0bliter4te

[0bliter4te]

Біль, рішень

Мене роздирає з середини, я невпевнений в усьому, особливо в собі. Через це мені важко приймати будь які рішення. В одну мить я згадав метод орла і решки, тепер весь мій вибір вирішує монета. Але є одна проблема. Вже доволі давно мене мучить одна справа, і я ніяк не можу прийняти рішення. Її я не можу довірити монеті. Тому що це занадто важливе рішення, так само як рішення в дитинстві по якому шляху ти будеш рухатись. Я не можу, ця біль, вона не фізична, але від неї так болить, гірше ніж від фізичної, до неї я зміг привикнути. Через сумніви я не можу зробити крок, не хочу лишній раз комусь надокучати, але і просто сидіти мені боляче. Можливо я міг би це зробити під сильною дією алкоголю в крові, але це були б не мої слова. Зараз я відчуваю ніби катування розтягування тіла, розриває на два куски які хочуть загризти одне одного. Якщо я зроблю крок то нічого не втрачу, в випадку провалу просто відбудеться протилежний варіант. Але, як я вже казав, я не хочу надокучати, не цій людині, вона надто важлива, їй і так погано, а ще й зі своїм нодокучаням.

Нехай ліпше мене розірве, ніж шукати відповідь.

[0bliter4te]

Сенс

Я постійно намагалась відволікати себе від розмови з собою, від роздумів про моє існування, через це я ніяк не міг відповісти собі, чому я не можу просто убити себе. Тепер, коли я не сплю усю ніч, я не можу сховатись, втекти від цих думок. Я досі не знайшов остаточної відповіді, і наврядчи знайду її. Молодшою я не задумувалась про сенс свого існування, але з часом, коли моїх помилок ставало дедалі більше, до мене в голову почали закрадатись думки про самогубство, але я ніяк не міг на це наважитись, говорив собі що не все так погано, з цього пішло моє бачення що завжди може бути гірше, і коли настане кінцеве "гірше", уже не може бути гірше, я покінчу з собою. Але так думала минулий я.

За цей рік, я багато чого для себе переосмислив, тому і мої погляди змінились, для всіх, в гіршу сторону, для мене не вони не сильно змінились, в основному тільки погіршили мій стан. Цей рік для мене мав більше значення ніж все моє життя, ніби він і був всім життям.

У ці безсонні ночі я думала про сенс, чому я не можу покінчити з собою, я так і не знайшов відповідь, можливо це страх, не смерті, а того що буде після неї, можливо надія, яку я ненавиджу, або моя слабкість, хоча по порізам на моєму тілі важко сказати що я боюсь завдати собі шкоди. Але факт того що я ще не зробила самогубство є фактом. І це треба вирішувати.

Скоро трісне мій останній нерв, мій час закінчиться.

[0bliter4te]

Impasse

Я ненавиджу себе, своє тіло і ще багато речей у цьому світі. Можливо було б легше сказати що мені подобається, але ні, такого немає. Через людське тіло яке має потребу у сні, я знову побачив сон який не хотіла бачити. Можливо місяців три тому, хотів би, але не зараз. Це так жахливо, знайти якусь ціль, і втратити її майже в той самий момент.

Я змучилось.

Я втратив все цінне для мене, це все моя провина, я могла зробити краще, міг зрозуміти все раніше. Через свій егоїзм, і сліпоту до інших, я більше не маю нічого цінного. Ця провина минулого, егоїзм, і відсутність емпатії ніби випалюють мене з середини.

Чи може бути це знаком, щоб я випила бензину, чи ще якоїсь горючої речовини, і підпалив це все? Непогана ідея. Тільки на таку смерть я заслуговую, дану і болючу.

Я дізнався те про що довго думав. Але тепер не знаю чи мав взагалі право це знати, і це мене мучить. В всіх своїх бідах винне тільки я.

Тільки довга і болюча смерть підійде мені.

[0bliter4te]

Нав'язані потреби

Чому людина така неповноцінна? В неї багато потреб, особливо тіла. Чому заборонили досліди над людьми, завдяки ним люди вже еволюціонували декілька разів.

