lisa-is-chilling

[lisa-is-chilling]

через більш ніж рік перерви я забронювала сесію з психотерапевткою.

ніби стягую, ніби справляюся, ніби все окей - гріх жалітися, правда, - але десь в підсвідомости все одно щось не влягається, без кінця рухається та тривожить. маленькі уламки чогось постійно колють та щипають: це як спати на сухих хлібних крихтах. не кінець світу, але одне за другим - і привіт депресивний епізод.

нова психотерапевтка, бо запити нові. гроші, бачення власного тіла, стосунки та соціалізація. нещодавно усвідомила, що ґрунтовно ніколи не проговорювала свою травму розбещення - не те щоби я могла відпустити і забути, воно завжди буде нити і боліти. я не приховую і не цураюся цього досвіду, він нагадує мені хронічну хворобу чи стару травму, яка ниє в холодний сезон.

я не знаю скільки сесій мені потрібно буде - одна, десять чи двадцять вісім, але треба.

[lisa-is-chilling]

я можу бути професійною викладачкою триста раз і зверху, отримати всі сертифікати на світі та знати всі методики, але при написанні слова language я все одно про себе буду проговорювати його як "ланґуаґе"

[lisa-is-chilling]

стосунки з учнями вийшли на ultimate level - відоси городу.

вайб моєї бабусі, але пріятно :)

[lisa-is-chilling]

про інтерактивність у процесі вивчення:

на цьому етапі це хуйня з-під коня. пояснюю.

я у викладанні вже три роки, give or take, і весь цей час мене напучували: головне - інтерактивні заняття. дошка міро, канва, вордвол, бамбузл, квізлет та інші страшні слова, які можуть бути незрозумілими пересічній людині, яка не в контексті. адаптуй підручник, щоб було незрозуміло, що це підручник, показуй відео, грай ігри, не дай бог буде вправа на заповнення пропусків!

і це все добре і файно. якщо учням по п'ять років.

коли ти працює�� з дорослими, і вони не стягують програму без пропливаючих по екрану рибок - це стає проблемою.

епоха інтернету та формату коротких відео вбила наш attention span (я настільки хронічно онлайн, що навіть не здатна перекласти цю фразу, але це здатність утримувати увагу на чомусь одному протягом тривалого періоду часу) - коли тікток довжиною довше тридцяти секунд, наш мозок відключається. ші це взагалі окрема тема, на яку можна дисертацію писати. знову ж таки, коли це діти - окей. я не очікувала б посидючості та вміння писати десять вправ підряд, тим паче не в сучасному соціальному кліматі. питання в тому, що це впливає на всіх.

і ви скажете: "ліса, шо ти цейво, навчальний процес треба адаптувати під виклики сучасного світу", і я з вами повністю погоджуся. якшо клікнути на кнопочку поможе якійсь людині запам'ятати слово - слей, я буду ліпити справи з кнопочками. але я помічаю, як ці кнопочки мають бути всюди, вони мають бути кольоровими, а після кнопочок треба зіграти в гру, показати картинки, а потім відео.

ось що мене курвить. ось чому я рву на собі волосся після запитів на ігри. ось чому я на фізичному рівні відмовляюся використовувати дошку частіше ніж раз за урок. є різниця між переключенням уваги та нескінченною стимуляцією. якщо навчання - це ігровий процес, як цей ігровий процес переносити на практику в реальному житті? носити з собою асоціативні картки з персонажами з майнкрафту?

попри три роки клепання інтерактивних занять та позиціонування себе як "френдлі тічера", з яким можна і про всяку хуйню побалакать, і завдання пропустити, якшо не подобається, я досі випадаю в осад від потреби деяких студентів у надмірній інтерактивности. в нашій школі платформа уже інтерактивна, де можна щось вписувати і клацати - куди ще більше?

"а давайте зіграєм кахут на 30 запитань, я так краще запам'ятовую".

а давай ти просто вистрілиш мені в голову - так буде швидше.

[lisa-is-chilling]

в мене таке відчуття, що я проїбалась як викладачка.

є у мене група низького рівня. ледве балакають, граматики не знають - рівень елементарі, шо називається. я взяла їх у іншої викладачки десь на 13 занятті курсу із 62. і ось ми на фінішній прямій: програма пройдена, (майже) всі проміжкові тести складені, фінальне повторення.

яке вони валять по повній.

результат 4/10, 3/10, 2/9. дупля не ріжуть ні за модальні дієслова, ні за простий теперішній час, ні за йобаний present continuous. зі словниковим запасом ше так-сяк (як воно часто буває), але граматика летить в пізду разом з моїми нервовими клітинами.

