maks-bookman

[maks-bookman]

Юрій Цорулік. Автор який вміло поєднує трилер, містику, жахи  та  наукову фантастику

Юрій Цорулік. Автор який вміло поєднує трилер, містику, жахи  та  наукову фантастику

У Юрія багато цікавих творів. Але я хочу розповісти про роман, з якого почалося моє знайомство з творчістю автора. З оповідання, яке вразило своїм непередбачуваним сюжетом та напруженою атмосферою.

Юрій Цорулік  «Кольорова Шизофренія»

 «Кольорова Шизофренія»  це твір, що кидає виклик традиційній побудові оповіді. Це не просто роман, а своєрідна психоделічна подорож свідомістю героя, де межа між уявним та  реальним не просто розмита. Ця межа зумисне знищується.

Сюжет розгортається навколо молодої  лікарки Аліси, яка працює в престижному медичному цен��рі Києва.

На перший погляд, все йде чудово: сучасне обладнання, хороша зарплата, здорове життя. Але згодом у її світі з’являються тривожні сигнали: мерехтливі коридори старої психіатричної лікарні, моторошне шурхотіння, лікар із маніакальним поглядом, для якого лоботомія — це рутина.

Аліса вирішує з’ясувати, що відбувається з її життям.

Центральним двигуном сюжету виступає дослідження феноменального «відростка Т», здатного впливати на просторово-часове сприйняття. Через цю ідею автор розкриває складні теми: межу між геніальністю та божевіллям, спокусу владою над свідомістю, питання моральності наукових досліджень.

 Автор вміло поєднав наукову фантастику з трилером, додав хронофантастичні елементи, міфологічне та філософське підґрунтя. Він експериментує зі структурою тексту та сприйняттям читача, пропонуючи не лінійну, а мозаїчну подачу історії.  Вийшов неймовірний  роман-галюцинація. 

Сюжет вийшов напруженим, з ефектом непередбачуваності Мені сподобалось, як письменник за допомогою образів психлікарні(доктор, працівники, локації тощо), створює відчуття тривоги та безсилля. Атмосфера історії клаустрофобна, напружена, з відчуттям, що навіть стіни тут спостерігають.

Аліса. Головна героїня

 Вона  вразлива, але внутрішньо сильна дівчина, яка живе на межі двох реальностей: звичайного буденного світу та химерної, психоделічної реальності.  Аліса водночас і жертва, і спостерігач.   Намагається зберегти контроль, та зрозуміти,що відбувається.

Максим. 

 Максим  більш «заземлений» персонаж, він контрастує з Алісою своєю стабільністю та спробами логічно пояснити її світ.

Для нього реальність однозначна, чорно-біла, без тих кольорових викривлень, які бачить Аліса.

Він виступає для неї як якір, що тримає в об’єктивній реальності. Водночас  він виступає провідником, який показує, як важко зрозуміти людину з іншим сприйняттям.

Доктор Чарльз Ейзенхорт.

 Антигерой, чия фігура викликає справжній жах і захоплення водночас. Харизматичний й жахливий антагоніст, символ наукової аморальності.

 Його методи — це холодний цинізм, замаскований під турботу. Він не просто проводить досліди, а грається людськими життями, вбачаючи в цьому шлях до відкриття «вищих істин».

Характер Ейзенхорта жорсткий, грубий, майже механічний. Він сприймає пацієнтів та персонал як об'єкти для досліджень, не як людей.

Він поєднання інтелекту та цинізму талановитий науковець, але аморальний практик.

Автор гарно розкрив суть лікаря: чистота зовнішності протиставляється внутрішній темряві.

 На початку історії, це просто амбіційний вчений. Але поступово він перетворюється на щось, що лякає більше, ніж будь-який привид у старій лікарні.

Другорядні персонажі вийшли живими, багатогранними. Вони додають історії емоційної глибини та контрасту.

«БЕДЛАМ» — клініка, відома своєю не людяністю. Автор трохи розкриває історію лікарні. В сюжеті Бедлам не лише локація де відбуваються події, а ще й містичний простір, в стінах якого проводяться жахливі експерименти над хворими людьми.

 Стіни« Бедламу» зберігають крики, шепіт та тіні минулих пацієнтів. Тут немає світла у вікнах, лише тьмяні лампи, що кидають тіні, в яких легко побачити щось живе. Атмосфера Бедламу гнітюча: коридори наче нескінченні, підлога відлунює кожен крок, а запах ліків та вологи створює відчуття пастки.

 Автор подає її як місце, де час розмивається, а реальність піддається сумніву. Бедлам  в’язниця й лабораторія, символ втрати свободи та простір, де моральні межі давно стерті.

Юрій Цорулік пише так, що   відчуваєш себе пацієнтом цієї клініки.

Письменник вміє тримати інтригу й постійно підживлювати емоційне напруження.

Оригінальна науково-фантастична концепція, вплетена в сюжет без втрати реалістичності.

Мені книга дуже сподобалась. Це була цікава подорож й неймовірна пригода.

"Кольорова шизофренія" - не легке, але цікаве читання. Це книга для тих, хто готовий зануритися в глибину психологічних лабіринтів.  

Книга залишає після себе емоційний шлейф та враження, що ти щойно побував у чужій свідомості й вийшов звідти трохи зміненим.

Це роман, який ставить незручні запитання й змушує сумніватися в стабільності власного сприйняття світу.

«Кольорова шизофренія»  психологічний трилер із відтінком наукової фантастики та містики, що веде читача крізь лабіринт реальності та страху.

А ще у Юрія є продовження пригод Аліси та Максима у романі «Посох Асклепія».

Сторінка автора https://arkush.net/user/5769

**********************************************

А ви читали цю книгу? Яке враження залишилося у вас? Пишіть у коментарях.

**********************************************

Ставте вподобайку. Шукайте   «Хроніки Книголюба» у соцмережах. Рекомендуйте своїм знайомим та друзям.

                          ************************************************

Текст відгуку пройшов перевірку на плагіат  на ресурсі  https://candy-content.com/. Унікальність тексту 100%

Якщо знайдено помилку в тексті – пишіть

**********************************************************

  #Хроніки_Книголюба  #Юрій_Цорулік  #відгукнакнигу #письменники_Аркушу

 #українські_письменники #українська_фантастика

[maks-bookman]

Олесь Бердника «Шляхи титанів»

  Олесь Бердника «Шляхи титанів»

 Жанр: науково-фантастичний роман.

Цікавий твір української фантастики, який поєднує футурологію з глибокими морально-філософськими дилемами.

Олесь Бердник порушує теми, актуальні сьогодні: машинізація, дегуманізація, духовність та межа розвитку.

«Шляхи титанів» це перший роман Олеся Бердника, написаний у 1957–1959 роках, який поклав початок його унікальному стилю: поєднання наукової фантастики, філософського пошуку, езотерики та гуманістичної утопії.

Як на мене, це твір не про героїчні битви у космосі, а про моральні битви всередині людини, про спробу осмислити майбутнє й не тільки технологічно, але духовно.

Сюжет  розказує про  далеке майбутнє, у якому людство тісно співпрацює з іншими цивілізаціями. Сонячна система освоєна, розроблені технології безсмертя, космічні подорожі стали реальністю.

 Молодий  архівіст Світозар, працюючи в архіві, відкриває інформацію про давно забуту експедицію корабля «Думка», що вирушив у Велику Магелланову Хмару  і зник.

 Але через фрагменти спогадів, звітів та архівів Світозар відтворює трагічно-прекрасну історію цієї експедиції. Корабель «Думка» під проводом капітана Георгія вирушив у міжгалактичну мандрівку, що мала не лише наукову, а й духовну мету: пізнати межі світів і свідомості.

Історія цікава та виходить за межі стандартних космічних романів через внутрішні конфлікти й моральні дилеми.

Автор вміло розкриває образи головних героїв. Вони в нього живі, об'ємні.

Головний персонаж — Світозар, молодий архівіст з далекого майбутнього. Його завданням є зберігати пам'ять про космічні подорожі людства.

Георгій, командир «Думки»

Мудрий, врівноважений, героїчний. Готовий жертвувати собою заради інших. Він розуміє, що головна мета мандрівки це не зовнішній космос, а внутрішня трансформація.

 Георгій стає своєрідним мучеником-героєм, який до останнього бореться за духовне визволення.

«Я не можу повернутись. Я мушу завершити те, що почав. Не для себе, а для них, для тих, хто ще шукає шляхів».

Джон-Ей

Останній живий учасник екіпажу. Символ свідчення. Через його особисту драму показано, як страх та надія можуть співіснувати в людині. Він повертається на Землю, але вже змінений  й  не лише фізично, а духовно.

Вторинні персонажі — представники інших цивілізацій, які додають історії багатогранності, але не мають повноцінних характерів.

Один із головних конфліктів оповідання  який порушив письменник: автоматизація мислення.

На початку роману на Раді вирішують передати наукові функції розумним машинам. Частина людей радіє прогресу. Але інші, як Світозар та Георгій, бачать загрозу: що станеться, якщо дух відступить?

Це авторська критика бездумного прогресу, що втрачає етику й сенс.

Олесь Бердник пише з деяким пафосом, насичує текст  метафорами. Атмосфера твору нагадує суміш ранньої радянської фантастики та філософських космічних поем.

В сюжеті також присутній Антисвіт. Це не просто інший вимір, а алегорія духовного змертвіння. Машини панують, духовність стерта. Це образ нашої потенційного майбутнього, де дух зникне, а залишиться лише раціональний холод.

Назва «Шляхи титанів» це символ духовного подвигу.

Титани, не герої з м'язами, а ті, хто здолали себе, зберегли душу у найтемніші моменти.

Автор протиставляє розумну машину, яка мислить швидше, ефективніше, без емоцій та  людину, яка має не лише логіку, а й сумнів, віру, мрію. Саме ця «недосконалість» робить людину вищою.

«Ми зробили машину досконалою — і втратили себе».

Архів  у романі, автор зробив не просто базою даних. Це сховище душі людства. Бердник передбачає, що майбутнє  за тими, хто не втратить своє минуле, свої корені, ідеали, моральні імперативи.

«Тільки той, хто пам’ятає, здатен створити новий світ».

«Шляхи титанів» не тільки  наукова фантастика. Це морально-духовний роман-попередження, в якому письменник, ще з молодих років, заявив себе як мислителя, а не просто фантаста. Його Титани, це ми, якщо не зрадимо себе.

 Це гарна філософська притча про  можливе майбутнє людства.

Читається роман легко й цікаво.  Сюжет рухається швидко, а образи іноді набувають майже міфологічного масштабу.

Неймовірна ретро - фантастика, яка залишає відчуття, що ти доторкнувся до великої мрії про Всесвіт і місце людини в ньому.

 Тільки пам’ять формує шлях титанів

А ви читали цю книгу? Яке враження залишилося у вас? Пишіть у коментарях.

**********************************************

Ставте вподобайку. Шукайте   «Хроніки Книголюба» у соцмережах. Рекомендуйте своїм знайомим та друзям.

                          ************************************************

Текст відгуку пройшов перевірку на плагіат  на ресурсі  https://candy-content.com/. Унікальність тексту 100%

Якщо знайдено помилку в тексті – пишіть

**********************************************************

  #Хроніки_Книголюба  #Олесь_Бердник  #відгукнакнигу  #українські_письменники    #читаюукраїнськихавторів  #українська_фантастика  

[maks-bookman]

Вікторія Штепура. Коли реальність переплітається з містикою, а кожне слово несе вагу та зміст

«Тигр» 

 Оповідання, яке чіпляє з перших строк й не відпускає до самого кінця. У центрі сюжету ветеран війни. Він звичайна змучена людина, котра тягне на собі весь тягар пережитого.

Одного разу повертаючись додому він зустрічає дивовижну істоту.

Цей несподіваний перехід від буденності до загадкової надзвичайної події створює сильне емоційне напруження

Головний герой притягує увагу своєю уразливістю й внутрішніми переживаннями. Авторка тонко передає відчуття тривоги, коли звичайний світ раптово стикається з надприродним.

З перших абзаців стає зрозуміло: перед нами не стільки пригодницький епізод, скільки психологічна притча, у якій «Тигр» це щось більше, ніж просто тварина. Щось, чого можливо не існує. Тигр - багатозначний образ.

Можливо це реальна істота,  можливо алегорія внутрішнього звіра героя, чи дар трансформації? А можливо містичний образ смерті або відродження, Така багаторівнева символіка підтримує зацікавленість читача.

Авторка створює атмосферу містики та психологічної неоднозначності.

Сподобалась  майстерна  передача пейзажу : темний, осінній, вогкий.   Відчувається прохолода  нічного повітря, звук мокрого листя під ногами, шурхіт далеких кроків. Весь простір просочений відчуттям очікування, як у трилері.

Завдяки короткому формату, авторка зуміла сконцентрувати увагу читача на ключових деталях: характері героя, атмосфері, внутрішньому конфлікті. Письменниця  змальовує внутрішній стан людини після війни: дезорієнтацію, втому, загострене сприйняття загрози, нездатність відрізнити реальність від страхів.

«Тигр» — це коротке оповідання з глибоким підтекстом. Натяки, інтонації, атмосфера створюють ефект магічного реалізму. Все реальне та водночас ніби крізь туман сну.

Це твір, який можна перечитувати кілька разів і щоразу бачити в ньому нові сенси.

«Соняшники»

Глибокий, болісний сюжет про війну, пам’ять й людське виживання.

 В оповіданні «Соняшники» Вікторія Штепура поєднує документальну точність із художньою силою образу.

Це твір про травму, про те, що не минає з часом, про внутрішнє пекло, яке триває навіть після того, як бойові дії відступають на кілька кроків.

Історія ветерана Віталіка вражає своєю правдивістю. Історія, що занурює у травматичну петлю, яка повторюється з року в рік. Час не лікує. Час лише глибше вписує пекло в тіло.

Кожен  рік, 29 серпня це день повернення. День тиші, коли слова зайві. День, коли ті, хто вижив, знову торкаються живої рани.

 Авторка не прикрашає війну, вона оголює її до нервів. Синій небосхил та яскраво-жовті соняшники. Це візуальна ілюзія, що контрастує з темною реальністю: згорілі стебла, попіл, спека, піт, пил, мухи, смерть.

 Кожне речення, як уламок спогаду, що ріже.

Сподобалось, як авторка передає образ соняшників. Соняшники, як символи України, її краси, життя, сонця.

Але в цьому тексті вони свідки пекла, покривало мертвих, польові труни. Вони схиляються над мертвими, ховають живих, хитають голівками, як ті, хто щось бачив, але мовчить.

Фінал оповідання. «У батальйоні, куди вони з Віталиком перейшли після Іловайська, їх обох вважали вар’ятами. Бо вони ніколи не брали полонених.»

 Це не просто пояснення. Це моральна травма, що не відпускає. Це гнів, який замінює закон. Це лють, яка стала етичним вибором.

 Твір залишає глибокий  слід, нестерпний, важливий. Це нагадування про те, якою є справжня ціна незалежності.

 "Хлопці із лісу"

  Динамічний, майстерно вибудуваний текст на межі містичного трилера, бойовика й психологічної драми, який починається як звична дорожня замальовка, але поступово розгортається у справжню боротьбу за виживання.

Головний герой.

 Михайло, звичайний водій із чітким внутрішнім кодексом честі: відповідальність, обережність, розсудливість.

Його життя це дорога, й саме в дорозі на нього чекає  неочікуваний виклик. Те, що здається банальною втомою, виявляється  початком небезпечної гри.

  Ясик.  Сплетений із трубочок талісман, що оживає саме в потрібний момент.

Цей химерний персонаж  гумористичний й проникливий. Він стає провідником героя у лабіринті зради, змови та смертельної пастки.

Він  не просто уособлення "внутрішнього голосу", а цілком автономна істота з характером, іронією, обуренням, навіть особистими вподобаннями.

 Напруга зростає поволі.  Авторка   дуже вміло керує увагою читача: спочатку занурює в рутину, потім  у химерність, а далі зриває гальма й кидає героя у сутичку, де виживає не найсильніший, а найуважніший і найшвидший.

 Вразило поєднання реалістичних деталей: водійська психологія, механіка руху,   елементами містики, які   сприймаються  інтуїція. Чортик - оберіг, як символ того, що навіть "мертві" речі можуть вберегти, якщо з ними пов’язана душа.

Сподобалась сцена сутички в лісі. Авторка чудово відчуває ритм.

Письменниця вміло  й поступово розкриває свій сюжет, а разом з цим й історію свого героя. В маленькому бусі розгортається ціла велика історія, а за чортиком стоїть цілий світ прихованої правди.

Це історія не просто змученого водія, який намагається вижити. Це історія нащадка цілого покоління незламних, розтоптаних, але не зламаних людей.

Оповідь ніби зсуває горизонт, міняє напрямок руху: раптово буденні обставини опиняються в тіні віковічного лісу, де живе пам’ять. Пам’ять про боротьбу, зраду, втечу, силу роду й волі.

Гарно розкритий  образ пралісу Гетьманського заповідника, а в ньому  Литовського бору. Й ця локація стає символом твору. Ліс ніби стежить, спостерігає, оцінює. І приймає тих, хто з ним за духом співзвучний. Приймає не за наказом, не за заслуги, а по крові й пам’яті, яка живе в кожному.

У цьому творі фентезі дивовижно природно співіснує з історичною реальністю. Надприродне не порушує логіку сюжету, а навпаки, поглиблює її, виводячи буденні ситуації на  гливий рівень.