В моєму житті є 3 основні речі які я ненавиджу, себе, людський фактор (людяність) і надію. Появилась ще одна річ яку я почало ненавидіти, не так сильно, але, і не на стільки слабо щоб її ігнорувати. Це сон, не поняття сну як потребу організму в відпочинку і "перезагрузці" а той що показує твій світ, твої страждання, нагадує що ти втратив, як все могло статись зробивши інший вибір. І це мене нервує, я вже майже не згадував те чого не хотів, але цей ублюдський сон показав мені цю стерву, яку я ненавиджу, надію.

Тому, як мінімум, я буду тренувати свій організм менше спати. Зараз іде друга доба без сну, допомагає кава та енергетики, зрідка алкоголь.

Я не хочу більше бачити снів, взагалі.

[0bliter4te]

Я не хочу цього робити, але і не хочу просто стерти це , як ніби його і не існувало зовсім. Тому після довгих роздумів і десятки підкинутих монет, я вже ж таки наважилось викласти це тут. Тепер, з надією що його побачить як можна менше людей. Це перша історія яку я писало давно, і переписувало десятки раз, з часом я б все рівно переписало її ще декілька раз, але мене це вже втомило , тому показую цю версію. Це перший спосіб померти, коротка історія...

"Остання тінь №1"

12.03.2025

День який нічим не відрізнявся від інших. Буденність блукала містом. Після закінчення війни, яка принесла багато смертей, руїн, та морально убитих людей. Ця війна показала усьому світу що, не все так як здається, але і те що, без підтримки інших НЕ ВИЖИТИ в цьому світі. Здавалося одна смерть, нічим не примітної людини, нічого не змінить у цьому світі. Як і пару десятків смертей, порівняно з тією кількістю смертей на війні.

Але саме в цей день, на площу непримітного міста, яке в малій кількості відчуло війну, вийшов чоловік, з рюкзаком на сині та каністрою в руці. Він був одягнений повністю у чорне, чорні кросівки, чорні джинси у яких на поясі проглядається кобура від пістолета, чорна сорочка, чорний капелюх і баф який закривав половину обличчя. На лівій руці у нього був механічний годинник, а на правій браслет, на вигляд пошарпаний часом. В сутінках міста, чоловік в такому вигляді був схожим на тінь. Його чорний капелюх і баф утворювали бездну замість його обличчя.

Сидяча тінь на фундаменті театру привертала незначну увагу, яка викликала у людей різні емоції, в когось настороженість, в когось здивування, навіть у декого страх. Сам чоловік сидів непорушно, дивлячись мертвим поглядом в одну точку, час від часу поглядаючи на годинник.

Після останнього погляду "тіні" на годинник, він підвівся, взяв у руки каністру, та почав розливати навколо себе рідину яка була в каністрі. Різкий запах який почав розповсюджуватися в повітрі, дав знати усім навколо, що в каністрі був бензин.

Після останніх крапель які приземлились поряд з ним, він озирнувся, біля нього зібралась великий натовп людей, дехто з них дістав телефон, для фільмування "вистави", або зателефонувати в поліцію.

В сутінках міста, під світлом лише ліхтарів, в мить спалахнула запальничка, на вигляд вона була старою, пошарпаною, можна було чітко спостерігати вигравіруваний образ дівчини з замотаними очима та зашитим ротом.

Усі в натовпі вже декілька хвилин тому зрозуміли до чого це все веде, але тільки декілька сміливців зроби невдалі спроби зупинити "тінь".

Як тільки одних з відчайдушних підійшов до "тіні" ближче ніж десять метрів, той швидким та заточеним рухом дістав пістолет з кобури, та націлив його на чоловіка який підходив до нього.

Натовп здригнувся. Авжеж, більшість з них вперше бачать справжню зброю. Палець "тіні" був на спусковому гачку пістолета, що означало повну готовність вистрелити в чоловіка який наближався.

