stuckonlandofillusions

[stuckonlandofillusions]

✨

Слабкі люди, яким я була потрібна, завжди зникають з мого життя не найкращим чином. Коли більше не потрібна моя підтримка та натхнення, стаю непотрібною і я. Чуючи від них багато разів, яка я хороша, вони покидають мене, як погану людину. Далебі, єдине погане в мені — лише мої спогади, яких завдяки їм стає все більше.

[stuckonlandofillusions]

✨

Ти сила, гордість, наполегливість і цілеспрямованість в одному уособлені. Ти - це я, і я пишаюся тобою.

[stuckonlandofillusions]

✨

Всі заслуговують на життя, але не всі заслуговують на погане ставлення від людей, які це життя отримали. Хоча, можливо, їхня поява на світ є прикрою випадковістю, зовсім не випадковість те, що утворюється при артикуляції та фонації - мова. І тут варто задуматися не про те чому в них таке ставлення до тебе, а чому вони такі. Поглиблюючись у вивчення тваринного світу та зважаючи на те, що в людей і тварин є багато спільних поведінкових ознак, можна припуст��ти що причина може бути в недостатній соціальній взаємодії, в поганому поводженні з ними, чи в медичній патології яка пов'язана з розумною або психічною діяльністю. Либонь, думка про це може хоча б трохи компенсувати образу.

[stuckonlandofillusions]

Мені аж бракує слів 🥹✨

🦌🦌🦌

епіграф: посвячується тобі, одужуй! ✨ Вона йшла босоніж по ромашковому полі. Місяць падав на неї своїм лагідним сяйвом, її блискучі очі горіли через що квіти кидали довгі тіні, а прохолодний вітерець грався її хвилястим волоссям, через що на її обличчі була посмішка.

І здавалось ніщо не порушить цю дивну ідилію, аж поки на її шляху не трапилась дивна істотка схожа на маленьке оленятко. Воно було геть кволе, що підійшовши до її босих ніг звалилось без сил на вкриту росою траву.

Дівчина відразу схилилась над бідним створіннячком, дала йому попити через що те трохи оклигало і почало розповідати. Як виявилось, воно геть заблукало, відбилося від власної зграї та намагалось її віднайти, аж поки не загубилося. Кілька днів воно бродило поки сили не почали залишати її. Оленятко дивилось на неї своїми жалісними очима і промовило: — Ти мене покинеш?

Але дівчина була дуже хороша і не могла лишити його в біді, тому заперечливо похитала головою і посміхнулась, від чого оленятку стало спокійніше.

— А як тебе звуть? - знову запитала тваринка.

— Ромашка.

Ось так вони тепер вже разом йшли по тій галявині, лиш тепер дівчина-Ромашка вела оленятко до чарівного лісу, в якому було чарівне озеро, де оленятку допоможуть. Вони йшли кілька днів, галявина змінилась лісом, який все густішав, а зіроньки менше пробивались крізь яскраво зелені листочки дерев. Аж раптом Ромашка захворіла. З кожним днем, йшли вони помаліше, їхні перепочинки ставали довші, а ранком була складніше прокинутись. Оленятко не могло попіклуватись про Ромашку бо теж було слабеньке, тому одного вечора вони просто лежали біля вогнища і чекали ранку, щоб далі вирушити в дорогу.

Прокинулась вона від того шо хтось шурхотів чимось. Вона чула як палахкотить вогнище, через що її серденько закалатало дуже швидко. Краєм ока вона побачила оленятко яке міцно спало, навіть не підозрюючи про непроханого гостя.

— Доброго раночку, я зробив чайок! - промовив незнайомець раптово і радісно додав - З лимоном! Ромашка з підозрою глянула на незнайомця, а той лише невпевнено посміхнувся.

— Я вночі випадково проходив повз. І побачив вас — зніяковів якось той. - Спали ви не спокійно, ви нічого не подумайте! Я просто сам хворав тиждень тому і знаю як воно коли нікому зробити чогось теплого. Тримайте.

Довго вагаючись вона врешті решт надпила чайок. Він був смачний.

— Ви хто? Як вас звуть?

