keyvory

[keyvory]

Як же тут було класно і затишно)

Прихисток з моментами життя, якого наче і не було. Трохи не віриться, що все це зі мною. Проте посмішка не сходить🤍

[keyvory]

[keyvory]

привіт🥨

[keyvory]

[keyvory]

I

Стільки років цей місяць для мене був незрозумілим і непомітним, що вирішив голосно про себе заявити. Я була однією з тих, хто не хотів підтримувати і розводити паніку. На всі викиди, що треба збирати тривожну валізку, вивозити цінні речі зі студії, закупити довготривалих продуктів, я закривала очі і просила відійти на три кроки подалі від мене. Іноді це викликало посмішку. Місяць дуже змазався, коли я сильно захворіла перед 14 лютого, коли дуже важливо було залишатись в строю і багато працювати. Я провела два тижні вдома, виходячи декілька разів подихати свіжим повітрям у лісі. Пропустила все, що тільки могла пропустити. І одного дня, під час вечері, я вголос прочитала новину, що на нас мають напасти 16 лютого. Це (чомусь) вперше поселило в нас страх і розуміння, що треба зібрати хоча б мінімум необхідних речей. Але ми їх не зібрали. Коли одужала - вийшла всього на декілька днів попрацювати. Весь місяць ми робили квіткові композиції на ланч і тет-а-тет, в честь приїзду представників різних країн. Кожен божий день. До того, як я захворіла і після. Це був місяць потужних дипломатичних переговорів і я задумалась ще раз про неминучість того, що відбудеться, одне питання - коли? Кожного ранку дорога на роботу ставала все легшою, дороги Києва пустішими. Якась дивна прелюдія. 20 лютого ми зустрілись з друзями. Всередині була невимовна легкість і тиша і розмови про те, що має відбутись. Я запропонувала зробити сумісне селфі, бо в нас так мало спільних фото. Це була наша остання зустріч, яку ми згадуватимемо кожного відео-коллу. 23 лютого в моїй пост-радянській голові ще жила традиція щось дарувати Стасу. Я сказала йому, що це ні в якому разі не прив'язка до дати, але просто хотілось порадувати його. Подарувала кроси для бігу, він планував почати бігати на днях. Обирали йому куртку, купили підсвічник. Не встигли заправити машину. В цей день, увечері, Ірина сказала, що вони з чоловіком вирішили вивезти дітей з країни і нам, як колективу, потрібно провести завтра вранці збори, щоб спланувати подальші дії в разі наступу. Щось обірвалось всередині, це був знак, це був початок кінця. Збори, до речі, не відбулись. Ми прокинулись від дзвінка о 7:00. "Чому Стас замовив так рано доставку води?" Голос Єгора, я чую через телефон Стаса, що почалась війна. Тоді було страшно відкривати штори, бо з воєнного досвіду - тільки розповіді прабабусі про Другу світову, а в уяві все небо в бомбардувальниках і вогні. Відкривши, здавалось, що залишились тільки ми, інші ж поклопотали і зібрались/евакуювались/виїхали. Я десь почула, що люди, які по життю страждають від тривожності, краще вивезли початок повномасштабної війни. Типу "о, ми ж все життя до цього готувались". Я не готувалась, але в цій ситуації довгий час відчувала себе пристосуванцем. Наче дай мені зараз будь який сценарій і я буду його жити. Дай мені і я буду готова. Стас пішов за продуктами, а я? Я пішла в душ і дуже довго стояла там. Така я людина - маю бути до всього готовою. Я відмивалась дуже ретельно, а потім ретельно сушила волосся на браш. Потім вирішила зробити собі легкий мейк, дні на три. Універсальний боєць з присмаком психозу. Вже тоді був хаос. Друзі дзвонили, хтось виїздив. Розказували, що на дорогах жах - люди потрапляють в аварії, не зупиняються і їдуть далі. Це звучало наче у кіно, але не з нами. Бо я зараз знаходжусь за стінами свого дому, а вони зробили помилку і вийшли за його межі.

[keyvory]

