cscr-eenu - Tumblr blog

[cscr-eenu]

“Славянская ирредента” как гибридный вызов национальной государственности Польши со стороны российского тоталитарного режима.

С началом широкомасштабного военного вторжения Российской Федерации в Украину и предоставления руководством Республики Польша всеобъемлющей и очень ощутимой для украинского общества военно-политической, дипломатической и гуманитарной поддержки и помощи, существенных изменений претерпела также риторика ряда радикальных и пророссийских польских общественно-политических организаций и движений.

Как оказалось, военная агрессия Кремля против Украины не только развеяла миф о “непобедимости второй армии мира”, но и привела в сознание вчерашних “рупоров” и “друзей” Кремля в странах Вышеградской четверки.

Так, еще вчера ряд польских неправительственных организаций на руку российскому агитпропу вполне уверенно занимались тенденциозным и предвзятым освещением в польском информационном пространстве контроверсионных страниц украинско-польской истории 1943 – 1944 годов, продвижением нарратива относительно недопустимости диалога понимания и консенсуса между польским и украинским народами, формированием в Польше неприязненного отношения к украинской государственности и украинскому народу, и навешиванием на украинцев разнообразных пропагандистских клише и ярлыков, авторами которых часто выступали центры суггестивных технологий со смоленской или московской регистрацией. С 24 февраля указанные “вещатели” фактически исчезли с медийного поля или пытаются “держаться в тени”, дабы не привлекать к себе внимания со стороны как польского общества, так и правоохранителей Республики.

Впрочем, смириться с полной потерей рычагов влияния на польское общество российский тоталитарный режим не смог, а потому, по словам директора Центра исследования стратегических коммуникаций Волынского национального университета имени Леси Украинки Сергея Федонюка, было принято решение извлечь из “колоды агентов влияния” наиболее маргинальные группировки, которые в условиях своеобразного “ветирования” в польском информационном пространстве “украинского вопроса” были готовы занять нишу “украиноненавистнических” организаций и аккумулировать вокруг себя не только ярых сторонников “русского мира”, но и наиболее латентных русофилов.

Одной из таких организаций, по мнению украинских экспертов, оказалась польская парамилитарная и панславистская группировка с неонацистскими и языческими идеологемами и “антизападными”, “евроскептическими” и “антинатовскими” программными принципами “Задружий круг – Славянская дивизия”.

Как показала новейшая история путинской России, использование неонацистских, расистских и экстремистских формирований для грубого вмешательства во внутренние дела иных государств стало для олигархически-коррупционной верхушки из кооператива “Озеро” настоящим достоянием, которое в сочетании с постсоветской машиной пропаганды и лицемерной дипломатией в исполнении любимого шута верховного чекиста, стало для тоталитарного режима едва ли не основным средством сохранения власти внутри страны и разрастания этой опухоли на других территориях.

По состоянию на сегодняшний день на великорусских болотах функционирует десяток организационно-разветвленных экстремистских организаций, которые в качестве своих основных идеологем используют нацистскую и фашистскую символику и атрибутику, пропагандируют верховенство белой расы и неполноценность определенных народов, продуцируют межнациональную, межэтническую и религиозную вражду и ненависть. Наиболее заметными в российской медийной сфере являются такие группировки, как “Русское имперское движение”, “Русское национальное единство”, “Народно-освободительное движение”, “Русич”, “Русско-славянское объединение и возрождение”, “Объединение памяти генерала М.Г. Дроздовского и чинов Дроздовской дивизии”, “Русский общевойсковой союз” и “Черная сотня”.

Однако вместо того, чтобы бороться с нашествием неонацистских и расистских организаций на территории своей страны, руководство государства-агрессора решило использовать последних в качестве “рваного советского ботинка” для посягательства начиная с 2014 года на государственный суверенитет Украины и продвижения своего шовинистического и ксенофобского мировоззрения, известного как “русский мир”, в европейском обществе.

В данной парадигме функционерам “Задружего круга – Славянской дивизии”, которые, аналогично своим идеологическим “побратимам” из-за поребрика, тяготеют к атрибутике Третьего рейха, российской пропагандой была уготована роль “борцов с западной оккупацией Польши”. Так, вместо обвинения в нацизме и навешивания клише “фашистов” и “язычников-сектантов”, в российской информационной повестке дня членов указанной организации было решено изобразить в качестве сторонников “польско-российской дружбы”, которые выступают против внешней политики польского Правительства в отношении РФ, называя ее “русофобской”, являются солидарными с “братским русским народом”, заявляют о необходимости возобновления экономического сотрудничества и гуманитарного обмена с государством-террористом и продвигают в ущерб суверенитету и территориальной целостности Польши концепцию создания вместе с Россией, Беларусью, Сербией и другими славянскими странами т.н. “братского союза” в виде конфедерации, в основу которого предлагают заложить славянскую ирреденту.

Впрочем, как оказалось, указанные российские нарративы действительно нашли свое подтверждение в деятельности данной организации. В частности, только лишь в этом году в унисон российскому вооруженному вмешательству в Украину функционеры “Задружего круга – Славянской дивизии” провели в польском публичном пространстве по меньшей мере пять мероприятий в поддержку имперских амбиций страны-агрессора, в которых не только поддержали территориальные претензии Москвы к крымскому полуострову, но и выступили со словами солидарности в адрес военизированных формирований, которые, заявляя о “богоизбранности россиян”, терроризируют и уничтожают украинский народ под лозунгами “Украина – Россия”, “За великую Россию”, “За русскую ирреденту”, “Киев будет российским или безлюдным, и безлюдный нас также устроит”.

Одной из таких российских парамилитарных организаций является “Русско-славянское объединение и возрождение”, боевики которого, начиная с 2014 года, осуществляют на территории отдельных районов Донецкой и Луганской областей в составе диверсионно-штурмовой разведывательной группы “Русич” согласованную с ГУ ГШ ВС РФ террористическую и разведывательно-подрывную деятельность против Украины, а по состоянию на сегодняшний день принимают непосредственное участие в вооруженной агрессии России в составе 107-го стрелкового батальона мобилизационного резерва 100-й отдельной мотострелковой бригады Республиканской гвардии ДНР (в/ч 08826), 112-ой отдельной роты добровольческого батальона имени Судоплатова и частной военной кампании “Группа Вагнера”.

Именно благодаря этой панславистской организации функционеры “Задружего круга – Славянской дивизии” собственно и запятнались “русским” шовинизмом и вошли в круг “друзей” тоталитарного режима Кремля. Однако ношение указанного гнилого статуса потребовало от польских нацистов и соответствующих “жестов” в сторону своих собратьев. Следовательно, в то время как боевики указанного выше российского формирования рапортовали в своих социальных сетях об очередном взятии в плен польских граждан, отстаивавших независимость и самобытность украинского народа от московского оккупанта, их польские “коллеги” выражали им искренние пожелания победы на поле боя.

Как отметили в Центре исследования стратегических коммуникаций: “Особенности медийной риторики и программных основ “Задружего круга – Славянской дивизии” очень характерны для пророссийских организаций так называемой “мягкой силы”. В частности, они направлены на пропаганду в информационном пространстве Польши шовинистической концепции “русского мира”, подрыв ее обороноспособности и национальной государственности, а также продвижение искусственной идеологии панславизма как первого шага к формированию в польском обществе сепаратистских идей о необходимости частичной потери государством собственного суверенитета и перехода Польши под протекторат Москвы в интересах борьбы с “враждебным Западом”, а значит, указывают на то, что данная группировка уже стала де-факто неофициальным “рупором” Кремля по продвижению нарративов российской пропаганды в одной из стран Североатлантического альянса”.

В то же время, несмотря на наличие очевидных угроз, происходящих из организации “Задружий круг – Славянская дивизия” и ее московских покровителей, деятельность указанного формирования до сих пор остается не запрещенной в Польше, а ее члены продолжают проводить военно-тактическое обучение и нести в польское общество делегированные из-за границы для вброса деструктивные нарративы, подвергающие сомнению независимость, суверенитет и территориальную целостность Польши.

[cscr-eenu]

“Slavic Irredentism” as a Hybrid Challenge to Polish National Statehood by the Russian Totalitarian Regime.

Since the beginning of the Russian Federation large-scale military invasion of Ukraine and the provision of comprehensive and very tangible military-political, diplomatic and humanitarian support and assistance to the Ukrainian society by the Republic of Poland authority, the rhetoric of a number of radical and pro-Russian Polish socio-political organisations and movements has also undergone significant changes.