Авторка   вплітає історію в тканину пригодницького сюжету дуже органічно, що читач приймає її як частину світу, що відкривається перед очима героя.

Це історія про повернення до себе, до роду, до тієї частини себе, про яку не знав, бо ніколи не питав.

Можливо це і є  головна вартість твору.

Фінальна частина наповнена   теплом й передчуттям нових знайомств та змін, що надає твору надії та легкості після напружених подій.

Відчуття внутрішньої сили, що прокидається в герої, підкріплене музикою, яка ненав’язливо звучить фоном, створюючи гармонійний контраст із  жорстокістю.

Загалом, текст сповнений живих емоцій і влучних образів, які роблять його захопливим і багатогранним. Він змушує задуматися про ціну життя, силу духу   у світі, де міфічне та реальне тісно переплітаються.

«Втікач»

  Текст вражає своєю легкою фантазійністю та іронічним тоном, який чудово поєднується з атмосферою передноворіччя. Ідея про оленя, що втікає від «дистриб’юторів Санти» — тролів і орків, які замість подарунків розвозять непотріб і злидні, є яскравою та несподіваною.

 Авторка не просто створює казкову історію, а вміло вводить алюзії на сучасні соціальні проблеми, показуючи, як навіть у чарівному світі існують корупція, обман і несправедливість.

Образ оленя-втікача наповнений символізмом свободи та протесту проти системи, а також бажанням зберегти свою індивідуальність.

 Цікаво, що текст поєднує у собі казкові елементи з тривожністю та загрозою, що йдуть від темних плям - дистриб’юторів, що нагадує про неспокійний, конфліктний світ. Завершення з рудим псом, готовим захищати, додає оптимізму й відчуття, що навіть у складних обставинах є надія на опір і боротьбу.

«Магічний кристал»

 Оповідання «Магічний кристал» майстерно поєднує елементи містики, фантастики.  Напруга, створює атмосферу таємничості та невизначеності.

  Авторка вводить читача у світ, де магія й технології співіснують: мольфар, що вирощував кристал роками, та його налаштування за допомогою ноутбука й супутника створюють цікаве поєднання стародавнього та сучасного.

Діалог персонажів живий, природний, із нотками гумору, що робить їх більш реальними.

 Ідея з порталом у паралельний вимір, де Земля існує без людей, спонукає замислитися про ціну свободи та про те, що навіть якщо люди зникнуть, світ не зупиниться. Холод, що відчувається під час активації кристала, та зворушливі слова одного з героїв, який бере на себе тягар відповідальності, додають тексту глибини й трагізму.

  Стиль написання динамічний, діалоги жваві, сюжет тримає увагу від початку до кінця. Цей твір чудово показує  фантастику з глибоким філософським підтекстом й гострим емоційним навантаженням.

Творчість Вікторії  вирізняється глибоким зануренням у теми внутрішньої боротьби, трансформації особистості та пошуку сенсу у складних життєвих обставинах.

Письменниця через фантастичні, іноді містичні сюжети, досліджує такі універсальні людські переживання, як біль втрати, прагнення свободи, боротьба зі злом та надія на новий початок, на новий, щасливий  виток життя.

Органічне поєднання реального та надприродного  створює унікальну атмосферу, де буденність й чарівність існують поруч, а межі між ними розмиваються.

Тексти насичені живими діалогами, що додають персонажам людяності й глибини, а сюжетні лінії сповнені напруги та несподіваних поворотів.  Гарний філософський підтекст, що спонукає читача замислитися про цінність життя, природу добра і зла, а також про можливість змін, як у світі, так і в собі.

Авторка порушує теми травми, помсти, морального вибору, а також сил, що керують людською долею.

 Вікторія Штепура, відкриває перед читачем двері у світ, де емоції та символи набувають особливого звучання.

                        **********************************************

А ви читали щось з творчості  авторки?  Яке враження залишилося у вас? Пишіть у коментарях.

Сторінка авторки https://arkush.net/user/556

**********************************************

Ставте вподобайку. Шукайте   «Хроніки Книголюба» у соцмережах. Рекомендуйте своїм знайомим та друзям.

                          ************************************************

Текст відгуку пройшов перевірку на плагіат  на ресурсі  https://candy-content.com/. Унікальність тексту 100%

Якщо знайдено помилку в тексті – пишіть

**********************************************************

  #Хроніки_Книголюба  #Вікторія_Штепура  #відгукнакнигу  #українські_письменники  #письменники_Аркушу #сучасна_українська_проза  #читаюукраїнськихавторів  

[maks-bookman]

Тамамуші. Авторка, яка чудово розуміє думки котів…

Творчість Селіни Тамамуші — це ковток свіжого повітря серед сірих буднів. Її тексти дарують посмішку, легке здивування й відчуття, що навіть у буденності приховане диво. Авторка вміє тонко поєднувати гумор із ніжністю, чарівність із реальністю, фантазію з емоційною щирістю.

 Світ Тамамуші — це світ, де поруч із нами живуть чудовиська, мухи, талісмани й ті, кого ми вигадали, аби не бути самотніми. Її герої — трішки дивні, трохи сумні, завжди справжні. Вони живуть десь між кухнею й фантастикою, між внутрішнім болем й побутовою теплотою.

Мініатюри авторки багатошарові. Вони говорять мовою снів, жартів та  внутрішніх діалогів, які читач не завжди готовий вести сам із собою. За легкістю стилю ховається влучне відчуття настрою, точне бачення деталей і глибока емпатія.

Десь я читав, що люди й коти  з одного світу. Вони прибули на Землю (чи були завезені) з космосу чи паралельного виміру.

  «Звичайний день»

Автор пухнастий білий кіт з помаранчевими очима

 Ця чудова мініатюра, де відчувається  вдале поєднання витонченої іронії, безмежного шарму котячої зарозумілості та напрочуд людяну ніжність.

Авторка   дозволяє білосніжному коту з помаранчевими очима вести розповідь від першої особи. І хоч   цей текст  вигадка, в певний момент перестаєш сумніватися: коти справді так думають. І говорять. І судять нас, людей.

 Головний герой  кіт-аристократ

Найяскравіший елемент тексту голос головного героя. Впевнений, самозакоханий, іронічний до межі зневаги, але й проникливо чутливий.

Це не просто кіт, це справжній аристократ духу, гордовитий, саркастичний, з витонченим почуттям гідності й тонким чуттям стилю життя. Він не просто мешкає в домі, він його володар, інспектор, аналітик, мислитель й  на певному рівні, невизнаний мученик свого часу: недооцінений, недогодований, змушений терпіти людські ритуали, телевізори, каву й сухий корм.

Але за показною гордовитістю криється: самотніст��, залежність та прихильність. І хоча кіт удає, що його господарка - "Чудовисько", але вона  його "Чудовисько". 

За всією цією грубуватою бравадою, за іронією та  філософією котячої вищості криється прив’язаність. Ніжна, тиха, трохи сором’язлива.

Оповідання справляє враження легкої сатири на буденне життя, розказаної з погляду істоти, яка вважає себе центром всесвіту.

Сподобалось, що гумор у тексті працює не як самоціль, а як ключ до глибшого сенсу: тема взаємозалежності.

 Образ Чудовиська

Попри те, що ми бачимо героїню лише через очі кота, образ господарки доволі цілісний. Вона — турботлива, ніжна, дещо кумедна у своєму спілкуванні з котом, якого вважає "миленьким", "сонечком", "пухнастиком".

 Вона намагається говорити з ним, годувати, обіймати, навіть якщо натомість отримує лише зневажливий погляд і презирство.   І, судячи з усього, любить його щиро.

Вона   контраст, буденність й  тепло. Її присутність сприймається як щось гарантоване, на що можна бурчати, але що робить цей "звичайний день" структурованим та безпечним. Вона   частина котячої драми, яку він інсценує щодня, але без неї життя б розвалилося.

 «Коробка»

 «Містика картону: як одна коробка відкриває цілий всесвіт»

«Коробка»   ще одне кумедне оповідання про домашнього улюбленця. Але ця сатирична кото - філософська притча, замаскована під гумористичну розповідь, що насправді говорить про щось значно глибше: про територію, комфорт, контроль та довіру. 

Головний герой  знову кіт й  знову блискучий.

  Авторка вправно розвиває його характер, зберігаючи тон голосу, але додаючи нові барви. Якщо в попередньому творі кіт був втомлений, саркастичний монарх у вигнанні, то тут він постає воїном, дослідником, завойовником й філософом   всесвіту коробок.

Його внутрішній монолог   яскравий й образний, з притаманною котячій натурі драматичністю: коробка — це не предмет, а портал, трон,  чаклунство. І в цьому   вся суть. Саме так кіт й сприймає світ: у максималізмі, та   котячих інтерпретаціях. І це зворушливо.

 Оповідання буквально «рухається  як у короткометражному мультфільмі. Поява коробки, стрибок І далі слідує лавина смішних й водночас щемких епізодів: папір, напад на руку, засідка. Усе написано з таким ритмом, наче авторка досвідчений комедійний сценарист.

У її гуморі немає ані цинізму, ані примітивізму. Це не просто «смішно, бо кіт в коробці», а інтелігентно кумедно, бо ми бачимо, як глибоко й щиро кіт проживає кожну секунду.

Коробка втілює  коту відчуття влади, безпеки, пригоди й сенсу. Це особистий котячий простір, психологічний притулок, місце сили.

 Образ Чудовиська знову еволюціонує.

У «Коробці» Чудовисько  вже не лише фоновий персонаж. Тут вона  активна учасниця гри. Вона сміється, возить кота в коробці, кидає папір, навіть ризикує пальцями.

 Сподобався тонкий баланс між кумедним та зворушливим. Коли читав - усміхався, але десь на фоні була думка: що ми всі потребуємо своєї коробки, свого Чудовиська, свого дому.

Сподобався ліричний фінал.  Кіт лежить у коробці, міркує про день. Він  трохи ображений, та щасливий.

 Мініатюра вийшла  кумедна, глибока, атмосферна. З тонким психологізмом. 

  «Ферма з розведення мух»

Черговий шедевр із циклу розповідей харизматичного кота, знайомого нам із «Звичайного дня» та «Коробки».

 У «Фермі з розведення мух» авторка поєднує абсурдну ідею з логікою справжнього підприємця й майстра виживання. Гумористична історія, витримана в стилі іронічного реалізму, перетворює звичайну боротьбу з мухами на драму, комедію й філософський трактат одночасно.

 Кіт росте в особистому плані  з оповідання в оповідання. Якщо раніше він був  гордим самітником, царем подушок, то тепер він постає в образі стратегічного мислителя, який відкрив у собі підприємницьку жилку.

 Його мета не просто зловити муху, а розбудувати ферму, системну ідею з перспективою росту.

Сподобалось, як письменниця прописала сцени погоні за мухами, дрібного шпигунства, а особливо нічної операції зі зняття стрічки. І це вже не просто гумор. Це на кшталт мультфільмів про Тома і Джеррі, але зі своїм колоритом.

Цього разу Чудовисько в ролі антигероя.

  Вона завдає удару по самому серцю котячої справи. Вона вдається до радикальних методів — стрічки.

 Попри ігрову форму, у цьому оповіданні закладено глибокий сенс: усе залежить від погляду. Те, що здається іншому марним, брудним та нікчемним, для когось може стати пристрастю, способом самореалізації.

У цьому тексті навіть мухи друзі, партнери, вірні мешканці котячої ферми. 

 У фіналі Кіт, наче переможений, але з піднятими вусами, сидить біля вікна і слухає дзижчання своїх «вихованців». Він втратив кількох у бою, був принижений стрічкою, але ферма живе. А значить, живе і мрія.

«Ферма з розведення мух» чудова іронічна історія  У ній сміх та сум, драма й абсурд, бізнес та муркотіння зливаються в одну неповторну симфонію.

  "Поїздка до моря"

 Ще одна іронічна розповідь з котячої серії, у якій  кіт - філософ розкриває нову грань свого характеру: вразливість у подорожі. Історія сповнена гумору, драми та     болю пухнастого героя, якого позбавили контролю. 

Сюжет розвивається поступово, з типово котячою невдоволеністю. Переноска в ролі  це в'язниця, таксі — катастрофа, а літак в загалі апокаліпсис.

Авторка із кумедною точністю передає внутрішній стан тварини, яка опинилася в жорстокій пастці "людських бажань". Діалоги чудово відображають непорозуміння між котом і Чудовиськом (Катею), яке водночас смішне й зворушливе.

Сподобався  контраст   між очікуванням жаху та несподіваним спокоєм у фіналі. Звуки хвиль, новий простір, тиша й все це ніби пробуджує в героєві нові відчуття.

Кіт залишається гордим, розумним, трохи зверхнім, але навіть він готовий визнати: деякі подорожі змінюють погляд на світ.

  "Холодильник"

Дотепна та неймовірно зворушлива історія про вічне протистояння: бажання та обмеження, кіт та холодильник, свобода та дисципліна.

Твір сповнений тонкого гумору,  та драматизму котячого буття.

Сюжет вийшов напрочуд реалістичним з  філософською ноткою домашнього улюбленця, який розглядає холодильник як таємничу святиню, недосяжну й омріяну.

Письменниця знову грається на межі   балансу  між сатирою на людські звички (кулінарні амбіції) та щирим емоційним наповненням, у якому легко впізнати кожного, хто має кота,  чи хто сам відчував себе перед зачиненими дверцятами бажаного.

Віртуозне використання деталей: халат з котиками, пляшка молока, халепа з плівкою, все це  оживлює  сюжет. Комічне напруження поступово зростає, і кульмінація

 "Холодильник" це не тільки гумористичне оповідання. Це невелика притча про спокуси, обмеження, прагнення та маленькі поразки, що формують великі характери.

 І все це викладено мовою хвостатого інтелектуала, в якому легко впізнати свого улюбленця.

  «Пилотяг»

Ще один справжній шедевр котячого епосу, у якому побутовий прилад постає в образі чудовиська, потвори,  а звичайне прибирання, як драматичне протистояння добра й зла, свободи й гулу.

 Кіт знову постає не просто як домашній улюбленець, а як харизматичний персонаж із внутрішнім світом, стратегією виживання та тонким почуттям гідності.

Сюжет простий, але неймовірний у своїй буденності: кіт веде боротьбу з «монстром» — пилотягом, який регулярно загрожує його спокою, території й особистому пуху.

 Сценарій котячої оборони заслуговує окремого згадування. Авторка вводить цілий набір «тактичних термінів»: сигнал небезпеки, розвідка, евакуація, мімікрія, й все це дотепно, й правдоподібно. Справжня операція спецслужб, тільки в котячому виконанні.

Особливе місце займає образ "Чудовиська"  (Каті), яка виявляється не жертвою, а натхненницею цього шумного ритуалу. Її постать залишається трохи загадковою для головного героя. Як може ця неорганізована людина так вправно приборкувати грізного монстра?

Гумор  в оповіданні   м’який, іронічний, розумний. Тут є все: і котяче перебільшення, і щирі переживання, і навіть філософські ноти  про силу звуку, вразливість гордості та небезпеки, що ховаються у звичайних речах.

«Пилотяг»  вийшов веселим   оповіданням про те, як   пухнастий герой намагається зберегти гідність у домі, де з’являються шумні загарбники.

 Це історія про страх та хоробрість, про контроль та хаос. А ще  про те, як наші улюбленці бачать світ і нас у ньому.

 Тамамуші знову влучно поєднала  гумор й спостережливість, залишивши читача з усмішкою та щирою симпатією до цього вусатого оповідача.

  «Ремонт»

  Історія з серії котячих хронік, де буденне людське життя постає в очах кота як епос виживання, боротьби за територію та право на спокій.

 Цього разу наш герой  зустрічається з явищем, що не поступається за масштабом жаху історії з пилотягом. Й цей апокаліпсис -  ремонт.

  "Чудовисько" (Катя) прагне оновити дім, а кіт бачить у цьому руйнування світобудови, де кожен диван пахне знайомим, кожна шафа має функцію схованки, а стіни  пам’ятають про кігті. 

Оповідь вибудувана як комічний бойовик із нотками меланхолії. Рулони шпалер перетворюються на пастку, фарба  на катастрофу, меблі в ролі  ворожого війська. А кіт, кіт це упертий партизан, який втрачає укриття, але не здається.

Котяча логіка, як завжди, бездоганна. Якщо тебе не питали, ти маєш право висловити протест кігтями. Якщо прибрали звичні меблі, значить, порушили угоду. Якщо стіни нові, їх слід перевірити на міцність. 

Чудова  динаміка,   насичена метафорами та живими деталями. Авторка гарно передає емоції й ситуації через призму котячого сприйняття.

 Про котячи хроніки можна писати й писати. Котячих мініатюр на сторінці авторки понад 40.

Я прочитав майже всі.

Авторка створила унікальний всесвіт, де існує пухнастий анархіст із підприємницькою жилкою та щирим серцем. Йому не потрібен дозвіл, логіка чи схвалення, він просто живе, охороняє свої кордони, дихає повітрям, у якому літають його маленькі мухи.

"Козацькі таємниці"

"Козацькі таємниці" чудовий зразок містично-комедійної прози з глибоким українським корінням та  сучасним шармом.

В сюжеті авторка майстерно поєднує козацький фольклор, елементи готики,   міцну сюжетну динаміку.

 Головні герої, це яскрава пара антиподів.

Назар.

Запальний, трохи буркотливий, але щирий, з міцним козацьким характером та неабиякою любов’ю до сала, яке тут набуває майже сакрального значення.

