lightinme

[lightinme]

- Як набридла та робота, то їм не так, сьо їм не так. Їх взагалі ніколи нічого не влаштовує.

- Може тобі до психолога? А хочеш жарт?

- Ну давай, а про що?

- Може, тобі до психолога, щоб ним не стати.

- Ем

- Це був жарт

[lightinme]

Це виглядає, як мрія.

Така бажана мрія...

[lightinme]

сьогодні я завершую свою десятирічну роботу і хотіла щоб мама мене погладила по голівці але цього не буде і мені бояляче а попросити я не зможу

[lightinme]

Сьогодні я вперше уявила, як помиратиму, як постарію, біля мене буде Марко. Його рідний батько давно помре. І я йому розкажу всю правду, яка спіткала мене за життя. А поки ми намагаємось жити далі. Якось жити далі.

[lightinme]

28.02.2024

Я б хотіла перенести весь біль у слова, щоб він вийшов назовні з мене. Але навіть це видається мені зараз чимось складним. Я так багото всього блокую.

Емоції. Здається інколи, що стільки всього, від чого камянію я.

Я так багато затримую спогадів у собі. Я не хочу з ними прощатись, бо це означає втратити назавжди.

І кого я врешті решт обманюю. Мені боляче. Мені дуже сильно боляче. І я б дуже хотіла звільнитись від цього всього. Просто відпустити.

Я б хотіла так інфантильно по-дитячому, щоб у всіх, все було добре. Та війна вносить свої коригування. Ті, хто вчора були близько, сьогодні зовсім ні. А часом припиняють бути близькими. Чужі ж стають рідними, інколи так легко)

Та втрати завжди приносять великий біль.

[lightinme]

І затопить тебе біль усіх правд

що не збулись.

Усіх слів, що вивітрились.

Як вивітрюється запах з твоєї футболки.

Зранку я питиму вівсяне молоко з смаком банану

Чи то присмаком?

Блокуючи усе в собі.

Здається наче так легше.

Листи більше не приходять.

І тобі не доходять.

Магдалено!

А я балансую між декількома реальностями.

Вони часто стикаються між собою.

Це знаєш як сніг з даху.

Якось так раптово.

Коли знаходжу нові шляхи, то завжди дуже тривожно.

Я наче загубила опору.

І одночасно віднайшла нову.

[lightinme]

Усі метушаться та біжать.

Дівчинка стоїть.

Споглядає мерехтіння.

Це шлейф від чужих хороших намірів.

Дівчинка закриває обличчя руками.

Це сліди від чужих (не)обачних кроків.

Кроків таких, що летить усе шкереберть.

Її слова. Твої слова. Кроки. Сплелись руки. Розбилась ваза.

Розбились атоми немов старе люстерко.

Розлилася дівчинка в тумановий серпанок.

[lightinme]

Все без заголовків у цій фазі мого життя

Відчуття, що день змінює день. Що все на одному місці, а я аморфно переміщаюсь по цих днях, наче по колії. Ідеш, ідеш і незнаєш де край. де нарешті інша колія. хоч якась зміна, та хочаб замість лісу, хатини. Хоч щось хороше. Хоч щось. Сьогодні була б річниця 9 років з колишнім. Але його нема і це мабуть добре. Я була нещасливою з ним. Проте приснився інший колишній. Найбільш ��трачений. Найбільш коханий. Колись я незнала, що може наступути момент, коли вже нічого не змінити і не пояснити. Не повернути. Мені хочеться вірити, що все на краще і ти не робиш з нами найгіршу помилку. Просто хочеться трішки полегшення. В когось поплакати на плечі. А сліз і плеча немає. Рівень втоми такий.

[lightinme]

Іду в похід на Ігоровець. Це село Стара Гута в Івано-Франківську)

Нога здерта в кров, там просто не хватає шматка шкіри🤪

А це вчорашній мій день, явно не такий має бути перед походом😅

Повербанк забула, довелось на заправці купувати за 2 штуки разом з дротом😭

То чому все, що я роблю вперше завжди через одне місце?

Але я щаслива.