The Kremlin’s military aggression against Ukraine turned out not only to dispell the myth of the “invincibility of the second army of the world”, but it also brought to mind yesterday’s “mouthpieces” and “friends” of the Kremlin in the Visegrad countries.

Thus, just recently, to the benefit of Russian agitation, in the Polish information space a number of Polish non-governmental organizations were quite confidently engaged in biased and prejudiced coverage of controversial pages of 1943-1944 Ukrainian-Polish history, while promoting the narrative of the inadmissibility of a dialogue of understanding and consensus between the Polish and Ukrainian peoples, forming hostile attitude to the Ukrainian statehood and the Ukrainian people in Poland and hanging various propaganda clichés and labels on Ukrainians; often the centers of suggestive technologies with Smolensk or Moscow registration were their authors. Since February 24, these “broadcasters” have actually disappeared from the media field or have been trying to “keep in the shadows” in order not to attract attention of both the Polish society and law enforcement agencies of the Republic.

However, the Russian totalitarian regime could not accept the complete loss of levers of influence on the Polish society, and therefore, Serhiy Fedoniuk, Director of the Center for Strategic Communications Research at Lesya Ukrainka Volyn National University, claims it was decided to remove the most marginal pro-Russian groups from the “deck of agents of influence” which, in the conditions of a kind of “veto” for the “Ukrainian issue” in the Polish information space, were ready to occupy the niche of  “Ukraine-hating” organizations and to accumulate not only ardent supporters of the “Russkiy mir”, but also the most latent Russophiles.

According to the Ukrainian experts, “Friendly Circle – Slavic Division”, the Polish paramilitary and pan-Slavic group with neo-Nazi and pagan ideologemes and “anti-Western”, “Euro-skeptical” and “anti-NATO” program principles, was one of such organizations.

As the recent history of Putin’s Russia has shown, the use of neo-Nazi, racist and extremist groups for gross interference in the internal affairs of other states has become a real asset for the oligarchic and corrupt elite from the cooperative “Ozero”, which, in combination with the post-Soviet propaganda machine and hypocritical diplomacy performed by the favorite jester of the Supreme Chekist, have become almost the main means for the totalitarian regime to maintain power within the country and for the growth of this tumor in other territories.

As of today, in the big Russian bogs there are dozens of organizationally ramified extremist entities that use Nazi and fascist symbols and attributes as their main ideologemes; these organizations promote the supremacy of the white race and the inferiority of certain peoples, produce hatred and enmity between nations, ethnic and religious groups. In the Russian media sphere such groups as “Russian Imperial Movement”, “Russian National Unity”, “People's Liberation Movement’, “Rusich”, “Russian-Slavic Unification and Revival”, “Association of the memory of General M.G. Drozdovsky and the ranks of the Drozdovsky Division”, “Russian All-Military Union” and “Black Hundred” are the most prominent.

However, instead of fighting the invasion of neo-Nazi and racist organizations on the territory of their country, since 2014 the leadership of the aggressor state has decided to use the latter as a “torn Soviet shoe” to encroach on the state sovereignty of Ukraine and to promote its chauvinistic and xenophobic worldview known in the European society as the “Russkiy mir”.

In this paradigm, the functionaries of the “Friendly Circle – Slavic Division”, who, similarly to their ideological “brothers” from across “the curb”, gravitate towards the attributes of the Third Reich, were prepared by Russian propaganda to play the role of “fighters against the Western occupation of Poland”. Thus, instead of accusing them of Nazism and hanging clichés of “fascists” and “pagan sectarians”, the Russian information agenda decided to portray the members of the organization as supporters of “Polish-Russian friendship” who oppose the Polish Government foreign policy towards Russia and call it “Russophobic”; they are in solidarity with the “fraternal Russian people”, declare the need to restore economic cooperation and humanitarian exchange with the terrorist state and promote, to the detriment of Poland’s sovereignty and territorial integrity, the concept of creating, together with Russia, Belarus, Serbia and other Slavic countries, the so-called “fraternal union” in the form of a confederation. And in its basis they offer to lay the Slavic Irredentism.

However, as it turned out, these Russian narratives were indeed confirmed in the activities of this organization. In particular, this year, in unison with Russia’s armed intervention in Ukraine, the functionaries of the “Friendly Circle – Slavic Division” have held at least five events in the Polish public space to support the imperial ambitions of the aggressor country, in which they have not only upheld Moscow’s territorial claims to the Crimean peninsula, but also encouraged the paramilitary formations, which, claiming the “God’s chosenness of Russians”, terrorize and destroy the Ukrainian people under the slogans “Ukraine – Russia”, “For Great Russia”, “For Russ Iredenta”, “Kyiv will be either Russian or deserted, and the deserted will suit us too”.

The “Russian-Slavic Unification and Revival” is one of such Russian paramilitary organizations; since 2014 its militants have been carrying out terrorist and reconnaissance-subversive activities against Ukraine in some districts of Donetsk and Luhansk regions as part of the “Rusich” sabotage and assault reconnaissance group, coordinated with the General Staff of the Russian Armed Forces, and as of today they are directly involved in the armed aggression of Russia as part of the 107th rifle battalion of the mobilization reserve of the 100th  separate motorized rifle brigade of the DPR Republican Guard (military unit 08826), the 112th separate squadron of the Sudoplatov volunteer battalion and the private military company "Wagner Group".

Owing to this pan-Slavic organization the functionaries of the “Friendly Circle –Slavic Division” actually became tainted with “Russian” chauvinism and joined the circle of “friends” of the Kremlin totalitarian regime. However, wearing this rotten status required the Polish Nazis to make appropriate “gestures” towards their fellows. Thus, while in their social networks the militants of the above-mentioned Russian formation reported about the next capture of Polish citizens who defended the independence and identity of the Ukrainian people from the Moscow occupier, their Polish “colleagues” expressed their sincere wishes for militants’ victory on the battlefield.

The Center for Strategic Communications Research emphasizes: “The media rhetoric specificity and program principles of the “Friendly Circle – Slavic Division” are very typical for pro-Russian organizations of the so-called “soft power”. Specifically, they are aimed at propagating the “Russkiy mir” chauvinistic concept in the information space of Poland, undermining its defense capability and national statehood, as well as promoting the Pan-Slavism artificial ideology as the first step to the formation of separatist ideas in the Polish society about the need for partial loss of the state’s own sovereignty and Poland’s transition under Moscow’s protectorate in order to fight against the “hostile West”; and therefore they indicate that this group has already become a de facto unofficial “mouthpiece” of the Kremlin to promote Russian propaganda narratives in one of the countries of the North Atlantic Alliance”.

At the same time, despite the existence of the obvious threats emanating from the organization “Friendly Circle – Slavic Division” and its Moscow patrons, the activity of the said entity is still not banned in Poland, and its members continue to conduct military training and to carry delegated from abroad destructive narratives to be thrown into the Polish society which question the independence, sovereignty and territorial integrity of Poland.

[cscr-eenu]

"Irredentyzm słowiański" jako hybrydowe wyzwanie dla narodowej państwowości Polski ze strony rosyjskiego reżimu totalitarnego.

Od początku zakrojonej na szeroką skalę inwazji militarnej Federacji Rosyjskiej na Ukrainę oraz udzielenia przez kierownictwo Rzeczypospolitej Polskiej wszechstronnego i bardzo wymiernego dla społeczeństwa ukraińskiego wsparcia i pomocy militarno-politycznej, dyplomatycznej i humanitarnej, istotnym zmianom uległa również retoryka szeregu radykalnych i prorosyjskich polskich organizacji i ruchów społeczno-politycznych.

Jak się okazało, militarna agresja Kremla na Ukrainę nie tylko rozwiała mit o "niezwyciężoności drugiej armii świata", ale także ożywiła wczorajszych "rzeczników" i "przyjaciół" Kremla w krajach Grupy Wyszehradzkiej.

Tak więc jeszcze wczoraj szereg polskich organizacji pozarządowych, z korzyścią dla rosyjskiej agitacji, dość pewnie zajmowało się tendencyjnym i uprzedzonym relacjonowaniem w polskiej przestrzeni informacyjnej kontrowersyjnych kart ukraińsko-polskiej historii z lat 1943-1944, promując narrację o niedopuszczalności dialogu porozumienia i zgody między narodami polskim i ukraińskim, kształtowanie wrogiego stosunku do państwowości ukraińskiej i narodu ukraińskiego w Polsce oraz przypinanie Ukraińcom różnych propagandowych klisz i etykiet, których autorami były często ośrodki sugestywnych technologii z rejestracją smoleńską lub moskiewską. Od 24 lutego "nadawcy" ci faktycznie zniknęli z pola medialnego lub starają się "trzymać w cieniu", aby nie zwracać na siebie uwagi zarówno społeczeństwa polskiego, jak i organów ścigania Rzeczypospolitej.

