dante-sinner-blog - Tumblr blog

[dante-sinner-blog]

Ще ніколи в житті мені не погоджувало відпустку аж цілих 5 під/полковників і один капітан 😭😂

Відчуй себе "в жопу виєбаним", але особливим 😖😅

[dante-sinner-blog]

Ще ніколи в житті мені не погоджувало відпустку аж цілих 5 під/полковників і один капітан 😭😂

Відчуй себе "в жопу виєбаним", але особливим 😖😅

[dante-sinner-blog]

Старший лейтенант Клімт

[dante-sinner-blog]

Один із супутників, підполковник, розслабляється тим що дивиться ролики видавлення прищів і фурункулів, чистку обличчя і шкіри... 🫣 який цей світ незбагненний 😐

[dante-sinner-blog]

[dante-sinner-blog]

Ще трохи про мо/демобілізацію.

Військові хочуть одного (я такий і перебуваю серед таких, тому голосую 😎), розуміти що вони не одні, що на одних плечах не можна везти війну яка може тривати десятки років.

Що ті, у кого вони купують каву, заправляють машину, купують продукти, стануть з часом на їх місце. А колишні військові підуть заправляти, продавати і обслуговувати тих, хто ще вчора "тримав економічний фронт". Можуть, хочуть і будуть. Із задоволенням.

Бо зараз служба в армії - це ніби вирок. Служба без терміну, можливості помінятися місцем з тим хто не служить, дуже тисне психологічно на військовослужбовців які добровільно пішли на війну.

Коли кожен, як цивільний так і військовий, буде знати скільки триватиме служба в умовах війни. Це зніме психологічну напругу, яка як заважає працювати цивільному, так і служити військовому.

Ось позиція великої долі військових. Часові рамки, чіткі правила для всіх, прозорість. Все це про справедливість.

Ті хто буде визнаний ухилянтом, хто за час війни так і не спромігся стати на захист країни, має бути суттєвий термін (30 років норм) урізаний в правах. Не може людина, яка втікала, мати ті ж самі можливості, хто став на захист і віддав свій час, здоров'я, життя служінню у Війську під час відбиття збройної агресії рф.

Забрати право голосу на виборах, забрати право вести бізнес і займати державні посади, брати кредити, водити авто. Це про справедливість. І не варто тут казати "це вже занадто", кричати "не конституційно!", не занадто. Країна може зникнути, і конституційні права і свободи стануть пшиком.

Немає права людина, що обрала "пересидіти" закордоном чи в лісі, повернутися і пожинати те, що лишиться після війни. Чи навіть отримати те що мали до 2022 року.

Голос із залу: - І що ти пропонуєш?! Просто цікаво.

Пропоную:

1. Люди відбираються до війська за потребами на зараз і за її навичками/досвідом. Їй дають перелік необхідних (вільних) посад на вибір.

2. Вона має мати право обрати з доступних бригад місце, до буде служити.

3. Вона має знати чіткий термін та умови служби в армії. 36 місяців, добре, значить людина знатиме що її життя на три роки прив'язане до служби у Війську.

4. Вона має мати чіткий пакет компенсацій: заробітна плата, доплати за певні види служиби, відпустку і мед пакет. Соц та фін пільги.

5. Вона має чітко розуміти що вона і її родина буде захищена в разі поранення (лікування), отримання інвалідності (грошова компенсація та реабілітація за кошт держави), загибелі (суттєва компенсація що дозволить його дружині чи чоловікові, дітям отримати підтримку на якийсь час, щоб адаптуватися без батька-матері).

6. І найголовніше. Всі мають зрозуміти, службу пройдуть ВСІ. Поліцейські, судді, цивільні, держ службовці. ВСІ. Ніхто не зможе мати громадянство України з усіма правами без служби у Війську.

Це все про Справедливість. Бо час такий.

[dante-sinner-blog]

Хочу з тобою поділитися своїми відчуттями щодо моїх знайомих, які свідомо покинули Україну, щоб не потрапити на війну.

Яскравий приклад, це Міша. Я поважаю цю людину і завжди дуже добре ставився до нього, його дружини, його сім'ї. Окрім того, такі є у мене близькі, троє братів двоюрідних... Вони виїхали і зараз сидять в Чехії та Німеччині.

Я намагаюся сформувати своє ставлення до цього, і поки не можу. Відчуття між похуй на них і почуттям якогось... Сорому за них? Чи несправедливості, хоча ніби і не воно... Дуже дивне відчуття.

