solomiya14-blog - Tumblr blog

solomiya14-blog · 8 years ago

Text

Не люблю писати і говорити на такі теми але як писати, так писати!)

Зустріч наша і знайомство з ним було не заплановане і звалилось на мене, як з ніг на голову. Це те, чого я так не хотіла , та й принципі ніяк не очікувала. Через 2 місяці я мала їхати в інше місто, в іншу область на навчання і аж ніяк не хотіла лишатись в свому місті чи районі, думала знайду там хлопця, переїду, робота, навчання, загалом звичайне життя, тільки подальше від свого міста і старого життя, та не тут то було…

На середині червня, після закінчення сесії в коледжі, я почала шукати якусь роботу на літо, та щось нічого не попадалось, та якось до мене подзвонила знайома, з якою я була в одній організації, але ми майже не спілкувалась і сказала, що треба зустрітись, я погодилась, але думок було безліч на той рахунок, так як я і поняття не мала, що вона від мене хоче!

Якщо коротко, то вона мені запропонувала роботу і я погодилась.

Ми працювали в офісі, там було багато людей моєї вікової категорії, старші і молодші. Одним словом- колектив мені сподобався, хоч перший час було трошки напряжно.

Він був самий головний в офісі(та й зараз є)- структурний нас всіх, з усіма важливими питаннями, які не могли вирішити інші потрібно було вирішувати з ним. Звичайно він мені спочатку не приглянувся, худорлявий, не сказала б, що дуже високий(десь 175см), здався високомірним. В офісі було багато симпатичних та цікавих людей, та й я не відносилась до цього надто серйозно, так я знала, що через 2,5 місяці я звідси поїду. Перший час я була зациклена суто на роботі, позалазила в довги, не спілкуюсь з знайомими і друзями( тепер то я зрозуміла, які це були друзі), пізніше відкрили офіс і в мому місті , і не потрібно було кожного дня їздити по годині в інше місто, я вже мала свою маленьку команду з якою працювала, люди в офісі були веселі, любили те, що роблять і мене це радувало, так як я і працювала, і відпочивала одночасно, але пізніше мій настрой на роботу зменшувався.

Я знов відійшла від теми..)

Замітила я його хоч і не зразу, але довго і не прийшлось чекати) пройшов місяць і я побачила знаки уваги, я, як дівчина горда і недоступна :)))свою симпатію добре приховувала, та якось ради жарту він запропонував одружитись, на що я ж сарказмом відповіла"так", пізніше запросив на каву, так ще раз, ще і ще(десь на 3му побаченні він мене поцілував), він запропонував зустрічатись, та я звичайно не погоджувалась, так як ми були знайомі місяць і то добре не спілкувались, та й я думала, що то розво��, якщо чесно, потім прийде в офіс і порже з мене з друзями, тому я до відносин на початку відношусь дуже акуратно. Я і досі не знаю, яка була його мета, та я думаю, тай він так якось сказав, що в нього давно не було дівчини(якщо ви розумієте, про що я) але так зразу я йому того дати не могла, та й не хотіла. Я думаю, тому наші відносини пішли під відкос майже з перших днів, як вони почались, я не знаю, як я то терпіла, можливо тому, що часто була зайнята чимось іншим, а він був зайнятий кар'єрою.

Я до початку відновин з ним, вважала себе розумнішою..!)

Я йому віддалась через 4 місяці нашого зустрічання.. Я не скажу, що я це зробила через те, що дуже мені вже не терпілось, що я цього дуже хотіла, чи через то, що він мені з тим на мозок капав, ні, була зовсім інша причина( про неї я напишу якось пізніше), яка, можна сказати, заставила мене це зробити.

Стільки сліз я не проплакувала, напевне, за всі свої 18 років, ніж за ці пів року…

В нас все починалось так, як у інших закінчується, а зараз , коли пройшло 6,5 місяців наших відносин, в нас вони покращуються, чому я і рада.

Знаєте, як обідно, коли ти для людини готова на все, а людина віддається тобі не на максимум і не старається навіть щось зробити, щоб тобі було приємно?? От я знаю і це дуже боляче.

Зараз я поговорю про болючі сторони медалі наших відносин. Болючі для мене.

