку и пушистую резинку:



Могу предположить, что цветок сзади — это розовая камелия (может, бело-розовая, а может - розово-красная).
Ханакотоба, общее значение: "сдержанная/скромная доброта, нежность", "гордость", 「控えめな優しさ」 「誇り」
Розовая: "скромная красота", "скромная любовь", "осмотрительность, благоразумие, сдержанность, скромность",「控えめな美」 「控えめな愛」「慎み深い」
Красная: "скромное великолепие", "естественная грация", "скромная добродетель", 「控えめな素晴らしさ」 「気取らない���美さ」「謙虚な美徳」
Белая: "безупречная красота", "совершенное очарование", "возвышенная милота", 「完全なる美しさ」 「申し分のない魅力」「至上の愛らしさ」
Западный цветочный, общее значение: "восхищение", "совершенство",「admiration(敬愛、感嘆)」 「perfection(完全、完璧)」
Розовая: "тоскую по тебе, скучаю по тебе", 「longing(恋しく思う)」
Красная: "ты - огонь в моём сердце", 「You’re a flame in my heart(あなたは私の胸の中で炎のように輝く)」
Белая: "обожание", "прелесть", 「adoration(愛慕、崇拝)」「loveliness(愛らしい)」
В цветочном языке Японии отдельное значение есть для камелии горной, или камелии сасанква (山茶花 / サザンカ). Цветы отличаются тем, что камелия опадает целым цветком, сасанква по лепесткам, цветок камелии чашевидный, а у сасанквы расплющен как бумажный лист, и так далее... Время цветения везде записано разное, так что ну его.
Ханакотоба: "преодолеть трудности", "целеустремленность; ", 「困難に打ち克つ」 「ひたむきさ」
Розовая: "вечная любовь", 「永遠の愛」
Красная: "скромный", "ты самая красивая", 「謙譲」 「あなたがもっとも美しい」
Белая: "очарование", "ты отвергаешь мою любовь", 「愛嬌」 「あなたは私の愛を退ける」
Традиционно в японских причёсках волосы делят на переднюю часть (маэгами, 前髪), две боковых (бин, 鬢), часть над шеей (табо, たぼ) и кружок волос сверху (нэ, 根). Деление идёт довольно прямолинейно от центра. Их каждую в отдельности перевязывают ленточками/резинками и подгоняют к центру.
Что у Коё - "всё смешалось в доме Облонских", вот что. Боковые части и чёлка начинаются там, где должна быть передняя часть, "табо" часть забирает часть волос с боковых, я уже молчу о том, как это табо уложено... (Кажется, пряди с тех краёв табо, которые дальше от центра, снизу собраны, перевязаны шнурком и туда добавлен декоративный цветок. И эта прядь соединена с основной частью табо).
Дальше: не так просто понять, во что уложена длина волос. Но: если отталкиваться от аниме и половины фреймов манги - круассан на тыковке. Из базовых опций пучок волосы (магэ) можно скрутить и перевязать ленточной посередине — это шимада (и другое, не столь базовое), или не перевязывать - это марумагэ.
Картинки с разными стилями причёсок (левый нижний угол картинки - тык на alt - текстовое описание):





Часть фреймов с Коё чутка дезориентируют именно тем, что маэгами начинается гораздо дальше ото лба, чем положено, поэтому эта часть волос похожа на половину пучка, перевязанного посередине. Однако это не она. Обратите внимание на ван! мангу, аниме и причёску актрисы из постановок. Сам пучок (он же "магэ") не разделен надвое. (Да, они испортили всё, что могли, но хотя бы тип причёски сохранился)




У Коё причёска как марумагэ, 丸髷, - штука вроде обычная (носят и замужние женщины, и проститутки-юдзё, но вряд ли ойран или таю стали бы носить что-то такое простое, они самого высшего ранга в их иерархии), но на гравюрах редко встретишь (а тем более определишь, если вид спереди, а не сбоку), либо же на кацуяму, 勝山, - штука сложная, хрупкая, развалится ��ыстро, если мечом махать. Стиль "Кацуяма" придумала таю с таким именем, но носят их сейчас и ученицы гейш - майко - по праздникам. Но для их причёски двух заметных украшений "бонтэн" (с крышечку от банки) из каждого конца этой "трубы" у Коё нет, да и других канзаши тоже. Помимо их причёски из кацуямы появилась ещё одна - фукива (吹き輪), её носили дочери феодалов во дворце. В театре кабуки знатных девушек изображают с фукивой с большим количеством канзаши и других украшений, которые немного напоминают большую заколку Коё, а также шнурки от цветка сзади, каким-то образом.
