mamaadama - Tumblr blog

[mamaadama]

Пандемія коронавірусу і карантин 2020

Хоч тут блог і про Адама, та я не можу не написати про таку важливу частину історії, яку ми всі переживаємо, як епідемія коронавірусу.

Як то періодично буває, після Нового року в січні в новинах звучали сюжети про якийсь вірус в Китаї, як там зростає кількість хворих, є померлі. Та це було щось із розряду “То ж Китай, у них часто якісь хвороби, віруси. Там і так всі постійно в масках ходять”. Ніхто особливо не надавав цьому уваги з точки зору хоч якоїсь небезпеки для нас, в Україні, в Європі.

Лютий. У нас заплановано дві подорожі: 1) на 9 лютого в Афіни на День народження Андрія; 2) з 27 лютого до 8 березня на Кіпр з Перевозниками. Також на початку року ми вже встигли купити квитки в Вільнюс на 2 квітня і в Голандію (через приліт в Німеччину і далі на авто) на 60-й День народження Андрієвої мами на 26 квітня.

В середині лютого починає ширитись інфа, що кількість хворих на коронавірус за межами Китаю також зростає і вже більше, ніж в Китаї. Кількість хворих поза КНР на 28 лютого становить 4351 осіб, в той час як 21 лютого за межами Китаю було виявлено 1200.

Італія стає країною Європи з найбільшою кількістю хворих (потім з’ясується, що це тому, що в них сама стара нація в Європі, а вірус більше й складніше бере літніх людей; і бо вони не дотримувались порад щодо самоізоляцій з огляду на їх менталітет з обіймами, поцілунками й тісним спілкуванням).

Але на Кіпр ми збираємося ще спокійно, не уявляючи навіть, що менш, ніж за місяць будемо всі сидіти по домівках на карантні. Щоправда, Тім схопив якийсь ларингіт і кашель до вильоту і ребята почали трохи панікувати, що він захворів і тут летіти. Пару раз Вадім закидав і фразочки про те, що “коронавірус же”. І хоч я й купила медичні маски, одягала їх в аеропорту лише я і Адам з нас. Люди в масках були, не всі звісно. Але вистачало. По суті в масці треба було б сидіти весь час в літаку, а цього ми все одно не робили. Таких взагалі були одиниці на весь літак.Чому? Бо все було ще спокійно.

На Кіпрі Адам перехворів якоюсь ангіною, пропив антибіотик, полякав нас температурою 38,4 - 39 чотири дні. Покатав нас по гопіталям і клінікам. Але до кінця відпустки одужав і повернулись ми 9 березня уже цілком здорові. До слова, на Кіпри ще ніхто не моніторив ніяку інформацію про кількість захворівших і померлих від коронавіруса. А лікарка, яка приймала Адама, сказала, що можете не перейматись, у  нього не коронавірус, бо корони немає на Кіпрі. Жодного випадку.

А тим часом в Італії на 9 березня було уже 8342 випадків захворювання, 357 випадків смерті, що якби вже й немало, як для Європи. А на 12 березня - 13 882 випадків захворювання і 803 випадки смерті. І тут уже пішло офігівання, бо за три дні так зросла кількість захворівших - на 5500 тисяч за три дні!

10 і 11 березня Адам ходить в садочок, як ні  чому не бувало. Ще зранку я чую щось краєм вуха у “Сніданку”, що сьогодні буде розглядатись якесь там питання про введення карантину і ведучі б’ються об заклад, введуть чи ні його. Я ще досі не сприймаю цю інфу як таку, що може стосуватись якось мене. Бо ж карантини - це для шкіл. Ну може ще для садочків, але державних. А у нас же приватний.

І тут десь я читаю випадково інфу в другій половині дня, що в Києві вводиться карантин: “Карантин розпочнеться 12 березня, і триватиме до кінця місяця. Школи, садочки, вузи закриваються на три тижні. Також будуть закриті кінотеатри та розважальні центри; скасовані масові заходи – конференції, концерти та спортивні події.” Бо через коронавірус у столиці запроваджують план протиепідемічних заходів та обмежень, що діятимуть попередньо до кінця березня. 

Тут я трохи в шоці. Бо як так дитина три тижні не ходитиме в садочок?! Коли були Новорічні свята і 10 днів Адам був вдома, мипід кінець уже чекали садочка, як манни небесної! А тут три тижні... Починаю читати про коронавірус. Вражає найтяжче літніх людей. Чому ж школи й садочки закивати, де лише діти? Навіть пост пишу, що я проти карантину. Принаймні такого. Коли кордони відкриті і люди вільно прилітають в Україну і з Італії, і з інших країн, де вірус гуляє добряче. Потім ще той онлайн стрім чувака з літака з Мілану, що прилетів у Київ, на борту якого купа єгиптян з температуою, які весь політ закидувались парацетамолом і і жарознижуючими (які ніби-то повертаються з Мілану через Київ у Єгипет).

Всім ще дають два дні допрацювати в старому режимі до вихідних, садочок працює і 11-го ми ще навіть йдемо на хіпхоп в MyWay.

Але з 16 березня всі вже мають не ходити до шкіл, садочків, ніяких концертів, конференцій, збори людей в кількості то більше 200, то більше 60 забороняються - все скасовується. На роботу люди ще їздять. Андрій ще тиждень їздив.

І вже з 11 березня до тепер (28 березня) події розвиваються стрімко. Все нові й нові заборони, нові й нові закриття. Нові й нові обмеження. Нові звички. Нові правила.

Україна закриває пасажирське авіасполучення з 17 березня. Після 17 березня громадянам України доведеться повертатись до України автотранспортним шляхом сушею. Щоправда, до 28 березня ще літали спецрейси, котрі забирали українських громалян з інших країн. Це не регулярні рейси, на які може придбати квитки будь-хто. Андрій каже, що це вже серйозно, раз авіа закриває сполучення і скасовує всі рейси (а це величезні збитки!)

Далі цікавіше! Такого ще не пам’ятає ніхто на своєму віку. Ні в епідемію свинячого грипу, ні будь-коли ще. 17 березня ЗАКРИВАЄТЬСЯ МЕТРОПОЛІТЕН до 3 квітня! А з 18 березня 2020 року припиняються залізничні й автобусні (міжміські та міжобласні) пасажирські перевезення в Україні. Тобто ПОТЯГИ - атмєна! ЕЛЕКТРИЧКИ - атмєна! МАРШРУТКИ з Клавдієва - теж атмєна! Такого не було ще ніколи! Для маршруток і трамвоїв, тролейбусів по Києву перевезення ще можливі, але не більше 10 пасажирів одночасно і в масках. З’являються шалені черги на маршрутки.