— Бурлака я. Чума�� і шукач пригод — відрекомендувався той. - А вас як звати? — Ромашка.

Ось так їх стало троє. І як би там не було, в компанії дорога йде легше ніж наодинці. Вони тримались разом, переповідаючи один одному байки про все шо було в них зараз на думці, сміялись з дурних жартів того Бурлаки і зачаровано слухали оповідки Ромашки що аж не помічали як наставав вечір.

Бурлака піклувався про них, постійно робив теплі чайочки, не давав мочити ноги і ховав від дощу. А коли був час обіду, готував дивні супчики, бо мав дивне поняття про лікування застуд.

І ось в кінці кінців вони добрались до чарівного озера. Оленятко дуже зраділо, бо воно нарешті побачило свою зграю і радісно заплигало від цього. Воно обернулось до Ромашки і ніжно притулилось до неї наче обіймаючи.

— Дякую тобі! Дякую що не покинула.

Дівчина лиш посміхнулась і витерла своїми ручками сльози цього дивного створіння, яке помчало до своїх. Вона розвернулась до Бурлаки і промовила.

— І тобі дякую!

— Це тобі дякую за цю неймовірну подорож! - посміхнувся він — Я хвилювався що мішав вашій подорожі.

— А я думала що ми обтяжували тебе.

— Ти шо, ні-ні-ні, зовсім ні.

Вони обидвоє посміялись і пішли в сторону озера, в якому блискотіли всі зірки нашого світу...

[stuckonlandofillusions]

Каркас

Це про отой заплутаний дротовий каркас під шарами глини,

який ми самі гнемо,

з яким живемо і над яким працюємо

Те, як він зберігає всі вигини, бо вирівняти дріт ідеально рівно в початковий стан не можливо

Те як він зберігає всі помилки минулого десь глибоко всередині

Це про те як ми ліпимо з себе людину

[stuckonlandofillusions]

✨

Якщо варто каятися за те що мучить, я покаялася б за все добро яке робила людям. Вже декілька місяців мене не покидає образа. Точніше, вона поволі відходить, допоки не з'являється нова. І так по колу, чи то по символу нескінченності. Я була рада робити добрі вчинки, за них я нічого не чекала натомість окрім вдячності. Цим завжди починали користуватися так, наче шукали межу. Так і не знайшовши її, зі мною переставали спілкуватися, а дехто вітатися. Не зробивши їм нічого поганого навіть обговорювали, що я не така добра, якою видаюся. Я відчуваю, як втрачаю друзів знову. В цей раз, коли я зробила добре собі та опинилася не в тій ситуації, що інші, за мене не пораділи. Не пораділи настільки, що майже перестали спілкуватися. Можна сказати, що перестали зовсім, але через обставини інколи дають про себе знати. Мені не потрібні такі друзі, а якщо всі друзі такі - мені не потрібні друзі взагалі.

[stuckonlandofillusions]

Ненавиджу своє тіло, свої думки, себе...

[stuckonlandofillusions]

✨

Варто було притримати назавжди зроблені мною висновки на піку моєї жаги до відлюдництва. Не існує дружби в тому вигляді, як її уявляють люди. Дружба не кохання, щоб бути вірною та довгою. Коли кохання - це вибір, дружба - це вимушене приємне спілкування. Ми дружимо з тими, з ким повинні бачитися. Подружившись ми всього-на-всього починаємо бачитися частіше. Для дружби навіть не придум��но сайтів знайомств. Люди хочуть мати друзів, але їх не шукають. Не варто дивуватися, що дружба закінчується чи то через обставини, чи то через не щирість. Власне, все рано чи пізно закінчується. Як сумно це не звучало б, "закінчуємося" навіть ми.

[stuckonlandofillusions]

✨

Правду кажучи, я відвідала чотирьох психотерапевтів протягом боротьби всередині себе, яка триває ще досі. Деякі зустрічі закінчилися після першого ж прийому. Все ж, жоден із них не викликав у мене довіру. Нашаровуючись такий досвід змусив мене мовчати про багато речей, які варто було б розповісти. Розповісти тому, хто міг би сприйняти це серйозно та допомогти. Я не бажаю більше робити невдалі спроби. Точніше, будь-які спроби, бо знаю чим вони закінчаться. Але! Я хочу допомогти комусь хто цього потребує. Тому, буду рада вислухати всі муки того хто звернеться до мене. А також допомогти розв'язати проблеми своїми порадами та словами підтримки. До скорої зустрічі!

