daysbysomeone

[daysbysomeone]

З тобою не буде по-іншому. З тобою буде так само. Так само гаряче. Так само затишно. Так само тепло. Так само щиро. Так само міцно. Так само сильно. З тобою буде так само назавжди. Але одне але. З тобою ми таки туди дійдемо. Я відчуваю.

[daysbysomeone]

Хей;)

Сьогодні я розмовляла з психологом. Ми почали від сім’ї. Я чула таку думку, котра побутує у неблагополучних сім’ях, що діти завше думають ніби проблема в них. І ніби що їм потрібно зробити, щоб атмосфера в сім’ї стала краща? Мені здавалось і, навіть, я точно знала, що це не про мене. Але сьогодні я ніби знову глянула на цю ситуацію. А хіба своєю поведінкою, але відсутністю саме такої думки, я її не підкріплювала? Хіба яре бажання вчитись навідмінно, бути зразковою, бути у всьому першою, працювати так сильно щоб ніхто і поряд не стояв, хіба це не воно? Хіба підсвідомо я не старалась бути хорошою дівчинкою, щоб заслужити любов, ласку яку воно витрачали на сварки, ненависть? Хіба я не стараюсь бути ідеальною, щоб хоча б на трішки повірити що такою може бути моя сім’я? Це жахливо, це до ужасу жахливо. Чим більше я в собі вивчаю їх, тим більше мені стає моторошно. Які ще секрети ти ховала всередині себе, малюк? Ти так багато втратила в дитинстві. Не обіцяй нічого мені більше, в тебе було так багато обов’язків своєчасно. Просто бережи себе. Просто люби себе так, як вона не вміла.

[daysbysomeone]

Вечір, котрий мав бути найкращим з усіх мені відомих. Чесний. Відвертий. Без жодних ілюзій і обману. Таким він і був. Перший літній кавун, стиглі черешні і персики та сливи. Все якось грало, все було так неприродньо добре, що здавалось ніби це сон. В той вечір на фоні був грім. Він освічував ціле неба. Але страшно геть не було. Зараз я розумію, він мабуть натякав і просив бути обережною. Він просив, просив, просив. А я вперто ігнорувала. А коли так робиш, пам’ятай, наслідки не забаряться. В одну секунду або й менше він розбив усі мої найяскравіші ілюзії щодо майбутнього. Хоча, давайте бути відвертими, це зробив не він. Я б хотіла щоб це було якесь ефемерне явище, яке мало імовірно могло б розуміти і берегти все те, що ти ховаєш від людей. Тоді можна було списати все на технічну проблеми з підтримкою емоційного стану співрозмовника. Відсутність якогось плагіна або просто неможливість його інсталювати. Тощо. Я б знайшла виправдання. Я люблю це робити. Але це зробив не грім. Це зробила людина. Моя здавалось б людина. Це зробила людина. Пам’ятай це. Наступного разу, коли захочеш знайти виправдання, просто загадай. Це був не грім.

[daysbysomeone]

Привіт) Почула важливу річ. Останнім часом через переїзд у чужу для мене країну, зміну роботи, квартири і тд. я трохи розслабилась. Закінчила університет і увесь свій вільний час проводжу не надто корисно. Знаю, мені потрібна була ця вимушена зупинка. І я усвідомлюю чому. І не картаю себе. Все окей. Я не самозванець і не страждаю цим синдромом. Але зараз я повертаюсь в більш енергійний ритм. Мені хочеться більше, в тому числі і фінансів. Справа не в тому що «ніхто не подарує квартиру чи машину», справа в тому, що я хочу заробити на це сама. Я складу план своїх дій. Я зроблю це. І як би я не любила лінуватись я зможу з цим боротись, бо я вже це робила.

[daysbysomeone]

6 місяців. 181 день. 4 344 години. І неймовірна кількість хвилин. Усі вони проведені з тобою. Ми домовились берегти в пам’яті ці дати, маленькі чи великі неважливо, бо вже добре знаємо їх ціну. Сьогодні, коли ти лежав біля мене, ніжився як найпухнастіший кітусик у світі я не вірила самій собі. Я запитувала: «Ти точно це відчуваєш?».

Ми говорили як пройшли цих 4 344 годин разом. Ми говорили і говорили. Говорили і говорили, а я просто насолоджувалась моментом. Тут у моїй кімнаті, з теплим світлом і тюльпанами на столі. З м’якезною, свіжою постіллю, з полярним ведмедем (котрий до речі був свідком усього), з плетеною корзинкою на фоні і м’яким пледом при ногах. Я пам’ятатиму цю 4 345 годину.

Люблю. Віддано. Вперше.

31.06.2022

00:57

[daysbysomeone]

Я закохалась.

Ненавиджу собі в цьому завжди зізнаватись, бо дуже часто ці почуття нав’язані. Розумієш про що я? Ні? Я поясню. Коли ви проявляєте один до одного симпатію: ходите на прогулянки, в кіно, обмінюєтесь музикою, мемами, переписуєтесь перед сном і все інше. В якийсь із цих моментів пора сказати «я тебе люблю». Як я зрозуміла більшості людям це не складно. Вони відчули щось «хлоп» і ця фраза виринула так влучно і легко з їхніх вуст, а мені ні… мені важко. Я не відчувала дуже часто ось цього «хлоп» і просто з певним прорахунком, логікою розуміла, коли варто видати з себе те, чого не відчуваєш.