З 17 березня також постановлено заборонити приймати відвідувачів ТРЦ, ресторанам та КАФЕ!

Стає трохи стрьомно, чи зможемо ми їздити до батьків в Клавдієво (40 км від Києва). Але поки особистому транспорту заборон ще немає, тобто на авто ще можна.

Здається, куди ж вже більше! Але це ще не все!

З 21 березня у Києві заборонено користуватися дитячими та спортивними майданчиками в парках, скверах та на прибудинкових територіях.

З 23 березня громадський транспорт Києва буде перевозити тільки співробітників критичної сфери: медиків, рятувальників, правоохоронців, фахівців житлово-комунального господарства, продавців продуктових магазинів і аптек, а також співробітників стратегічних підприємств. За перепустками.

ВСЕ. Догралися. Транспорте пересування містом обмежене повністю. Треба тобі кудись - їдь на таксі чи на власному авто, немає чого заразу розносити.

У продуктових магазинах дозволена кількість відвідувачів з розрахунку 1 людина на 10 кв.м. Тому на вході в супермаркети й Нову пошту, в точку видачі замовлень Розетки починають стояти співробітники, які запускають людей лише, коли з’являється вільний оператор/касир. Дивно бачити чергу на півдороги в Нову пошту, ще й з дистанцією  в 2 метри людей в масках.

Ну і вишенька на торті! 25 березня Кабмін запроваджує режим надзвичайної ситуації на всій території України та продовжує карантин до 24 квітня...

З 28-го березня Україна повністю закриває кордони, і для українців, і для іноземців, і повітряні, і сухопутні.

Трохи статистики. Перший хворий на коронавірус в Україні був виявлений 3 березня в Чернівцях після поїздки до Італії. Два нових зафіксовано - аж 12 березня. Щоправда, це скоріш за все лиш через те, що не було, чим діагностувати, не було тестів і систем. А 13 березня - перша смерть у жінки, яка була госпіталізована 12 березня. Тобто люди ще не вірять і не луде шарять, що варто спішити в лікарню, коли ти думаєш, що то просто ОРЗ чи грип... 17 березня - 7 випадків підтверджених (а скільки непідтверджених...?)

А от далі почало розгоратись... Та тестів все одно ще замало. 

18 березня - 16 випадків.

19 березня - 26 випадків.

20 березня - 39 випадків.

21 березня - 47 випадків.

22 березня - 73 випадки. цей скачок я помітала, що значний був.

25 березня - 113 випадків, з них 4 летальні.

26 березня - 196 випадків. Тестів уже підвезли достатньо, але тестують щедалеко не всіх, багато кому з підозрою кажут, що нма чим тестувати. Чи що просто самоізольовуйтесь і нікуди не ходіть, пийте парацетамол, якщо не виникне погіршення самопочуття, утруднене дихання.

27 березня - 310 випадків (92 нові випадки за останню добу).

І про світ.

Про відчуття.

Коли їдеш містом, а на вулицях в центр порожньо... То досить дивно. Одиниці людей. В спальних районах міста - більше людей. 90% в масках. В чергах нарешті стали тримати дистанцію. Всі намагаються дотримуватись самоізоліції і сідять по домівках.

Радять не їздити до бабусь, дідусів, бо ті в групі ризику, особливо, якщо мають діабет, онко, серцеві хвороби.

І відчуття, ніби той страшний і нереальний для мене в дитинстві фільм “Епідемія” - став реальністю... Як таке може бути,,? То ж був лише фільм,страшний фільм. І от ми всі ніби живемо в кіно.

Здоров’я нам всім!

[mamaadama]

Розмова з психологом про Адама (5р.8м.)

Так як ми з початку року почали вагатись, віддавати Адама в школу в 6 років чи в 7, то я вирішила поспілкуватись з психологом, яка проводить з дітками раз на тиждень заняття в садочку на рахунок його готовності.

Кілька днів тому поговорила з педагогом з підготовки до школи і вона цілком за те, щоб віддавати його в 6 років і 4 місяці, він розумний, чудово сприймає інформацію, з математикою взагалі проблем немає.

Психолог (Лілія, жіночка років 50-55) на самому початку сказала, що Адам має цілком здорову психіку. 

Почала показувати тести, які вона проводила їм у садочку на заняттях. З них випливає, що він росте в любові, турботі, оточений люов’ю і увагою, опікою і турботою. У нього рівне відношення до гніву, страху, смутку - цього у його житті немає. Він не знає відчуття вини.

Він уходить від агресії, уникає її, не виплескує агресію сам і коли десь поряд бачить агресію, то йде від неї.

Він сором’язливий і це треба прийняти як данність. Такий він є. Тут уже потрібно спрямомувати його в напрям, щоб він не був відлюдьком і не сидів весь час у сторонці.

З дітьми в групі він спілкується вільно і тут проблем не виникає. Він і жартує і говорить.

Щоб витягти з нього інформацію, відповідь, розговорити його - треба ще постаратись. Якщо, наприклад, Андрійко з його групи все розповість і видасть - ще не встигни його запитати. То Адам буде мовчати більше. Але це не значить, що він чогось не знає.

Далі єдине з чим може виникнути проблема стосовно готовності до школи - це мовлення. Він не всі звуки ще правильно вимовляє. Тут потрібно гарно займатись з логопедом, щоб поставити йому чітку мову.

Наступне - це результат ще одного тесту. Задача була намалювати свою сім’ю, скільки в ній людей. Адам намалював багатоповерховий будинок і себе (усміхненого, з ручками палочками), без мами й тата. ЦЕ зі слів психолога, означає, що він в сім’ї головний, його бажання -закон, все обертається навколо нього. І з цим треба теж попрацювати, скеровуючи його в русло “ в сім’ї немає головних, ми - команда, ніхто нікому не підчиняється, бажання всіх враховуються”.

Щодо школи, ще Лілія говорила, що потрібно підбадьорювати його, що школа - це нові друзі, нові знання, що може бути складно, але він щодня буде дізнаватись щось нове, що це його обов’язок, як у мами й тата ходити на роботу. Що у всіх є обов’язки.

Щодо завдань, то не можна обіцяти мотивацію у вигляді (зробиш завдання - щось отримаєш), і не можна давати цілу сторінку завдань у 5 років - це дуже багато для них здається =)

Щодо “не хочу так, а хочу ось так!” - то сказати “ я тебе розумію, тобі не хочеться цього робити, але є обов’язки”. Або “я розумію, що тоі хочеться туди, але якщо ми так зробимо, то простоїмо в пробці дві години”. Проговорювати все, що ми розуміємо його почуття.