Ссылки: [марумагэ], [ещё марумагэ], [кацуяма], [кацуяма], [фукива как в Кабуки],[фукива парик в кабуки], [ещё, с более подробным описанием] [фукива обычная], [детали]
Видео, как быстренько собрать марумагэ: [тык] - причёска Коё отличается отсутствием объёмных элементов, пол-маэгами ушло на чёлку и добывалены декоративные элементы.
Фото (проверено, без фейков и ошибок): марумагэ: [1], [2], [3], [4], [5]; кацуяма: [1], [2], [3], [4], [5], [6]; прям конкретно кацуямы майко: [1], [2], [3]; шимады, на которые это слегка похоже (ну, так, для общего развития 😘): [1] - цубуши-шимада, [2] - цубуичи; и другие фантастические штуки: [1] - кушимаки 櫛巻, [2] - мурасаки тенджин магэ 紫天神髷, [3] - джууноо 十能, [4] - коттай офуку 古体 - おふく, [5] - tatehyougo 縦兵庫.
В целом, то, что у Озаки Коё на голове, можно назвать "учи правила как профессионал, чтобы нарушать, как художник."
Санго Харукава как всегда на высоте.
#турумбочка#bungou stray dogs#bsd#русский tumblr#бсд#проза бродячих псов#bsd kouyou#bsd koyo#bsd koyou#ozaki kouyou#kouyou ozaki#bsd ozaki kouyou#kouyou bsd#bsd analysis#bsd kouyou analysis#design analysis#nihongami#日本髪#character design#bsd thoughts#bsd characters#character analysis#hanakotoba#flower language#japanese hairstyle#japanese culture#harukawa sango#bsd theories
8 notes
·
View notes
Text
я вернулась спустя хз сколько дней/лет отсутствия. И это снова хэдканоны на Касадора, потому что я его люблю и точка.
Вы видели его узкие сапоги на каблуке? Думаю, он очень устает шастать на них, так что самые его любимые/чувствительные точки на теле - это стопы. И поясница с шеей, так как ему постоянно нужно держать спину прямо, как аристократу и всё такое. К тому же, думаю, у него есть наряды с мужскими корсетами, которые стягивают ребра, но зато держат осанку. (Мне кажется, для него это важно. Не зря он Астариону даже делает замечание, чтоб тот не горбился, пока с ним говорит. Хотя, конечно, это была еще и просто шпилька в его адрес)
Тут уже даже скорее не хэдканон, но все же. Золотые украшения вплетенные в волосы. Цепочки из золота в сложной прическе на восточный манер. Просто представьте. Ему очень пойдет образ восточного принца.
Он пользуется черной подводкой для глаз. По крайней мере, в игре создается такое ощущение, будто его глаза подведены. Думаю, он мог бы делать это для того, чтоб взгляд был более выразительным и напряженным. Чтоб его отродья ТОЧНО понимали, что им пздц, если они его расстроят.
Еда для вампиров - не то же самое, что и для нас с вами. Это показатель иерархии. Как в волчьих стаях, и в целом, в животном мире. Поэтому Касадор никогда не разрешает отродьям есть раньше, чем поест он. И, конечно же, он никогда не делится своей едой. У тех, кто ниже по иерархии совсем другая пища. В целом, у еды почти сакральное значение. Что, учитывая силу вечной вампирской жажды, не очень удивительно. Касадор старается пить из людей не теряя достоинства - медленно и не проливая ни капли. Потому что он выше «инстинктов». И потому что очень сильно получал от Веллиота в прошлом за то, что терял контроль над собой.
Он имеет особое отношение к Астариону, потому что видит одновременно себя в нем (Астарион за 200 лет не сломался до конца, все еще намерен избавиться от оков рабства) и Веллиота (внешне, частично). Все это вместе приводит его в ужасное бешенство. Он предпочитает ненавидеть Астариона и вредить ему больше всех, но в редкие, ужасно редкие моменты, именно его он и «щадит». Потому что слишком отчетливо вспоминает себя и у него не поднимается рука снова окунуться в тот ужас, который он пережил от рук Веллиота. В такие моменты он прогоняет Астариона прочь, раздражаясь на свою сентиментальность и слабость.
Любит и ненавидит тишину одновременно. Любит, потому что она приносит покой, дает уединение и ощущение личного пространства, которым он упивается до сих пор после освобождения от Веллиота. Не любит, потому что иногда мысли слишком громкие, настойчивые. Иногда тишина слишком тревожная, мертвая, вызывающая воспоминания того, как он висел на колу 11 лет в ти-ши-не.
Окей, немного мрачного юмора добавим. Если честно, от него идет вайб русского многодетного отца, который почему-то ещё не сдал диточек в дет.дом. И юмор у него соответствующий, мне кажется. Так что если на охоте отродье сильно поранится (хз, охотники на монстров там и тд) и не дай бог додумается пожаловаться Касадору, то юмореска будет следующей: придется отрубать 😔
и отрубит же.
