ievgenche - Tumblr blog

[ievgenche]

Норвегія (Лофотенські о-ви) 2017 (Частина І)

Наш тріп почався із перельоту в Стокгольм. Звідти в Осло, і нарешті - Бодо. Протягом одного дня - три перельоти. Виснажені і втомлені, ми вийшли з аеропорту під бридкий дощ о пів на 12 ночі, у мене на плечах 26 кг, у Каті 16 кг, і ще 2км пішки до Заїда, який зголосився нас пустити в дім через сервіс Каучсьорфінг.

Заїд живе із братом Хусаном, у просторому двокімнатному помешканні із великим холом. Вони із Сирії. Близько двох років прожили в Тамбові, і вже 4 місяці живуть в Норвегії. То ж ми з ними спілкувалися російською:) Тут вони вивчають норвезьку і планують продовжувати розвиватись як художники. Помешкання завішане картинами і багатою кількістю зелених рослин, дуже затишне. Класні чуваки, зранку пригостили нас яєшнею і о 8:30 ранку поїхали на велосипедах під дощем на заняття.

Тут вже третій тиждень ллє дощ, і сонце не заходить за горизонт. Коли вони жили в Росії - їздили у Воронеж на концерт Скорпіонс, а молодший навіть працював перукарем у місцевій тамбовській перукарні.Ми ж, зранку, назад в аеропорт за орендованою машиною. Все гуд, заплатили за дводверний пежо, а отримали 4х дверний Ніссан Ноут. В 11 дня ми вже сидимо у паромі, який везе нас із автівкою до острова Мескенес, тобто вже на самі Лофотени.

Маленька Катя і хлопець-гігант.

Тут вже Катя Гулівер грається із кабельним судном

На островах люди живуть завдяки двом Т (ТТ) - Туризм та Тріска. Так, не лосось, з яким зазвичай асоціюється Норвегія, а саме тріска.

Сушать її весь рік. На островах ми дуже часто зустрічали такі сушилки - запах поряд із ними - неймовірний, відразу хочеться келих холодного пива випити. Експортують до Італії та Португалії, навіть відходи у вигляді голів і кісточок  - до країн Африки.

В перший же день вирішили спробувати свої сили у пішій вилазці на невеличкий схил. Нас не зупинили численні повідомлення про те, що схил дуже крутий, що це небезпечно, будьте обережні і т.д. Ми вирішили - раз схил не перекритий, то всі ці повідомлення пенсіонерам. Тим паче, трохи піднявшись, ми побачили кам’яні сходи, і зовсім розслабились. Але потім сходи закінчились (то мабуть проект в процесі розвитку), і ми знову почали йти худенькою стежкою по досить вологій землі, чіпляючи ногами вологу рослинність з обох боків стежки. Нахил постійно збільшувався, і врешті-решт стало дійсно страшно. Назад (вниз) намагалися не дивитися, бо реально не було думки як спускатися по такому крутому схилу. Однак в якийсь момент ми зупинилися і дійсно зрозуміли, що далі йти досить небезпечно. І чим далі - тим небезпечніше було спускатися вниз, треба завжди думати наперед. Зізнаюсь, я трохи навіть на долю секунди запанікував, бо дивлячись вниз - схил виглядав значно крутішим ніж дивлячись вгору. Ми спустилися без пригод, і надалі вирішили з повагою ставитися до застережливих оголошень.

Дороги тут вузькі, завдяки чому швидше 70ти їхати вже не дуже комфортно. Іноді необхідно знижувати швидкість до 20, якщо їде зустрічний транспорт, щоб нормально роз'їхатись. А іноді - взагалі зупинитись у невеличкій кишенці, щоб пропустити інше авто. Завдяки цьому реальна безпека на дорогах. Дороги круті. Види - шалені. Однак поки більшу частину лофотен ми дивимось крізь мутне від дощу лобове скло:) дощ вже ллє 3-й день, при чому може лити цілий день - а під вечір стихає. Саме на третій день я перший раз побачив клаптик синього неба, на кілька хвилин:) Проте все одно кайфую від природи, від відчуття подорожі, від повітря, мімімішних будиночків, від того що так далеко і разом все це переживаємо.

Маленькі червоні будиночки - називаються рорбу. Це типові рибацькі будиночки, багато із яких зараз перероблені в гест хауси та апартаменти. Середня вартість доби - 100 євро. Чому червоні - червона фарба була найдешевшою. Більш заможні господарства та сім’ї, щоб підкреслити свій статус фарбували власні будиночки у інші кольори - в основному жовтий і коричневий.