І коли нам здається з висоти нашого досвіду, що він має щось розуміти сам, то це в корні невірно, бо дітям все треба пояснювати по 5 разів. Вони можуть просто не розуміти, що хворій мамі зле і не можна її мучити. Або що коли мама кличе, то потрібно озватись. І не можна подавати їм такий приклад влисним прикладом (діти кличуть, кличуть, а ми часто їх не чуємо - це неприємно).

Щодо приходів до батьків у ліжко вночі - добре, що в нього немає страху лишатись самому в кімнаті. Але треба проговорити, що батькам потрібно висипатись, щоб мати змогу працювати, готувати сніданок, гратися. Що коли ти приходиш до нас, ми не спимо, бо переживаємо, щоб тебе у сні не зачепити, не вдарити, не придавити, щоб ти не впав.

З головного ніби все. А і ще мультики. Якщо дитина подивиться хороший мультик, який навчить якійсь поведінці, емоціям позитивним, наприклад, навчить, що друзів не можна зраджувати і закладити, що батьків потрібно поважати й любити. То в цьому немає нічого поганого. Але був випадок, коли хлопчик подивився з татом “Трансформери” і став прокидатись по ночам, здригаючись і пісяти під себе. Тож мультик мультику рознь)

[mamaadama]

Про тяжкі звістки

Адаму 4 роки і майже 3 місяці. Помирає його можна сказати третя бабуся - тьотя Іра. Від раку. Він кожні вихідні її бачив, кожного вікенду приїздили ми до неї. А останні 8 місяців жили разом з нею в Клавдієво і і бабуся Віка та дідусь Вася. Тож і останні дні Адам бачив тьотю Іру лежачою, майже не говорячою, слабкою і худою… Та як було сказати йому тяжку новину.?Які слова підібрати? Він би одразу 100% помітив, що її немає, коли приїхав і запитав би «а де тьотя Іра?»

Тому забравши Адама з садочку після похорону, по дорозі в Клавдієво, коли Андрій зайшов у супермаркет, я вирішила таки сказати Адаму, поки ми чекали на тата в авто. І його реакція була спершу по-справжньому доросла зі своіми дитячими питаннями. У нього при цих його питаннях бриніли сльози на очах і тремтіла губа… і я не знаю, де в мені взявс спокій і сила в ті хвилини, щоб не розплакатись і спокійно відповідати на його питання…

Я сказала, що, знаєш, тьоті Іри більше не буде... будемо їздити тепер до бабусі Віки й дідуся Васі. - чому? - бо вона дуже сильно хворіла. - це означає, що я більше не зможу її бачити 😢..? - ми будемо бачити її на фото і відео, і може вона інколи буде нам снитись... - і навіть дзвонити їй не зможем?😥 - ти ж пам'ятаєш, вона в останні дні не говорила вже, не могла, як ти вітався з нею... . І далі ніби перемкнувся тумблер і Адамка переключився на щось інше, щось запитав мене про іграшку-машинку і більше того дня про тьотю не згадував.. . Згодом він ще продовжував часом на автоматі казати, що ми їдемо до тьоті Іри, як казав протягом двох років. . А ось сьогодні - через майже три місяці після смерті тьоті - коли ми говорили про день народження бабусі Люди і подарунки, які хто подарує, він запитав: цікаво, а що тьотя Іра бабусі подарує..? Кажу: тьоті Іри вже немає. - а де вона? - мабуть, на небі - а чому? - бо так думають, що коли людина помирає, то вона опиняється на небі і їй там добре, легко. Ти сумуєш за тьотьой Ірой? - да. - і я. . І ми замовкли і заснули. Точніше заснув Адам, а я взялась написати ці спогади сюди для себе. Де їх майже ніхто не прочитає.

[mamaadama]

Цікаві фрази/розмови Адама в майже 4 роки

Адам лежить, дивимось Голос країни, і тут він ні з того, ні з сього каже: - мама, чого ти така добра? ☺️ - бо я мама... мабуть, всі мами добрі... - нє, тіки ти така добра! а другі ні Заговорили з Адамом щось про зморшки. Кажу: не сердся, бо зморшки будуть і будеш як старий дід. А він: я не хочу бути старим ніколи( бо їх вже нема... Отакі от пізнання й страхи у 4 роки в дитини. Здається, дізнався він про те з мультика Каю, де пташка померла від старості. А про бабусю Люду сказав, що вона молода і такп весела-весела!))

[mamaadama]

Садочковий Адам у майже 4 роки

Прийшла сьогодні забирати Адама з садочку, поговорила трохи з виховательками (Настя, котра з ними після обіду і веде різні театральні студії, пісеньки й руханки). Які вони все ж приємні і яка я рада, що у нас є змога водити його до приватного садочку з уважним і дбайливим ставленням.

Сказали, що Адам все робить на заняттях, танцює, співав сьогодні навіть з Ольою, повторює вже пальчикові гімнастики.

Єдине чого не робить - це рольові ігри-казки, там де потрібно грати зайчика чи вовка, наприклад, або одягати на пальчики чи руки іграшкових звірів (хоча вдома в нього такі є, і він їх навіть натягує на руки).

Виховательки кажуть, що грається з усіма дітками, немає такого, щоб з кимось не грався. З його розповідей мені, лише Єва його ображає і чіпляється до нього так, що він не може відчепитись)) А з Ольою він грається й дружить. Якщо вихователька на занятті до нього звертається і щось запитує по предмету - він відповідає.

А так він говорить мало, але по ділу. І коли в діалозі з дітками він щось говорить, то виховательки намагаються підтримати й розговорити його, щоб він не соромився. Типу Оля каже: - Я вмію те і те робити. Адам: - я теж це вмію! І навіть те-то й то ще Вихователька: - о, серйозно?! Клас! :) А що ти ще вмієш? І тут вже Адамка соромиться, посміхається й відвертається. Все закрився)

Щодо їжі, то кажуть, що їсть все, що даємо йому з дому з собою. Все з‘їдає без проблем. Дівчата там щось тра-ла-ла, загратись чи заговоритись можуть на обіді, а Адамчик сидить й наминає)) АЛЕ якщо у нього, наприклад, закінчився сік уже і вихователька йому запропонує чаю чи води, то він завжли відмовляється. Не довіряє певно. Тільки те, що з дому дали їсть. І якщо хтось пригощає, він теж відмовиться. Сьогодні Оля хотіла пригостити Адама печивом, він сказав, що не хоче. І так і завжди.

