someone-blind

[someone-blind]

День 1,5

Дехто сказав мені дещо, що я не забуду ніколи

Я – людина, якій важко дається підтримувати з кимось тривалі стосунки (якщо ми, звісно, не родичі). Я забуваю телефонувати, писати і часом взагалі можу не мати можливості, щоб приділити увагу комусь іншому. В мене в голові весь час бурлять і бурлять думки. Там так багато всього, а особливо там дуже багато ідей. А оскільки я – людина дій, то я охоче втілюю ідеї в життя. А так і швидко захоплююся новим заняттям, щоб то не було. На жаль, мало що я доводжу до кінця. Навіть у цьому челенджі я вже пропустила другий день. Збрешу, що це не моя провина.

Ось я знову відійшла від теми. Повернемося до стосунків, а саме до їх фатального завершення, де ініціатором, знову ж таки, стала я. не буду вдаватися у всі хитросплетені причини цього, та й це не має значення. Важливо тільки те, що фразу, кинуту мені наостанок, я не забуду ніколи.

«Можливо, тобі судилося бути самій»

Ніяк не викину це з голови. Особливо, коли чергові стосунки накриваються металевою посудиною.

Можливо і судилося.

Можливо і ні.

[someone-blind]

День 1

Список речей, які мене роблять щасливою

1.       Одного разу я плакала від щастя, коли побачила нічні вогні Будапешту.

2.       Того ж дня я сміялася і раділа, наче дитина, коли побачила  італійські пальми.

3.       Іноді, коли я їду в машині в сонячний день і тихенько слухаю музику, я відчуваю дивний спокій і задоволення моментом. Це можна назвати щастям?

4.       Коли мені нарешті вдається ідеально почистити лінзи окулярів. (Майже ніколи не вдається).

5.       Коли те, що я роблю подобається іншим.

6.       Коли хтось з моїх рідних і близьких радіє подарунку від мене.

7.       Коли сміється моя мама.

8.       Коли я бачу як ростуть мої кактуси, а це неабияке видовище, адже мої перші кактуси зігнили.

9.       Кожного разу, коли закінчується робочий день, від щастя я танцюю в ліфті.

10.   Коли мені вдається з однієї ідеї втілити щось грандіозне в життя. Я якраз цим займаюся. То можна сказати, що я працюю над своїм щастям, чи не так?

[someone-blind]

Іноді

Іноді і камінню треба тепла, Коли вітер нічний проймає, Коли мерзне навіть душа, Коли порятунку немає. Іноді хочеться просто піти. Не важливо куди і до кого. Просто хочеться спокій знайти Від людей і від себе самого. Іноді хочеться плакати гірко. І щоб ніхто не питав чому, Й відігнати, наче чорну чуму Всі думки ген до зірки. Іноді хочеться більше кисню. Більше простору, щоб забутися. І так, щоб не повернутися До кінця світу приблизно.

[someone-blind]

Почти...

В комнате полумрачной, почти поздним вечером, Со взглядом почти прозрачным тихо вздыхала женщина.

Она поднялась легонько, прошептала что-то: «Я ведь прожила столько, а умирать не охота».

Женщина, чуть шатаясь, отошла от дивана. «Я теперь и после пятой рюмки ни на грамм не пьяна».

Она украдкой взглянула в окно. «Наконец-то. Ну, вот же оно».

За окном деревья шумели, неба темнело веретено. «Мне до конца моей жизни одинокой быть суждено».

Половицы громко скрипели в доме почти пустом. «А я ведь на самом деле почти забыла о нём».

От свечей тени мелькали на потрескавшем потолке. «Я помню, как мы сбежали от судьбы, почти налегке».

Темень всё ближе и ближе подкрадалась к окну. «Я сейчас всё так ясно вижу. Я сегодня вряд ли усну».

Женщина тяжко вздохнула, громко сердце её билось в груди. «Я как будто только моргнула, а вся жизнь уже позади».

Вдалеке тихо спали аллеи в царстве ночном. «Я лишь теперь сожалею, что так мало играла с огнём».

Потирая распухшие ноги, женщина вдруг замолчала. Замолчали её чертоги, и на улице тихо стало.

Женщина всё жалела, что кое-что упускала. Не ценила то, что имела, от жизни своей убегала.

Слишком часто она говорила «почти» - какое горькое слово! Почти она полюбила, почти была жить готова.

Голова её опустилась на потёртую кресла обивку. Ночь с нею простилась и ушла с небом в обнимку.

Люди больны. И ничто так, как смерть не лечит. За окном рассветало. На столе догорали свечи.

[someone-blind]

Вірш про капусту

(Для Олі)

Ти знаєш, я пишу хуйові вірші

Цей - перший з матами,

Я каюсь, справді

Але лиш те, що не дає відкинутись

Ті повідомлення від тебе

Короткі, довгі і невдалі

Ти кажеш “Ла сап'єнца не для мене”

Я кажу “Най їй харкнуть в вушко”

Єдине, що важливо - в тебе, в мене

Сьогодні рясно зацвіла капуста.