Ми, як послідовники наметового способу життя - навіть не розглядали готелі, гест хауси, рорбу у якості помешкань. Кемпінги - наш фетіш, і, на щастя на Лофотенах їх достатньо.

Лофотени - це 6 основних островів, та десятки більш маленьких, і всі вони з’єднані мостами. Це дуже зручно, тому що під час дощу можна годинами їздити по ідеальних дорогах, а якщо треба виграти трохи часу - паром “в помощь”. Першу частину подорожі ми, в принципі, каталися по дорогах, кліпаючи очима через вікна авто. Іноді, навіть, виходили у дощовиках на невеличкі вилазки - коли дощ був не дуже сильним.

Мабуть найзахоплюючий пляж, який я коли небудь бачив у житті -  Kvalvika.

Дорога на пляж Kvalvika була не менш захоплюючою. Постійно йшов дрібний дощ, однак ми жодного разу про це не пожалкували. Дорога зайняла приблизно годину туди і стільки ж назад. Загальна відстань 3-4 км.

Приїхали зовсім промоклі у кемпінг. Через 5 хвилин після монтажу намету почався дощ, встигли сховатися всередині. Загалом у даних спогадах дуже часто буде зустрічатися слово дощ.

“Ето лєтній дождь“ Агутіна - пісня яка по іншому стала сприйматися на Лофотенах, і грала в голові нон стоп майже 24/7.

Цілком можливо, що на фото в наметі - опівніч. А можливо це ранок. Важко сказати, особливо в нашому улюбленому Костіному і Настіному наметі:)

Наша подорож почалася із містечка Å (О). І ми вже 3-й день в дорозі. Були також неподалік Ryten (відомий пляж на фото вище - Kvalvika) - і зараз прямуємо в Unstad, щоб спробувати свої сили на серфі. Погода підказує, що шансів дуже мало, проте contra spem spero. 

На узбіччі ми побачили табличку, щось на кшталт сувеніри, та щось про китів “туди”. Вказівник привів нас до цього милого будиночка. Насправді, ми не могли пропустити щось таке, що пов’язане із китами, подумали може це музей, або тут можна купити сувенірний кличок кита, або ще щось. Однак, ми ніяк не могли подумати, що тут будуть продавати м’ясо кита. Ми навіть не відразу і зрозуміли хазяїна, поки він не підвів нас до холодильника і не відкрив дверцята, за якими було сховане свіже м’ясо. 

Ми були не готові до такого, і сумні поїхали далі.

А ось і Unstad. На цих байках серфери їдуть до гавані по бездоріжжю і піску.

Погода все ж таки нас підвела. Уроки серфінгу відмінили через шторм. Ми навсяк випадок записалися на наступний день, однак розуміли, що погода скоріше за все буде незмінною, та і ми не могли витрачати так багато часу на одне і те саме місце.

Вирішили хоча б здалеку подивитись на гавань, на найпівнічнішу точу в Європі для серфінгу. Місце просто захоплююче, неймовірно гарне.

Хочу трошки розказати про людей, які нам зустрічалися по ходу подорожі перші три дні. Без їх допомоги ми б вижили, звичайно, та завдяки їм були дуже теплі відчуття підтримки і купа збереженого часу та нервів. У кемпінгу чувак позичив жетон для машини-сушки, бо вже було пізно, і я не встиг придбати його на ресепшні. А речі у нас змокли аж до термобілизни, і сушитися - було вітальною потребою. Вранці я йому віддав його ж жетон, бо якимось чином електричний струм не вимикався (хоча повинен був, тому що один жетон - це приблизно півтори години струму на прання та сушку, і люди, які використали свої жетони позабирали чисті й сухі речі, і струм після цього не зник) аж до 2-ї ночі і я на шару все посушив. Але чуваку не сказав, хай думає що допоміг, це важливо. Потім я сів на днище машини (все видно на фото знизу), коли здавав назад, не помітив різкого схилу десь півметрового. Заперлись ми туди по оголошенню - вільні місця. Ми дуже втомилися, змокли, ще й були засмучені невдалою спробою посерфити - і вирішили заночувати в теплі і комфорті. Однак це виявилось не так легко - подібні варіанти в Unstad та в радіусі 15-20 км були зайняті. Поки шукали кімнату по оголошенню - я не побачив того, що не побачив і сів на днище. Одне переднє і одне заднє колеса - ледь чіпляються за поверхню. Ну всьо, приїхали, подумав я і почав витісняти ціну евакуатора у своїй свідомості. Поряд було чиєсь приватне подвір’я. Я подзвонив у дім - нікого. Зайшов всередину - те ж саме. Потім побачив як на подвір'я приїхав чоловік на тракторі. Ну і я такий - рятуйте, рятуйте. 10 хвилин і він витягнув мене на своїй легковій автівці, що стояла поряд. Дякую йому. Шкода, що не змогли зняти в нього кімнату на ніч - 6500 тис грн нам було не по кишені. Це Норвегія, тут усе дорого, сказав він нам посміхаючись, і махаючи рукою на прощання. І ми йому посміхнулись теж, із відчуттям благодарочки. Врешті ми переночували у місцевій школі, приблизно за 5К грн :) Не суттєво дешевше, проте приємно - гаряча вода, душ, тепло, сон у одних трусах на м’якому ліжку, вай-фай - і ми безсилі і щасливі провалилися в сон.