і це змушує мене відчувати відповідальність: проблема в мені. не навчила, не догледіла, не дотиснула, не адаптувала.

ну і що, що один із учнів пропустив буквально половину занять? ну то й що, що інший може сприймати матеріал лише в ігровій формі як якийсь п'ятирічка? ну і що, що було багато переносів і регулярність з'єбала в небуття?

це моя провина.

звичайно, на рівні здорового ґлузду хуй то правда. робота викладача складає лише половину успіху, якщо не менше. я робила інтерактивні заняття, я пояснювала по десять тисяч разів, прикріпляла додаткові завдання на домашку - аби тільки догодити. я намагалась. I did my best.

і мабуть треба змиритися з тим, що іноді усіх твоїх зусиль просто недостатньо. не дарма я не працюю з низькими рівнями - я просто не вивожу це ментально.

я впевнена, що тест вони напишуть хоч якось. можливо, завалять, але якийсь результат буде. не впевнена, чи варто буде їх переводити на наступний рівень.

як би там не було, а найголовніший урок, який я досі вивчаю - я всього лише людина, і мені дуже важко дається прийняття власної неідеальности. у цьому всьому фіаско є і моя частка, навіть якщо ��она мінімальна, і мені треба з цим змиритися і рухатися далі.

[lisa-is-chilling]

актуально як ніколи.

[lisa-is-chilling]

я не думаю, що мій 22-річний мозок здатен осягнути всю відбитість цього рішення. мене не було на помаранчевій революції, мене не було на революції гідности, я не пам'ятаю сесію ВР з прийняття диктаторських законів, я почала цікавитись політикою всього декілька років тому.

але ось що я здатна зрозуміти: президент викопав собі могилу і добровільно в неї ліг.

усі депутати, які голосували за цей законопроєкт, написали свої імена в зошиті смерті.

це, що називається, розрив суспільного договору. ми ж-бо домовлялися: ми вам пробачаємо той треш, що робився до повномасштабного вторгнення, а ви ведете себе адекватно.

вочевидь, дуже важко жити без того, щоб не учинити якусь хуйню.

вже з дня прийняття законопроєкту та підписання президентом в десятках міст проходять протести. це при тому, що за воєнного стану протести заборонені.

це наскільки треба бути відірваним від реальности щоб вважати, що людям похуй? в 2004 було не похуй, в 2014 теж, а зараз раптом стало все одно? і це президент, який аледжедлі зайобується над рейтингами, який не приймає непопулярних рішень і ніколи не йде проти волі суспільства.

ха-ха три рази.

назвіть більш непопулярне рішення ніж ліквідування незалежности антикорупційних інституцій.

це не лише порушення суспільного договору, це великий жирний жест нашим партнерам з ЄС, в який ми так намагаємося потрапити, яким ми промовляємо: "та хуй ми клали на ваші цінности, пускайте як є".

воно не робе, любі друзі.

якщо у зеленського і був якийсь позитивний рейтинг, він зник. отак просто, за один день. якщо до ВР ще була якась довіра, її не стало. якщо на нову прем'єр-міністерку свириденко була покладена якась надія, то після її висловлювання про "перебільшення проблеми корупції" (що у світлі останніх подій виглядає ну дуже погано) вона може помахати суспільному схваленню па-па.

ось вам, дітки, покрокова інструкція як робити не треба, якщо ви хочете мати політичне майбутнє в україні. тепер більшість центральної гілки влади у людей не те що "на олівчику", їхні портрети вималювані кров'ю. і бачить бог, українці дуже важко пробачають зраду.

[lisa-is-chilling]

знову загнала сама себе в ситуацію, яка мені неприємна. молодість молодиститься.

є у мене подруга. якщо в загальному: стрибає з роботи на роботу бо кинула коледж, в стосунках з відкритим аб'юзером, має дві з половиною подруги бо приорітизує вище згадані токсичні стосунки, не йде на психотерапію хоча її вже пора класти в дурку через усі її травми, улюблена література - книжки по типу "переслідуючи аделіну" (іф ю ноу ю ноу, як то кажуть).

сьогодні у неї день народження. я погодилася прийти на її вечірку тиждень чи два тому. вже потім я згадала про її хлопця, якого я на фізичному рівні не переварюю і в очі бачити не хочу. як бонус, вона відмовляється казати, що їй подарувати, чи хоча б кинути список бажанок - а в мене все погано з цим, тому "придумай шось" мені не конає.

давайте нахуй нормалізуємо дорослий підхід до дарування подарунків.