7 notes
·
View notes
Text
Прощення
Запах гару та металу різав ніздрі. Асока розплющила очі. Темні, пошарпані стіни коридору, освітлені далеким сяйвом вибухів, грізно нависали над тогрутою, погрожуючи обвалитися на неї за першого ж хибного кроку.
Фабрика мала от-от вибухнути.
Тано озирнулася довкола в пошуках вчителя. Сила підказувала їй куди бігти.
Коридор здавався їй нескінченним. Вона бігла чимдуж, але ніяк не могла дістатися своєї цілі. Уламки дроїдів, тіла давно мертвих клонів, шматки каркасу і металічних конструкцій загороджували їй шлях. Але Асока не зупинялася.
Фабрика от-от вибухне.
Нарешті жаданий вхід, але… Це глухий кут. Вона обернулася. Вхід у цех у протилежному кінці коридору.
Асока бігла не відчуваючи ніг. Вона мала його врятувати, мала… Вона не припуститься цієї помолки знову.
Ставало спекотно, ніби жар вибуху навздоганяв її…
Перестрибнувши через обвалену балку, “Шпилька” ледь не врізалася у стіну, що вм��ть постала перед нею.
Фабрика от-от вибухне.
Хвала Силі, вона знайшла вхід у цех. Він був збоку від новоутвореної стіни.
Варто було Асоці ступити крок всередину, як вона ледь не задихнулася. Спека, сморід горілого пластику і гар.
Вона подивилася перед себе. Залізні стіни, осяяні вогнем, що танцював пекельний танець унизу, під платформою, на якій вона стояла. З платформи відкривався жахаючий краєвид униз…
Висока постать, яка певне була тут доречною і водночас ні. Наче мить тому випрасувані, чисті синьо-коричневі джедайські мантії, що чудово пасували їх господарю, темно-русе, чудово причесане та вкладене волосся не вписувалися у картину довколишнього хаосу.
Анакін Скайвокер власною персоною.
Джедай стояв до тогрути спиною, спершись об дивом вціліле поруччя платформи, і споглядаючи пекло, що робилося внизу.
— Майстре! — гукнула вона до вчителя. — Нам потрібно негайно йти звідси! Тут небезпечно!
— Навіщо? — абсолютно спокійно відповів Анакін, не обертаючись. — Я не бачу тут ніякої небезпеки.
Кров похолола в судинах: Асоку жахав спокій у голосі вчителя.
— Але ж, майстре! — здається в очах Тано з’явилися сльози. — Будівля от-от злетить у повітря! Нам потрібно тікати звідси, доки не пізно!
— Невже? — у голосі Скайвокера з’явилися нотки недовіри. Він повільно обернувся до “Шпильки”.
Здається крик застряг у горлі тогрути…
Незважаючи на тепле світло, лицар-джедай виглядав по-покійницьки блідим. Блакитні очі, що колись яскраво та жваво дивилися на юну джедайку, тепер були блідими, ніби небесну блакить добряче розвели водою. Його погляд виражав байдужість, а обличчя — спокій.
Він нагадував примару серед цього пекла.
— Майстре! Прошу, ходімо! — майже плачучи благала Асока. Вона схопила його за руку, намагаючись потягти з собою. Анакін вмить висмикує її, ніби його схопила не “Шпилька”, а ворог.
— Хто ти? — запитав він, ніби не впізнаючи свого падавана. У його голосі пролунало здивування, а лице на мить осяяла гримаса страху.
— Це я — Асока! Майстре, благаю… — тогрута простягла руки до джедая.
— Ти не Асока… — тихо проказав він, задкуючи до перил. Він зі страхом дивився на неї. На мить мертвецька білизна зійшла з його обличчя, а напів зруйнована фабрика змінилася на зелені сади Храму джедаїв.
Лише на мить…
— Асока Тано мертва.
Все повернулося на місця: вогонь, що танцює пекельний танець унизу, сморід, гар…
— Ні! — кричала Асока. Вона кинулася до вчителя, але було пізно.
Скайвокер, перекинувшись через металеві поручні, полетів униз, розкинувши руки в сторони. Він летів у полум’я із заплющеними очима, випромінюючи абсолютні вмиротворення та спокій.
“Асока Тано мертва” — жахливим ехом лунали ці слова промовлені ним…
Мить. Полум’я внизу перетворюється на кривавий туман, пронизаний чорними тріщинами.
Він розплющує очі… Вони червоні, з них летять блискавки…
З уст Анакіна злітає відчайдушний крик. Обличчя сповнене болю та…
Ні. Ні. Ні! Асока кричала. Як вона могла? Як? Як вона могла з ним так вчинити? Він їй довіряв, він був її другом, він любив її… А вона його по-зрадницьки вбила!
