march-of-the-autumn - Tumblr blog

[march-of-the-autumn]

я дуже люблю ці штуки!!

[march-of-the-autumn]

підходить кінець листопаду.

я не розумію, як я могла не помітити, як швидко пройшла моя улюблена кохана осінь, і де вона всі поділася.

вочевидь, побачу потім, як це стається зазвичай, хоч це і дещо сумно.

але ця осінь справді багата на "вперше", багата на стани і думки, на щирість, на тепло і зовнішній холод, на людей і сльозки.

я пішла на вокал, познайомилася з цікавезними людьми. тепер я там граю на гітарі, і співаю у другом голосі.

я була у києві, ходила по барахолці, їздила з прекрасними людьми, рідними тепер боже, у карпати малювати.

розбалакувалася зі вчителькою з художньої. багато.. по багатьом питанням, з сумом, але вона тримається, і радіє юлія вікторівна - ви краща викладачка, кого я могла зустріти, і в кого могла б учитися.

я їздила на робочу до дівчини на прізвисько живодерка, я розказувала багато багато злюці і жені, я ходила по чарівних місцях і будинках з мухою, їздила в приднік з рибосомою і проводжала настю.

я люблю цю осінь.

але шось явно не так.

27/11/23

[march-of-the-autumn]

я вибігла на вулицю. жовте світло, перетворююче очі на янтар, і зігріваюче руки, засліпило мене, змусивши затамувати подих. пара з рота, і все ж таки все пронизане холодом. та вічне питання - що я можу для них зробити?

тоді на мені було пальто. без світла фар навкіл була видима темрява, гарними відтінками відбивався на всьому червоний виноградний колір. трохи розвертаючись із сторони в сторону, моя лопатка крутилася о металеву трубу, на яку я оперлась. думка про те, що слова, що були від неї до того, повторяться, була правдивою. перші сплески думок у голос обов'язково наглинаються нічними прибоями ��ильних хвиль. та все ж - що я можу для неї зробити? без брехні, з руками круг колін, чиста правда, неясно подана через страх збовтнути чогось чи бажання показать все правильно. руки на руки, червоними костяшками, і щирі посмішки, най би завжди такі були

і перша тонка строчка, про почуття. шок, не чистий, не розуміння, чуже і неясне почуття. і велике зізнання. від якого не стало легше, проте, ми квіти. магнолії. двійний шок, не розуміння.

19/10/23

[march-of-the-autumn]

напевно, друзі - найкраше шо є в моєму житті. ті самі люденьки сонечка, всі побиті і скалічені, просто надзвичайно стійкі, добрі, всі дуже дуже різні, чарівні.

я так їх всіх люблю - їхні думки, інтонації, рішучість і страхи, їхні руки і носи з зубами, їхній сміх, вітання з кожним і з кожним прощання. окремо.

люблю творити з ними дурню, люблю говорити на серйозні теми що торкаються того що зараз, чи того, що легко може промайнути коли небудь років через п'ять.

люблю коли я їх розумію, люблю коли вони в порядку, люблю коли вони можуть сказать шо хочуть і себе ж не гризуть

мої сонечка♥

[march-of-the-autumn]

отож бо, був у мене день народження, купили гітарку. електро красуня, чорна і вигляда суперслей, наче на ній можно рубати метал

я не вмію грати на електро гітарі, на звичайній тільки зажимаю акорди, іноді перебори шось намагалася грати, але рідко і рідко виходило

дуже хочеться принести її до нас на вокал, підключити і подивитися шо я можу і шо вона сама може, бо вмикати її вдома гучніше за якийсь негласно визначений поріг страшно

насправді я дуже люблю дні народження, хоч цей взагалі ніяк не сприйнявся, наче просто пройшов - і забавно і дивно. насправді, прикольно, шо мені 15.

мені 15

[march-of-the-autumn]

нну.. почати навіть не можу

я пішла на вокал. дві дівчинки з пленеру кликали туди і мене і подругу, і от врешті десь з якогось вересня мене туди і привели

весь колектив магічний і зачарований, незрозумілий, страшний, добрий і надзвичайно цікавий. дві дівчини які нас туди покликали грають на інструментах - одна на барабанах, інша на маракасах, також є басистка, гітаристка, клавішнікі, інші співають.

спів для мене - шось, де ти як морква на тарілці з горохом, брокколі, зеленою цибулею і петрушкою. наче нічого такого, але ти явно не в своїй тарілці. хоча співати мені подобається, особливо коли мене ніхто не чує, хоч на це і нема причини, просто я чогось боюся в цьому, я не знаю?

проте там чутка вжилась. як мінімум люди, якось всі розуміють, чи шо. сходила пару разів, співаємо цей крузен фор е брузен, хай ніхто і не знає шо таке крузен і хто такий брузен. вию підвиваю два кольори мої два кольори, шось ше.

проте, може це не в натурі моїй, та я не в вокал. от ну.. може це через той страх співати чи ващє балакать, мені хотілося підійти до діда і спитати в нього, чи можу я взяти гітару. але дід вже зайнявся вокалісткою, і я промовчала, кінець заняття, і якби, пішли. потім мене не було і я захворала.

та все одно хотіла спитати. як я знала він повністю виростив ��асистку, у нього кілька електро і просто гітар. да і ващє, просто спів я надзвичайно поважаю, та себе там і уявити не можу. мабуть:/

та далі, трохи хрипа, та в в середу, я прийшла з готовими силами співати про двокольорових крузенів брузенів і взагалі доволі сумувала, якось. дід сказав мені відсісти, бо я можу всіх позаражати. абсурдна штука, але мені лінь розписувати хворобу.

