strihamadness-blog

[strihamadness-blog]

Me rn:

[strihamadness-blog]

I had a dream where Thanos was fighting Deadpool and he used The Snap™ but since it only killed a random 50% of the universe Deadpool survived by chance EVERY SINGLE TIME. He kept using it until they were the only two people left in the universe and eventually Thanos just gave up because there was a 50/50 chance he’d kill himself and Deadpool had already survived that long.

[strihamadness-blog]

МНЕ НУЖНЫ ЛЮДИ!

Приятели, Ларсен и его книга это конечно круто, но я настроен на серьезные вещи. Я хочу выжать из себя максимум. Знаю что у вас начались экзамены, но это прибавит экстрима. 

Я ищу людей, которые готовы прожить неделю по правилам, которые складу я. Что-то вроде марафона. Я не говорю что ваша жизнь измениться,  могу сказать что ваше отношение к многим вещам поменяется, вы поймете, что можете больше и впредь будете вспоминать: а когда я проходил эту неделю я делал это в 10 раз быстрее и делал больше, что мне мешает сделать это сейчас? 

Я сам хочу сделать это! А если я буду делать это не один, то моя продуктивность будет еще больше. Благодаря блогу мы можем делиться успехами, что мы и будем делать. Чем больше людей, тем больше мотивации и вдохновения. 

Я уже пишу правила и думаю как сделать их универсальными. Начнем через неделю. Если ты готов — делай реблог и пиши ГОТОВ, для меня это важно!

По реблогам я подпишусь на каждого, чтобы читать ваши тексты и на этой неделе скину вам задания!

[strihamadness-blog]

Життя проходить повз мене. Я наче рухаюсь не в тому порядку, йду назад, гальмую. Хоча, по суті, це не пояснює мій стан. Я не знаю, що зі мною відбувається. В колі друзів сміюсь та радію життю. Але, коли я одна, на мене наче звалюється реа��ьність. І той брухт тисне, тисне поки я не вирвусь з дому і не втечу подалі. Подалі від реальності. Біжу від проблем. Від себе..

І є куди бігти. Є місце, де я можу посидіти сама, де я можу відчути свою атмосферу і забути про коментарі інших людей. Де я залишаюсь собою. Хоча, ні, я брешу. Немає місця, де я можу втекти від своїх думок.

Коли я залишаюсь сама, в душі з*являється порожнеча. Порожнеча, яку треба чимось заповнити. Наче я не повинна бути одна в цей момент. Наче поруч має бути людина, котра просто десь далеко чи не має можливості. Хоча, може, я ніколи і не зустрічала цю людину? Людину, яка б заповнила наповнила мене. Це дуже дивне відчуття. Прагнути обійняти людину, яку ти ще навіть не зустрів.

Це жахливе відчуття, але водночас воно змушує мене рухатись далі. Шукати. Себе? Не знаю. Мабуть.  Адже знайти голку в сіні досить просто. Варто лише взяти магніт.

[strihamadness-blog]

Звичайний день. Звичайне небо. Звичайна весна. Хоча ні, зовсім ні.

Кожен день - особливий і прекрасний. Не існує нічого звичайного. Але існує те, до чого ми звикаємо. Я звикла бачити вулиці переповнені людьми, які зайняті своїми турботами. Звикла чути звук машин і голоси людей. Я звикла до дітлахів, які ганяються один за одним. Звикла до шуму і руху.

Але сьогодні цього не було. Я йшла порожньою вулицею. На дорозі мигала інколи машина, але в основному була тиша. Тиша дня, яка мене лякає і приваблює водночас. Я слухала спів птахів, шелест листя і дзюрчання води. Я дихала на повні груди і відчувала смак повітря. Запах. А небо.. Небо було невповторне і незвичне, спершу вкрите синіми хмарами, загрозливе, а потім небесно-блакитне, привітне і тепле.

Я йшла вулицею і милувалась пейзажем, цими зеленими деревами і порожній дорозі. На моєму шляху не було нікого. То був найкращий момент для того, аби зануритись в себе та відшукати цей стрижень, що змушує мене витягувати посмішку. 

Цей день був для мене  спокоєм, приємною втомою та посмішкою. Мабуть, я ще ніколи не занурювалась так глибоко в затишок, що дарує мені моя зона комфорту. Ой, та її у мене немає. Чи з*явилась? Але все таки, сьогодні:

Особливий день. Особливе небо. Особилива весна.

[strihamadness-blog]

Пиши про те, що  знаєш  любиш.

Чесно, ніколи не керувалась таким правилом. Я намагалась писати завжди про те, що для мене є добре вивченим і дослідженим. Але до біса те все. Рамки, які мене оточують давно покрились мохом та стали крихкими. Може варто їх знищити? Однозначно. Рамки - це обмеження, які я сама для себе створюю. Рамкою було й те, що я не наважувалась писати від душі, від серця, вимкнувши розум і не контролюючи увесь процес. Хоча, мабуть, сюди більше підійде “нікому не довіряла те, що написане від душі“.

Це нормально. Душа - це те, що неможливо пояснити, але всі знають це визначення. Що означає “душа”? Відповідь схована перед вашими очима. Хіба ж ніколи не помічали, що знаєте, що таке “душа”? Всі знають.