Jednak rosyjski reżim totalitarny nie mógł pogodzić się z całkowitą utratą dźwigni wpływu na polskie społeczeństwo, dlatego, jak twierdzi Serhij Fedoniuk, dyrektor Centrum Badań Komunikacji Strategicznej Wołyskiego Narodowego Uniwersytetu im. Łesi Ukrainki, postanowiono wyciągnąć z "talii agentów wpływu" najbardziej marginalne grupy prorosyjskie, które w warunkach swoistego "weta" w polskiej przestrzeni informacyjnej "kwestii ukraińskiej" gotowe były zająć niszę organizacji "nienawidzących Ukrainy" i zgromadzić wokół siebie nie tylko zagorzałych zwolenników "rosyjskiego świata", ale także najbardziej utajonych rusofilów.

Jedną z takich organizacji, według ukraińskich ekspertów, była polska paramilitarna i panslawistyczna grupa o neonazistowskich i pogańskich ideologiach oraz "antyzachodnich", "eurosceptycznych" i "antynatowskich" zasadach programowych "Zadrużny Krąg - Dywizja Słowiańska".

Jak pokazała najnowsza historia putinowskiej Rosji, wykorzystanie grup neonazistowskich, rasistowskich i ekstremistycznych do rażącej ingerencji w wewnętrzne sprawy innych państw stało się prawdziwym atutem oligarchicznych i skorumpowanych elit ze spółdzielni "Ozero", co w połączeniu z postsowiecką machiną propagandową i obłudną dyplomacją w wykonaniu ulubionego błazna Najwyższego Czekisty stało się niemal głównym środkiem utrzymania władzy przez totalitarny reżim wewnątrz kraju i rozrostu tego nowotworu na innych terytoriach.

Na dzień dzisiejszy na torfowiskach Wielkiej Rosji działa kilkadziesiąt rozgałęzionych organizacji ekstremistycznych, które jako główną ideologię wykorzystują symbole i atrybuty nazistowskie i faszystowskie, propagują supremację białej rasy i niższość niektórych narodów, wytwarzają nienawiść i wrogość międzyetniczną, międzyrasową i religijną. W rosyjskiej sferze medialnej najbardziej wyróżniają się takie grupy jak "Rosyjski Ruch Imperialny", "Rosyjska Jedność Narodowa", "Ruch Ludowo-Wyzwoleńczy", "Rusicz", "Rosyjsko-Słowiańskie Zjednoczenie i Odrodzenie", "Stowarzyszenie pamięci generała M.G. Drozdowskiego i szeregów Dywizji Drozdowskiej", "Rosyjski Związek Ogólnowojskowy" i "Czarna Sotnia".

Jednak zamiast walczyć z inwazją neonazistowskich i rasistowskich organizacji na terytorium swojego kraju, kierownictwo państwa-agresora postanowiło wykorzystać je jako "rozdarty sowiecki but", by od 2014 roku wkraczać w suwerenność państwową Ukrainy i promować w społeczeństwie europejskim swój szowinistyczny i ksenofobiczny światopogląd, zwany "rosyjskim światem".

W tym paradygmacie funkcjonariusze "Zadrużnego Kręgu - Dywizji Słowiańskiej", którzy podobnie jak ich ideologiczni "bracia" z Rosji grawitują w kierunku atrybutów III Rzeszy, zostali przygotowani przez rosyjską propagandę do roli "bojowników przeciwko zachodniej okupacji Polski". Zamiast więc oskarżać ich o nazizm i wieszać klisze "faszystów" i "pogańskich sekciarzy", w rosyjskiej agendzie informacyjnej postanowiono przedstawić członków organizacji jako zwolenników "przyjaźni polsko-rosyjskiej", którzy sprzeciwiają się polityce zagranicznej polskiego rządu wobec Rosji i nazywają ją "rusofobiczną", solidaryzują się z "bratnim narodem rosyjskim", deklarują konieczność przywrócenia współpracy gospodarczej i wymiany humanitarnej z państwem terrorystycznym oraz propagują, ze szkodą dla suwerenności i integralności terytorialnej Polski, koncepcję utworzenia wraz z Rosją, Białorusią, Serbią i innymi krajami słowiańskimi tzw. “związku braterskiego” w formie konfederacji, którą proponuje się oprzeć na irredentę słowiańską.

Jak się jednak okazało, te rosyjskie narracje rzeczywiście znalazły potwierdzenie w działaniach tej organizacji. W szczególności tylko w tym roku, w unisonie ze zbrojną interwencją Rosji na Ukrainie, funkcjonariusze "Zadrużnego Kręgu - Dywizji Słowiańskiej" zorganizowali w polskiej przestrzeni publicznej co najmniej pięć wydarzeń wspierających imperialne ambicje państwa-agresora, w których nie tylko poparli roszczenia terytorialne Moskwy do Półwyspu Krymskiego, ale także wyrazili poparcie dla formacji paramilitarnych, które powołując się na "wybranie przez Boga Rosjan", terroryzują i niszczą naród ukraiński pod hasłami "Ukraina - Rosja", "Za Wielką Rosję", "Za rosyjską Irredentę", "Kijów będzie rosyjski lub opuszczony, a opuszczony będzie odpowiadał także nam".

Jedną z takich rosyjskich organizacji paramilitarnych jest "Rosyjsko-Słowiańskie Zjednoczenie i Odrodzenie", którego bojownicy od 2014 roku prowadzą działalność terrorystyczną i rozpoznawczo-subwersyjną przeciwko Ukrainie w niektórych rejonach obwodów Donieckiego i Ługańskiego w ramach skoordynowanej ze Sztabem Generalnym Sił Zbrojnych Rosji grupy dywersyjno-szturmowej "Rusicz", a na dzień dzisiejszy są bezpośrednio zaangażowani w zbrojną agresję Rosji w ramach 107 batalionu strzelców rezerwy mobilizacyjnej 100. wydzielonej brygady strzelców zmotoryzowanych Gwardii Republikańskiej DRL (jednostka wojskowa 08826), 112. wydzielonej kompanii batalionu imienia Sudopłatowa, prywatnej firmy wojskowej "Grupa Wagnera".

To dzięki tej panslawistycznej organizacji funkcjonariusze "Zadrużnego Kręgu - Dywizji Słowiańskiej" faktycznie zostali skażeni "rosyjskim" szowinizmem i dołączyli do grona "przyjaciół" totalitarnego reżimu Kremla. Noszenie tego zgniłego statusu wymagało jednak od polskich nazistów wykonywania odpowiednich "gestów" wobec swoich pobratymców. I tak, podczas gdy bojownicy wspomnianej formacji rosyjskiej informowali w swoich sieciach społecznościowych o kolejnym pojmaniu obywateli polskich, którzy bronili niepodległości i tożsamości narodu ukraińskiego przed moskiewskim okupantem, ich polscy "koledzy" składali im szczere życzenia zwycięstwa na polu walki.

Jak zauważają w Centrum Badań Komunikacji Strategicznej: "Cechy retoryki medialnej i założenia programowe "Zadrużnego Kręgu - Dywizji Słowiańskiej" są bardzo typowe dla prorosyjskich organizacji tzw. "soft power". W szczególności mają one na celu propagowanie w przestrzeni informacyjnej Polski szowinistycznej koncepcji "świata rosyjskiego", podważanie jej zdolności obronnej i państwowości narodowej, a także propagowanie sztucznej ideologii panslawizmu jako pierwszego kroku do ukształtowania w społeczeństwie polskim separatystycznych idei o konieczności częściowej utraty suwerenności państwa i przejścia Polski pod protektorat Moskwy w interesie walki z "wrogim Zachodem", i tym samym wskazują, że grupa ta stała się już de facto nieoficjalnym "rzecznikiem" Kremla do promowania rosyjskich narracji propagandowych w jednym z krajów Sojuszu Północnoatlantyckiego".

Jednocześnie, pomimo istnienia oczywistych zagrożeń emanujących z organizacji "Zadrużny Krąg - Dywizja Słowiańska" i jej moskiewskich patronów, działalność wspomnianej formacji nadal nie jest w Polsce zakazana, a jej członkowie nadal prowadzą szkolenia wojskowe i przenoszą do polskiego społeczeństwa destrukcyjne narracje delegowane z zagranicy w celu „wrzutu”, które kwestionują niepodległość, suwerenność i integralność terytorialną Polski.

[cscr-eenu]

“Слов’янська іредента” як гібридний виклик національній державності Польщі з боку російського тоталітарного режиму.