◇Знаходити час, навіть коли в тебе його майже нема, їхати в інше місто і придумувати різні причини чому ти приїхала, бо не хочеш здатись якоюсь надоїдою чи що ти бігаєш за ним, а насправді хочеш просто побачити його, почут голос.. ◇Напрошуватись на зустріч, ніби мені найбільше треба і чекати тої зустрічі, як не знати чого.. ◇Сваритись з мамою, брехат їй, тільки щоб все було добре з ним.. ◇Терпіти постійне недовольство тобою" ти дуже низенька(168см- йому по бороду)“, “короткі ноги”, “треба в зал записатись”, “нігті такі-то”, “волосся ужасне”, “тупенька” і такого ще можна перечесляти довго, і з кожним днем все новіші. ◇Рівняння з бившою: а ми з нею так робили, а ми з нею туда ходили, а вона була така, а вона робила так то, виводить просто… ◇Ставиться так, ніби він один зайнятий, я розумію, що зараз нічим важливим не занімаюсь, але то не повід для такого відношення.

Було декілька днів, коли він сидів просто в офісі нічим се��йозним не зайнятий і не приїжджав, навіть не дзвонив, вже аж ввечері, хоча знав, що я чекаю. До мене в місто приїжджав 2 чи 3 рази одинз яких ми мали розстатись інші, просто я напрягла, або в офіс, ну і я там так, щоб на каву не скучно було сходити.. Місто сіре, люди тухлі і т.д. ТУПІ ВІДМАСКИ, ти ж не до людей їдеш, а зі мною побачитись, чи мені думаєш легко кататись по ямах в маршрутці в любу погоду! ?

Люди не цінують і не помічають те, що для них роблять інші, в тому то й проблема!!

Справи, справи, справи…я все розумію, але можна переложити справи з двох днів на один? Я думаю деколи можна, якщо дуже захотіти, але треба захотіти.

На св. Миколая нам не вдалось нормально зустрітись, але ми бачились десь 20 хв., так як я їхала на навчання, а його місто- це була одна із зупинок і знаєте що? Від людини, якої я очікувала отримати хоча б шоколадного зайця, я не отримала нічого! Хоча ні, він купив мені каву, да да, то вам не шуткі!! Хоча, це зовсім не смішно, мені від нього вже нічого не потрібно крім уваги, якої так мало!!! І тим більш, я так довго готувала, шукала подарунок разом з моєю мамою, на який я віддала останні свої гроші… і це обідно, коли в тебе в рюкзаку на спині подарок, який ти шукала, вибирала, нервувалась сама і нервувала свою маму, а у відповідь тобі - кава… кава, яку ми п'єм майже завжди, коли ми разом…

За св. Миколаєм не далеко і НР, на який я також підготувалась, я навіть купила наряд і взяла знову цей подарок в надії, що можливо, хоть квіточку получу від нього. Ми мали їхати в ще інше місто святкувати і зайти познайомитись мені з його сестрою, але ми залишились в цьому. Мало того, що ми не обмінялись подарунками, я думаю причина зрозуміла, ми ще проснулись 23:57 і чуть не проспали нр, вино, так так вино, а не шампанське, не встигли відкрити. Поки він на кухні відкривав вино, я стояла перед тв в лосінах, батніку, носках і не пойми з чим на голові і загадувала бажання. Чесно, я не жалію про це нр, так як ми провели його разом, я зробила якісь два непонятні салати, які ми зразу не попробувавши розприділили на “той мій”, “а той мій” і тільки їх і їли 2 дні.

Знаєте, я не жаліюсь на наші стосунки, ми частіше почали бачииись, зустрічаємось переважно на нейтральній території, в місті посередині наших, проводим весело час, він мене відпроваджає на мою маршрутку, потім іде на свою, ми говорим більше по телефону, я можу бути вже на 70% з ним така, як є, смішна, дурна, поумнічати, плануєм з ним трошки своє майбутнє, тай нам добре разом і т.д., і все ніби зараз чудово, але хочеться більше чогось, ніж слово люблю.. для мене це важливо, приємно, але я прихильник більше робити, аніж говорити, говорити може кожний, а робити- ні. І він та людина, яка в 95% говорить, а я навпаки і це мене трошки насторожує, я не пам'ятаю, щоб я йому це говорила, але кожен грьобаний раз я йому це показую своїми вчинками, хоть не великими, але значними і я зараз не про квіти чи тому подібне, зрозуміло, що ні, а про то, щоб піти разом до лікара в 9 ранку, приїхати, порадити, підтримати, купити,що потрібно, хоч саме головне купляє він, але я стараюсь також по можливості, забрати, що потрібно,і багато є таких речей…а людина не може зробити і половину з того, навіть не додумається до того, що то так важливо!!!