Він закляк, рефлекторно піднявши руки в гору. Намагаючись розмовою відволікти "тінь", від давав можливість іншому сміливцю обійти ззаду. Але як тільки він підійшов до "тіні", пролунав постріл, чоловік ззаду упав на одне коліно, а другого почала текти кров, заливаючи білий бетон те��тру. Після цього ніхто більше не насмілився підійти до "тіні".

Застигший натовп намагався зрозуміти що йому робити. "тінь" піднявши запальничку над головою, відпустив її. Натовп заворожено спостерігав за тим що відбувається.

Як тільки запальничка торкнулась землі, підпаливши весь бензин навколо, в тому числі той що був на "тіні". Пролунав постріл, потім ще один. За кожною випущеною пулею слідував труп який вже валявся на землі.

Жертвами були всі чоловіки та жінки, діти та старі, один за одним вони замертво падали на асфальт який поступово омальовувався кров'ю.

Випустивши усі пулі з обойми, швидкими рухами "тінь" перезарядив пістолет, та продовжив саою виставу. В той же час палаючи у полум'ї.

Через декілька хвилин на місце події прибули усі спец служби, поліція, рятівники та медики.

Кожен працівник спец служб знав своє діло, усі спрацьовано роби те що мали. Поліція огородила територію, рятівники доставали спорядження, а медики відтягували ткрупи та намагались знайти хоть кого живого, але безуспішно, кожен постріл був ідеальним, одна куля пробивала один із життєво важливих органів, і не залишала жодного шансу на виживання. Поліція, після евакуювання всіх околиць, окуружила "тінь" та говорила в рупор

- кинь зброю та підніми руки в гору!

Як тільки рятівники готові були випустити струмінь води в "тінь" той швидким рухом руки зробив постріл в руку одного з рятівників, від чого вони втратили контроль над шлангом.

З під згорівшого одягу на тілі зачинщика, вже добре було видно рани на його тілі, просто всюди, на руках, на животі, на ногах і навіть на обличчі, і це були не тільки опіки, а й глибокі порізи.

Декілька хвилин, після поранення рятівника,

пролунав останній постріл, він був спрямований в голову "тіні", при тому ним же.

Ще довгий час ця подія залишить свої сліди на цьому місці. В мережі на весь світ розлетілась ця новина, відео, фото, та просто статті. Ніхто не розумів чому це сталось. Як би влада не хотіла приховати це, у них нічого не виходило. В сучасному світі з смартфонами та соцмережами, дуже важко щось повністю приховати.

В новинах про цю подію розповіли як про терористичні дії переможеного ворога, який не зміг змиритись з поразкою. На той час це звучало правдоподібно. Однак була мала частина людей які не вірили в цю розв'язку. Ці люди збирались разом і вирішили розгадати цю загадку. Як правило, вони придумали собі назву "Остання тінь".

[0bliter4te]

Що тобі каже тиша?

Що показує темрява?

[0bliter4te]

A chat with darkness

З самого початку я не думали що буду взагалі міркувати про це все, думало що просто буду жити як просте створіння з назвою "людина", але не все так сталося як гадалося. Ловлячи спогади чого минуло, своїх помилок, і всьо що я втратило зробивши неправильний вибір, спочатку я шукало когось хто в у цьому винен, сім'я, родина, оточення, суспільство, країна, світ. Але в кінці кінців, до мене дійшло, що винне в усьому убоге створіння яке іменується мною.

За останній рік, я відчувало себе просто створінням яку існує. Ніби блукаю по пустоті свого я, без всякого мотиву чи цілі. Як перегній який чекає поки його закопають у землю.

Чи змогли б ви відповісти на питання "хто ви"? Недавно мені задали це питання, я відповіло те що їм хотілося б почути. Але потім я задумалось над цим, і я зрозуміло що немає "мене", воно створене з різних особистості які проявляють себе в певному оточені. Якщо казати що такого не може бути, тоді "я" це просто оболочка яка нічого не хоче, і тримає у собі ці усі особистості.