6 bedroom with football field view. Наш аскетичний номер в школі, яка влітку перетворюється на гест хаус чи гест скул, чи щось таке.

Школа ззовні. Зверніть увагу на рампу біля синього металевого баку. Неймовірно круто. Уявляю як школярі на перервах катаються на роликах та скейтах.

На наступний ранок вирішили трохи прогулятися по місцевості. Натрапили на історичний музей вікінгів Лофотр. По суті це житло вождя у формі перевернутого човна довжиною 83 метри. Містечко Bøstad, а жили ми у  Bøstad school.

І поїхали далі на Схід, у напрямку столиці Лофотенів -  Svolvær. Хоча ні, ми, все ж таки, вирішили навідатись в Unstad ще раз. І марно - сильний вітер, погода - гівно, знову відмінили урок. Інструктор взяв мій номер телефону, хоча я точно знав - третій раз ми сюди точно не повернемось, це точно, і сказав, що напише за годину чи півтори до початку заняття, якщо погода дозволить. І вже потім поїхали далі на Схід, у напрямку столиці Лофотенів - Svolvær.

Сумно було віддалятися від сьорф кемпів, так і не спробувавши стати на дошку у 8 градусному Норвезькому морі. Віддаляючись від Unstad - ми опинилися у дуже класному містечку Henningsvær.

Прдовження сонячної частини нашої подорожі у Частині ІІ

[ievgenche]

Подорож до Ісландії (Частина ІV)

Подорож до Ісландії (Частина ІV) 13 День. Вирушаємо на Західні Фьорди. Ця територія дуже відрізняється від основної Ісландії. Це такий собі півострів на північному заході країни, весь у фьордових порізах, у вузеньких і звивистих дорогах. Щоб сповна насолодитися цим куточком необхідно 5-7 днів, однак у нас було лише два дні, і ми вирішили відразу сягнути крайньої західної точки Європи (знаходиться трохи західніше материкової крайньої західної точки Європи Cabo da Roca) – мис Latrabjarg. Тут височенні скелі здіймаються із океанських глибин, тут немає вулканічного піску, тут і людей рідко зустрінеш :) Тут ти в гостях у самої природи. По дорозі відвідуємо відому точку – скеля Hvítserkur, або скеля Носорог

Далі більш близько знайомимось із місцевим дизайном. Як завжди – вишукано і лаконічно.

Місцева архітектура

І знову на вулицях працюють діти (я розповідав про дітей, які працюють тут, до речі саме ці діти ось косили газон)

А ось хто тут точно не працює, так ось ці симпатичні морські котики

Ми дуже хотіли самі побути тими звірятками, поніжится на сонці, встромити кінчики пальців у водичку, але в повітрі було 15 градусів, у воді і тим менше, тож ми стрибнули у нашу Хельгу (так ми назвали нашу чотириколесну пані) і рушили далі на Захід.

Garður BA 64 - це найстаріший сталевий корабель в Ісландії, який був побудований та запущений в Норвегії в якості китобійного судна в 1912 році. Він був проданий кілька разів, перш ніж він був проданий Ісландії під час Другої світової війни. У 1981 році вважалося, що він більше не підходить для своїх обов'язків і був запущений на мілину на пляжі в Skapadalsfjall у Westfjords замість того, щоб затопитись у морі, як це зазвичай робилось в той час.

Ми їхали цілий день, і майже досягли мису, однак вирішили не квапитися, і заночувати в 40км від запланованої точки.