Я ніколи і не хотіла бути на першому місці, так як я знаю, що там кар'єра, тай так на мою думку і має бути, але аж ніяк не на останньому, я надіюсь ю що я там ніколи і не буду.

І ось, 14 лютого і я сама, ніби друга половинка є, але я сама.

Я за нього всім серцем і душею рада, його успіхам, цілям, здобуткам, підтримую і буду підтримувати завжди.

І так, я ЛЮБЛЮ тебе, хоть деколи і ненавиджу, вагаюсь але приходжу завжди до одного висновку, що люблю і хочу бути рядом, і в негараздах, і в радості, щоб ти зі мною ділився всім , і “продавав"мені свої проблеми) І я не жалію ні про один день у відносинах з тобою, це дає мені певний досвід, думаю тобі також, тай скріплює їх.

Я б хотіла, щоб ти робив трошки більше для наших відносин і для мене, дорожив нами так само, як я і тоді ти получиш віддачу в 2 рази більшу.

#український блог #життя #роздуми #13-14.02.17 р #відносини #любовь

0 notes

solomiya14-blog · 8 years ago

Text

Хотіла б поговорити про деградацію, так так!

Чи бувало у вас так, що не хочеться нічого робити, не прикладати якихось великих зусиль, щоб чогось досягти, але ти впевнена, що майбутнє в тебе буде хороше(робота, хороший чоловік, подорожі, чудові діти, багато вірних друзів і т.д)?Так сказати ПОВЕЗЕ, але якщо бути реалістом і відкрити трошки ширше очі, то ти розумієш, що таке навряд чи станеться. Так от, якщо подумати, задуматись, то я така людина і якщо чесно, то стає страшно від того, що тобі через декілька місяців 19 років, а ти з себе нічого не представляєш, коли в тебе є багато ідей, принципі, чим можна зайнятись і мати від цього і матеріальний плюс, і робити те, що тобі подобається, і те, що до душі, але все перекреслює одне - ЛІНЬ…

Лінь - це напевне саме жахливе відчуття,коли ніби ти і хочеш щось робити, але ти це відкладаєш на завтра, понеділок, кращу погоду, коли будуть гроші і таких причин можна назвати безліч. Ми відтягуєм, бо думаєм, що у нас безліч часу, але час “біжить” дуже швидко, я ще пам'ятаю,як вчора, шкільні роки, а я вже закінчила коледж і навчаюсь в універі.

Я знаю, що для того, щоб щось мати, треба пахати саме зараз. Саме страшне тут то, що я це розумію, але практично нічого для досягнення своїх мрій не роблю. Все за що я берусь - максимум на тиждень часу. І я знаю, що я б змогла це зробити, так як багато чого вмію, але потрібно тільки розвиватись.

Якщо не розвиватись, тоді наступає деградація, хочемо ми того чи ні, але це так.

Фільми, серіали, ігри, спання по 10 і більше годин, нічого не робіння, залипання в планшеті, компі, телефоні, жити за гроші батьків - от тобі і кінцева точка твого розвитку.

Треба мінятись - в протилежному разі ти НЕ БУДЕШ МАТИ НІЧОГО, ПРО ЩО МРІЄШ ЗАРАЗ І БУДЕШ ЖИТИ ТАК, ЯК ЖИВЕ 90% ЛЮДЕЙ НАШОЇ ПЛАНЕТИ, А ЦЕ НЕ САМЕ КРАЩЕ, ЯК ТИ МОЖЕШ І ХОЧЕШ ПРОЖИТИ РЕШТУ СВОГО ЖИТТЯ.

#блог #життя #деградация #роздуми #український блог

0 notes