Сьогодні, вперше за чотири роки

Так гарно, явно і яскраво

Цвіте капуста - значить буде добре

А інше все - появиться помалу

[someone-blind]

Мені зашморг з думок в голові Плете постійно огидний павук. І не дає мені спати вночі Шепіт їхній, нав’язливий звук.

Їх не може заглушити ніщо. Вони наче комарі сили з’їдають. Вбивають мене постійні «якщо», І думки ці краю не мають.

Тягар все росте. Вина щораз важча. За що достеменно й сама не скажу. Ще декілька крапель стримає чаша. Ще трошки і душу виною заллю.

Я так хочу тиші. Спокою хочу. Щоб припинилися ці голоси. Не хочу в сльозах прокидатись щоночі. Не маю вже сил для цієї сльози.

Я очі на мить коротку заплющу. Я подих глибокий в легені пущу́. Я все це терпіти не хочу й не мушу. Я просто покину все. Я просто засну.

[someone-blind]

Now on Redbubble 

https://www.redbubble.com/people/melancholymoon/works/26988225-into-the-forest-i-go?asc=u

[someone-blind]

[someone-blind]

Ви кажете, що світ лиш один? Ха, не смішіть мене, люди. Я прожила достатньо годин, Щоб знати: такого не буде.

В моєму світі живу лише я, Тут кожна річ на власному місці. Тут в мене щаслива сім’я, Тут в мене каша в тарілці.

Тут все по-моєму, правильно так. Все звично, надійно та легко. В полі у мене самотній вітряк, В небі високо ширяють лелеки.

Це мій світ. Не лізьте до нього. Світів майже десять мільярдів існує. Пізнай людину: запитай з чого Вона власний світ будує.

Моряк все будує із моря і солі. Дитина – з шоколаду і мрій. Птах будує з вірності й волі. З чого ви будуєте свій?

[someone-blind]

За руку візьми мене, мила. Вибач, що трохи холодна. Я стільки помилок зробила, Душа моя надто аж чорна.

За руку візьми, будь ласка, Тут дуже-дуже важко іти. У мене була одна маска, І ту зірвала ти.

Тримай сильніше долоню, Ти лиш не вислизай. Я завжди буду з тобою. Обережно, там близько край.

Не забирай своєї руки, Не йди, ще надто рано. Скоро полум’ям займуться ставки, А попіл злетить із вітрами.

Тримай мене за руку, мила. Вибач, що холодна дуже. Я так багато сказати хотіла. Та пізно. До зустрічі, друже.

[someone-blind]

Я не боюся

Я не боюся грози і грому. Я не боюся промокнути. Я ніколи не скажу нікому, Що хочу просто замовкнути.

Я не боюся померти раптово – Бо таке воно дивне життя. Я не скажу нікому ні слова, Бо вони лиш огидне сміття.

Я не боюся докору й болі, Вони поруч зі мною завжди. Течуть у моїй крові Дивного смутку сліди.

Я не боюся бути забутою. Я не боюся павуків та змій. Часом хочу бути закутою У власній помилці своїй.

Я не боюся осуду й суду. Я гріхам своїм в обличчя сміюсь. Та навіки мовчати буду, Що лиш себе саму я боюсь.

[someone-blind]

Це не так

Як же мене нудить від самої себе. Почуття власної дефективності і ненавиcті до себе буквально мене вбивають. Я постійно когось розчаровую. Мене поїдає лінь і безсилля, і я не можу нічого з цим зробити. Я так втомилася від самотності. я втомилася вдавати, що зі мною все добре.

Бо це не так!

Боже, коли ж це помітять мої близькі? Як так сталося, що моя мама не вміє, не знає як мене похвалити? Як підтримати? Вона тільки насідає і змушує мене щось робити. Я втомилася.

Мене нудить від себе. Я не знаю як цього позбутися. 

Мені так хочеться, щоб мене хтось обняв. По своїй волі і з власного бажання.. Хочу, щоб хтось сказав, що любить мене, що я їм потрібна. Що я не сама. 

Я не хочу більше обнімати вночі свою м’яку іграшку.  Бо вона мене не обнімає натомість. 

Це ж не нормально, що я хочу, щоб мене збила машина, чи щоб зі мною сталося щось погане, тільки щоб на мене звернули увагу!

Агоооов!

Я тут, я жива і мені потрібна любов.

Я відчуваю, що всередині мене є море невикористаної любові. І я не маю кому його дати. Нікому моя любов не потрібна.

Я боюся, що з часом в любові закінчиться термін придатності, і вона стане злобою, злістю, жовчю. Вона отруїть вени, кров, мозок. І наврядчи знайдеться той, хто взагалі зможе мене таку терпіти.

Я не самогубець. Я не психічно нестабільна. 

Я просто самотня і недолюблена. 

Я схудла. Всі кажуть, що я страшенно худа. А моїх рідних не цікавить чи я їла, що я їла, чи я в порядку.

Я так хочу відчувати, що мене люблять і розуміють. А зачасту (завжди) це не так.