я тепер намагаюся знайти причину, чого я не можу прийти на святкування її дня народження. казати правду - "я ненавиджу твого хлопця, і взагалі на початку року я пообіцяла, що буду уникати цієї енергетики, а твої стосунки дуже багато говорять про тебе як про людину" - явно не найкраща ідея.

я не знаю, чи це робить мене поганою людиною, але я вже краще піду на город полоти моркву (що я НЕНАВИДЖУ робити), ніж піду на ту вечірку. там буде купа людей, які мені відверто не подобаються, і з якими мені некомфортно, купа алкоголю як головна розвага, і до того всього я ще й мушу придумати подарунок, який буде нормальним сюрпризом.

змушує задуматись на яких підставах ми взагалі з нею спілкуємось. мабуть тому, що в мені живе відбита сволота, яка знаходить комфорт у тому, що в моїх очах її життя - це суцільний жах. але їй ок, тож...

[lisa-is-chilling]

ви ше пам'ятаєте, шо я сіла на дієту? пару місяців тому?

так от, здається, я набрала вагу. і мені закрадається думка, що в мене щось не лади з гормонами. або з силою волі. або і тим, і тим.

повний гормональний аналіз гінекологиня мені приписала ше хуй зна коли, але то я ноут в розстрочку взяла, то в румунію у відпустку поїхала, то тепер кроля треба каструвати, і це буде коштувати мені дохуя - грошей завжди бракує.

і можливо це пмс, коли моя самооцінка теліпається десь на рівні маріанської впадини, але я почуваюся погано. фізично. ментально. матеріально теж, але тут вже нічого нового.

з дієти я злетіла (хто б міг подумати), тому треба взяти себе в руки і почати спочатку. можливо, додати якісь вправи, або перебороти свій сором і почати бігати. в хмельницькому стільки бігунів на вулицях - я навіть в певному шоці. ось вам переваги життя у місті: нікого не їбе, шо ти робиш.

в будь-якому випадку, моя вага вже дуже близько до позначки "не окей", і я думаю після здачі аналізів заскочити одразу до дієтологині. все в цьому світі коштує грошей, але лікувати хуйове здоров'я - найдорожче.

[lisa-is-chilling]

нє, ну канєшно якшо ви покажете тищу піцот мільонів постів якогось серіалу в моїй стрічці то я його подивлюся 🙄

[lisa-is-chilling]

якимось чином у мене з'явилося три примірники "гордости та упередження".

чи я шкодую про щось?

ні разу.

гештег фаза гештег гіперфіксація гештег фанфіки

[lisa-is-chilling]

My favorite wikipedia article that exists only in ukrainian is an article listing physical fights in the ukrainian parlament (screenshots are translated with google translate for your convenience), broken down into "reasons for the fight", "participants", "development of the fight" and "results of the fight" like it's MMA. Wiping a tear, i love this fuckass country

[lisa-is-chilling]

це мій перший день народження за добрячі 5 років, яке не святкується моїми гіркими сльозами.

можливо, це тому що я купила собі подарунок заздалегідь і досі тішуся новенькій електронній книжці.

можливо, це тому що я нещодавно повернулася з відпустки, заряджена і свіжа.

можливо тому, що я на вихідних їду до подруги в вінницю.

можливо тому, що в загальному задоволена своїм життям і не почуваюся самотньою.

не знаю.

але не жаліюся на такий розвиток подій.

торт їм сама, дивлюся нотевського і в'яжу чохол на електронну книжку.

p.s. хто правильно порахує кількість свічок - тому пиріжок :)

[lisa-is-chilling]

ось вам причина того, чому я не можу спокійно поставити ноги на підлогу.

і якщо ви думаєте, що це через те, що він постійно крутиться під ногами і проситься на ручки...

подумайте ще раз.

[lisa-is-chilling]

у моєї подруги уникаючий тип прив'язаности.

звідки я знаю?

вона сама мені сказала.

[lisa-is-chilling]

я почала помічати, як навколо мене вибудовується моє життя.

речі у шафі, які мені подобаються, які я купила на "барахолці", які купила в магазині, які підшила або зашила.

вишиті бісером картини. картини за номерами. книжки, блокноти, ігри.

піни на рюкзаку із моїх подорожей. коробка зі спогадами. старий плівковий фотоапарат. шкатулка з прикрасами.

кольорові тарілки, винні бокали, склянки та пластмасові контейнери. відкоркована пляшка вина та залишки рому для тірамісу.

розписаний магнітний планер на холодильнику. викрутка, плоскогубці, клей та цвяхи.

раніше я думала, що ти стаєш кимось щойно тобі виповнюється 18 років.

зараз я розумію, що ставати кимось - це процес, який ніколи не закінчується.

[lisa-is-chilling]

повертаюся до витоків.