— Ні! — вереск тогрути розрізав повітря, ніби скалки після вибуху.
Асока прокинулася. Серце калатало, немов навіжене.
Знову.
Асока заплакала. Вона не може собі пробачити його смерть. Не може…
Вітаю! Це мій перший фанфік як на Tumblr, так і взагалі. Прошу сильно не сварити за можливі помилки в тексті!
3 notes
·
View notes
Text
В большой, уже полупустой, аудитории раздался протяжный скрип массивной деревянной двери. Всё никак не могли её смазать. Преподаватель оторвался от изучения доклада одного из студентов и медленно повернул голову в сторону звука. В образовавшуюся щель просунулась симпатичная девушка с белыми прямыми волосами.
- Можно войти, Александр Петрович? - послышался тонкий виноватый голос.
- Проходите, - он ответил голосом, напоминающим звук шкрябанья осенних листьев по асфальту.
Девушка быстро преодолела дверной проем и засеменила к кафедре настолько быстро, насколько позволяла кожаная юбка-карандаш и тонкая шпилька на туфлях. По пути улыбнулась подруге, которая покидала аудиторию и жестами ей объяснила, что будет в курилке если что.
Александр Петрович внимательно проследил за передвижением студентки, силясь вспомнить кто это такая.
- А, госпожа Сатурова, - наконец вспомнил он. - Ну хотя бы в конце семинара имею счастье вас лицезреть. С чем пожаловали?
- Вот, - только и ответила Сатурова и протянула Александру Петровичу доклад.
- Угууу, - протянул он и взял доклад. Сатуровой могло повезти и сегодня, как везло неоднократно на протяжении её короткой жизни, но именно в этот день у Александра Петровича, по непонятным для него причинам, было скверное настроение.
- Сатурова, такое опоздание это неуважение ко мне и к литературе в целом. Поэтому ваш памфлет приносите через деканат.
Он слегка кинул доклад на кафедру и вышел довольно приятный, на его взгляд, звук.
- Александр Петрович, ну пожалуйста, - заныла Сатурова и сделала свои самые грустные глаза.
- Нет. В деканат, - от её жалобной гримасы Петровичу становилось хуже.
- А у меня литературная причина опоздания, - неожиданно сказала студентка со смесью гордости и загадочности на лице. Умоляющий взгляд сдуло в неизвестном направлении.
- Что? - преподаватель вроде бы заинтересовался, но быстро взял себя в руки. - Зачитались книжкой по пути? Не верю. Судя по тем купленным докладам, которые вы мне постоянно таскаете, читать вы не особенно любите.
- Зачиталась, да, - ответила Сатурова, пропустив мимо ушей замечание пр�� доклады. - Только не книжкой, а стихами в метро. Чужими.
- Как это? - наконец проиграл Александр Петрович.
- Я ехала к вам на пару. В метро. И даже не сильно опаздывала, - почти шепотом, с предвкушением начала свой рассказ Сатурова. Она придвинулась к кафедре и положила на нее свои тонкие руки с аккуратным нежно-розовым маникюром, всем своим видом показывая, что Александр Петрович был удостоен чести узнать какой-то важный секрет или даже настоящую сплетню, что, по мнению Сатуровой и её подруги, было дороже любых докладов по литературе.
- В общем как всегда залипала в телефоне, - слово "залипала" немного покорежило профессора, однако, он отметил, что ждёт продолжения, каким бы оно ни было. Как говорится - читали и похуже. - Ещё я люблю подглядывать в чужие телефоны, мало ли на какую переписку наткнешься. А рядом со мной стоял парень примерно моего роста. И я к нему подглядела и увидела, что он пишет стихи. Прямо там, в телефоне.
На этом моменте Сатурова даже немного подалась вперёд. На её лице играла улыбка, а глаза раскрылись от удивления, будто она увидела это снова в первый раз.
- Ну и что дальше? - уже как бы и в нетерпении спросил Александр Петрович.
- Ну я стала тайком читать что он там пишет. Притворялась, что смотрю в свой телефон, а сама немного повернулась в его сторону, чтобы был прямой контакт с его экраном. И он писал строчку, останавливался, думал, писал другую. Потом стирал, потому что ему казалось, что строка неудачно вышла, хотя мне нравилась. Я, конечно, в первый раз видела, чтобы кто-то писал стихи.
- Да, представляете, стихи тоже кто-то пишет, госпожа Сатурова, - он хотел съязвить, но вышло скорее грустно. Он вдруг вспомнил, как сам в юности писал где только не подвернется и на чем угодно, хоть на салфетках. Тогда его страсть к писательству еще не была похоронена под толстым слоем университетской рутины и периодическими приступами ангедонии после развода. - Так в итоге стихи вам понравились?