З початком широкомасштабного військового вторгнення Російської Федерації в Україну і надання керівництвом Республіки Польща всеосяжної й дуже відчутної для українського суспільства військово-політичної, дип��оматичної та гуманітарної підтримки і допомоги, суттєвих змін зазнала також риторика ряду радикальних і проросійських польських громадсько-політичних організацій та рухів.

Як виявилось, військова агресія Кремля проти України не лише розвіяла міф про “непереможність другої армії світу”, але й привела до тями вчорашніх “рупорів” і “друзів” Кремля в країнах Вишеградської четвірки.

Так, ще вчора ряд польських неурядових організацій на руку російському агітпропу цілком упевнено займалися тенденційним та упередженим висвітленням у польському інформаційному просторі контроверсійних сторінок українсько-польської історії 1943 – 1944 років, просуванням наративу щодо неприпустимості діалогу порозуміння і консенсусу між польським та українським народами, формуванням у Польщі неприязного ставлення до української державності та українського народу й навішуванням на українців різноманітних пропагандистських кліше та ярликів, авторами яких часто виступали центри сугестивних технологій із смоленською чи московською реєстрацією. З 24 лютого вказані “мовники” фактично зникли з медійного поля або ж намагаються “триматися в тіні” аби не привертати до себе уваги з боку як польського суспільства, так і правоохоронців Республіки.

Утім змиритися із повною втратою важелів впливу на польське суспільство російський тоталітарний режим не зміг, а тому, за словами директора Центру дослідження стратегічних комунікацій Волинського національного університету імені Лесі Українки Сергія Федонюка, було прийнято рішення витягти з “колоди агентів впливу” найбільш маргінальні угруповання проросійської орієнтації, які в умовах своєрідного “ветування” у польському інформаційному просторі “українського питання” були готові зайняти нішу “україноненависницьких” організацій та акумулювати довкола себе не лише ярих прихильників “руського міра”, але й найбільш латентних русофілів.

Однією із таких організацій, на думку українських експертів, виявилось польське парамілітарне і панславістське угруповання з неонацистськими і язичницькими ідеологемами та “антизахідними”, “євроскептичними” і “антинатівськими” програмними засадами “Задружнє коло – Слов'янська дивізія”.

Як засвідчила новітня історія путінської Росії, використання неонацистських, расистських та екстремістських формувань для грубого втручання у внутрішні справи інших держав стало для олігархічно-корупційної верхівки з кооперативу “Озеро” справжнім надбанням, яке у поєднанні з пострадянською машиною пропаганди та лицемірною дипломатією у виконанні улюбленого блазня верховного чекіста, стало для тоталітарного режиму ледве не основним засобом збереження влади всередині країни та розростання даної пухлини на інших територіях.

Станом на сьогодні на великоруських болотах функціонує десяток організаційно-розгалужених екстремістських організацій, які в якості своїх основних ідеологем використовують нацистську і фашистську символіку й атрибутику, пропагують верховенство білої раси і меншовартість певних народів, продукують міжнаціональну, міжетнічну і релігійну ворожнечу та ненависть. Найбільш помітними у російській медійній сфері є такі угруповання, як “Руський імперський рух”, “Руська національна єдність”, “Народно-визвольний рух”, “Русич”, “Русько-слов’янське об’єднання і відродження”, “Об’єднання пам’яті генерала М.Г. Дроздовського і чинів Др��здовської дивізії”, “Руський загальновійськовий союз” й “Чорна сотня”.

Однак замість того, аби боротися з нашестям неонацистських і расистських організацій на теренах своєї країни, керівництво держави-агресора вирішило використати останніх в якості “рваного радянського черевика” для посягання починаючи з 2014 року на державний суверенітет України та просування свого шовіністичного і ксенофобського світогляду, відомого як “руській мір”, у європейському суспільстві.

У даній парадигмі функціонерам “Задружнього кола – Слов'янської дивізії”, які, аналогічно зі своїми ідеологічними “побратимами” із-за поребрику, тяжіють до атрибутики Третього рейху, російською пропагандою була приготована роль “борців із західною окупацією Польщі”. Так, натомість звинуваченню у нацизмі й навішуванню кліше “фашистів” і “язичників-сектантів”, у російському інформаційному порядку денному членів вказаної організації було вирішено зобразити в якості прихильників “польсько-російської дружби”, котрі виступають проти зовнішньої політики польського Уряду стосовно РФ і називають її “русофобською”, є солідарними з “братським руським народом”, заявляють про необхідність відновлення економічної співпраці і гуманітарного обміну з державою-терористом та просувають на шкоду суверенітету і територіальній цілісності Польщі концепцію щодо створення разом із Росією, Білоруссю, Сербією й іншими слов’янськими країнами т.зв. “братського союзу” у вигляді конфедерації, в основу якого пропонують закласти слов’янську іреденту.

Утім, як виявилось, вказані російські наративи і справді знайшли своє підтвердження в діяльності зазначеної організації. Зокрема лише у цьому році в унісон російському збройному втручанню в Україну функціонери “Задружнього кола – Слов'янської дивізії” провели у польському публічному просторі щонайменше п’ять заходів в підтримку імперських амбіцій країни-агресора, у яких не лише підтримали територіальні претензії Москви до кримського півострову, але й виступили зі словами солідарності в адресу воєнізованих формувань, які заявляючи про “богообраність росіян”, тероризують і знищують український народ під гаслами “Україна – Росія”, “За велику Росію”, “За руську іреденту”, “Київ буде російським або безлюдним, і безлюдний нас також влаштує”.

Однією з таких російських парамілітарних організацій є “Русько-слов’янське об’єднання і відродження”, бойовики якого, починаючи з 2014 року, здійснюють на території окремих районів Донецької і Луганської областей у складі диверсійно-штурмової розвідувальної групи “Русич” узгоджену з ГУ ГШ ЗС РФ терористичну та розвідувально-підривну діяльність проти України, а станом на сьогодні приймають безпосередню участь у збройній агресії Росії у складі 107-ого стрілецького батальйону мобілізаційного резерву 100-ої окремої мотострілецької бригади Республіканської гвардії ДНР (в/ч 08826), 112-ої окремої роти добровольчого батальйону імені Судоплатова і приватної воєнної кампанії “Група Вагнера”.

Саме завдяки цій панславістській організації функціонери “Задружнього кола – Слов'янської дивізії” власне й заплямувалися “російським” шовінізмом та увійшли до кола “друзів” тоталітарного режиму Кремля. Однак носіння зазначеного гнилого статусу вимагало від польських нацистів й відповідних “жестів” у бік своїх побратимів. Відтак, у той час, як бойовики вказаного вище російського формування рапортували у своїх соціальних мережах про чергове взяття у полон польських громадян, котрі відстоювали незалежність і самобутність українського народу від московського окупанта, їх польські “колеги” висловлювали їм щирі побажання перемоги на полі бою.

Як відмітили у Центрі дослідження стратегічних комунікацій: “Особливості медійної риторики і програмних засад “Задружнього кола – Слов'янської дивізії” є дуже характерними для проросійських організацій так званої “м’якої сили”. Зокрема, вони є спрямованими на пропагування в інформаційному просторі Польщі шовіністичної концепції “руського міра”, підрив її обороноздатності і національної державності, а також просування штучної ідеології панславізму як першого кроку до формування у польському суспільстві сепаратистських ідей про необхідність часткової втрати державою власного суверенітету і переходу Польщі під протекторат Москви в інтересах боротьби з “ворожим Заходом”, а відтак вказують на те, що зазначене угруповання вже стало де-факто неофіційним “рупором” Кремля з просування наративів російської пропаганди в одній із країн Північноатлантичного альянсу”.

Водночас, не зважаючи на наявність очевидних загроз, які походять з організації “Задружнього кола – Слов'янської дивізії” та її московських покровителів, діяльність вказаного формування і досі залишається не забороненою в Польщі, а її члени продовжують проводити військові вишколи і нести у польське суспільство делеговані із-за кордону для вкиду деструктивні наративи, які ставлять під сумнів незалежність, суверенітет і територіальну цілісність Польщі.

[cscr-eenu]

Мітинг іспанських націоналістів під стінами українського посольства та його російське походження

Завершення “холодної” війни, зникнення з мапи Європи Радянського Союзу та Югославії, розвал комуністичного блоку і поява натомість нових суверенних держав, орієнтованих на побудову демократичного суспільства, ознаменувалась окрім іншого й активізацією національних рухів, що виступали за децентралізацію і регіоналізацію адміністративного управління, а також збереження культурної своєрідності своїх регіонів.