Його образ, це  втілення сучасного характерника, але з ностальгією ��а "старими добрими" часами, коли шаблею можна було розв'язати будь-яку проблему. 

Влуд.

 Іронічний, загадковий вампір з вишуканими манерами й гострим язиком. Він уособлює інтелігентну частину  тандему, не менш ефективну, але з зовсім іншими методами впливу.

Разом вони нагадують дует із фентезі : один  в ролі м'язів, другий, це стиль.

Ця  взаємодія творить вибуховий ефект, особливо у сценах, де їхні погляди на світ (і на те, як боротися з привидами) розходяться.

Сюжетна лінія насичена, барвиста й повна сюрпризів. Катакомби, дух отамана, кістяні коти, чаклунський обряд із салом (і його несподіваний фінал!)   усе це сплітається у пригодницьку структуру з нотками абсурду, й додає оповідання якогось неповторного смаку.

Особливу увагу заслуговує   гумор. Він  живе не лише в діалогах, а й у кожній деталі, в порівняннях, грі слів, навіть у жестах персонажів.

 “Справжній козак навіть мертвого може нагодувати салом!” — ця фраза могла б стати слоганом усієї історії: кумедною, брутальною, душевною й абсолютно  по -  українські.

Атмосфера Хортиці, вплетення містики в історичне тло, іронічне ставлення до сучасності (згадаємо туристів з ліхтариками й TikTok), мертві коти та дідівські шаблі — все це створює світ, у який хочеться повернутись.

Це не просто розважальна історія. Вона має  глибоке культурне тло: через гумор та  містику ми бачимо портрет сучасної української ідентичності, яка одночасно й шанує минуле, й сміється над ним. Але готова захищати свої святині від будь-яких загроз, навіть якщо це перевертні, привиди чи… блогери.

  У підсумку можу сказати, що авторка майстерно володіє словом, вміє читати думки котів, вдало поєднує містику, фентезі, філософію, сатиру та комедію. Знає як зворушити читача.

 Чудово використовує контрасти у своїх оповіданнях, балансує між казковістю та  іронічною критикою сучасного життя.

                               ****************************************

Сторінка авторки https://arkush.net/user/13408

 А ви читали щось з творчості  авторки?  Яке враження залишилося у вас? Пишіть у коментарях.

**********************************************

Ставте вподобайку. Шукайте   «Хроніки Книголюба» у соцмережах. Рекомендуйте своїм знайомим та друзям.

                          ************************************************

Текст відгуку пройшов перевірку на плагіат  на ресурсі  https://candy-content.com/. Унікальність тексту 100%

Якщо знайдено помилку в тексті – пишіть

**********************************************************

  #Хроніки_Книголюба  #Тамамуші  #відгукнакнигу  #українські_письменники  #письменники_Аркушу #сучасна_українська_проза  #читаюукраїнськихавторів  

[maks-bookman]

Світи Ольги Василенко. Імпульс фантазії та гумору

 

«На зустріч своїй долі»

На межі чарів і реальності: фольклорно-психологічна казка про дорослішання. Твір нагадує чарівну казку, глибинну притчу та ліричну психологічну драму.

Авторка вплела в сюжет лісову магію, мотиви українського фольклору, травництво й все це на тлі історії про дівчину, яка прагне більше, ніж їй відведено долею.

Головна героїня дівчина Орися. Вона звикла до тяжкої селянської праці, до болю, втрат і буденності. Та попри це, вона не втратила спраги до знання, відчуття світу як чогось глибшого, ніж те, що видно очима.

Її рішення піти в учні до босорки не є банальним повстанням чи бунтом. Це вияв внутрішнього поклику, її справжньої сутності. Дівчина не боїться темного лісу, бо боїться прожити життя без сенсу. Кожна зустріч у лісі, кожен етап на шляху до хижки босорки випробовує Орисю.

Авторка не робить з  магії романтичну силу, а показує її як форму відповідальності: сила приходить разом із самотністю, з болем, із ризиком втратити частинку себе.

 Персонаж босорки   дуже вдало виписаний. Вона  не зла чаклунка з казок, і не добра фея. Вона жінка, яка знає ціну знанням, бо сама пройшла через біль і втрати. Її слова скупі, але в них відлунює світобудова. ЇЇ уроки не тільки про трави, а й самопізнання.

Як на мене, самопізнання в цьому творі і є магією, яку необхідно опанувати.

 Авторка вміло створює атмосферу сюжету: ліс як живу істоту, де все має сенс і значення. Ліс не локація, а дієвий персонаж, випробування.

 Особливого шарму надають мотиви народної демонології, які створюють образний, відчутний світ. Усе наче побудоване на межі реального й фантастичного.

Авторка порушує питання вибору, трансформації.

Фінал твору відкритий,  спокійний й  світлий, схожий на перехід у нову фазу. Орися знаходить те, до чого тягнулася душею: можливість розкритись, бути собою, стати частиною чогось більшого.

Історія вийшла ніжною, з елементами життєвої мудрості.  Це твір про тих, хто не боїться бути інакшим, і про силу, що росте всередині — якщо її не зламати страхом.

 

«Червоне вино на білому мармурі»

Цей твір (точніше уривок) починається з контрасту «червоне вино на білому мармурі» інтенсивного, насиченого, можливо навіть болісного почуття та холодного, сліпучого, бездоганного фону.

Через цей контраст авторка працює з темами вибору, внутрішньої свободи та творчого пошуку.

 Авторка майстерно працює з емоційним  станом  внутрішнього світу героїв.

 Червоне вино символізує життя, пристрасть, іноді кров.  Це минуле, що залишило слід. Це і пристрасть, і біль, і те, що неможливо стерти.

 Білий мармур — це поверхня душі, що намагається зберегти ідеальну форму, холодну стриманість, але вже ввібрала колір чужого дотику.

 Тиша — це головний герой твору. Вона промовляє гучніше за репліки.

Пошук балансу між цими стихіями стає метафорою внутрішньої боротьби персонажів

 Твір  балансує між   емоціями та мінімалізмом образів.  Читачу пропонують не просто спостерігати, а співучасть. 

 Вино і мармур — не випадкові метафори, а інструменти м��вчазного спілкування.

 

 «Босорка – втікачка»

«Босорка – втікачка»  яскрава, дотепна, жива історія з чарівного всесвіту, що поєднує українську міфологію, сучасну фантазію та добрий гумор.

 Авторка  майстерно змальовує знайомих фольклорних персонажів : Босорку, Чугайстра, Вовкулаку, Кікімору — не лише як носіїв давніх уявлень, а як повноцінних героїв із характером, звичками, симпатіями та... акаунтами в соцмережах.

Твір вирізняється  легкістю, багатою образністю та глибоким проникненням у світ традиційної казки, приправленої сучасними алюзіями (проєкти, обкладинки, спільноти письменників).

Все це створює контраст, у якому стародавнє та новітнє органічно поєднуються.

Яблуко-браузер, блюдце - комунікатор, писанка як літературний портал. Це не лише вдале рішення, а й тонка іронія над нашою залежністю від цифрових пристроїв.

Босорка. Це не узагальнений образ відьми, а дуже конкретна, кумедна, трохи самолюбна, але щира й відкрита істота.

Чугайстер.  Персонаж, що вносить у сюжет спокій і тепло. Його присутність заземлює   емоційні вибухи босорки, він  втілення підтримки, емпатії та турботи.

Динаміка їхнього спілкування дуже нагадує добру дружбу, в якій є місце і роздратуванню, і щирості, і прихованій ніжності.

Сподобалось, що  авторка  торкається важливих тем: довіри, дружби, спільнотворення, співпраці, навіть ревнощів та наслідків помилок.

І хоча всі конфлікти тут подані з гумором, вони розкривають глибші почуття героїв.

 Це оповідання можна вважати  прикладом того, як можна з любов’ю та повагою осучаснити народні образи, не втрачаючи їхньої самобутності.

 «Босорка – втікачка» — це дивовижне переплетення українського фольклору, сучасної культури та авторської іронії. Чарівний світ, де босорки ведуть блоги, а вовкулаки спілкуються в чатах.

«Дотик смерті»

«Дотик смерті». Цей  твір - монолог темної, містичної сили, яка звертається до читача напряму. І ця сила — сама Смерть. Авторка  створила потужний психологічний і водночас філософський текст, що тримає у напрузі з першого й до останнього речення.

 Це не просто текст,  а мандрівка внутрішніми страхами, емоційною темрявою та глибокими символами, пов’язаними з кінцем життя.

Смерть у цьому творі постає не безликою силою, а особистістю. Вона не кричить, не погрожує — вона говорить спокійно, з ледь помітною ніжністю та безмежною впевненістю у своїй владі. Холодний шепіт у голові, який поступово набуває форми, тепла 

 Текст пронизаний відчуттям  безсилля, втрати контролю. Замість банального жаху ми маємо справу з нестримним психологічним тиском. Уява читача наповнюється  жахливими образами:  вода в легенях, шкряботіння зсередини труни, павуки й пустеля

 Твір вийшов емоційно насиченим. Оповідь від першої особи — вдалий художній спосіб. Ми чуємо Смерть, але не бачимо її. І від того її присутність лише сильніша.

   "У Нечистого" 

"У Нечистого", блискучий приклад фентезійної прози з елементами чорного гумору, етнічного колориту й  гри з жанрами.

 Авторка  пропонує читачеві зануритись у паралельну реальність, де магія й монстри не тільки існують, а й ведуть цілком буденне життя — із коханням, болем, дружбою, блогерством і... чемпіонатом із зомбіфолу.

  Вражає  світ, у якому перетинаються український фольклор, гумористичне міфотворення та елементи  міського фентезі.

Озеро Журавлине (Мертве) — містичне місце з гнітючою репутацією серед людей, але справжній осередок життя для надприродних істот. Корчма "У Нечистого" стає в цьому світі не просто тлом подій, а повноцінним персонажем — вона гуде, бурлить, сміється, наповнюється запахами, лементом і життям.

Авторка  знову вдало поєднує локальні мотиви (Карпати, перевертні, ордени, чаклунки, магічний бар’єр) з елементами сучасного життя — смартфони, тренди, соцмережі, коктейлі з перепелиних сердець.

Такий підхід  не лише додає гумору, а й влучно пародіює сучасну дійсність: магічна тусовка живе за тими ж законами, що й київські бари.

 Потішною деталлю є вигаданий спорт — зомбіфол, у якому голови гравців мають власну траєкторію й часто гу��ляться.

Головні герої:

 Ніри - перевертниця, яка бореться з наслідками нерозділеного кохання до смертного. Образ її тонко виписаний: жива, емоційна, вразлива, але сильна. Вона не ідеальна, проте справжня.

 Алара — вендіго, яка страждає від голоду й втоми, реагує сарказмом і прямолінійністю.

Її персонаж,  як баланс між загрозливим монстром і турботливою подругою. Її голос завжди "низький і голодний", але й щирий.

Беатріс (Бі) — сучасна, легковажна, епатажна вампірка з блогерськими замашками.

 Вона сповнена енергії, блискуче балансує на межі між фривольною дурненькою і глибокою особистістю, яка ще не встигла розкритися.

Сірий — один з найцікавіших персонажів.

 Його історія  викликає повагу й захоплення: трагічна історія, експерименти, ізоляція, внутрішній демон, любов до чаклунки.

  Все це   робить його одночасно небезпечним, загадковим і привабливим.

 Його дотепні коментарі, чітка логіка, стриманість і хвилини темного гумору на кшталт: "дайте йому можливість накричатися, перш ніж розірвати горло" — надають тексту жартівливо-жахливої глибини.

 "У Нечистого" — це  гарне поєднання українського фольклору, фентезі, чорного гумору й сучасної романтики. Це історія про монстрів, які закохуються. Твір одночасно веселий й проникливий, динамічний та чуттєвий.

  «Сірий — історія одного вовка»

  Містична проза, яка занурює читача у світ, сповнений загадок, внутрішньої боротьби та містичних подій. Авторка створює   справжню подорож у минуле і теперішнє,  подорож, яка переплетена з пошуками, втратами та надіями.

 Сподобалось, як авторка описує дорогу, яка символічно відображає стан головного героя.

Похмура, дощова дорога, це  зневіра та розгубленість. Опис природи, старої хатини тощо, створює живий фон, який наче живий свідок історії, яка ось-ось розгорнеться.

 А ще дощ, багнюка, старі дерев’яні стіни, ці деталі  додають  відчуття давнини, таємниці й меланхолії.

 Оповідач історії не маг, а журналіст, «звичайна людина», яка опинилася втягнена у світ магії, що надає оповіді гостроти та драматизму.

 Він людина спостережлива, на нього впливає тягар часу і переживань. Його внутрішній діалог передає суміш надії, тривоги та невизначеності.

 Катерина, чаклунка, яка порушила заборони магічної академії через небезпечну ситуацію з чорнокнижником і його слугами.   Складна історія пробудження прадавньої магії, яку очолила  Катерина   додає тексту напруження та інтриги.

Факт  ритуалу трьох магів, який Катерина вирішила виконати сама, компенсуючи відсутність інших своєю енергією  показує її силу, рішучість і відданість справі, але водночас нагадує про ризики та наслідки.

 Опис боротьби Сірого, духа-вовка, який охороняв чаклунку і відбивав напади ворогів, додає динаміки й демонструє міцний зв’язок між героями.

Сцена, де Сірий розчиняється у димі, щоб відправитися у вимір духів і шукати Катерину, має містичний і символічний характер, що залишає сильне враження.

 Мова тексту багата деталями, образними описами та емоційною насиченістю.

  Авторка вдало використовує контрасти — між буденністю (брудні чоботи, дірка в шкарпетці) і магічністю, між розчаруванням і надією, між темрявою зовнішнього світу і світлом внутрішнього поклику.

 Питання порушені авторкою, це  вірність і дружба, боротьба з темрявою (як зовнішньою, так і внутрішньою), пошук втраченої надії й спроба повернути минуле. Конфлікт між людським і звірячим.

 Текст тримає у напрузі, викликає емпатію до героїв і заохочує дізнатись, що ж станеться далі. Він вдало поєднує реалістичність із містикою, створюючи правдоподібний і живий світ.

 Поступово розкриваються нові шари внутрішнього конфлікту головного персонажа.

 Сірий.

Містичний вир й психологічна драма. Складна та трагічна історія відмови від батьківської спадщини та боротьби з власною «звірячою половиною». Історія про пошук себе, внутрішню боротьбу людини з власними демонами.

Угода  з чорнокнижником, заборонені експерименти та спроба Адама позбутися своєї темної сутності відкривають перед читачем складні моральні дилеми: що таке людяність, чи можна позбутися своєї природи, і якою ціною.

 Письменниця  вміло демонструє внутрішній світ героя — його страх, розпач, відчай й жагу до свободи.  Його боротьба зі своєю темною сутністю, не втрачаючи останніх крапель людської, символічний та потужний образ очищення й відродження.

 Історичного шарму додає історії переказ через записи головного писаря. Це виглядає  ніби  частина стародавнього літопису.  Внутрішній монолог оповідача — про спогади, які він не хоче, але мусить розкопувати, виводить читача на новий рівень психологічної глибини тексту. Й це вже не просто історія про магію та перевертнів, а про те, як минуле впливає на теперішнє, і як тяжкі спогади формують особистість.

Дрібні конфлікти між Сірим та Катериною через етичні погляди на їжу, зображення перетворення руки на ведмежу лапу, все це робить текст живим, правдоподібним й водночас магічним.

Ці деталі допомагають краще зрозуміти характери персонажів: Катерина — вегетаріанка з чіткими принципами, Сірий — практичний, магічний персонаж, що не боїться природи та її законів.

Реалістичність авторка відображає у звичайних побутових моментах (приготування гречки, прибирання, пиття кави). Цим вона створює  контраст між буденністю оповідача і містичними подіями.

 Атмосферу сюжету підсилюють погодні умови. Символіка едельвейса, якій присвячено легенду, збагачують текст народним колоритом і підкреслюють тісний зв’язок героїв із традиціями й культурою.

 Знахідка каменю (талісмана Сірого), як на мене, це символічний момент. Через цей артефакт у тексті вводиться нитка, що пов’язує минуле і сьогодення, магію і реальний світ.

Інформація про те, що камінь не має слідів магії, що він є лише родинною реліквією, нагадує про цінність традицій та спадщини, які зберігають пам’ять про рід й мають особливе значення навіть без магічної сили.

Сподобався фінал історії. Останні рядки, де курсор на білому екрані починає оживати під натиском пальців, ніби обіцяють, що історія Сірого буде розказаною.

Це не просто кінець однієї оповіді, а початок нової.

Твір не лише переносить читача у світ магії та перевтілень, а й порушує глибинні теми дружби, втрат, прийняття і надії. Він залишає після себе не тільки сюжетні події, а й емоційну спадщину, яка тримає в напрузі, змушує задуматися і відчути.

 Тексти  Ольги Василенко відкривають  нові світи, де звичне поєднується з фантасмагорією, а легкість гумору доповнює емоційність.

 Кожен твір, це занурення у пульсацію життя та символів, де читач не просто споглядає, а відчуває.

Сторінка авторки https://arkush.net/user/7657

               ******************************************************

А ви читали щось з творчості  авторки?  Яке враження залишилося у вас? Пишіть у коментарях.

**********************************************

Ставте вподобайку. Шукайте   «Хроніки Книголюба» у соцмережах. Рекомендуйте своїм знайомим та друзям.