А наступного дня ми опинилися на краю світу. І тут на останніх сантиметрах цього світу живуть мільйони птахів, серед яких ми впізнали так добре вже знайомих тупіків Тут світ дуже раптово перестав створюватись далі, скелі планували йти далі, однак їхні плани були порушені. І то добре, адже ми встигли сюди навідатись Тут немає ніяких праканчиків, обмежувачів, навіть попереджальних знаків. Тут чиста природа, і людина один на один із нею. Було страшно дивитися вниз, страшно, але і якось епічно, об'ємно, велично і спокійно. Лише через деякий час ми помітили волонтерів, які наносили лінію білою фарбою вздовж скелястих країв, щоб люди скоріше не намагалися сполохати птахів, аніж заради безпеки. Але нам пощастило, ми приїхали трохи раніше, і біла фарба нам не завадила поспілкуватися із пташками :)

Задоволена величчю природи, і не тільки ^_^

Хазяїн жизні

Дорога назад до столиці і фінальна, дика, експресивна і красівенна ніч в Ісландії, порушуючи всі правила кемпінгування, як справжні зірвиголови

Окреме дякую хочу сказати Глєбу, завдяки якому, точніше завдяки його об'єктиву, всі ці крутецькі фото були народжені на світ :)

[ievgenche]

Подорож до Ісландії (Частина ІIІ)

Частина третя нашої подорожі вийшла дещо хаотичною. Після другої частини виявилось, що у мене дещо переплуталися події в пам'яті, і були випущені дуже важливі та цікаві епізоди. Тому третя частина буде таким собі псевдо хронологічним продовженням нашої історії, бо буде в собі містити сукупність упущених моментів, які можуть бути хронологічно невірними, якщо співставити наш маршрут і місцевість (справа для справжніх знавців), проте аматорське око зовсім не відчує в наступних подіях жодних протиріч, я сподіваюсь. Словом, головне тут не хронологія, а суб'єктивні переживання отих двох котиків, які (переживання), до речі, підтверджені фотографіями об'єктивної реальності. Хоча враження таке, що то був космос, і такого не може існувати в реальному світі. День 7. Прошла майже половина мандрівки. Вирушили у долину гейзерів. Що вам сказати - тут земля дихає, раз на 15 хвилин із сопла вириваються десятки літрів гарячої води.

В Ісландії існує дуже просте правило, якщо вам щось сподобалось - без вагань задовольніть своє хочу. (В принципі чому б не взяти собі це за життєве правило :)) Бо, наприклад сувенірна продукція може відрізнятися від селища до селища. Наприклад цю карту ми придбали не відразу, а сподівалися знайти таку ж, однак за більш менш прийнятну ціну, в якомусь маленькому містечку. Так ось правило "маленьке містечко - менші ціни" - не працює зовсім. Я б сказав, що в маленьких містечках магазини можуть зовсім не працювати. Формально розклад існує, проте касир може піти на цілий день, залишивши номер телефону за склом, на випадок, якщо комусь щось знадобиться. Подзвонити звичайно можна, однак скільки у вас часу піде на те, щоб пояснити ісландцю із маленького містечка, що у вас працює роумнінг, і ви не можете довго говорити, і ... короткі гудки :) Которотше, цю карту ми вже і не сподівалися побачити вдруге, однак удача нам посміхнулася

Тепер вона прикрашає одну із стін у нашій оселі Звичайний вечір на подвір'ї нашого рідного намету (ще раз дяка Кості і Насті за таке щастя:))

На вулиці 11 година ночі.

Ще раз 11 година ночі з іншого ракурсу, тут видно краще, бо попереднє фото було зроблено напроти сонця. Об 11-й ночі фото зроблене, на секундочку, напроти сонця!

День 8. Ранок. В принципі звичний ранковий пейзаж протягом 2-х тижнів в наметі. Це просто кохання, яке залишиться зі мною на завжди. Які нафіг готелі, хостели, садиби та гест хауси? Якщо Ісландія - то намет просто маст, якщо звичайно подорож не взимку.

Про це, можна сказати, таємне місце нам розповів один місцевий. При чому і для нас місцевий, і для місцевих місцевий:) Хлопець вже більше пяти років назад переїхав сюди із Києва. Дякую тобі Konstantin Stroginov. Справа в тому, що у Ісландії є декілька відомих термальних басейнів. Найбільш відомий знаходиться біля Рейкьявіка, і називається Блу Лагуун. Від такої популярності там і ціни відповідні, і людей значно більше. Також є термальні басейни біля озера Myvatn. А ось цей секретний термальний басейн коштував в два рази дешевше, тут було в 3 рази менше людей, а найголовніше — тут просто нереально кайфово. Ось і з вами поділюся цією знахідкою - http://secretlagoon.is/

Після відмінних купань, релаксу, вирушили в путь. Путь пролягав повз Ейяматьтвійпудель (ориг. - Е́йяф'ятлайокютль), всім відомий кютль, тобто вулкан

День 9. наступного дня покинулися у підніжжя просто заворожуючого водоспаду. Він дуже схожий на той, про який я вже розповідав у першій частині, однак цей зовсім інший В Ісландії налічується більше 1000 водоспадів, і зустріти такий саме тут дуже просто.