II

Пам'ятаю як дзвонила мамі і бабусі. Як страшно було казати, що почалась війна. Мама тільки прокинулась і була не готова, а бабуся ще більш тривожна ніж я і вже все знала. Дуже дивно, але мама в мене потім ще зо два дні не питала, як справи, в той час, коли всі інші обривали телефони, а Київ обстрілювали ракетами і висаджувався десант на Солом'янці. Ми зібрали нарешті ту кляту екстренну валізку. Я поклала туди робочі брюки і якісь доглядові засоби. Потім перезбирала кожен день, бо розуміла, що немає речей, які було б правильніше взяти. Котячий лоток, переноска, Хані. Спустились у паркінг, щоб сидіти у машині. Тоді сирени були ледь чутні, але все ж почались. Потім усе як в тумані. Я не пам'ятаю, що було вдень, але пам'ятаю ніч. У місті була гробова тиша. У Києві, який ніколи не спить тиша. Тільки звук переміщення техніки і поодинокі удари. Ми вже встигли заклеїти вікна наніч. І ось я сижу перед цими панорамними вікнами і чекаю чогось, поки Стас від втоми прикрив на годинку очі. Телемовлення і стрічка новин і я просто просиділа на дивані усю ніч. Ця ніч була останньою "спокійною", поки вони ще йшли. Всі наступні ми провели у боксерському клубі на нашому паркінгу. Їли горіхи і шоколадки, бо більше нічого не лізло, пригощали сім'ю з дітьми, що спали поруч. Іноді я забігала додому робити собі каву. Після першого довгого локдауну, після хаосу з ворожими ДРГ і розтяжками на сміттєвих баках під домом, нас випустили і похід у магазин зайняв увесь день. Тоді я купила собі порційні вершки - моя перша розрада. Так то я собі не дозволяла, а тут...єдине, що давало мені почуття затишку і нагадувало про дитинство. Як мама вранці відкриває одну порцію вершків з солодким, ніжним ароматом і заливає їх у чашечку кави. Ох, ці вершки. Мені дуже подобається кава з молоком і пінка. Але ідея цього світу полягає в тому, що тобі скоріше не можна того, що ти більш за все любиш. Всі наші друзі виїхали на той момент, а для нас ця думка була кінцем світу. Як можна покинути свій дім? Де ще буде так добре і так безпечно як вдома? Емма кожного дня казала про те, що вони з Олегом приготували нам окрему кімнату і вже застелили ліжко. А ми ще чергували замість конс'єржів, потім Стас сам ходив на ті чергування вночі з військовими. А потім, як і багато чого в нашому сумісному житті, повернувся перемикач і ми в один ранок зібрали речі першої необхідності, викинули всю органіку з дому, забрали всі крупи і консерви, перекрили воду і затушили світло.

[keyvory]

[keyvory]

Я ледь пам'ятаю, що було в Січні. Думок своїх точно не пам'ятаю, окрім того, що початок нового року для мене завжди був полегшенням, дозволом на нові грандіозні плани. Відтворюю спогади фотографіями. Дивлюсь на них - там я схожа на щасливу людину. Дуже втомлену від Грудня, від роботи, але точно щасливою. Запрошувала гостей подивитись на нашу нову ялинку - як із казки, величезну, як хотіли. Збавляла темп роботи. Традиційно обіймала сім'ю на свята. Неспішно прогулювалась по Одесі, годувала чайок, дивилась на зимове море, якого ніколи не бачила, але мріяла, насолоджувалась французською кухнею, фотографувала на плівку. Налагоджувала затишок, жила своє маленьке життя. Здається, ніяких тривожних думок.

[keyvory]

Раніше я багато писала і це був мало не найпотужніший інструмент для розуміння себе і всього, що трапляється навкруги. Звісно, між тим, що було раніше і тим, що є тепер, утворився величезний отвір, розміром з кратер. Між мною і мною, між мною і людьми, між мною і сприйняттям того, що відбувається. Суцільна порожнеча. Жерло, магма якого вийшла на поверхню і з'їла ґрунт, ліси, будинки, залишаючи за собою пустоти. Але з'їла не все. З якогось періоду багато чого стало марним. І кожне проронене слово здавалось недолугим, недоречним. Був період, коли взагалі було страшно говорити будь-що. Я завжди знала, що немає правди в моменті, але ж момент затягнувся і став майже буденністю, до якого жоден досі не хоче звикати. З останнього - я подивилась Stutz. Ніби фільм про інструменти, які полегшують життя, але ж то був фільм про саме життя, долю і історію в масштабі однієї людини. Поміж усього, там сказано про те, що потрібно писати і говорити, щоб не іржавіти і далі залишатися на плаву. Я все ще тут, і все ще пишу, навіть зараз, в цей момент, коли думаю, що все проронене буде марним, недолугим і не на часі. Навіть якщо до останнього думала, що в цьому році мені точно нічого буде сказати. З самого початку всього (чому немає назви), в мене одне світило, одна зірка, одне заповітне бажання - Зберегти країну і не втратити себе.

[keyvory]

we need light, we need love💔

[keyvory]

[keyvory]

[keyvory]

[keyvory]

[keyvory]

[keyvory]

[keyvory]

папка зі світлинами.

світлина.

ніби висвітлює найкращі хвилини, навіть якщо вони прийшлись на найскрутніші часи твого життя. невловимий момент, від якого потім тобі стане світло.