                          ************************************************

Текст відгуку пройшов перевірку на плагіат  на ресурсі  https://candy-content.com/. Унікальність тексту 100%

Якщо знайдено помилку в тексті – пишіть

**********************************************************

  #Хроніки_Книголюба  #Ольга_Василенко #відгукнакнигу  #українські_письменники  #письменники_Аркушу #сучасна_українська_проза  #читаюукраїнськихавторів  

[maks-bookman]

Вікторія Бура - Чеботарь. Письменниця, яка мандрує знайомими місцями, які раптом починають говорити новими голосами

Вікторія Бура - Чеботарь.  Письменниця, яка мандрує знайомими місцями, які раптом починають говорити новими голосами

Після прочитання кількох творів Вікторії, залишилося відчуття, ніби хтось м’яко, але невблаганно торкнувся найпотаємніших струн душі. Її слова не просто описують події,  вони відкривають вир людських почуттів.

"Відчай"

Оповідання "Відчай"   емоційний, щемкий монолог молодої дівчини, яка переживає свою першу велику поразку.

Сюжет  не просто передає момент емоційного краху,  він проживає його, розривається всередині, дихає його болем.

 Авторка  майстерно будує напругу, заводячи читача в лабіринт сумнівів, сорому, злості, самознищення та, зрештою, несподіваного прозріння.

Історія, яку створила  письменниця, це мить, коли світ стискається до однієї точки в грудях. Авторка проникає в психологію творчої людини.

У центрі сюжету дівчина яка програла музичний конкурс. Її внутрішні переживання правдиві, її образ, не просто  образ звичайної обдарованої дівчини, а  всіх тих людей, хто коли-небудь щиро вірив у себе, щось творив, і в одну мить стикнувся з усвідомленням, що цього недостатньо. І ця думка ранить сильніше за будь-який осуд.

Образ дівчини -  це щира боротьба з собою, з власними словами, думками, сумнівами.

Вражає атмосфера за лаштунками. Учасники змучені, розчаровані. Авторка не боїться показати цю мить: сцену, де люди втрачають віру в себе, де мистецтво — це не лише сяйво, а й пекло.

Останні абзаци  неймовірно сильні й вони сподобались більш за всього. Головна кульмінація не в оголошенні переможця, а в моменті відкриття, коли героїня раптом усвідомлює: усе, що вона вважала безглуздим виливанням болю — стало піснею. Стало шедевром, народженим у найтемнішу мить.

 Цей фінал перетворює історію на пісню про перемогу над внутрішнім відчаєм, про мистецтво, яке народжується попри, а не завдяки.

"Не мимовільність на Святвечір"

Авторка збудувала свій сюжет, як тонкий, глибоко психологічний та атмосферний портрет жінки на межі внутрішнього зламу.

Цей твір не схожий на класичне різдвяне оповідання. У ньому нема затишної ідилії, дзвінких колядок чи родинного тепла. Натомість є сніг, що лякає, тривога, що стискає груди, і біль.

Головна героїня, місис Огден, звичайна й виняткова жінка, але в її образі відчувається надлом.

 Вона та, хто живе в колі обов’язків, залежності, страху, які давно перетворилися на рефлекси. Вона не просто боїться снігу — вона боїться власних почуттів, боїться осмислити свою історію, боїться залишитися сама зі спогадами, що мають владу над нею.

Сніг у сюжеті не просто природне явище, це втілення витісненої травми. Він фізично неприємний, холодний, липкий, як спогади, що хочеш витерти, але вони знову липнуть до шкіри.

Авторка майстерно закладає натяк: острах снігу, можливо, пов’язаний    з   насиллям у дитинстві, травмою, про яку ніхто не говорить уголос.

Це робить текст глибоко психологічним та атмосферним. 

 Сподобався контраст історії. Зовні ніби ідилія. Містечко, Святвечір, тепле молоко, бісквіт; усередині — страх, самознищення, внутрішній параліч. Цей контраст майстерно підкреслює психологічну напругу, створює атмосферу тривоги, яка накочується снігом.

 Авторка вміло розкриває  емоційну ізоляцію головної героїні. Читач бачить це  в деталях: чоловік, який не приїде на вечерю, мовчазна кімната, згасле вогнище тощо.

Другорядні персонажі лиш сильніше підкреслюють напругу сюжету та оголення серцевини всієї історії, яка шокує. Весь твір, лише повільне затягування петлі: над героїнею, над читачем, над правдою.

Оповідання не має розв'язки — і в цьому його чесність. Героїня в пастці.

Фінальний абзац, як вибух. "Дівчатка, ходіть пити чай"…а рука тягнеться до пляшечки з опіумом.

Текст вийшов трагічним, чесним, глибоко психологічним. Сюжет  не дає відповіді, але ставить найважливіші питання.  Питання про насильство, турботу, моральність, право вибору, материнство й пам’ять.

"Баночка нектару з цукерні пана Вілелі»

Чарівна й тепла казка, сповнена легкої гумористичної атмосфери, емоційної глибини та дитячого захоплення вигадкою.

Головна героїня – сова Люмуск, учениця академії, яка приходить до цукерні пана Вілелі допомогти прикрасити  вітрини розписами.  У центрі  сюжету закладена ідея передачі спадщини, творчості й підтримки.

Сподобався  майстерно створений фентезійний світ, де сови розмальовують вітрини, а баночки з нектаром містять у собі не лише смак, а й спогади.

Світ казки побудований на сенсорних відчуттях: запахи нектару й цукерок, теплі кольори вітрини, відчуття пензля в лапках. Авторка не просто розповідає, а відтворює атмосферу, яку відчуваєш, ніби сам знаходишся у тому світі.

 Стиль авторки   легкий, добрий, з дрібкою іронії, водночас повчальний. Теплий   із позитивною мораллю: віра в себе, відкриття таланту, значення підтримки близьких.

Всупереч стислому сюжету, «Баночка нектару з цукерні пана Вілелі» залишає тепле враження, підігріте оптимізмом і солодкістю нектару творчості.

Твір має глибокий психологічний пласт про пошук себе, про віру у свої сили тощо.

Хоч твір закінчується на добрій ноті, читач залишається із відчуттям, що це лише початок.

Мені здалося, що це не просто казка про сову й солодощі.

Це історія про нас із вами. Про ті моменти, коли ми вагаємось, пригадуємо, сумніваємось й  нарешті приймаємо рішення: малювати чи ні.  Жити, створювати, пам’ятати  й ділитися цим нектаром з іншими.

«Під музику дощу»

 Цей коротенький твір ніби музичний етюд на одну мелодію, в якому звуки дощу, клавіш і нявчання кошенят поступово зливаються в глибоку, тиху симфонію людської доброти.

 Авторка   створила чудову  атмосферу історії,  у якій дрібниці : коробка, старий светр, відкритий балкон,  стають важливішими за масштабні події.

Основна тема — емпатія і турбота в найпростішому її прояві. Історія не про рятування світу, а про рятування маленьких істот. І це рятування відбувається майже без слів: чоловік просто є, просто грає, просто піклується.

Сподобався момент   коли чоловік починає грати, повільно пригадуючи, як звуч��ть інструмент. Це не просто відновлення навички, це повернення до себе, до глибшого сенсу життя.

 Кошенята, як символ змін. Вони стають каталізатором для відновлення: завдяки яким чоловік виходить зі своєї емоційної інертності, повертається до піаніно, а згодом — торкається життів інших.

Ще один момент, який припав до душі : раптова трансформація вулиці під музику. Люди, які щойно ховались від дощу, виходять на вологу бруківку й танцюють. Мелодія стає спільним диханням, ритмом, що поєднує самотні фігури.   Музика виводить людину з внутрішньої темряви.

Я б назвав цей твір  притчею про відлуння доброти, про маленьке диво з коробкою, кошенятами,  зі старим светром.

 «Детектив Фіона»

 Збірка детективних оповідань у стилі вікторіанської Англії кінця XIX століття.  Головна героїня, міс Фіона, працює  над розслідуваннями  загадкових подій.

 Кожна історія — окремий сюжет із власною інтригою:

 Головна героїня.

Міс Фіона — непересічна детективка, яка поєднує спостережливість з жіночим чуттям. Її підхід нестандартний: вона не лише збирає факти, а й читає між рядків, звертаючи увагу на емоції, дрібні міміки та нюанси поведінки.

Констебль Джейкоб   напарник детективки, який веде  хронологію розслідувань.

 Авторка гарно змалювала атмосферу своїх сюжетів за допомогою побутових деталей: тумани, констеблі, старі механічні годинники, ситуативні загадки.

Кожна справа це не тільки розкриття злочину, а ще й розв’язування емоційної травми, причини злочину. 

 Світ Фіони не заглиблюється в географію чи історичні подробиці. Вулиці, помешкання, кабінети  це образи, ніж конкретні локації. Але саме ці образи працюють: вони створюють візуальну картинку, на якій розгортаються емоції.

Історії не лише детективні, а й психологічні.

Багато героїв цих оповідань говорять мало, але розкривають суть  за допомогою очей, мовчанням, реакціями. Саме ці моменти авторка малює із дивовижною делікатністю.

Детективка Фіона не просто розкриває справи, вона зшиває розірвані людські стосунки. І саме тому її історії залишають після себе більше, ніж просто розв’язану загадку. Вони залишають  якесь світло, якесь невловне відчуття надії.

Зовні   оповідання письменниці  можуть здатися простими. Але ця простота оманлива. Бо за звичайними ситуаціями, повсякденними деталями вирують глибокі емоції, дитячі травми, дорослі страхи, втома, кохання й жага бути почутим.

Сюжети,  як тонкі лінії на склі: прозорі, майже невидимі, але варто придивитися, прислухатися й  відкривається цілий візерунок людських почуттів.

******************************************************************

Сторінка авторки https://arkush.net/user/1966

 А ви читали щось з творчості  авторки?  Яке враження залишилося у вас? Пишіть у коментарях.

**********************************************

Ставте вподобайку. Шукайте   «Хроніки Книголюба» у соцмережах. Рекомендуйте своїм знайомим та друзям.

                          ************************************************

Текст відгуку пройшов перевірку на плагіат  на ресурсі  https://candy-content.com/. Унікальність тексту 100%

Якщо знайдено помилку в тексті – пишіть

**********************************************************

  #Хроніки_Книголюба  #Вікторія_Бура_Чеботарь  #відгукнакнигу  #українські_письменники  #письменники_Аркушу #сучасна_українська_проза  #читаюукраїнськихавторів  

[maks-bookman]

Сюзанна Кларк «Джонатан Стрендж і містер Норрел»

Сюзанна Кларк «Джонатан Стрендж і містер Норрел»

«Джонатан Стрендж і містер Норрел» Сюзанни Кларк, роман що захоплює с перших рядків й не відпускає до самого фіналу.

Цей роман  поєднує в собі елементи історії, фентезі та магічного реалізму. Роман,   здобув популярність завдяки складному, багатошаровому сюжету, глибоким персонажам і вишуканому стилю письма.

Авторка створила неповторну атмосферу  з глибокими  філософськими роздумами.

Дія роману розгортається в альтернативній реальності Англії XIX століття, де магія колись була звичним явищем, але до часу подій книги втратила своє значення і майже зникла.

 У центрі історії  два маги, що представляють абсолютно різні підходи до магії: містер Норрел, консервативний та обережний маг, і Джонатан Стрендж, молодий і амбіційний учень, який прагне відновити магію в Англії.

Письменниця створила двох яскравих, неймовірних персонажів, які надовго запам’ятаються читачу. Містер Норрел і Джонатан Стрендж відразу виділяються як контрастні фігури, і їхня взаємодія визначає основну рушійну силу сюжету.

Містер Норрел вірить у суворі правила та контроль за магією, прагнучи відновити її у світлі політичних подій, зокрема під час наполеонівських воєн.

Це людина з вузьким, обмеженим поглядом на світ. Він прагне до влади й авторитету в магічному світі, але водночас боїться того, що магія може вийти з-під контролю.

Він  хоче володіти цією силою для своєї власної мети — збереження стабільності.

  Його характер є суворим, обережним, й в багатьох випадках він приймає рішення, базуючись на політичних чи соціальних реаліях.

Джонатан Стрендж - це його повна протилежність.  Він сприймає магію як вільну, практично хаотичну силу, яку потрібно досліджувати та розвивати, відкривати нові можливості для магії, і це його прагнення змушує його піти на крайнощі, порушуючи моральні та етичні межі.

 Молодий, амбіційний, прагне експериментувати та досліджувати межі можливого. Його характер втілює креативність та розширення меж, але також і руйнівну силу бажання йти на крайнощі.

 Стосунки між  магами   є основою трагедії роману: від шанобливого наставника до смертельного суперництва. Вони розвиваються у контексті боротьби між вченими, амбіціями та боротьбою за контроль над цією потужною силою.

Роман складається з численних розділів, котрі часто представлені у вигляді уявних документів, листів, есе, що додає історії характеру британської літератури того періоду.

Таке побудова дозволяє авторці занурювати читача в атмосферу XIX століття, надаючи магії вигляду чогось глибоко вкоріненого в традиціях і культурі.  

 Сюзанна Кларк   вбудувала у свою магічну історію соціально-політичні нюанси, які надають роману ще більшої глибини.

Письменниця не просто описує події, а створює глибокий контекст для розуміння того, що відбувається.

 Один з основних аспектів роману — це дослідження теми влади та її зловживання. Як у випадку з магією, так і в контексті політичних подій того часу, магія виступає як сила, яка може бути використана для добрих чи злих цілей,

Сподобалось, як авторка описує магію.

Магія  в романі постає не як банальна суперсила, а як складна система, глибоко інтегрована в британське суспільство й культуру.

Магія  в письменниці  вийшла, як   складний, часто не до кінця зрозумілий процес, який потребує дослідження, практики й навчання. Це система, що має свої правила, традиції та давню історію, яка опирається на давні тексти та окультні науки.  Вона постає як заборонена наука, яку практикують лише одиниці

Вона представлена як рідкісне та сакральне мистецтво, що зуміло знайти своє місце серед технологій і наукових досягнень того часу. Магія виступає як знання яке може зціляти, так і руйнувати. Її здатність впливати на людей, на події, на хід історії є центральною темою у романі.

Другорядні персонажі роману посилюють атмосферу.

 Леді Поллард, через яку розкриваються не тільки особисті, а й соціальні питання.  Наявність жінки в магічному світі змушує читача замислитися над місцем жінок  в реальності, Англії 19 століття.

Таємничий демон, який провокує головних персонажів.

 «Джонатан Стрендж і містер Норрел» — це не просто фентезі, а велике епічне оповідання, яке розкриває глибокі соціальні та філософські питання через призму магії. Це  глибоке дослідження людських амбіцій, пристрастей, дружби та зради.

  А ще по цій книзі знято чудовий  серіал. Це той випадок коли екранізація книги не розчаровує.

                        *********************************************

А ви читали цю книгу? Яке враження залишилося у вас? Пишіть у коментарях.

**********************************************

Ставте вподобайку. Шукайте   «Хроніки Книголюба» у соцмережах. Рекомендуйте своїм знайомим та друзям.

************************************************

Текст відгуку пройшов перевірку на плагіат  на ресурсі  https://candy-content.com/. Унікальність тексту 100%

Якщо знайдено помилку в тексті – пишіть

**********************************************************

  #Хроніки_Книголюба  #Сюзанна_Кларк  #відгукнакнигу 

[maks-bookman]

Анастасія Вовк. Авторка, яку варто прочитати 

Анастасія Вовк. Авторка, яку варто прочитати 

Знайомство з творчістю Анастасії Вовк стало для мене приємним відкриттям. Вперше я познайомився з її творчістю на конкурсі «"Кіберпанк 2025: Код майбутнього".  На цьому конкурсі було безліч цікавих авторів з якими я вирішив познайомитися більш досконало.

Сторінка авторки https://arkush.net/user/6840

Твори Анастасії Вовк  вирізняються глибокою емоційністю, філософським підтекстом і водночас — легкістю сприйняття.

  «Лисичанськ»

Цей твір не просто розповідь про війну, а історія про біль, зраду, батьківську любов, втрати та суперечливий вибір у мить історичного лиха.

Авторка  майстерно занурює читача у серце подій, де тиша сільської кухні змінюється гуркотом вибухів, а тепла піч — холодною мовчанкою війни, що підкрадається з обріїв Донбасу.

Текст вийшов чесним й болючим. Він  відгукується глибоко в серці кожного, хто бодай раз бачив новини з лінії фронту або проводжав рідних у невідомість.

Головний герой - Прохор.

 Це не типовий старий чоловік, який чекає, коли хтось подбає про нього. Але волею долі старість застала його на милицях. Його дім, який він збудував власними руками, стає для нього останньою фортецею, не тільки у прямому сенсі, а й метафоричному.

Його рішення залишитися, вступити в так зване «ополчєніє», виглядає не як зрада, а радше як відчай.

Прохор  не герой і не зрадник. Він звичайна людина. Зі страхами, мріями, старечими ілюзіями. Його рішення викликає огиду, гнів, жаль. Й  саме в цьому  правда життя.

Його розмова з собакою Лисом після прощання з донькою, на мою думку.  найсильніший момент тексту.

Він усвідомлює, що війна зробила його живим уламком, але вже не частиною майбутнього.

Надія. Донька Прохора. Її образ посилює атмосферу твору. Вона символ того, що ще тримається на тонкій нитці: любов, віра, мораль.

 Авторка гарно змалювала  похмуру атмосферу твору.

Війна. Вона просочується через звуки, через погляди в телевізор, через чорний дим, що десь на обрії. Ніби все виглядає звичайно, навіть коли вже не можна жити звичайним життям. Буденність. І ця буденність створює страшний контраст із тим, що насправді відбувається.