Насправді однакових водоспадів тут немає, і про цей водоспад я вже таки розповідав у першій частині. Ми настільки закохалися у Скоугафосс, що вирішили повернутися сюди ще разок, і потеревенити, вислухати його, вмитися слозами його радості.

Як ви здогадалися, повернулись ми сюди лише у моїй уяві. Але він дуже крутий, гріх не подивитися на фоточки ще разок, і покрити шкіру мураш��ами, так це було неймовірно і захоплююче.

День 10. Подорожуючи Ісландією в поле зору дуже часто потрапляє Атлантичний океан. Однак лише сьогодні нам довелося підійти до нього на стільки близько, що солона вода потрапила на поверхню черевиків, а суміш піску і вулканічної лави забилася у протектор наших підошв.

Вечір 10-го дня у нас пройшов під знаком Коників, дешевого кемпінгу і неуважності вашого покірного слуги, за що отримав по голові від самого вікнга.

Про Ісландських коників взагалі можна написати окремий пост із мільойном наших фоток. Ну такі вони гарні, чистенькі, задоволені, миролюбиві, що хочеться згорнути їх усіх клубком і вмостити у себе на теплому ісландському светрі за 300 Євро, і так лежати цілу вічність.

Зверніть увагу на ліву руку Каті. Так, вона нею кормить коника, і ще дещо.

І тут зверніть увагу на ліву руку Каті. Я думаю що Катя сподобалася вікінгу, і він закрив очі на її неуважність. Для гарних людей вікінги вимикають струм на огорожах

День 11. Бо наступного дня, саме таким чином я поплатився за свою неуважність. Тому що полізло дурне до тих коників, а там був дріт, той самий, але вже під напругою, я думаю його вибірково вмикають для таких дуреп як я :), то я ногою його і зачепив, бо тягнувся рукою до конячки. Спочатку я подумав мене вдарив із усієї сили вікінг по потилиці, я обернувся, нікого. В очах почало трохи темніти, трішечки нудило. Ну то я і зовсім забув про коників, бо радів що сам не дав коників) Відійшовши ми рушили далі у напрямку четвертого за величиною міста в Ісландії - Акюрейрі.

Четвертий за величиною корабель Ісландії?

Четвертий за величиною мурал, і моє перше за величиною кохання ^_^

Четверте за величиною місто ми проїхали дуже швиденько, бо Ісландія зовсім не в містах, а поза ними, їїїїїїхххххаааа

По дорозі зовсім випадково натрапили на дуже крутий музей кісток та каміння

Далі був кемпінг біля дуже незвичайного озера. Доречі баночка пива, яка так солодко на мене дивиться - виявилася звичайним квасом. А я весь цей час, що був в Ісландії думав, що смакую місцеве пиво, навіть друзям в Київ привіз пару таких, типу нате паца, спробуйте ісландського пива. Мабуть таки нормально струмом довбануло.

Озеро Лагарфльоут. Незвичайне воно тим, що тут живе якесь містичне чудовисько, яке зветься Лагарфльоутський змій. Вперше він згадується у 1345 році. Очевидці стверджували, що він настільки великий, що частина його тіла, що стирчало над водою утворювало декілька арок, а ��ерез ті арки міг пройти найбільший на ті часи корабель, я думаю навіть і 4-й по величині корабель Акюрейрі там теж би пройшов. Існує ще легенда про виникнення цього змія: Багато років тому мама подарувала доньці золоте кільце. Дівчині воно здалося не дуже дорогим, і їй згадалася приказка про те, що через кільце потрібно протягнути дощового черв'яка. Кільце після цього повинно стати дорожчим і крупнішим. Однак, всупереч її очікуванням рости раптом став сам черв'як, а зовсім не кільце. А коли він став більше, дівчина з переляку кинула хробака в озеро. В цьому озері він виріс до гігантських розмірів.

Чудовиська ми так і не побачили, і вирушили до озера Myvatn, щоб ще раз змочити свої дупки у термальних басейнах

День 12. Музей Китів. До речі, я нещодавно дізнався, що у Києві теж є скелет справжного кита. Лінк - https://www.shukach.com/ru/node/45771 Де знаходиться музей - не скажу, бо інакше порушиться моя псевдо хронологія. Скажу лише, що музей знаходиться у місті, що починається на Х, а закінчується на усавік. Думайте самі.

Після музею, заправили тачку пальним, затарилися молочною продукцією (в Ісландії просто божественна молочька), бо попереду нас чекала подорож по відносно безлюдним Західним Фьордам. Про них я розкажу в IV частині.