Бо є такі як Сьо, як Ваня, хто не засцав і з перших днів лютого доєднався. Такі як я, як мій друг Антон, хто пішов не одразу, але з почуттям обов'язку доєднався до сил оборони, ЗСУ, Нацгвардії. І от є такі як оці мої троє братів та Міша.. які колись повернуться. Ось такі думки... Тяжкі і нерозбірливі.

[dante-sinner-blog]

Кожного дня намагаюся бути вдячним долі... але, кожного дня відчуваю цю напругу, яка тисне на всі нутрощі, стискає м'язи і суглоби, грузить мізки. Іноді здається що розслабити цей суцільний м'яз свого тіла, вже не під силу, ніколи. Порятунок прийде, але чи зможу я зробити це за своїм вибором, чи доля сягне мене, не спитавши.

[dante-sinner-blog]

Минув другий місяць на ротації. Перестав думати про Перемогу і живеться набагато легше 😅 думки на рівні інфузорії туфельки: прокинутися, зробити зарядку, поїсти, виконати службові задачі, перевірити наряд, знову поїсти, щось повчити нового, знову поїсти. Дивися і день минув.

Від одноманітності рятують хіба цікавинки, з якими працюєш завдяки специфіці служби і роду військ.

До дому дуже хочеться. Трохи заєбли всі ці тіпи в пікселі 😅 але, це мабуть нюанси служби на ротації. Коли другий місяць бачиш майже одних і тих самих людей. Така собі експедиція десь в сраку, коли життя і служба в обмежених умовах та просторі.

А, ще сексу сильно хочеться 😅 добре що є старлінк і час від часу, як зараз, на чергуванні лишатися на 24 години сам на одинці зі своїм АКС 😂 в прямому і переносному сенсі, бгг

Читаю літературу для служби... І паралельно для розваги класичне фентезі. Зараз це – "Чарівник із Земномор'я" Урсули ле Гуїн (послідовниця Толкіна). Бо в цих історіях є ельфи, дракони різні, магія, та головне впевненість в справедливість, що Добро, рано чи пізно, переможе Зло. Впевненість, якої не вистачає в нашій цинічній реальності...

[dante-sinner-blog]

Очевидно, що тотальна мобілізація не вирішить проблем на фронті, але й відсутність зміни системи мобілізації/демобілізації в умовах затяжної війни, створить суспільну прірву, яка може призвести до громадянських зіткнень. Коли одні будуть кричати з окопу про справедливість, вже чути, а інші з кав'ярні від "ми тримаємо економічний фронт" до "ми вас туда нє пасилалі".

Бо вистояти проти росії ще 10 років, коли у нас немає технологічної можливості перемогти, можна лише за умови, коли служитимуть всі, щоб тримати лінію фронту. Вже можна починати вживати новий термін - "тотальна ротація". Щоб той хто в окопі зараз, з часом помінявся місцем з тим, хто зараз запрошує на побачення дівчину в ресторан і замінив його "плечі, що тримають економічний фронт" своїми.

Має бути тотальна ротація, як гарантія того, щоб через брак справедливості, москалі знову не опинилися на окраїнах Дарниці, а й далі лишалися (хоча б) в промзоні Авдіївки, лісах Куп'янська і болотах Часов Яра. Бо пасіонарії закінчуються (хто фізично, а хто морально-психологічно), закінчаться й фаталісти і з чуттєвою совістю добровольці.

[dante-sinner-blog]

Зараз, коли позначка початку широкомаштабної війни наближається до психологічно критичної - 2 роки, я споглядаю "ломку" серед моїх друзів, які так і не можуть остаточно визначитися як їм бути. Іти до війська, чи лишатися на тому місці, де вони перебувають.

Мої ж відчуття перемішалися в коктейль від великої радості від того, де я перебуваю, вирішення моєї долі (я в ЗСУ), до спазматичних спроб мого мозку "накинути" непевності в тому, що відубувається зараз... змішати надії "на краще завтра", відкринути їх, щоб не отруювати мозок... і чи буде це завтра.

Я щиро намагаюся нікого не засуджкувати, але людська природа вривається в мою свідомість, тягнеться до цієї слабкості - засудити. Піддатися спокусі долучитися до голосів натовпу. Але, чи то моя генетична мякість характеру, чи то вихована доброта, мені цього не дозволяє. За що я вдячний.