- Да, очень. Они были о любви, но скорее о грустной. Он все писал и писал и я ждала когда он закончит, чтобы дочитать. Так и проехала шесть остановок. Пришлось возвращаться, - она тихонько побарабанила ногтями по кафедре и этот звук тоже был очень приятным.
- Действительно, весьма литературная причина, - согласился Александр Петрович.
- Скажите же, - неожиданно громко выдала Сатурова, при этом в середине слова повысив свой голос на пару октав вверх. Это выдернуло профессора из странного медитативного состояния, в которое он начал погружаться от, внезапно нахлынувших, воспоминаний.
Было видно, что эта история откликнулась в сердце стареющего преподавателя литературы, и Сатурову можно было поздравлять с очередным изящным проходом по тонкому льду незачета.
- Ладно, Сатурова, - начал было Александр Петрович, но вдруг спросил, - А этот поэт, которого вы встретили в метро, вы с ним познакомились?
- Нет, конечно, зачем? - презрительно прыснула Сатурова, как будто вопрос состоял из абсолютно абсурдного предложения.
Александр Петрович выпрямился на стуле и швырнул доклад на кафедру в её сторону.
- Через деканат, Сатурова. Через деканат.
#русский блог#русский пост#русский tumblr#русский текст#русский тамблер#писательство#рассказ#творчество
7 notes
·
View notes
Text

ㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤ ⠀⠀⠀⠀— здравствуй, шпилька. ⠀⠀⠀⠀— энакин.⠀ ⠀⠀⠀⠀ㅤㅤ⠀ㅤㅤ⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀ㅤㅤㅤ⠀ㅤㅤ
⠀ANISOKA (2008-2023)
12 notes
·
View notes
Text
Бля, меня не так раздражает факт того, что есть те, кто может позволить себе просто учиться и не волноваться о том, что нет чего-то важного из вещей (хатя завидую, не скрою), но как же выводит из себя, когда начинают тыкать в то, что работать и учиться это тяжело и по учебе уже не так тянешь. Спасибо, капитан очевидность, вот только выбора у меня шибко нет. Эта шпилька (?) от соседки по комнате, когда я сказала, что проспала пару, выбесила. Ей-то родители и ноут новый купили, и переезжать собираются в столицу. А мне уже сейчас надо думать, как выкраить на ноут, и на что дить в следующем году, тк с деньгами семье не все гладко, от слова совсем
Почему те, кому стартовые условия достались лучше, не могут лишний раз промолчать
5 notes
·
View notes
Text
[Гедканони] Гʼюґо Влад: У Романтичних Стосунках

Попередження про вміст: потурання моїм бажанням, можливий OOC, флафф, ОЖП (читачка).
Джентльмен. Вишукані, навмисні жести. Тримає твою парасольку, відкриває двері та висуває тобі стільці. Дає тобі своє пальто, коли тобі холодно, не замислюючись. Цілує твої кісточки пальців і тильну сторону долоні при привітанні та прощанні. Пропонує своїм ліктем з’єднати ваші руки, поки він йде по зовнішньому боці тротуару. Пропонує тобі руку перед тим, як ти спускаєшся зі сходів.
Але не утримується від того, щоб дражнити тебе. Кокетливі перепалки, шепіт у твоє вухо, самовдоволені погляди, не так вже непомітно спостерігає за тобою — будь-що, щоб побачити тебе схвильованою.
З його гетерохромією — одне червоне око, одне бурхливо-блакитне — погляд Гʼюґо неможливо проігнорувати. Він спостерігає за ��обою, коли ти не дивишся, і коли ваші погляди зустрічаються, він тримає твій погляд рівно стільки, щоб серце у тебе прискорилося. Йому взагалі нічого не потрібно говорити.
Любить називати тебе: «кохана», «люба», «любов [моя]», «мила», будь-як.
Захищає, але не власницький. Він може ревнувати, але це відбувається через його невпевненість і той факт, що це перші серйозні стосунки з кимось. Гʼюґо не душить тебе, він поважає твою незалежність і достатньо впевнений у тому, що ти йому не зрадиш. Він втручається, коли хтось викликає у тебе дискомфорт, виблискуючи своєю чарівною посмішкою та використовуючи свій сріблястий язик, він твоя друга половинка, і він із задоволенням допоможе. «Щось не так, мила?»
Але якщо ти в небезпеці… Це зовсім інше. Гʼюґо без вагань звернеться до погроз і насильства. Він стає між тобою та загрозою, захищаючи тебе від будь-якої небезпеки. «Залишайся позаду мене».
Спостережливий. Він запам’ятовує твої звички, знає, що тобі подобається і що не подобається, як ти хмуриш брови, коли збентежена, як ти кусаєш губу, коли нервуєш, як приготувати твій улюблений напій/страву та скільки цукру ти віддаєш перевагу.