Сьогодні ж, в умовах міграційної кризи, зростання етнічної злочинності, високого як для європейського суспільства рівня безробіття, а також поступового розширення прірви між заможними і бідними прошарками населення, націоналістичні настрої у європейців лише посилюються, а електоральна підтримка правопопулістських і праворадикальних політичних сил стрімко росте. При цьому, сучасний націоналізм ХХІ століття є явищем доволі неоднорідним: на зміну рухам, які притримуються ідей консолідації суспільства і створення єдиного державного організму, приходять політсили, орієнтовані на просування змін до міграційної політики своїх країн в інтересах захисту їх національної ідентичності від емігрантів, та реформування організаційних основ Європейського Союзу у напрямку подолання бюрократії в Брюсселі, збереження у повному об’ємі державного суверенітету його членів та розширення прав єврорегіонів.

Станом на сьогодні на європейському континенті налічується понад 100 діючих політичних партій, громадських організацій, рухів та їх об’єднань, функціонери яких сповідують ідеологію націоналізму і є у більшій чи меншій мірі євроскептиками. У ході останніх виборів до Європарламенту у 2019 році націоналісти пройшли у складі трьох політичних сил (фракцій “Європа за свободу і пряму демократію”, “Європа націй і свобод” і “Європейські консерватори і реформісти”) і дещо посилили свої позиції у законодавчому органі Європейського Союзу. У той же час, як свідчать результати даних виборів найбільшу електоральну підтримку крайнє праві отримали в країнах, які станом на сьогодні більше всього потерпають від нелегальної міграції, зокрема в Італії, Німеччині, Франції та Великобританії (31 січня 2020 року вийшла зі складу ЄС).

Однак, незважаючи на наявність тенденції до зростання серед населення старого континенту популярності націоналістичних громадсько-політичних організацій та рухів, праві і надалі продовжують залишатися у меншості в основній європейській інституції, і задовольняються лише портфелями, взятими у парламентах чи місцевому самоврядуванні своїх країн. Вказане, втім, абсолютно не свідчить про те, що націоналістичні сили позбавлені можливості здійснювати вплив на процес формування порядку денного у країнах ЄС, оскільки замість мандатів для досягнення своїх цілей вони використовують вулицю – рушій усіх протестів та революцій, інструмент боротьби з відносно консервативною політикою еліт. І це прекрасно розуміють у Кремлі. Саме тому російська сторона продовжує проявляти стійкий інтерес до націоналістів та євроскептиків, яких бачить в якості інструменту для досягнення своїх цілей та реалізації геополітичних стратегій – будь це легітимізація анексії кримського півострову, зняття економічних санкцій, покладання відповідальності за події на Донбасі на українське керівництво чи продукування інших наративів російської пропаганди, націлених на формування у політичному істеблішменті країн Західної та Центральної Європи лобі для просування своєї кон’юнктури.

Власне саме такі спрямування Москви до націоналістичних організацій та рухів старого континенту були виявлені нашим Центром на піренейському півострові у сонячному Королівстві Іспанія – батьківщині кориди, фламенко і Кармен.

Дане дослідження з аналізу російської присутності серед європейських націоналістів – перше у відповідному циклі матеріалів і стосується конкретних персоналій та фактів, �� відтак не є вичерпним з окресленої тематики. Враховуючи специфіку щодо виявлення, узагальнення та аналізу зв’язків між окремими подіями, їх учасниками та обставинами, кожне наступне дослідження послідовно і в логічному взаємозв’язку доповнюватиме попереднє новим фактажем.

29 березня 2019 року під стінами Посольства України у столиці Королівства Іспанія невеличкою групою місцевих активістів було проведено символічну акцію протесту, задум якої зводився до компрометації українського політичного керівництва в іспанському інформаційному просторі, нівелювання суверенітету і незалежності нашої держави серед країн-членів Європейського Союзу, продукування антиукраїнських настроїв і просування пропагандистської риторики Кремля у відношенні України.

Тримаючи в руках плакати з написами “STOP RUSOFOBIA!” (стоп русофобія) та “ELECCIONES UCRANIA ESTAFA AMERICANA” (вибори в Україні – американська афера), функціонери політичної партії “Національна демократія” (іспанською: “Демократія Насьональ”, “Democracia Nacional”, DN) на чолі з главою відділу у міжнародних відносинах даної політсили Гонзало Мартіном Гарсія висловлювали “меседжі” офіційної пропаганди Кремля щодо нібито “русофобської політики української влади”, “мовного геноциду росіян в Україні” і “маріонеткового проамериканського режиму в Києві”, та закликали до завчасного засудження президентських виборів у нашій державі, які при будь-якому сценарії “сприятимуть подальшому загостренню конфлікту між Києвом і Москвою”.

Вказана організація так би і залишилась в осторонь від нашої уваги, але просування іспанськими націоналістами російських наративів відносно подій в Україні біля українського посольства є щонайменше неабиякою подією в україно-іспанських відносинах. Саме тому нами у відкритих джерелах мережі Інтернет було проведено пошукову роботу зі встановлення причин, які спонукали іспанських націоналістів висловити свій протест проти президентських виборів в Україні у такий спосіб. І вже результати першого пошукового запиту нам майже повністю підняли завісу таємничості над влаштованим в іспанській столиці спектаклем.

Але для початку зануримось трішки в історію даної політсили, якщо вказаний проект, зважаючи на рівень його електоральної підтримки в Іспанії, взагалі можна так назвати.

Політична партія “Національна демократія” є крайнє правою політичною партією у Королівстві Іспанія, заснованою у січні 1995 року членами “CEDADE” та “Juntas Españolas”, функціонери якої сповідують ультраконсервативну та антикомуністичну ідеологію, продукують антиімміграційний дискурс ксенофобського характеру, притримуються ідеї територіальної єдності Іспанії і єдності іспанського націоналізму, протиставляючи себе периферійним націоналістам та регіоналістам, належать до числа крайніх євроскептиків, які засуджують ідею існування Європейського Союзу. Політична партія є членом “Альянсу за мир і свободу”. Першим президентом “DN” був Хуан Енріке Пелігро Робледо. Наразі ж її очолює Мануель Кандела – колишній співак і засновник фолк-рок групи “Дивізія 250” (музичний напрямок: RAC/Oi!).

Мануель Кандела

В Іспанії вказана політична партія значним рівнем суспільної підтримки, як було вказано вище, не користується, свідченням чому є наступні результати виборів, проведених у 1999 – 2015 роках:

-       на європейських виборах 1999 року отримала 8 053 голосів (0,04 %);

-       на загальних виборах 2000 року лідер партії Франсіско Перес Корралес у коаліції з Національною партією праці та Республіканським соціальним рухом отримали 9 562 голосів (0,04 %);

-       на загальних виборах 14 березня 2004 року отримали 15 180 голосів (0,06%);

-       на муніципальних виборах у 2007 році здобули трьох міських радників: двох у Тардахосі та одного у Геррадоні де Пінарес;

-       на загальних виборах 9 березня 2008 року отримали 12 588 голосів (0,05%);

-       на європейських виборах у 2009 році отримали 9 950 голосів (0,06%);

-       на загальних виборах 2011 року відсоток підтримки політичної партії скоротився до 1 876 отриманих голосів (0,01 %);

-       на муніципальних виборах 2011 року від партії на посаду міського радника у Тардахосі пройшла одна особа;

-       на європейських виборах 2014 року отримали 13 079 голосів (0,08 %);

-       на загальних виборах 2015 року набрали 1 685 голосів (0,01 %);

-       на муніципальних виборах 2015 року партія втратила місце в Тардахосі, але отримала нового міського радника в Куенка-де-Кампос (16,67 %).

У той же час участь у виборах до Європейського Парламенту, проведених 26 травня 2019 року, “Democracia Nacional” прийняла вже у складі виборчої коаліції “ADÑ Identidad Española”, створеної разом з іншими праворадикальними партіями неофашистського характеру “Falange Española de las JONS”, “FE-La Falange” та “Alternativa Española”. Втім, незважаючи навіть на об’єднання радикальних націоналістів в одну політичну коаліцію отримати бодай один євродепутатський портфель вони так і не змогли.

Утім найбільш цікавою й базовою у даному дослідженні сторінкою історії даної політичної сили є її участь у проведенні 22-23 березня 2015 року у м. Санкт-Петербурзі “Міжнародного руського консервативного форуму” (The International Russian Conservative Forum), організованого партією “Родіна” та “Руським національним культурним центром” в готелі “Holiday Inn”, який зібрав представників європейських неофашистських партій і рухів, та виявився першим у світовій практиці форумом національно-орієнтованих політичних сил Європи та Росії, позиціонований у ЗМІ як “Зліт неонацистів” і “Міжнародний з'їзд ультраправих”.