Знову живу відрізками. Шматками. День розрізаний на смикання від навчання, до хвилин спокою, занурення в фентезійні світи книги, щоб на трохи втекти від реальності Війни. А реальність не дає тобі ніяких відповідей, лише все більше підкидає питань. Викликів. Добре хоч перестав менше слухати "оптимістів". Хоча, від цієї весни їх суттєво поменшало в ефірі. Може це добрий знак? Хочеться вірити що зараз "44 рік"...

Місяць розбився на ротації. Нарешті. Місяць став лише відрізком ротації. Два місяці, можливо три... Та все ж є якась чіткість, якийсь обрій. Взаалі без обрію якось тяжко... взагалі тяжко іти туди, де немає визначеності. Одні називають визначеність "перемогою", та з кожним місяцем воно розмивається як олія у воді... ніби й було спочатку як чітка, єдина пляма - Перемога. А зараз, більше нагадує кілька, а для когось забагато, плям, що розлізлися у різні сторони... І треба їх знову збирати в один єдиний контур, щоб все було зрозуміло, для всіх. Оце і ось так - Перемога, все інше хуйня Арестович.

А рік... а що рік? Рік ... мабуть зараз не існує такого відрізку. Місяць, другий, можливо, третій - ротації... Ну і на тому добре. Ба бачу що деяким моїм друзям на гражданке тяжче, ніж нам тут. Я їх розумію, навіть десь жалію. Сам ще півроку тому був на тій стороні, де вони зараз. У них ще є вибір, я свій же вже зробив, і затягнув бєрци тугіше. Дай Боже на рік. Ну, може на 1,5... дай Боже.

[dante-sinner-blog]

Постійно відчуваю як мій мозок піддається нападам якихось тенденцій і хоче реагувати, від "я більше так не можу, скільки це триватиме" 😩 до "у тебе немає вибору, пиздуй далі у степ бай степ" 😑 та обидві з негивним фоном. Але, досить мені поїсти-поспати-почитати щось не про війну, якось стає легше. Тому, намагаюся зараз перевести весь свій вільний від служби час на все що завгодно, що не стосується Війни. Зменшити рівень інфо фону. Хоча, це дуже не просто на фоні всього з чим я зіштовхуюся на службі, у навчанні і безпосередньо при виконанні.

[dante-sinner-blog]

[dante-sinner-blog]

Так виглядатиме моя смерть. У вигляді маленького хлопчика який прийде до мене у спокої і нічого не промовить.

Він сяде поруч і дивитиметься в сторону, кудись за обрій, поки я буду приймати рішення... чи піти з ним, чи ще помучитися в цьому світі, щось комусь доводити, шукаючи балансу між прийняттям і тяжінням до ілюції щастя. Жодних слів, лише блаженне терпіння, спокій і розуміння буде в його очах... І очі у нього будуть мої. Він - це буду я. Маленький я до тієї миті, поки не почав жити, не переступив межу дитинства. А от же, не почав свій шлях до смерті.

Я буду смиренним. Я буду готовим. Буду вдячним.

[dante-sinner-blog]

ця пісня для тебе Сашо... хай би де ти не був тепер, тебе більше не турбує а ні війна, а ні життєві клопоти, не хвилює твоє серце... відпочивай.

[dante-sinner-blog]

Служба в армії, не важливо кадровий ти військовий, чи мобілізований, – це така специфічна гра з набором правил. Хочеш дограти до кінця партії, грай по правилам. Іноді можна чітити, та головне щоб про це знав твій ротний.

Але, якщо старший офіцер тебе хуєсосить, не заважай йому. Дай воїну цю можливість. Пізніше він тобі обов'язково віддячить. Наприклад, поставить тебе в добовий наряд на нормальний день, – в четвер, а не в п'ятницю.

Фото-ілюстрація "В очікуванні чогось цікавого".

[dante-sinner-blog]

Я не знаю чим це все закінчиться і як скоро. Але, я знаю точно що чинив раніше не завжди вірні вчинки, приймав не завжи правильні рішення, помилявся і завдав болю близьким. Але, це рішення стало для мене полегшенням, а отже стовідсотково вірним особисто для мене.

І хай мене пробачать ті, хто мене люблять, хто на мене розраховує у майбутньому. Якщо я зможу у майбуньому бути, наступні мої рішення будуть такими ж вірними і виваженими як і це, вкрай важливе. Моє серце зараз б'ється струнко.

А поки, хай Бог береже всіх хто в ЗСУ і підтримує, живий і продовжує боротьбу. З нами правда, з нами сила. І воля святая! ⚔️ 🇺🇦