Зберігає сувеніри та подарунки. Як колекціонер, Гʼюґо знає цінність речей — особливо якщо вони унікальні, і особливо якщо вони від його другої половинки. Він зберігає все, що ти йому подаруєш: від чогось незначного — як шпилька чи, можливо, стрічка, яку він ховає в кишеню пальта, як секрет, — до подарунків ручної роботи. Він дорожить ними.
Любить дарувати тобі подарунки. Троянди і шоколад — це кліше (але якщо ти їх любиш , він із задоволенням тебе побалує цим), він вважає за краще подарувати тобі щось значуще і корисне. Ти згадала книгу, яку хочеш прочитати, чи статуетку обмеженого тиражу? Будь впевнена, він тобі це дістане. Якщо ти прокоментуєш той факт, що він балує тебе, він знизуватиме плечима і скаже: «Ти цього заслуговуєш».
Наодинці він більш ніжний. Гʼюґо дозволить собі покласти голову тобі на коліна, а ти можеш провести пальцями по його волоссю. Він сяде на підлогу між твоїх ніг і дозволить тобі розчесати та зав’язати його волосся, заплющивши очі, наспівуючи собі під ніс.
Не може повірити, як йому пощастило, що він знайшов тебе. Він дійсно ніколи не думав, що в кінцевому підсумку закохається або заслужить чиюсь любов після всього, через що він пройшов. Але він щасливий, що має партнерку, який проллє за ним сльози.
Він відпочиває з головою у вас на колінах, тихо говорить про своє минуле, дозволяє вам бачити його незахищеним і вразливим – це найвища ознака довіри.
Не говорить прямо «я люблю тебе». Він красномовний. Він скаже: «Ти світанок до моєї темряви» або «Моє серце твоє, тепер і навіки». Замість «Я сумував за тобою» це «Це місце було дуже тихим без тебе».
[Headcanons] Hugo Vlad: In a Romantic Relationship

cw: self-indulgent, possible OOC, fluff, female reader.
A gentleman. Refined, intentional gestures. Holds your umbrella, opens doors and pull out chairs for you. Gives you his coat when you’re cold without a second thought. Kisses your knuckles and the back of your hand as a greeting and when bidding you a farewell. Offers his elbow to link your arms together while he walks on the outer side of the sidewalk. Offers his hand before you step down a stair.
But doesn’t refrain from teasing you. Flirtatious banter, whispering sweet nothings into your ear, smug glances, not so subtly watching you — anything to see you flustered.
With his heterochromia — one red eye, one stormy-blue — Hugo’s gaze is impossible to ignore. He watches you when you’re not looking, and when your eyes do meet, he holds your gaze just long enough to leave your heart racing. He doesn’t even need to say anything at all.
Loves to call you nicknames: ‘darling’, ‘dear’, ‘love’, ‘beloved’, ‘sweetheart’, anything.
Protective, but not possessive. He may get jealous, but it comes from his insecurities and the fact it’s the first serious relationship with someone. Hugo doesn’t smother you, he respects your independence and is confident enough in you not to cheat on him. He steps in when someone makes you uncomfortable, flashing them his charming smile and using his silver tongue, he’s your significant other and he’s happy to help. “Something wrong, sweetheart?”
But if you’re in danger… It’s completely different. Hugo will not hesitate to turn to threats and violence. He steps between you and the threat, shielding you from any danger. “Stay behind me.”
Observant. He memorizes your habits, knows your likes and dislikes, how you furrow your eyebrows when confused, how you bite your lip when nervous, how to make your favourite drink/dish and how much sugar you prefer.
Keeps mementos and gifts. As a collector, Hugo knows a good value in things — especially if they’re unique, and especially if they're from his significant other. He keeps everything you give him: from something insignificant — like a hairpin or maybe a ribbon, that he tucks into his coat pocket like a secret — to handmade gifts. He treasures them.
Loves to give you gifts. Roses and chocolate are cliche (but if you like them, he’ll happily indulge you), he prefers to give you something significant and useful. Did you mention a book you want to read, or a limited-edition figurine? You can be sure, he will get you that. If you call him out for spoiling you, he’ll shrug and say, “You deserve it.”
He’s more affectionate in private. Hugo lets himself lay his head on your lap and let you run your fingers through his hair. He'll sit on the floor between your legs and let you comb and tie it up, eyes closed, humming under his breath.
Can’t believe how lucky he is to have found you. He really never thought that he would end up falling in love or deserve someone’s love after everything he has gone through. But he’s happy to have a partner that will shed his tears for him.
Resting with his head in your lap, quietly talking about his past, letting you see him unguarded and vulnerable is the ultimate sign of trust.