Власне якраз у ході проведення даного заходу глава відділу у міжнародних відносинах політичної партії “Національна демократія” Гонзало Мартін Гарсія й познайомився з другим фігурантом нашого дослідження, який є тією самою ланкою між іспанськими націоналістами та російською стороною.

Воробйов Станіслав Анатолійович

Воробйов Станіслав Анатолійович – очільник російської монархічної громадсько-політичної організації “Російський імперський рух” (“Русское имперское движение”), внесеної 06 квітня 2020 року Бюро контртероризму Державного департаменту США до списків терористів і груп, визначених Виконавчим наказом (Executive Order) № 13224 від 23 вересня 2001 року. Член національної політичної ради об’єднання “Рускіє” та Головної Ради Союзу руського народу. В минулому – голова Ленінградського обласного відділення соціал-патріотичного руху “Держава”, голова виконавчої колегії синкліту Всеросійської партії монархічного центру. Один із найбільш відомих монархістів РФ, учасник великої кількості акцій націоналістів у Ленінградській області, ключовий соратник об’єднання “Рускіє”. У 1982 році здобув повну вищу освіту, закінчивши Юридичний факультет Ленінградського Державного Університету ім. А.А.Жданова. Працював в органах прокуратури, пізніше – у юридичній компанії. Політичною діяльністю займається з 1989 року. У 2014 році ініціював створення не передбаченого федеральними законами РФ й законодавчими актами інших держав та псевдодержавних утворень незаконного воєнізованого формування “Імперський легіон”, причетного до надання упродовж 2014 – 2016 років військово-розвідувальної, військово-тактичної, військово-методичної, гуманітарної та інформаційної допомоги незаконним збройним формуванням, які захопили насильницьким шляхом владу на території окремих районів Донецької і Луганської областей України. Крім цього, у підвальному приміщенні багатоквартирного п’ятиповерхового будинку за адресою: м. Санкт-Петербург, вул. Дрезденська, буд. 20, літера А, прим. 1-Н, власником якого є Воробйов С.А., дислокується база військово-спортивного патріотичного клубу “Резерв” та Центру тактичної і вогневої підготовки “Партизан”, причетного до організації військово-тактичного вишколу терористів різноманітних угруповань самопроголошених Донецької і Луганської “народних республік”, а також військової підготовки влітку 2016 року учасників “Північного руху опору” (Nordiska motståndsrörelsen) 23-річного Віктора Меліна і 20-річного Антона Туліна, засуджених 9 червня 2017 року шведським судом до восьми з половиною та півтора роки позбавлення волі відповідно у зв’язку з їх причетністю до скоєння 11 листопада 2016 року, 5 і 25 січня 2017 року серії вибухів у громадських місцях Гетеборга (Швеція) за допомогою саморобних вибухових пристроїв.

В результаті проведених заходів з OSINT вдалось встановити, що даний контакт Гонзало Мартіна Гарсія з Воробйовим Станіславом Анатолійовичем мав не ситуативний характер, а підтримувався і надалі.

Станіслав Воробйов і Денис Гарієв у Мадриді на ході іспанських націоналістів (2015)

Зокрема 20 – 23 листопада 2015 року з метою підтримання стосунків з іспанськими націоналістами та формування у вказаній країні позицій вигідного Росії інформаційного впливу делегація “Російського імперського руху” у складі Станіслава Воробйова та Дениса Гарієва прийняла на запрошення лідера політичної партії “Національна демократія” і члена європейської партії “Альянс за Мир та Свободу” (“APF”) Мануеля Кандели участь у проведенні в столиці Іспанії спільно з різноманітними іспанськими патріотичними рухами та угрупованнями ��изки публічних заходів: мітингу, пішої ходи, конгресу та зустрічей.

Станіслав Воробйов на Другому “Форумі Європи” (2018)

Зустрітись з іспанськими націоналістами очільник “Російського імперського руху” мав нагоду також у травні 2017 року в Парижі (Франція) у ході проведення приуроченого до дня пам’яті національної французької героїні Жанни д’Арк Другого “Форуму Європи” – з’їзді представників європейських непарламентських правих партій та організацій, а також у травні 2018 року під час проведення у французькій столиці конференції “Європа націй проти банківського капіталу”.

У той же час провести з членами політичної партії “Національна демократія” Гонзало Мартін Гарсія і Педро Чапаро Велакорачо особисту зустріч на території Іспанії у функціонерів “Російського імперського руху” Станіслава Воробйова і Дениса Гарієва нагода випала лише у 2019 році, а саме 28 березня – якраз переддень проведення цими ж самими іспанськими націоналістами акції протесту поблизу Посольства України в Мадриді.

Станіслав Воробйов, Гонзало Мартін Гарсія, Педро Чапаро Велакорачо та Денис Гаріев

Чи може це свідчити про те, що замовниками даної акції протесту “іспанських націоналістів проти виборів та суспільно-політичної ситуації в Україні” виступили саме російські монархісти, які підозрюються у причетності до діяльності спецслужб РФ і прямо заявляють на своїх інформаційних платформах про свою причетність до ведення інформаційного протиборства проти України, а не іспанські націоналістичні кола? Безумовно, так. Більше того, аналіз вказаної зустрічі, яка фактично офіційно не висвітлювалась іспанською стороною, вивів нас на третього фігуранта розслідування, який ймовірно може бути агентом російського впливу у Королівстві Іспанія.

Станіслав Воробйов, Станіслав Шевчук, Денис Гаріев і Педро Чапаро Велакорачо

Шевчук Станіслав – функціонер “Російського імперського руху”, який є резидентом Королівства Іспанія. Саме він представляв російську монархічну організацію 23 листопада 2019 року у ході робочої зустрічі представників європейських націоналістичних громадсько-політичних організацій “Іспанія, фокус заколоту” (“España, foco de la revuelta”), під час виступу на якій висловив низку меседжів, націлених на нівелювання державної незалежності, суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості України, продукування міфів щодо штучного походження української державності, підтримки та популяризації діяльності терористичних організацій на Сході нашої держави, формування позитивного іміджу бойовиків незаконних воєнізованих формувань на Донбасі як “прихильників єдності з Росією”, а також нав’язування Україні тренду “псевдодержави” та “сепаратистського утворення”.

Станіслав Шевчук, Нік Гріффін і Педро Чапаро Велакорачо

Безумовно, на сьогодні, за умов віднесення громадсько-політичної організації “Російський імперський рух” і її трьох функціонерів Воробйова Станіслава Анатолійовича, Гарієва Дениса Валіулловича і Трущалова Миколу Миколайовичу до списків терористів і груп, визначених Виконавчим наказом (Executive Order) № 13224 від 23 вересня 2001 року, робота даних активістів у Європі, а тим паче у країні-учасниці військово-політичного блоку НАТО є вкрай обмеженою. Ці обмеження доповнюються також і відміною міждержавного сполучення у зв’язку з пандемією Covid-19. Саме тому подальші представницькі функції “Російського імперського руху”, у тому числі з просування антиукраїнських наративів Кремля в іспанському інформаційному просторі, реалізовуватимуться найбільш вірогідно саме через непримітного наразі спеціальним органам Іспанії Шевчука Станіслава.

Втім, у будь-якому разі результати даного дослідження в черговий раз викривають Росію у співпраці з європейськими неофашистськими, неонацистськими, расистськими, екстремістськими та шовіністичними організаціями задля просування своїх геополітичних наративів та меседжів офіційної пропаганди, а також створення позицій впливу в інтересах подальшого отримання контролю над вулицями європейських міст, загострення суспільно-політичної ситуації в країнах ЄС та продукування євроскептичної істерії.

[cscr-eenu]

3% і “Телеграм”

20 травня 2020 року на сайтах “Наша Ніва”, “Белорусский портал TUT.BY” й спорідненому з ними телеграм-каналі Артема Шрайбмана було оприлюднено результати опитувань електоральних вподобань білорусів на майбутніх виборах очільника держави, які, з одного боку, продемонстрували несподівано низьку підтримку діючого президента Олександра Лукашенка – від 3 до 6 відсотків, з іншого – засвідчили появу на арені передвиборчої боротьби кількох відносно нових фігур білоруського політикуму.