[stuckonlandofillusions]

✨

Віртуальна реальність створила обличчя моєму блогу, обличчя яке містить частинку моєї душі.

[stuckonlandofillusions]

✨

Безсонні ночі проведені на самоті потроху стають буденністю. Для сну мені бракує відчуття потреби прокинутися зі світанком, іншими словами, у мене канікули. Від рання до ночі шукаю собі заняття, яке можна було б назвати відпочинком. Правда, ранок у моєму сприйнятті так і не настає - очі застають вже ясну днину. Самота не становище мого життя, а радше комфортний стан моєї душі. Чужі люди знаходяться поруч доки їм потрібна моя присутність, а не я як особистість. Тривалий час отримуючи натомість мого хорошого ставлення лише неприємні емоції від спілкування, до мене прийшла думка відпочити в тиші, чи то відпочити тишею. Либонь, якщо люди цінують проведений час із кимось, варто цінувати проведений час із собою. Куди краще пізнавати себе, ніж пізнаючи когось розчаруватися.

03:30

[stuckonlandofillusions]

✨

Я страшенно рада змінам, які поступово відбуваються всередині мене. Кожного разу відчуваючи ці зміни, я вкотре переконуююся, що власне я - мій найкращий психотерапевт і наставник. Виявляється, всі роки я потребувала всього-на-всього перестати боятися образити чиїсь почуття та почати боятися, що образять мої. Головним преорітетом повинна бути я, а не інші люди, які не мають до мене практично жодного відношення. Безмежно горда за себе теперішню, а ще більше - за себе майбутню. Вірю, що ��айкращі зміни ще попереду та з нетерпінням чекаю, що буде далі.

[stuckonlandofillusions]

✨

Декотрим чоловікам важко дихати дивлячись на мене, а мені ще важче - від страху. Не люблю громадський транспорт, до мене в ньому два рази приставали порушуючи мої власні кордони. Тепер кожного разу їдучи серед чоловіків я намагаюся стежити за своїм диханням і рахувати числа, надіючись що це допоможе мені заспокоїтися. Нічого не виходить, але я все ще надіюся.

[stuckonlandofillusions]

✨

Знаходячись вдома хотіти додому. Бути собою не на своєму місці. Дихати, але не на повні груди. Жадати жити життя, проте не цю мить. Втома.

[stuckonlandofillusions]

Гадаю, не варто більше про тебе згадувати крізь роки. Нехай єдине, що залишиться в пам'яті про тебе - це тексти присвячені тобі, які варто любити не через тебе. Надіюсь твій шлюб є та буде щасливим. А ще більше надіюся на те, що я з кимось не будь-ким буду щасливішою ніж колись із тобою.

✨

Тиша всередині тебе в любий момент може спалахнути іскрою, яка з радістю зпопелить твоє нутро почуттями. Тобі лишається лише нав'язливими думками намагатися передбачити рулетку почуттів та їх вплив на тебе. І коли куля почуттів влучає в серце, саме туди де і місце коханню, ти не відчуватимеш слабкість, а силу почуттів, які ��атьмарюють наче дурман твій розумом. Протистояння завершене, відтепер твій розум не належить тобі, а твоїм почуттям, відтепер кохання господар в твоєму тілі, а аж ніяк не здоровий глузд.

[stuckonlandofillusions]

✨

Люблю дощ і море, але не сльози. Живу життя, але проживаю його та переживаю. Виснажена та п'яна, але не п'янка відкрию свою душу. Алкоголь став поштовхом, на жаль не сексуальним. Сміюся, що мелю щось не те, але на цю мить це не вагоме. Невагомий лише мій сон - без обтяження. Ззовні ціла, але всередині поранена продовжую жити життя, наче моя доля така.

[stuckonlandofillusions]

✨

Відчуваю, що я довго не витримаю кожного дня плакати, переживати, недосипати та недоїдати. Пропаду...