 Війна входить у дім не як блискавка, а як тріщина. Спершу дрібна, майже невидима, але смертельна. Війна завжди викривляє. Твір змушує задуматися над деякими питаннями нашого життя.

Твір вийшов сильним, тому що про людські душі, що тріскаються на лінії фронту. Про розрив поколінь. . Про зраду без злоби. Про любов, що не рятує. І про тишу, що з кожним вибухом стає голоснішою.

Оповідання залишає після себе тягучий біль.

«Непроханий гість»

 Сатиричне, дотепне й надзвичайно виразне оповідання, в якому письменниця уміло поєднує елементи фантастики, гротеску та соціальної сатири.

Це не просто історія про дивного нічного гостя, а тонка алегорія на реалії дрібного підприємництва, бюрократичне безумство та глибоко українське вміння сміятися крізь біль.

З перших рядків читач  занурюється  у сюрреалістичну містичну  ситуацію, щодо членських внесків.

 Фантастичне тло сюжету не просто для антуражу. Воно розкриває механіку сучасного світу, в якому навіть надприродні істоти не уникають паперової тяганини, маркетингу й профспілкових зборів. Саме в цьому контрасті й полягає основна сила тексту: чим абсурдніше, тим правдивіше.

 Сподобались діалоги. Вони як феєрверк сатиричного гумору. Авторка порушує питання внутрішнього конфлікту людини.

  Гарний  фінал із несподіваним поворотом.

 Анастасія Вовк  вміло  говорить про болюче легко, про буденне — цікаво, а про абсурдне — переконливо.

Це оповідання  можна розглядати як сатиру, і як філософську притчу, в якому динаміка поряд зі смішним, філософія поряд з порушеними питаннями про бюрократію на тлі внутрішнього конфлікту людини.

  «Досконалий вимір»

  Глибоко емоційний сюжет, насичений та жанрово багатошаровий. Він   поєднує елементи наукової фантастики, соціальної філософії та психологічної драми.

 Авторка  створює світ майбутнього, де технології та людські почуття не лише співіснують, а й перетинаються на новому  рівні.

Це твір про людяність, про біль, який долає простір, час і логіку.

Це розповідь про рішення, що змінює все, навіть коли здається, що змінити вже нічого не можна.

Сподобалась гарно створена атмосфера  технологічного майбутнього. В якому люди навчились відчувати біль одне одного, тут емпатія піднесена до фізичного рівня, а співпереживання стало не лише рисою характеру, а й основою цивілізації.

Але… за всієї цієї досконалості, одна історія залишається невирішеною. І саме це збурює сюжет.

 Сподобався головний персонаж твору. Він ідеаліст, але не сліпий. Його боротьба за дівчину з минулого, яка не мала шансу потрапити у досконалий світ через гріхи предків, — це більше, ніж романтичний порив. Це виклик самій системі, що втратила чутливість до винятків.

 Його рішучість, це не демонстрація мужності, а природна дія у світі, де співпереживання це фундамент  цивілізації. Й один емпатичний імпульс запускає події, які ведуть до відкриття нового виміру — п’ятого.

Головний герой ставить  під сумнів  логіку світу, що вважає себе досконалим, але допускає, що хтось не гідний лише через випадковість народження.

Авторка майстерно використовує образ транспортера як міст не просто між вимірами, а між несправедливістю й правдою.

Сподобалось, як письменниця обіграла ситуацію з ключем до транспортера. Оберіг від прадіда. Це зв’язок поколінь, історії, національної ідентичності, що долає навіть фізичні межі.

Символізм спіралі транспортера,  можливо це алегорія часу, можливо ��ляху.

  Гарне завершення твору. Це і кульмінація і водночас відкриття нової історії. Це прибуття не у пункт призначення, а в нову еру.

  Загалом сюжет  вийшов чудовим.  Яскраві сцени додають атмосферності та емоційності.

 Порушені питання про гідність, пошук балансу між технологією та людяністю, спроба виміряти справедливість.

Оповідання залишає  глибокий посмак і змушує замислитися: а хто з нас заслужив п’ятий вимір — і чи з’явиться хтось, щоб витягнути нас туди?

 «Побачимось на полуничних полях»

Це оповідання сподобалось своєю глибоко чуттєвою  розповіддю про кохання, що вистояло апокаліпсис, про пам’ять і надію, про старість і смерть, і водночас про людську гідність у світі, що руйнується.

 Авторка   надала фантастичному антуражу з постапокаліптичними дронами, кисневими балончиками й мутованими пацюками справжнього людського тепла   через  головного персонажа -  Тадея.

 Старий чоловік, який плекає єдиний паросток життя не заради мільйона, не заради Марса, а заради останньої усмішки коханої жінки.

 Усі деталі світу майбутнього змальовані виважено й виразно. Повітря, яким більше не можна просто дихати. Консерви з обіцянками винагород. Пацюки, що стали більшими, агресивнішими, голоднішими, це  алегорія світу, в якому звірі сильніші за людей.

І на тлі цього — тендітна біленька квіточка під пластиковим куполом. Вона наче остання надія на повернення чогось справжнього, земного, не техногенного.  Коли читав  згадав мультфільм  «WALL-E».

Сподобалось  що кожна сцена просочена втомою: як тілесною, так і моральною. І водночас — любов’ю.  Щирою, вкоріненою в роках спільного життя

Тадей — центральна постать оповідання, старий садівник у зруйнованому світі. Його любов до Соломії зворушлива, але не пафосна. Його щоденна боротьба — це не війна з мутантами чи зловісною владою, а боротьба за шматочок тепла, за одну рослину, за кілька спільних днів зі своєю дружиною.

 Його вчинок наприкінці — жест самопожертви, перемоги над логікою виживання. Мільйон і переселення на Марс — символи нової, бездушної епохи. Тадей відкидає це заради того, що робить людину людиною: пам’яті, ніжності, любові.

 Другорядні персонажі посилюють атмосферу сюжету. Надають йому реальності: нової, жорстокої, прагматичної.

  Символізм твору.

Любов і пам’ять, це  душа твору. Все оповідання можна вкласти у фразу: «Я хочу подарувати тобі всі полуниці світу».   Це сенс життя, який залишився в старого чоловіка — дарувати, берегти, вирощувати, навіть коли навколо пустка й агресія.

 Рослина - виступає ціною надії. Рослина, яка могла б врятувати всіх, натомість стає подарунком одній-єдиній людині. Це вибір між глобальним і особистим, між користю і почуттям. І це моральна перемога.

Марс - виступає у сюжеті як ілюзія, як  перспективи людства, яке покидає сплюндровану Землю. Ідея, що врятуватися можна лише, вирвавшись, — контрастує з   вибором героя,  залишитися і дарувати. Саме цей контраст і робить фінал таким зворушливим.

 Полуничні поля, це ідеал дитинства, краса, яка жила в пам’яті, і врешті — вічний дім, куди прагнуть душі.

Консерви з етикетками, це ілюзія цивілізованості, що залишилася після катастрофи, але водночас — викривлений образ щастя.

«Побачимось на полуничних полях» дуже сильне оповідання, глибоке, філософське, без зайвого пафосу, але з колосальною емоційною частиною.

Це історія  не тільки про виживання, це повільна, красива елегія на честь любові, що не зникає навіть у найтемніші часи.

  «Вмирають інші»

 Майстерно написана антиутопія, що занурює читача у світ, де право на життя регламентується прийманням таблетки. Один ковток — і ти живеш ще місяць. Інший — і можливо помреш.

Це світ, де смерть не є частиною життя, а невдачею. Це соціум, який святкує не життя, а його подовження. Ідеально впорядкована система, що викликає мурашки — саме через свою правдоподібність.

 Кожна частина  твору заглиблює нас у суть світу, у психіку персонажів, у невидимі мотузки контролю, які стримують масу людей. Усі — «живі», бо «вмирають інші». Але це життя — не вибір, а примус. Ті, хто не підкоряється, автоматично позбавляються всього: прав, власності, підтримки, людської уваги.

 Атмосфера твору проявляється в деталях, які авторка майстерно змалювала. Щоденна рутина, стандартизовані фрази, таблички з гаслами, автоматизм дій і навіть гумор.

Усе працює на створення  стерильної  реальності, де смерть усунули — не подолавши, а замовчавши. Похмура організованість світу викликає гнітюче відчуття фальші: зовнішній спокій - це фасад тотального страху.

Сюжет веде читача все глибше у тривожний світ, де «Життєлюб» не подовжує життя, а гарантує його контрольоване завершення. Оповідь  стає динамічнішою, з’являється елемент трилера, погоні, блукання і навіть змови.

 Місто двійник - це не просто локація. Це життя, але без руху. Майбутнє, яке вже встигло вмерти. Введення в сюжет міста двійника, чудовий хід, який підкреслює ілюзію безсмертя: навіть найчистіші будинки без людини — це лише «функціональна річ для них». Простір тут говорить сам за себе: всіх, хто повірив у безсмертя, просто витиснули з реальності.

У фіналі  кульмінація не лише за дією, але й за філософською глибиною. Вона переносить фокус із дії на вибір.

Це вже не просто втеча від репресивного режиму — це внутрішній конфлікт між страхом смерті та потребою свободи.

Остаточний  вибір головного персонажа   розчаровує, але є чесним.   Мені здалося що авторка  сміливо припустила, що  ми, люди, часто обираємо: не найсміливіше, не найправильніше рішення, але так, як можемо витримати.

Письменниця порушила питання про існування свободи без страху смерті?, Чи можна звільнитись із системи, не втративши себе? І чи справді ми хочемо правди, якщо вона не схожа на мрію?

Про це оповідання можна багато написати різного, але у кожного читача своє особливе бачення…

Анастасія Вовк  сучасна українська авторка, яка працює у  різних жанрах.  Її творчість вирізняється глибиною, образністю, філософськими пошуками й увагою до форми. Її проза не уникає гострих тем.

Вона вдало поєднує емоційність і аналітичність, а також демонструє високу саморефлексію, що відчутно у її   творах.

А ще впало на думку, що твори  Анастасії Вовк часто несуть шахову або літературну метафорику. Вона бачить письменство, як складну гру або поєдинок, у якому значення мають не лише слова, а й паузи, підтексти, фігури.

                                   *********************************

А ви читали щось з творчості  авторки?  Яке враження залишилося у вас? Пишіть у коментарях.

**********************************************

Ставте вподобайку. Шукайте   «Хроніки Книголюба» у соцмережах. Рекомендуйте своїм знайомим та друзям.

                          ************************************************

Текст відгуку пройшов перевірку на плагіат  на ресурсі  https://candy-content.com/. Унікальність тексту 100%

Якщо знайдено помилку в тексті – пишіть

**********************************************************

  #Хроніки_Книголюба  #Анастасія_Вовк  #відгукнакнигу  #українські_письменники  #письменники_Аркушу #сучасна_українська_проза  #читаюукраїнськихавторів  

[maks-bookman]

 Катерина Тішенська та темний бік людської душі

 Катерина Тішенська та темний бік людської душі

Катерина Тішенська українська авторка, яка сміливо працює з темною стороною людської душі й суспільства.

 Її тексти об'єднує психологічна глибина, метафоричність та гра на емоціях читача. Вона вміє створити відчуття тривоги, відчаю, безвиході, але водночас підштовхує до роздумів про світло в мороці.

Сторінка авторки https://arkush.net/user/6963

Моє перше знайомство з творчістю Катерини почалося з оповідання «Самоідентифікація», на конкурсі «"Кіберпанк 2025: Код майбутнього".

 Але крім цього оповідання в авторки  є ще багато цікавих творів.

«Голод»

«Голод» - потужна, психологічно напружена історія, що з перших рядків занурює читача у світ звичайної, на перший погляд, родини,  але в якої є темні й потворні пристрасті. Авторка  майстерно створює атмосферу   жаху, що зростає, змішуючи побутову реалістичність із сюрреалістичним кошмаром.

Мені дуже сподобалось, яке Катерина розкриває свій задум у неймовірному сюжеті. Гарно розкритий темний бік людської природи. Вражає, як авторка протиставляє зовнішнє й внутрішнє життя головної героїні.

Письменниця використовує яскраві, майже натуралістичні образи: запахи розкладеної плоті, смак землі, хрускіт кісток, тягучі рідини. Це не просто «картинки жаху», а спосіб передати одержимість головної героїні.

Символізм голоду у цьому творі, на мій погляд, - це метафора зла, що здатне підкорити людину.

 Кожен абзац твору  насичений емоціями, кожна деталь працює на створення атмосфери, яка постійно напружується.

 Сподобався контраст між зовнішньою «ідеальною» картиною життя і тим, що відбувається всередині сім’ї. Це нагадує про те, як часто за фасадом добробуту приховується трагедія чи навіть жах.

 Оповідання вийшло моторошне. . Воно залишає по собі важкий осад, змушує замислитися про те, що ми самі носимо в собі. А фінал твору — жорстокий і безнадійний. Він підкреслює: не всі війни людина здатна виграти.

  «Попіл»

 «Попіл» — ще один  потужний і моторошний психологічний горор, який розгортається на перетині тем смерті, одержимості, збоченого культу та глибокої особистої травми.

Авторці  вдалося створити атмосферу незворотної темряви й духовного розпаду, де кожна деталь працює на занурення читача у світ головного героя. Це відчувається у  запаху гару, у хрусті попелу на язиці  тощо.

Головний герой  - багатошаровий образ людини, спотвореної власним минулим і хворобливими пристрастями.

Герой живе вогнем, поклоняється йому, сприймає його як божество. Він бачить себе жерцем цієї пекельної стихії, провідником між світом живих і світом мертвих.

Письменниця   вміло створює атмосферу хворобливої містики, де професія головного персонажа  стає формою релігії, а його дії  особливим та особистим  ритуалом життя.

  Твір порушує теми, які хвилюють і тривожать: смерть, самотність, фанатизм, влада минулого над теперішнім. Вогонь у цьому оповіданні символізує і руйнівну силу, і спокусу, і очищення  водночас.

 Особливо моторошно звучить думка про те, як минуле формує монстрів: маленький Карл, який бачив смерть матері у вогні, перетворився на Карла, що шукає близькості з мертвими, прагне володіти їх попелом, отримує насолоду від смерті й тління.

 Сподобалось, як авторка використовує деталі, які подані натуралістично,  відверто, вони шокують. 

 Діалоги й внутрішня мова героя передають ілюзію близькості — ми ніби підглядаємо за його думками, забороненими фантазіями, його ритуалами. Це робить оповідання ще тривожнішим, адже читач відчуває себе співучасником чужої темної одержимості.

 Фінал твору сповнений похмурої неминучості. Герой розуміє, що його кінець близький, але навіть тоді він вірний своєму божевіллю. Він обирає вогонь як шлях відходу. Його останні миті просякнуті та екстазом, і відчаєм. Автор дає зрозуміти: для таких, як Карл, немає порятунку, як і немає прощення.

  «Попіл»  вийшов важким, темним й сильним оповіданням, яке залишає гнітюче враження після прочитання.

 Це твір про одержимість, яка стирає межі між життям і смертю, мораллю й гріхом.

«Сірий вир»

Містично-психологічна проза, де особливу увагу приділено внутрішнім переживанням героя. Це твір про поступове втягування людини у безодню власних страхів, травм, підсвідомих жахів. Атмосфера згущується з кожним абзацом, і читач почувається так, ніби його самого затягує той вир.

Сподобалось, як авторка поєднала епос  і внутрішній монолог, драму та морську баладу. Це історія одного знищеного серця, яке продовжує битися, бо його тримає на плаву лише океан.

Барт Стюарт — головний герой. Він втілення типажу "пораненого велетня": мовчазного, сильного, глибоко самотнього чоловіка, чия травма розповсюдилася не тільки на тіло, а й на душу.

Зовнішні шрами лише верхівка айсберга, справжній тягар ховається  в середині його свідомості. Обличчя зі шрамом, яке він ховає від світу під капелюхом, як маска, щит, за яким він тікає від нав’язливого людського ока. І водночас  від самого себе.

Катерина Тішенська   майстерно намалювала портрет свого героя: його руки — це окрема метафора. Мозолисті, загартовані, сильні, вони не лише інструмент роботи, а майже єдиний доказ, що він ще живий, ще відчуває, ще щось значить.  

 Його внутрішній світ  — буревії, кити, грози, кров та солона вода. У нього немає права на сльози, але він плаче. І ці сльози  можливо частина океану, а можливо частина душі. Барт — не просто китобій. Він сам нагадує загарпуненого  кита, що вмирає повільно, щодня.

 «Сюзанна» — його корабель, як  символ. « Сюзанна» це його жінка, його мати, коханка, єдина істота, якій він віддається повністю, з якою може бути чесним і справжнім. І все одно навіть «Сюзанна» не може замінити те, що він втратив — любов, яка не належить йому.

Міссі. Кохана жінка головного героя — янгол. Але вона обрала іншого. Й це стало проблемою головного героя, який вважає що йому не місце поряд з цим янголом. Вона недосяжна для Барта. Він не може торкнутися її, бо боїться забруднити.

Гарно прописаний любовний трикутник. Який є не  класичною історією зради — це історія в якій збіглося багато всього. 

Чудово створена похмура атмосфера Сейлема з його вузькими вулицями, запахом дохлої риби та випічки, вітрилами, що рвуться на штормі — справжня, груба, чутлива водночас.