Результатом публікації даної статистики стало розповсюдження у білоруському інформаційному просторі відверто глумливих над чинним очільником РБ мемів “Саша 3%” та “Псих03%”, які не могли бути не поміченими Адміністрацією Президента та знайшли своє відображення у політичному переслідуванні “найближчих за рейтингом” опонентів Лукашенка на виборах та черговими посадками активістів. У той же час оприлюднені дані були розкритиковані республіканськими ЗМІ, які висловили заперечення щодо їх достовірності, посилаючись на результати проведеного на початку квітня Інститутом соціології Академії наук Білорусі опитування, котре засвідчило рівень підтримки чинного президента у Мінську на рівні 24%.

Безумовно, результати голосування аудиторії опозиційних чинній владі інформаційних ресурсів не зовсім достовірно відображають електоральні настрої в усій Білорусі. Та й кількість респондентів не вселяє довіри: чисельність Інтернет-користувачів, які взяли участь у голосуванні на сайті “Нашої Ниви” й телеграм-каналі, де рівень підтримки Лукашенка склав 3%, становила, відповідно, 7 500 та 8 750 осіб, а на сайті “Белорусский портал TUT.BY” (рівень підтримки президента сягнув 6%) – 25 000 осіб.

Проте вже 20 червня у білоруський інформаційний простір потрапили матеріали з результатами дослідження, проведеного цього разу вже спеціалістами у галузі аналітики, SMM, OSINT та роботи з великими масивами даних, які нібито повинні були розставити усі крапки над і у даному питанні.

Мова йде про результати аналізу BigData, проведеного російською компанією “Tazeros Global Systems”, який ґрунтувався на опрацюванні зібраних даних 6,93 мільйонів білоруських унікальних користувачів – реальних людей, присутніх якимось чином у соціальних мережах (більше як дві третини населення країни).

“Tazeros Global Systems” (ex “Social Data Hub”) – заснована Артуром Хачуяном у 2010 році багатопрофільна компанія, що спеціалізується на розробці систем штучного інтелекту й аналізу масиву даних, користується програмами державної підтримки малого й середнього бізнесу. У своїй діяльності займається збором даних про користувачів соцмереж, у зв’язку з чим у 2018 році навіть мала конфлікт з компанією “Facebook”, яка через підозру у несанкціонованому зборі персональних даних користувачів видалила майже 70 акаунтів, профілів і додатків компанії.

Зокрема за результатами проведеного вивчення поведінки білоруських користувачів у мережі Інтернет спеціалістами компанії було зроблено висновок про те, що переобрання Лукашенка підтримують в країні лише 3,8 відсотка вивченої аудиторії, тобто всього 263 тисячі чоловік. У той же час 62,6 відсотка (або 4,3 мільйона чоловік) вважають, що Лукашенко повинен залишити пост Президента, а 72 відсотки користувачів (майже п'ять мільйонів чоловік) – готові голосувати за будь-якого іншого кандидата, крім Лукашенка (своєрідна відсилка до результатів президентських виборів в Україні 2019 року). При цьому фахівці спрогнозували, що участь у голосуванні на виборах Президента Білорусі візьмуть орієнтовно 47,2 відсотка вивченої аудиторії, тобто 3,2 млн. чоловік.

Звичайно, порівнювати дані результати із традиційними соціологічними опитуваннями не зовсім коректно, адже у даному випадку аналізуються уподобання виключно цифрового електорату, який набагато критичніше налаштований до влади, ніж нецифровий. Для прикладу, люди похилого віку, які не користуються глобальною мережею, а більше довіряють державному телебаченню та друкованим виданням, у цю вибірку не потрапили. У той же час і нехтувати даними Інтернет-аудиторії з урахуванням українського досвіду було б також кроком, м’яко кажучи, дуже не виваженим. А відтак до результатів, оприлюднених російською ІТ-компанією, керівництво якої не приховує своїх зв’язків у правоохоронних органах РФ, також варто придивитись дещо ближче.

Як вказано у тексті самого дослідження компанії “Tazeros Global Systems” (https://tazeros.com/elections_in_the_republic_of_Belarus_2020), воно проведене на замовлення телеграм-каналу “БелоРусский диалог” (“https://t.me/BeloRussica”) з аудиторією із 11,6 тисяч підписників, аналіз інформаційного наповнення якого свідчить про те, що, з одного боку, у ньому продукуються вигідні Кремлю інформаційні наративи, з іншого – популяризуються опозиційні чинній владі меседжі та ідеї щодо необхідності її зміни на прийдешніх виборах.

Більше половини публікацій, розміщених на каналі, хоча і є унікальними за змістом, однак не містять інформації щодо їх авторів. Решта матеріалів, опублікованих у стрічці, є запозиченими з таких телеграм-каналів, як: “НЕЗЫГАРЬ” (“https://t.me/russica2”) з аудиторією із 344,6 тисяч підписників, “Минская Семибоярщина” (“https://t.me/boyars7”) з аудиторією із 7,4 тисяч підписників, “Беларусь головного мозга” (“https://t.me/belamova”) з аудиторією із 187, 8 тисяч підписників, “Русский Демиург” (“https://t.me/rus_demiurge”) з аудиторією із 14,1 тисяч підписників, “NEXTA” (“https://t.me/nexta_tv”) з аудиторією із 366,2 тисяч підписників, “NEXTA Live” (“https://t.me/nexta_live”) з аудиторією із 318 тисяч підписників, “Координатор Беларуси будущего” (“https://t.me/coordinatorfuture”) з аудиторією із 1,3 тисяч підписників, “ИА REX (https://iarex.ru)” (“https://t.me/iarexru”) з аудиторією із 3 тисяч підписників, “B r i e f /незыгарь” (“https://t.me/russicatop”) з аудиторією із 80,5 тисяч підписників, “ТАСС” (“https://t.me/tass_agency”) з аудиторією із 3,9 тисяч підписників, “ИА REGNUM” (“https://t.me/regnum_na”) з аудиторією із 4,5 тисяч підписників, “Колинавапапу” (“https://t.me/kolinavapapu”) з аудиторією із 1,2 тисяч підписників, “Kotsnews” (“https://t.me/sashakots”) з аудиторією із 30,6 тисяч підписників, “ИнформБюро-ЮФО” (“https://t.me/informburo_sfd”) з аудиторією із 22,1 тисяч підписників, “Компромат Беларусь” (“https://t.me/compromat_by”) з аудиторією із 5,7 тисяч підписників, тощо.

З огляду на доменне найменування каналу “БелоРусский диалог” (“https://t.me/BeloRussica”), час і періодичність публікації контенту, а також характер і “авторський почерк” опублікованих у ньому матеріалів, можна з впевненістю припустити, що до його створення, адміністрування та інформаційного наповнення причетний власник каналів “НЕЗЫГАРЬ” (“https://t.me/russica2”) і “B r i e f /незыгарь” (“https://t.me/russicatop”) Дмитро Коваленко – директор департаменту стратегічного планування і управління проектами російської приватної бізнес-групи олігарха Віктора Феліксовича Вексельберга “Ренова” (матеріали розслідування за посиланням “http://kashin.guru/2017/06/29/nezygar-na-samom-dele/”), який тісно пов'язаний з Президентом РФ та проходив за матеріалами розслідування Федеральної Прокуратури США з приводу порушень колишнім юристом Дональда Трампа Майклом Коеном правил фінансування передвиборчих кампаній, якому сторона обвинувачення пред’явила підозру в отриманні понад 583 тисяч доларів від компанії “Коламбус Нова”, підконтрольної швейцарському холдингу “Ренова Груп”, що належить російському олігарху. У зв’язку з цим у 2018 році Вексельберг навіть був внесений до санкційного списку США, що свідчить про обґрунтованість підозри у його причетності до втручання у президентські вибори в Штатах.

Ще одним “випадковим” співпадінням є факт просування даного каналу, разом з каналами “НЕЗЫГАРЬ” (“https://t.me/russica2”), “B r i e f /незыгарь” (“https://t.me/russicatop”) та низкою іншими (за посиланням “https://t.me/vShkliarov/659”), телеграм-каналом білоруського політичного консультанта і політтехнолога, “сірого кардинала опозиції”, наукового співробітника Центру російських і євразійських досліджень Гарвардського університету, відомого своєю участю у виборчих кампаніях в Німеччині (Ангела Меркель), США (Барак Обама, Берні Сандерс, сенатори), Грузії (опозиціонер Грігол Вашадзе) та РФ (російські опозиціонери Дмитро Гудков та Ксенія Собчак) Шклярова Віталія Валентиновича – “Шкляров.” (“https://t.me/vShkliarov/”) з аудиторією із 6,5 тисяч підписників, якого 29 липня по приїзду до Білорусі за словами прес-секретаря штабу екс-кандидата в президента Валерія Цепкало Олексія Урбана телеканалу “Дождь”, було звинувачено у роботі на блогера Сергія Тихановського – чоловіка кандидата в президенти Білорусі Світлани Тихановської, та заарештовано на 2 місяці.