Кажуть, що він такий спокійний і виважений в садочку, і мовчазний. Все мотає на вус, все слухає, але що робити, а що ні - він ще подумає :)

Також був приклад днями, як після Капітошки ми з Адамом пішли в центр погуляти з Аріною і її мамою Маріною і Даньою і його нянею Светою. Адам взяв Аріну за ручку й повів вперед. Тут Дані няня каже: «Йди дай Адамчику ручку і йдіть разом» Раніше (ще півроку тому) він би не дав руку нікому з дітей, а тут взялися собі спокійно втрьох і пішли. Та я не про це. Я про те, що Аріна з Данею полізли на клумби з деревами над лавочками. А Адам же не поліз з ними за компанію, а став і каже їм: - ви що? Туди ж не можна! Мені це дуже сподобалось. Що він не поліз, бо всі лізуть, а зупинився і подумав, треба воно йому чи ні.

П.С. А ще питаю якось в Адама: «ти не замерз сьогодні, як ви навулиці гуляли?» а він мені: - ні, я весь час був теплий, і навіть носик був теплий, Ліза трогала)))

Отакі наші справи в майже 4 роки.

[mamaadama]

Дорослі розмови й міркування. 3 роки й 10 місяців

Вага - 18,9 кг

Після нового року минуло два місяці і ці 2 місяці Адам дуже багато говорить і розповідає. З ним можна сісти й говорити хвилин 15, якщо він налаштований на розмови, а не біганину й бешкетування/грання й баловство. При чому може навіть не одразу тут і зараз розповідати, що відбулося. А через день розповісти, що у садочку було цікавого. Згадати щось. Типу там

“Мама, а в садочку Ліза з мене кофту не знімала, як ми спати лягали. Вона сказала, що без кофти мені може бути холодно”

“А Катя нам сьогодні дозволяла гратись у сніжки і навіть падати у сніг і робити отак!”

“Мені сьогодні всі допомагали одягатись. І оця... ну... (показує на волосся) що отак робить (перукарка?). Да! она завжди допоможе!”

“Мені сьогодні Міша знов вазязяв (заважав) спати! Він знову плакав! (сердито так) бо він хотів до мами. І його посадили на стільчик, щоб він подумав” 

“А Єва живе у Києві, а її новий дім строять біля садочка. А я теж Міші сказав, що я буду скоро жити у Києві у новій квартирі! І Ромчик живе у кваритирі, і Оля, і Злата теж живе у квартирі”

Або знайшов фото-магніт, де фотка з його хрестин, його бабуся на ручках тримає там опісля вже і питає:

- А де це ми гуляли?

- це тебе хрестили.

- а нащо хрестити?

- нууу...кажу, щоб ти був під захистом від всяких злих сил і негараздів

- а тебе «хрестували»?

- Ні, кажу. Можна зараз мене похрестити. Дорослу вже

- Ха, а як тебе будуть на ручках тримати?))

Пішов у тата виясняти, чи його хрестили:)

[mamaadama]

Дорослі розмови в 3 роки і 9 місяців

Сидимо ми з Адамом удвох на кухні за столом, п’ємо чай, аж тут він і каже: “А ми в садочку про нашу Україну говорили і нам сказали, що наступного разу дізнаєтесь ще щось нове і це був наш синьо-жовтий, уявляєш!”

Далі сидить їздить машинкою-танком по столі. Їздить-їздить. Мовчимо і тут Адам видає так задумчиво й протяжно: “Як добре, що у нас є наша Україна...” Як же це мило прозвучало! І так неочікувано!

Думаю, розвину тему, питаю: 

- А що було б, якби у нас не було України?

- Тоді нам би не було де жити, - каже ��озводячи руками з очима по 5 копійок Адам і тут же уточняє: - А чого не було б?

- Якби погані дяді на такнках таких прийшли і забрали у нас Україну - пояснюю і розумію, що варто додати й те, що у наших хороших українських дядь теж є танки, щоб захищати Україну й Ірпінь від поганх дядь.

- А де вони? ті погані дяді

- Нууу, - кажу, - вони й на Сході є, в Донецьку, Луганську, інших містах...

Адам задумався... завис на 30 довгих секунд і видно було прям, як рій думок збентежено кружляв у його голові...

І тут Адам видає неочікувану фразу:

- а ти казала сьогодні, що отам у лісі є погані дяді, як іти до парку Правика...

{А й справді, коли ми гуляли навколо дому і Адам захотів пішки у інший парк Правика, а вже сонце сідало і був мороз -12 і йти пішки хвилин 40 ще й частково через ліс мені зовсім не хотілось, то я сказала, що там в лісі можуть бути погані дяді і мені страшно йти тудою в парк ще й на вечір в такий холод}

Це ж як потрібно було співставити всі ці моменти і пригадати.

Довелось пояснювати різницю в поганих дядях, що є такі, які можуть щось вкрасти (телефон, гроші), а є такі, які їздять на танках і стріляють в людей і в інші танки і хочуть віджати цілу країну.

[mamaadama]

Прикол від Адама

Піввечора Адам допомагав мені різати картоплю, моркву, яйця, ковбасу на олів'є. Потім дивився, як я робила соус замість майонезу. Потім кликав тата їсти. І от сіли ми всі їсти це олів'є. І тут Адам видає: “А де їжа? Мама, це салат. А їжа де?” 😂 Питаю: “яка їжа, Адам? Це ж і є їжа” Адам: “ ну картопля, гречка чи рис, чи піца, таке…” Ми з Андрієм щиро посміялись!))) Ну звик хлопець їсти гарнір з мяском і овочами, а тут просто салат! 😂

[mamaadama]

Адаптація до дитячого садочку

Про дитяче. Давно щось не писала про життя Адама. Сходили ми сьогодні 26.09.2017 з #адам_андрійович'ем в новий міні-сад, в якому ні разу не були, перший раз на півдня. Вирішили спробувати змінити обстановку (бо 1,5 роки ходимо в одну й ту ж дит.студію на заняття з мамами разом, де пару тижнів тому почали проводити їх без мам, але Адамка і ще один хлопчик все одно мам не відпускають). Тут я всі 4 години, звичайно, була в садочку теж, бо хто б там мене відпустив, опинившись перший раз в незнайомому місці! 😔 Спершу Адам загрався на хвилин 10 новою парковкою, я вийшла з кімнати і сіла в холі на диванчик, де йому мене було б видно через скляну стіну. Та коли минуло хвилин 15, він помітив, що мама не поряд і, скажу чесно, без сліз не обійшлося. Через хвилинку-другу, коли я побачила, що молода вихователька не може його відволікти й заспокоїти, а він благально дивиться на мене, зайшла до них і він за пару хв заспокоївшись, почав гратися далі. Так ми догрались до прогулянки і пішли на майданчик теж разом: я, вихователька Ліза, Адам, Аріна й Оля. Там він уже розбігався, розгулявся, звикся з дітками, сміявся й все таке. По поверненню через годинку в сад, Адам вже сам забіг у ігрову, і сів гратись парковкою, навіть не хотів іти їсти барні з соком!)) але я таки вмовила його піти помити руки й всі разом ми пішли в іншу кімнату їсти те, що кому дали з дому батьки). Там він уже теж вів себе розкуто, казав, що він перший все з'їв, хахаха, що тут не можуть всі поміститись спати, бо ліжечка лише три! і що соки у нього з Ромчиком однакові. Далі, поївши, всі знову пішли трошки погратись в ігрову, а потім в іншу кімнату клеїти аплікацію) Клеїти Адам не хотів, не дуже він любить це діло, але результатом хвалитись любить потім тату)) І після цього знову гралися ще з годинку в ігровій. Я сиділа на диванчику, Адам періодично мене окликав "мам!", махав рукою, посміхався і грався далі :) А ще разів 5 вибігав і казав "мама, я там граюся!" І це так гордо й радісно звучало з його вуст! Я казала, супер! Я бачу! Круто! Давай) і він біг гратися назад ;) а я тихенько собі раділа на диванчику. Вдень після садочку заснув і після сну питав, чи ми підемо ще в той садок, бо він хоче ще і зараз! =))