Зараз по-іншому. Зараз мені хочеться кожного дня повідомляти йому, що мої почуття жив��, вони є і вони до нього. Спочатку це було схоже на лаву, котру неможливо зупинити, такий дикий наплив енергії, яка зносить все на своєму шляху. Зараз — це тиха, спокійна гавань. Я себе почуваю в ній комфортно. Мені вперше за довгий час тихо всередині і тепло, хюґно як би сказали данці, себто затишно…

Оберігаю цей куточок в собі і так хочу щоб цього разу це не ввійшло в звичку, в мою звичку. Так хочу щоб цього разу ці почуття були зі спільним майбутнім.

Люблю тебе, тихо ніжно і відверто.

🤍

[daysbysomeone]

Коли прощаєшся з мамою і татом не забудь уникати прямого контакту очима, бо є доволі великий шанс, що коли ваші погляди зустрінуться ви плакатимете усі разом… у кожного буде своя історія в голові, але у одному ви зійдетесь «відданість»

Я люблю вас, мама і тато.

[daysbysomeone]

Мені не хотілось розпочинати наше знайомство зі страху, але це чи не основна проблема з якою я стикаюсь доволі часто. Хотіла б думати, що тільки я, але як показали мої спостереження – це поширене відчуття.

1. У мене нічого не вийде. Я боюсь.

Насправді зараз мене чекають великі зміни у житті, їх багато і вони важливі. Я розійшла з хлопцем, ми зустрічались та жили близько 3,5 років. Поїхала на навчання закордон. Планую переїхати туди і спробувати пожити, попрацювати там. Мені потрібні кошти на які ці всі плани реалізовувати, відповідно потрібна робота в чужій країні на невідомій мені мові. Я хочу закінчити навчання і отримати диплом європейського зразку — це теж потребує часу і зусиль. І я боюсь перш за все, що у мене закінчуються гроші і я не зможу поповнити баланс. Я боюсь, бо за ці декілька місяців у мене вже створилась зона комфорту, маршрут пари, навчання, дистанційна робота, україномовні подруги. А тут все нове. Мені так страшно. Чи дійсно всі зміни даються так важко? Чи суть в тому що тут дійсно глобальні зміни? Страшно почути відмову на роботі, страшно не знайти житло, страшно не бути найкращою під час захисту диплому, страшно не змогти вивчити мову. Це все як один великий сніговий ком, котрий назбирається. Але як я у такій ситуації стараюсь думати:

1.1. Кошти. Моїх заощаджень вистачить на 3 місяці проживання. До кінця навчання залишилось 2 місяці. Ще якісь гроші якби раптом біда зможуть дати батьки чи брат, можливо вдастся ці 2 місяці попрацювати дистанційно. Відповідно кошти посунеться і дадуть можливість спокійно шукати роботу і не жити на воді та хлібі. В мене є друзі які теоретично змогли б дати мені роботу, в мене є сторінка в Linkediln де я так само зможу почати шукати роботу, в мене є досвід у upwork де я теж маючи конкретну мету знайду собі підробіток.

1.2. Відмова у роботі. Я вивчу ринок. Отримавши відмову я отримаю висновок. Маючи декілька місяців у запасі я спокійно зможу проаналізувати і в разі чого повернутись в Україну, хоча б не хотілось. Я люблю свою справу, вважаю що я хороший спеціаліст у сфері архітектури і я щиро вірю, що я доповню чиюсь команду. Потрібно просто вивчити мову, не боятись і н бути такою сором’язливою при людях і все вийде.

1.3. Не бути найкращим, першим, ліпшим. Супер-пупер. Це біда. Це такий не закритий дитячий шрам. Тут я завжди стараюсь говорити собі, що мені не потрібно заслуговувати любов, віру в себе. Насильно тебе не полюблять і я така яка я є. Це нормально, що комусь я не подобаюсь, це добре що комусь я не подобаюсь. Це означає тільки те, що в мене є якась риса характеру, яка їм не притаманні і це когось тригерть. А риса характеру означає, що в тебе є цей характер, що ти особистість. На жаль, в дитинстві мене хвалили тільки, коли я щось робила найкраще, або й взагалі не хвалили. В своїх стосунках я вирішила, що мені потрібно краще старатись, що це я щось не так роблю тому ми сваримось і по цій причині вони тривали аж 3,5 роки, коли по факту ще раніше було зрозуміло «нам важко разом. надто важко» І зараз це все тягнеться за мною. Страх програшу, страх не сподобатись комусь, навіть так будь-кому. Я це усвідомлюю і стараюсь говорити із собою. Хвалити себе і любити себе. Просто так.

1.4. Житло. Ринок житла доволі великий. Я зашвидко підписалась на паблік і хочеться вже переїхати. Але спершу мені важливо знайти роботу. Нехай я платитиму більше, нехай. Але спочатку робота. Це ключ. Мій ключ. Тому потрібно поетапно. Портфоліо. Аналіз хороших портфоліо, відбір своїх робіт. Адаптація їх під одну стилістику. Формування у один альбом.

1.5. Диплом. Це перехідна точка. Коцик, це всього лише місточок. Питання куди ти з ним дальше, розумієш? Не важливо яи місточок кований, чи дерев’яний, чи зі старих гнилих дощок, це всього лише сполучення для твого зручного пересування. Основне що воно буде і ти рухатимешся дальше.

Ми розібрали перший страх. Страх моїх майбутніх дій і їх наслідків. А дальше буде))