Зате кава на заправці безкоштовне до дня народження☺️

[lightinme]

Пробач мене Госоди, що я забуваю про тебе, що не приходжу так часто як можу.

Що часто розсіяна, коли з тобою, інколи наче не з тобою.

І дякую за всі тихі чуда, що дієш у моєму житті💫

[lightinme]

Написала слова і наче тілу зовсім чуть-чуть легше.

Добре, що знайшла цей блог, тут писатиму все що не могла на загал.

Ще в вечері потреню і може стане ще легше.

Тепер дочекатись вечору. і навчитись плакати.

А плакати страшно.

Страшно, що якщо дозволю емоції, мене зовсім рознесе.

[lightinme]

Свій перший пост тут доведеться розпочати зі смерті.

Не хотілось би так. Але місяць назад помер мій близький друг, ще через тиждень моя домашня тваринка. А через місяць моя бабуся.

бляха... просто немає слів. і це дуже погано. Бо тіло просить, щоб я це все випустила з себе. Тіло мліє і виморожує водночас. (Я навіть незнаю, як це правильно пояснити).

Тіло просить про сльози, яких немає. Я навіть не знаю, що я відчуваю після всього цього. Страшно, сумно, боляче, тривожно?

Розум розуміє, що зустрінемось в кращому світі. А тіло. Його тригерить, як флешбеки до іншим смертей. Як флешбеки в дитинство, де був ще живий і дідусь.

То ж тепер, якщо я одружусь, їх не буде там в цей день.

І немає кому сказати весь цей невисловлений біль. Або ж просто в когось на плечі, в машині поплакати.

Смерть приходить завжди вчасно але не завжди, коли ми того хочемо...

[lightinme]

А завтра новий день. Можна почати все з початку в новий день. Я б не хотіла бути для тебе плямою. Хотіла б бути чимось особливим і важливим. Доторканим. Але ми недоторкані на двох

[lightinme]

Ми були з Христею в Cici Coco. А там так гарно, брендові речі, не мій рівень. Але чому? Чому так? Стало так боляче і сумно. Хочеться бути як і всі, стильно одягатись, пла��ати, та повернутись у плавання, їздити на овшенмени. Але я собі не можу це дозволити. І не знаю чи коли-небудь зможу😭 Просто хочеться плакати...

[lightinme]

Мовчки спостерігати за тобою, то як стояти за ширмою. Коли ти на сцені, але не могти зустріти після виступу. Мовчки спостерігати за тобою, то як стояти за ширмою на яку падає світло і там за нею хтось переодягається, я бачу обриси, тіло, тіні. А потім раз і все розчиняється. Мовчки спостерігати за тобою, то як побачити тебе через скло, підійти притулитись і тебе гукати, та з іншої сторони скло затемнене і мене ти не побачиш. Мовчки спостерігати за тобою, то рахувати хвилини. Скільки днів я тебе не чую. Скільки днів поміститься на папері, та чи зможу я їх туди помістити?

[lightinme]

День, коли я отримала свідоцтво про розлучення.

Спочатку було дуже тривожно йти і забирати документ. І я думала хоч би рішення ухвалене суддею було заднім числом і десь рік назад. Але незважаючи на це я вже нарешті хотіла отримати рішення про розлучення. Щоб це закінчилось. Коли мені видали рішення. Дата була: 11 квітня 2022 року. Тобто майже рік назад. Я навіть не змогла дочитати докінця документ, я хотіла швидше вийти з будівлі, щоб поділитись з Роксоланою цим☺️ Я вийшла і підстрибуючи підбігла до Роксолани. Я постійно усміхалась і була дуже щаслива. І вигукнула: рішення прийняте майже рік назад. Я відчувала таку сильну радість, як в день, коли отримала роботу в ISD, і знала, що тієї зарплати мені хватить на все. Я відчувала свободу, наче я звільнилась від чогось, що мене тягло на дно. Захотілось все змінити, жити далі, дихати, бути вільною, насолоджуватись життя��. Ми прийшли до дому і я зготувала гострий суп з мідіями на кокосовому молоці🤍 А далі все буде добре, я постараюсь. Зі мною Бог💫

[lightinme]

Мама твої губи схожі на математичну схему.