[mamaadama]

Словничок Адама в 3 роки й 4 місяці

Почав уже практично всі слова називати правильно. Мекеке уже немає. Тепер є "помозі мені", "я оцю тобі помагаті". "Я оцю пить/їссі" "Давай гасіті" - давай гратися (фраза останніх пару місяців просто!) "Ти оцєсь погАсіти зо мною?" - ти хочеш погратися зі мною? Капошка - "Капітошка" Дуже багато всього говорить насправді.

[mamaadama]

Стрибок в розвитку після 3 років і пару місяців

Через 1-2 місяців після повернення з Грузії (в травні-червні) у Адама багато чого змінилось в поведінці, режимі: 1. Сон. Він перестав спати вдень щодня. Якщо раніше він міг раз на пару тижнів не заснути, то тепер ситуація стала різко зворотньою: він спить вдень раз на днів 7-10. В інші дні ми з ним просто лежимо разом в спалтеі і тихо-претихо дивимось мультик, вікна зашторені, двері в спальню закриті.

2. Їжа. Ще в Грузії він став гірше їсти. Тепер все частіше стало звучати “я не хочу” і “я не любу”. Так він у же має їсти на сніданок щодня щось інше, щоб не приїлось і не звучало відмови. То вівсянка з фруктами, то яєшня/омлет, то каша з молоком (вівсянка, гречка, рис, пшоно), то макарони з молоком. На обід якщо суп йому не подобається, то він його їсти не захоче. Любит суп зі сметаною. Менше трохи став любити борщ. Точніше один борщ може їсти, інший - ні. Хто як зготує. Так і сирники. Мої сказав не смачні. А бабусі Люди і Віки смачні (бо вони ж з домашнього творога смажать)). Гречаний суп і вермішелевий наче їсть. Ще любить пюре, рибу. А от м'ясо ні, котлети теж перестав особо любити. Гречку - ок. Плов - теж.

3. Гра. Зовсім мінімум часу став гратись сам. Весь час хоче гратися з кимось. То йому сумно, то “сьо мені робить?”, то “мама/тато/бабуся, ти хочеш погратися зі мною?” І як тут відмовиш, так же ж мило й чемно запитує!)) Бачу, що йому хочеться гратися з іншими, і може навіть трохи не так цікаво з дорослими, як з дітьми. Подружився з Тімкою - Поліни Яковенко (то його ліпший друг на це літо), вже не тікає до мене, коли той хоче його обняти, а коли навіть граючись штовхне його ненароком чи жартома, то вже теж не біжить до мами, а сміється й питає “Шо ти робиш?!”)) Також лишається люблв до іншої ліпшої подруги - Аріни (Альони Бевз), але часом у неї нема настрою гуляти з Адамом, а часом вона швидко переключається на когось іншого і Адама то дуже засмучує. Після трьох років я зрозуміла, чому дітей в 3 роки віддають в дитячий садок… бо раніше думала: та що, я не справлюсь чи що! Можна й в 4, і в 5 віддати в садочок. А тепер бачу, що йому стає нуднувато просто з мамою вдома. І тепер я й сама з нетерпінням чекаю днів, коли ходимо на заняття в Капітошку.

[mamaadama]

Адам в 3 роки

Вага - 16,9 кг Зріст - 100 см

В три роки до Адама вже можна звернутись з проханням, домовитись, пообіцяти щось взамін за щось. Але до істерик стало нереально помити голову. Раніше, ще кілька місяців тому такої проблеми не було.

Характер: 1) Сором'язливість Останні пару місяців в ньому прокинулась аж занадта сором'язливість навіть до добре знайомих людей, до яких він добре ставиться. Перші півгодини. Потім все стає на свої місця. Навіть подарунки на свій День народження він дещо соромився брати)). Посміхається, відвертається, за маму ховається :)

2) Протест Якщо запропонувати щось, то у 80% випадків Адам скаже “даяй нє” (давай ні). Ну крім поїдання смаколиків звісно)). Точніше не так. Якщо формулювання передбачає питання, де він сам вирішує, то відповідь може бути різна. А якщо ставиш перед фактом, то буде протест. За виключенням пари пунктів (підем в парк - це завжди да!). А так: “поїхали сюдою, Адам” - “Нє, мам, давай тудою”. “Давай їсти пюре” - “я не хочу пюре”

3) Дружба Протягом місяця вже подружився з Аріною, яка на місяць молодша. Раніше не було поняття “подруга”, “дружити”, “хотіти на мацданчик, щоб погратись там з кимось конкретним”. А тепер що не день, то “Мама, а Аніня вже є в парку?” або “давай Аніню сюді, до нас”. І за ручку її бере сам в парку (раніше нікому з дітей ручку не давав), і бігає за нею по парку

4) “Це моє” Проявляється не сильно, але проявляється. Може вигукнути на майданчику “ей, це моє!”, якщо хтось візьме його річ, але пищати, кричати, відбирати силою не буде. Возмутиться і може мені це висловити, типу мама, шо за дєла))

Знає: 1) вільно рахує до 5-ти; якщо постарається, то й до десяти, але часто до 10 йому лінь( Але цифри від 1 до 9 знає всі візуально й назви 2) букви - знає штук 10 твердо, і ще штук 5, якщо напрягтись 3) марки машин: пежо, кіа, опель, субару, тойота 4) якого кольору прапор України і Грузії, як називається наша країна і місто Ірпінь (Апень) 5) де мужик, а де жінка; тато з дідом навчили, що “ми ж мужики!” і все…понеслось)) 6) горщик! Точніше вже туалет) останні кілька тижнів, після повернення з Батумі Адам став і вночі спати без памперса,і гуляти ходити без (гуляти і раніше ходив), і в Капітошку без памперса пару тижнів. Так що півпачки залишку памперсів стоїть собі без діла вже)

Словечки: 1) Адаму простіше сказати “Open” замість “відкрий” і “фо” замість “чотири”, айс замість очі.

