notallanpoe - Tumblr blog

[notallanpoe]

я співатиму тобі серенади, коли прокидатимешся чи йтимеш спати. я співатиму тобі все, що захочеш, навіть про примхи, які нам доля пророчить. я співатиму і в радості, й в горі, тримаючи в своїх твої долоні.

(do not repost or use!)

[notallanpoe]

вік в самотності відбувши, людина забуває себе. посмішка її не така вже, в очах немає вогню… душа її теж, така ж, промерзла й зовсім сира; обтяті в неї обидва крила та під ногами не тримає земля. кульгаючи, зі сльозами блукатиме вона далі світами.

сама.

(do not repost or use!)

[notallanpoe]

що буде вранці, коли я прокинусь? брудні вікна, квіти на столі, а там ще лист з ними і сум якийсь… яку ж відповідь дати долі такій? тільки но паперу торкнуся, серце кинеться навтьоки. що станеться, якщо я раптом зірвуся? нашкоджу, либонь, лиш собі?

залишаться й від мене одні тільки рядки.

(do not repost or use!)

[notallanpoe]

а ти танцюй, танцюй, танцюй, як тіні грають на стіні, життя своє малюй, пильнуй, мов зорі, що падуть у вишині.

(do not repost or use!)

[notallanpoe]

земля палає під ногами та я тримаюсь наче ще, хапаючись знову руками — рятуючи себе мечем.

тобі не видно, але може я лезом ще разок змахну, якщо воно мені поможе… якщо я, звісно, не помру.

(do not repost or use!)

[notallanpoe]

болить голова. не дає заснути. болить голова. завтра рано вставати.

треба знеболювальне. в темряві шукати. треба знеболювальне. випити й спати.

болить голова. неможливо терпіти. болить голова. лишилось тільки запити.

ковток води. і таблетки нема. ковток води. ще один, до дна.

болить голова. знову і знову. болить голова. може через втому?

я не знаю. треба прилягти. я не знаю. вимкнути б всі думки…

болить голова.

болить голова…

(do not repost or use!)

[notallanpoe]

я танцюватиму в вогні з тобою чи без тебе, коли минатимуть ті дні непрошені, шалені.

так, це дурня, я знаю, воно і очевидно, але чогось питаю… вкотре. безупинно.

наче так треба, наче це і є життя: політ вічний до неба без жалю й каяття…

я побіжу у воду блукати поміж хвиль, сміятимуся знову, аби забути біль;

я зістрибну зі скелі, щоб дихати всім тілом, я загублюсь в пустелі і стану вільним звіром…

я зроблю все, повір, з тобою чи без тебе, напишу навіть твір, де ти помреш за мене…

жорстокий жарт, еге ж? та це лиш на папері у мене нема меж, і всі відкриті двері.

це нонсенс, так, абсурд, моя фантазія, уява, прокляття чи то блуд… та я б те пам'ятала.

воно мені не треба, я хочу все забути. пропасти на дні пекла, нарешті вже втонути…

і танець цей останній з тобою поховати. світанок оцей ранній як лист твій розірвати.

тож думай як завгодно, кажи що собі хочеш — тепер це не істотно. мене вже не повернеш.

(do not repost or use!)

[notallanpoe]

скажи. що мені написати? що створити з рядків божевільних? я пишу, аби тільки писати, роблю, як душа схоче робити.

та бажання глухе і сліпе, справді наче зовсім дурне... я не знаю, що з ним робити, я не знаю, куди його діти.

я хотіла б дати собі відпочити, трохи подихати, трохи поспати... я хотіла б. але не можу. я так само живу, але не вивожу.

мені набридло, мене все дістало — знову залишиться поховане ідеалом, картиною того, що треба завжди всім, однак, на жаль чи на щастя, ніколи не мені.

заборона на забороні і посмішка зверху, наче я не людина, а лише шмат паперу: свідоцтва, паспорти, документи, подяки, грамоти, огидні конверти...

я забула це все ніби давним давно, мов вранішній сон, мов найнудніше кіно, але ось. знову тут. згадую моменти, складаю до купи ненависні кадри.