зазначу, що басистка - моя знайома з дизайну, тож шось про мене знала. спитала, чи їй не здається, що я грала на чомусь, наче, на гітарі. гітара. перше, що промайнуло в голові. коли ми бачилися, я не грала. у відповідь слова змішані, граю, та ти не могла знати. слова гітаристки - дайте гітару, мені легше буде

дід насупився. гадаю, думав, шо я буду як морковка тільки на чомусь не більш контрастному. але, він сказав чесно - я його здивувала. типу молодець, ще й джордж майкл і джаст зе ту оф ас, назви на пам'ять лишу. проте.. враження такоє. спасіба шо я маладєц, але таке.

я допишу. бо наступна частинка про враження від електрогітари, і для цього я і писала це все

[march-of-the-autumn]

мур мур мур вони дуже гламур!

дві персонажки, мирьокуна га та жінка з курячими лапками, мої красавіци

[march-of-the-autumn]

сьогодні познайомилася з чарівним баристою унції, арсеном. після того ішла по вулиці з таким задоволеним обличчям, зі справжньою щирою посмішкою, бо намалювала йому і унції малюнок, і попила смачної комбучі. він нам із сестрою і її хлопцем ще й цукерок які вже з вітрини прибрав віддав, господє, такий хоро��ий він! справді, цікавився кому з людей як кава, робив щось міцніше чи легше за вподобаннями, у мене підійшов спитав як справи, коли я малювала, тоді ми й розговорилися. і про каву з іншими чуваками цікаво філософію розказував.

раніше я вважала своєю улюбленою кав'ярнею ейт - на гоголя, з красивими вікнами і оформленням інтер'єру, мені там подобалося. нещодавно, зайшовши туди знов я цього зовсім не відчула - стало чимось іншим, не для душі. місце дуже приємне атмосферою, в нього наче можна сховатися, але шось не то. але от унція, не дуже мені за розміщенням, але так запала в душеньку шо думаю треба буде ще туди навідатися, перевірити

і от тоді так добре було. а потім знову, нічого не хочеться, нічого не можеться, тільки б щоб мене не існувало. всі незадоволені і вимотані. а я як неясно шо, нічо не роблю і без сенсу.. та зараз пройшло, і я просто думаю яку пісню поставити. грала тремпелд андер фут - лед зеплін. якесь підозріле безсоння..

3/9/23

[march-of-the-autumn]

щось малюю

насправді я типу художник.. у цьому році перейду у 4й клас художньої школи, а цей блокнот - 27й.

сьогодні перше вересня. зовсім не відчувається. але раптово та епічно прийшла осінь - з самого ранку похмура погода, вдень дощило.

мама сказала шо я стала жахливим підлітком, але подала це в такій формі що мені аж смішно стало. типу, серйозно?))

можливо з осінню мені стане ліпше, бо.. останніми днями шось якось дивно все.. аааа

[march-of-the-autumn]

27/8/23

я зрозуміла, який у мене улюблений вид танців

це не швидка сальса, не бачата, не хіп-хоп і не складні брейки, не степ, не танго, з яким я колись порівнювала водіння машин, не хаос і не джаз фанк. це коли ти береш людину за руку, і ви починаєте бігати і кружляти, просто розмахуючи руками, плавно і спокійно переставляючи ноги, під чиюсь із вас музику. легкі погляди і повітряні рухи.. і посмішки, коли дивишся у очі партнеру-танцюристу.

вчора я зустрілася з подружкою, одразу, після того як приїхала з походу, і біля якогось дерева між панелькою і приватними секторами ми танцювали під якусь пісню з брейкін беду, ех, муха!! ось це, мабуть, і є магія

[march-of-the-autumn]

давно не було такого, не впевнена, що коли небудь було взагалі. останнім часом, після того, як я повернулася з пленеру, у мене зовсім пропали емоції. та скоріше, навіть, їх вираження. я відчуваю сум, але я не плачу. у мене нема істерик, але я відчуваю відчай. я відчуваю невимовну злість, але не б'ю стіни і не стою зі стиснутими зубами у ванній кімнаті. радість.. я гуляю з друзями, та ��ідчуваю тільки що більше втомлююся, і ніяк не проявляю задоволення від прогулянки. задоволення чи зацікавлення процесами будь чого теж зникло. я можу взяти книгу, почитати, покласти. і що? ну, і нічого. нічого не змінюється. взагалі. я роблю печиво, їм печиво, ну, і теж нічого. прибирання, як і раніше, відсутнє, тільки я ще і нічого не кажу матері, просто гаразд, я приберу, і не прибираю. мені потрібно чимось затьмарити розум, чимось зайнятися, бажано, щоб дотерпіти до кількох зустрічей. ще, гадаю, на користь піде похід у серпні, бо там теж ні про що таке не думатиму. головне не пропустити день народження однієї дівчинки, і приїзд ше однієї додому. треба щоб щось вивело мене на емоції. якщо це не зробиться істерикою чи однією з зустрічей - я не знаю що робити далі. мене навіть музика і гра на гітарі нічо не викликає. але як мінімум я попросила мати записати мене до зубного. це вже щось. хоч я і не казала, які мої "симптоми".. ее.. то мабуть і на краще. але мені все одно хріново

27/7/23