 Письменниця зробила з цієї атмосфери не декорацію для підсилення сюжету, а ще одного персонажа. Холодного, тісного. Персонажа, що засуджує

 Другорядні персонажі теж виглядають живими, об’ємними, зі своїми вадами та характерами. Вони посилюють сюжет, додають йому містичності, похмурості, розпачу.

Цей твір теж насичений символами. Сонце, що заходить  не тільки частина пейзажу, а візуалізація занурення Барта у внутрішній морок. Його віра в те, що сонце пірнає в океан і він може пірнути за ним, зворушлива і наївна.

 Епілог — немов ковток свіжого повітря після бурі, що розгорталася в основній частині твору. Він наповнений тихою ніжністю, теплом сімейного затишку і надією, яка проростає навіть після найтемніших часів.

Це роман про любов, що стала неможливою, про дружбу, яка розчарувала, і про море, яке хоч жорстоке, але все ж дає прихисток. Історія Барта Стюарта — це «Мобі Дік» навиворіт: тут кит - це сам герой.  Це твір про поглинання людини власними страхами й внутрішньою пусткою.

«Бордель «Притулок зранених душ»»

Поєднання соціальної драми й еротики. Авторка створює гострий соціальний коментар, ховаючи за фасадом еротичних сцен трагічні долі й теми втрати людської гідності. Відчувається біль і безвихідь героїнь, і це не просто історія про тіло, а про спробу зберегти душу в пеклі.

Бордель виступає, як символ світу без любові, де люди продають і купують не тільки тіла, а й душі.

 «Особливі умови»

Текст вражає не лише глибиною занурення в психіку головної героїні, а й безжальним реалізмом, у якому авторка (або автор) не намагається ні прикрасити, ні спростити зображене.

Розділ за розділом читач занурюється у світ, де еротика — це відчай, а материнство — це пастка.

 Сюжет вийшов сильним. Він може викликати огиду, злість, співчуття або дискомфорт,  але точно не байдужість. Це жорстка, нестерпна, але надзвичайно чесна історія.  

Авторці  вдалося сказати дуже багато — без крику, без моралізаторства, без прикрас. Лише через правду. І ця правда вражає. У цьому творі злиті психологічний реалізм, еротизм, жанрові риси трилера й драма материнства.

Сподобалась остання сцена. Жінка на пероні, у смарагдовій сукні.  Це фінальна нота. Це не прощення, це нове народження.

Тіло зґвалтоване, серце спустошене, але життя триває. І жінка усміхається — вперше за багато років.

«87 або Історія одного Доктора»

Химерна байка чи жартівлива варіація на тему готичного жаху. «87 або Історія одного Доктора» —  це чорний гумор, тілесна магія, моральна притча й атмосфера дотику до смерті. 

Автор пропонує нам історію, яка звучить як анекдот, починається як фарс, а завершується — як майже біблійна жертва.

  Доктор, не просто майстер дивної хірургії, а істота поза межами звичного, можливо  він древнє божество чи демон, що діє за суворими, майже кабалістичними правилами.

У його світі 87 це не число, а сакральна межа,  лінія між життям і смертю, стабільністю й хаосом, магією.

Кожен епізод описаний із натуралістичною скрупульозністю: кров, садна, оторочені згустками краї ран, зелено-синє вухо. Все  це дихає реальністю. 

Мова жива, гнучка. Деталі створюють ефект казки, яку читають на ніч — тільки для дорослих.

 Твір не потребує десятків сторінок, щоби викликати в читача емоційний ступор і моральну тривогу.

 Дуже хотів прочитати фентезійну історію «Шляхами Світла», але авторка прибрала текст зі сторінки

Катерина Тішенська уміє грати на межі емоцій.  Вона віртуозно створює атмосферу сюжету. В її творах є сильне відчуття місця й настрою. Її герої завжди борються  з собою, системою, долею.

Письменниця не боїться важких тем — тілесності, смерті, втрати, страху, морального падіння. ЇЇ оповідання занурюють  читача не тільки в сюжет, а в саму душу людини. Можливо для порівняння, можливо для прийняття рішення, можливо для пошуку себе.

*****************************************

А ви читали щось з творчості  авторки?  Яке враження залишилося у вас? Пиш��ть у коментарях.

**********************************************

Ставте вподобайку. Шукайте   «Хроніки Книголюба» у соцмережах. Рекомендуйте своїм знайомим та друзям.

***************************************

 Текст відгуку пройшов перевірку на плагіат  на ресурсі  https://candy-content.com/. Унікальність тексту 100%

Якщо знайдено помилку в тексті – пишіть

**********************************************************

  #Хроніки_Книголюба  #Катерина_Тішенська  #відгукнакнигу  #українські_письменники  #письменники_Аркушу #сучасна_українська_проза      

[maks-bookman]

Ольга Ліщук. Де мовчать зорі, говорить істина

Ольга Ліщук. Де мовчать зорі, говорить істина

Сторінка авторки https://arkush.net/user/534

Знайомство  з творчістю Ольги Ліщук почалося з оповідання «Пісня».

Це фантастичне оповідання про людство на межі загибелі, про відповідальність, байдужість і надію.

Твір сподобався  масштабністю задуму й тонким поєднанням фантастики, психологізму та соціальної критики.

На перший погляд, історія розгортається як типова фантастична пригода: під загрозою опиняється ціла планета, і лише одне-єдине рішення може врятувати всіх. Але в  оповіданні прихований  глибокий філософський підтекст.

 «Пісня» – це твір про байдужість і наслідки цієї байдужості. Мені сподобалось, що авторка порушила питання нашого ставлення до «диваків», до тих, хто попереджає нас про небезпеку, про нашу невіру.

Ольга Ліщук вміло передала протиставлення двох світів: прагматичного, буденного життя (директор, охоронці, сімейні клопоти) та світу людини з інакшим баченням (Миколи Шевченка). Це протиставлення стає основою конфлікту й основою твору.

Сюжет швидко набирає обертів. Авторка майстерно передає атмосферу вселенського лиха, коли навіть найбільш впливові й розумні люди залишаються безсилі перед невідомим.

Ще сподобалось як письменниця розкрила образи своїх  персонажів.

Образ Миколи. Це класичний «пророк у своїй вітчизні» – той, кого вважають божевільним, але хто несе правду. Його слова про давню катастрофу, про космічну тарілку й робота-рятівника, що чекає чотири з половиною мільярди років, спершу звучать як марення. Але факти підтверджують слова «божевільного» й ситуація починає мінятися.

На мій погляд, авторка чудово передала свою думку: іноді істина приходить з уст того, кого ми не чуємо чи не хочемо почути.

 Інші персонажі лише додають атмосферності та контрасту сюжету.

 Текст написаний яскравою, живою мовою. Діалоги правдоподібні, герої говорять природно й виразно. Опис природи й техніки не обтяжує текст, а навпаки, робить його барвистішим.

Майстерно поєднані ліричні нотки (спогади героя, образи природи) з напруженими, динамічними сценами. Атмосфера тривоги наростає поступово, і читач відчуває її буквально фізично.

Дуже сподобалось, як у творі показано майбутню Україну. Це країна сильної економіки, туристичного раю, духовного лідера для світу, яка зберігає свою ідентичність й щедро ділиться нею з іншими. Такий образ надихає й додає віри в те, що й у реальному житті ми можемо будувати подібне майбутнє.

Я б назвав твір «Пісня» - фантастичною притчею про людську гординю, про потребу слухати одне одного й діяти разом.

Письменниця доводить, що перед обличчям  великої загрози усі наші амбіції, звання й наукові досягнення втрачають значення. І як казали в одному культовому серіалі «Істина поза межами досяжного»

Фінал авторка залишила відкритим, залишаючи читача з питанням: чи встигне людство виправити помилки й зберегти себе?

«Зірки не розкажуть»

Роман  «Зірки не розкажуть» — це влучне поєднання емоційно-чуттєвої родинної історії з масштабним космічним фоном.

Ольга Ліщук продемонструвала гармонію між реальністю буднів і необмеженим простором космосу, водночас торкаючись духовності й наукової цікавості. 

Це оповідання не стільки фантастика в традиційному розумінні, скільки психологічно-філософський роман із науково-футуристичним бекграундом. Важливу роль в романі відіграють не тільки зоряні війни чи міжпланетні інтриги, а й  людські стосунки, почуття, вибір і внутрішні болі.

Письменниця гарно використовує в сюжеті символізм. Можливо мені лише здалося, але:

Зорі  це не лише космічні об’єкти, а метафора долі: вони мовчазні, байдужі, але постійно присутні. Люди сподіваються, що зорі щось підкажуть, а вони — л��ше світять, не втручаючись.

Тибет : це втілення тиші, мудрості, сили, де жінка перетворюється на провидицю, бо лише в тиші ми здатні почути істину.

Це книга для тих, хто не боїться зазирнути в себе, хто шукає відповіді не в зорях, а в тиші серця

 «Виняткові слова»

Оповідання «Виняткові слова»  це суміш трилеру, соціальної драми та наукової фантастики, в якій сучасна українська реальність, післявоєнні травми й національне пробудження набувають захопливого, водночас тривожного і наснажливого виміру.

Авторка порушила питання зради й самопожертви,  гідності та справедливості,   любові   та глибокої  відповідальності перед країною.

Ольга Ліщук майстерно створює напругу: домашня сцена з закоханими набуває фатального звучання, коли ми раптом дізнаємось, що за Михасем стежать, що Оленка — не просто дівчина, а мішень. І вже за кілька абзаців відбувається вибух, замах і вбивство, що здається спочатку випадковим, а згодом — частиною ретельно продуманого ланцюга.

Вражає, як сюжет поступово еволюціонує від «побутової» оповіді до шпигунського детективу з елементами наукової фантастики. Фінальні сцени у президентському кабінеті, де йдеться про національну безпеку й моральну чистку держави, підносять твір на новий рівень — це вже не приватна історія двох молодих людей, а велика розповідь про країну, що відроджується.

Сподобалось, що словосполучення «Слава Україні!» стає магічною формулою, що виявляє справжнє нутро людини.

Післявоєнна Україна — не лише як локація, а як моральна категорія. Це держава, що одужує, але в якій ще багато тіней, шпигунів, залишків старої системи тощо.

Підсумкова думка Президента вказує на те, що лише нове покоління, сформоване болем, правдою й свободою, здатне утвердити справжню Україну.

Мова оповідання жива, органічна, часом розмовна, часом лірично-метафорична. Діалоги реалістичні, гумор (наприклад, про їжака або про «Дію»)

 «Виняткові слова» можна вважати патріотичною прозою  нового типу, в якій поєднуються глибока людяність, національна ідея, наукова фантастика й драматичний сюжет.

 Цей твір про надію, про очищення, про покоління, яке виростає на руїнах війни — але з любов’ю до своєї землі, з натхненням і вірою. Це історія про те, що наука й серце — найкраща зброя проти зради. І що іноді достатньо просто сказати «Слава Україні!», щоби почути від��овідь — і зрозуміти, з ким маєш справу.

Творчість Ольги Ліщук вражає щирим емоційним настроєм та порушеними актуальними питаннями. Цікавими сюжетами, живими, об'ємними героями, та гарною  мовою.

Оповідання вирізняється глибиною, філософською наповненістю та соціальною чутливістю. Її твори поєднують елементи фантастики, психологічного аналізу та патріотичної прози, створюючи унікальну атмосферу на перетині буденного й вселенського.

Ольга Ліщук сміливо говорить про важке: байдужість, біль, зраду, але водночас знаходить місце для надії, любові й віри в майбутнє.

Сподіваюсь, що дочитаю всі оповідання, які доступні на «Аркуші».

А ви читали щось з творчості  авторки?  Яке враження залишилося у вас? Пишіть у коментарях.

**********************************************

Ставте вподобайку. Шукайте   «Хроніки Книголюба» у соцмережах. Рекомендуйте своїм знайомим та друзям.

Текст відгуку пройшов перевірку на плагіат  на ресурсі  https://candy-content.com/. Унікальність тексту 100%

Якщо знайдено помилку в тексті – пишіть

**********************************************************

  #Хроніки_Книголюба  #Ольга_Ліщук  #відгукнакнигу  #українські_письменники  #письменники_Аркушу #сучасна_українська_проза  #українськафантастика

[maks-bookman]

Читацький підсумок за перше півріччя 2025

Читацький підсумок за перше півріччя 2025

#читацький_підсумок #ХронікиКниголюба

1 Півріччя 2025

1.Всього прочитав та прослухав 135 книжок.

2. Нових для мене авторів було; 168.

3. Український авторів: 184, нових 141

4. Всього сторінок: 46855

5.Вразили: 14

1. Нікола Тесла «Щоденники»

2. Віталій Дуленко « Збірка творів»

3. Ніссім Міхал Міхаель Бар-Зохара «Моссад. Найвидатніші операції ізраїльської розвідки»

4. Еллен Марі Вайсман «Сливове дерево»

5. Кетрін Беннер « Дім на краю ночі»

6. Назар Скалюк « На перехресті долі» (автор Аркушу)

7. Валерій Пузік «Шахта. Ранкове зведення»

8. Іван Багряний «Людина,що біжить над прірвою»

9. Олесь Бердник « Шляхи титанів»

10. Наталка Доляк « Чорна дошка»

11. Олесь Бердник «Хто ти?»

12.Джон Стейнбек «На схід від Едему»

13.Олександр Михед «Позивний для Йова. Хроніки вторгнення

14.Андрій Ворон «Збірка оповідань» Аркуш

6. Дуже сподобались : 42

1. Макс Кідрук «Бот. Ґуаякільський парадокс»

2. Роберто Річчи « Червоний Арлекін-3»

3. Ірина Лобусова «Букет із Оперного театру»

4. Ірина Лобусова «Дияволи з Люстдорфської дороги»

5.Шань Са «Та, що грає в Го»

6.Світлана Талан «Сафарі на щастя»

7. Колектив авторів Аркушу «Конкурсні роботи»

8. Давидкін Микола «Збірка творів» (Аркуш)

9. Дарина Гнатко «Гніздо кажана»

10. Назар Скалюк трилогія «Куди стелиться доріжка?» (Аркуш)

11. Володимир Бабула «Сигнали з Всесвіту»(трилогія)

12. Енді Вейр «Гейл Мері»

13. Сюзанна Кларк « Джонатан Стрендж і містер Норрел»

14. Кассандра О'Доннелл «Близнюки Крошмор»

15. Джавелін Байрактарович «Королі не плачуть» ( Аркуш)

16. Сат Ок «Земля солоних скель»

17. Іван Дурський « Стрімер» (Аркуш)

18. Андрій Кокотюха «Справа отамана Зеленого»

19. Олександр Іванченко «Дорогами Маклая»

20. Тимур Литовченко « Пустоцвіт»

21. Андрій Кокотюха « Темна вода»

22. Ольга Саліпа « Брошка гімназистки»

23. Дар’я Гребельник «Шлях Сну» ( Аркуш)

24. Кужубка « Покидаючи зону комфорту» (автор Аркушу)

25. Дмитро Полюхович «Тадей Грабянка - король ілюмінатів»

26. Лора Підгірна «Полювання на чорного дика»

27. Моует Фарлі « Полонені Білої пустелі»

28. Сара Дж. Маас « Корона опівночі»

29. Михайло Старицький « Заклятий скарб»

30. Ксенія Циганчук «Неспростовні докази»

31.Володимир Худенко «Могильник»

32.Таліана «Збірка оповідань» Аркуш

33.Лана Перлулайнен «Поглинуті коло кутою»

34.Ірина Лобусова «Королі Молдаванки»

35.Рената Літинська « Збірка мініатюр» Аркуш

36.Степан Соляр « Збірка оповідань» Аркуш

37. Улас Самчук «Морозів хутір»

38. Анна Дейна « Збірка оповідань»

39. Катерина Скрипка (Аркуш)

40. Ілва Стрілецька (Аркуш)

41. Колектив авторів «Хроніки Уламків»

42. Лора Підгірна» Таємниця святого Флоріана»

7. Розчарування місяця: 2

1. Кіяш Монсеф «У давній давнині були створіння»

2. Люба Клименко «Великий секс у Малих Підгуляївцях»

8. Написав 30 відгуків на книги:

1. Віталій Дуленко « Збірка творів» (Аркуш)

2. Пані Лань «Секс –дар божий» (Аркуш)

3. Ріна Бейкер «Збірка оповідань» (Аркуш)

4. Олександр Михед «Позивний для Йова. Хроніки вторгнення

5. Джавелін Байрактарович «Королі не плачуть» ( Аркуш)

6. Сат Ок «Земля солоних скель»

7. Назар Скалюк трилогія «Куди стелиться доріжка?» (Аркуш)

8. Давидкін Микола «Збірка творів» (Аркуш)

9. Іван Дурський «Стрімер»

10. Кетрін Беннер « Дім на краю ночі»

11. Енді Вейр «Гейл Мері»

12. Лора Підгірна « Цикл романів про Марка Шведа»

13. Володимир Бабула «Сигнали з Всесвіту»

14. Андрій Кокотюха «Справа отамана Зеленого»

15. Ірина Лобусова «Королі Молдаванки»

16. Кужубка «Покидаючи зону комфорту»

17. Катерина Скрипка « Збірка творів»

18. Олесь Бердник « Хто ти?»