Ох, якби ж то ми могли “вимкнути” здоровий глузд і залишити все те божевілля на волі. Серйозне ставлення до будь-чого в цьому світі - велика помилка, бо світ аж ніяк не такий! Ми спростили його до математичної формули і здатні пояснити теорію зародження Всесвіту, але нічогісінько не знаємо про те, хто ж ми. Дивно. Все в цьому світі - дивакувате і несерйозне, тут не існує жодних рамок! Тоді звідки ми їх взяли? Створюємо те, що нам зовсім не потрібне, шкодить та завдає клопоту, щонайменше. І не в змозі створити те, про що розповідають фантасти.

Мрії... Це прекрасні птахи, що прагнуть свободи. Але вони в клітці. Позолоченій клітці - реальності. І птахи надалі залишатимуться в цій клітці або й взагалі стануть химерами. Так, мрії здатні стати химерами; спогадами про втрачену наївність, юність та обіцянки, які давав собі.Та не виконав..Не перетворюйте мрії на потворних химер, що виїдають вас зсередини!

Виривайтесь з цих рамок, що зупиняють ваш творчий розвиток. Рухайтесь. Це головне: рухайтесь далі і ніколи не зупиняйтесь. Хіба ж не чули цитату з “Аліси в країні чудес”? Я керуюсь нею вже довгий час. І радила б вам теж.

Потрібно бігти з усіх ніг, щоб тільки залишатися на місці, а щоб кудись потрапити, треба бігти як мінімум удвічі швидше!

Ви, мабуть, помітили, що увесь текст - незв’язаний, без певного плану, спонтанний. О, так. Я обожнюю хаос. Коли все помірковано і продумано наперед - текст лаконічний і зрозумілий. До біса! Я ще надто юна для досконалих творів, в яких наявний прихований мотив і послання. Буде ще час писати і таке. Але аж ніяк не зараз! Зараз - час хаосу та дивакуватості.

!мав яллівежоБ

[strihamadness-blog]

Зміни.

Зміни. Чому ми кожного дня говоримо, що завтра день буде інакшим, але нічого не робимо? Бо ми їх боїмось. Всі, без винятку. Людство завжди боялось змін. І ��сторія цьому доказ. Але я маю свої власні переконання і вважаю, що зміни - це двигун прогресу.

Тим не менш, я теж боюсь змін. І це нормально, адже страх робить нас готовими до всього. Не хочу казати, що завтра почну щось змінювати. Варто спробувати це робити вже сьогодні. У мене немає чіткої мети, тому хочу кожного дня ставити перед собою інше завдання. Не знаю чи вийде, але чому б не спробувати?

Тож, сьогодні у мене одне завдання:

- виконати всю заплановану роботу сьогодні і не залишати її на завтра.

Дрібниця, скажете ви. А я повторюсь, з дрібниць влаштоване наше життя.

[strihamadness-blog]

Чи варто нам боятись снів?

Майже ніколи мені не снились жахливі сни, які мене лякали. Я їх забувала, розумно фільтрувала свій мозок від того, що не приносить мені нічого хорошого. Але зараз ці сни мене поглинули і все, що я можу зробити - тихенько їх згадувати і аналізувати.

Що мала на увазі моя підсвідомість, коли створювала сон, в якому моя хороша подруга, каже мені, що я для неї ніхто? Що це означає? Невже я підсвідомо себе готую до таких слів? Мабуть, що так. Я боюсь втрачати людей, а моя підсвідомість мене готує до втрати.

Якщо перший сон я ще якось пояснила. То що я можу сказати про другий? Сон, в якому мені розповідають про мою смерть? Чорт, та мені важко навіть про це писати. Але чому? Чому саме цей сон? Невже я перетворилась на людину в депресії?

Мабуть, саме час дати відповідь на головне питання. Чи варто боятись снів? Ні. Однозначно ні. Сни бувають жахливі, вони можуть робити вас вразливими, але їх не потрібно боятись. Адже, сон - це картинки, які малює ваша підсвідомість. А боятись своєї підсвідомості не потрібно. Так чи інакше, а сни - це неймовірна тема, на яку я можу говорити майже безкінечно. І це аж ніяк не щось жахливе.

Не бійтесь власних снів. Не бійтесь своєї бурхливої фантазії.  Вас може бентежити лише те, що колись ця фантазія зникне і сни будуть сірими і одноманітними. А от цього вже можна боятись. Сірість і одноманітність - це пліснява, яка запускає свої кігті в тіло і виїдає зсередини.

[strihamadness-blog]

Початок.

Починати щось нове і невідоме завжди бентежно, еге-ж? Сьогодні я розпочинаю вести цей блог. Мабуть, це дрібниця, поруч з вагомими початками. Але хіба наше життя не складається з безлічі дрібниць? Усе “вагоме” складається з чогось зовсім не важливого. Все складається з дріб’язку.

І сьогодні я вирішила, що в моєму житті бракує довіри та відвертості. Я не можу розповідати про щось в очі, зате мені легко це довірити незнайомцям, які мене не знають.