я не режисерка, та чомусь намагаюсь, я й не поетеса, проте все ще стараюсь... душі хочеться пробувати, хочеться плакати і страждати,

хочеться жити, а не існувати, тому... зрештою, хто я така, щоби їй відмовляти? я не бачу сенсу, але начхати, я боюся продовжувати, та не стану тікати,

мені без різниці. чи тобі ж бо не знати... тож скажи мені врешті, що мені написати?

(do not repost or use!)

[notallanpoe]

Все, моя вогняна пані закінчена, вона наче Перелесник у жіночій подобі.

Сам собі підспівувать не стану, Ні за що себе не прокляну – Буду славить голубі тумани, Гіркоту приємну полину.

Буду шаленіти від любові До моїх прозорих сіл і міст І шукати в кожнім людськім слові Потаємний і великий зміст.

© Василь Симоненко

[notallanpoe]

тікай чим скоріш. вона відьма, якої немає сильніш навіть за межею світла.

не жартуй з нею — не легковаж, бо зрівняє з землею, мов темряви страж.

їй це раз плюнути, махнути рукою — тобі ж злягтися навіки з землею святою.

подумай двічі або не думай нічого, заплющ свої вічі чи дивися додолу.

головне, не на неї, не на її корону, бо сполошаться феї обабіч трону.

тобі бачити і не треба, лиш просити прощення: за грішного себе і втрачене милосердя.

вона просто посланиця неба, котру зрадила твоя совість, управителька пекла, доля і невідомість.

вона богиня, якій ти не молився. святиня, з якою розсварився.

тож ліпше не питайся — тобі не допоможе. біжи й не озирайся, поки іще можеш.

(do not repost or use!)

[notallanpoe]

у темряві ночі зірок не кляни; заглядаючи в очі, геть мене прожени.

в темряві ночі ніхто не буде шкодувати: стане легше, не доведеться страждати.

тільки за мною не йди та обіцяй не шукати.

(do not repost or use!)

[notallanpoe]

серйозно, ти можеш трохи помовчати? сильно дратуєш своїми думками. кому воно треба? нащо те казати? не знаєш, знову розводиш руками...

давай но вирішимось тут і зараз: де межа, а за чим уже вільний політ. пробач, така потреба склалась, аби знов не слухати про пустоцвіт.

не думай зайвого, це не в образу: просто всі твої ліричні відступи займають занадто багато часу. і сил. наче переорати за раз всі степи.

я не маю нічого проти тебе, однак... проте. дуже багато але. не закочуй очі, не треба, це діло зовсім просте і дурне.

кажу те, повертаючись до теми, чого ти не можеш, на жаль чи напевно. я не хочу шукати там, де нема проблеми, як робиш ти — безперервно.

(do not repost or use!)

[notallanpoe]

і словом не промовлюсь про те, яку комедію я грав. повірте, на віки замовкну, бо тільки гляньте, ким я став:

без волі мрець та забуття німе; яким би людям не здавався — серце моє давно вже не живе, та лиш на тому я й тримався.

відмовив вам, як і своїй неволі, та почуттів не зміг сховати — красивими словами давно хворий і таким буть мені теж не звикати.

ми могли б стати гарними товаришами, що один за одного б навіть вбивали... шкода однак, нема чого казати. самі погляньте, ким ми стали.

договір наш вами величався, та перемоги в нім не видно й сенсу теж. звісно, ніхто ніде не прибіднявся, однак чомусь хвилююсь я без меж...

вистава пекельна й для чого? щоб принизити чи освятити? ви змагаєтесь з самим богом, що не міг ні зцілить, ні простити.

але це все нудьга, ви знаєте теж: самотність ота й інші муки приносять кожному смерть — такі в долі вже нашої трюки.

ви знаєте, тривожні є судні дні, їх сіра нудна переписка; ви знаєте, ваші плани великі такі... й совість ваша кришталево чиста.

людей врятують молитви та навіть вони не полегшать страх. безглузда війна й усі битви... вони — єдиний наш крах.

мені шкода, й рядки оці не мають сенсу, хоч пишу в журбі собі ж на зло... ваші слова знов набивають собі ціну, й руки тягне до ножа — воно само.

я знаю, що я дико вам байдужий і гідний, може, тільки на словах. світ ваш, на жаль, також граничний та й він живий лишень у ваших снах.

(do not repost or use!)