19. Дмитро Полюхович «Тадей Грабянка - король ілюмінатів»

20. Марко Кейк «Збірка оповідань» ( автор Аркушу) 21. Аден Твайс «Збірка оповідань» ( автор Аркушу)

22. Тосікадзу Кавагуті « Доки кава не охолоне»

23. Don de Vsevolod «Темний принц» ( автор Аркушу)

24. Джон Стейнбек «На схід від Едему»

25. Андрій Ворон «Збірка оповідань» Аркуш

26. Таліана «Збірка оповідань» Аркуш

27. Рената Літинська « Збірка мініатюр» Аркуш

28. Степан Соляр « Збірка оповідань» Аркуш

29. Анна Дейна «Збірка оповідань» ( автор Аркушу)

30. Шань Са « Та, що грає в Го» .

9. Нові придбання: 28 книжок

10. Краща 10 за пів року

1. Іван Багряний «Людина, що біжить над прірвою»

2. Нікола Тесла «Щоденники»

3. Віталій Дуленко « Збірка творів» (Автор Аркушу)

3. Ніссім Міхал Міхаель Бар-Зохара «Моссад. Найвидатніші операції ізраїльсь��ої розвідки»

5. Кетрін Беннер « Дім на краю ночі»

6. Назар Скалюк « На перехресті долі» (автор Аркушу)

7. Олесь Бердник «Хто ти?»

8. Джон Стейнбек «На схід від Едему»

[maks-bookman]

5 коротеньких творів на Аркуші, від Наталії Васильєвої, які вразили мене

5 коротеньких творів на Аркуші, від Наталії Васильєвої, які вразили мене

 Наталія Васильєва українська авторка, яка демонструє неабияку жанрову й стильову гнучкість.

Сторінка авторки https://arkush.net/user/881

 Її тексти можна умовно поділити на лірично-філософські мініатюри, соціально-психологічні  та метафоричні притчі чи щось схоже на них. Її герої, звичайні  люди у великому світі, які шукають своє місце або борються з відчуженням, буденністю й самим собою.

« Трамвай»

Текст справляє враження легкої, теплої іронії й водночас пронизаний щирістю і світлою самотністю. Він написаний живою мовою, сповненою емоцій і тонких спостережень за дрібницями міського життя.

 Авторка   зуміла передати атмосферу зимового міста з його трамваями, холодом, вітром і людьми, що заглиблені у свої думки й турботи.

«Дим від котельної втомлено лягає на місто», «пакети випереджають машини» — це образи, знайомі кожному, хто бодай раз стояв на зупинці в морозний день. Усе це не просто фон, а живе дихання міста, у якому розгортається маленька особиста історія.

Перш за все вражає образність. Радість від простого жесту : показати язика — порівнюється з великою жовтою повітряною кулею. Це несподіване й водночас влучне порівняння, яке викликає посмішку й одразу налаштовує на легкий, грайливий лад. Здається, що навіть у холодну пору року авторка шукає приводи для радості серед буденності.

 Невелика сцена з відром і обуреним жіночим голосом дуже влучно змальовує атмосферу  в трамваї. Незграбність і двозначність фрази породжують сміх у салоні й миттєво ламають напруженість звичайної поїздки. Сцена написана динамічно, вона звучить правдиво й щиро.

 Частина з підморгуванням і показуванням язика. Ця сцена ніби підводить риску під цією історією, додаючи їй теплої людяності. Навіть у холод і сірість міського дня, герої знаходить спосіб для маленького флірту, гри, зв'язку з іншим.

 І як же тонко передане розчарування в останньому рядку: «І що мені тепер робити?..» — ніби залишився легкий присмак суму після короткої миті радості.

Мені здалося, що трамвай у цьому творі виступає не просто транспортним засобом, а цілим  мікросвітом зі своїми пасажирами, законами й ритмом. 

« Бульбашки»

Глибоко емоційна, тиха і правдива оповідь про втому, самотність та безвихідь, з якими стикається людина, що доглядає за близьким.

Авторці вдалося передати не просто ситуацію, а цілий світ почуттів: складних, суперечливих, болісних.

В тексті відчувається приглушена тривога й виснаження. Опис бульбашок, що зникають у воді, — наче символ усього того, що розчиняється й зникає у житті героїні: надії, сили, спокій. Ця деталь тонко задає настрій і передає відчуття безсилля перед обставинами.

 Сильний контраст між материнським «лягай спати» й тим, що сама мати потребує допомоги: ці слова — її останній порив любові й турботи, навіть коли сил майже не залишилося.

Вражає психологічна глибина портрета героїні. Вона вже майже не думає про себе, навіть зовнішність для неї втратила значення. Тягар турботи, тривоги, безсоння стер її власне «я», лишивши тільки обов’язок і любов.

Твір написаний простою, щирою мовою, що підсилює його емоційний вплив.

 «Слоник з мармуру»

Теж  глибокий та драматичний твір просякнутий післявоєнною тугою, спробами людей, що втратили все, віднайти бодай ілюзію дому й тепла у розбитому світі.

Авторка майстерно малює побут та внутрішній світ двох героїв  Віктора й Віри, об’єднаних війною, втратою, самотністю, але роз’єднаних тим, як кожен з них намагається жити далі.

В сюжеті тонко розкриті зболені душі персонажів: хтось намагається втопити свій біль у спиртному, хтось — мовчки переживає власну трагедію.

Головний герой одразу постає чоловіком принциповим, з надломленою долею, замкнутим у своїх стражданнях. Жіночий персонаж — сильна й уперта, справжня сталева жінка блокадного гарту, яка йде крізь життя, зціпивши зуби. Їхня перша спільна ніч — не стільки прояв пристрасті, скільки взаємного прагнення хоч трохи зігрітися у цьому холодному світі.

Основна лінія твору — це поступове відчуження двох зранених людей. Віра одержима відновленням втраченого сві��у — через речі, через побутові дрібниці вона намагається повернути собі минуле, той «будинок у Ленінграді», якого більше нема.

Віктор же живе реальністю. Він щодня бачить смерть, біль, страждання і намагається рятувати інших. Його ранить те, що дружина ніби не помічає його боротьби, не розуміє його мук.

Героїня будує свій маленький світ із мармурових слоників і кавників, а герої живе роботою, серед поранених та тих, кому вже неможливо допомогти.

 Сюжет твору сповнений дрібних деталей, що глибоко розкривають характери героїв: скромність і принциповість Віктора, практичність і впертість Віри, туга за втраченим, спроба повернути бодай часточку того, що забрала війна.

Мова оповідання  жива, правдива, емоційна, з великою увагою до побутових дрібниць, які й творять тканину післявоєнного життя.

Твір залишає гіркий присмак.

« Канада, моя Канада»

 Це зворушлива, сумна й багатошарова розповідь про людську самотність, силу спогадів і той особливий механізм самозахисту, який вигадує свідомість, аби вберегти серце від болю.

Авторка майстерно передає складність і драматизм внутрішнього світу літньої жінки, яка намагається зберегти гідність і віру в краще, навіть коли реальність невблаганно руйнує її ілюзії.

 Історія Елеонори Гаврилівни, 74-річної жінки, яка живе спогадами про сина й онуків, що мешкають (чи то справді мешкають, чи то лише уявно) в Канаді.

Письменниця  створює атмосферу глибокої ностальгії, теплої, але гіркої. Липовичі — місце, де час сповільнюється, де життя здається застиглим у минулому, як і спогади Елеонори. Її квартира, з фотографіями рідних, сувенірами й прапорцем Канади, стає символом її внутрішнього притулку, де реальність і вигадані історії переплітаються.

 Елеонора   сильна жінка, яка багато пережила й не хоче втратити сенс життя, навіть якщо він ґрунтується на напівправді або вигадках.

Вона пам’ятає життя, сповнене руху, подій, обов’язків. Але трагічна аварія змінила все — залишила їй зламане здоров’я й хитку пам'ять.

Особливо вражає те, як вона тримається за спогади, наділяючи свого сина Олега ідеальними якостями, навіть якщо реальність давно довела протилежне. Це зворушливо й болісно водночас.

Елеонора створює собі світ, у якому син турботливий, успішний, запрошує її в гості. Вона навіть вдається до театру для сусідів, аби не допустити руйнування цієї ілюзії. Її «подорожі в Канаду» — це ритуал порятунку себе від правди, яка для неї нестерпна.

Мова оповіді тепла, душевна, з нотками суму й співчуття. Фінал викликає цілий клубок почуттів.

«Канада, моя Канада» — це глибоко людяний і щемкий текст. Він змушує замислитися про старість, пам’ять, потребу в любові й прийнятті, про те, як часто ми будуємо для себе уявний світ, аби не впасти під тягарем реальності.

 «Діонея мусципула»

Цікавий психологічний твір про ізоляцію, самотність і боротьбу з власною внутрішньою темрявою.

Він  пронизаний неймовірною чесністю перед собою, де кожна дрібниця — краплі води з крана, потріскана стеля, старий рушник — стає символом замкненості й одночасно маяком на шляху до пошуку себе.

Авторка   вражає точністю деталей і проникливістю у внутрішній світ героїні.

Неймовірно сильно письменниця описує переживання Таї в моменти тілесного й душевного оголення.

 Вона бачить себе в дзеркалі не лише очима, а й дотиком: кожен шрам, кожна родимка стає для неї відправною точкою до переосмислення себе.

 Болючий, але цілющий процес прийняття власного тіла і власної історії один з  найсильніших моментів усього тексту.

Сюжет тонко й майстерно проводить читача через усі стани героїні: від гнітючої апатії й розпачу до поступового відновлення внутрішніх сил.

 Здається, що кожен абзац — це маленький крок Таї назустріч собі. І цей шлях від відчаю до ніжного прийняття — головна цінність твору.

 Сподобався  фінал. Усвідомлення Таї, що тиша — це теж частина її, яку можна полюбити, дає надію.

Наталія Васильєва рідко пише про великі події; вона майстерно досліджує маленькі моменти й почуття.

ЇЇ творчість це глибоке й пронизливе дослідження людини в її повсякденності, мріях, спогадах і тривогах. Це своєрідна мозаїка з дрібних, але глибоких історій.

Тексти  авторки залишають посмак  легкого смутку, ніжної печалі, іноді тривоги.

Вони сповнені символізму й тонкої гри на емоціях. А ще й тишею й спогляданням, де за простими словами стоїть цілий всесвіт емоцій.

 А ви читали щось з творчості  авторки?  Яке враження залишилося у вас? Пишіть у коментарях.

**********************************************

Ставте вподобайку. Шукайте   «Хроніки Книголюба» у соцмережах. Рекомендуйте своїм знайомим та друзям.

                          ************************************************

Текст відгуку пройшов перевірку на плагіат  на ресурсі  https://candy-content.com/. Унікальність тексту 100%

Якщо знайдено помилку в тексті – пишіть

**********************************************************

  #Хроніки_Книголюба  #Наталія_Васильєва  #відгукнакнигу  #українські_письменники  #письменники_Аркушу #сучасна_українська_проза  #читаюукраїнськихавторів  

[maks-bookman]

Валерія Шарп. «Епоха відтятих голів» та інші оповідання

Валерія Шарп. «Епоха відтятих голів» та інші оповідання

Валерія Шарп, раніше відома під псевдонімом Ілва Стрілецька — українська авторка, яка пише в жанрах темного  фентезі, а також наукової фантастики. Її творчість вирізняється глибоким психологізмом, експериментами з жанрами та вмінням занурити читача в атмосферу своїх світів.

Роман про який піде річ це «Епоха відтятих голів». Цей роман має дві частини, але поки друга частина знаходиться в розробці.

Роман  становить собою темне епічне фентезі, де авторка майстерно поєднує жорстокість середньовічного світу з глибокими моральними дилемами героїв. Сюжет наповнений політичними інтригами, битвами та особистими трагедіями, що робить його захопливим для шанувальників жанру.

Письменниця створила потужний історичний сюжет, який балансує між реаліями місцевих традицій, насильства й магії. Вплітаючи атмосферу часу та місця, будуючи ретельно продуманий світ, авторка с перших сторінок привертає увагу читача.

Валерія Шарп не просто вигадала новий світ, вона зробила його живим, справжнім, складним, зі своєю історією та традиціями. Світ розкривається поступово через образи героїв, мову, натяки тощо.

Світ твору — це уламки колишньої величі. Після Великого Чищення, коли магію вигнали, монстрів винищили, а феантрійців (охоронців старого порядку) відтіснили та позбавили впливу, людство не отримало спокою. Мир виявився примарним, тишею перед катастрофою.

Сюжет  вийшов багатошаровий. Авторка порушила тему помсти та влади, яка розгортається на тлі традицій, духу часу й особистого вибору. Це не звичайна історія про насильство — це погляд на душу людини, що опинилася під тиском обставин.

В її світі немає однозначно добрих чи злих персонажів. Є  складні люди, з травмами, амбіціями, прагненням вижити. Кожен персонаж має мотивацію, біль, історію й це робить їх живими та об’ємними.

Брати  Х'ярд і Даарен.

Х'ярд Клайден, головнокомандувач, прагне врятувати людей від війни. Його образ - це  образ лідера, що балансує між обов’язком та жалем.

  Х'ярд символ порядку, який гниє зсередини. Він чесний, розважливий, стратег, але розривається між бажанням захистити людей і необхідністю вести війну.

Його внутрішній конфлікт — боротьба між гуманізмом і лояльністю до трону. Він бачить, що монстри — це вже не міф і не зовнішні створіння, а ті, хто сидить на престолі чи служить у його війську.

Іноді його дії суперечать власним переконанням. Символічно Х’ярд — остання «голова», яку ще не відтяли.

Даарен.

 Темна, трагічна постать. Він шукає жінку-напівкровку, за якою вже ведеться полювання. Це  особиста драма, таємниця і, можливо, ключ до магічної загрози. Мотивований страхом, ненавистю й обов’язком.

Він не просто солдат — він мисливець на інакшість. У нього менше сумнівів, але більше внутрішньої порожнечі.

Його шлях — це метафора для гонитви за страхом: за тією частиною себе, яку він не розуміє або відкидає.

Усе, чого він прагне, руйнує його самого.

Через Х’ярда й Даарена постає запитання: як довго можна бути людиною, якщо весь світ вимагає ставати чудовиськом?

Айліс.

Вона  наче дитина війни. Вона не має влади, не має зброї, лише інстинкт виживання. Але саме через її погляд ми бачимо, наскільки розпеченим і зламаним став світ.

Айліс — відлуння магічного минулого: можливо, її історія — це та іскра, що здатна розпалити нове полум’я.  Вона не об'єкт, а рушій подій, при цьому вразлива, з глибоким внутрішнім конфліктом.

То, як вона намагається вижити — це свідчення стійкості маленької людини проти вогняного катка історії. ЇЇ персонаж несе глибокий гуманістичний сенс — жаль, страх, надію.

Сподобався символізм у сюжеті. Не знаю наскільки точно я розкрив його, але мені здається що: Відтята голова це не просто фізична кара — це метафора епохи.

Голова, це  влада, розум, мораль, контроль, людяність. Її втрата символ   деградації суспільства.

Відтяті голови це не лише тіла, а й ідеї, віра, правди, які "відтиналися" від системи як загроза.

У цьому сенсі епоха відтятих голів характеризує час, коли не вигідно думати, пам’ятати або ставити під сумнів. Це час, коли людство втратило голову — розум, мораль, баланс.

«Епоха відтятих голів» — це більше, ніж роман. Це пророцтво про світ, який втрачає себе у війні, зневірі, страху перед минулим. Але водночас — це історія про те, як навіть у найтемніші часи знаходиться хтось, хто ще пам’ятає, хто ще вірить, і хто ще живе.

Чекатиму на другу частину.

  «Моль»

У цьому творі Валерія Шарп експериментує з неонуаром, створивши похмурий світ, де головний герой — моль, дрібна істота, що живе серед сміття.

Ця алегорична історія змушує замислитися над сутністю людської природи та місцем кожного в суспільстві. Дуже сильна метафорика, атмосфера безнадійності, переплетена з проблисками надії.

 Авторка сміливо грається з філософією абсурду, іронією долі та глибокими актуальними питаннями. Цей невеличкий твір сподобався своєю реалістичністю та правдивістю. Цей невеличкий твір-історія сучасності, через особливу авторську призму бачення.

"Я колись тонула"

Цей твір — глибока психологічна драма, що досліджує теми депресії, самотності та пошуку сенсу життя.

"Шепіт пітьми"

Антиутопічна наукова фантастика, де світ занурений у темряву, а герої борються за виживання та збереження людяності. Твір вирізняється напруженим сюжетом та глибокими філософськими роздумами про природу зла та вибір кожного.

 Творчість Валерії Шарп вирізняється багатогранністю та глибиною. Вона вміло поєднує різні жанри, створюючи унікальні світи та персонажів, що залишаються в пам'яті надовго. Її твори мають не тільки захопливий сюжет, а й глибокі емоційні переживання та філософські роздуми.

Авторка вміє писати жорстко, але не цинічно. Вміло використовує символізм та метафори. Вона не дає легких відповідей.

 Її герої часто глибоко зранені, але живі. Вони стикаються з внутрішніми та зовнішніми конфліктами.

 Присутня особлива чутливість до побутових деталей і психологічних нюансів.  Історії багатошарові. Кожен рівень відкр��ває нові сенси.

 Її твори вимагають уваги, емпатії, терпіння. Але вони й нагороджують зустріччю з власною темрявою та осмисленням боротьби, яка триває не лише в сюжеті, а й у кожному з нас.

 А ви читали щось з творчості  авторки?  Яке враження залишилося у вас? Пишіть у коментарях.

**********************************************

Ставте вподобайку. Шукайте   «Хроніки Книголюба» у соцмережах. Рекомендуйте своїм знайомим та друзям.