Пісіна - машина Сєсяяд - шоколад (вперше скуштував у 2 роки й 10 місяців) Зєзіна - журавлина Бая - “Барні” бісквітик Сісісєд - велосипед Комоні - макарони Копота - картопля Кетєті - котлети Омет - омлет Яся - яйця Босьць - борщ Суп Хіб - хліб Касясян - круасан ВОді - води Пісять - пісять А-а - какатт Куп-куп - купатись Мєтєті - маленький Біґ/ого - великий Мекеке - допомагати ГаЯть - гулять Навусісю - навулицю Кусьоцьок сию - кусочок сиру (дід Павло навчив, що місяць схожий на кусочок сиру) Зіка - зірка Місясь - місяць Соньце - сонце Сіко - світло Тема - темно

Все, щось далі пішли звичайні слова, нічого більш не згадується…)

[mamaadama]

Як минали наші дні в Батумі

Перший тиждень з нами була чоловікова мама. Останні три дні - чоловікова сестра. В середині на три дні приїздили друзі.

Коли ж ми були самі, то наші дні минали майже всі стандартно.

Коли прокидався Адам (десь о 8:30-8:40), тоді прокидались і ми. Інколи Андрій зранку йшов бігати, а я готувала сніданок. Поснідавши, ми з Адамом йшли на набережну (а це було просто перейти через дорогу), а Андрій лишався вдома працювати за ноутом.

Гуляли ми десь з 11:30-12:00 до 14:00-14:30. Одного разу лише пішли за Адамом удвох далеко від дому, і одного разу поїхали на автобусі три зупинки до нового парку в кінці набережної, а так тусили біля дому на морі. Перші півгодинки Адам давав мамі навіть трохи почитати книжку, поки сам грався на лавці машинками. Далі йшли до самого моря, кидали камінці у воду, фоткали шторм, знімали відео і засмагали носами і щоками, якщо була сонячна погода)) МамаАдама в той час відточувала скіли кидання камінців у воду “жабкою”.

Про погоду в Батмі в березні.

В середньому більшість днів погода була градусів 8-9-10-11 тепла. Біля моря був також вітер, а як тільки піти з набережної й перейти дорогу - піти у місто - там ставало тепліше на кілька градусів, а якщо сонячно, то й взагалі тепло. 

Як уже ми помітили за два роки, якось так в Батумі буває, що в першій половині березня буває більше теплих днів і часто навіть +17+20. А потім може прийти похолодання й дощі з +8. Тож перший наш тиждень з 7 по 14 березня, коли з нами була бабуся, було досить тепло, Адам ходив зовсім у плащику на світшот.

Потім почались дощі й похолодало. Тож коли видавався теплий сонячний день-два серед дощів і прохолоди, ми робили вихідний і гуляли всі разом з татком цілий день! Могли в 11:30 вийти з дому, а в 20:00 повернутись.

Це були прекрасні дні! Сімейство разом, сонечко, море, красиве місто, заходи на морозивко й на обід у місті, сидіння на лавці біля моря, тинянння вуличками старого міста! Мммммм... В такі дні Адама спати вдень не клали і ввечері в 22 год він уже казав, що хоче спати й швидко засинав.

*********** Післи прогулянки в звичайні дні ми обідали й клали Адамчика спати десь к 15 год він засинав. Засинати він досі любить переважно у нас під шум витяжки (знаю, це не правильно, та нам так усім зручно))

Я, поки він спав, теж працювала: займалась групами БілкаБук вконтакті й фейсбуці, інстаграмом. Інколи малювала. 

Коли Адамка прокидався десь о 17 год, ми вже або йшли гуляти всі втрьох, або якщо треба було готувати їсти чи просто відпочивати мені, то з Адамом йшов гуляти Андрій.

Вечеряти ми інколи заходилі в якусь кафешку, ресторанчик, інколи вечеряли вдома. І ще неясно, як було дешевше насправді) Бо продукти в супермаркетах у них в Грузії на порядок дорожче, ніж в Україні. А поїсти втрьох в кафе нам виходило на гривень 200, якщо без напоїв до відвалу! Якщо брали ще пиво, вино, чай, соки, то 250-до 300.

Тож наше життя в Батумі залежало цілком від погоди. Хороша погода - вихідний. Погодка не дуже - тато працює.

[mamaadama]

Мої топ-заклади у Батумі

Почну з їжі.

Правильні і найсмачніші хачапурі по-аджарськи в Батумі були в:

- Лагуна (стрьомна на вигляд хачапурна в напівпідвальному приміщенні, дещо темна й часто з запахом табачного диму, хоча там є й зала для некурящих, але я згодна, що хачапурі там таки одне з найкращих у Батумі!)

- Церодена (біля парку 6 Травня, двоповерхове сіре кафе, нам чомусь нагадало студентську їдальню, але хачапурі там було з правильного тіста й я змогла з’їсти ціле хачапурі сама)

- Sazandari (кафе обшите деревом, таке все ніби колиба, ціни реально дешеві, там зачасту багато чоловіків-грузинів сидять і хачапурі теж смачне, навіть без пива можна з’їсти мале ціле))

- Сан-Ремо (мажорний, такий більш святковий ресторан для бенкетів, на пірсі, там брала імерулі хачапурі, то теж було дуже смачне й правильне)

- Ретро - ні (після Лагуни в Ретро нам хачапурі сподобався менше: і аджарський, і імертинський, на жаль...)

Таке враження, що в Батумі монополія на ціну на хачапурі по-аджарськи в усіх ресторанах))) Чи то “гендель”, чи гламурний ресторан, ціна на аджарський хачапурі - 6-7 ларі малий, 8-9 ларі - більший.

Хінкалі, від яких не було ніяких неприємних післясмаків. 

- Adjara cafe (в центрі в старому місті за квартал від моря й морвокзалу, їли там їх рази 4-5 і лише раз попались дещо пересолені і один надірваний був, інші рази все було ок)

- Sazandari ( готують швидко! хінкалі були хороші, не розлазились, тісто не рвалось, дещо гостренькі була начинка, але загалом норм)

-- а от в Georgian Kitchen хінкалі мені відчувались потім ще півдня й самі на вигляд були не дуже((

Ціни на хінкалі теж у всіх кафе однакові по 0,6-0,8ларі за штучку (6-8 грн за штуку). Мінімальне замовлення: 5-6 штук.

Форелька!