[notallanpoe]

трясця твоїй матері. на вірші немає сили, щоб якось всі ті емоції в них разом втопити,

нема терпіння й витримки, взагалі нема нічого, що могло б допомогти вірити в благий кінець усього злого...

(do not repost or use!)

[notallanpoe]

цікаво? що значить "цікаво"? якби ж я те знала. просто цікаво. ні більше, ні менше. всього одне слово.

цього вистачає. а якщо ні? то що мені з того? хай тоді скаже, хто знає. я сказала достатньо й не стану казати знову.

семантика образів чудова річ: шукай контекст, якого нема, кричи, руби голови з пліч, чіпляйся за слова — та сперечайся хоч всю ніч!

це безглуздя — повна маячня, але мені плювати, це все чортівня. можеш навіть більше не питати: проблема то вже не моя.

(do not repost or use!)

[notallanpoe]

i am the devil, u might say… i am the devil of ur pray — u cried for me and there i go to grant ur wish with melted snow,

with burning blood ready to dry, to fall without a single try… that's tragic, i suppose. but no. i can not feel, u must know

or, i guess, u rather should — in other way it would be rude to call me demon — living sin — and not to care about a thing.

i am the devil, am i not? dear friend, have u forgot? sorry, well, it may be hard to keep all truth with no reward…

i feel sorry, really sorry, despite the fact i needn't worry. let's wipe our tears, get up. we need ourselves to stop

and talk as friends once more — at least so we swore. i may be devil with no right to live, but still. i want u to believe.

me or our almighty lord? decide urself to leave that sword u hold right now as deadly threat in shaking hands or to forget.

what's that ur soul desires the most? where are you looking? are u lost? u call me sinful bloody beast — the worst of any to exist, —

so why ur eyes avoid mine? why there's a pressure on ur spine? are u afraid, my kindest friend? breathe out then. there is no end.

i am the devil, as u claim, i am a sin and have no aim. but i loved u then… sincere. if child of hell may even dare.

(do not repost or use!)

may be lowkey bad, cause i'd never written in english before, despite that's my second lang, huh.

українською мені писати до вподоби більше, тож такі експерименти, певно, повторятимуться не часто. але, варто відзначити, це було цікаво.

[notallanpoe]

синій — колір аристократії, колір безмежного багатства… усього того добра.

він личить тобі, рисам твого обличчя, твоїм очам і лагідній усмішці, що пророкує дзвінкий сміх… навіть журбі твоїй пасує та усім іншим з найтемніших почуттів, що можуть тільки уміститись в твоїй світлій голові.

синій — колір радості й любови, хіба ні? ті почуття течуть рікою, ширяться морем, небом… та за сим, в прозорості ховають глибину та решту долі. ніби зовсім ні при чім.

синій — колір влади, і ти сам знаєш чому так, чому він ллється оксамитом, вкриваючи багряні ріки мов налякане опісля витівки дитя, мов матері рукою й словом; чому він сипеться в долоні прахом, лягає тінню сподівань. а справджених чи ні? судити лиш тобі. глянь сам.

синій — слід утоми під очима в час палких молитв, пульсація тремтячих вен під шкірою блідою, де курсує кров. такого ж самого відтінку, правда ж?

синій — шепіт смерті, відбиток сирості могил. полишений лише для знаті, він прикрашає увесь історії жахливий тил. і в'яже полотном по саме горло, лишає слід. відбиток марева кошмару серед вбезпечених спокійних сновидінь.

синій… синій, синій, синій! мороз і холод посеред багаття, зірваний голос зі страху… в гарячці, так, через якусь хворобу… сказати ж легше так, аніж інакше.

брехати дійсно легше — краще, — вигадувати гарні епітети, мета��ори, зрівняння… усе. усе, усе що тільки можна, що завгодно, аби лише не звати речі їх власними ненависними іменами. не нагадувати. тримати в строгому секреті. під замком в обмеженій кімнаті… і тішити простуджену свідомість красивими наївними байками.

бо синій — лише колір — породження фізичних звичайнісіньких процесів, просте сприйняття і відображення в сітківці ока, що як і попередній символізм, — ілюзія, не варта згадки,

що лиш бруднить похилену корону, меч… і вдавано важливу королівську честь.

(do not repost or use!)