Хроніки Книголюба у соцмережах :  Фейсбук,  LiveJournal,   Telegram,   Twitter,   Tumblr,   Крок вперед!  Instagram  Аркуш    

                          ************************************************

Текст відгуку пройшов перевірку на плагіат  на ресурсі  https://candy-content.com/. Унікальність тексту 100%

Якщо знайдено помилку в тексті – пишіть

**********************************************************

  #Хроніки_Книголюба  #Валерія_Шарп   #письменники_Аркушу #відгукнакнигу  #українські_письменники  #сучасна_українська_проза  #українське_фентезі  

[maks-bookman]

Читацький підсумок. Червень 2025

#читацький_підсумок  #ХронікиКниголюба

Червень 2025

За планом в мене було  10 книжок нових та вже знайомих авторів, які я хотів прочитати в першу чергу. Прочитав все заплановане. 

 1.Всього прочитав та прослухав  25 книг.

1.  Катерина Скрипка (Аркуш)                                                              10*10

2.  Ілва Стрілецька (Аркуш)                                                                    10*10

3.  Мирослава Горностаєва» Страшний мобільний телефон»       10*10

4. Наталка Шевченко & Олександр Шевченко «Бранці мороку»   8*10

5.  Богдан Жолдак «Нестяма»                                                                   7*10

6.  Валерій Пузік «Шахта. Ранкове зведення»                                     10*10

7.  Трейсі Деонн «Народжені легендою»                                             9*10

8.  Світлана Талан «Спокута»                                                                    9*10

9.  Мітч Елбом «П’ятеро, котрих зустрінеш на небесах»                   9*10

10.  Ясу��арі Кавабата «Осінній дощ»                                                      10*10

11.  Іван Багряний «Людина,що біжить над прірвою»                   10*10

12.  Ірина Лобусова «Лугару»                                                             10*10

13.  (17 авторів) Яцута Леся, Володимир Слободян, Ярина Мартин, Ірина Ярошенко, Айя Нея, Івасик Анатоль, Олі Гнатс, Олена Скуловатова, Максим Власвіт, Дарія Кононенко, Ян Браз, Ліза Маслова, Софія Мітична, Міла Костриця, Анна Дейна, Іван Дурський, Анна Стаднік. «Хроніки Уламків»   10*10  

14. Міхайло Нечитайло «Інтронізація»                                            7*10

15.  Цао Сюецінь «Сон у червоному теремі»                                 8*10

16.  Джон Скальці « Війна старого»                                                  10*10

17.  Рафаєль Сабатіні «Одісея капітана Блада»                             10*10

18.  Лора Підгірна» Таємниця святого Флоріана»                        10*10

19.  Лора Підгірна « Вежа Мінерви»                                                 10*10

20.  Олесь Бердник « Шляхи титанів»                                               10*10

21.  Франко Фаджані «Далеких країв не буває»                             8*10

22.  Катерина  Липа «Сатанів. Тевтонське прокляття»                  8*10 

23.  Андрій Кокотюха «Розбите дзеркало»                                      9*10

24.  Наталка Доляк « Чорна дошка»                                                 10*10

25.  Єжи Косинський « Розфарбований птах»                                9*10

2. Нових для мене авторів було: 26.

3. Український авторів: 32, нових 20

4. Всього  прочитав сторінок:  7568

5.Вразили:

1. Валерій Пузік «Шахта. Ранкове зведення»

2.  Іван Багряний «Людина,що біжить над прірвою»

3.  Олесь Бердник « Шляхи титанів»                                              

4. Наталка Доляк « Чорна дошка»

6.  Дуже сподобались : 

1. Катерина Скрипка (Аркуш)

2.  Ілва Стрілецька (Аркуш)

3.  Колектив авторів «Хроніки Уламків»

4.  Лора Підгірна» Таємниця святого Флоріана»  

7. Книги які залишили подвійні відчуття:

 1. Єжи Косинський « Розфарбований птах»

8. Розчарування місяця: не було

9. Написав 5 відгуків   на книги:

1.  Андрій Кокотюха «Справа отамана Зеленого»

2.  Ірина Лобусова «Королі Молдаванки»

3.  Кужубка «Покидаючи зону комфорту»

4.  Катерина Скрипка « Збірка творів»

5.  Олесь Бердник « Хто ти?»

10.  Нові придбання: 5

1.  В.Добрянський « Він тут»

2.  Михайло Нечитайло « Інтронізація»

3.  Джозефіна Тей « Донька часу»

4.  Колектив авторів « Хроніки уламків»

5.  В.Добрянський « Школа зелених мавп»

11. Книга місяця:

1. Іван Багряний «Людина,що біжить над прірвою»

[maks-bookman]

Олесь Бердник  «Хто ти?»

Олесь Бердник  «Хто ти?»

У своїй книзі «Хто ти?» Олесь Бердник демонструє свій унікальний стиль поєднання наукової фантастики, філософських роздумів та пошуку духовного.

Не знаю чи зрозумів я всі сенси  цієї книги, тому що автор вклав в цю книгу не тільки фантастичну історію, а ще й роздуми про життя, самопізнання тощо.

Олесь Бердник створив не стільки художній твір, скільки духовний шлях, яким кожен з нас проходить під час читання  і навіть після, коли книга вже закрита, а серце ще вібрує від прочитаного.

Це роман про пошук себе  у світі, що пережив війну, зраду, нищення і спустошення. Але головне: про пошук себе в умовах внутрішньої пустки, коли навіть найяскравіші ідеї здаються марними, а краса безсила.

Події розгортаються в  українському селі XX століття, у період Другої світової війни та післявоєнного ладу. У центрі — музика: її творча сила, здатність трансформувати людину, простір і час.

Атмосфера книги захоплює. Локації в автора це простір, у якому можна чути, як дихає земля, як плаче старе дерево, як виблискують зірки під склепінням втраченої надії тощо.

Дивовижна мова автора проста й поетична. Мені здалося що книга  насичена реченнями - символами, реченнями - образами, реченнями - сенсами. Автор дивиться в саму суть людини та намагається передати своє бачення читачу.

Головний персонаж Микола Горенко.  Мислитель, який бачить мелодії у всьому — у шелесті листя, у дитячому сміху, у шепоті ночі. Його внутрішній світ багатий: поєднання інтелекту і чутливої духовності. Ідеаліст, який щиро вірить у силу мистецтва.

Микола не байдужий до старих пісень і звучання природи. Він завжди в пошуку єдності: між минулим і сьогоденням, між особистістю та громадою.

Він мріє про Україну, яка «співає і молиться», але потрапляє в сіре поле байдужості. Але саме з цієї кризи народжується Симфонія, яка стає його відповіддю на запит «Хто ти?»

Микола не герой у традиційному сенсі. Він не махає шаблею, не веде за собою людей. Скоріше його боротьба внутрішня. Від цієї боротьби залежить доля світу. Боротьба за гармонію світу, за гармонію у серці, за гармонію у творенні.

Мені здалося, що кожен герой у творі  не лише персонаж історії, а й носій сенсу.

Оленка — це  ніжність, відданість, пам’ять. Вона, як муза. вчителька, що творить нове покоління, не дає загаснути іскрі.

Дід Василь.   Це  жива пам'ять народу. Його пісні  колодязь культури, яка вижила, хоч і ледве дихає.

Сергій — темний персонаж. Образ того, хто не шукає себе, бо боїться знайти. Його шлях : зрада, агресія, самознищення.

Євген. Учитель молодший за Оленку, інтелектуально близький Миколі; у ньому проявляється інший тип прихильності: повага, співчуття, прагнення співпраці. Він поєднує в собі розуміння, співпереживання, вірність світлу навіть у темні часи.

Навіть музика в цьому романі  виступає  не фоном, а повноцінною дійовою особою. Вона оживляє, розриває стіни, торкається тих струн, які давно мовчали.

Бердник переконує читача, що музика це слово, яке не може збрехати. Там, де мова марна, де політика глуха, де страх сильніший за волю — музика залишається останнім вогнем.

Кожен персонаж відображає частину великого запитання «Хто ти?». Одні — відповідь, другі — помилку, треті — попередження.

Читаючи цю книгу, я не раз зупинявся, щоб вдихнути глибше,  осмислити прочитане. Я відчував силу і водночас тишу.  Було відчуття, що книга шепоче прямо в серце.

Це не просто художній твір. Це освідчення в любові до України, до її пісень, до її гір і трав, до природи загалом,  до її дітей і предків.

Музика, пам’ять, мова  виступає як щит. Це корінь, без якого дерево гине. І саме про це Бердник сказав ще десятки років тому.

Це твір про людську сутність, призначення і пошук себе  у часи травми, руйнації, відродження.

У романі немає глобальної війни — але є війна за душу людини. Війна між мистецтвом і споживацтвом. Між глибиною і поверхнею, пам’яттю і забуттям.

 Бердник пише щиро, емоційно. Книга потребує зосередженого читання. Вона не для швидкого споживання, радше для повільного осмислення.

 А ви читали цю книгу? Яке враження залишилося у вас? Пишіть у коментарях.

**********************************************

Ставте вподобайку. Шукайте   «Хроніки Книголюба» у соцмережах. Рекомендуйте своїм знайомим та друзям.

                          ************************************************

Текст відгуку пройшов перевірку на плагіат  на ресурсі  https://candy-content.com/. Унікальність тексту 100%

Якщо знайдено помилку в тексті – пишіть

**********************************************************

  #Хроніки_Книголюба  #Олесь_Бердник  #відгукнакнигу #українські_письменники #українське_фантастика

[maks-bookman]

Андрій Кокотюха «Справа отамана Зеленого»

  Андрій Кокотюха «Справа отамана Зеленого»

Андрій Кокотюха — майстер історичного детективу, але в цьому романі він виходить далеко за межі жанру.

«Справа отамана Зеленого» глибоко емоційна й актуальна розповідь про Україну у вогні, про вибір між совістю й обов’язком, між свободою й відповідальністю.

Події книги розгортаються   у вирішальні місяці української історії, коли існування державності висіло на волосині. УНР, більшовики, денікінці, поляки, отамани...

Історія ніби божеволіє, і в цьому хаосі кожен герой мусить сам знайти, за що варто вмерти  або жити.

У центрі історії  Артем Шеремет, лікар із Києва, який випадково опиняється втягнутим у вир політичної й військової боротьби.

Сподобалось, як через свого персонажа автор передає  той складний і болісний час. Сумніви, зради, бої й постійний вибір між життям і смертю, честю і вигодою.

Головний герой не шукав війни, але змушений взяти до рук зброю. Він змінюється на очах: з лікаря, що рятує життя, перетворюється на солдата, який змушений убивати.

Його шлях — це внутрішній пошук справедливості в умовах, де немає добрих і злих у класичному розумінні. Він бореться не тільки за державу, а й за людяність.

Отаман Зелений у романі  не лише історична фігура, а символ суперечливості українського визвольного руху. Він  герой і злочинець, борець і жертва, якого однозначно оцінити неможливо.

Автор вміло змалював й негативного персонажа свого роману.

Яків Дзюба — внутрішній ворог. Уособлення зради, гниття нації зсередини. Цей персонаж викликає огиду, бо діє під прапором України, але творить жахливе: грабує, ґвалтує, вбиває. Через нього автор чітко каже: іноді найстрашніші вороги, це не зовнішні, а ті, хто носить твою ж вишиванку.

Другорядні персонажі посилюють атмосферу сюжету, додають глибини та балансу. Роблять його живим, реалістичним, цікавим.

Кокотюха майстерно вибудовує інтригу, яка занурює читача в атмосферу невизначеності, страху й надії. Деталі побуту, мовлення, політичні нюанси подані з великою точністю, що свідчить про ґрунтовне дослідження епохи.

Письменник створює живу, динамічну та насичену атмосферу, в якій головні герої шукають правду, справедливість і відповіді на складні питання національної ідентичності.

Роман  вийшов  напружений, з сильними діалогами й образами. Є моменти роздумів, та сцени жорстокого насильства.

Мова автора — жива, емоційна, місцями навіть іронічна.

«Справа отамана Зеленого», роман про біль, вибір, ідеали та зраду. Про те, як складно зберегти себе, коли нація розпадається.

Це не просто історичний детектив, це спроба художнього осмислення складного періоду української історії, яка ставить читача перед моральним вибором і спонукає замислитися: хто ми, де наше коріння, і що робити з болючими сторінками минулого.

Історія Артема Шеремета не лише подорож у минуле, не лише пригодницький детектив,  а й дзеркало для сучасного читача. Бо ворог, що носить твої кольори, завжди найстрашніший.

А ви читали цю книгу? Яке враження залишилося у вас? Пишіть у коментарях.

**********************************************

Ставте вподобайку. Шукайте   «Хроніки Книголюба» у соцмережах. Рекомендуйте своїм знайомим та друзям.

                          ************************************************

Текст відгуку пройшов перевірку на плагіат  на ресурсі  https://candy-content.com/. Унікальність тексту 100%

Якщо знайдено помилку в тексті – пишіть

**********************************************************

#Хроніки_Книголюба  #Андрій_Кокотюха  #відгукнакнигу  #українські_письменники     #історичний_детектив   #блог_українською #читаюукраїнськихавторів  

[maks-bookman]

Ірина Лобусова «Королі Молдаванки»

Ірина Лобусова «Королі Молдаванки»

«Королі Молдаванки» — це твір, який поринає у глибини кримінального світу Одеси, розповідаючи історії людей, що живуть у межах закону і поза ним.

Роман поєднав реальність і вигадку про історію одного з найбільш відомих і водночас таємничих районів Одеси — Молдаванки.

Ірина Лобусова побудувала  свій роман на основі реальних подій, але  з елементами вигадки, що додало роману колориту та драматизму. Авторка змалювала Молдаванку не просто як район Одеси, а як окремий мікрокосмос з власними правилами, законами, та звичаями.

У письменниці майстерно вийшли портрети місцевих жителів, які є частиною цього світу — від звичайних людей до кримінальних авторитетів тих часів.

Основа твору - боротьба за виживання в умовах жорстокої реальності, де закон часто виявляється неефективним, а справедливість має особливий вигляд.

У своєму сюжеті авторка не просто розповідає про кримінальний світ, а ніби досліджує його на предмет моральних цінностей своїх персонажів.

Сюжет охоплює покоління одеських «королів»- кримінальних авторитетів, які утверджували свою владу на Молдаванці.

Ці люди жили за своїми правилами, де честь та слово важать більше ніж закон. Авторка не тільки описує життя злочинців, а ще й  розкриває  взаємодію кримінального світу з іншими шарами суспільства.

Вона майстерно показала зіткнення старого світу з новими реаліями, зміни які відбуваються у суспільстві, героїв, які вимушені адаптуватися до нових умов.

Персонажі авторки вийшли яскравими, реалістичними, зі складними, багатогранними характерами, зі своїми історіями, шляхом тощо.

Молодий слідчий Володимир Сосновський, випускник гімназії, який випадково потрапляє до лав поліції, де швидко занурюється в розслідування низки жорстоких убивств.

Сумлінний, чесний, трохи наївний. Має загострене почуття справедливості, що контрастує з гнилою системою, у яку він потрапив.

У процесі розслідування змінюється — від новачка з ідеалами до людини, яка починає розуміти складність життя «на дні» та моральну сірість.

Має внутрішній конфлікт між службовим обов’язком і почуттями до Тані.

Таня - головний жіночий персонаж.

Дівчина з нетрів Молдаванки. Розумна, вродлива, з трагічним минулим.

Незламна, життєво мудра. Її привабливість не лише в зовнішності — вона магнетична як особистість.

Її зв’язки з кримінальним світом і таємниці минулого змусять Сосновського поставити під сумнів своє ставлення до закону.

Одним з другорядних  персонажів виступає знаменитий одеський грабіжник  Мішка Япончик,  найяскравіший і водночас суперечливий.

Його постать відіграє важливу роль у формуванні атмосфери Одеси того часу та у відображенні взаємозв’язку між кримінальним світом і мораллю. Мішка не просто бандит, а символ складного часу — між революцією, анархією та «романтикою злочину».

 Молдаванка не є місцем, де добро і зло чітко розмежовані. Молдаванка це місце, де люди намагаються вижити, де кожен крок може стати останнім, де жорстокість переплітається з почуттями, де навіть найжорстокіші персонажі можуть бути представлені з людяними рисами.

Роман вийшов емоційно насиченим, з мовними елементами одеського діалекту та сленгу. Й все це додає книзі  особливого колориту. Мова точно передає атмосферу того часу та самої Молдаванки. Авторка вміло використовує деталі для створення атмосфери Одеси. Це відчувається в описах вулиць і районів, внутрішнього світу героїв, їхніх переживань і страхів.

«Королі Молдаванки» — це книга, яка залишає після себе глибоке враження завдяки своїй правдивості, реалістичному відображенню життя в кримінальному світі та складним моральним виборам персонажів. 

Авторка  створила яскраву картину Одеси з усіма її звичаями, традиціями та труднощами, і водночас заглянула в душі своїх героїв, розкриваючи складність їхнього світу.

А ви читали цю книгу? Яке враження залишилося у вас? Пишіть у коментарях.

**********************************************

Ставте вподобайку. Шукайте   «Хроніки Книголюба» у соцмережах. Рекомендуйте своїм знайомим та друзям.

                        ************************************************

Текст відгуку пройшов перевірку на плагіат  на ресурсі  https://candy-content.com/. Унікальність тексту 100%

Якщо знайдено помилку в тексті – пишіть

**********************************************************

  #Хроніки_Книголюба  #Ірина_Лобусова #відгукнакнигу  #українські_письменники  #ретродетектив  #читаюукраїнськихавторів