Форель в Батумі недорога у всіх кафе й ресторанах: по 6,5-7,5 ларі (65-80 грн) за штучку.

- Adjara cafe (смачна, соковита, не засмажена класнюча форель на грилі!)

- Samikitno (біля порту на самому березі моря, цілодобове, ввечері грає заголосно живий музика, точніше співає і грає на синтезаторі, врахуйте, може бути не чути своїх розмов, немає зали для некурящих, котлетки точно були засмажені, шашлик не смачний, а от форелька була нормуль!)

- а от в Sazandari кафе форель була ніби просто смажена в чомусь (в борошні...?) і не дуже((

- в італійський вежі-ресторані на набережній була лише барабулька, форелі двічі не було, як ми заходили, бо на барабульку була ліцензія, а на форель ні, там де вони закуповують її. Барабулька один раз була чудова! а інший чомусь не дуже...

***

Ще дуже приємний, лаунжевий ресторан нагорі вежі алфавіту, там правда ціни на порядок дорожче, але щовечора він обертається навколо своєї осі і там грає релаксова приємна музика і сутінкове легке освітлення. Я таке люблю)) Порада: якщо хочете побачити більше з вежі алфавіту - підіймайтесь, коли ще світло, бо вночі добре видно з неї лише оглядове колесо і шератон)))

Далі магазини одягу

Так як наша валіза загубилась і ми прилетілі з +7 в +17, то довелось купувати одяг на перший час. В батумі є багато недорогого і непоганого одягу турецького.

- Waikiki (великий магазин неподалік від мечеті в старому місті, є жіночий, чоловічий і дитячий відділи, там ми і скупились по повній) Для прикладу, кедо-мокасини чорно-білі 190 грн, 5 пар шкарпеток коротких білих 90 грн, футболка чоловіча - 100 грн, кардиган тонкий 270 грн, кросівки з текстилю дитячі 270 грн, жилетки тонкі такі синтепонові - 470 і 670 грн, тонка кофтинка лонгслів жіноча ост.розмір S - 120 грн))

- Не пам’ятаю назви, здається якийсь BrandHouse може... На вул. Gorgiladze, 78. Двоповерховий теж великий магазин з недорогим відносно одягом по типу нашої terranova чи calliope. Вибір джинс - величезний від 350 до 800 грн. Світшот купила там за 220 грн. Спіднички по 300-490. Довгий-до-колін-піджак-без-рукавів made in Georgia з якісного матеріалу - 700 грн. Светрики по 190 грн (бо кінець сезону певно). Чоловічі кожанки від 600 грн до 1800 грн

Чурчхела

Єдина найсмачніша чурчхела на весь Батумі - в маленькому магазинчику навпроти цирку на вул. Baratashvili. Купували і в супермаркеті, і на базарі, то в цьому магазі, хоч і дорожча трохи, але завжди свіжа, м’яка, не така крохмалиста чи що, і взагалі зе бест! Коштує від 25 до 35 грн за штуку. З грецьким горіхом дорожче, ніж з фундуком.

Морозиво

Найкраще морозиво в Батумі - Luca Polare. На ньому так і написано the best ice cream)) Минулого року ми думали, що найкраще морозиво біля астрономічного годинника у маленькій морожениці жіночки, яка розповідала, що їздила в Італію вчитись робити справжнє італіське морозиво. У неї ще італ.прапор висить на її закладі. Та ні! Лука Поларе перевершів наші очікування. Спершу мене вразіло морозиво з чорної смородини. Це не сорбет, це молочне морозиво, але зі шматкамі смородини і коли його їси, то відчуття, ніби ти їси смородину! Так само з банановим! А як воно пахне самим смачним бананом на світі!!! Бананом з мого дитинства! =) 

Ще брали ківі і малину - всі у них просто нямочка!) І саме кафе непогане. Ціна за велику порцію, яку інколи самому й доїсти важко - 29 грн.

Ринок

Ринок, на який їздять всі за пордуктами, знаходиться біля Батумская сортировочная станция жд і готелю Боні і називається на гугл-мепс - Parekhi. Там два поверхи, він критий і має кілька зал (м’ясо, кури, сири, овочі типу картоплі, буряків, овочі типу помідорів-огірків-перців, другий поверх - чурчхели, мед, тклапі, горіхи, сухофрукти, крупи. Навіть, якщо нічого не хочете купувати, з’їздити подивитись туди можна (все одно щось купите)))

[mamaadama]

Наше життя 1 місяць в Батумі (Грузія). Ч.1.

Рік тому в 2016-му ми з чоловіком удвох на 8 днів злітали в Грузію, про що давно мріяли.Відвідали Батумі, Тбілісі, Кутаїсі, але саме Батумі закохав нас у себе. І я тоді дивилась на молоду маму з малюком на широченному гальковому пляжі і мріяла так приїхати сюди з Адамчиком. Тоді першого-другого березня тут було +23+25  градусів вдень на сонечку! Та мама сиділа і читала на березі моря книжку, а малюк стояв і кидав камінці у море. Ідилія! 

І от рівно через рік ми з чоловіком (яка ж я щаслива, що він у мене, а я у нього такі легкі на підйом і хоч трішки маємо однакові бажання і пориви) вирішили поїхати в Батумі вже з Адамчиком - пожити там з місяць.

По-перше, спробувати жити далеко від рідних, в іншій країні, де нікого не знаєш, де лише ми втрьох. Як ми справимось з таким викликом. А по-друге, просто пережити десь в кращому місці наш слякотний холодний березень.

Тож планувати нашу поїздку ми почали десь за місяць. Почали з пошуку житла на airbnb.com. Спершу побачили, що квартиру можна зняти на березі моря за 300-400 баксів, двокімнатну на березі моря. Хоча ні, більшість були все таки студії, де спальня відділена стіною, але дверей не має. А це для нас було важливо, щоб мати змогу класти Адама вдень спати і самим займатись своїми справами, не боячись розбудити його.

Десь за днів 14 купили квитки на літак. 1 квиток на 1 людину в один бік вийшов нам 1575 грн (що було найдешевшим варіантом з можливих перельотів з Києва в Грузію з багажем).

Ще з нами на перший тиждень летіла мама чоловіка. 

В аеропорт ми приїхали за 2 год до вильоту на початок реєстрації, отримали свої три місця поряд для мене, Андрія і Адама, бабусі найближче було - через 4 ряди. 

Сподобалось, як в Борисполі ставляться до діток. Весь персонал привітний, чоловіки на митному контролі посміались Адаму і навіть чіпали за щічки, дівчина на стійці реєстрації видала навіть на Адамчин рюкзачок бірочку, хоча спершу сказала, що діткам можна й не чіпляти)). На паспортному контролі дівчина-прикордонник привстала зі свого стільчика, покликала його “Адам, привіт! З ким ти сьогодні летиш?” У черзі на митний і на паспортний контроль нас направили у віп-чергу, де мало людей. Коротше, все було круть!