[ievgenche]

Подорож до Ісландії (Частина ІІ)

[ievgenche]

Подорож до Ісландії (Частина І)

Вже пройшов майже рік із нашої подорожі по Ісландії, проте враження і досі найсвіжіші. Нарешті дійшли руки до створення такого собі репорту, хочеться вже поділитися спогадами та фото, і ще раз пережити ті найкрутіші миті у моєму житті.

Мандрівку ми почали планувати ще задовго. У грудні 2015-го придбали ще відносно бюджетні квитки — Київ — Вільнюс — Рейк'явік — Вільнюс — Київ. Згодом почали збирати гроші на прокат авто. Не секрет що в Ісландії дуже високі ціни, то і авто нам обійшлося в дорогувато — приблизно 700 Євро на 14 днів. Це був найдешевший варіант для маленької тачки, який ще потрібно було пошукати :)

Далі ми переглянули купу репортів, блогів, фото, маршрутів задля того, щоб скласти власний. Вирішили не мудрувати і об'їхати країну по трасі №1, вона йде вздовж крайньої лінії материка, та на ній зосереджені майже всі крутецькі точки.

Тож ми напхали у рюкзаки спальники, палатку, тушонку, крупи, пляшку шампанського і вирушили у путь :)

Я навмисно ігнорую зупинку у Вільнюсі, щоб зосередитись на країні, яка стала найзахопливішою у моєму житті. Летс гоу)

День 0. Ми прилетіли о 2-й ночі, забрали авто і переночували у заброньованому гест-хаусі неподалік аеропорту. Це була наша перша і остання “комфортна” нічка в Ісландії. До речі нічка треба теж писати у лапках, по там було завжди світло.

В Рейк'явіку дуже сильний вітер, мало людей, словом кльово. Довго тут не затримуємось — їдемо в східному напрямку. Гуляємо по моху, і дивимось на Kerid Crater Lake.

Взагалі, Ісландія — це країна, де б ти не зупинився — треба трішки пройти в гору, або спуститися, трішки пройти (це трішки може розтягнутися на декілька кілометрів), і ти обов'язково зґвалтуєш свої очі неймовірною красою. Ісландія нагороджує за старання

Один із запланованих водоспадів на маршруті. Гульфосс. Водоспадів там насправді дуже багато, ну от дуже, на день третій ти звикаєш. Думаєш що звикаєш, однак до останнього дня мені не вдавалося стримати емоцій, щоб не матюкнутися при Каті і витаращити очі, забуваючи про дорогу. Далі Сельяндафос Ніколи в житті не знаходився із протилежної сторони водоспаду. Відчуття - неймовірні і райдуга 24/7 Наш перший кемпінг, випили привезену пляшку шампанського, і з'їли першу ложку гречки з тушонкою :) Кемпінгів в Ісландії дуже багато, в середньому 10-15 євро з людини, майже всюди був душ, туалет, кухня. Я навіть не дуже розумію, як можна ховатися від такої краси у номерах готелів. 14 днів одразу після прокидання ти бачиш таку шалену красу, що їдеш із глузду. День 2. Рушаємо в напрямку наступного Фоссу, тобто водоспаду. Усі водоспади в назві мають закінчення foss, що означає fall. Дорогою випадково натрапляємо на інформаційну табличку, яка повідомляє що ось там нагорі знаходиться той сами відомий вулкан Ейявятйокомлопудель :) Наступна точка маршруту - Скоуґафосс. У підніжжя фодоспаду кемпінг, у якому ми і вирішили залишитися наніч. Проте сам фодоспад - то лише вишня на торті. Тут починається відомий трек. Ми пройшли приблизно 3 км, однак і цього було досить, щоб знову пірнути з головою у ці велетенські красоти, які не дають дихати, такі вони величні і красиві. День 3. Вирушаємо у напрямку покинутого літака. Це був ще той челендж, після вчорашньої прогулянки. 4 км по вулканічній дорозі, щоб дастатися цього місця. І 4 км назад. Плюс в тому, що тут мало людей. Історія розповідає, що цей грузовий літак розбився, нащастя пілоти катапультувалися, а пасажирів не було, так як це вантажне судно. Місцевий фермер ще якийсь час тут н��віть зливав пальне для свого трактору. Потім місце стало популярним серед туристів. Так і лежить, пустий із середини. Продовження третього дня у наступній частині.