Незважаючи на те, що офіційно свою участь у президентській виборчій кампанії в Білорусі Віталій Шкляров заперечував (ймовірно у зв’язку з побоюваннями можливого ув’язнення, якого, втім, він так і не уникнув), в осторонь від політичних процесів в країні політтехнолог залишитись не зміг, а тому упродовж останніх місяців неодноразово з осудом та критикою висловлювався в адресу Олександра Лукашенка та сформованого ним в країні політичного поля у провідних білоруських, російських та американських засобах масової інформації.

Зокрема в інтерв’ю для видання “РИА Новости” особа заявила: “Існуюча до цього парадигма, суспільний договір, за яким Лукашенко три десятки років міг правити Білоруссю і спокійно залишатися у своєму кріслі, завершилась. Точка неповернення пройдена. Відносини на міжнародній арені і з Заходом, і зі Сходом зайшли у певний тупик. Повістка, з якою Лукашенко завжди йшов на вибори, зараз відсутня, і незрозуміло, чому президент повинен переобиратися”. Більше того, Віталій Шкляров заявив, що “не виключає спроб організувати протестні виступи напередодні або під час виборів в країні, оскільки в країні високий рівень невдоволеності президентом Олександром Лукашенком”. На його думку, “послабленню підтримки Лукашенка сприяла поява нових обличь у таборі опозиції, втомленість суспільства від чинного президента і проблеми у зовнішній політиці”.

При цьому у ході ефіру в “Эхо Москвы” він взагалі протиставив Лукашенка білоруському народу: “Тут протистояння, на жаль, не Бабарика, не Цепкало, не Тихановського. Тут протистояння: білоруський народ і президент”.

В інтерв’ю “Foreign Policy” політтехнолог взагалі перейшов на особистість: “Через 26 років під твердим правлінням Олександра Лукашенка – президента, який ніколи ще не зіштовхувався з будь-яким суттєвим противником чи політичним супротивом своїх громадян – білоруси зараз збираються на вулицях та в Інтернеті, щоб висловити гасло “Стоп тарган”.

Утім найбільш широко своє відношення до політичної конкуренції та політичного життя в Білорусі Віталій Шкляров висловив виданню “Forbes”:

“Нарешті, Олександр Лукашенко. Про його політичну програму і передвиборну кампанію говорити не доводиться – вся його риторика зараз побудована на популізмі і грубій силі. Розрив з реальністю стає все більше очевидним навіть для його прихильників, в стиль кампанії, його консервативне мислення в дусі радянських п’ятирічок асоціюються вже не із стабільністю, а з застоєм. Всі спроби об’єднати націю перед обличчям ворога переконують лише бюрократії, і то не всіх.

По факту ефективно протистоїть Олександру Лукашенку лише неорганізована і мирна вулиця, народ, але не політичні опоненти. Зареєстровані кандидати пов’язані по рукам і ногам чинним законодавством і загрозою кримінальних справ. Однак втомленість, що накопилась, і обурення фальсифікаціями неминуче прорветься стихійними протестами. Їх провісниками вже стають акції, ініційовані блогерами. Ніякої програми, ніякої координації, ніяких штабів чи прізвищ лідерів, – лише голі дата, час, центр міста. Правоохоронним органам у такій новій парадигмі політичного літа залишається лише схоплювати без розбору простих учасників, розмазуючи сили по всьому місту.

Очевидно, що білоруси, навіть розлючені посадками, при повній децентралізації і деперсоналізації протесту, навряд чи зможуть знести владу Лукашенка, - по крайній мірі, на виборах 9 серпня. Але цей протест, хоч і мирний, має шанс пережити день виборів. Він може виявитись живучим, довгим та виснажливим. А переможця виборів, без сумнівів, чекають дуже непрості 5 років президентства.”

І це лише окремі висловлювання білоруського політтехнолога, аналіз яких якраз й ілюструє тонкощі даних виборів та їх принципову відмінність з попередніми виборчими кампаніями в країні. Зокрема:

1)  акцент всієї PR-кампанії претендентів на пост глави республіки зміщений у напрямку компрометації чинного президента держави, нав’язування йому образу консервативного радянського керманича, політичний курс якого не відповідає вимогам часу, позиціонування з його кандидатурою завчасно програшних рейтингів, висміювання, глузування та приниження Лукашенка задля провокування його до застосування сили у бік політичних конкурентів, а відтак демонстрації слабкості та невпевненості у своїй перемозі, а також формування єдиного наративу виборів – не допустити чергового приходу “бацьки” до влади та обрати будь-кого з його опонентів;

2)  політичний вектор виборчої кампанії формується під впливом мережі відкритих чи анонімних засобів соціальної комунікації (телеграм-каналів), у тому числі створених і просунутих в інформаційне поле РБ спеціально під вибори або таких, що набули популярності у Росії й мають репутацію “зливних бачків” Кремля, та лідерів громадської думки з числа блогерів і політтехнологів, які протиставляють себе чинній владі, а окремі з них мають широкий досвід успішної роботи на опозицію;

3)  відносна солідарність позиції проєвропейських та проросійських ЗМІ щодо майбутнього президентства чинного очільника Білорусі: й одні, і другі припускають можливу перемогу Лукашенка та зазначають, що вказаний вибір білорусів відповідає як очікуванням Заходу, котрий за останні роки налагодив тісні зв’язки з білоруською владою, так і сподіванням Кремля, який вже звик працювати з Олександром Григоровичем і терпимо відноситься до його спроб налагодити діалог із Заходом;

4)  дипломатична стриманість усіх іноземних держав щодо передвиборної кампанії в Білорусі спрямована вірогідно на те, аби не дати чинному президенту ані зайвих козирів, якими можна було б апелювати перед своїми конкурентами (як для прикладу надання Сполученими Штатами безвізу для Польщі напередодні проведення там президентських виборів, що безперечно надало Анджею Дуді додаткових бонусів для переобрання на пост очільника Республіки), ані завдати репутаційного удару, що у випадку перемоги останнього може зумовити погіршення міждержавних стосунків. Втім офіційно виражена позиція щодо бездіяльності іноземних сторін, в першу чергу РФ, абсолютно не означає їх байдужості, навіть більше – підштовхує до застосування гібридних методів зовнішнього впливу (таких як, для прикладу, використання ІТ-компаній чи політтехнологів в інтересах маніпуляції соціологією та електоральними настроями рядових білорусів).

Зважаючи на окреслену специфіку вказаної виборчої кампанії логічною і послідовною у даному дискурсі є думка редакції “BBC” щодо стриманої підтримки керманича Білорусі з боку західних партнерів: “Не визна��ши суверенітету Абхазії і Північної Осетії, російськ�� юрисдикцію над Кримом, надавши платформу для перемовин по Донбасу, Лукашенко поступово набув на Заході статус гаранта регіональної стабільності, порушити яку не в інтересах Європи і США. Захід, на думку білоруських експертів, фактично звів на ні підтримку білоруської опозиції і громадянського суспільства, надаючи перевагу вести справи з офіційними структурами. Лютневий візит у Мінськ держсекретаря США Майкла Помпео дав Лукашенку додатковий аргумент у безкінечних спорах з Москвою”.

Тоді, чого ж добивається Кремль? На думку білоруського політичного оглядача Артема Шрайбмана: “Союзник повинен залишатися в орбіті російських інтересів і не входити до ворожих міжнародних блоків”, а експерт Павлюк Биковський припускає: “Мова може йти лише про політичний торг: під час виборів навіть самий авторитарний керівник є вразливим, і Росія може розпочати нові розбіжності з приводу, для прикладу, цін на газ”.

Наостанок, в підкріплення даних припущень можна навести лише низку висловлювань Віталія Шклярова з його інтерв’ю блогеру “Варламов”, у яких він прогнозує нарощування протестних настроїв в Білорусі, які іменує ніяк інакше, як “білоруською весною”, та застосування Лукашенком силового сценарію для придушення політичної опозиції: “… ні разу черга не ставала символом ось такої “білоруської весни”, білоруського протесту. Судячи з того, як веде себе Лукашенко, судячи з арешту російського банку, судячи з арешту першого кандидата Тихановського, а зараз і Бабарико з його сином, судячи з арешту рахунків і так далі, я думаю, що в адміністрації президента Лукашенка вибрали сильний сценарій, жорсткий сценарій”.

Утім, який сценарій насправді чекає Білорусь ми матимемо можливість дізнатись лише на ранок після проголошення офіційних результатів голосування за очільника держави.