Єдине, що Адамчик дуже засмучувався і копилив свої губенята, коли у нього треба було забирати рюкзачок з машинками і його улюбленого михасика на всякі просвітки. Раз навіть ледь не розвернувся і не пішов геть назад в іншу сторону)))

Пройшовши всі контролі, ми сіли в кафешку поїсти, Адаму я брала їжу з дому в пластиковій тарілочці з кришкою. Також у нас не забирали ні воду в пляшці 0,33, ні їжу - певно, бо ми були з дитиною.

Доволі швидко нам треба було вже йти на посадку. Адаму подобалось котити валізку бабусі весь час іще.  В автобусі до літака нам теж поступились місцем.

В літак Адам зайшов з цікавістю, все розгялдав. Вставати і бигати по салону під час польоту бажання не виявляв. Прістибнувся теж, як мама і тато сам навіть. При зльоті вушка йому начебто не закладало, я лише пару ковтків воді давала йому. У викно дивитись було, на жаль, вже темно. 

2,5 години польоту пройшли нормально. Якщо чесно, чим розважати дітей 5 і більше годин в літаку я не знаю і мабуть би поки не ризикнула летіти так довго і далеко. Але 2,5год - цілком ок) Адаму було на момент польоту  2 роки й 10 місяців. Летів Адам про всяк випадок у памперсі, але все одно ходив в туалет разок з татом. 

При посадці, видно, таки вушка йому закладало сильніше і пити водичку давала йому кожну хвилину практично. Частково намагались відволікати іграми на айфоні, але грати він не дуже хотів і тер вушка. Не плакав і не вередував. Певно, бо просто не розумів, що відбуваєьтся і добре це чи погано)).

Сіли. Всі аплодували пілоту. І Адам аплодував =) 

Висновок: цього разу Адаму все було цікаво. І як пасок застібається, і що там за вікном за крило літака, і як світло вмикається, і чому так багато людей і чому вони всі сюди і де море)) . Головне набрати багато розваг і розваг різного плану. У нас були й журнали дитячі з наклейками і різними завданнями, і машинки, і ігри на телефоні, і міні дошка для малювання, і книжечка. Погрався всім. Головне #2 - відволікати від страху і шуму при зльоті й посадці, веселитись, казати "о, так швидко їдемо, дивись, як прикольно! Зараз будемо плескати дяді-пілоту, що він нас привіз" тощо.

Пройшовши паспортний контроль в Кутаїсі, ми з Андрієвою мамою і Адамом пішли на автобус Джорджиан бас, котрий мав нас доставити в Батумі. Андрій чекав на багаж (одну саму велику і саму важливу валізу нашу загубили, до речі, і їхати по неї довелось Андрію в Кутаїсі через 4 дні). В бусику я з Адамом сіла на двох сидіннях поряд ( ми взяли на нього квиток за половину вартості) і він одразу вмостився на мені спати і проспав десь 1,5-2 год, поки їхали. Взагалі дорога зайняла десь з 2:10 до 4:20 і на таксі ще хвилин 10.  В Батумі від Редісона, де нас висадив Джорджиан бас, ми взяли таксі за 5 ларі (55 грн) і доїхали до квартири на Руставелі на самій набережній моря. Там нікого не було. Ми подзвонили Нані і вона через хвилин 7 була на місці. Дуже привітна жінка, дуже хороша квартира, все показала, розказла і ми полягали спати. Квартиру ми, до речі, зняли таки в результаті за 480 дол. Бо ті варіанти, що нам підходили дешевші, якось самі собою відпадали, то їх знімали на довший термін, то прямо у нас під носом бронювали, то виявлялось, що там є якісь косяки в них, які нам не підходили(.

Нам треба було від квартири: інтернет, витяжка, окрема спальня, нормальний холодильник, плита, наявність пральної машини, бажано ванна (але не критично), Андрію ще був потрібен вид на море з вікна і робоче місце (повноцінний стіл і стілець). Тут все це було і ще й нам доставили дитяче ліжечко в квартиру без доплати і включили комуналку у вартість, крім газу.

Отака була наша дорога і вибір житла. Далі буде... 

[mamaadama]

Новий словничок Адама в 2 роки 8 місяців

Ної - новий Нось - знов Тебую - цибулю Ококок - огірок Тіка - тиква Отак - літак Дзіп - джип Даяй - давай Багага - багато Апака - лопата Чай - чай Койо - коло Котуту - трикутник Міка - Міккі маус Писясь - михась - ведмедик Косюсю - конструктор Вєга - лего Вєя - Вера Зьоко - жовтий Зеєна - зелений Синя - синій Сія - сірий Бєя - білий Чьоній - чорний Єїна - ялина Їсь - лис Діді мойозь - дід мороз Айо-айо - телефон Бабусю - бабуся Сама ого казюзю - сама велика калюжа Дьом - йдемо Всяйяй - вставай Ді - йти Моко - молоко Кася - каша Айс - очі Яма - яма Мизя - зима Сісь - сніг Брррр - холодне Ах-ах - гаряче Туууді-туді-туді - вииисоко-високо Нізь - вниз Пуп - живіт Нога - нога Яка - рука Попа - попа Пусюн - пісюн )) Тканіня - тканина Ніка - нитка Біка/бєка - білка Таці - танці Єєє Бас - yellow bus Біндінь - мандарин Апесін - апельсин Кася - каша Ананас - ананас Кую - куля Дінь-дінь - трамвай Отак - літак Бас - автобус (bus) Чонан - човен Бадан - баран Пес, сабадя - пес

[mamaadama]

Прийшов етап, коли перед сном він уже просить розповідати казки. Коли на прогулянці ми вчимо марки машин. Коли засинати треба лише з улюбленими іграшками. Коли за день треба відповідати на тисячі "чому?" і "чому нє?" 🤓 Коли доводиться рахуватись із "я не хочу те" їсти і "те не хочу" і я "не хочу ням-ням". Коли прийшла любов до лего і пазлів. Коли можна попросити допомогти дістати і розвісити прання чи самому помити руки. Коли можна домовитись (а можна й ні, це як пощастить😄). Коли він може почути і повторити будь-яке слово. Тому треба бути обережними у висловлюваннях 😎 Коли може образитись, але намагатиметься не розплакатись всіма силами! Такий він стає цікавим з кожним місяцем... ☺️ Наш #адам_андрійович. #дітиірпеня #мійсин #ірпінь #instalike #instagood #instakid #2year8month #2роки8місяців #myson #mykid #boyandcar (Покровський)