[ievgenche]

Подорож до Ісландії

Все почалося з Вільнюса.Ще в автобусі, який прямував із аеропорту в центр міста два чоловіки ледь не посварилися через те, що кожен знав що пропонує кращий варіант знайомства із містом. Перемогу отримав більш молодий, такий собі городской сумашедший. Він запропонував піти обернутися три рази навколо осі на місці, яке називається Стебуклас, така собі плиточка на Кафедральній площі, де утворився живий ланцюг у 89 ("Балтійський шлях") і замовити правильне бажання, потім купити морозива, забратися на гору, спуститися і скупнутися у Вільні. Із всього того, ми зробили лише перше. Ісландія зустріла нас о 2 ночі, 8 градусів, у порівнянні із 25 у Вільнюсі стали контрасним душем. О 2 ночі було так як я звик бачити о 6 ранку на світанку. І тут так кожен день, не знаю навіщо ми брали ліхтарики. Тут радше треба фарбувати повіки чорним маркером перед сном, дуже чорним. Постійно враження, що день триває безкінечно, від чого спати майже не хочеться, а якщо і хочеться, то дуже дивно, бо ще ж світло, і відчуття того, що встигнути можна все що завгодно. Одного дня ми зупинилися в дуже милому кемпінгу, де плату брали за тент, а не за окрему людину, як зазвичай. Там була і кухня, і туалет, і душ, і гаряча вода, проте був міцний вітер. Воно в принципі в середині палатки не дуже відчувалося, але вітер здіймав частини тенту, від чого був шум і важко було заснути. Так от цей шум зненацька почали перекрикувати діти, на годиннику - 12 ночі. Біля нашої палатки була встановлена дуже цікава гойдалка: дві опори на відстані 10 метрів, між ними натягнутий трос, а на тросі - тролей. Так от два татки на двох машинах о 12 й ночі привезли своїх трьох діточок на гойдалку. Дітям весело, батьки милуються, ми - офігіваєм, бо дуже хочеться спати. Прийшлося йти неначе до сусідів підлітків і вгамовувати їх. Були відчуття дивні, на вулиці світло, граються діти, а ти просиш їх перестати галасувати, бо надворі ніч, і люди сплять. А ще фоткати можна 24/7, бо тут небуває занадто темно влітку. Дороги в Ісландії дуже небезпечні. Безпечно тут їздити лише сліпим. Бо від тої краси, що кожен присутній в авто бачить своїми очами - затамовує подих. Дуже важко концентруватися на дорозі, голова обертається на 360 градусів, час від часу вивергаючи матюки від захвату. Реально важко їздити, мій внутрішній голос постійно говорив мені - дивись на дорогу, на дорогу дивись. Однак тіло як той соняшник все одно тягнулося до фьордів, скель, інопланетних гектарів землі, водоспадів, долин, коней, річок, озер, засніжених гірських піків. На 5 день мене їбануло струмом. Полізло дурне до коней, а там був дрот під напругою, то ногою його і зачепив, бо тягнувся рукою до конячки. Спочатку я подумав мене вдарив із усієї сили вікінг по потилиці, я обернувся, нікого. В очах почало трохи темніти, трішечки нудило. Ну то я і зовсім забув про коників, бо радів що сам не дав коників) Тут дуже багато птахів. Різнобарвних і не дуже. Є такі, що продукують звуки НЛО, або постріли бластеру. Пізно ввечері вони починають видавати всі ці звуки одночасно, здається що почалися зоряні війни, всі один одного мочать, а як виглянеш із палатки - нікого. Є птахи, які кричать як істерички, а є й такі - що хекають як собаки. А є лебеді, які просто перелітають автомобільну дорогу на фоні височенних гір із сніговими піками, або на фоні океану. Та яка різниця, який там фон, коли ти в перше в житті бачиш як вони взагалі літають. А є чорні такі птахи, я таких часто бачив у вікнах ісландців у вигляді штучних моделей. Так от ці чорні птахи полюють на значно менших білих пташок із роду чайок, точніше за тим, що вполювала та біла пташка. Ці чорні вороноподібні просто виловлюють пташку із здобиччю, і починають ії тиснути прямо в повітрі, намагаючись вирвати наживу прямо із дзьоба, або ж поки птаха сама не випустить свій улов. Самі ж чорні нахаби не пірнають за здобиччю у воду. Такі собі гопніки у пташиному світі. Не розумію, чому ісландці шанують цих чорних птахів. Ворон взагалі вважається національним птахом. Існує дуже багато міфів про них і пісень. Шанують, тому що ворони розумніші за інших птахів, однак якщо ворон кружить над чиєюсь будівлею - то над нею нависла смерть. Скоріше за все від страху шанують. Воду тут можна не купляти, в крайніх випадках лише. Ії можливо набрати в річці, в крані, вона буде однаково чистою і смачною. Ми с собою в прогулянки воду не беремо. А нащо, коли тут стільки талої води з