Doesn’t say “I love you” directly. He’s eloquent. He will say “You are the dawn to my darkness” or “My heart is yours, now and forever”. Instead of “I missed you”, it’s “This place felt awfully quiet without you”.
358 notes
·
View notes
Text
https://goldandsilver.com.ua/jnocha-srbna-shpilka-quotserdenkoquot-8222ebr
Жіноча срібна шпилька "Серденько"

0 notes
Text
https://obyavleniya.kaspi.kz/a/telejka-shpilka-hurakan-hkn-tbp6415-ispolzuetsya-na-predpriyatiyah-obschepita-116786286/?utm_source=kaspi_superapp&utm_medium=direct&utm_campaign=share_advert


Тележка-шпилька Hurakan HKN-TBP6415 используется на предприятиях общественного питания и торговли для транспортировки и хранения противней. Модель оснащена 4 поворотными колесами, 2 из которых снабжены тормозными устройствами. Тележка не подходит для использования внутри ротационных печей или камер шоковой заморозки. Каркас выполнен из стали 201.
Габариты в упаковке: 1610x670x120 мм.
126 000 тенге.
Алматы.
Отправка по Казахстану!
0 notes
Text
Найпростіший спосіб почистити варені яйця: кулінарний лайфхак
Варені яйця — один із найпопулярніших інгредієнтів для приготування салатів та інших страв. Зварити яйця може кожен, але ось очистити їх так, щоб разом зі шкаралупою не відірвати частину білка, буває складно. Пропонуємо найпростіший спосіб, який зробить процес очищення легким і швидким. Лайфхак: проколювання шкаралупи перед варінням Що потрібно: Яйця; Голка або шпилька. Як діяти: Перед тим…
0 notes
Text
Кросинговер. І
Похмуре, затягнуте сірими хмарами небо. Напів зруйновані будівлі моторошно оточували Асоку. Здалеку чулися гуркіт вибухів та пострілів. Війна невблаганна.
Молода тогрута обережно йшла слідами, що ледве можна було розгледіти в багнюці. Вони вели до однієї з ледве вцілілих будівель.
Вибиті вікна, потрощені шибки, всіяні тріщинами голі стіни. Колись тут було життя. Але зараз це пустка.
Тано обережно перелізла через вікно. Підлога всипана рештками скла та штукатурки, які тріщали під її ногами. Асока озирнулася.
— Майстре? — гукнула вона.
Тиша.
— Скайхлопче, я знаю, що ти тут! — гукнула вона знову.
Усередині почувся шурхіт. Асока попрямувала на звук.
Джерело звуку закутавшись у коричневу мантію сиділо в кутку суміжної кімнати.
— Скайхлопче! — Асока попрямувала до нього.
Дівчина смикнула Анакіна за мантію. Той щільніше закутався в цупку тканину. Скайвокер сидів, обійнявши коліна та опустивши голову на них.
— Що сталося? — вона сіла навпочіпки перед ним.
Тогрута спробувала забрати його руки з колін, але тільки вона торкнулася, Анакін міцніше стиснув руками коліна і заповз глибше в куток.
— Майстре! — з розпачем вигукнула Тано.
— Шпилько, залиш мене в спокої, — глухо промовила грудка, закутана в мантію, не підводячи голови.
Запала тиша, лише чутно тихе сопіння.
— Щось сталося? — вона обережно торкнулася його. Нуль реакції, лише тихе буркотіння.
— Майстре, прошу, розкажіть мені! — вона обережно потрусила його. — Можливо я вам зможу допомогти…
— Навряд чи… — знову глухо він відповів.
— Будь ласка… — тогрута поклала долоню на плече друга.
Несподівано для неї, Скайвокер різко підвів голову і поглянув на неї. Очі червоні, ніби він мить тому плакав.
— Шпилько, залиш мене в спокої, — тремтячим голосом промовив він. Сльози зібралися в очах.
— Скайхлопче, я можу допомогти, — Асока торкнулася плеча Анакіна. — Просто розкажи мені, що сталося.
Дві цівки покотилися його щоками. Він знову сховав лице від учениці. Почулися схлипи.
Асока насупила брови. Вона схопила вчителя за голову, змушуючи підвести її.
— Що. Сталося. — сказала вона дивлячись йому в очі.
Зо мить він хотів відвернутися й уникнути відповіді, але потім, не стримуючи плачу, обійняв Асоку.
— Я втомився… — схлипуючи, промовив він. Сльози рікою текли обличчям Скайвокера. — Я втомився від цього всього… Від війни, від смертей, від цього безглуздя…
Шпилька обійняла майстра у відповідь. Вона обережно гладила його по голові, примовляючи:
— Все буде добре. Скоро це все скінчиться…
Похмуре сіре небо. Вітер свище. Здалеку чувся гуркіт вибухів та пострілів.
Вони довго так сиділи, обійнявшись.
Війна невблаганна.
2 notes
·
View notes
Text
Шпилька
Читати на АО3 https://archiveofourown.org/works/54314026
Автор/ка Grapeladyyuu
Фанхати: 魔道祖师 - 墨香铜臭 | Módào Zǔshī - Mòxiāng Tóngxiù
Відносини: Jiang Cheng | Jiang Wanyin/Wei Ying | Wei Wuxian
Опис:
Вей Вусянь не помітила як до неї прийшов Дзян Чен. В розмові вони отримала недоподарунок від свого названого брата.
Кількість слів: 1,475, Частини: 1/1
Рейтинг: Teen And Up Audiences
Попередження: Underage
Категорії: F/M
Персонажі: Wei Ying | Wei Wuxian, Jiang Cheng | Jiang Wanyin, Jiang Yanli
Читати на АО3 https://archiveofourown.org/works/54314026
0 notes
Text


ㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤ ⠀⠀⠀⠀— привет, шпилька. ⠀⠀⠀⠀— энакин. ⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀ㅤ⠀⠀
ㅤㅤ
ㅤAHSOKA, STAR WARS: THE CLONE WARS (2008,2023)
3 notes
·
View notes
Text
Когда подавился слоном
Achtung! Пост рожден в муках неопределенности, страха и тревог. Не рекомендован к чтению таким же творожникам тревожникам, как я
... или добро пожаловать;)
Моя подруга с университетской скамьи очень любит при больших проблемах/возможностях (читайте в зависимости от вашего темперамента) приговаривать:
Нужно есть слона по кусочкам.
Это, конечно, не призыв к экономному мясоедству, а скорее совет рассматривать большой объем информации поэтапно. И это работает!
... пока ты ешь с закрытыми глазами.
Рассмотрим одну случайную глобальную цель (внимание, не мечту, мы здесь с вами отъявленные прагматики) - работать в Германии врачом по специальности. Маршрут построен! Пожалуйста, сдайте 3 экзамена, достаньте, апостилируйте и переведите около 15 документов, найдите предполагаемую ставку в больнице и приготовьте немного денежек.
Звучит ужасно, я в деле!
Первые сто метров гипотетический достигатор учит немецкий от нуля до B2. Это вариабельно тяжело и интересно. Первый поворот и он сдает экзамен владения на этом уровне с помощью TELC, Goethe или другой государственной аттестации (привет, я вот здесь как раз жду результаты этого красавца-монстра)
По пути не забываем заехать в русский ресторанчик, где у МФЦ-официанта заказываем апостиль на свидетельство о рождении и свидетельство о браке (если муж достигатора устроился в Германии раньше и теперь у вас виза по воссоединению семьи). Подходим к бармену из Министерства образования и апостилируем все, что успели ухватить на вручении по окончании ВУЗа (диплом о шестилетке, аккредитация специалиста и т.д.). На выходе может докопаться охранник и попросить еще 15 документов для визы, но достигатор с этим справиться.
По дороге могут встречаться выбойны в виде сомнений, страхов и проблем интеграции. Некоторым достигаторам иногда даже перебегают дорогу дикие олени тоски по Родине. Будьте осторожны.
Едем в горку и получаем один из вариантов разрешения тусоваться в Германии (у кого-то ВНЖ по супругу, у кого-то немецкие корни, у кого-то голубая карта с плюшками). На дорогах пробки, бумажки на свободное перемещение вне Германии с возможностью вернуться обратно можно ожидать больше 6 месяцев (как со мной, например, но не переживайте - сегодня я ее очень радостно получила *писк*).
Далее нас ждет крутая шпилька с возможностью вывалиться из машины - здесь я открыла список документов для сдачи экзамена на медицинский немецкий (напишу позже разъяснительный пост для себя самой:)). Если достигатору покажется мало, он может в этот же момент открыть список учебников для подготовки к Fachsprachprüfung (экзамен 1 просто на мед язык, после него можно работать в конкретной земле 2 года) и к Kenntnisprüfung (экзамен 2 на мед знания, после него можно работать во всей Германии бессрочно). Чудом усидев в салоне, не расслабляемся - ведь ваш навигатор пересчитывает время вашего пути к заветной цели работать врачом и исчисление идет, дай боже, в месяцах.
На этом страшная часть заканчивается и я чувствую себя лучше. Спасибо, что не выпрыгнули из машины.
Я корыстно использую этот пост в целях самопсихотерапии, простите. Но на самом деле, я здесь, чтобы сказать себе и похожим достигаторам (БУДЕТ ОЧЕНЬ ЖЕСТКО):
Отъебитесь от себя.
Нет, ну правда. Не сбавляйте темп обучения, но не добивайте себя подсчетами времени пути, если у вас есть такая возможность.
0 notes