Мої нервові зриви дуже рідкі, і короткі. Коли я спробувало виговоритися близькому другу, бо він наполягав на цьому, мені не стало легше, і ніякого відгука я не отримав, тому з тих пір ніхто крім мене не знаю про мій стан і проблеми. По моїм відчуттям скоро настане мій останній нервовий зрив, після якого мене більше не побачать. З кожним днем, з кожною річчю яка мене дратує все ближче і ближче він наближається.

Мене більше нічого не цікавиться цьому світі. Бувайте.

[0bliter4te]

4am

Кожна ніч для мене як допит. Постійно я не можу заснути нормально, єдиний спосіб це відключитись від перевтоми, або снодійне. Як тільки я залишаюсь саме з своєю головою то проклинаю себе в котрий вже раз. Постійно до мене приходять спогади які я не хочу згадувати, але й не хочу їх забувати. Вони приходять і по черзі показують мені що я проєбало, ніби врізаючи ще один ніж мені в груди. Ненавиджу себе за те що завжди все пройобую. Життя мені давало шанс виправити хоч щось, але я і це пройобувало. Чому я не можу почати гру заново, або завантажити збереження. Чи буде можливість почати нову гру після "game over"? Надіюсь я це скоро дізнаюсь. Апатія доб'є мене.

[0bliter4te]

Казанок не варить.

Я вже давно хочу покінчити з собою, але не хватає духу. Тому я вирішило покінчити як тільки знайду ідеальний спосіб це зробити. Але я тупе, не запам'ятаю цього. Тому хочу написати короткі історії самогубств, з різними способами, банальними, масовими, видовищними, ексцентричними і тд.

Сумніваюсь в тому чи варто це вкладати сюди, тому що якщо буде навіть один критик це забере у мене все бажання продовжувати. За мене вирішує все монета. Коли перша історія буде завершена, я підкину монету і вона покаже чи є місце цій історії тут чи ні.

[0bliter4te]

Біль. Апатія.

За останній рік я відчуло за надто багато нового, через це моє прокляття стало сильнішим, і проявляє себе все дужче. І це все водночас з навчанням, яке нав'язане моїми рідними. В кінці кінців вирішують все люди які мають владу, вони ставлять всі запитання і відразу дають на них відповіді, щоб ти, жалюгідне людисько, не задавало їх.

Яка може бути ціль коли в тебе апатія? З кожним днем, з кожною новою подією вона все більше посилюється. Від цього не хочеться займатись чимось новим, а старе вже не цікавить, і не приносить задоволення.

Таке відчуття ніби я залежне від усього в цьому світі, один раз спробувало, і наступного разу треба більше.

В голові такий бардак, навіть лізти це все розкладати по коміркам немає жодного бажання. При цьому це все всього лиш за рік, хоча, він був найбільш насиченим ніж усі попередні.

Не знаю що толком вкидати сюди, просто випадкові думки які вже довго сидять в голові, у них відсутній будь який сенс.

[0bliter4te]

Ні. Не треба це читати, це точно не для тебе написано. Просто проігноруй це.

Надіюсь це ніхто не побачить.

Хочеться зникнути. Ненавиджу себе за все що я робило. Можна була краще, можна було більше. Я заставлю себе пам'ятати кожну свою помилку, як мінімум їхню кількість, тіло буде пам'ятати до смерті. Сподіваюсь недалекох.

Іронічно прозвучить. Моя особливість перетворилась в моє прокляття. Хоч вона з самого початку ним була, але це я зрозуміло тільки зараз, коли вже пізно приймати якісь дії.

Ненавиджу людей, точніше їхню сутність, це ще називають "людяність".

Я таке слабке, і тілом і духом, навіть не можу покінчити з собою. Просто покірно очікую свого кінця.

Апатія — це відсутність почуттів, емоцій, інтересу чи стурбованості щодо чого-небудь. Цей стан байдужості або придушення таких емоцій, як турбота, ажитація, мотивація або пристрасть. В апатичної людини відсутня цікавість або занепокоєння щодо емоційного, соціального, духовного, філософського, віртуального або фізичного життя і світу.

Вона уже частина мене. Скільки часу вона тут? Рік? Два?

Не потрібно сюди дивитись.