льодовиків та гірських річок, і її можна пити просто з рук. В Ісландії працюють переважно діти. Каса супермаркету, ресепшн в кемпінгу, побілка бордюрів на полі мінігольфу, навіть водії машин, що косять газон - діти. Ми коли сідали в літак на зворотній дорозі, я про всяк випадок заглянув у кабіну пілотів, щоб перевірити чи не в руках дітей наші життя будуть під час польоту. Нащастя там сиділи дорослі люди, а одним із пілотів була жінка. Словом в Ісландії 2016 рік - чи то рік суботніку, чи то найзлісніші порушники порядку - діти, які працюють на суспільних роботах, чи то дітей змалку привчають до праці, бо дуже їх багато задіяно на різних малокааліфікованих роботах. Ісландці вміють впарювати туристам все що завгодно за нереальні ціни. Тут можна придбати баночку із ісландським повітрям, камінці та шматки лави, які валяються просто неба на берегу океану, морів та річок, вони продають звичайні монети як щасливі, продають монети як магніти, продають звичайні собі сувеніри, які вироблені в Китаї, а за ціною - наче це ручна робота старенького ельфа. Ісландці всі майже блондини, дуже крсиві, особливо коли зовсім юні. Однак із часом вони або повніють і обростають бородами, або просто повніють чи починають фарбуватися через край. Пиво ісландське звичайне, нічого особливого, на смак як чернігівьке світле у півторалітровій пляшці, що пів дня вже відкрита. В містах Хусавік та Акюрері можливо побачити китів. Такий атракціон коштує від 100 до 150 євро з людини, однак воно коштує того. Ми взяли атракціон той що подорожче - маленька надувна додка із мотором, менше людей, лодка мобільна - вірогідність бути близько до китів вища. Я дуже хвилювався перед зустріччю із ними, Катя теж, це взагалі була одна із її головних мрій. Тому вона ще завчасно створила мітінг у календарі і розіслала всім учасникам. Готувалася до мітінгу, забукала переговорку і почала чекати. Кити показалися не відразу, спочатку ми побачили одинака горбатого кита. Не передати словами почуття, які я тоді відчув, побачивши лише його плавник над прверхнею океана. Погода була погана, небо стягнуте сірою масою, моросить дощ, хвилі, 10 година ранку. Однак цей чорний плавник і обриси спини, та потужний звук, який вирвався із сопла разом із парою назавжди засіли в звивинах моєї памяті. Це дуже величне створіння пропливло у 5 метрах від нашої лодки, було чутно неперервну чергу фотозатворів, а він так граційно винирнув, вхопив повітря, показав хвіст, і зник. І так декілька разів, потім зник. Ми терпляче чекали його хвилин 10, і він знову з'явився. Здійснив ту саму процедуру, однак голову знову не показав, лише вдарив легенько хвостом по прверхні і зник назавжди. Ми попливли далі, через хвилин 40 натрапили на пару інших китів, вони неначе на нас чекали, і покачувались на звилях, одночасно із цим споживаючи кисень. Однак так само вийшли до нас лише плавниками і частиною спини. Крізь товщу води було також видно їх білі черевця. Це було неймовірно усвідомлювати себе із такими океанічним вікінгами. Приблизно 20 метрів довжиною, масою у декілька тонн, такі величні, великі, масштабні, а харчуються найменшими створіннями водних глибин. Мені вони здалися привітними і сором'язливими, бо за дві години лише Каті на мить вдалося побачити голову одного із Китів, і його одне око, мені такої честі не вдалося заслужити)) Тепер образ Каті напевне назавжди відбився на сітківці цього велетня, і поринув у глибини океану. Це була коротка зустріч, схожа на схованки, ніби ми програли в минулій грі і зараз маємо шукати їх, бо вони перемогли. І цього разу вони перемогли, і значить ми колись їх будемо шукати знову, це точно. Бо щоб перемогти, треба доторкнутися, обмінятися дотиками. Жінки в ісландії роблять все - водять авто, миють авто, носять величезні пакети, носять дітей разом із величезними пакетами, грузять грузові машини, косять траву газонокосилками, заправляють бензин у каністри, водять літаки, розпалюють багаття, ставлять намети, водять джипи на величнзних колесах та великі кемпінг машини, при чому весь цей час поряд чоловіки, які їх підтримують вербально або ж дають поради як краще покласти колоду у понад 15 кг у кузов причіпу. Я думаю як Адам і Єва свого часу согрішили і тепер все людсьво розплачується за той гріх, так само вікінги свого часу славетно воювали, а ісландські чоловіки і сьогодні пожинають лаври тих величних звершень. Думок ще дуже багато, як і фотографій. Далі буде :) А поки відео за нашої подорожі: